Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[РЕАЛ]

 замість віршів і слів
намалюй мені ніч
як розкраює тьму
повний місяць тебе
так щоб зорі кружляли навколо
намалюй мені смак
поцілунку терпкого
намалюй
як зринає в обіймах вогонь
так щоб серце палало і солодко пекло
як тремтіло від погляду твого
домалюй мені блюз
світла губ
днів пітьму хай жене
поцілунків палких ненаситний вогонь
ангел мрій
рай мені намалюй
від обіймів твоїх
хай втрачаю я розум свідомо
намалюй сором губ
мокрий жар
намалюй мені крик
намалюй відчуття від польоту стрімкого
в намальовану ніч
домалюй рамки снів
щоб у них
ти приходила знову
і знову
незабудь
намалюй
сніг солодкий в душі
коли потім залишиш
мене
в ці картини дивитись
самого....
Відповідь від: 23 Грудня 2009, 09:02:52Она идет по жизни смеясь
Она легка как ветер нигде на свете
Она лицом не ударит в грязь
Испытанный способ решать вопросы
Как будто их нет
Во всем видеть солнечный свет
Она идет по жизни смеясь
Встречаясь и прощаясь не огорчаясь что прощанья легки а встречи на раз
И новые лица торопятся слиться
В расплывчатый круг
Как будто друзей и подруг
Она идет по жизни смеясь
В гостях она как дома где все знакомо
Удача с ней жизнь удалась
И без исключенья все с восхищеньем
Смотрят ей вслед
И не замечают как плачет ночами
Та что идет по жизни смеясь
Відповідь від: 23 Грудня 2009, 09:03:46- молитва -

я хліб, Боже, ріж мене
я створений саме для їжі
і янголи в зубках ніжних
знесуть мою плоть вище

я сіль, Боже, бий мене
я стовп соляний, я камінь
ти сам мене з нирки вийняв
своїми святими руками

я біль, Боже, збав мене
розмаж мене шаром найтоншим
по кожній душі ослабленій
по стиглому серцю кожному

[РЕАЛ]

Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.

Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузи у безвихідь
Веселим жартом ратувать.

Слова натягувать як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотню німоту.

Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.
Напитись голосу твого.

-----------------------------------------------------------------------------------
Поки не пізно, б.юся головою об лід...
Поки темно, ховаюсь у своєму світлі...

Вкрадіть мене хтось від цього світу,
аби не довелось літати знову
поколу, як повітряний змій на шнурку...

Я не вірю у повернення!
Але я вірю у свободу вибору!!!

Тож заберіть від мене свої вмиті руки, масні думки і уявні шнурки!!!
Я - це Я!
Моє життя - лише Моє!
Мій вибір - це власне мій вибір!!!

[yurko]

Ростиславе, це усе Ваше???

[РЕАЛ]

Ні! Ці твори не мої.... Я однієї пори займався перекладом поезії з польської на українську. Незабаром викладу.

[РЕАЛ]

Я от себя самой бегу. От себя я убегаю.Лишь только ветер я ловлю. Где мечты мои летают. У них нет запаха,нет вкуса.Они как облака пусты.Я верю в них,как вижу тучи.Но не могу поймать я их. Я жить хочу,хочу поймать тот ветер. Хочу поймать их и не отпускать. Я поняла! Я не должна бежать кудата. Остановиться я должна. Свои же силы,что остались. Должна в кулак себе собрать.Не на минуту не здаваясь.Свои мечты осуществлять.

вірш Калушанки N.
Відповідь від: 28 Грудня 2009, 11:33:59правопис 

[yurko]

О. То ще цілком добрий правопис. найцікавіше, що найжахливіші приклади зустрічаються на російських сайтах 

[РЕАЛ]

Наша зустріч така романтична,
догорає як свічка вночі.
Те, що ми в одне в одному сховані,
знаю я, розумієш і Ти.
Та нічого не можемо вдіяти,
довгі дороги - різні шляхи.
Між зірками і поміж хмарами
губимось я і Ти...
Між хмаринками ми блукаємо -
у зірок холодні світи
не розтоплять образи холода.
Загорнуті в невідомість,
розійдуться наші шляхи.
Губимось, розбігаємось,
повертаємось в нікуди.
Знову візьмеш мене за руку Ти,
в очі глянеш,
між нами - роки.
Я в Тебе до безтями закохана
і благаю - не відпусти!

