Вільний форум міста Калушa

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Форуму:

10 років 6 місяців 20 днів

Автор Тема: Історичне минуле Українського народу  (Прочитано 18182 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

doktor-maks

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +426/-3
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 2740
  • Останні відвідини:
    15 Квітня 2017, 11:04:31

    Звідки: Івано-Франківськ

В ті часи була Стародавня Русь
Навіщо спотворювати історію? Чи свідомити - це діагноз?

Я розділила тему "Міфи та легенди стародавньої України" і перенесла сюди ті повідомлення, які будуть доречні під нову тематику.
Примітка модератора
« Останнє редагування: 07 Травня 2011, 18:20:20 від сонечко я »
Записаний
When doctors differ who is to decide?

Alexander

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +670/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 3342
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 13:31:26

    Звідки: kalush
Міфи та легенди Стародавньої України
« Прочитано #1 : 10 Травня 2010, 14:48:42 »

В ті часи була Стародавня Русь
уточнення,була Київська Русь!
Записаний
поверь малыш, не в пирогах счастье..

doktor-maks

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +426/-3
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 2740
  • Останні відвідини:
    15 Квітня 2017, 11:04:31

    Звідки: Івано-Франківськ
Міфи та легенди Стародавньої України
« Прочитано #2 : 10 Травня 2010, 14:53:50 »

Ото ж бо! України тоді не існувало
А віра (Род, Стрибог, Дажбог, Велес і т.д.) була ще до часів Київської Русі
Відповідь від: 10 Травня 2010, 14:52:30
Тому твердження про Стародавню Україну - чергова свідомитська маячня
Записаний
When doctors differ who is to decide?

Alexander

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +670/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 3342
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 13:31:26

    Звідки: kalush
Міфи та легенди Стародавньої України
« Прочитано #3 : 10 Травня 2010, 15:12:44 »

есно,України як держави і 20 років назад не існувало :)
Записаний
поверь малыш, не в пирогах счастье..

Azazello

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +32/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 123
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2014, 22:28:02

    Звідки: Kalush siti
Міфи та легенди Стародавньої України
« Прочитано #4 : 10 Травня 2010, 18:18:07 »

     Історія України як народу і нації починається не з Середньовіччя, не з Київської Русі, навіть не з перших віків нового літочислення, а з праісторичних часів, які не піддаються точному окресленню.
     У духовному відношенні український народ в особі наших предків був не безликим споживачем чужих інтелектуальних цінностей, а їхнім продуцентом, що знайшло своє вираження в сумеро-греко-римській та інших давніх цивілізаціях.
     Уся міфологія та вірування древнього світу – і не тільки на теренах Євразії – пов'язані з духовною діяльністю комплексу племен і народностей, що генетично функціонують в успадкуваннях сучасного українського народу.
     А Міф (грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання, альтернативна форма міт) — це оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. Це народна видумка, яка не претендує на реальність подій. :)
Записаний
Я - Ангел. Только крылья - в стирке, нимб - на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное.

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3802
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Міфи та легенди Стародавньої України
« Прочитано #5 : 10 Травня 2010, 18:25:38 »


 Поки писала відповідь - Азазелло мене випередила :). Наші з нею думки ідентичні. Тому все стираю за виключенням останнього речення:
До речі, автор виставлених мною міфів - Сергій Плачинда (назва збірки його творів і стала назвою даної теми).
Записаний

Alexander

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +670/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 3342
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 13:31:26

    Звідки: kalush
Міфи та легенди Стародавньої України
« Прочитано #6 : 10 Травня 2010, 21:53:57 »

на мою думку становлення української нації(верніше це думка багатьох вчених-істориків),
почалась з Київської Русі,це і було обєднання племен,яки жили на цих землях хрен знає з яких часів,
зародилось таке духовне ядро,а пізніше мова і віра.
німецька нація неведе відлік від вандалів і готів яки по лісам лапали римських легіонерів і жарили на кострах ,а можливо і іли :=)
вона виникла пізніше.
Записаний
поверь малыш, не в пирогах счастье..

Azazello

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +32/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 123
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2014, 22:28:02

    Звідки: Kalush siti
Міфи та легенди Стародавньої України
« Прочитано #7 : 10 Травня 2010, 23:38:38 »

