Інформуючи тиждень тому про свою акцію під умовною назвою «Чи є молоко в молоці?», «Галичина» обіцяла читачам оприлюднити підсумок досліджень, які здійснили працівники акредитованого на технічну компетентність і незалежність торік у червні випробувального центру ДП «Івано-Франківськстандартметрологія». Отож перед нами — офіційні протоколи випробувань за підписами їх виконавців, з печаткою центру.Молоко «Українське» пастеризоване ПАТ «Галичина» (м. Радехів на Львівщині) за фактичним показником масової частки жиру — 2,3% істотно недотягувало до нормативної величини — 2,6%. інакше кажучи, його жирність не відповідала ДСТУ 2661-10.
На упаковці молока коров’ячого питного пастеризованого виробництва ТОВ «Івано-Франківський міськмолокозавод» зазначено жирність 3,2%. У дослідженому зразку масова частка жиру порівняно з показником нормативного документа виявилась навіть більшою — 3,35%. Густина молока становила 1,0282 г/см3, тобто навіть дещо перевищувала рівень, встановлений держстандартом. Кислотність була нижчою від максимально допустимої — 18. Отже, зразок молока за вказаними показниками відповідав ДСТУ 2661-10 «Молоко коров’яче питне. ЗТУ».
ТОВ «Богородчанський молокозавод» випускає пастеризоване молоко жирністю 2,5%. У дослідженому зразку вона порівняно з показником нормативного документа теж виявилась навіть дещо вищою — 2,58%, густина молока становила 1,027 г/см3, як і передбачено нормативним документом, показник кислотності був нижчим від максимально допустимого – 19.
Наголошу, ми спеціально не вибирали на полицях супермаркетів молоко та продукти з нього, а брали перші-ліпші. Вирішили купити для проведення лабораторного дослідження у випробувальному центрі також сметану «Селянська» радехівського підприємства. І з’ясувалося, що кислотність її перевіреного зразка становила 70 при передбаченій держстандартом 60—100, а от щодо вмісту молочного жиру у своєму продукті — 20% — наші сусіди знову виявились не в ладах із нормативним показником — 21%.
Тільки нехай у читачів не складеться думка, що редакція разом з працівниками органу держстандарту у пошуку відхилень від передбачених стандартами параметрів якості вирішила «відігратися» на виробниках не своїх, прикарпатських, а чужих. Ніякої упередженості до жодного з ближчих чи дальших виробників, чию молочну продукцію ми застали того дня на полицях івано-франківських магазинів, а лише об’єктивність результатів, одержаних при її ретельних лабораторних дослідженнях.
Тож нас не могла розчарувати і сметана, на упаковці якої як виробник значилось ДП «Ямниця» ВАТ «Івано-Франківськцемент»: при нормативних 20% масова частка жиру в ній не перевищувала 18%. В той же час однойменна з радехівською сметана, але вже виробництва Богородчанського молокозаводу, мала жирність на рівні нормативного показника 20%, за яким її і випускають.
Застали ми на полиці супермаркету і сметану «Брест-Литовську», 15%-ї жирності, вироблену в Білорусі. На цьому продукті було вказано термін її придатності 21 день, що суперечить вимогам нормативної документації України — ДСТУ 4418 «Сметана. Технічні умови», п. 10.2.2 — термін придатності сметани для спожиткового паковання не більше п’яти діб.
У фірмовому магазині Івано-Франківського міськмолокозаводу, розташованому на вул. Г. Хоткевича, ми купили півкілограма солодковершкового масла, привезеного сюди на продаж, як свідчила товарно-транспортна накладна, вранці того ж дня. Масло, за результатами випробувань у ДП «Івано-Франківськстандартметрологія», виявилось не лише свіжим, а й повністю відповідало вимогам нормативних документів. Зокрема, масова частка жиру в ньому становила 73%, тобто була навіть дещо вищою від показника держстандарту (72,5%). і цей жир був повністю молочний, без домішок рослинного, наявність якого в молочних продуктах той же державний стандарт не допускає.