      -----------------------
Бажай її тіла, як хліба в голодний час!
Як сонця і чистого неба в страшну непогоду.
Волій, мов повітря, якого лишилось на раз,
На подих один, єдино-жаданої вроди.

Бажай іі погляду, наче дарунку небес.
Готуйся до довгих, нестерпних думок і картання,
Що ти не є те, що вгамує її інтерес,
Що ти, лиш клубок неможливо-палкого вагання.

Бажай і молись, щоб кохання не втратило дар –
Дивитись на світ через відстуки щирого серця.
І щоби ненависть тобі не вчинила удар,
На полі її із тобою нерівного герця.

Жадай її тіла, мов тихого ясного сну,
Опісля нестерпно-важкої фізичної праці.
Плекай її так, як плекає природа весну,
Прокинувшись, ніжними барвними квітками вранці.

Даруй їй байдужість до тебе і погляд у даль –
У неї свої нездійсненні рахунки зі світом.
Даруй їй свою молоду невимовну печаль,
Своїм розумінням і тихим беззвучним привітом.

Бажай її тіла як хліба в голодний день!
Як сильного вітру і зливи в незайману спеку.
І серце твоє тобі заспіває пісень,
Ретельно запише і все поскладає у теку.

Ти потім як знайдеш: і ноти ті, і слова.
Не зразу, а потім, колись, коли навіть не ждеш.
Тоді пригадаєш, як була Земля мала,
Земля, по якій, ти так вільно тепер ідеш.
       ---------------------------

напиши мені лист або смс-повідомлення
подивись я кидаю думки  під колеса машин і потягів
я лишаю на потім будинки вітрини повені
певно треба відчути це шкірою щоб усвідомити

знаєш втома неспокій  - це тільки мої перевтілення
коли серце болить то думаєш дещо глибинніше
я кидаю під ноги асфальт щоб  збивати коліна
я збиваю коліна це треба аби полетіти

на перетині ліній ми схожі на власні втілення
коли дихаєш глибше то прагнеш щиріше вірити
коли серце у кінчиках пальців то прагнеш зцілення
це потрібно відчути тілом аби зрозуміти

подивись я вже вмію вбачати у нас подібності
коли плавиться лід то хочеться бути донором
коли дійсність малює мішені давай поділимось
подивись я вже  знаю на  дотик твої недоліки

ця динаміка міста ледь-ледь вибиває з колії
тротуати маршрути дешеві серця під одягом
коли хочеш тепла викидаєш усе непотрібне
залишаю відбитки губ на твоїх долонях
           

[/color]

[РЕАЛ]

Вимести з хати усе тогорічне листя
І відпустити на волю усіх слонів –
Пір’я тоді ростиме довге та чисте –
Янголи ж теж линяють, доки не бачать снів...
         -----------------------

Поспіхом днів
я роздаю останні талони.
Як ти посмів
каміння покласти у мої вагони?
Світлом ночей
я дочитаю останню сторінку
твоїх очей-
вікон чужого будинку.
Запахом слів
простір наповню, щоб дихати краще.
Ти загубив
мої сліди- вже не повернеш нізащо.
Шумом води
я полечу і заляжу на дні,
твій об'єктив
більше не зможе мене віднайти.
     _--------------

Сильні люди не плачуть.Сильні люди ніколи не плачуть.
Сильним людям ніколи не зле і ніколи не прикро.
Сильні люди долоню стискають в кулак,чи
закушують губи тоді,коли хочеться крикнути.

Це вже як необхідність - себе у собі заховати,
одягнути сім посмішок майже одразу,або
почепити табличку із написом "Жодної вартості"
на усе, що боліло  - по черзі - аби зажило.