     Писана історія України в основному й досі починається з Київської Русі. Що собою історично являла Україна за сотні й тисячі літ до нашої ери – про те в ліпшому разі подається кілька загальних відомостей.
     Визначний, але майже невідомий – навіть у наукових колах – український історик Омелян Партицький (1850-1895) вийшов поза те "зачароване коло" ще в позаминулому столітті. У 1894 році він опублікував "Старинну історію Галичини", якою охопив події в Україні з VII віку до нашої ери до 110 року нового літочислення.
     Однак з самого початку праця була фактично вилучена з наукового обігу, бо (хоч як це "парадоксально") переконливо заперечувала духовну і державотворчу меншовартість українців. На основі об'єктивних даних, з використанням античних греко-римських та інших джерел, на засадах глибокого аналізу автор показав, що наші далекі предки не тільки не йшли за возами чужих культур, а навпаки, були творцями осмислених духовних і матеріальних (суспільних) інфраструктур, на здобутках яких розвинулися потім давньогрецька і давньоримська цивілізації.
     Автор "Старинної історії Галичини" проклав чи не першу наукову борозну в глибини нашої історії. В останні десятиліття, в результаті фундаментальних відкриттів у цьому напрямі, кардинально змінилися погляди на роль України та українців у контексті світової цивілізації.
     Зокрема, у 1983 році американський історик українського походження В. Рен-Бойкович видав у Нью-Йорку нарис "Колиска культури людства", в якому на матеріалі археологічних та історичних відкриттів учених Західної Європи та Америки стверджує, що наші сумерійці першими створили міф про сотворення людей і світу, назвали себе "обранцями всемогутнього Бога", винайшли понад 5000 років тому письмо, були першими астрономами, математиками, лікарями, філософами, першими запровадили культурний обробіток землі і т. ін.
     Історичний досвід суспільного розвитку засвідчує: тільки ті нації, які самі осмислюють і формують своє державницьке спрямування, не блукають по чужих томах у пошуках "світлих ідей" для реалізації у себе вдома, мають гідну поставу серед народів світу.
     "У старинній нашій історії маємо величні картини, які подивом наповнили весь стародавній світ і велику славу принесли нашому народові. Тож не годиться такі світлі діяння наших предків ховати, немов з умислу, перед очима нащадків". Ці слова історика, "забутого" внаслідок чужинецької закомплексованості нашого суспільного буття, й нині звучать актуально – як жива програма для невідкладної роботи.
    Завдання українського національного відродження полягає в тому, щоб параметри нашої глибинної історії посіли належне місце в наших науці і суспільній свідомості. Праця О. Партицького, безсумнівно, спроможна відіграти в цьому відношенні непересічну роль.
    Подаю стислу, власне, фрагментальну засвітку цього зусилля визначного дослідника – повернути Україні її давні, тисячолітні історичні обшири.
                                                   Правітчизна слов'ян
     О. Партицький підкреслює, що літописець Нестор наплутав, вважаючи Ілірію – нинішню Албанію, частину Македонії і сербських областей – прабатьківщиною слов'ян. На підставі історичних та лінгвістичних даних він робить висновок, що траки є попередниками слов'ян. Крім Малої Азії (тепер Туреччина), траки займали Болгарію, частину Сербії, всю Румунію. Значна частина Греції та острови Егейського моря в давнину також належали тракам. На північ (за часів Геродота) Тракія сягала Дунаю. І задунайських гетів стародавні історики зараховували до трацького племені. "Додаймо до Тракії ще й Скитію, і одержимо ту велику дугу довкола Чорного моря, яку треба вважати правітчизною слов'ян".
                                    Кількість і племенні назви траків
     Про кількісну силу давніх траків пише Геродот: "Народ траків поряд з індійцями – найбільший на землі. Якби він мав над собою одного володаря, сповідав єдність, я думаю, ніхто б його не переміг: з-поміж усіх народів він був би найсильніший. Але злагода між ними неможлива, тому вони слабкі. У траків багато назв, кожне плем'я іменується від своєї околиці, яку заселяє".
     Аналогічну характеристику Нестор дає слов'янам: "Слов'яни розійшлися по землі і назвалися іменами тих місць, на яких сиділи". Назви за таким же принципом мали і давні русини: бужани, деревляни, полочани, поляни, галичани, звенигородці, теребовляни і т. ін.
     Географічну прив'язку траків дає також римський історик Пліній: "За Македонією живуть траки: вони належать до найсильніших народів Європи". Арабський історик X ст. Ібрагім Ібн Якуб бачить у слов'ян майже дослівно ті самі недоліки, що й Геродот: "Якби слов'яни не були поділені на багато родів і племен, з ними щодо могутності й сили не зміг би зрівнятися жоден народ світу". Гомерові амазонки в Азії були насправді тракині: всі стародавні письменники звуть їх дітьми Ареса, а Арес був виключно богом траків. Головний осідок амазонок був той самий, що й кіммерійців.
                                                    Ні замків, ні ключів
     Два головні трацькі племена – бесси і гети (від них походить назва карпатських теренів Бескиди) мали в давнину авторитет хоробрих і чесних людей. Особливо Геродот поважав гетів, які вірили у безсмертя. "Вони найхоробріші і найсправедливіші серед усіх траків", – підкреслював він. Тракийських гетів, що просторилися на північ від Дунаю, Геродот зараховує до скитів. Траки, скити і гети – то лише різні назви одного й того ж народу. В давні часи гетів часто називали скитами, і навпаки. Римський поет Горацій високо цінив чесноти гетів і скитів. Він закликає римлян "залишити мерзенне своє життя", брати приклад з "варварів". В оді до римлян він наголошує на тому, що в гетів і скитів звичаї кращі, "ніж у нас". В очах Гомера гети, як і всі скити, – "найсправедливіші люди на землі".
     Такі ж якості окреслювали в нашому народі іноземні автори пізніше, у слов'янські часи. Наприклад, німець Герборд писав, що "ні крадіжок, ні обману у них (слов'ян) нема", "не побачиш у них ні замків, ні ключів, скрині стоять завжди відчинені".
      "Тут нам добре, маємо права, а в Римській державі – помагай Боже!", – відповів грецькому історикові Пріску ослов'янений грек (жив серед унів, гунів) на докори, що відцурався своєї батьківщини. (Зауважимо в дужках, що в цих "чеснотах" – і наш негатив: чужинці легко проникають в наше середовище, нав'язують свої порядки і на цілі століття перетворюють нас на рабів).
                                             Гетія: територія і народ
     Гети проживали на величезних територіях – сучасна Галичина, Румунія, Молдова, північне узбережжя Дунаю. На підставі розповідей Геродота можна вважати, що гети були тим народом, що заселяв усю Скитію (Вкраїну), але з часом був витіснений на Подністров'я. Таємничі "кіммерійці", на думку істориків, – не хто інший, як гети. Якщо скитські кіммерійці були траками, вважає німецький історик Міленгоф, то належить до народності гетів, бо про інших траків у землі скитів історія не знає нічого. За Птолемеєм, гети жили також в гірськім пасмі Карпат й були сусідами бойків і тухольців, яких той же Птолемей називає "сарматськими бесами".
     За 200-300 літ перед походом Дарія (512 р. до н. е.) на Скитію, тобто проти гетів, вони вели кочовий спосіб життя. Назва "таргети" або "таргіти" означає "пастирі стад". В час Геродота (V вік до н. е.) Східна Скитія між Дніпром і Дністром уже займалася обробітком землі. Тому непереконливим є зображення Геродотом персо-скитської війни, під час якої Дарій ганяється із 70000 військом за скитами пустелею і не може їх знайти.
     Давні історики і письменники (зокрема, грецькі і римські) відзначають гуманізм, хоробрість і скромність гетів навіть на рівні королів. Про один такий приклад розповідає Діодор. Коли Лізімах після Олександра Великого зайняв македонський престол, він пішов війною проти гетів і з усім своїм військом потрапив до них у полон. Гетський король Дорікет поставився до нього великодушно, дарував йому волю та ще почастував на прощання Лізімаха і його достойників. Було поставлено двоякі столи. Для дружини Лізімаха розстелили дорогі килими, а для Дорікета і його дружини – солом'яні рогожі. Стіл Лізімаха зроблений був із срібла і на ньому розставлено найдорожчі страви; король гетів сидів за дерев'яним столом, м'ясо і овочі, зварені у воді, склали весь його обід. Потім пили чарами вино, а були вони на столі Лізімаха золоті й срібні, на столі ж Дорікета – з турових рогів і дерев'яні. Такий то вже звичай у гетів", – пише Діодор.
     Римський імператор Юліан наводить слова, які мав сказати Траян про гетів після завоювання ним Дакії: "Я винищив гетів – людей найхоробріших, що коли-небудь жили на світі. Хоробрі вони не тільки завдяки фізичній силі, а насамперед тому, що глибоко прийняли у свою душу науку бога Зальми, якого високо цінують. У своїй глупоті думають гети, що вони невмираки, що не гинуть після смерті, а якось повертаються на інший світ. Ця віра у посмертну мандрівку душ в інший світ породила у них відвагу та завзяття у небезпечних і відважних воєнних діях".
                                                             Скити
     На відміну від траків і гетів скити більш відомі в історії, хоч і їхня-"наша" історіографія відносить до чужинців (іранців). Траки і скити – то лише окремі політичні організації одного і того ж народу. Відома територія скитів, їхні звичаї, релігія, військові походи, описані Геродотом, і не тільки ним. Ось як характеризує скитів Діодор Сицилійський ("Історична бібліотека" – II, гл. 43, стор. 113-114): "Тепер будемо говорити про скитів (сколотів), сусідів індів. Вони колись посідали вузьку територію, але поволі ставали сильнішими; своєю міццю та перемогами, поширюючи свої кордони в довжину і ширину, довели свою націю до великої та могутньої імперії і слави... Вони приєднали до своїх територій всі гористі землі аж до Кавказу, а також долини до Океану (Атлантики), мокляки Меотиди (Приазов'я) та інші землі вздовж Дону... Потім спрямували зброю в іншу сторону і дійшли аж до єгипетського Нілу".
     Відомі і численні скитські племена – таргіти, скити-орачі, царські скити... Серед них найбільш загадковими залишаються кіммерійці. Заселяли вони території між Азовським і Чорним морями, де в пізніші часи знаходилося Тьмутараканське князівство.
     Назва "кіммерійці" – дуже давня. Про них згадує Гомер, розповідається з повагою в Біблії. Перші рейди кіммерійців на Малу Азію мали б відбутися в часи Гомера і навіть ще давніше. Їхня держава була дуже могутня. Походи саків в Азію відбувалися разом з кіммерійцями.
     Описані Гомером блукання Одіссея не могли відбуватися надто далеко від батьківщини йонців. Місце, звідки мусив випливти Одіссей, має знаходитися в околицях Чорного моря. В такому разі острів Кірки з таврійським Херсонесом – це острів Крим. Німецький історик Бер дійшов висновку, що Гомерові і Геродотові кіммерійці – це один і той же народ, і що подорож Одіссея на острів Аяє відбувалася в регіоні Криму та Азовського моря.
     Історія кіммерійців – це історія однієї з галузок гетів, тобто предків сучасного українського народу, зокрема галичан.
                                                          Уни (юни, юнаки?)
    Про унів (німці помилково звуть їх "гунами") першим згадує Птолемей: "Між бастернами і роксоланами живуть хуни". Вжита Птолемеєм форма "хуни" вказує на німецькі інформації про них, бо початкове "х" не може бути нічим іншим, як німецьким "h".
     Нині важко сказати, чи назва "уни" означала юнаків (героїв) чи тільки служила для означення молодих людей. Траки і даки, що під натиском римлян масово переселялися в Галичину, були переважно люди молоді, тому від напливу молоді могла виникнути назва всіх жителів краю.
О. Партицький вважав унів предками русинів. Це питання він докладно розглянув у статті "Гуни – предки русинів", що була надрукована в газеті "Діло" (1890, ч. 106-110).
                                                                        Даки
     Даки і гети упродовж віків стояли поряд у "взаєминах" з Римською державою. Рим тривалий час платив щорічно велику данину дакам. Зміна ситуації на протилежну, коли Дакія стала колонією Римської імперії, – реалія пізніших часів. Гети і даки поклонялися богу Дію, вони були даками. "Даки" – інтерпретація цієї назви на означення певної окремішності. Можливо, що слово "дяк" походить від служителів богу Дію – діяків у стародавніх гетів, предків галичан.
     Після того, як римський імператор Траян у 101-106 роках зруйнував Дакію, до якої входили території сучасних Румунії і Молдови, вони були заселені різними народами імперії. В цей спосіб римляни вирішили назавжди "заспокоїти" непокірну Дакію. Цього було досягнуто, оскільки офіційною мовою і тут стала латина. Значна частина даків поселилася в теперішній Галичині. Однак не всі вони залишили рідну землю, про що свідчать орнаментика вишивок і кераміки, фольклор і ментальність сучасних румунів та молдаван, які мають дуже багато разючих рис з відповідниками теперішніх галичан (особливо підкарпатських і карпатських місцевостей).
     Назва "Бессарабія" походить від бес-арабія. Разом з арабами беси, як кращі у світі воїни-вершники, з волі римлян охороняли від сарматів частину південної Дакії. Формально вони були господарями території.
Отже,  з концептуальної праці Омеляна Партицького випливають висновки, які я наводила раніше:
1. Історія України як народу і нації починається не з Середньовіччя, не з Київської Русі, навіть не з перших віків нового літочислення, а з праісторичних часів, які не піддаються точному окресленню.
2. У духовному відношенні український народ в особі наших предків був не безликим споживачем чужих інтелектуальних цінностей, а їхнім продуцентом, що знайшло своє вираження в сумеро-греко-римській та інших давніх цивілізаціях.
3. Уся міфологія та вірування древнього світу – і не тільки на теренах Євразії – пов'язані з духовною діяльністю комплексу племен і народностей, що генетично функціонують в успадкуваннях сучасного українського народу.
От практично і все... :)
Записаний
Я - Ангел. Только крылья - в стирке, нимб - на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное.

doktor-maks

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +426/-3
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 2740
  • Останні відвідини:
    15 Квітня 2017, 11:04:31

    Звідки: Івано-Франківськ
Міфи та легенди Стародавньої України
« Прочитано #8 : 11 Травня 2010, 00:24:30 »

Історія України як народу і нації починається не з Середньовіччя, не з Київської Русі, навіть не з перших віків нового літочислення, а з праісторичних часів, які не піддаються точному окресленню.
а з трипільських глечиків
А древні укри піраміди будували
Записаний
When doctors differ who is to decide?

Azazello

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +32/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 123
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2014, 22:28:02

    Звідки: Kalush siti
Міфи та легенди Стародавньої України
« Прочитано #9 : 11 Травня 2010, 00:43:25 »

