Вільний форум міста Калушa

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Форуму:

17 років 5 місяців 1 день

Автор Тема: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.  (Прочитано 32555 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Gorec

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +232/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 656
  • Трусость это чрезмерное раздумие.
  • Останні відвідини:
    02 Лютого 2014, 18:55:14

    Звідки: Урочише Кам'янка
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« : 16 Квітня 2010, 00:29:36 »

 Люблю читати оповідання в стиллі есе. Коротко, доступно, цікаво. Закінчуючи читати є можливість ще памятати з чого почав.  :)
 Пропоную ознайомитись з творчістю Густав Водички-Юрия Топчия.

Приховано: Показати
Приховано: Показати
псевдоним писателя, историка, общественного деятеля Юрия Топчия.

Густав Водичка создает яркие произведения в малой литературной форме. Его стиль захватывает с первой фразы. От его эссе щемит сердце. Его хочется цитировать. Он пишет Правду. О себе, судьбах Родины, о политике.

Мастер ироничного жанра, автор нашумевшей книги «Родина дремлющих ангелов», Густав Водичка — неординарен, харизматичен и захватывающе интересен.


Шкода, що на російській мові, але помоєму цікаво. Мені, як трішки сумновато то все заходжу на його сайд підзарядитись. :hot :hot :hot
 Даю посилання: http://vodichka.com.ua/   
Відповідь від: 16 Квітня 2010, 00:15:06
Для тих хто не розібрався з сайтом. З справа димить кава, збоку неї книжкова полиця. Клікніть на книжку і відкриється перелік оповідань. :drink
Записаний
«Погано дуже, страх погано
В оцiй пустинi пропадать!
 А ще поганше на Украйнi
Дивитись, плакать i мовчать!»

Софія

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +13/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 133
  • Останні відвідини:
    24 Липня 2016, 12:45:16

    Звідки: вул. Пушкіна
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #1 : 16 Квітня 2010, 15:30:00 »

Дякую,Gorec.Сподобався Густав Водичка,особливо "справка землеміра",і "нетелефонна розмова".
Записаний

Люся

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +408/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1149
  • Останні відвідини:
    01 Березня 2019, 15:47:14

    Звідки: Хотінь
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #2 : 30 Квітня 2010, 19:30:42 »

 "Готовность индивидуума в любой момент превратиться в вооруженную оппозицию определяет степень его социальной полноценности. Чего можно ожидать от нации, когда в мужчинах воспитывают комплекс вины за естественное желание потрогать парабеллум? Ничего, кроме покорности тупого стада.
В результате юридических ухищрений украинский мужчина стал похож на петуха, которому отрубили клюв и вырвали шпоры. Имея право на протест (согласно Конституции), он не имеет права на оружие (за исключением охотничьего). То есть жениться можно, но секс запрещен. Украина — территория старых демокртических традиций. Здесь понятие свободы было неотъемлемо от права владения оружием. Нет оружия — нет угрозы и, соответственно, нет смелых лидеров и прогресса. А самое главное — у нас нет чувства собственной значимости"
Як мені це подобається!
Записаний
"Готовность индивидуума в любой момент превратиться в вооруженную оппозицию определяет степень его социальной полноценности. Чего можно ожидать от нации, когда в мужчинах воспитывают комплекс вины за естественное желание потрогать парабеллум? Ничего, кроме покорности тупого стада." Г.Водичка

Gorec

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +232/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 656
  • Трусость это чрезмерное раздумие.
  • Останні відвідини:
    02 Лютого 2014, 18:55:14

    Звідки: Урочише Кам'янка
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #3 : 30 Квітня 2010, 19:42:42 »

Но так не было. И, возможно, не будет, если товарищ маузер поддержит нашу беседу.
(Густав Водичка 2007 "Селекция угрозой" )
Записаний
«Погано дуже, страх погано
В оцiй пустинi пропадать!
 А ще поганше на Украйнi
Дивитись, плакать i мовчать!»

