Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Пиво]

yusmal ,а можна якось зац1кавити Вас нашим форумом 1 сп1лкуванням з Вами особисто,а то шкода,що ми можем насолоджуватись лишень вашою творч1стю...

ага і справді цікаво було б дізнатись про вас більше

[yusmal]

можна, а що саме вас цікавить. Просто форум я передивилась, цікавий, дійсно, якщо буде якась тема, що мене зачепить, долучусь, а для "розтікання мислію по дрєву" не вистачає сил і часу . Ви питайте, що вас цікавить, або загляньте на мій блог в жж, з таким самим ніком

[Svit]

В дитинств1 не знала про 1снування цього письменника-!мант З1едон1с.
А будучи дорослою мен1 попалась його книга казок.Ось ваш1й уваз1 Синя казка.Переклад рос1йський.Я отримала велике задоволення.! вам бажаю...
   Синяя сказка

Синий-синий конь в горохе!
Синий конь в горохе!
Я видел его вчера.

Он жевал синие цветы гороха, а я знаю, почему он синий.
Собрались кони со всего света - черные, чалые, гнедые, саврасые, вороные и в яблоках - и сказали:
- Если машины победят - мы все погибнем. Сделаем так, чтобы один конь был вечным!
И они решили, что вечный конь будет синим. Это цвет мечты и надежды.
Коню дали синие крылья и назвали его

СИНИЙ КОНЬ НАДЕЖДЫ.

И еще на Общем Собрании Всех Коней решили, что Синий Конь будет одинок. Ведь сильнее всех печалится и мечтает, надеется и ждет одинокий. Так пусть у него не будет ни друга, ни подруги, ни синих жеребят.
И тут загрустил Синий Конь, но ему сказали, что грусть тоже синяя и очень подходит ему.
- Ты Конь мечты, - сказали ему. - Ты можешь есть и пить то же самое, что и мы, - но тогда ты погибнешь, потеряешь свой цвет. Ты Конь мечты - ты должен давать цвет незабудкам. Синие цветы - твой хлеб. А захочешь пить - отыщи за синей горой в синем бору три синие ольхи - там синий родник.
Там три синие молнии синими саблями гонят зайца.
Там три синих облака в синей бочке заснули.
Там… а, впрочем, сам разберешься.
А жить ты должен в синей дали. Ведь люди надеются, смотрят вдаль. В даль моря - синего, в даль неба - далекого, в даль леса - далекого, синего. Только в сумерки, только синим утром, только в вечернем тумане можешь подойти к людям.
Так решило Общее Собрание Всех Коней - так оно и есть на самом деле. Увидеть Синего Коня очень трудно.
Но ранней весной, когда прилетают дрозды и в лесу зацветают подснежники, смотрите, нет ли там следов Синего Коня?
А летом идите тихо по полю. Там лен цветет, там васильки - там Синий Конь пасется.
А уж белой зимой глядите в сумерки, туда, где елки роняют свои тени. Там Синий Конь лижет синие тени.
Тот, кто едет верхом на Синем Коне, весь мир видит синим. Черемуха для них синяя, заяц синий, даже гриб-дождевик и тот синий.
Вот почему латыши говорят: синие чудеса!
Синий Конь - синее чудо. И тот, кто едет на нем верхом, видит синие чудеса.
Правда, Синий Конь почти никого к себе не подпускает. Разве только некоторых поэтов.
Но если у вас есть немного синего овса… Есть у вас горсточка синего овса?
   А ось одна з 1люстрац1й ц1е1 казки

[IxIXIxI]

 Дуже красива, така собі, не зовсім дитяча казка...

 До речі, хто можливо не читав і кому цікаво, раджу - Антуан де Сент-Экзюпери "Маленький принц", теж дуже красива казка для дорослих...

[Svit]

 Дуже красива, така собі, не зовсім дитяча казка...

 До речі, хто можливо не читав і кому цікаво, раджу - Антуан де Сент-Экзюпери "Маленький принц", теж дуже красива казка для дорослих...

Дуже ц1кава...а *Маленький принц* я читала з дитинства...

[doktor-maks]

  Розвинутих людей видно зразу 

[Svit]

ЯНТАРНАЯ СКАЗКА  
      — Как? У тебя нет янтаря? — Глаза у Крота сделались огромными, как булавочные головки. Это означало, что Крот удивлён, ведь у кротов глазки такие маленькие, что их почти не видно. Как? У тебя нет ни одного янтаря?
  