Сильні люди(так дивно)ніколи не вдарять у відповідь.
Це в них,певно,шкідлива звичка,чи щось подібне.
Сильні люди приходять,коли потрібно,
і(так дивно)завжди залишаються вільними.

А коли їм погано,тоді,коли справді погано,
вони дихають глибше - так,щоб ніхто не побачив.
Сильні люди не плачуть.
Сильні люди ніколи не плачуть.
Тільки місяць рогами небо проколює нащось...

         ----------------------

я знаю про твої слабкості
про всі твої невідомості
в хвилини моїх неквапностей
лежав собі без свідомості

я знаю про твої рішення
і різного роду звершення
хоч руки не надто вітшені
давай почекаємо вечора

я знаю про твої збочення
такі ненав"язливі ігрища
і в міру твого надходження
мене покидають лінощі

я знаю про твої мінуси
вони такі неперевершені
і в силу своїх відмінностей
ми можемо бути першими
    ----------------

І жоден попутній хлопчик
не лишить ні шраму, ні скла
розбитого дзвінко осколки,
ні вакуум два на два.

І кожен попутній охочий
продаватиме світ цей за гріш,
аби сплатити рахунок за ночі,
зі мною проведені в ліжку.

За мій погляд зруйнують кар"єри,
покинуть сім"ю, і світ, і себе.
За мій дотик здаватимуть нерви.
Донорський день. В четверг не берем.

Так. І світ цей перевернеться.
Я точку опори знайду.
І сталь піді мною прогнеться -
пройдуся, немов по піску.

За мій сміх стоятимуть черги,
за руку зіб"ють коліна у кров,
за вечір хтось дім поставить на черву,
за життя - на все казино.

Чуєш, милий? Я руйнуватиму долі,
буду калічити щастя чужих.
Це все буде завтра. Сьогодні ж
можна, щоб ти хоча б подзвонив?

       -----------------

Ножа увіткну межи ребер,
Чатує депрессія-цербер,
Щоб серце схапити і з*їсти.
Дивись, але з горя не кисни.
Я ще повернусь, із усмішком.
Травичка хай буде нам ліжком.
Не бійся мене, хоч кусаюсь - цілую.
І час на книжки цікаві марную.
Я злюсь і палю, буває, чимало.
Хамлю, випускаючи труєне жало.
Оса і гадюка, і жаба, чортиха,
А потім, як котик, підкрадуюсь тихо.
Муркочу і лащусь, та ти не дивуйся.
Гроза відшуміла, тепер я лащуся...
Я більше не серджусь і не гарчу,
Але не чекай, я знов не змовчу.
Ти дивний, я - теж.
Яка уже є - в магазин не вернеш.

[РЕАЛ]

   Ми не знайомі, нам і не треба
Я б і не зміг, якби ви захотіли
Ділити на двоє ваші потреби
Ділити - отже отримати менше.

Додайте Коханко до страви солі
Ми не малі, нам в силі стерпіти
Лишень би воно не озвалось солом
В цьому коханні немає сенсу.

Які ще в біса у нас перешкоди?
Оце суспільство - нікчемністю сите?
Чи може правил пісенні оди?
Чи може совість?

Ми не знайомі, нема що втрачати
І наші карти давно накриті
Нам краще мовчати
Мовчки швидше зникає гордість.   

[РЕАЛ]

Пригадуєш вітру зітхання
Що губилось у нашім волоссі
А може то було ...?
Ні, мені здалося.


Тисячі думок в чеканні
Тепліють у кишені абрикоси
Це все так схоже на ...
Ні, мені здалося.

Однієї ночі тіл згорання
В міцних обіймах Сарагоси
Так близько було до...
На жаль, лише здалося

А зранку рук тримання
Так терпко й безголоссо
Вже мабуть то було ...
Ні, мені здалося.

Дві половинки одного бажання
Так наче ми уже дорослі
Так наче то було ...
Та ні, то нам здалося.

Я бачу всі твої вагання
Між нами все було неспроста
Навіть якщо то не ....
Навіть якщо мені здалося.

Холоне остання папіроса
Ти дивишся на мене скоса
Невже й тепер мені здалося?
Невже й тепер?