Люся

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +408/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1149
  • Останні відвідини:
    01 Березня 2019, 15:47:14

    Звідки: Хотінь
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #4 : 01 Травня 2010, 11:11:03 »

А сьогодні таке можливо? А чи є отамани, здатні організувати громадянський самозахист?
Записаний
"Готовность индивидуума в любой момент превратиться в вооруженную оппозицию определяет степень его социальной полноценности. Чего можно ожидать от нации, когда в мужчинах воспитывают комплекс вины за естественное желание потрогать парабеллум? Ничего, кроме покорности тупого стада." Г.Водичка

Azazello

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +32/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 123
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2014, 22:28:02

    Звідки: Kalush siti
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #5 : 19 Травня 2010, 12:57:05 »

                                                            Життя - це гра

     Життя – це складна схема комбінацій, що створюють реальність у певній заданій площині. Кожна людина задумується над сенсом життя та ставить сакральне питання: що робити із своїм життям? Чи можна його змінити?
     І так, і ні. Насправді дійсність така, яку не можливо описати словами та інтерпретувати у правильному ключі. Кожен дивиться на життя через призму своїх суб’єктивних переконань, поглядів та досвіду. Але цей самий досвід виникає завдяки людським стереотипам поведінки, шаблонам, правилам. Інформація про сутність життя потрапляє у людську свідомість із різноманітних джерел: інтернет, радіо, телебачення, книжки, спілкування з різними людьми та інші фактори. Але це суб’єктивні фактори, а у реального життя не буває об’єктивності.
     Де існує чітка інтерпретація слова «життя»? Не доцільно копатися у довідниках, філософських трактатах, бо вони оперують базовими поняттями, що несуть вербальну інтерпретацію. А цей світ не піддається жодним категоріям, межам, правилам чи законам. Життя – це лише слово з п’яти букв, що вигадало людство. Процес існування людини доволі умовний та неоднозначний. Наскільки можна бути впевненим, що існує поняття "тут" і "зараз"? Адже ця впевненість – це вже одна із суб’єктивних категорій.
     Якщо усі процеси в житті несуть вербальну інтерпретацію, то де можна знайти справжню відповідь? Філософія життя – це гра слів. Гра, бо ми не сприймаємо істину в іншій формі, окрім словесної або інтуїтивної. Але інтуїція також не до кінця вивчене явище. Та й взагалі, що ми знаємо про життя? Що воно існує? А звідки це існування бере початок та де закінчується? А що існує ще до цього початку?
Якщо немає чіткої відповіді, то треба відштовхуватися від стартової точки, яку не можна заперечити. Процес розмірковування над життям, пошук відповідей, спроби змінити своє життя на краще та досягти власних цілей – це гра. Отже, життя – це гра у реальність.
     Людина вибирає деякі правила гри. Наприклад, які вчинки сьогодні можна зробити: хороші чи погані. Від чого можна позбутися та що нового придбати. Але гравці не усвідомлюють своє місце в цій грі. Існує одне незмінне правило, про яке більшість забуває. Можна міняти будь-які декорації, правила свого життя, розширювати межі можливостей та свободу існування. Але не можливо змінити факт гри, бо людина народжується у ній. Кожен грає по-своєму і змінює правила, а дехто пливе за течією, дотримуючись правил більшості гравців, яких доцільно називають «сірою масою».
     Формат цієї гри можна обрати довільний. Старт починають усі майже в однакових умовах. В процесі  гри, люди розчаровуються, радіють, отримують задоволення та невдачу, програють етапи та піднімаються на вершину. До фінішу доходять також усі, але фініш гри для кожного різний. Можна грати усвідомлено, змінюючи декотрі правила; можна просто грати без складностей, нічого нового не придумуючи та поступово наближаючись до фінішу; можна вдавати, що ніякої гри не існує і обманювати себе, відчуваючи несправедливість самого існування. Але позитивне життя чи негативне – це усвідомлений вибір людини в процесі цієї гри.
     Якщо змінюється відношення людини до даної гри, то змінюється і сама гра. Тобто, фарби, якими грає життя залежать виключно від бажання гравців, в якому вигляді вони бачать гру: світлу або темну, плюс чи мінус.
     Ця гра проста і водночас складна. Кожен гравець по-своєму грає, хтось створює собі перешкоди на шляху життя, а хтось впевнено та легко доходить до заданої мети. Гра для кожного індивідуальна, але водночас гра і колективна для усього людства.
     Життя – це гра. Гра, в яку ми маємо грати, якщо нас у неї запросили. Інша річ, що не потурбувалися нам розтлумачити правила гри. Але правил не існує і свобода вибору обмежується самим вибором. Якщо грати чесно і не намагатися обійти інших гравців «брудними» методами, то бонуси в цій грі будуть траплятися дуже часто. Якщо робити усе навпаки і намагатися порушити гру інших гравців, то виникають перешкоди та знімаються очки, які є мірилом людського здоров’я.
    Отже, гра триває доти, доки гравці у неї грають. І навіть після фінішу гра відбувається...тільки в новому вимірі...
Записаний
Я - Ангел. Только крылья - в стирке, нимб - на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное.