— Нет,сказал я.
— Тогда следуй за мной,строго сказал Крот.Правда, у тебя какие-то редкие брови.
Крот придирчиво рассматривал меня.
— Привяжи к бровям зубные щётки, а то песок насыплется в глаза.
Махнув мне лапой, он пропал в норе. Потом снова вылез наружу:
— Ну, а ты что стоишь?
Привязав к бровям зубные щётки, я полез в нору.
   Через пар у часов Кот сказал
— Ты слишком медленно ползёшь. Мы проползли только десять метров. А до озера Энгурес — десять километров. Иди лучше по земле, а я поползу. Чтоб ты меня не потерял, я буду иногда высовывать голову. Не спутай меня с другими кротами! Смотри:
у меня один зуб янтарный. Высуну голову из-под земли и засмеюсь — сразу узнаешь, что это я.
   Тут Крот засмеялся — крикс-крикс-крикс! — как будто трижды переломил карандаш.
   Крикс! Крикс! Крикс!
   Я отвязал щётки, и мы снова отправились в путь.
  Добирались долго. Три недели.
  По дороге я часто отдыхал. Крот не успевал за мною, под землёй ползти всё-таки трудней, чем шагать по поверхности. По пути нам попадались ручейки и канавы. Я их перепрыгивал, а Кроту приходилось ползти под ними.
  Поджидая Крота, я читал книжки. Прочитал всё о кротах, о янтаре, об озере Энгурес. Оказывается, в этом озере так много янтаря потому, что когда-то здесь было море. Янтарь лежал на дне моря.
  На третью неделю мы были уже неподалёку. В земле, взрытой Кротом, иногда поблёскивали кусочки янтаря.  
— Отдаёшь их мне? — спросил я.
  Крот засмеялся.
— Это ещё не янтарь, сказал он, очень уж маленький. Таких маленьких янтарчиков здесь много. Походи по картофельным бороздам.
  Я походил и действительно набрал полный карман янтарчиков.
   Видел я, как мальчишки ходили за плугом. Отец пахал, а они шли следом и собирали янтарчики, как грачи собирают червей.
   Потом мы попали в большой сосновый бор на берегу озера. Здесь не было ни кустика, ни травинки, а на земле меж сосен светлел серый мох, в котором росло много грибов.
   Крот высунул голову и сверкнул—крикс-крикс-крикс!— янтарным зубом.
— Здесь,сказал он.Ползи за мной. Я снова привязал к бровям зубные щётки и пополз. Мы ползли и ползли, пока не вползли в какой-то зал. Здесь работало много кротов. Все стены были здесь из чистого янтаря, и кроты выламывали его из стен, точили, шлифовали, пилили и сверлили.
  
