Наскільки я зрозумів, тут викладають віршовані рядки. Так як в мене в цьому ділі зараз великий застій, кидаю старий матеріал. Якщо я кинув не сюди, тикніть хтось пальцем мені неосвіченому, куди треба кидати. Побільше критики в мою адресу!!!!!!!! Я таки хочу дізнатись про свої помилки, а на них мало хто мені вказував. Одне уточнення: в мене деколи питають, чому я пишу українською й російською мовами. Я вважаю, що кілька мов у творчості однієї людини - не дефект. Основні твори я завжди пишу українською (прозові, а також програмні поетичні).
«Сон», збірка «Дітям кризи», 18 квітня 2008 року
«Я полечу під музику орлиних крил
У мрій безхмарних світлу далину –
Відкинув я тягар старих мірил
І суєту покинув я нудну.
Я довго спав… Ввижалося мені,
Неначе краплі у хмарках ожили,
І закружляли у танку вони
Та землю всю, вальсуючи, омили.
І з райдугами я заспіваю в унісон –
Так чисто й дзвінко буде хор звучати!
Я знаю – буде це насправді, це не сон!
Хотів би кожен радість таку мати!..»
__________________________________
«Що деколи може сказати людина», листопад 2010 року
Через секунду на стіл похилиться
Голова моя
У калюжі крові лежатиму
Вже не я…
Ви не чули мій крик безвихідний,
Ви не бачили мою душу розкраяну.
Вам дивитись на мене невигідно,
Зберегли ви ненависть затаєну.
Очі мої дивляться в дуло…
Шлях до смерті – залізна машинка…
Я не раз вже подумав – всі, мабуть, призабули,
Що свинець – це для мозку начинка…
Щоденники мої переповнені зверху донизу…
Читайте їх – і дивіться: мене вбила криза.
Але не та, що роздута політиками,
А моя, душевна, осміяна критиками…
_____________________________________
Читай в розкритій книзі тишини
Про часу тінь, що проминає вмить…
Дощу послухай тихий плач невтішний,
Як кожна крапля у траві бринить.
Чекай… І, може, мокрою рукою
В твоє вікно постука хтось безликий,
Але водночас болісно знайомий.
Ти знаєш добре – він тебе покликав.
Повір у безмір зоряної ночі,
Усі пориви серця зупини
Й побачиш – неба нетерплячі очі
Читають довгу книгу тишини.»
______________________________
На добраніч, зірки безталанні!
Вам - мовчати назустріч вікам
Й проводжати секунди останні
Ночі тихої в сонячний храм.
Берег снів обіймають хай мрії -
Я нахилюсь до моря й почую прибій...
У чеканні завмру: тільки б казки вітрила
Пригасили на хвилю дух мій.
Міг би комусь донести у серці
Всі слова неземні та мені непідвладні...
Намагавсь я - й тоді в світ приніс я пісні,
Моїх перших дітей безпорадних.
Розбитих лебедів скляних, слова,
Я склеював, як міг, з невинністю дитини.
Та все - скінчилась чудодійна ніч,
В імлу буденну вдягнена трава...
______________________________________
Мы все строители - для нас не все возможно.
От нас зависит лишь, сколько этажей
В полете мы предсмертном посчитаем,
Когда закончится счет наших дней.
Стрелу из камня в небеса построив,
За будущее испытываем страх.
Бывает все и думаешь, на свете жить ли стоит,
Если не ведаешь когда потерпишь крах.
Десятилетиями складываем камни,
Чтоб все разрушилось в единый миг.
Кто больше сложит - жизнь считает раем
А честный лишь спокойней спит.
____________________________________
Лунный свет на земле -
Всех людей единый сон.
Как накидкой, город укрыт
Золотом тихих ночей.
И дорога, словно стрела,
Устремилась в небо, ввысь,
А по ней солдаты идут
В путь последний свой.
Пуль дожди, взрывов гром -
Вот что ждет тех, кто идет,
И дорога в город, назад,
Тем, кому повезет.
Спали все, кроме них,
Тех, кто город защитит
И положит жизнь свою
За спасенье тех, кто спит.
_________________________________
Глазами жестокости этого мира
Смотрю на планету Земля -
И вижу лишь тьму, вижу лишь зло,
Жизнь, лишенную красок добра:
Пасмурный день,
Ливень холодный,
Беззвездную ночь,
Рассвет без солнца,
Лес без деревьев
И радугу без цветов.
Тут в одобреньи лишь только те,
Кто всюду, по всей Земле,
Видя лишь зло, хотят лишь забрать.
Я проходил по улицам темным
И видел лишь бойницы зла -
Их пушки направлены только на тех,
Кто видит иначе жизнь,
Только на тех, кто видит добро
Повсюду, по всей Земле,
В каждой росинке, в каждой звезде.
Автор
Тема: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....) (Прочитано 201104 раз)