У шумі шансону зі смаком Парижу
Химерна кожна моя дія
Була ти поруч, десь поблизу
І я його собі намріяв.

  -------------

Біль... Від блюзу, від блуду, від бруду
Неквапливо, повільно, по трохи забуду
Минуле в минуле впаде... і зітреться
Перетворившись в сумнівне мистецтво.


Заляже глибоко у стоси паперу
Уже не буде між нами перерви
Не буде прощань і побачень
Бо й "нас" не буде так необачно.

На жаль ще й досі бракує дози
Тебе бракує і слів "серйозно?"
І якось усе вже трохи не так
І мені мене бракує у рядках.
      ---------------

Завжди бракує любові і спецій
Гарячої кави зранку дотик
В уламки життя потрапило серце
І ти пішла, і я не проти.
З"являться нові якісь там турботи
Але й вони минуть, бо все минеться.
Важкими кроками повернень з роботи
Пекучими цілунками приправи з перцем.

                                                                     Від ХОРХЕ .

[РЕАЛ]

Терпка безумна музика століття
звучить,неначе гімн,у нашім мозку.
Вітражна в ній краса,у ній страхіття,
гаптоване на крапельках від воску.
Спрямовує на пафосні розмови,
зі свіжим післясмаком,як від м'яти,
на відчуття змагання,апріорі,
і божевільну молодість кудлату.
Із пластику чарівна колискова
кисільною рікою на свідомість.
Байдужа?Інфантильна?Загадкова?
Забарвлена і всотана прозорість.
Доступним ви дарма не тіштесь щастям.
Подумайте, бо безліч є годин:
згоріти вщерть від музики,чи ,краще,
таємно залишитися глухим?

______________________________


Казка життя


Життя - казкова річ

…А вранці Її вже чекала кава.
І прохолоду вранішніх годин
Розвіяв поцілунок.
Так ласкаво
Умів Її будити тільки Він.

…Вона була помітна всім відразу,
Хоча і не красуня. Але втім
Красу робили не якісь прикраси,
А щастя, подароване лиш Ним…

…Та й Він – на перший погляд все буденно:
В житті нестача часу, ніжних слів,
Але ж в Його очах була натхненна
Її любов. Він з Нею разом жив.

…Ну а Вона жила лиш для одного
На це не вимагалося причин,
Адже Вона була в житті у Нього.
Ну а у Неї у житті був Він.

____________________________________


У ній щось є…
Напевне, то душа
Трохи збентежена від правди і реалій
Вона кудись,
Як завжди поспіша,
Іде у переходи і у далі.

У ній щось є…
В її ясних очах
Поети б написали слово “щирість”.
В ній паросток надії не зачах,
Не дивлячись на будні трохи сірі.

У ній щось є…
Незрима таїна.
Що в пам’ять урізається гранітом.
Як присмак від солодкого вина,
Коли набридла гіркість цього світу.

І це її відразу видає.
З-поміж облич і поглядів квапливих.
Спинивши погляд, розумієш: в ній щось є…
Таке по-справжньому просте і особливе.

[РЕАЛ]

Як і обіцяв - вибране з творів польки Єви в моєму перекладі.

До чого прагнеш?

Надію маєш,
але якою вона ?
Як холодний вітер
Завіє,зникає.
Зникає,як зіниця ока
Коли повіка закриває.
Сумуєш?За чим?
Може за птахом
Радісно співаючим,
Може за хвилями безмежного моря,
Блакиттю неба?
А може мрієш про тишину спокій?
Хочеш змінитися
В листочок маленький,
В крапельку дощику
Єдину з мільйону?
А може прагнеш
Пізнати мої думи,
Щоб втопитись в них,
як в глибинах моря?
Ні,не хочеш того...
Прагнеш заснути в НІЖНОСТІ,
В обіймах коханого. (1994)

---------------------------------------- ----------------------------------------
---------------------------------------

................