     У 1893 році археолог Вікентій Хвойко віднайшов під старовинним українським селом Трипілля рештки першої людської цивілізації, яку й було названо Трипільською культурою. Характерно, що перша людська цивілізація починалася не з меча, а з плуга й сонцеподібної хлібини. Цю хліборобську культуру заснували давні українці-першоорачі — орії. Сім тисяч років тому на території сучасної України, між Прикарпаттям і Дніпром, орії (або оріяни) першими в світі одомашнили коня, винайшли плуга, проклали першу борозну, посіяли жито й пшеницю, спекли першу хлібину, яку згодом понесли в світи (Л. Силенко, С. Плачинда).
     У своїх працях Сергій Плачинда підкреслює, що 7000 років тому, ще до єгипетських пірамід, цю привабливу землю заселяли укри, або орії (орачі), найдавніші предки українців. Не нашим предкам хтось і звідкись приніс культуру, а навпаки, укри (давні українці) несли первісну цивілізацію на південь, північ, захід і схід, навчили інші народи орати, сіяти, ростити хліб, кувати плуги, ткати, будувати хатини й карбувати літери.
     Відомий археолог, історик, письменник Юрій Шилов стверджує: “Трипілля — це апофеоз, найвищий розвиток держави Аратта, яка між 7000 і 6200 роками до нашої ери розкинулася на західному узбережжі Чорного моря, охопила частину Малої Азії, включно до Лівобережжя Дніпра. Можливо, на території нинішньої Черкащини був і найбільш розвинутий центр Аратти, її столиця. Бо як тоді зрозуміти скупчення найбільших міст трипільської археологічної культури на території трьох районів Черкаської області? Він також зазначає, що українська етнокультура зросла передусім із сільського господарювання.
Зародки української нації та людської цивілізації — ще древніші — в надрах мізинської культури (10 тис. років до н.е.). “Коні вперше були присвоєні в степах Оріяни — України... Вози двоколісні й чотириколісні були побудовані там, де вперше були присвоєні коні”, — так пише відомий український вчений-шумеролог і санскритолог, історик Лев Силенко в своїй фундаментальній праці “Мага Віра” (Нью-Йорк, 1979, С. 79). Він посилається на праці американських археологів Ройнера Бергера і Ройнера Прона (Каліфорнійський університет), які на основі археологічних розкопок біля українських сіл Євминка, Дереївка, Усатово, де в культурних шарах V тисячоліття до н.е. знайдено кістки коней, упряж і колеса, стверджують, що “коні вперше були присвоєні в степах України понад 4350 років перед Христом”.
У книзі “Зародження та еволюція колісного транспорту та шляхів сполучення” історик Ігор Мельник зазначає, що в селі Маяки Біляївського району Одеської області в 60-х роках ХХ століття археологи знайшли поховання знатного вельможі, а біля нього віз та колесо. За результатами радіо-вуглецевого аналізу колеса, його вік — понад 4500 років.
Як зазначає видатний історик Юрій Канигін, уже в VI тисячолітті до нашої ери високий рівень розвитку землеробства був на землях Аратти (Припонтида), тобто на території сучасної України. Тут аріями (від ар (санскр.) — земля, грунт) була започаткована перша хліборобська цивілізація. У ті часи єгиптяни купляли зерно пшениці в наших пращурів. З тих пір українські землеробські технології поширювалися в усьому світі, а Україна на віки залишилася державоюхліборобів.
Ці факти повністю розходяться з теоріями “совєцьких” істориків, які просто не могли бути об’єктивними. Чи могли в період “совєцької” влади визнати той факт, що Україна (а не Москва!) була основоположником землеробства? Звісно, що ні! Навіть думки не можна було допустити про те, що Україна історично старша за Росію. Напевно, це й стало головною причиною розстрілу “совєтами” всіх дослідників Трипілля.
Записаний
Я - Ангел. Только крылья - в стирке, нимб - на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное.

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3802
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Міфи та легенди Стародавньої України
« Прочитано #10 : 11 Травня 2010, 01:38:42 »

німецька нація неведе відлік від вандалів і готів яки по лісам лапали римських легіонерів
Ми говоримо не про націю, а про народ. До речі, німці завжди рахували себе нащадками аріїв (згадайте нацистську Німечччину). А про племена арііїв чи арійців згадувалось ще 4 тисячі років тому - у 2тисячолітті до н.е. як про войовничих високих людей з білою шкірою і т.д.

Назва "арії" має 2 версії походження (подаю витяг з Вікіпдії): Арі́ї (арійці) — у етнології і антропології окремі народи індоєвропейської сім'ї мов, а саме давні народи які самі себе так називали та (значно рідше) їх сучасні нащадки. Це індоіранські народи. Назва походить від самоназви «арії» (благородні) яка зустрічається в найдавніших індійських та іранських джерелах. Арії протиставлялися "неблагородним" чужинцям «турам», «дхаса».
За іншою версією назва народу аріїв має походження від санскритського слова «ар» — земля, оранка.
 Раніше арії жили на пд. Східної Європи, тобто в степах України.

« Останнє редагування: 11 Травня 2010, 02:01:32 від сонечко я »
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3802
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Історичне минуле Українського народу
« Прочитано #11 : 11 Травня 2010, 03:21:07 »

Хочу ознайомити вас з дискусією на Каналі духовного відродження радіо “Культура” в Програмі “Дві точки зору” за 2003рік.

Приховано: Показати
Ведучий – Олександр Онупрієнко:
- Тривалий час в історичній науці – спочатку царської, а згодом і Радянської Росії – існувала концепція, згідно з якою три слов’янські народи – український, російський і білоруський – вийшли з одної колиски – Київської Русі, сформувавшись у нації десь в 15-16 століттях.

Таку теорії було критично переглянуто видатним українським істориком Михайлом Грушевським, який науково обґрунтував дещо іншу концепцію. Він довів, що в період княжої доби – Київської Русі місцевою людністю були русини-праукраїнці з усіма мовно-культурними ознаками сучасних українців. Йдеться про відому історичну школу Грушевського, яка за Радянського Союзу була заборонена як буржуазно-націоналістична й ворожа.

Після розпаду Радянського Союзу у сучасних російських підручниках з історії Росії повністю зберігається згадувана російська концепція, згідно з якою культурна спадщина Київської Русі належить у першу чергу росіянам. Про українців там майже не йдеться. Водночас в Україні з’явилася низка історичних розв’язок, в яких досить обґрунтовано доводиться, що український народ сформувався ще до нашої ери, що він має пряме відношення до аріїв і що період Трипільської культури – то лише один із фрагментів минулого українського народу.

Сьогоднішніми гостями нашої вечірньої рубрики “Дві точки зору” є відомий історик НАН України, академік Петро Петрович Толочко та відомий колекціонер і меценат, член правління Київського клубу колекціонерів Олександр Степанович Поліщук, який збирає україніку від часів неоліту і до наших днів. Скажіть, будь-ласка, то хто ж має рацію? Російська історична наука чи українська, фундатором якої був Михайло Грушевський. Будь-ласка, Петре Петровичу, почнемо з Вас.
 
 
 
Петро Толочко
 
 
Петро Толочко: - Я думаю, не зовсім коректно протиставляти в цілому російську науку і в цілому українську науку. В російській науці є різні точки зору на проблеми етногенезу і в українській є різні точки зору на проблеми етногенезу. Питання, яке ми сьогодні хочемо обговорити, надзвичайно важке. Коли ж почалися українці, від якого часу ми можемо їх ідентифікувати в сучасній етнографічній іпостасі – з їхньою мовою, культурою, із їхнім обличчям.

Насправді, етногенетичні процеси надзвичайно складні, багатолінійні, і якщо б ми намагались знайти прапраматір чи прабатька українського народу в глибині століть, ми б марно витрачали час. Бо жодний з тих народів, які прийшли, які були на території України, не є прямим безпосереднім предком сучасних українців. І тим часом усі народи, які були на території України тим чи іншим чином спричинилися до того етногенетичного процесу.

Етногенез і глотогенез – мовні процеси – також часом не співпадали. Ми не можемо сьогодні говорити, що з тою мовою, із якою ми є зараз, українці, ми були з нею в глибині століть. Ну, якщо не заглиблюватися до аріїв, про які ви сказали, (сміється) є і така точка зору, а говорити про ближчі часи до нас, про які говорив Михайло Сергійович Грушевський та й інші дослідники – йдеться про часи Київської Русі – то, нажаль, також в часи Київської Русі ми не можемо вичленити чітко український етнос, російський етнос і білоруський етнос. В цьому східно-слов’янськім морі, очевидно, були присутні всі ці пізніші три народи, але вони знаходилися в процесі, в еволюції.

До утворення Київської Русі, до 10 століття, це була сукупність східно-слов’янських племен: поляни, древляни, сіверяни, уличі, в’ятичі, радимичі і так далі – цілих 15 союзів племен. В час утворення давньоруської держави – Київської держави – вони об’єднались в єдину спільність. В етнокультурну і політичну спільність. Ми називаємо цю спільність давньоруською – в межах Давньоруської держави. І сьогодні ця давньоруська спільність нам залишила пам’ятки культури, в тому числі літописи, які писалися в Києві, Галичі, у Володимирі на Клязьмі, в Новгороді і писалися вони всі одною єдиною літературною давньоруською мовою. І сьогодні ми не можемо один літопис прочитати по-українськи, інший – по-російськи, а третій – по-білоруськи.

Отже, я вважаю, що неофіційна буржуазна російська чи якась інша наука вважала, що була єдина давньоруська спільність. Це вважають і сьогодні багато дослідників, в тому числі і я. Я вважаю, що до розпаду, до завоювання Київської Русі монголами ця єдина давньоруська спільність була данністю, яка базувалася на цілому ряді факторів, на спільності держави, на спільності мови, на спільності релігійних вірувань, на централізації релігійного управління, на багато чому. Якщо ми хочемо якось окреслити цю певну спільність, ми визначаємо, чим же вона була з’єднана.

Цілком очевидно, що в цій спільності на рівні етнографічних регіонів були свої особливості – етнографічні, мовні особливості, очевидно були якісь світоглядні і вірувальні навіть, бо в глухих кутах східно-слов’янського світу довго зберігалося язичництво, але ми визначаємо, як і сьогодні ми визначаємо Україну в цілому, не дивлячись, що лемки говорять по-одному, русини закарпатські по-іншому говорять, а на півдні України – свій діалект. Ми говоримо, що це українська нація, український народ. Так і тоді. А процес кристалізації цих трьох східно-слов’янських народів справді відбувся після того, як Русь була розірвана на три частини.

С одного боку, це монголо-татари чи татаро-монголи, і значна частина Русі була підпорядкована татаро-монголам, інша частина відійшла до Великого князівства Литовського, а ще третя частина відійшла до Польщі. І в результаті цього роз’єднання почали переважати не загальнодавньоруські риси, а місцеві діалектні і етнокультурні риси. І уже на базі цієї давньоруської спільності етнічної проростали три східно-слов’янські народи. Це не тільки наша проблема, це світова проблема: народи з’являються, розвиваються, доходять до якогось свого апогею, а потім щезають. На нашій території було стільки народів, навіть історичних. Тут були і кіммерійці, і скіфи, потім печеніги, половці – вони всі щезли, вони переплавилися в етнічному котлі населення і потім давали нову якість. Я не думаю, що в цьому є щось для нас принизливе. Ми справді принесли все те, що було доісторичне з історичних часів, але на базі тією давньої історії витворилася нова етнічна якість.

Ведучий:
- Слухаємо тепер точку зору Олександру Поліщука. Хто ж має рацію – російська історична наука, чи українська, фундатором якої був Михайло Грушевський.
 