Заодно хотілось би привернути увагу споживачів ось до чого. Коли купуєте в магазині масло, то обов’язково звертайте увагу на термін його придатності, придивляйтеся до паковання, в яке загорнули цей продукт, коли фасували його в супермаркеті. Бо доводилось бачити на полицях і товар сумнівного вигляду: нарізані шматки масла пожовкли, паковання вже не цілком прозоре, а якогось сіруватого відтінку, що викликає закономірну підозру щодо перевищення терміну чи неналежних умов зберігання масла, а отже, і щодо його якості.
А найбільше претензій до виробника з’явилося після ознайомлення з результатами випробування звичайного сирка, а офіційно: «продукту сирного молоковмісного плавленого «Міський», що його виготовили у ТДВ «Полонина» (м. Івано-Франківськ). Звичайно, самі по собі сирні продукти за харчовою цінністю й поживністю поступаються своїм повністю натуральним аналогам — плавленим і твердим сирам, але оскільки сирні продукти значно дешевші, то й на них є попит. Добре вже коли таким продукт визначено чітко й однозначно інформацією на упаковці, коли її набрано літерами не мікроскопічними, а доступними для читання без лупи. Це свідчить, що виробник не намагається ввести в оману споживача, ніби той має справу зі справжнім сиром. Але і сирний продукт повинен відповідати вимогам держстандартів. А в цьому разі, як показали результати дослідження, масова частка загального жиру в сухій речовині при нормативному показнику 30% становила лише 25,7%. Консистенція цього продукту мала би бути зв’язана, пластична, злегка пружна, а фактично вона виявилась незв’язаною, непластичною, непружною, неоднорідною за всією масою сиру. Вимоги до його вигляду на розрізі: малюнок має бути відсутній, допускається наявність невеликої кількості дрібних повітряних порожнин, нерозплавлених білкових частин. Насправді ж, розрізавши сирок, перевірники виявили велику кількість дрібних повітряних порожнин по всій його масі, великі шматки нерозплавлених частин. А може, термін придатності продукту було перевищено? Відповідної позначки на етикетці чи відтиску на фользі, в яку був загорнутий сирок, фахівці з «Івано-Франківськстандартметрології» при всьому бажанні не змогли відшукати.
Ми разом з ними довго мудрували над етикеткою іншого продукту, проте аж з допомогою адміністрації гастроному «Дарницький» вдалося визначити виробника сиру ковбасного плавленого «Галицький» — той продукт із такою рідною нам назвою виготовляють на виробничих потужностях ТОВ «Молочник», розташованих аж у Житомирі, а офіс цієї фірми в Києві. Чи не тому вона воліє особливо не «засвічуватись», що при перевірці якості ковбасного сиру виплив прикрий факт: масова частка загального жиру в сухій речовині продукту була аж на цілих три відсотки меншою від нормативних 40%.
Як же споживачеві при нинішньому розмаїтті молочних продуктів у магазинах зробити правильний вибір? Фахівці радять: першим критерієм при цьому має бути упаковка — треба уважно прочитати написане на ній. Згідно з державними стандартами, має бути чітко вказана інформація про виробника з його юридичною та фактичною адресами. Варто вчитатися в склад товару, який також обов’язково має бути зазначений на упаковці, як і харчова й поживна цінність продукту та маса нетто. Неодмінно подивіться на термін придатності молока чи продукту з нього. А найперше зверніть увагу на загальний зовнішній вигляд упаковки: якщо вона здута або пошкоджена, таке молоко краще не купувати.
Як стверджують на підставі проведених перевірок фахівці ДП «Івано-Франківськстандартметрологія», нині недобросовісні виробники найбільше дурять споживачів щодо показників жирності молока і сметани, які в серійній продукції нерідко менші від нормативного. Тим часом саме вміст молочного жиру визначає енергетичну та харчову цінність вироблених на заводі молока та молочних продуктів і є одним з основних чинників при формуванні цін на них.
Якщо принесені з магазину молочні продукти виявились неналежної якості, то вам не варто забувати про свої права споживача. Маєте обррунтовані претензії до якості купленого молока, сметани, масла, сиру — зверніться у той торговельний заклад, де купили цей продукт, аби його вам обміняли, або ж в інспекцію з питань захисту прав споживачів.