Була полум,ям,
Багаттям вогнистим
Лиш тільки одну мить.
Була небом
Для хмар блакитних
так хотіла бути біля тебе...
Була полум,ям,
Багаттям правдивим
А світ розділився серпантином дивним.
Була стражданням,
Любов,ю незнаною -
То було згадкою,
Що стало вже загадкою...

---------------------------------------- ----------------------------------------
-------------------------------------
ГАЛОПОМ.

Такими були ми-
Кохані диханням світу,
Притулені в обіймах долі.
Такими були ми-
Мертві в об ймах своїх,
Задивляючись в тінь минулого.
Такими були ми-
Створені для себе,
Хоч написані чужим.
Такими були ми-
Словом,тупо записаним,
До любові приречені.
Такими були ми-
Єдині та неповторні,
В вічність закохані.
Такими були ми-
Крок за кроком ступали ми,
Тіло тілу віддали ми.
Такими були ми-
Торкнуті скупим цілунком,
Щоденності зрадливим рятунком.
Такими були ми. (23.01.2005)


---------------------------------------- ----------------------------------------
-------------------------------------

ЄВА.

Промовити хотіла одне слово,
А мову відібрав мій бог,
Чи ця земля.
Зложила свої руки безрадно
Не знаючи,
В яку напрямити їх сторону.
Закрила повіки тоненькі.
Не мої вже очі плакали
Над долею
Та вже не моєю.
тоді не була вже собою,
Не була квіткою,не була цвітом.
Ким же стала
В новій хвилі для людства та  світу?
Якось світила,
Як діамант поміж скла
і....залишилась камінчиком...
Вже взнеслась над усім,
Щоб відразу опасти,
Як купка безрадного листя...
Наприкінці стала словом
На картці чистого листа.
Написав його САМОТНІЙ ...
Подай же ім,я з літер нашого буття.

[РЕАЛ]

Ольга Лазарук

Якби ми не ослабали , якби завжди успіх мали
Й перешкод не було б в нас, Ми б забули що є Спас.
Якби ми хвороб не знали, рідних-друзів не втрачали,
Якби біль не рвав сердець, ми б забули про кінець.
Якби в нас падінь не було, всі спокуси б обминули
І не каялись слізьми, ми б забули хто є - ми...
Якби нас усі вітали і нічим не утискали,
Світ б нам душу не томив, в небо хто б тоді хотів?
Але так нас Бог веде, коли хто із сил впаде
То лице шукає Боже; знає, Бог лиш допоможе,
А в дорозі хто не падав? Впавши ж, гірко хто не плакав?
В покаянні зі слізьми, бачим, хто без Бога - ми...
Знає Бог як зберегти, як нас в небо довести.
Більше Богу довіряймо, ні на що не нарікаймо!

[РЕАЛ]

Коли до губ твоїх

Слова: Григорій Чубай

Коли до губ твоїх лишається півподиху,

Коли до губ твоїх лишається півкроку –

Зіниці твої виткані із подиву,

В очах у тебе синьо і широко.


Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,

Той шепіт мою тишу синьо крає,

І забуваю я, що вмію дихати,

І що ходити вмію, забуваю.

А чорний птах повік твоїх здіймається

І впевненість мою кудись відмає.

Неступленим півкроку залишається,

Півподиху у горлі застрягає.

Зіниці твої виткані із подиву,

В очах у тебе синьо і широко,

Але до губ твоїх лишається півподиху,

До губ твоїх лишається півкроку.

Але до губ твоїх лишається півподиху,

До губ твоїх лишається півкроку.
Відповідь від: 21 Січня 2010, 20:08:41моя любима пісня. 
Відповідь від: 21 Січня 2010, 20:09:55Ще з Чубая -

А світ — вертеп.
Кажу я з гіркотою: цей світ — вертеп. І, мабуть,
щонайважче — у ньому залишатися собою, від
перших днів своїх і до останніх не бути ні
актором, ні суфлером, ні лялькою на пальчиках
облудних, а лиш собою кожної години, а лиш
собою кожної хвилини, з лицем одвертим
твердо йти на кін...