 
 
Олександр Поліщук
 
 
Олександр Поліщук: - Я не буду казати, що є однозначна відповідь. Петро Петрович нам зараз пояснив деякі речі, які, очевидно, широкому загалу невідомі, тому що історію в наших школах і ВУЗах вивчають дуже погано. Але. Ще в 19 сторіччі були історики, які стверджували, що українці і росіяни – це “дві руські народності”. І менталітет українців і росіян, звичайно, відрізняється дуже сильно. Яка причина в цьому? Причин, очевидно, багато.

Хто був в Росії і проїхав російське село, де не живуть українці, і бачив українське село з його побіленими хатами, архетиповими речами, із його вишневими садами, той бачив, що люди, які живуть на російських територіях сьогоднішніх, за виключенням тих, що були заселені українцями – це Кубань та Зелений Клин на Далекому Сході, – і українських територіях, дуже різні. Культурні традиції у них дуже різні. Вони відрізняються катастрофічно.

Якщо навіть взяти польське село, яке окатоличене, і православне українське село, то навіть вони набагато ближче, ніж російське й українське. Де є сутність народу?

Звичайно, сутність народу не знаходиться в якомусь Краматорську чи в Запоріжжі чи в інших промислових центрах, сутність народу, без сумніву, знаходиться в селі. Мовна проблема. Без сумніву, українська, російська і білоруська мови відносяться до індо-європейських мов, але ще вчитель Петра Петровича Толочка, російський і радянський славнозвісний вчений академік Рибаков, який створив колосальні праці з цієї проблематики, стверджував, що основи мовної спільноти індо-європейців знаходиться саме на території Середнього Подніпров’я. Більш того, він висловив таку тезу, яка проходить через багато його праць, що батьківщина індо-європейців знаходиться на середньому Подніпров’ї: “Ищите родину индо-европейцев на Среднем Поднепровье”.

350 років ми знаходилися під ігом більш сильної в економічному і військовому сенсі держави, яка, звичайно, абсолютно не була зацікавлена в тому, щоб українців зробити українцями, щоб українці зрозуміли, хто вони є, щоб українці осягнули й згадали свою національну ідею, щоб ця ідея була сформована. 300 років завдяки Переяславській раді, завдяки помилці, яку на той момент був змушений зробити славнозвісний Хмельницький ми сьогодні маємо, як казав наш перший Президент, маємо те, що маємо.

Маємо розруху духовну, маємо розкрадання матеріальних цінностей, маємо знищення українського села, маємо знищення української культури, маємо ті канали – достатньо включити радіо FM і послухати, маємо ту мову, яку маємо, маємо ту пісню російську, яку сьогодні навіть російською назвати складно й соромно, тому що це не російська пісня, це пісня біндюжників і якихось шинкарів, яка звучить ось із цих каналів – це, очевидно, і є та державна політика, та державна позиція, яку ми сьогодні досягли.

Але, враховуючи, що ми сьогодні розмовляємо з видатним вченим-археологом, ми сьогодні можемо поговорити про зовсім інше. Чи ми можемо відновити ту українську сутність, яка нам повинна належати, в якій ми повинні знаходитись, за яку ми сьогодні боремось і якої ми сьогодні повинні досягти любою ціною. Бо якщо ми не досягнемо цієї сутності, то, як писав у своїй статті Петро Петрович Толочко в “Дзеркалі тижня”, ми згубимо свою національну ідентичність. Чому ми її загубимо? Тому що насувається на нас так звана глобалізація, і пророцтва, що ми повинні її загубити, звучать не тільки від Петра Петровича, а й від інших людей, які займаються цими питаннями.

Які є можливості? Україна має, мала і буде мати завжди найбільшу й найкращу в любих вимірах культуру неолітичної доби. Культура ця називається Трипільська. Чи можемо ми - українці сьогодні сказати, що ця культура Трипільська – здобуток українського народу, чи хочемо ми сьогодні це сказати, чи повинні ми це казати? Я вважаю, що так. Хто повинен цим займатися? Хто повинен принести нам, українському народу, здобутки цієї культури, яка продовжується до сьогоднішнього дня в тих речах, якими українці володіють?
 
 
 
Реконструкція трипільської хати
 
 
В тих хатах, в яких вони жили на протязі останніх декількох тисяч років, у глинобитних. Петро Петрович, будучи на березі Дніпра в селі Трипілля бачив реконструкцію тієї хати, яка практично не відрізняється від хати кінця 19 сторіччя. Навіть моя бабця з села Райки Володарського району Київської області жила в такій хаті – під солом’яною стріхою, яка була зроблена з дерева, обмазана глиною, із глиняною долівкою. І я хотів би подивитися, де ще в світі є такі хати, як на Україні і такі хати, як у Трипіллі. Причому це дослідження не якихось аматорів, це дослідження академіків, це дослідження Тетяни Пасек, це дослідження славетного Хвойки, який завдяки українським меценатам зробив свої відкриття, який дав завдяки Терещенку, Ханенку Трипільську культуру світові і в першу чергу - українському народові.

Етнічна належність. Чи ми можемо вважати, що етнічно трипільці та сьогоднішні українці є дуже близькі? Питання складне, тому що Петро Петрович пояснив, яка кількість народів пройшла через нашу територію. Але існує дуже багато досліджень, які сьогодні дають нам можливість стверджувати, що існує пряма спадкоємність між Трипільською культурою – етносом трипільським і сьогоднішньою людністю – українцями центрального Придніпров’я. В першу чергу - Полісся й Прикарпаття.

Докторська дисертація, яка була захищена істориком Сергієм Сегедою, доктором з антропології, захищена більше трьох років тому – на останніх конференціях та круглих столах, які проходили в різних місцях, в тому числі на конференції з питань Трипільської культури, яку організовував фонд “Трипілля” під керівництвом депутата Івана Зайця, вияснилося, що дуже багато співробітників інституту археології, яким Петро Петрович керував досить недавно, і сьогодні є його куратором, вони не знають і не хочуть знати, що така докторська дисертація існує. Сергій Сегеда стверджує, що трипільці і українці мають один прямий зв’язок між собою, що є дуже багато антропологічних ознак, які можна знайти як в трипільських пізніх черепах, тому що ранні, на жаль, не збереглися, і тим населенням України Середнього Подніпров’я, яке сьогодні ним вивчалося. Причому вивчалося дуже фундаментально.

Що цікаво: точка зору багатьох спеціалістів, хто вивчав Трипільську культуру, які сьогодні ще працюють і, я думаю, будуть працювати в інституті археології, чомусь за останні 5-6 років похитнулася далеко на Близький Схід. І дуже хотілося нашим колегам, – я вважаю, що всі археологи й колекціонери – колеги один одному, археологія взагалі пішла від колекціонерів і започаткована завдяки колекціонерам – стверджувати, що трипільці – це семіти.

Що ми можемо з цього приводу сказати? Причому, що цікаво, це увійшло в посібники для вищих навчальних закладів, дуже багато різних домислів і теорій, трипільські статуетки з горбатими носами – семітські, бо в них горбаті носи.

Славнозвісний колега Петра Петровича – археолог Даниленко (у цьому році ми святкуємо його ювілей) сказав, що трипільські статуетки мають горбаті носи по одній причині – це зображення земноводного черепахи, тому що трипільці були землеробами і поклонялися воді. Коли була вода, було багато землеводних, було багато черепах, тому голова жінки, яка народжувала дитину, на той момент не мала великого значення, важливо, щоб вона мала дітородні органи і народжувала дітей. Ну добре. Це така теорія, яка, як кажуть, – з одного боку одна теорія, з другого боку – інша.

Беремо три реконструкції академіка Герасимова – чоловічу й жіночу, які абсолютно відповідають за антропологічними признаками сьогоднішньому типу середнього європейця. Де ж тут семіти? Третя реконструкція – діда з перебитим носом, який має горбатого носа. Виявляється, що завдяки цьому всі трипільці стали семітами. Навіть сьогодні, коли виявилося, що Трипільська культура постаршала, по відношенню від Хвойка на 3 з половиною тисячі років (Хвойка датував її 2 тисячоліттям до н.е.), по відношенню до Тетяни Пасек – на півтори-навіть дві тисячі років, проведені аналізи за методом C14 – радіовуглецевим – причому проводили спеціалісти інституту археології України, стверджується, що це 5500 років до н.е. Семіти як компактна група, як вони себе сприймають, притому, що цікаво, що семіти – це не є євреї, це, в першу чергу, араби і євреї у малій кількості, порядком 15 %, як компактна група з’явилася на території Малої Азії та Африки в 3300 р. до н.е. Трипільці тоді вже фактично асимілювалися з ямними, катакомбними племенами, які прийшли. Вони вже не були тою трипільською спільнотою. Звичайно, що зустрічається дуже багато ознак трипільських розписів, трипільських орнаментів у послідуючих культурах. Бачимо це. Ідемо далі. Генетичні дослідження іноземних учених. Дослідниками Стенфордського університету стверджується, професором з Естонії, що до 35% (за даними Стенфорда) і до 50% (за даними естонських дослідників) за ігреком чоловічої хромосоми сьогоднішнє населення Середньої Європи й населення неоліту Середнього Подніпров’я періоду Трипільської культури співпадають. То де ми тоді знайшли семітів?

Ведучий до слухачів:
- Скажіть, будь-ласка, на Вашу думку, коли все ж таки сформувався український народ? Ще до нашої ери чи ми всі вийшли з одної колиски – український, білоруський і російський народи?

Слухач:
- Питання до пана Толочка. Він, напевне, не знає, що ще за Олександра ІІ Петербурзька Академія наук визначила, що росіяни мають 70% угро-фінської крові, 20 % татарської. Чи можна їх називати слов’янами? Це перше. І друге:
Він, напевне, не знає, що у протосанскриті більше 4 тисяч українських слів, а не якихось інших. І останнє. Він не знає, що Андрій Боголюбський зруйнував Україну, бо жодна з чотирьох книжок про це не згадує.