Alexander

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +670/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 3342
  • Останні відвідини:
    24 Травня 2023, 20:00:52

    Звідки: kalush
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #6 : 19 Травня 2010, 16:19:14 »

привіт,Азазелла :)
в мене є багато но!
але скажи мені - ти це придумала,чи десь скопіпастеріла :)
Записаний
поверь малыш, не в пирогах счастье..

Люся

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +408/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1149
  • Останні відвідини:
    01 Березня 2019, 15:47:14

    Звідки: Хотінь
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #7 : 19 Травня 2010, 16:20:49 »

Життя – це гра. Гра, в яку ми маємо грати, якщо нас у неї запросили. Інша річ, що не потурбувалися нам розтлумачити правила гри. Але правил не існує і свобода вибору обмежується самим вибором. Якщо грати чесно і не намагатися обійти інших гравців «брудними» методами, то бонуси в цій грі будуть траплятися дуже часто. Якщо робити усе навпаки і намагатися порушити гру інших гравців, то виникають перешкоди та знімаються очки, які є мірилом людського здоров’я.
Дуже точно, як на мене.
Справді дійсність - це всього навсього сукупність наших відчуттів про неї. І те яка вона - залежить від нас. Дійсністю можна керувати так, як можна керувати нашими відчуттями.
Записаний
"Готовность индивидуума в любой момент превратиться в вооруженную оппозицию определяет степень его социальной полноценности. Чего можно ожидать от нации, когда в мужчинах воспитывают комплекс вины за естественное желание потрогать парабеллум? Ничего, кроме покорности тупого стада." Г.Водичка

Alexander

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +670/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 3342
  • Останні відвідини:
    24 Травня 2023, 20:00:52

    Звідки: kalush
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #8 : 19 Травня 2010, 17:38:57 »

дійсностю не можна керувати :)
  человек смертен, но это было бы еще полбеды. Плохо то, что он иногда внезапно смертен, вот в чем фокус! ...
Воланд.
Записаний
поверь малыш, не в пирогах счастье..

Люся

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +408/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1149
  • Останні відвідини:
    01 Березня 2019, 15:47:14

    Звідки: Хотінь
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #9 : 19 Травня 2010, 18:12:23 »

це, якщо життя сприймати тільки з матеріальної, суто фізіологічної точки зору. Але і матеріальне є таким, яким ми його бачимо. Колір, є всього навсього певна довжина світлової хвилі, весь спектр якої ми не бачимо, але це не означає, що його не існує. Так само і з іншими проявами якостей матеріального світу. Тобто це все - всього лиш сукупність наших відчуттів про нього. Хто знає чи вони правильні. Більше того, вони не пояснюють дуже багато фундаментальних питань а саме: де початок, де кінець, в чому сенс, чому ми саме такі, а не інакші, що таке час, що таке простір, що таке матерія?
Записаний
"Готовность индивидуума в любой момент превратиться в вооруженную оппозицию определяет степень его социальной полноценности. Чего можно ожидать от нации, когда в мужчинах воспитывают комплекс вины за естественное желание потрогать парабеллум? Ничего, кроме покорности тупого стада." Г.Водичка

Alexander

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +670/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 3342
  • Останні відвідини:
    24 Травня 2023, 20:00:52

    Звідки: kalush
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #10 : 19 Травня 2010, 18:35:29 »

ти думаєш Люся що я тут,ти помиляєшся :)
но я і не там,я незнаю де я буду коли ти читатеме цей пост :)
різниця між учора, сьогодні й завтра – не більше, ніж ілюзія :P
Записаний
поверь малыш, не в пирогах счастье..

