Чогось сьогодні захотілося мені описати свої враження від подій 1987-го року, коли виникло ото серйозне завалля на Пархоменка, тепер Вітовського.
Мені тоді було 11 років. Мабуть то було влітку, бо я якраз ночував у будинку своїх бабці і діда на вулиці Пархоменка. Будинок наш розташований біля повороту на Бобинського, це за 700 метрів від краю провалля.
Того ранку, а то була здається неділя, мене розбудив звук напруженого бубоніння. Хтось із кимось про щось говорив і я крізь сон відчув напружену інтонацію, тому і прокинувся.
Здається була гарна погода.
Виявилося, що то говорили бабця і дід. Я спросоння спершу ніяк не міг зрозуміти про що мова.
Виявляється дід якраз повернувся з двору, де розмовляв і з сусідом і той розповів, що "запалася вулиця".
Було дивно таке чути, бо мова йшла про ту ж вулицю де були ми, а вроді нічого нікуди у нас не западалося.
Потім дід пригадав, що вранці його розбудив дивний звук. У кімнатах у нас стоять п'єци, відповідно хто знає що воно і яке ,той знає, що таке дверцята в п'єці. То переважно вилиті з алюмінієвого сплаву дверцята (у селах то в кожній пічці є, правда зараз більше з бляхи нержавіючої ). Так от у нас ті дверцята алюмінієві і литі, а отже вони більш масивні. На дверцятах ручка-засув, теж така доволі масивна. Так от надранок оті дверцята ,чи ота ручка на них різко стукнули. Спросоння будь-який звук чи стукіт видається дуже гучним, тому на таке звертаєш увагу.
То ж ми з дідом зібралися і пішли дивитися на "провал". Бабця ще дуже наголошувала, щоб я нікуди не йшов і нікуди не впав
Дід мій, до слова, працював у шахті слюсарем свого часу, тому ми відразу знали що там могло завалитися. Але як виявилося не могли уявити як саме.
Коли ми вже дійшли до місця де праворуч є стежка, щоб йти на Баню, а відповідно до ями залишалося трохи більше 100 метрів, я вже було навіть подумав, що нас надурили.
Було нормально і чітко видно дорогу, яка доходила до роздоріжжя (тоді там був ДТСАФ, а зараз магазин "Каштан") і не було видно ніяких ям чи завалів. Аж коли ми пройшли ще метрів 80 очам відкрилася жахлива картина.
Дуже шкода, що тоді не було цифрових фотоапаратів, а ще краще камер. Простим фото передати масштаби і враження було б важко. Потрібно б було бути профі, щоб вибрати ракурси і т.д.
Дорога ні з того ні з сього опадала в низ на глибину десь метрів 10-15. Скільки точно не скажу, але найбільше вражало, що стоячи на краю і присівши, ти просто бачив інший край провалля. А будинки, дерева, електричні стовпи, які в ямі все ще тримали дроти, все то було собі ніби як і було, тільки стояло криво.
Саме провалля нагадувало оту криву кислотно-лужного балансу у рекламі Орбіта. Вигляд був доволі сюрреалістисний. Трохи ще нагадувало, знаєте, як знімають фото і відео з великої відстані, а краї зображення розмивають. Потім на відео пришвидчують показ і все виглядає, як іграшкове містечко.
Отак там було. Ще пригадую сильно пахло газом, бо порвало трубопроводи по яких газ йшов до будинків.
Якимось дивом провалля (принаймні з боку від вул. Пушкіна) відбулося якраз між будинками. В тому місці (а то була колись німецька колонія Новий Калуш) будинки не були розміщені так густо, як на Загір'ї чи Височанці, то ж між ними були сади, квітники і т.п. І ті будинки, що опинилися у ямі, просто ніби сповзли разом з усім довкола них і сильно похилилися.
Здається тоді загинув лише один чоловік, на якого обвалився дах і то здається гаражу чи літньої кухні. Дерев1яні ж будинки ,яких там була більшість кренилися, косилися, але якось трималися купи.
Ось така маленька оповідь. Років за 50 то вже буде давня історія, тому хотів для історії записати.
Думаю окрім статей у газетах, залишилося небагато документів про ту трагедію, бо то ще був "нормальний совок" і такі речі трималися якщо не у секреті, то принаймні мало афішувалися
Було б цікаво побачити фото, якщо у когось вони збереглися. Адже ямка була нехила. Майже 200 м в діаметрі
Пригадую, як потім КрАЗами туди цілими днями возили шутер. Земля трохи просідала, а вони все возили і возили.