П.Т.: - Знервоване запитання, вірніше, кілька запитань і звинувачення, що я чогось не знаю. Я пристаю до того, що можу чогось не знати, біда тільки, що мої опоненти все знають. А це вже наводить на певні роздуми. Що стосується плюндрування Києва чи України Андрієм Боголюбським. Я міг би закинути панові Миколі з Києва, що він не знає історії, бо насправді Андрій Боголюбський ніколи в Києві не був. Взяття Києва 1169 року – це було взяття князями, які змагалися за першість Київської Русі, в тому числі Чернігівськими князями. Правда, вони були на якомусь етапі союзниками Андрія Боголюбського. Ні Київ, ні Україну він не плюндрував. Що стосується того, скільки в кого якої крові, то я б не переводив дискусію в таку площину, бо дуже легко збитися на манівці і вийти на теорію славнозвісного завойовника Європи середини 20 століття, який вважав, що тільки вони арійці, тільки вони чисті, і слов’ян треба знищити, бо вони, бачте, не такі, як вони-арійці.

Коли йшов процес колонізації Північно-Східної Русі, тої території, яку ми сьогодні маємо за центр Росії, то цей процес колонізації йшов переважно із Південної Русі – із Київщини, Переяславщини і навіть із Волині і Галичини. В 12 столітті там засновується місто Володимир (тепер – Володимир на Клязьмі), там засновується два Переяслава – Переяслав Заліський і Переяслав Рязанський, там є місто Юр’єв, там є місто Галич, там є річка Трубіж і річка Десна, там є Ірпінь. Отже, в 12 столітті цей колонізаційний потік із Середнього Подніпров’я або з Південної Русі пішов туди на північ. І князі були там Київські. Вважати Андрія Боголюбського москалем, який плюндрував Україну, і водночас стверджувати, що його дід Володимир Мономах є чистим, чистісіньким українцем, це просто блюзнірство. Не можна так вирішувати такі серйозні проблеми. Якщо мій дід українець, то і я, очевидно, - українець, або якщо мій дід росіянин, то і я росіянин. А ми так хитро розводимо: діда називаємо українцем, а онука чистим москалем. Проблема складна. Я б не хотів, щоб ми її сьогодні драматизували, щоб протиставляли. Очевидно, і це не потрібно доводити, що сьогодні за менталітетом, за культурою, за мовою ми різні. Так, справді, різні, але це не означає, що ми не могли колись бути разом і справді були разом. І якщо в часи Київської Русі були вже українцями, то хай мені прочитають документи, які написані українською мовою в часи Київської Русі. Що стосується санскриту, то я мало обізнаний із санскритом і не буду вступати в полеміку.

Слухач:
- На території мого рідного села, це південна околиця Києва, буквально в шістьох кілометрах від Пирогова, на південь в напрямку Обухова, є добре збережене Ходосівське городище. Мені відомо, що це пам’ятка Зарубинецької культури, і ще є добре збережений Зміїв вал. В мене питання до Петра Петровича. Яку мені почитати літературу про часи його насипання і чи проводилися розпаковки?

П.Т.: - Справді, в районі села Ходосівка є Зарубенецьке городище чи Зарубинецьке поселення, там є і давньруське городище, яке свого часу досліджував Василь Бідзіля і знайшов там археологічні речі, в тому числі печатки від документів, і там є так звані Змієві вали, кусок, принаймні, Змієвих валів. Проблемою Змієвих валів у нас в інституті довгий час займався Кучера Михайло Петрович, і він написав монографію, яка так і називається “Змієві вали”. Він показав всі Змієві вали, які є в межах України, аж до Подністров’я і Дунаю, і ця проблема досить гарно висвітлена в його монографії.

Ведучий:
- Олександр Степанович, я бачу, у Вас є своя точка зору з приводу ще першого телефонного дзвінка. Прошу, будь-ласка.

О.П.: - Щодо того, хто кого руйнував, досить складно сьогодні розмовляти. На жаль, це
була міжусобна боротьба, тут Петро Петрович правий. Той самий Боголюбський, хоча він дійсно руйнував. Що сказати про санскрит? Ото, що сказав пан, так воно і є. Та мовна серцевина, яка сформувалася з точки зору багатьох дослідників, в тому числі і Рибакова, який сказав, що це територія санскритських народів і це територія санкритської мови. Ця територія дала основу і санскриту, і мові всій індо-європейській спільноті.

Щодо тих, хто нас завойовував у 40-х роках минулого сторіччя, питання не в тому, що вони нас завойовували чи ні. Вони намагалися використати ту символіку, тому що їм потрібна була якась духовна першооснова. Ці символи були, звичайно, запозичені, першоосновою цих символів, ну на даному етапі, що я знайшов у літературі, яка була мені доступна, є територія Трипільської спільноти.

 
 
 
Трипільська тарілка зі сваргами
 
 
Найраніший знак – сварга українська або свастика російською мовою, знайдений був в багатьох місцях на території культури Трипілля-Кукутені, сама рання – це було 5200 років до нашої ери. Це Трипілля групи А. Зараз у нашій колекції, – в колекції музею, що знаходиться в селі Трипілля, є три експонати зі сваргами автентичними. В колекції Академії наук України є біля 15 зображень свастики-сварги, тому говорити про те, що хтось був арійцем, а хтось ні, дуже важко, тому що такі ж самі арійці, як німці, українці. Єдина різниця, що німці – це наші прапраправнуки, а ми їхні прапрапрапращури.

А те, що росіяни стали росіянами прийшовши від українців, з наших територій, навіть з тої самої Волині, перетворившись в те, що вони зараз є – це дуже агресивні люди. І якщо взяти взагалі Москву, де змішалися різні народи, їхня агресивність проявляється максимально, і українець, який був у Москві, дуже добре знає, що таке приїхати в Москву і походити там декілька днів по вулицям, таке враження,що тебе вичавили, як лимон, і як тобі відповідають більшість людей. Зовсім інша ситуація в Петербурзі, яке більш культурне місто, ніж Москва. Місцеве населення, яке там обслуговувало слов’ян, ще в 19 столітті там називали чухонцями. Ну а та політика, яка проводилася росіянами на території України, всім відома, починаючи з Переяславської угоди, нищення української самоідентичності, нищення української культури, нищення української мови – достатньо трьох законів, які були прийняті у 19 сторіччі про заборону української мови навіть в театрах, про заборону української мови в друкуванні, про заборону української мови скрізь. На щастя наше, не можна було знищити весь український народ, що намагався зробити ставленик російського народу, шовініст Сталін. Чому шовініст. Якось його донька (і це записано в її мемуарах), розмовляючи зі своїм братом Василем, сказала: “Вася, а ты знаешь, оказывается, наш папа еще недавно был грузином”.

Сьогодні парламентами ведучих європейських країн визнано, що голодомор в Україні – це був геноцид українського народу і проводив цей геноцид, на жаль, дуже братній нам російський народ руками відщепенців різних національностей, в тому числі й українців.

Слухачка:
- Я думаю, що українці – це русини. Вони не вважають себе росіянами, а вважають русинами. Вони є і в Словенії, і в Словакії. Я читала про братів Капранових: вони самі вивчили українську мову, вони були в Москві, а потім потяг до рідної землі покликав їх сюди. Всіх неросіян називали там чукчами, ну хіба ж так можна?

П.Т.: - Я б хотів так, у порядку введення, як говорять у Верховній Раді. Олександр Степанович надзвичайно політизує нашу сьогоднішню бесіду і зовсім далекий від проблем етногенезу, а переходить постійно на сучасність. Одвічна теза – дуже ходова і дошкульна, що кляті москалі чавили нас, бідних українців. Я б не говорив сьогодні про це, якщо ми зібралися поговорити про походження українського народу. Але що стосується того, хто себе як почуває в Москві або в Петербурзі, то почуває себе так, як веде себе відповідно. Я приїхав недавно з Москви, був там на конференції і почував себе прекрасно і почуваю досі прекрасно. Якщо людина приїхала з наперед запрограмованою думкою і не знайшла того, чого хотіла, почувається погано. Давайте ми підемо від цього. Давайте говорити про проблему етногенезу.

Слухач:
- Я вважаю, що українці пішли від аріїв – це дуже-дуже глибоке коріння.

Слухачка:
- Як ставиться пан Толочко до того, що за дослідженнями графа Уварова, на території Москви і теперішньої Московської області ніколи не було слов’янських поховань. І друге питання. Чи можливо, що назва “Київська Русь” пішла від “Скіфська Русь”?

П.Т.: - Ну, в цьому ж немає жодного секрету, що на території Московщини чи Московської області слов’яни з’явилися порівняно пізно. І ранніх слов’янських поховань там, справді, немає, таких, як у Середньому Подніпров’ї. Очевидно, там перші слов’янські поховання з’явилися, коли туди пішов перший колонізаційний потік із Південної Русі на Північний Схід. Що стосується Київської Русі, то тут абсолютно все чітко. Це кабінетна назва. Такої у природі не існувало. В жодних джерелах назви “Київська Русь” немає, а є просто назва “Русь”. А історики для зручності користування, оскільки після Київської була і Московська Русь, то поділили цей період у залежності від того, яка столиця була якої держави. Столиця Русі – цієї початкової нашої, першої, Русі був Київ, а тому і назва – Київська Русь. Часто історики її називають Давня Русь або Давньоруська держава. А до Скіфії, до Скіфської Русі ніякого відношення не має.

О.П.: - Щодо аріїв. Було сказано, що таке індо-арійська спільнота. Усі європейські народи білої раси, які живуть на території Європи сьогодні, і не тільки Європи, а в усьому світі, це індо-європейська спільнота. Майже всі, за деяким виключенням. Величезне дерево індо-європейських мов. Арії, індо-арійці, арійці – це є ті народи, які сьогодні, без сумніву, українці – це арії, арійці, без сумніву, німці – це арії, арійці, французи – це арії, арійці. Але ми намагаємось це якимось чином висвітлити, хоч тут Ви бачите політику, Петре Петровичу, але, на жаль, без політики тут не обійтися, бо історія – це політична наука, одна політична система – історія одна, приходить інша – історія інша. Але істина десь існує – вона скрита. Якщо ми сьогодні хоч на якийсь сантиметрик відкриємо двері до цієї істини, то це вже буде успіх.