Azazello

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +32/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 123
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2014, 22:28:02

    Звідки: Kalush siti
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #11 : 21 Травня 2010, 18:21:24 »

     Ще великий Шекспір зауважив, що “все наше життя театр, а люди у ньому актори”. Тобто вже тоді людям на гадку спадала думка, що все життя, власне, – велика гра із різними ставками, різними призами, ризикована, непередбачувана, але така захоплива гра. Хтось виграв, хтось програв. Але, загалом, вийшов переможцем... Бо живеш, а не існуєш...
Записаний
Я - Ангел. Только крылья - в стирке, нимб - на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное.

Люся

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +408/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1149
  • Останні відвідини:
    01 Березня 2019, 15:47:14

    Звідки: Хотінь
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #12 : 24 Травня 2010, 20:53:59 »

"Он прижился у нас со времен татарского нашествия или раньше — с того самого момента, когда мы осознали, что истинное равенство — это коллективный беспредел, а право народного обычая — лучше всякой другой законности.
Украинцы генетически отрицают государственность. В неясных границах степной вольности мы столетиями укрепляли свой дерзкий дух и всякий раз, когда кто-нибудь пытался нас вытянуть оттуда за чуб и приучить к нормальной европейской жизни, мы упирались, хитрили и все делали по-своему.
Чтобы скрыть тайну украинской природы, мы разыгрываем роль несчастной жертвы, которой мешали построить свое государство всякие нехорошие агрессоры"


Це мені здається перегукується з нашою темою про громадянське суспільство. Чи не так? Тут є художні гіперболи, але загалом....
Відповідь від: 24 Травня 2010, 20:48:46
"Поголовно уклоняясь от налогов, мы никого не смеем осуждать. Все — от президента до базарной торговки — находятся в заговоре против ненавистного государственного бремени. Как в старину, мы все воруем и честно делимся добычей. У нас каждый имеет возможность осуществлять насилие согласно вдохновению. Кто-то предпочитает открыто обвешивать покупателей. Кому-то нравится безнаказанно избивать окружающих милицейской дубинкой и даровать при этом княжеские милости. Можно не платить за квартиру, грабить банки, пить водку с налоговым инспектором, раздевать проезжих на границе и крутить дули каждому, кто не понял, что значит свобода."
Відповідь від: 24 Травня 2010, 20:50:44
"Казак нуждается не в государстве, а в привилегиях. Украинец привык быть вооруженным и лично свободным. Он не умеет платить подоходные налоги. Это государство обязано платить ему за то, что он умный и красивый. Когда мы получали жалованье от шепелявых поляков и пьяных москалей, все было нормально. А теперь что делать? Где найти источник чуждой нам государственности, который будет нас финансировать за то, что мы ему морду не набили?"



Ну хіба можна було б влучніше сказати?
Записаний
"Готовность индивидуума в любой момент превратиться в вооруженную оппозицию определяет степень его социальной полноценности. Чего можно ожидать от нации, когда в мужчинах воспитывают комплекс вины за естественное желание потрогать парабеллум? Ничего, кроме покорности тупого стада." Г.Водичка

Azazello

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +32/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 123
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2014, 22:28:02

    Звідки: Kalush siti
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #13 : 05 Липня 2010, 15:32:16 »