— Здесь янтарь раздевают,сердито сказал Крот.С каждого янтаря срывают его камзольчик, причёсывают и так шлифуют, что все становятся одинаковыми. А потом делают из них ручки для мухобоек, янтарные мыльницы и мундштуки.
— Кому нужны эти мыльницы?удивился я.
— Дуракам. Их делают глупцы для дураков. Кроты, которые делали мыльницы, сами разукрасились как могли. Один привинтил себе янтарные уши, другой вставил янтарный глаз, третий привинтил к башмакам янтарные каблуки. Видно было, что каждый хочет показать, как сильно любит янтарь. Мне здесь не понравилось. Янтарь здесь тратили как картошку: жарили, варили, снимали кожуру.
   И я вдруг услышал, как янтарь жалуется и плачет, ругает этих мастеров. Но они ничего не понимали. Они не знали янтарного языка.
— Это — глупцы, повторил Крот. Они не знают янтарного языка. Ползём дальше.-
   Привязав покрепче щётки, я пополз за Кротом. Ползли мы, ползли и приползли в новую мастерскую.
— Здесь знают язык янтаря,—сказал Крот. И верно, я слышал, как мастер разговаривал с кусочком янтаря:
— Хочешь, я сохраню этот блеск справа?
— Угу.
— А эту неровность?
— Полируй.
   Здесь всё принимали во внимание, сохраняли каждый изгиб, каждую линию.
   Если у какого-нибудь янтарчика было три ноги, его не мучили, третью не отрывали. Пускай не будет похож на других и живёт как может, с тремя ногами.
    Четыре уха? Тоже хорошо. Пускай останется четырёхухим!
    Здесь каждый кусочек янтаря сам выбирал, что хочет.
— Мне мельхиоровый воротник!
— А мне деревянную рамочку!
— Ну, а тебе серебряную цепочку. И обыкновенный янтарь вдруг так поворачивался, что все удивлялись:
— Смотрите—какой красивый!
— Здесь работают художники,—сказал Крот,—которые делают не только украшения. Они создают человеческие свойства. Видишь вон ту куклу?
   Я увидел соломенную куклу. В пупке у неё сиял янтарь.
— Это Хвастливость,сказал Крот.
   Когда мы уходили, Крот разрешил мне выбрать то, что я хочу взять с собою из янтарной сказки. Я, признаться, выбрал Любовь.
  Это такой странный янтарь, что я не могу его описать или нарисовать.
   Но когда я взял его в руки, показалось — он запел далёким голосом моей мамы. Когда я уже полз обратно и остановился передохнуть, вдруг почувствовал: на меня кто-то смотрит. Это был мой янтарь. Мне стало хорошо и легко, потому что так смотрели люди, которые любили меня.
   Я вылез из норы — янтарь мой внезапно исчез и засиял вдали, как звезда. И я сразу узнал его. Среди тысяч звёзд я всегда узнаю свою.
   Вернувшись домой, я положил его на стол, и мне никогда не бывает с ним скучно.
   В новогоднюю ночь он горит бенгальской свечой, по вечерам пахнет сосновыми цветами.      
    Порою он разговаривает со мной. И если я устал, он найдёт слово, от которого проходит усталость.
    Когда приходит ко мне неважный человек — янтарь мой меркнет, а уж если хороший придёт — оживает янтарь и сияет так, что у меня сердце кружится и глаза становятся тёплыми.
    Мне хорошо и легко жить с моим янтарём.
   А Крота-то моего я больше не видал. Видел разных кротов, но того, с янтарным зубом — крикс! крикс! крикс! — не видал.
    Если встретите его, не бойтесь, смело ползите с ним, и он приведёт вас в янтарную сказку. А может, в другую.
    Всё равно мы все ещё встретимся.
   Может быть, в цветной сказке, а может быть, в сказке запахов. А может быть, в той сказке, где ветер шумит в листве и море бушует?
   Сказок ведь очень много, и они никогда не кончаются.

[yusmal]

***

[yurko]

Невже і це автобіографічне? Хіба ні. Але чогось дивно біла та нитка нерозділеного кохання у Ваших оповіданнях 

[yusmal]

насправді, це просто вміння переживати вигадане, до реальних, часто зовсім інакших історій придумані кінцівки, яких ніколи не було. Я просто фантазерка. Історії мої десь мої, десь підслухані, десь схоплені краєм вуха. От і живу в вигаданому світі чужого життя , а люди кажуть, що це пережите, переболіле. Ні, все значно простіше. Один мій знайомий письменник казав, що маючи багату уяву і живість розуму, можна й з собачої буди про Еверест писати

[yusmal]

а спільність тут - бо це частини одного цілого. Я пишу роман, а це ніби вставочки.

[yurko]

ГГ, Модно.

[IxIXIxI]

а спільність тут - бо це частини одного цілого. Я пишу роман, а це ніби вставочки.

 А можна буде почитати? 

[yusmal]

хай-но, якщо мені стане сили волі, то звичайно

[IxIXIxI]

хай-но, якщо мені стане сили волі, то звичайно

Сенк... не забудь, будь ласка, дати знати коли допишеш... Хоча, в будь-якому випадку... Красивий, навіть не закінчений, роман всерівно може бути неперевершеним)

[yusmal]

не обіцяю неперевершеності. Сама я методично вважаю себе креативним графоманом.

[yusmal]

***

[yusmal]

одразу, щоб не виникало питань. Вигадане. Ні грама правди

[Svit]

Здаеться,що це правда для кожного...

