хм.....цікавенько тут у вас....Ну щож в мене тож була така і сторія, і не 1 правда.
Це сталося тоді коли я переїхала на височанку,познайомилася з компахою,а там був 1 хлопчик-симпатичний такий.Ми зразу сподобались один -одному,і почали зустрічатись.Стосунки були ідеальні,було все прогулянки під вечірнім небом,квіти,розмови до пізна,смс кожного дня.Я відчувала що потрібна людині.Це все тривало 6 місяців,аж поки він не поїхав в Іспанію,до своїх батьків на літо.Три місяці для наших стосунків це було ніщо,принаймі я так думала.ну щоб там задавалося такого?Ми вже разом 6 місяців і цих три для нас просто ніщо....Але я так гірко помилялася.Коли він приїхав то склалося враження що його почуття зохолонули,пропали і все...просто пшик.Звісно пробувала я надалі відродити той вогник у його серці,звигляду,точніше ззовні все було просто ідеально,але всередині пустота,сварки на пустому місці(хоча ми до цього не сварилися),нам не було навіть про що поговорити,у кожній розмові ми старалися загрузити один одного-обламати.Більше це продовжуватися не могло,я не хотіла втрачати кохану мені людину,я старалася його змінити,змінитись самій,поговорити з ним,але все було марно....
І от ми "прозустрічалися " так до 1 року,але то він мені зрадив з іншою....Звісно це було дуже боляче,дуже важко перебороти себе,ми з ним розійшлися....Світ перевернувся,важко було звикнути до того ,що я тепер "вільна",самотня.Але зараз ми друзі.
Після всього цього я не перестаю вірити що любов є.І зараз моя друга половинка шукає мене)Вибачте за помилки)