                                                       Хорхе Луис Борхес

                                                        Роза Парацельса

     В лаборатории, расположенной в двух подвальных комнатах, Парацельс молил своего Бога, Бога вообще, Бога все равно какого, чтобы тот послал ему ученика. Смеркалось. Тусклый огонь камина отбрасывал смутные тени. Сил, чтобы подняться и зажечь железный светильник, не было. Парацельса сморила усталость, и он забыл о своей мольбе. Ночь уже стерла очертания запыленных колб и сосуда для перегонки, когда в дверь постучали. Полусонный хозяин встал, поднялся по высокой винтовой лестнице и отворил одну из створок. В дом вошел незнакомец. Он тоже был очень усталым. Парацельс указал ему на скамью; вошедший сел и стал ждать. Некоторое время они молчали.
     Первым заговорил учитель.
     — Мне знаком и восточный, и западный тип лица, — не без гордости сказал он. — Но твой мне неизвестен. Кто ты и чего ждешь от меня?
     — Мое имя не имеет значения, — ответил вошедший. — Три дня и три ночи я был в пути, прежде чем достиг твоего дома. Я хочу быть твоим учеником. Я взял с собой все, что у меня есть.
     Он снял торбу и вытряхнул ее над столом. Монеты были золотые, и их было очень много. Он сделал это правой рукой. Парацельс отошел, чтобы зажечь светильник. Вернувшись, он увидел, что в левой руке вошедшего была роза. Роза его взволновала.
     Он сел поудобнее, скрестил кончики пальцев и произнес:
     — Ты надеешься, что я могу создать камень, способный превращать в золото все природные элементы, и предлагаешь мне золото. Но я ищу не золото, и если тебя интересует золото, ты никогда не будешь моим учеником.
     — Золото меня не интересует, — ответил вошедший. — Эти монеты — всего лишь доказательство моей готовности работать. Я хочу, чтобы ты обучил меня Науке. Я хочу рядом с тобой пройти путь, ведущий к Камню.
     Парацельс медленно промолвил:
     — Путь — это и есть Камень. Место, откуда идешь, — это и есть Камень. Если ты не понимаешь этих слов, то ты ничего пока не понимаешь. Каждый шаг является целью.
     Вошедший смотрел на него с недоверием. Он отчетливо произнес:
     — Значит, цель все-таки есть?
     Парацельс засмеялся.
     — Мои хулители, столь же многочисленные, сколь и недалекие, уверяют, что нет, и называют меня лжецом. У меня на этот счет иное мнение, однако допускаю, что я и в самом деле обольщаю себя иллюзиями. Мне известно лишь, что есть Дорога.
     Наступила тишина, затем вошедший сказал:
     — Я готов пройти ее вместе с тобой; если понадобится — положить на это годы. Позволь мне одолеть пустыню. Позволь мне хотя бы издали увидеть обетованную землю, если даже мне не суждено на нее ступить. Но прежде чем отправиться в путь, дай мне одно доказательство своего мастерства.
     — Когда? — с тревогой произнес Парацельс.
     — Немедленно, — с неожиданной решимостью ответил ученик.
     Вначале они говорили на латыни, теперь по-немецки.
     Юноша поднял перед собой розу.
     — Говорят, что ты можешь, вооружившись своей наукой, сжечь розу и затем возродить ее из пепла. Позволь мне быть свидетелем этого чуда. Вот о чем я тебя прошу, и я отдам тебе мою жизнь без остатка.
     — Ты слишком доверчив, — сказал учитель. — Я не нуждаюсь в доверчивости. Мне нужна вера.
     Вошедший стоял на своем.
     — Именно потому, что я недоверчив, я и хочу увидеть воочию исчезновение и возвращение розы к жизни.
     Парацельс взял ее и, разговаривая, играл ею.
     — Ты доверчив, — повторил он. — Ты утверждаешь, что я могу уничтожить ее?
     — Каждый может ее уничтожить, — сказал ученик.
     — Ты заблуждаешься. Неужели ты думаешь, что возможен возврат к небытию? Неужели ты думаешь, что Адам в Раю мог уничтожить хотя бы один цветок, хотя бы одну былинку?