Українці, без сумніву, є арійцями, українці є аріями, росіяни – ця слов’янська частина – є арійцями, аріями. Хоча до індо-арійської групи мов відноситься не тільки мова слов’ян, які прийшли колонізувати, але й мова тих племен, які там жили. І це є в дослідженнях світових учених. Наша задача зовсім в іншому – створити ту науку сьогодні, ту археологічну й історичну науку, яка б сьогодні працювала на благо України. Не на благо якихось міфічних союзів – східно-слов’янських, західно-слов’янських, ще якихось, а на благо українського народу. Щоб наші можновладці, які стоять на самих верхніх щаблях нашого політикуму, нам не заявляли, що національна ідея не спрацювала. Вона не спрацювала з одної причини – вона не сформована, її немає. Тому якщо ми почнемо говорити про те, що ми, дійсно, жили тут завжди, що це наші території, починаючи від доби неоліту, що здобутки Трипільської археологічної культури – це наші здобутки, здобутки українського народу, як і здобутки інших народів, які пройшли через ці території і заселили всю Європу. Тоді ми можемо вважати, що в нас буде національна ідея, яка об’єднає навколо нас всіх слов’ян: і росіян, і поляків, і східних, і західних, і примкнувших до нас білорусів.

П.Т.: - Я хочу зробити уточнення, Олександре Степановичу. Трипільська культура відноситься не до неоліту, а до енеоліту. Це мідно-кам’яний вік, який прийшов після неоліту – нового кам’яного віку.

О.П.: - Я в курсі.

Слухачка:
- Чи існує зараз незалежна історія? Завтра, наприклад, буде якийсь союз з Америкою чи з Росією, і історики почнуть доказувати зовсім протилежне. Вообще, как верить, как бы историкам?

Слухач:
- Мені якось незручно чути оці теорії про спільну колиску народів. Питання до пана Толочка. Які спеціальні економічні умови могли створити оцю колиску, її утримувати, і так далі? Стосовно документів українською мовою. А чи пробували Ви читати “Слово о полку Ігоревім” не московською, а українською мовою?

П.Т.: - Ну, перша слухачка абсолютно чітко побачила суть проблеми. На превеликий жаль, багато хто серед нашого брата, історика, влаштовуються під чергові знамена. І якщо вчора вони стверджували одне і прославляли, скажімо, нашу Комуністичну партію, то сьогодні ті ж самі історики проклинають цю Комуністичну партію. В нас навіть виходять праці: такий то період – нове бачення. Нового бачення не може бути, якщо немає нових джерел, якщо нові джерела змінили нашу концепцію, тоді правда. А якщо просто міняти плюс на мінус, то це не нове бачення. Це по суті, нове вибачення. Є таке. Але є, справді, наука, яка незаангажована, і я в силу своїх можливостей і знань намагаюся її відстоювати.

Що стосується того, кому погано щось чути, чи добре чути і проблема колиски. Якщо людина не знає, якою була Київська Русь, як вона була організована, який там був політичний, економічний устрій, яке було управління, яке було церковне управління, з нею важко полемізувати. Але якщо людина це знає, як була організована давньоруська держава, то вона розуміє, що у межах цієї єдиної давньоруської держави, яка проіснувала фактично 5 століть, може, трохи більше 5 століть, у межах цієї єдиної Київської Русі формувалася єдина культура і єдина релігія, і єдина народність з локальними варіантами і особливостями. Тут нічого дивного немає. В межах сучасної України консолідується і кристалізується єдина українська нація, це абсолютно речі порівняльні. Як для курйозу можу сказати, якщо в колисці уявити одне дитя як давньоруську народність, то про колиску може й не можна говорити. Але якщо стверджувати, що тоді вже було три народи – українці, білоруси і росіяни, тоді теорія колиски абсолютно доречна. В єдиній державі було три народності і вони колисалися в цій єдиній колисці.

О.П.: - Усі літописи, які є офіційними, вони записувалися церковною мовою, а не записувалися мовою народу. Я дуже сумніваюся, що ті пересічні українці, які жили по селах, розмовляли тією церковною мовою в повсякденному житті, виходячи на поле і збираючи жито. Якщо Ви підете сьогодні в церкву Московського патріархату, який, на мій погляд, є п’ятою колоною Москви, хоча Петро Петрович не хотів політизувати, на жаль, приходиться, і послухаєте молитву, то зрозумієте 10% - бо Ви фахівець. Я ж не зрозумів нічого. А переклад, ми говорили для курйозу, то є переклад деяких молитв.

Стоїть бабця і каже: “Оце я слухала, батюшка каже: “А потім вона була в хрестах, як вівця у реп’яхах. Амінь”. Оце переклад українською мовою молитв, які сьогодні проголошуються з амвону російської православної церкви. Українська православна церква сьогодні переходить на загальнодоступну українську мову в богослужінні.

І про 500 років Русі. Без сумніву, 500 років – це великий термін, але не забудьмо, що ті традиції, які сьогодні є на території України, були закладені Трипільською археологічною культурою, яка проіснувала на нашій території 2500 років. В п’ять разів більше.

Слухачка:
- Я читала у Галини Лозко, що українці і росіяни відрізняються і антропологічно – будовою черепа – і більшість росіян має другу групу крові, а українці – першу групу крові. Там більш ранні слов’яни. Всі завойовники підкоряли місцеві племена. То їх взагалі процентів 15 – слов’ян, а то все – мордва, угро-фіни і так далі й так далі. І ще я читала книжку “Ментальність орди”. Ментальність росіян дуже відрізняється від ментальності українців. Вони дуже агресивні. І все роблять, не доводячи справу до кінця. Тому й села в них такі негарні.

Ведучий:
- У Петра Петровича є свій коментар.

П.Т.: - Невеличкий коментар. От Ольга Яківна слухала чи читала Галину Лозко і все повірила їй. І вірить їй на слово. А сьогодні вона може не погодитися з тим, про що ми говоримо, бо в неї є упереджена сформована думка. Я повторюю, що якщо ми сьогодні підняли тему етногенезу, походження українців, то я думаю, цього питання нам достатньо. А визначати, хто більш агресивний, хто менш агресивний, хто доводить справу до кінця, хто не доводить справу до кінця... Якщо ми, українці, такі талановиті, то чого ми так погано живемо, гірше, ніж ті ж росіяни. Давайте говорити про глибинні процеси. Про глибинні проблеми.

Ведучий:
- В нас знову є телефонний дзвінок.

Слухач:
- Шановний Петре Петровичу, мені відома Ваша позиція щодо Велесової книги, бо я нещодавно уважно слухав передачу з Вами на 1+1 і хочу запитати Вас як археолога. Чи були на території України – у Середньому чи Нижньому Подніпров’ї – знайдені якісь записи, якісь таблички із записами, які б можна було трактувати як слов’янську або протоукраїнську писемність?

П.Т.: - Що стосується Велесової книги, то це не тільки Толочко говорить, що це абсолютна фальшивка, це підробка. Це доведено провідними філологами, колись Радянського Союзу, а нині і Росії також. Це і Ліхачов, і Творогов, і цілий ряд інших дослідників. Написані серйозні роботи, де беззастережно доведено, що це підробка. У мене є ця Велесова книга, і в мене своє бачення щодо неї. Я також схиляюся до того, що це підробка. Нічого подібного для тих ранніх часів ми не маємо ні на території України, ні в цілому колишньої великої Київської Русі. Найперші написи, які ми можемо сьогодні пред’явити громадськості, це так звана корчага із кургану поблизу Смоленська, із Гньоздова, яка датується кінцем 9 століття, може, початком 10 століття. Але це і є єдине по суті свідчення писемності, цієї ранньої писемності, до введення християнства на території Київської Русі. Писемності такої, яка присутня у Велесовій книзі, немає. Немає її в жодній країні. Там трошечки є від чеської мови, трошечки від польської мови, трошечки від української. Назбирано і сфальсифікована ця рання історія. Я б так сказав з позицій сьогоднішнього професора. З серйозних дослідників ніхто не вважає її за ідентичний твір.

Слухач:
- Товариш Толочко напевно не знає, що в Болгарії була знайдена подібна книга.

О.П.: - В Болгарії, в горах Родопах в 19 сторіччі була знайдена книга, подібна Велесовій. Між іншим, царем Олександром ІІ була відряджена експедиція і було фінансоване вивчення цієї книги, яку теж можна назвати праслов’янською. Це між іншим. Я не знайомий в деталях, не буду нічого стверджувати. Ми сьогодні говорили, що таке історія. Історія – це історія. Історія – це політична наука, на жаль. Більшість наших істориків, як і Петро Петрович шановний, працювали під час Радянського панування на нашій території. Звичайно, погляди залишилися.
 
 
 
Зразок петрогліфів з Кам`яної могили
 
 
Сьогодні в Україні вже ми маємо колосальний пам’ятник, про який в офіціозних виданнях згадується двома-трьома реченнями. Це Кам’яна могила біля Мелітополя, де знаходиться літопис, нанесений на стіни печер та гротів. Літопис перекладений відомим російським шумерологом Анатолієм Кіфішиним. До речі, на цю працю є біля восьми рецензій з плюсами, які написали як російські, так і закордонні вчені. Ця праця сьогодні перекладається англійською та французькою мовою. Ця праця буде представлена у Французьку Академію наук. На жаль, у штики сприймається ця інформація інститутом археології України, причому всіма його співробітниками. І говорити про те, що на території України писемність з’явилася з корчаги, яку знайшли в Росії, то це не зовсім так. Видана монографія в 1000 сторінок, де повністю показаний процес розшифровки.

Про чуринги. Це такі кам’яні пластини, на яких є написи, були знайдені разом із відщепами кам’яними, які служили знаряддями, і ті чуринги датовані спеціалістами Академії наук шостим тисячоліттям до н.е. Всі ті чуринги також розшифровані Кіфішиним. Якщо ми вважаємо Кіфішина великим містифікатором, тоді можна вважати всю світову історію великою містифікацією. І, звичайно, історія почалася не в Шумері, історія почалася, в гіршому випадку, на Кам’яній могилі.

Ведучий:
- Петро Петровичу, Ваше запитання до Олександра Степановича.

П.Т.: Коли ми говоримо про Трипільську культуру, ми робимо вигляд, що це культура винятково України. Насправді, це культура, яка покриває сьогодні практично чотири держави – чотири народи: Румунію, Молдову, частково Болгарію й Україну. І якщо трипільці – це українці, то хто вони ці трипільці у Молдові, Румунії, в Болгарії? Це перше питання.