Покупки для лохів
Вміння продавати має далеко не кожен. Якщо ж це вміння не обмежується прилавком, то все ще більше ускладнюється. Бо ж продати на вулиці, у чужому офісі чи, ще краще, в когось на дому — мистецтво, талант. Треба знайти людину, яка не збирається нічого купити (бо вона ж не на базарі) і переконати її в тому, що товар, який пропонуєш, є найвигіднішою покупкою ледь не всього її життя…
Нижче наводимо кілька прикладів.
Пані Христина, 70 років:
«Я впустила в квартиру продавця, який запропонував дуже гарну та вигідну покупку. Він зауважив, що ця продукція продається на якійсь виставці і коштує там удвічі дорожче. Тобто тут він пропонував 50 % знижку. А продукція надзвичайно потрібна і необхідна. В набір входило: пояс для схуднення, який дуже важливий для жінок в моєму віці, ручний міксер, набір ножів та цибулерізка, яка, до речі, як я вже тепер знаю, не дорізає до кінця. Все це коштувало так дешево — лише 250 гривень.
Я купила два набори — собі і ще комусь. Була впевнена, що ці набори всім згодяться, адже тоді мені здавалося, що це дуже вигідна покупка. А коли він пішов, я збагнула, що не така вже й добра ця покупка. Довелося із цим змиритися. Все це потрохи подарувала близьким».
Пан Андрій, 25 років:
«Я отримав лист поштою. В ньому йшла мова про те, що я, сам того не підозрюючи, пройшов вже дві третини шляху до фіналу розіграшу призів якогось там товариства. Мовляв, у мене вже є унікальний номер клієнта та відразу шість номерів участі у фіналі. Мені навіть присвоїли сертифікат фіналіста. А тому тепер я можу претендувати на головний приз — 160 тис. грн.
«Замовляючи нашу косметику, Ви абсолютно нічим не ризикуєте. Якщо з якоїсь причини Ви не будете на 100 % задоволені продукцією, — Ви можете повернути її й одержати назад свої гроші», — йшлося в листі. Тож, коли я розібрався з цим листом, то збагнув, що мені треба купити гель‑скраб для душу, який коштує 42,95 грн.
До цього ще додавалися витрати на обробку та пакування (3 грн.) та на пересилку замовлення (8,5 грн.). І тільки після цього я міг претендувати на той приз. Який, як розумію, я б і так не отримав».
Пані Ірина, 48 років:
«На роботу прийшли зовсім юні дівчина і хлопець. Відрекомендувалися як студенти Луцького чи Волинського, зараз вже не пам’ятаю, медичного інституту.
Сказали, що міряють всім безкоштовно тиск, мовляв, для досліджень, бо зараз зросла захворюваність на артеріальні хвороби. Поміряли й мені. Запропонували купити прилад. Я купила, але вже дуже скоро він почав вимірювати тиск неправильно. Скаржитися нема кому».
Пані Оксана, 30 років:
«До мене на роботу прийшов представник фірми «Брізар». Він сказав, що дуже скоро у них відкриється магазин, в якому продаватиметься їхня косметика за удвічі вищими цінами. Тоді він пропонував дуже вигідний товар: дешеві та стійкі олійні парфуми. Як виявилося пізніше, парфуми були препоганої якості. Тому що в мене тепер — алергія. Крім того, вони виявилися дуже масними і непрактичними. Нікому скаржитися я не могла, тому що не було до кого звертатися. Купила ж я їх «з рук». Без жодних на то документів. Тепер розумію: перше, що мені треба було зробити, — це попросити в нього бодай якийсь сертифікат».
До речі, представники цієї фірми вже третій рік «годують» своїх клієнтів обіцянками на кшталт «скоро відкриють магазин». За словами одної із жінок, коли вона попросила їх показати сертифікат на продукцію, їй сказали: біля себе не маємо, дзвоніть в офіс.