     — Мы не в Раю, — настойчиво повторил юноша, — здесь, под луной, все смертно.
     Парацельс встал.
     — А где же мы тогда? Неужели ты думаешь, что Всевышний мог создать что-то, помимо Рая? Понимаешь ли ты, что Грехопадение — это неспособность осознать, что мы в Раю?
     — Роза может сгореть, — упорствовал ученик.
     — Однако в камине останется огонь, — сказал Парацельс.
     — Стоит тебе бросить эту розу в пламя, как ты убедишься, что она исчезнет, а пепел будет настоящим.
     — Я повторяю, что роза бессмертна и что только облик ее меняется. Одного моего слова хватило бы чтобы ты ее вновь увидел.
     — Одного слова? — с недоверием сказал ученик. — Сосуд для перегонки стоит без дела, а колбы покрыты слоем пыли. Как же ты вернул бы ее к жизни?
     Парацельс взглянул на него с сожалением.
     — Сосуд для перегонки стоит без дела, — повторил он, — и колбы покрыты слоем пыли. Чем я только не пользовался на моем долгом веку; сейчас я обхожусь без них.
     — Чем же ты пользуешься сейчас? — с напускным смирением спросил вошедший.
     — Тем же, чем пользовался Всевышний, создавший небеса, и землю, и невидимый Рай, в котором мы обитаем и который сокрыт от нас первородным грехом. Я имею в виду Слово, познать которое помогает нам Каббала.
     Ученик сказал с полным безразличием:
     — Я прошу, чтобы ты продемонстрировал мне исчезновение и появление розы. К чему ты при этом прибегнешь — к сосуду для перегонки или к Слову, — для меня не имеет значения.
     Парацельс задумался. Затем он сказал:
     — Если бы я это сделал, ты мог бы сказать, что все увиденное — всего лишь обман зрения. Чудо не принесет тебе искомой веры. Поэтому положи розу.
     Юноша смотрел на него с недоверием. Тогда учитель, повысив голос, сказал:
     — А кто дал тебе право входить в дом учителя и требовать чуда? Чем ты заслужил подобную милость?
     Вошедший, охваченный волнением, произнес:
     — Я сознаю свое нынешнее ничтожество. Я заклинаю тебя во имя долгих лет моего будущего послушничества у тебя позволить мне лицезреть пепел, а затем розу. Я ни о чем больше не попрошу тебя. Увиденное собственными глазами и будет для меня доказательством.
     Резким движением он схватил алую розу, оставленную Парацельсом на пюпитре, и швырнул ее в огонь. Цвет истаял и осталась горсточка пепла. Некоторое время он ждал слов и чуда.
     Парацельс был невозмутим. Он сказал с неожиданной прямотой:
     — Все врачи и аптекари Базеля считают меня шарлатаном. Как видно, они правы. Вот пепел, который был розой и который ею больше не будет.
     Юноше стало стыдно. Парацельс был лгуном или же фантазером, а он, ворвавшись к нему, требовал, чтобы тот признал бессилие всей своей колдовской науки.
     Он преклонил колени и сказал:
     — Я совершил проступок. Мне не хватило веры, без которой для Господа нет благочестия. Так пусть же глаза мои видят пепел. Я вернусь, когда дух мой окрепнет, стану твоим учеником, и в конце пути я увижу розу.
     Он говорил с неподдельным чувством, однако это чувство было вызвано состраданием к старому учителю, столь почитаемому, столь пострадавшему, столь необыкновенному и поэтому-то столь ничтожному. Как смеет он, Иоганн Гризебах, срывать своей нечестивой рукой маску, которая прикрывает пустоту?
     Оставленные золотые монеты были бы милостыней. Уходя, он взял их. Парацельс проводил его до лестницы и сказал ему, что в этом доме он всегда будет желанным гостем. Оба прекрасно понимали, что встретиться им больше не придется.
     Парацельс остался один. Прежде чем погасить светильник и удобно расположиться в кресле, он встряхнул щепотку пепла в горсти, тихо произнеся Слово. И возникла роза.
Записаний
Я - Ангел. Только крылья - в стирке, нимб - на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное.