[Пиво]

ВІРА, НАДІЯ та ЛЮБОВ

Ти – найщасливіша людина в світі, бо знайшла своє єдине й неповторне кохання. Але не все так просто, як здається на перший погляд. Скільки тобі довелося втратити нервів, сил, енергії, скільки всього довелося пережити, борючись за своє щастя, знаєш лише ти. Здається, все вже позаду, вже все добре. Ти щаслива. Посмішка не зникає з твого обличчя. Відтепер вона буде завжди на твоїх рум’яних щічках. Від одного його погляду твоє серце завмирає. Світ для тебе стає кращим і ти бачиш в ньому тільки двох людей, які кохають один одного до безтями і серця яких б’ються в один такт. Інші люди для тебе – інший вимір, інший світ. Ти тонеш у своїх думках. Слова для тебе не мають ніякого значення, бо все найцінніше криється у твоєму серці.
Тоді, коли ми зустрілися з нею, вона просто сіяла від щастя, її очі сяяли. Ми сиділи в маленькій, затишній кав’ярні у центрі міста і вона промовила ці слова: “Я виходжу заміж. Скоро я стану його дружиною. І ми зможемо жити разом до кінця наших днів, до глибокої старості. Він для мене найкраще, що тільки може бути у житті людини. Людина заради якої я готова віддати навіть життя.” Відвідувачі кав’ярні, які сиділи поряд, лише дивилися на неї і слухали роззявивши рота. Напевне, вони думали: “Боже, яка вона щаслива!”
Осінь. Вона так хотіла, щоб весілля було саме в цю пору року. Мріяла про це все своє життя, і зараз, вона одягає весільну сукню. На вулиці опадає пожовкле листя. Для них грає весільний марш. Вони обмінюються обручками і присягають кохати один одного вічно, жити в парі, доки смерть не розлучить.
А батьки стоять в залі і плачуть. У голові промайнуло запитання, чому вони плачуть, це ж весілля, а не похорони? Сьогодні треба радіти! Та я не розуміла, на скільки наше життя може бути не передбачуваним. Які сюрпризи воно може принести нам завтра.
Гості, рідні та всі друзі називали цю подію “весіллям року”. Адже такого гарного весілля ніхто ще з роду не бачив. Молодята кружляли в ніжному вальсі, як двоє прекрасних лебедів. Вони кохали один одного щиро, вірно та тривожно. Це могла б бути найщасливіша подружня пара. У них було все: будинок, хороша робота, повага та найголовніше – кохання. Але одного дня життя нам щось дарує, а іншого – може відібрати найцінніше.
Майже пів року вони жили, мов у казці. Та морозного, різдвяного ранку, вона прокинулась поряд з холодним тілом свого любого чоловіка, його серце вже не билося. Чому він пішов з життя? Чому його вже немає поряд? І як мені жити далі? Як жити без нього?
Вона ридала, не могла навіть піднятися на ноги. Марніла на очах. Попрощалась з ним в останнє і труну забили цвяхами. Всі думали, що вона не витримає такого удару. Адже так кохала, була така щаслива і в одну мить все розбилось об гранітну скелю смерті. Щодня питала себе: “Чим я так завинила перед тобою, Боже? Спочатку ти забрав моїх батьків. Потім подарував зустріч з ним. А зараз забрав і його. Чому?”
Ми знаходимо і втрачаємо. Та коли втрачаєш дорогу серцю людину це – не порівняти ні з чим. Вчора вони ще розмовляли про те, як назвати майбутню дитинку, а сьогодні його вже нема. Та ти розумієш, що повинна жити хоча б заради того, що носиш під серцем частинку його, ваше майбутнє дитя.
Світ став пустим. Здається, кругом тебе пітьма і ти нічого не бачиш.
Ніколи до цього я не замислювалася над тим, яким короткочасним та не передбачуваним може бути наше життя. Ми не знаємо скільки у нас є часу на цьому світі. Ми не знаємо, що на нас чекає завтра. Ми переживаємо в зв’язку з тою ситуацією, яка склалася у нашій країні. Та зараз, я зрозуміла, що це нічого не варте, бо у житті є важливіші речі. Не варто переживати про те, що ти втратив роботу, бо завтра можна знайти іншу. Не варто переживати, що ти не склав іспит, його можна скласти заново. Не варто переживати, що ти не можеш купити собі будинок, машину, чи якусь іншу річ. Хоча це і ніщо в порівнянні з втратою дорогої серцю людини, але життя триває!
Вона зуміла перебороти слід від гіркого подарунку долі. Зараз, на небі засяяла нова зірка і моя знайома ніжно пригортає до грудей свого синочка і каже: “Боже, яке це щастя чути перший плач рідної дитини”. Його назвали іменем батька і це маленьке чорнооке створіння весь час нагадуватиме про щире та вірне кохання своїх батьків. І вже заради цього варто жити!