ДЕНЬ СВЯТОГО АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО
Андрій Первозванний був одним із дванадцяти апостолів, учнів Ісуса Христа. У православній церкві його називають Первозванним, оскільки, згідно з Євангелієм від Іоанна, Андрій був одним із двох перших мешканців Галілеї, яким Христос почав проповідувати своє вчення. Ім'я другого до нашого часу не дійшло. Згодом Андрій розповів про Ісуса своєму братові Симону (апостолові Петру) і привів його до Христа. Проте в Євангеліях від Матвія та від Марка подана інша версія, у них ідеться про те, що Христос зустрів першими одночасно і Петра, й Андрія.
Особливо шанують Андрія Первозванного в Україні, оскільки виникнення Києва, столиці країни, наші предки пов`язували з іменем саме цього апостола. Як говориться у літописі "Повість минулих літ", майже дві тисячі років тому апостол Андрій під час своєї третьої подорожі з християнською проповіддю у землі скіфів побував на схилах Дніпра, де згодом був збудований Київ, і освятив це місце, встановивши тут хреста. Нестор-літописець відзначає, що Андрій "...указав на гори і прорік благодать граду, який постане на них".
Одна з найвідоміших вулиць Києва, Андріївський узвіз, має ім'я цього апостола. На узвозі збудована Андріївська церква - пам'ятник архітектури бароко. Окрім цього 2000 року на Дніпровських схилах поблизу Аскольдової могили побудовано каплицю й пам'ятний знак на честь цього апостола, 2001 року його ім'ям названо площу, а в грудні відзначається свято Святого Андрія Первозванного.
Хоча Андрій Первозванний і є християнським святим, однак різноманітні обряди, які відбуваються у цей день, мають прадавнє коріння: молоді люди під час святкувань намагаються вгадати свою долю, дізнатися про судженого чи суджену.
З давніх-давен у ніч на "Андрія" дівчата ворожили, оскільки вірили, що "Андрієва ніч" допоможе їм довідатися, чи вийдуть вони заміж, а чи, може, доведеться знову дівувати цілий рік. Під час гадання вони пекли балабушки - невеличкі круглі тістечка з білого борошна. Воду для приготування балабушків дівчата носили з криниці у роті, і робилося це так, аби жоден хлопець того не побачив. Спечені тістечка клали перед голодним псом, який не їв цілий день. Потім слідкували, чиє печиво пес з'їсть першим, з чого дізнавалися, яка дівчина першою вийде заміж. Якщо ж він навіть те торкнувся печива, то говорили, цього року дівчина рушників може не готувати. Найгіршою вважалася прикмета, коли пес лише надкусить балабушку, але не з'їсть.
Звичайно, дівчат цікавило і те, який характер буде у судженого. Аби довідатися це, вони насипали на долівку трохи пшениці, наливали в тарілочку води та ставили поряд дзеркало. Потім у кімнату впускали півня і слідкували, як він себе поводитиме. Якщо дивитиметься у дзеркало - майбутній чоловік буде ледарем, якщо півень питиме воду - чоловік частенько заглядатиме у чарчину, якщо ж клюватиме пшеницю - буде гарним господарем.
Окрім цього через хату кидали чобіт, а потім дивилися, в який бік носом упаде. Вважалося, що звідти й потрібно чекати нареченого.
Щоб дізнатися, як зватимуть судженого, дівчата йшли зранку на вулицю і запитувати ім'я першого чоловіка, якого зустрічали.
У це свято парубкам прощалися усі витівки. У тих батьків, що мали відданиць і забороняли гуляти з ними, хлопці вночі могли зняти ворота чи розібрати паркан, забрати воза, плуга, борону тощо і позакидували їх на дах хати чи хліва або занести в інший бік села. Такі забави не випадкові, етнографи вважають їх "ритуальними бешкетуваннями", що колись символізували усунення перешкод на шляху до бажаного шлюбу.
Увечері цього ж дня влаштовували калету, тобто пекли медяний коржик із білого борошна, який потім прикрашали сухими вишнями чи родзинками. За допомогою стрічки підвішували його до стволока посередині хати, а потім стрибали, щоб вкусити. Після калети брали горнятко з медом, на дно якого клали перстень. Хлопець мав дістати той перстень губами, але так, щоб не вмочити власного носа. Вважалося, якщо хлопець дістане і носа не вмочить - ожениться і буде щасливим.
Автор
Тема: Свято наближається!!!!!!!! (Прочитано 233766 раз)