Лалія

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +964/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3210
  • sol ∞
  • Останні відвідини:
    22 Квітня 2016, 19:30:58

    Звідки: Калуш
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #14 : 18 Вересня 2010, 15:32:22 »

Знайшла таке в неті. Мене пройняло.  :good

********************************************************************************************
Привіт ти мене не знаєш..
Я та хто живе майбутнім, та хто щодня збирається зробити зарядку але продираючи вранці очі, відчуває себе настільки нещасною, через необхідність думати, діяти, брати відповідальність, що починає страждати і жаліти себе вже виходячи з ваної кімнати.
Я дістаюсь до роботи  на підніжці автобусу, як усі...
Не важливо що цей вуйко у зручному кріслі забув, що в його салоні живі пасажири..Не важливо, що ледве теплі, але ще живі і спробуй йому про це нагадати, до кінця маршруту він витрясе з тебе залишки душі...
Ні то нормально, просто дихати нема чим… зайшов дядечко, він певне не мився вже з тижня два і не прав свої речі з минулого Нового року Але то таке…
Потрібно просто відчинити ширше вікно маршрутки..
 - Ні?
 - Чому?
 - Бо Вас протягне? То ще ж лише осінь..

Ця осінь, вона таки прийшла
Ти чула коли не будь Tommy Emmanuel і його The Mystery?  Ні?
А якось послухай, якщо тобі подобається осінь..
Завжди коли читала Муракамі,  не могла збагнути навіщо він називає силу силенну музичних груп про які я навіть не чула, певне тому що він приймає світ через звуки.Кажуть вчені, що музика впливає на наш настрій. Вона задає темп нашому мозку і він собі коливається на цих хвилях, якщо ці хвилі сумні то і настрій у нас відповідний... Ти можеш розревітись просто неба або навпаки ні з того ні з сього зрадіти і підтанцьовувати посміхаючись, перехожим під Чардаш..
Але сум це не зважди погано. Сум - це потреба радості. Має працювати закон компенсації.
Звісно є характери у яких ці коливання дуже чутливі, тому певне таких називають неурівноваженими…Це коли ти щойно сміявся, а тут раптом став сумний і байдужий…
Змахує на шизофренію. Але сподіваюсь це може бути і здоровою реакцією людини.
Якось в один з таких моментів, мене заспокоїла подруга, що була поруч…
Вона посянила, що я меланхолік, це риса такого психотипу людей
Тому якщо ти така - не переймайся
Насолоджуйся усіма своїми хвилями
« Останнє редагування: 18 Вересня 2010, 19:20:42 від Tandylight »
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3805
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    09 Вересня 2023, 17:33:39

    Звідки: з маминого животика
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #15 : 01 Грудня 2010, 18:50:14 »

ВОНА ПОВЕРНЕТЬСЯ
Людина опритомніла в джунглях. Сонце стоїть уже високо. Його промені, пробиваючись крізь листя, миготять по обличчю людини. Обличчя.. Втім, чому тільки обличчя? Уявіть собі чоловіка з рекламного плакату "Camel", якому припало щонайменше тиждень пробиратися по непролазних хащам. Уявили? Ось така людина опритомніла в джунглях. Він не знає, хто він, де він, навіщо і як. Знає тільки одне - потрібно йти. І він йде, похитуючись від багатоденної втоми, зрідка притуляючись до дерева відсапатися, падаючи і встаючи, - йде, йде…
Нарешті, проламавшись крізь особливо густі кущі, людина опиняється на поляні, де стоїть халупа, збита з різномастих колод і дощок. На розкладному стільці в халупі, що знаходиться в самому центрі джунглів сидить юнак. Який юнак? Та уявіть будь-якого двадцятирічного приємного і охайно одягненого. У руці він тримає жахливих розмірів револьвер. Ну, щось типу "писмэйкера", який намагається примостити, так, саме примостити дулом до себе. Приставив до скроні - так кисть не згинається. Націлив в серце - ні, так не зручно.Спробував дуло в рот - та ні, взагалі якось безглуздо.

Розчиняються двері, і в халупу ввалюється цей, ну, "містер Camel". Кидає короткий погляд на парубка і діловито починає оглядати усі скриньки, полички, шафки. У парубка опускається рука з пістолетом і одночасно розширюються очі. Від здивування, природно. А "містер Camel", ховаючи по кишенях всякі корисні в подорожі дрібниці, кидає через плече: "Вона повернеться".
Здивуванню парубка немає межі. "Хто вона? Куди повернеться? Мужик, ти хто такий"?
"Camel" прямує до виходу.
Коли той береться за ручку дверей, парубок уже істерично верещить: "Ти хто такий?! Хто повернеться"?!
І тоді, стоячи в дверях, "містер Camel" обертається, дивиться прямо в очі парубкові і тихо говорить:
"Надія".

(оповідання не відомого ТУТ автора  більше ніж 10річної давності)
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3805
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    09 Вересня 2023, 17:33:39

    Звідки: з маминого животика
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #16 : 06 Грудня 2010, 18:53:14 »