І друге питання, Олександре Степановичу. Я не знаю, чи Ви знаєте, але в часи Трипільської культури, на території України було безліч інших археологічних культур. Трипільська культура займала тільки невеличку територію, лісостепу і трохи степу. На Лівобережжі її взагалі не було. Було безліч інших культур. Чого Ви берете тільки Трипільську культуру й оголошуєте українською, а всі інші навіть не згадуєте?

Ведучий:
- Олександр Степанович, лаконічно.

О.П.: - Ті культури, які були до Трипілля...

П.Т.: - Не до Трипілля, а паралельно з Трипіллям.

О.П.: - Зрозуміло. Я не про це. До Трипілля була така культура Боян, культура лінійно-стрічкової кераміки і Буго-Дністровська культура. Це – пращури Трипільської культури. І сьогодні Боян визнана світовими вченими не як окрема культура, а як пра-трипільська культура. Це перше.

Друге. На лівому березі знайдено більше ста гектарів поселень. Ви, можливо, не знаєте про це, бо це не питання Вашого фаху. Покійна вже археолог Мовша знайшла більше ста гектарів, і невідомо, скільки там ще є. Питання не стоїть так, що українці – це нащадки тільки трипільців. І Трипільська культура займала весь правий берег України, а та територія, що ми кажемо, що вона є трипільською на території Румунії і Молдови, то це, дай Боже, 20% всієї території. Ви повинні познайомитися з працею Вашого співробітника Михайла Відейка, який стверджує, що сьогодні це можна називати Трипільською цивілізацією. Він написав п’ять монографій, які видав за кошт канадійців та інших, в яких твердить, що це культура, яка має цивілізаційні ознаки, це культура, яка може претендувати на першість в усьому світі. І українці, займаючи сьогодні 80% трипільської спільноти, без сумніву, є превалюючою. І Ви заявили в телевізійній передачі, що сьогодні центр вивчення Трипілля переходить на територію України. Але я хотів би, щоб ми це вивчення дали на користь українського народу і працювали саме в цьому напрямі. І щоб сьогодні пан Круц не заявляв знову, що це вірменоїди, бо у трипільських фігурок горбаті носи і так далі.

 
« Останнє редагування: 11 Травня 2010, 15:39:01 від сонечко я »
Записаний

Alexander

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +670/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 3342
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 13:31:26

    Звідки: kalush
Історичне минуле Українського народу
« Прочитано #12 : 11 Травня 2010, 11:11:07 »

Ми говоримо не про націю, а про народ.
ми всі з Африки прийшли :)
Записаний
поверь малыш, не в пирогах счастье..

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3802
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Історичне минуле Українського народу
« Прочитано #13 : 11 Травня 2010, 16:20:06 »

У 1893 році археолог Вікентій Хвойко віднайшов під старовинним українським селом Трипілля рештки першої людської цивілізації, яку й було названо Трипільською культурою
Навіть думки не можна було допустити про те, що Україна історично старша за Росію.
А тепер ще й семіти претендують на заснування Трипілля.
Це питання в українській науці стоїть ще з початку відкриття енеолітичної культури. Після проголошення Незалежності України в 1991 році воно набрало несподіваного повороту. У Києві було проведено кілька конференцій однієї тематики: п’ять тисяч років єврейської цивілізації. Після них почастішали виступи науковців, журналістів із твердженнями, що Трипільську культуру заснували семітські племена. Особливо цю тезу намагався аргументувати спеціаліст з українського мезоліту доктор Л. Залізняк. Газета «Еврейские вести» (доповнення до «Голосу України»), що видавалася влітку 1997 року, надрукувала rореспонденцію «Сионские мудрецы и украинские», в якій повідомлялося, що на зустрічі у президії Академії наук України говорили про «легендарную трипольскую культуру - святиню и гордость украинского народа». На думку академічних вчених, «создателями й носителями данной культуры были... семитские племена, перекочевавшие в доисторические времена на земли нынешней Украини».
Якщо за радянського часу нам відмовляли у нашій історії, то тепер уже почали її привласнювати. Дивна постановка питання та ще й з певним політичним підтекстом. А що ж насправді каже археологічна наука? Звернімося до джерел - праць авторитетних українських і російських вчених.
З книги Вадима Мицика "Священна країна хліборобів", "Такі справи"-"Пульсари", Київ, 2006 рік
Приховано: Показати
Першовідкривач Трипільської культури Вікентій Хвойка, вивчаючи археологічні пам’ятки від кам’яного віку до часів Київської Русі, дослідив, що населення на Середньому Подніпров’ї було автохтонним і незмінним. Він доводив, що історичний розвиток - це «безнастанні і послідовні зміни місцевої культури», що зберігають безпосередні зв’язки. Ще при обгрунтуванні Трипільської культури як хліборобської цивілізації, він стверджував: «Народ, який витворив ці пам’ятки, не міг зникнути безслідно, і був ніхто інший, як та галузь арійського племені, якій слушно належить ім’я протослов’ян і нащадки якої заселяють ще й досі південно-західну Росію».

Відомий російський вчений в царині слов’янської історії П. Третяков високо поціновував дослідження Вікентія В’ячеславовича: «Ще в 90-х роках В. В. Хвойка висловив думку, що жителі відкритих ним трипільських поселень були найдавнішими слов’янами. До цієї думки В. В. Хвойка прийшов внаслідок вивчення не лише трипільських, а й інших пізніших старожитностей Середнього Наддніпров’я, які розкривають, на його думку, переконливу картину безперервного розвитку хліборобського населення, починаючи з кам’яного віку і кінчаючи слов’янами часів «Повісті временних літ». Наступні досліди цілком ствердили ці спостереження В. В. Хвойки. Вони показали, що трипільські та інші хліборобсько-скотарські племена справді були немовби основою тривалого наступного розвитку хліборобсько-скотарських племен Середньої й Східної Європи, який завершився, зокрема, виникненням слов’янства».

Такі висновки не влаштовували офіційну радянську науку, бо заперечували теорію міграцій, дуже вигідну для російсько-імперських сил. Цією теорією стверджувалося, що в Україні нічого свого історичного не було, а все кимось привносилося і кудись зникало. Теорія міграції культур взагалі суперечить логіці історичного розвитку. Адже людство і в земному світі, і в Європі проходило однаковий поступовий шлях розвитку: кам’яний, новокам’яний, мідно-кам’яний, бронзовий, залізний віки. На різних територіях ці епохи мали певне етнічне лице. Багато унікальних пам’яток названих епох є в Україні. Так, на Закарпатті у с. Королевому відкрито найдавнішу в Європі (півтора мільйона років) стоянку людей епохи палеоліту. А скільки є пам’яток епох мезоліту, неоліту, що їх важко й перелічити.

За логікою творців псевдотеорій цей історичний процес тут не відбувався, аж поки в мідно-кам’яному віці на територію теперішньої України не проникли семітські племена і не створили тут цивілізації, навчивши «дітей землі і сонця» хліборобству та мистецтву. Занадто «затяті опоненти» ладні перекреслити весь світовий процес розвитку, аби тільки сфальсифікувати, чи й заперечити, історію нашого краю.

Відправним антропологічним аргументом семітської версії свого часу послужила статуетка із Володимирівки (етап ВІІ). За подовженим обличчям, низьким чолом і, - найголовніше! - горбуватим носом Т. Пассек визначила, що це вірменоїдний тип. Одначе, статуетки у трипільців мають образно-символічний зміст. Творилися вони не з натури, а втілювали в собі образи божеств, духів, деяких, можливо, і негативних за суттю. Тому визначення за статуетками антропологічного типу є більше, ніж сумнівним.

Антропологічних даних часів Трипільської культури не так уже й багато, але вони дають інші результати. Черепи із поселень у Верем’ї, Липканах, Більчі Золотому визначаються як європеоїдні типи. Поховання в Солонченах (Молдова) дає європейський тип людини, відомий на середземноморсько-чорноморській території розселення. Найбільше антропологічного матеріалу відкрив Вихватинський могильник (Молдова). Покійні трипільці - це середземноморський тип, який переважав на той час на Балканах та Подунав’ї. Хоча є і впливи племен степової полоси Східної Європи. За антропологічними даними черепа, викопаного О. Кандибою 1928 року у печері Вертеба (Більча Золоте), провідний археолог Західної України Ярослав Пастернак писав, що виявлені антропологічні матеріали «опрокидують колишні теорії В. Городцова і В. Щербаківського про короткоголовість трипільських племен і сперте на цьому «мильне» твердження про їхній прихід в Україну з Ірану через Малу Азію».

Влітку 1997 року відомий археолог Іван Черняков на півдні України розкопав Попову Могилу усатівського типу. Усі вісімнадцять поховань пізньотрипільського часу належали до європеоїдного типу. Такі ж типи зафіксовані і на ранньому етапі Трипілля.

Письменник і вчений Юрій Липа писав, що основним етнічним субстратом для українців є трипільці: «З цих первнів і домішок української раси вибираємо первень найдавніший як доказ тривалості раси, її безперервного володіння своєю землею впродовж тисячоліть. Цей первень є підложжям української раси, бо творить з антропологічного боку 60-70 (Щербаківський подає 90) відсотків української раси... Це протоукраїнський народ трипільської культури, трипільці, як звуть його українські вчені».

Сучасний російський антрополог В. Алєксєєв, незважаючи на ідеологічні труднощі радянського часу, у низці своїх досліджень доводив, що між типами сучасних українців та їх викопних предків нема помітних відмінностей. Це означає, що в процесі етногенезу українського народу чужорідні етнічні групи участі не брали.

Провідний український археолог доктор Валентин Даниленко у своїх фундаментальних монографіях «Неоліт України» та «Енеоліт України» на основі пам’яток Побужжя і сусідніх територій довів, що в основі Трипілля лежить місцевий, себто Буго-Дністровський неоліт, який своїм корінням входить у землеробський неоліт Північно-Західного Причорномор’я.
 