Ви знаєте, чого я ще боюся? Від атомних
страхіть боюся більше, боюся я, що хтось з
інопланетців колись в своїм щоденнику
запише: «Планету цю зовуть отут Земля. І
населя її силенна сила ходячих шлунків —
п'ющих і жующих. Які лише жують, лише
ковтають. Лише ковтають і жують — і більш
нічого. Ковтають пудинги, котлети, ноти,
вірші, ковтають істини, ковтають цілі нації,
і одні одного їдять, й самі себе...»
Ви знаєте, чого я ще боюся?! Од атомних
страхіть боюся більше?!
— Боюсь цього «ковтають і жують»!

[РЕАЛ]

This song is so true... luv it..

Здається шо то було так давно
Коли в руках тримаю цей альбом
Нам було абсолютно все одно
Не маючи нічого мати всьо


За гроші не купити тільки час
Він всіх нас методично поділив
Когось він опустив когось підняв
А є на кого взагалі забив


Старі фотографії на стіл розклади
Дитячі історії смішні розкажи
І справжнім друзям не забудь - подзвони
Бо добре чи зле з тобою завжди вони


Дешеве пиво і сухе вино
Робили нас щасливими людьми
І ніби чудо польське радіо
Нам відкривало той незнаний світ


Ми жили всі так ніби то був сон
І можна бути вічно молодим
А залишився тільки цей альбом
А мрії розлетілися як дим


Старі фотографії на стіл розклади
Дитячі історії смішні розкажи
І справжнім друзям не забудь - подзвони
Бо добре чи зле з тобою завжди вони


Ми грали примітивну музику
Так чесно шо пробила би до сліз
Чекали шо прийде такий момент
Коли під ноги впаде цілий світ


Годинник вперто роки рахував
І кожен так як вмів так і зробив
І тільки у альбомі всі підряд
Ми будемо такими як тоді

[Nadin]

14 лютого день Валентина
Це гарна дата для кожної людини.
Цей день символізує велику любов
Коли горить серце і пульсує кров.
У кожної людини є своє кохання
Хтось кохає трішки,а хтось звечора й до рання.
Любити себе, любити інших
Любити усіх ,і братів наших менших.
Таке почуття є у людини
Чого не скажеш про звичайну тварину.
Бог створив нас вищими створіннями
Дав нам почуття, яке мають коріння.
Коріння заховане глибоко в серці
Рідко воно всихає коли любов з перцем.
З перцем гострим гірчить кров
Щоб серце пульсувало знов і знов.
Бо коли в людини почуття високі
Душа її не черствіє, та рани глибокі.
Рани болючі приносить кохання
Та вартує пережити за любов страждання.
Коли страждаєш на життєвій дорозі
Стійкішим стаєш на міцнім порозі.
Бо не один поріг треба оббити
Щоб масивні двері для себе відкрити.
Відкрити двері у майбутній світ
І знов пережити критичний вік.
"Сивина в бороду, біс в ребро",-
Так кажуть люди і народе слово.
Але який б у тебе вік не наступив
Кохання не бійся-це ж прорив.
Прорив адреналіну у твоєму тілі
Мозок не слухає, а серце вірить.
Вірить людині, яку ти кохаєш
Недоліків не бачиш і все прощаєш.
Але хай буде так як є
Бо любов прийшла-це щастя твоє.
Та про все на світі треба забути
За коханим йти, так має бути!!!!!!!!!!!
Поринути у світ нескінченної насолоди
І кохати, кохати за будь якої негоди

[РЕАЛ]

  ЗАХОПЛЮЮЧЕ!!! 

[Nadin]

дякую

[Сонечко+]

Позамерзали? То погрійтеся трохи. Постараюсь викласти  тут щось "тепленьке". Почнемо з казок?

Сказка о Бабе-Яге, которая очень хотела выйти замуж...



В чащобе густой, среди ягод и мхов,

Где - строго по правилам детских стихов -

Людская вовек не ступала нога,

Жила одинокая Баба-Яга.



Такой уж дремучей она не была:

Имела утюг и на шёлке спала.

И был ей компьютер - единственный друг.

И с ним она свой коротала досуг.



