Печера Дракона
13-ТІ ВОЇНИ, ДЯКУЮ!
Обурення реакцією Генштабу на вкид про нібито заборону пересування військовозобов’язаним, переріс в обурення словами конгресвумен Вікторії Спартц, про те що Україна недостатньо мобілізована для війни. Мережі збурені. Та хто вона така? Як вона сміє нам вказувати як воювати, замість мовчки надавати Джавеліни і ХІМАРСи? 13-ті воїни (тобто ті, яких в тилу має бути 13, аби я дивовижно проводив час на фронті) гучно збурилися, що хтось підставив під сумнів ніби їхня звичка до 8-годинного робочого дня з двома вихідними і до вільного пересування де заманеться, недоречні у військовий час.
Гадаєте, я буду обурюватися? У жодному разі. Я хочу щиро подякувати 13-м воїнам. За те що вчасно позбавили мене надмірних ілюзій. Тепер я точно знаю що все буде так.
По-перше, війна триватиме довго. Єдине що зараз здатне змінити хід війни, це надання військової допомоги союзниками – але ми самі крутимо їм дулі і збурюємося коли нам тонко натякають, що варто б і наприклад аби на війну працювали не 25% населення (всіх – силовиків, волонтерів, тих хто допомагають волонтерам), а хоча б 50%. Що варто б, наприклад, ставити питання владі, де літня форма військових?
У союзників свої інтереси. Вони і без нас-незалежних жили сторіччями. Так що...
По-друге, сидіти в ЗСУ мені доведеться до самого кінця війни. Не буде так, як було за Порошенка, коли мобілізованих у 2014-му дембельнули через рік. Буде так, що дембель обіцятимуть, але час пересуватимуть, пересуватимуть... Ну, бо що робити в армії немотивованим особам? Ну так, аби я сидів на фронті у тилу має бути 13 здорових рил. Бо, «а чого вони всіх хто бажає не призвуть?» Або, бо «поки ви захищаєте Україну на фронті, ми захищаємо її в тилу, сплачуючи податки!» Без жартів, це мені таке написали. Щоправда я теж платив податки, до мобілізації, а в армію пішов бо існує така штука як громадський обов’язок захищати свою країну. Очевидно – не для всіх існує, лише для тих хто не відмовляється.
Коротше – не для того мама квіточку ростила. Що поробиш? Суспільство до масової мобілізації не готове. З цим треба жити.
А ми? Ну, це ж було наше особисте рішення - на війну піти? Ну нас же годують і зарплатню платять? Таке мені теж заявили.
Звідси витікає, по-третє. Оце все «Віримо в ЗСУ» і подібна реклама на вулицях – не більше ніж грандіозне лицемірство. Гарантію даю, 13-ті воїни нам ще заявлять «я вас туди не посилав» і «треба ще розібратися як ви там воювали». Коли ми вийдемо на дембель, то швидко зрозуміємо, що нікому ми не потрібні крім тих, кого і так гарно знаємо. Однополчан. Волонтерів. Тих хто нам допомагає уже.
Це не погано і не гарно. Це реальність з якою треба буде жити.
Який висновок? Та ніякий. Так, то правда. Не буває армій більших за 5% населення. Так, всіх не призовеш. Так, є особи які хочуть служити, а їх не беруть. Поки що. Так, хтось має давати добавлену вартість і платити податки. Так, нарешті. У Другу Світову війну в блокованій нацистами Британії теж працювали паби і ресторани. Нічого нового, все вже було.
Все це правда. Але ця правда ніяк не відміняє правди описаної вище.
І що? Та нічого. Очевидно, більшість солдат ЗСУ навіть після усвідомлення цієї правди залишаться у війську. Бо Батьківщину, чорт забирай треба захищати, попри те що велика з/п не потрібна мертвим. Так, зрештою. Нас годують, одягають (хто завгодно крім Міністерства оборони), нам платять зарплатню.
От повторимо собі це все кілька разів і підемо далі виконувати службові обов’язки. Не ставлячи ідіотських питань, на кшталт «Скільки це все ще триватиме?» Для нас – без обмеження. Бо як же можна забирати з тилу 13-х воїнів?
А після війни... А після війни майбутнє формуватимуть ті хто війну переживе. 13-х воїнів серед переживших буде критична більшість. І це – теж правда.
З цим і будемо жити. Дякую 13-ті воїни! Дякую, що вчасно позбавили ілюзій.
Голосування
Автор
Тема: Чи будемо ми господарями в себе вдома? А чи не хворе у нас суспільство? Чи відчуваємо МИ себе УКРАЇНЦЯМИ? (Прочитано 452834 раз)