ГОЛОДНА ДУША
(оповідання для дітей)
Жила собі дівчинка, яка понад усе любила смачно поїсти, погратися, погуляти і посміятися. Усі навколо любили її й казали – яке миле й ве-селе дитя!
Одного разу, за тиж-день до Різдва, бабуся й каже: «Завтра підемо до церкви, посповідаємося у своїх гріхах, очистимося і приймемо Святе Причас-тя, щоб гідно зустріти велике свято». А дівчинка того й до уваги не взяла.
Назавтра пішли вони до церкви. До старенького свя-щеника на Сповідь стояла ціла черга, і кожен так довго щось йому розповідав, аж дівчинці набридло.
«От грішники! – думала вона. – Сповідають, спо-відають свої гріхи без кінця... От я не буду затримувати батюшку тисячу років, я за одну мить проскочу, бо в ме-не немає ніяких гріхів. Аби і всі так...»
Нарешті настала і її черга, вона схилилася над Святим Євангелієм та сміливо промовила:
– В мене немає гріхів.
– Правда, немає? – здивувався священик. – Роз-кажи, як тобі це вдається? Навчи мене, бо я все життя намагаюсь, намагаюсь, а ніяк не виходить, щоб зовсім не грішити. А чи годуєш ти свою душу?
– Я?.. – здивувалася дівчинка. – Я ніколи її не годую. А хіба її треба годувати?
– Так... Ти таки ніколи не годувала її... – сказав свя-щеник із таким жалем, що дівчинці стало чомусь со-ромно. – І не вдягала, не мила, не вчила, не виховувала, не лікувала, не втішала? І нічого-нічого для неї не робила?
– Ні, – тихенько промовила дівчинка і зовсім зні-яковіла.
– Та що ж ти наробила?! Бог дав тобі безсмертну ду-шу – дорогоцінніше за неї у тебе немає нічого на світі й не буде! Тіло твоє постаріє і помре, а душа твоя навіки залишиться такою, якою ти її виростила і виховала. Чи ти хочеш, щоб твоя душа навіки залишилася голодною, обідраною й брудною, щоб вона вічні віки плакала і страждала?
– Ні, не хочу! – щиро відповіла дівчинка, раптом уя-вивши собі голодну, брудну й обдерту душу. – Я не хочу, щоб вона залишилася такою!
– Тому треба кожного дня давати їй їсти. Та не один раз, а двічі-тричі на день. Як сама їси – так і душі своїй давай.
– А що вона їсть?
– А вона їсть не те, що ти. Запам’ятай, дитино: їжа для душі – це Слово Боже і молитва. Без цієї їжі душа жити не може! А скажи мені: ти молишся? Ти читаєш Слово Боже?
– Н-не дуже, – трошки збрехала дівчинка, бо вона таки зовсім забула молитися через свої пустощі й ліно-щі. А Слово Боже, тобто Біблію, не тільки не читала, але й слухала неохоче, коли бабуся намагалася їй щось прочитати чи розповісти.
Та старенький панотець усе зрозумів і тільки скорботно схилив голову:
– Бідна, бідна душа! Дитино, вранці та ввечері візь-ми собі за правило молитися хоч невеличкими молитвами. Нехай тобі хтось із дорослих допоможе їх підібрати.
– Мені бабуся підбере! – радісно запевнила дівчинка. – Вона залюбки підбере!
– Слава Богу! – зрадів священик. – Також не забудь молитись, як сідаєш їсти, а як поїси – подякуй Богові. Та-кож протягом дня намагайся пам’ятати, що Бог тобі все дає: і повітря, яким ти дихаєш і навіть не помічаєш того, і рідних людей, і друзів, і дерева, травичку, квіти, і сніг, і дах над головою, і всяке-всяке добро. Не забувай дякувати Йо-му та пам’ятай, що Він усе бачить: і все, що ти робиш, і навіть те, що ти думаєш. От і буде твоя душа потрошку оживати. А ще проси бабусю, щоб вона тобі читала чи розповідала про Ісуса Христа, нашого Спасителя. Від того твоя душа почне зміцнюватися. Тільки це може дати їй сили. Чи добре ти запам’ятала, що я тобі говорив?
– Так, треба молитися зранку і вечері, і завжди пам’ятати Бога, і дякувати Йому, і частіше читати та слухати Слово Боже.
– Так, усе правильно, – похвалив священик. – А тепер от що я скажу тобі, моя люба дитино. До Причастя Христових Тайн ти не готова, бо ти була занадто недбалою до своєї ду-ші. Але тому, що Причастя тобі життєво необхідне, я бла-гословляю тебе цього разу причаститися. І домовимось так: ти прийдеш до мене через тиждень, на саме свято Різдва Христового, і вже не я тобі, а ти мені розкажеш, як почуває себе твоя душа, що ти зробила чи що тобі не вдалося.
Панотець прочитав молитву над дівчинкою й відпустив її.
