На жаль події з виборами останнього президента ввели численну патріотичну публіку в ступор, в якому вона перебуває і по сьогоднішній день. Тоді ж як простенький аналіз міг би дозволити зробити такі ж простенькі висновки, зрозуміти що ці події є продовженням всього того, що відбувалося в реалі з перших днів незалежності. В перші дні і години, які почалися з розпадом імперії, важливішими були не декларації незалежності, прапор і гімн а зовсім інше. З першого дня утворення країни майже все працездатне населення припинило платити податки або включилось в пошуки методів уникнення оподаткування. Слідами цього процесу є сама конструкція чи самий вигляд, наприклад, податкових законів. Якщо на сайті Верховної Ради відкрити тест Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» чи прийнятий на його відміну Податковий кодекс України, то можна побачити велетенський список всіх змін до них, який передує самому тексту нормативних актів і ці списки змін є хронікою безперервної, безкровної війни яка триває і по сьогоднішній день. З механічним розпадом утворення, яке називалось абревіатурою СРСР, частини які утворились, в глибині продовжували жити по тих же правилах, які підтримували життя попереднього утворення. Точніше буде сказати підтримували життя без внутрішніх правил, оскільки попереднє утворення жило без правил, винятково на централізованому управлінні. Класики радянського права називали ще цей стан «анігіляцією права». Звичайно ці відокремлені частини, проголосивши свою незалежність, приймали конституції і закони переписані чи скалькульовані з високих західних зразків. Проте зразу і паралельно цій побудові, в умовах відсутності централізованого управління в пострадянських країнах почалися процеси утворення самоорганізованих форм примітивного виживання населення. Одним з напрямків цього процесу і було те уникнення оподаткування. Тобто почала зароджуватись тіньова економіка, найбільшою частиною обороту якої є вклад від несплати податків. Сам термін «тіньова економіка» запозичений на Заході, проте в наших реаліях це явище має дещо інші особливості. Якщо там цим терміном характеризують господарську діяльність, яка розвивається поза державним обліком і контролем і протистоїть «законній» економіці яка проходить по установленим правилам, в наших умовах тіньова економіка не тільки протистоїть економіці «формальній» але в основному тільки в останній і існує, виступаючи природнім і закономірним наслідком легальних, законних статусів суб’єктів права. Тобто крім простих і примітивних спроб укривання доходів від податків, іде безперервний процес тінізації доходів з використанням прийнятих законів і нормативних актів, участь в якому бере майже все працездатне населення. Ми показали світу масове використання небачених форм переписаних у них законів, у нас стали основними, рідкісні у них, розвиток таких галузей права як боротьба з фіктивним підприємництвом, боротьба зі зловживання правом, виявлення удаваних правочинів. Втім крім того, що ці форми рідкісні і небачені, в наших умовах їх і неможливо описати і словосполучення «зловживання правом» чи «удаваний правочин» це такі своєрідні оксюморони, поєднання у нашому світі протилежних за змістом, контрастних понять, при якому ліквідовується як поняття «право» так і поняття «правочин».
І от, оскільки все ж таки суспільне життя після розпаду СРСР у нас продовжується і основою любого суспільного життя є існування компромісів, погодження дій і інтересів, іноді здавалось би зовсім протилежних осіб чи сил і в цьому ми не відрізняємося від решти людства – контури таких компромісів, контури нашого суспільного договору чи суспільних договорів треба вміти бачити і в нашому суспільстві. Одним із таких неписаних договорів є те, що всі ми, і влада і населення, спільними і синхронними, направленими на виживання діями, фактично намагаємось ліквідувати чи нейтралізувати дію тих, чужих нашій структурі, перенесених з їхньої структури західних законів. Саме результатом цих дій і є, зазначена вище, ліквідація понять «право» і «правочин». При цьому у нас немає проблем з правильним визначенням цих термінів у підручниках права, академічних статтях, у спілкуванні з міжнародними експертами і тільки іноді, випадково, може випливти здивування – чому при такій зовнішній схожості наших і їхніх суспільних конструкцій такий відмінний результат. Результатом і доказом нашого суспільного договору є і форма існування таких базових законів, як минулий Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» чи сучасний Податковий кодекс. З першого дня їх прийняття йшов і іде безперервний процес внесення змін в тексти, ціль яких поставити перепони всім реальним і гіпотетичним способам легального використання положень актів для тінізації доходів, способам пошуків і використання шляхів уникнення оподаткування. Цим самим перекреслюється філософія законодавчого акту, одна з основних його особливостей – стабільність. Закон який проходить безперервну зміну – це вже не закон. Уявіть собі безперервну зміну закону тяжіння і спробуйте уявити форми життя, які складуться на Землі при такому законі.