Василь Гультайчук, керівник центру громадських зв’язків УМВС в Івано-Франківській області:
«Якщо є заява, в якій людина вважає себе потерпілою, то ми її перевіряємо. Але в нас таких заяв просто немає. Ми тільки радимо людям просто не відчиняти двері незнайомим людям. Немає заяв із цього роду шахрайства. Тут не відбувається примус, ніхто їх силоміць не заставляє, принаймні, у нас по оперативних зведеннях. А для нас головне, щоб вони силоміць не примушували людей купувати і щоб під час цих торгів не вчиняли крадіжки.
Ми роз’яснюємо людям, що можуть ходити різні пройдисвіти, під приводом соціальних працівників, продавців, щоб не пускали до хати. Я вважаю, що в нас демократична країна в цьому плані, і тому менеджери з продажу можуть ходити. Чим більше вони продадуть, тим більший мають відсоток з продажу. Інша справа, що право кожної людини — відмовитися від цього.
Органи міліції не можуть їм заборонити продавати з рук, бо це не їх компетенція. Це вже питання податківців — чи вони сплачують податок з того продажу».
Михайло Королик, начальник відділу масово‑роз’яснювальної роботи та звернень громадян ДПА в області:
«Дистриб’ютори зазвичай займаються декількома видами діяльності. Тому їх важко класифікувати, оподаткувати. У четвертому кварталі 2008 року було понад 30 тисяч підприємців, але знову таки, крім дистриб’юторства, підприємець може займатися іншими видами.
Продавець зобов’язаний виконувати гарантійні зобов’язання, а нагляд за гарантійними зобов’язаннями є компетенцією управління у справах захисту прав споживачів. Нашим завданням є відслідковувати, чи зареєстрований він як платник податків, чи суб’єкт підприємництва. А всі такі підприємці переходять, керуючись правом, наданим їм законодавством, на єдиний податок, на спрощену систему, платять 100 грн. в місяць. І їм легше заплатити цих 100 гривень, ніж бути потенційним порушником».
Оксана Кобильчук, заступник начальника управління у справах захисту прав споживачів:
Якщо споживач придбаває товар у стаціонарній мережі, то законом він захищається. А коли людина в умовах кризи шукає, де б купити дешевше, то вона має розуміти, що дуже часто це призводить до викидання грошей на вітер. Бо дуже велика ймовірність придбати таку продукцію, яка становитиме загрозу її здоров’ю чи навіть життю.
У нас були дуже схожі скарги, наприклад, при купівлі тонометра. Жіночка придбала його десь біля базару, з пенсії склала гроші, а прийшовши додому, побачила, що він погано вимірює тиск. Це ще добре, якщо людина продає щоразу на одному місці. Тоді можна розраховувати на її чесніть та порядність і на те, що вона поверне гроші. Але якщо людина купила вдома чи на вулиці, то нема до кого звернутися.
У нас багато скарг навіть на ті тонометри, які споживач купує в аптеці, тобто стаціонарній мережі. Але аптека видає документ, який засвідчує якість, безпеку і головне — факт покупки. Тоді ми можемо захищати такого покупця. Тому ми попереджуємо споживачів, що при купівлі вони мають брати фіскальний, або хоча б товарний чек.
Продають чи кидають?
Візуально кількість «вуличних» менеджерів з продажу не зменшується. Вони продовжують ходити по наших роботах та квартирах з косметикою, книжками, тонометрами, посудом і купою всього того, що люди можуть собі купити в магазині чи на базарі і без них. Тож, де межа між «продають» та «кидають»? Як часто вони продають нікому не потрібний товар? Як часто люди страждають від випадкових покупок?
На жаль, нині законодавством зовсім не передбачений захист від таких покупок. Більше того, навіть фінансові піраміди, «прикриті» товаром, ніхто не має права притягнути до відповідальності. Адже «бачили очі, що купували». І нікого вже не цікавить, в якому стані була та людина, що купувала, і які гори обіцяв той, хто продавав. Щоправда, якось у Верховній Раді фігурував законопроект на цю тему, але нардепи його так і не прийняли.
Автор
Тема: Корисні практичні поради. (Прочитано 102809 раз)