Під час служби дівчинка намагалася молитися і просила Бога допомогти їй зростити душу красивою та щасливою. А після Причастя їй стало якось особливо світло і радісно.
Цього ж вечора дівчинка почала молитися ко-ротенькими молитвами, які їй підібрала бабуся, і це їй здавалося так легко, все одно як м’ячиком погратися. «Те, – задиркувато думала вона, – теж мені робота: годувати ду-шу. Та я цілими днями могла б молитися! Це мені запросто, так я швиденько відгодую свою душу! А я, було, злякала-ся...» І лягла спати дуже веселою і задоволеною.
Вранці знов прочитала молитви і... незчулася, як уже настав вечір.
– Ой! – злякано згадала вона, – а я ж забула молитися перед їжею та після неї... І про Бога зовсім не думала, і Сло-во Боже не читала...
І мерщій побігла до бабусі:
– Бабусю, любесенька, прочитай мені, будь ласка, щось із Євангелія чи розкажи про Христа!
Бабуся почала розповідати дуже цікаво, але дівчинка швидко стомилася і ледь дочекалася кінця. «Якщо я так втомлююся, коли моя душа зміцняється, то що зі мною буде через місяць? А через рік?» – сумно подумала дівчинка та невесело почимчикувала на вечірню молитву.
Цього разу молитва здалася їй дуже складною, наче її хтось підмінив. Ледве дочитавши молитву до кінця, дівчинка лягла спати, задумлива і невесела.
Наступного дня вона прокинулась сердитою, але, зга-давши, що душа її голодна мужньо стала на молитву. А як тільки прочитала молитовне правило, їй стало ніби легше, і вона вирішила з усіх сил намагалася цього дня не забувати про Бога та про свою безсмертну душу. І коли вона перед їжею згадувала, що треба по-молитися і перехреститися, – то дуже раділа, а коли забувала – то засмучувалась.
У такій боротьбі пройшов тиж-день. А на Різдво Христове вони з бабусею знову пішли до церкви.
Дівчинка вже не нудилась у черзі на Сповідь, а зі страхом думала, що вона скаже мудрому панотцеві, чи насварить він її, чи ні, й чи допустить до Причастя.
Нарешті настала її черга. Дівчинка підійшла тремтячи і чесно розповіла все, як є. І те, що вона забула, і те, як їй було важко. І те, що вона навіть іноді сердилася і хотіла все покинути – і за це їй дуже-дуже соромно.
Старий священик ніжно погладив її по голові і сказав:
– Тепер твоя душа почала оживати. Дивись не покинь її, бо вона – наче твоя єдина дитинка! Молися уважніше і старанніше, тоді тобі буде легше. А як ти думала? Виплекати душу – це тяжкий труд. Вчися перемагати себе, свої лінощі, а коли твоя душа зміцниться – тобі вже нічого не буде страшно! А тепер я відкрию тобі щось нове про твою душу. Чи ти знаєш, у що її вдягати?
– Ні, не знаю, – знову здивувалася дівчинка, – невже вона носить одяг?
– Уяви собі. І краса цього одягу залежить від тебе. Він може бути чистий, новенький, царський, а може бути заплямований, обідраний, жебрацький.
– А як же її вдягати? У що?
– Одягати душу треба добрими ділами. Без добрих діл їй буде дуже соромно! А знаєш, що таке добрі діла?
– Знаю. Це – допомагати... – почала дівчинка, але нічого більше не згадала.
– Правильно. А ще відвідувати хворих, не кидати людину в біді, щедро ділитися з усіма, не вихвалятися, поважати всіх – одним словом, робити іншим те, чого бажала б і собі. Зрозуміла?
– Так.
– А чи багато ти зробила цих добрих діл? Подумай і відповідай чесно.
– Н-не дуже...
– От і постарайся з цього дня, щоб твоя душа була вдягнена не те що пристойно, а як цариця, як наречена Христова, а для цього навчися не гаяти часу, а яком-ога більше чинити добрих діл, бо кожне добре діло прикрашає душу, а кожне недобре – заплямовує її одяг, псує його, рве. Отож, привчаймося спостерігати за со-бою, щоб нам не було соромно, коли Христос прийде і побачить усе, що ми зробили з нашими душами.
– Зрозуміло, – відказала дівчинка.
– Наші душі від гріхів починають хворіти і їх обов’язково треба лікувати, – продовжував священик. – Душі може вилікувати тільки Бог. Для цього Він установив у Церкві Таїнства: Сповідь, Причастя, Соборування та інші. Щоб оздоровлювати свою душу – частіше приступай до цих Таїнств.
Пройшло багато років, і ця дівчинка стала директором дитячого будинку. Вона зробила з цього невеселого си-рітського пристановища справжню велику сім’ю, була доброю і справедливою до всіх дітей. Звершувати цю велику працю любові вона могла лише тому, що їй допомагав Бог
Підготував священик Андрій РОТЧЕНКОВ
Автор
Тема: Казкові історії (Прочитано 36979 раз)