До чоловічого свята (жарт)
І ТАК, ВИРІШИЛА - ТРЕБА ЗАВЕСТИ КОХАНЦЯ

 - Отже, вирішено. Заводжу коханця. Щоб, як годинник, тільки замість "тік - так", звучало " так- так"..
 Навіть без батарейки заведу. Батареєю - сама стану. Ось постою біля батареї, зігріюся і прямо до нього.. Зовнішній вигляд у мене дуже оманливий. Уся така стройненькая, особливо в ногах і талії, піднесена - там, де груди і скромна, там, де попа. Інтелект - з ранку на обличчі. "Очки злегка припідняті".. гумка від волосся постаралася, губки пухленькі( нещодавно зуб вирвали), англійська блідість..але ж на справу йду..хвилююсь...Загалом, готова я ..до вживання. Білизна - на вищому рівні, це моя візитка. Я навіть ярлик не знімаю, щоб бачили почому я...
  Запитаєте, як стіраю? Вивішую на балконі, ношу виключно чорне, зрозуміло, сподіваюся..
Питання в іншому. Кого брати будемо? Дикого чи домашнього? Дикий може виявитися темпераментним, зірве білизну разом з етикеткою...Домашній - тепла захоче, а у нас батареї так погано працюють...А я без них, як курка з морозилки, жахливо холодна.. Хай йому грець, одне знаю, приручати доведеться, може навіть погодувати спочатку..Ближче до ночі, щоб багато не з'їв. Потім потрібно обов'язково погладити..
 виключно у бік інтелекту, типу " Який ти розумний", пожаліти " Ти, напевно, втомився"?, непомітно запалити свічки, нехай бачить життя в рожевому світлі і як би ненавмисно сісти на батарею...Після випитої пляшки вина, (сподіваюся, здогадається принести), закличної посмішки, широко розкритих очей сонячної Надії - не встоїть, зламається.. А мені головне у цей момент не думати про те, що у нього дужі руки, волохаті груди, запах з рота, сопе, як паровоз.. Цікаво, а що варити на завтра..відбивні зробити або куру в духовку кинути?
  Здається, я Ірці борг не віддала..от халепа. Брр, яке крижане ліжко, ніяк простирадло не куплю...Бач, завівся, гад, цокає і без батарейки, бач зовсім ручним виявився, так і тулиться, так і мурликає.. Може і старатися не потрібно було?

гАРНОГО НАСТРОЮ!
« Останнє редагування: 06 Грудня 2010, 21:55:51 від Gorec »
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3805
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    09 Вересня 2023, 17:33:39

    Звідки: з маминого животика
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #17 : 07 Травня 2011, 03:33:00 »

Не судіть.
Літній чоловік з 25-річним сином увійшли до вагону потягу і зайняли свої місця. Молода людина сіла біля вікна. Як тільки потяг рушив, він висунув руку у вікно, щоб відчути потік повітря і раптом захоплено закричав: "Тату, бачиш, усі дерева йдуть назад" Літній чоловік посміхнувся у відповідь. Поряд з молодою людиною сиділа подружня пара. Вони були трохи розгублені тим, що 25 літній чоловік поводиться, як маленька дитина.
Несподівано молода людина знову закричала в захваті: "Тату, бачиш, озеро і тварини. Хмари їдуть разом з поїздом"
Пара збентежено спостерігала за дивною поведінкою молодої людини, в якій його батько, здавалося, не знаходив нічого дивного.
Пішов дощ, і краплі дощу торкнулися руки молодої людини. Він знову переповнився радістю і закрив очі. А потім закричав: "Тату, йде дощ, вода чіпає мене! Бачиш, тату"?
Бажаючи хоч чимось допомогти, пара, що сидить поруч, запитала літнього чоловіка: "Чому Ви не відведете сина в яку-небудь клініку на консультацію"? Літній чоловік відповів: "Ми тільки що з клініки. Сьогодні мій син перший раз в житті набув зору".
... Неможливо судити про справи і вчинки інших людей, не маючи при цьому усієї повноти знань. Усю повноту знань має тільки Бог. Тому "Не судіть, та не судимі будете"!
Записаний

Sunny

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +181/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 583
  • Останні відвідини:
    31 Травня 2019, 13:52:21

ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #18 : 07 Травня 2011, 12:36:49 »

Ви молодець. Мені дуже сподобалися Ваші есеї. І про коханця, і про батька з сином. Я так не вмію:)
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3805
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    09 Вересня 2023, 17:33:39

    Звідки: з маминого животика
ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
« Прочитано #19 : 07 Травня 2011, 13:53:44 »

 :-[  То не моє. Я вчора здерла з інтернету.
Записаний