 
 
 
Хліборобство почало розвиватися ще в неоліті. З ним разом формувався новий світогляд, священною іпостассю якого було Сонце як джерело життя земного. У крем’яних знаряддях раннього Трипілля зберігаються риси неоліту. Керамічні вироби мають вплив нижньодунайської культури на півдні, на сході – керешської, на північному заході – дунайської культури лінійно-стрічкової кераміки. З таким науковим обгрунтуванням суголосий і провідний археолог 1970 років доктор Іван Шовкопляс: «Завдяки широким дослідженням неолітичних пам’яток на Південному Бузі виникла досить переконлива думка про те, що Трипільська культура є переважно продуктом розвитку місцевого неолітичного населення, зокрема землеробських племен Побужжя і Подністров’я».

На цій точці зору стоїть і дослідник Трипільської культури в Молдові Всеволод Маркевич. Володимир Збенович, виділивши групу пам’яток раннього Трипілля між Дністром і Прутом, твердить, що їхній розвиток зазнав значного впливу культур Балкан, Подунав’я та Карпатського басейну. Отже, наукові дані доводять, що у творенні ранньотрипільської культури брала участь місцева людність із впливом тих племен, котрі жили по сусідству. Власне, розвиток відбувався так, як відбувається і зараз: на етнічному пограниччі впливи сусідів сильніші, а в глиб території вони слабшають і зникають.

Багато дослідників нині схиляються до думки, що у формуванні Трипільської культури найімовірніше взяли участь пелазги-лелеги. Вони з Балкан пішли на Подунав’я, а потім влилися в неолітичну людність нашого краю. Очевидно, з того часу в нас існує легенда, що новонароджених дітей нам приносять лелеки з небес. Доктор Віктор Петров у монографії «Етногенез слов’ян» зазначає, що коли «згодитися, що хетто-лувійська, кріто-мікенська, пелазгійська та інші мови, поширені на території Малої Азії, острівного Східного Середземномор’я і півдня Балканського півострова,... виявляють деякі більш-менш виразні ознаки своєї індоєвропейської мовної приналежності, то у нас будуть серйозні підстави припустити, що носії культури Кукутені-Трипілля в районі Дунаю-Дніпра належали саме до цієї етномовної групи». На підставі досліджень пізньотрипільських пам’яток Городсько-Усатівського типу вчений доводить, що історична ситуація змінюється, в Трипільській культурі з’являються ознаки нових культурно-географічних контактів. Давня мова людності прибирає інших якостей, які «згодом стають спільною приналежністю слов’янських, балтійських і германських мов».

Отже, кожне плем’я, група чи союз племен творили притаманну для себе культуру, як господарську, так і духовну. Цей процес був доволі тривалим. Міграції населення його могли тільки порушити. Дослідник давньої культури доктор Микола Чмихов у своїй зодіакальній теорії розвитку людства неспростовно ствердив: «У протонеоліті в Південному й Північному Причорномор’ї сформувалися індоєвропейці, на південь та схід від них – семіти. З епохи бронзи індоєвропейським стало Західне й майже все Східне Причорномор’я. Давнє населення України стало індоєвропейським (крім північно-східних районів) із другого періоду цієї епохи. Індоєвропейське й семітське населення розвивалося найпрогресивніше й синхронно. Спочатку лише в його середовищі культурно-історичні епохи й періоди відповідали природно-кліматичним епохам та їх фазам. Лише воно пройшло у своєму розвитку всі шість епох (і всі періоди) голоцену, включаючи й останню частину епохи неоліту – мідний вік». Саме до останнього віку й належить Трипільська культура як індоєвропейське явище.

Щодо етнічної приналежності прадавніх хліборобів-оріїв Трипільської культури, то є різні позиції. Історики українського зарубіжжя вважають їх не просто протослов’янами, а праукраїнцями (В. Щербаківський, Я. Пастернак, П. Курінний). Здебільшого європейська наука всю культуру називала «українською неолітичною культурою мальованої кераміки». Радянські археологи під ідеологічним компартійним тиском взагалі відкидали ці гіпотези. Деякі дослідники називали Трипільську культуру поліетнічною. Хоч, як ми вже писали, першовідкривач культури В. Хвойка визначив її як арійську, протослов’янську. Ряд вчених, серед них Валентин Даниленко, Борис Рибаков, Михайло Брайчевський, мистецтвознавець Віктор Василенко, культуролог Олексій Братко-Кутинський, письменник Сергій Плачинда вважають Трипільську культуру рідною слов’янській, праукраїнською. Відомий лінгвіст Б. Горнунг доводить, що трипільці є мовними предками протослов'ян. Археолог М. Чмихов визначає, що протослов’яни почали формуватися ще в неоліті: предки слов’ян з’являються уже в Буго-Дністровській культурі, а в мідному і бронзовому віці вони відомі і в Трипільській культурі лісостепової частини Правобережжя. До того ж, Україна і племена Трипілля мають один і той зодіакальний знак – Тілець.

Чи є ми, українці, спадкоємцями тих прадавніх хліборобів-оріїв, чи залишилися хоч якісь етнічні зв’язки? Ми як народ живемо на тому ж життєвому просторі – у смузі найбагатших у світі чорноземів – і господарство наше таке ж. Як і прадавні хлібороби-орії Трипільської цивілізації, наш народ вирощує пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох. Розводить тих же тварин і птицю: корів, свиней, кіз, овець, курей. В однаковий спосіб наші люди, як і хлібороби-трипільці, будують хати з дерева та глини. Як і тисячоліття тому, так і тепер, її замішують, додаючи битої соломи. Нами також успадкувалося розмальовування будівель та посуду. Мистецтво твориться на одних і тих стильово-композиційних світовидних засадах.

Хліборобська культура формувалася не один вік. У ній і тривалість часу, і досвід поколінь, і звичаєво-духовні основи праці.

Якби у семітських племен були так розвинені хліборобство, мальована кераміка, як у племен Трипільської культури, то вони, звичайно, залишилися б в археологічних пам’ятках, були б передані у спадок теперішнім їхнім нащадкам. Згадуваний вже доктор Володимир Гецльович Збенович, який досліджував ранньотрипільські поселення в Україні, тепер живе в Ізраїлі і займається вивченням халколіту (енеоліту – мідного віку) на території розселення семітських племен. На Міжнародній конференції до сторіччя відкриття Трипільської культури у Тальянках Черкаської області 1993 року він доповідав, що тамтешній мідний вік дуже бідний у порівнянні з українським. А бідніша культура не дасть розвитку багатшій. Як не дав халколіт семітів піднесення енеоліту Трипілля в Україні.

Видумані псевдоверсії спростовуються науковими дослідженнями багатьох вчених. Просто сучасні політичні процеси не варто переносити на історичні, щоб підтвердити хибну теорію, бо таке відгонить прицілом на місце осідання племен за способом життя не властивим для зони найбагатших у світі грунтів. А це вже не історія, і тим більше, не археологія. Подібна експансія «сионских мудрецов и украинских» до добра не доведе. Історія не раз давала багато негативних прикладів її згубності.

Трипільська культура для нас, українців, дійсно є святинею і гордістю. Звідсіль усі наші світоглядні і господарські початки.

Записаний

doktor-maks

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +426/-3
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 2740
  • Останні відвідини:
    15 Квітня 2017, 11:04:31

    Звідки: Івано-Франківськ
Історичне минуле Українського народу
« Прочитано #14 : 11 Травня 2010, 19:36:19 »

А де можна знайти документальні свідчення про Україну, датовані перед 19 ст.?
Записаний
When doctors differ who is to decide?

cgr

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +168/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 671
  • старый больной человек.
  • Останні відвідини:
    22 Лютого 2011, 18:24:00

Історичне минуле Українського народу
« Прочитано #15 : 11 Травня 2010, 20:22:24 »

А де можна знайти документальні свідчення про Україну, датовані перед 19 ст.?

ну це ж елементарно. нічого поганого, якщо цього не знати. Погано коли ті, хто навіть цього не знають вживають звороти типу
свідомити - це діагноз?


 :(

на багатьох європейських картах зображена частина території сучасної України з підписом "Україна". наприклад http://www.wdl.org/ru/item/79/zoom.html


Цитувати (вибране)
В 1651 году Боплан также опубликовал на французском языке "Description d'Ukranie" ("Описание Украины"), один из важнейших источников информации об Украине в XVII веке.

http://www.wdl.org/ru/item/79/

А ще Українців називали русинами - спадкоємцями київської русі. От москалів так і звали в європі - московити і асоціювали їх з азіатами. Петру 1 це дуже несподобалось і він переіменував московію в руське царство.

Останній абзац переказую по памяті, там в деталях може десь помилився, але суть така.

Записаний
влада проти корупції все одно що бджоли проти меду. (с) Гололобов

Alexander

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +670/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 3342
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 13:31:26

    Звідки: kalush
Історичне минуле Українського народу
« Прочитано #16 : 11 Травня 2010, 21:04:43 »

карты для Доктора-Макса
1648 автор Гийом Левассер де Боплан

а ця вроде голландська 1640 рік
Записаний
поверь малыш, не в пирогах счастье..

cgr

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +168/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 671
  • старый больной человек.
  • Останні відвідини:
    22 Лютого 2011, 18:24:00

Історичне минуле Українського народу
« Прочитано #17 : 11 Травня 2010, 21:08:04 »

якось бачив старовинну карту з надписом а ля "Ukraina - terra kozacorum"
ось це "терра козацорум" - земля козацька мені дуже сподобалось )
Записаний
влада проти корупції все одно що бджоли проти меду. (с) Гололобов

Alexander

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +670/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 3342
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 13:31:26

    Звідки: kalush
Історичне минуле Українського народу
« Прочитано #18 : 11 Травня 2010, 22:40:41 »

і ще на рахунок мови української http://uk.wikipedia.org/wiki/Учительні_євангелія
а ці мапи є в інеті в великому розрішенні.
Відповідь від: 11 Травня 2010, 21:43:48
во блін,щось лінк глючить може так http://uk.wikipedia.org/wiki/Учительні_євангелія
Відповідь від: 11 Травня 2010, 22:36:26
шо за  :=)
Записаний
поверь малыш, не в пирогах счастье..

doktor-maks

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +426/-3
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 2740
  • Останні відвідини:
    15 Квітня 2017, 11:04:31

    Звідки: Івано-Франківськ
Історичне минуле Українського народу
« Прочитано #19 : 11 Травня 2010, 22:52:58 »

cgr
Ваші посилання не дійсні
А Україна - де?
Записаний
When doctors differ who is to decide?