Якщо погодитись, що вічна людська природа в земному житті, в історії людської цивілізації проходить одні і ті ж етапи, то саме час нам відкрити шкільні підручники, прочитати забутий чи пропущений через лінощі розділ Середньовіччя. І тоді можна побачити, що наш час і події в нашій країні нагадують Середньовічну Англію, переддоговірний стан, що передував Великій хартії вільностей і наші «війни» це наші «баронські війни». Держава тільки головний «барон». Саме від Великої хартії вільностей, від договору повсталих баронів і короля пішов один з видів суспільного договору - податково-правовий компроміс суспільства та держави. Цей компроміс гарантував природне поєднання, здавалося б, не поєднуваних, не сумісних між собою основоположних начал суспільства і держави – приватного інтересу, приватної власності, з одного боку, та публічного інтересу, публічної власності – з іншого. Будучи власником засобів виробництва а також продуктів праці, власник постає перед необхідністю віддати частину власності на суспільні потреби. Тобто держава конфіскує частину власності, переступає абсолютність права власності і це легітимізується саме такою договірною, компромісною формою відносин власника і держави. Саме тому податково-правовий компроміс регламентується нормативними актами найбільшої юридичної сили – конституціями держав. Власне кажучи, саме з причини необхідності стійкого та цивілізованого нормативного регулювання податково-правового компромісу суспільства та держави і з’явилися перші реальні конституції в країнах світу. І ось те, що ми до того компромісу ще не підійшли, змушує виділити мабуть саму основну і початкову стадію того компромісу, яка в нас не склалась. Відсутність компромісу і те, як держава при введені контролю легко, без опору переступила право власності, те, як легко фізичні особи використовують непідприємницьку форму ведення господарки, в якій відсутні гарантія їх права власності на їхню частку статутного капіталу і на їхню частку прибутку, наштовхує на думку що у нас щось відбувається з власністю, що у нас якісь негаразди з правом власності. Учасники наших «баронських» воєн без проблем оперують всіма юридичними термінами але в реальних діях і десь там, на рівні рефлексів і на рівні «спинного мозку» а, по нашій темі, на рівні реального суспільного договору - не рахують себе власниками. Дзеркально цьому і аналогічними діями держава і сама не рахує їх власниками. В цій ситуації війни всіх з усіма право власності не потрібно і те, що ми називаємо власністю, має у нас інше значення і такі визначення можна виловити, засікти в різних політичних і економічних і навіть художніх текстах. Російський письменник Пєлєвін дотепно назвав владу країни «временная администрация северной трубы», в економічних статтях цей термін вже став розхожим у варіанті – «экономика трубы». В нас користуються як відповідником, в різних варіантах, словосполученням «феодально-олігархічний устрій». Ну і в обох країнах активно обговорюються проблеми як з допомогою цінностей «змінити моделі розвитку». Але справа в тому що ці моделі розвиваються самі і тільки цими моделями, з різною долею успішності, вирішуються проблеми населення в наших країнах. Вирішуються шляхом утворення різних по величині, складності і часу існування суспільних договорів, компромісів, структур на основі різних ресурсів. Сировинних, владних, комбінованих сировинно-владних. Сума цих структур і є наша держава, співіснування цих структур є наші «баронські» війни, це наш переддоговірний час який передує утворенню держави і утворенню нашої Хартії вільностей. Все як у людей, тільки з запізненням. Особливість цих ресурсних структур, які дають засоби існування тисячам, мільйонам громадян – в них відсутня цінність «право власності». Тобто це право якби в ембріональному стані, похоже на «право володіння», яке передує йому.
Голосування
Автор
Тема: Чи будемо ми господарями в себе вдома? А чи не хворе у нас суспільство? Чи відчуваємо МИ себе УКРАЇНЦЯМИ? (Прочитано 452679 раз)