Хочете чесно?
Кохання це стан. Він привабливий саме тим, що ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ від звичайного стану.
Всі стани, що відрізняються від звичайного НЕ виникають самі по собі. Тому потребують підтримування. Добре порівняння з вогнем. Тут або треба бути родовищем газу, або Сонцем, щоб стало на довго.
З іншого боку, хто це вам таке сказав, що кохання повинно бути тривалим??
У всього в світі є своє призначення. Кохання не виключення. Хтось здатний кохати довше ніж жити. Хтось, можливо, взагалі нездатний... Ні перше, ні друге, ні будь-які проміжні варіанти не є правильними, чи неправильними, чи тими, на які треба рівнятися. Любіть як ви здатні. Більшого не треба.
Єдине, що відрізняє любов (в тому числі і кохання) це самовіддача без очікування взаємності.
Відносини типу "Я -- тобі, ти -- мені" це вже не любов.
Хоча і тут не все так просто: тобто ззовні воно може так і виглядає, але відбувається це не за взаємною угодою, а лиш тому, що ні один з двох (трьох-чотирьох-...) просто не може інакше, як жити для другого.
Якщо з часом така можливість (жити НЕ для другого) з'являється -- ваші відносини змінилися. Ніякої катастрофи тут немає. Просто прийміть це і спробуйте зрозуміти своє нове становище.
(До речі, цілком можливо, що становище можу знову змінитися. І не тільки в протилежному напрямку )))
Щодо страждань.
В більшості випадків, споглядаючи за "історіями кохання" можу констатувати, що вони схожі на сп'яніння: поки "під градусом" -- все супер. Тільки тверезіють -- починаються проблеми. Тоді люди або починають "шукати дозаправку", або приймають "похмілля" таким, яким воно є -- тобто не дуже приємним.
Вибір тут не дуже великий: закохуватися час від часу (або "бухати" періодично, справляючись з "запоями" та "похмільним синдромом"), не закохуватися (вести "тверезий спосіб життя"), або...
або вже ніколи "не просихати" ))).
Як кажуть: Бог береже п'яниць та дітей! )))
...
хоча є ще цікавіші варіанти
Автор
Тема: Чи варто страждати через КОХАННЯ? (Прочитано 171697 раз)