А так как собою была неплоха -

Мечтала Яга отыскать жениха.

И чтобы на запах компота и щей

Какой-нибудь, что ли, забрел к ней Кощей.



И сайты знакомств изучала она,

Но всё не была удовлетворена,

Поскольку клиенты подобных агенств

Желали грудастых и юных невест.



И вот как-то раз грянул вечный девиз:

"Избушка, избушка, ко мне повернись!"

Из тени еловой - густой и седой -

К избушке царевич пришел молодой.



Растеряна Баба-Яга: "Не пойму,

Куда тебя деть? Приспособить к чему?

На кой ты мне сдался, бесовская прыть?

Сварить тебя? Или уж усыновить?"



Расстроена бабка, клянет на чем свет

Природу, судьбу и дурной Интернет:

"Я мужа искала седого, в годах!

А этот - дитя! Молоко на губах!"



Царевичу жалко Ягу огорчать:

"Попробуем, бабка, сначала начать!

Тебе нужен муж? Мой папаша - вдовец.

Я вас познакомлю - и делу конец!"



Яга обомлела: "К папаше? К царю?

Ой, батюшки... я со стыда же сгорю!

Ни туфель, ни платья приличного нет!

Прическу не делала тысячу лет!"



Но женский талант не забыт, не убит -

И вот уж Яга при параде стоит.

И эту красотку царевич-юнец

Торжественным маршем повел во дворец.



Папаша-вдовец даже сбился с ноги:

"Мадам, же ву зем, я влюблен, я погиб!"

На этом и сказке, ребята, конец.

Не только модели идут под венец...


Відповідь від: 25 Січня 2010, 16:15:35ЧТО ХОЧЕТ ДЕВУШКА


Веселые Стихи О Любви
Хочу, чтоб не было войны,
Чтоб доверяли мы друг другу,
Чтоб было больше доброты,
Ну а вообще хочу я -...шубу!

Хочу, чтоб не губили лес
И чтобы не было разборки
И чтобы победил прогресс
И чтоб была она из норки!

Хочу, чтоб были все терпимей
И чтобы были все милей
Чтобы друг друга мы любили
И чтобы шуба - подлинней!

Хочу, чтоб не грустил никто
И он и я и все мы тоже
Чтоб было всем светло, тепло
И -... чтобы шуба подороже!

Хочу, чтобы родились дети
Чтоб на подарках были банты
Чтоб не было больных на свете
Ну а вообще хочу -... брилльянты!

Хочу, чтоб не было вражды
И чтобы праздники подольше
И чтобы мир не знал беды
Чтоб бриллианты были больше!

Хочу, чтоб не было потерь
Чтоб не дымил бикфордов шнур
Чтоб не ревел голодный зверь
Бриллиантов целый гарнитур!

Хочу, чтоб не было национальной розни
И чтоб не таял снег с вершин
Чтобы никто не строил козни
А вообщем -... не было б морщин!

Хочу, чтоб звезды всем светили
Чтоб перестали мы бояться
Чтоб о невзгодах все забыли
И выглядели на 17...


Відповідь від: 25 Січня 2010, 16:19:14Порой, бывает, незнакомый человек
Живущий "по ту сторону планеты"
Вдруг остановит твой безумный бег
Простым вопросом: Солнышко, ну где ты?

И сразу, в миг, становится теплей
От слов простых, пронизанных участьем
И в череде уныло-серых дней
Мелькнет луч солнца, разогнав ненастье

И тише боль. И легче на душе
И хочется дарить тепло другому,
Живущему в реальном мираже
Так далеко, но близкому такому...

И чувствуешь уверенность свою
И веришь в то, что нужен ты кому-то
А ведь стоял почти, что на краю.. .
Спасла тепла минута.

Давайте не скупиться на тепло:
Нам всем важны минуты пониманья
Пусть другу станет на душе светло
От нашего участья и вниманья

Остановить хочу безумный бег
Слова мои улыбкою согреты
Родной мой, незнакомый человек
Грустить не надо...

Солнышко... Ну где ты?

[Tandylight]

Сонечко а це ваші? Такі позитивні