Дорога Тенділайт, я хочу в знак привітання подарувати тобі ,всім відому казочку, записану сьогодні мною Шариковим Перром. Може я не правильно згадаю назву, але, здається, «спляча красуня» чи «золоте веретено». А може:
Казка про золоту красуню чи по слідам золотих постів
В деякому Царстві, в деякій Державні жили люди, які завжди були веселі та хмельні. Тому те царство так усі і прозвали «Хмельницьке». Ні, то було не царство, а королівство. І жили у ньому король з королевою. І не було у них дітей. І от якось послав їм Бог кусочок си…(кхе-кхе, то не з тої казки)… І послав їм Бог си…сильне щастя. У них народилась донечка.
Пишне свято влаштували у королівстві на честь народження принцеси.
Найпочесніші місця за королівським столом залишили для семи фей. (Фей було вісім, але від останньої не прийшло підтвердження про прибуття). Кожна фея підходила до дитинки і щось промовляла. Справа у тому, що феї часто бачать зовсім не те, що бачимо ми, вони стверджують, що бачать не саму дитину, а паралельний світ над нею.
Фея із королівства Зодіак вигукнула: «ой, яка золота рибка народилась. Дарую їй уміння виконувати музичні замовлення». Потім підійшли Японська, Китайська, від древніх Арїїв та Тибецька феї і сказали: «А ми бачимо, що народилась мудра Змія. То ж нехай вона буде мудрою і розсудливою». Тільки Арійська фея стверджувала, що то – вужик, а Тібецька настоювала, що – кобра, від дотику якої усе буде перетворюватися на золото. Але, так як то були феї, то їхня суперечка не перейшла у сварку, кожна була задоволена, що залишилась при своїй думці.
Язичницька фея сказала: «я бачу ворону. Тому принцеса буде багато мандрувати, навіть з бедуїнами питиме чай і матиме здатність правильно відповідати на запитання, над якими трудилось би багато чаклунів». А сьома фея індійців майа та ацтеків промовила : « я побачила собаку. Тож наділяю дитинку такою якістю як вірність».
І тут відкрилися двері і на порозі появилась восьма фея. Вона була ображена, що її не запросили. Та все було не так. Насправді її запрошення перехопила зла Чупакабра і подерла його як мавпа газету. А жила та тварючка у сусідському королівстві у однієї самотньої кор(ол)івки . Добра жінка підібрала потвору у лісі, відмила, підстригла, відгодувала і ставилась до неї, як до священної інопланетної домашньої тваринки, що загубилась у нашому світі. Але тварючка продовжувала гуляти де хоче, читати, що хоче і дерти кого, вірніше, що хоче.
Та восьма фея Такежиття про це не знала і тому ображено фиркнула: «бачу, що вона любитиме своїх батьків, та не жити їй довго у цьому королівстві, а вирушить до столицьої місцини, бачу - хотітиме лікувати людей, та стане їм на катом…кхе-кхе,склероз - адвокатом, а ще любитиме високих чоловіків, високі машини і високі почуття…». Що вона там шепоче захвилювались люди і не дали старій договорити.
Пройшли роки. Дівчинка росла доброю і лагідною.
Чи то від того, що від неї йшло якесь ніжне м’яке світло, чи тому, що волоссячко у неї було золотим і пухнастим, принцесу прозвали кульбабкою.
Кульбабка уміла радіти кожній миті свого життя. Вона тонко відчувала свою співучасть цьому світу і свій взаємозв’язок з усіма людьми. Як і всі нормальні люди, принцеса любила влітку зиму, а взимку – літо. Бувало вдягне взимку бікіні і чекає сонечка… А ще кульбабка обожнювала ромашки. А після них – мінеральну воду.
Батьки робили усе, щоб дівчинка росла освіченою. Хтось вчив її грати на фортепіано, хтось шпінделяв, що 2 + 2 = 4 … Та не вберегли красуню, якийсь турок таки затуркав її питаннями: « а що має бути чорним, як пекло, сильним, як смерть і солодким, як кохання?». Поки Кульбабка шукала відповідь, то паралельно багато чого нового дізналася. Навіть про те, що таке «мешти», чи про те, що стоматолог і садист різні речі…
Пройшло багато років. І всі пророкування фей почали збуватися.
Принцеса Кульбабка виросла. Вийшла заміж за принца із столичної місцевини. Згодом у них народилася чудова дівчинка. Яка дуже швидко навчилася пластувати. Але я про це не буду розповідати, бо уже пальці болять і пора обідати. Он кава уже остиває.
До речі, ніхто так багато не знає про каву як наша Кульбабка. Вона легко приготує каву по-ірландськи, по-арабськи, по-італійськи, по-румунськи … і взагалі по-всякому (і ось так приготує, і так і ось так тоже).
За цей час принцеса навіть навчилася трішки чаклувати. Завдяки швидкому нету знаходила різні планети.Тоді, коли інші уміли відпускати на волю пташок, Кульбабка уже відпускала книги і влаштовувала для них забіги, тобто крос. Навіть чотириногі улюбленці не могли їх наздогнати. Тому деякі з них задовольнялися ловлею рибки у тарілочці і поїданням винограду.
Так, напевно, уже пора вводити якогось негативного героя. Наприклад, дракона.
Але, справа у тому, що у наших місцях не залишилось більше безпритульних тварин – про них тепер дбає дівчинка Люся.
Тому відразу переходжу до моралі. Так-так, мусите читати моралі(тільки не мені), бо без моралі казки не закінчуються. А я уже четверту годину сиджу за написанням, а навколо стільки солодкого «вискакує».
А мораль у тому, що як би фея Такежиття не вмішувалось у долю принцеси - все у неї складалось добре, тому, що мала Кульбабка не лише золоту голівку, а ще й золоте сердечко.
Та у нас «зима триває, а казка не закінчується»…
Ні, Казка тимчасово закінчується, а зима триває. Триває, але уже останній день.
Завтра наступить весна і земля вкриється сонячними кульбабками. Які принесуть стільки радості не лише дітворі, а й тим, хто уміє дивитись на світ крізь кульбабки цвіт. Він чудовий. Різнокольоровий.
(то я уже співаю).
З Днем Кульбабки, Тенді!!!
P.S. Фуф, аж ноги терпнуть у колінах і спотіла поки, пригадувала цю народно-форумську казочку. Вибачайте, якщо щось перекрутила. Самі розумієте – Сонечко воно розсіяне. І прошу не ображатись – я від щирого серця.
Автор
Тема: Вітаємо з особистими святами. (Прочитано 711876 раз)