Вільний форум міста Калушa

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Форуму:

16 років 8 місяців 27 днів

Автор Тема: Історія чи міф про історію України  (Прочитано 155235 раз)

0 Користувачів і 8 Гостей дивляться цю тему.

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон
Історія чи міф про історію України
« Прочитано #700 : 20 Березня 2021, 16:08:59 »

Інститут дослідження Голодомору
 
Голодомор 1932-33 років супроводжувався тотальною русифікацією Кубані.

Для  проведення деукраїнізації Північного Кавказу була створена спецкомісія, яку очолив завідуючий ПККВНО (Північно-Кавказького крайового відділу народної освіти) Лизлов. 22 квітня 1933 р. в Наркомос РСФРР прийшов звіт про наслідки діяльності спецкомісії, в якому зазначалося:
«У кінці 1932 р. ... на Північному Кавказі українською мовою працювало 1609 шкіл І ступеня з 221 463 учнями, й з 558 вчителями, 259 шкіл II ступеня з 42 тис. 148 учнями й з 1 тис. 552 викладачами, 12 педагогічних технікумів, короткострокові педагогічні курси і мережа політпросвітзакладів.

До теперішнього часу на виконання рішень директивних організацій по краю проведена така робота:
1) Термін остаточного перекладу на російську мову роботи початкової і середньої школи встановлено 1 вересня 1933 г. З лютого у всіх школах краю припинено викладання української мови як спецпредмети.
2) ...До 1 березня 1933 року в усіх українських педагогічних технікумах викладання повністю переведено на російську мову ... В Уманському та Полтавському педтехнікумів повністю оновлений викладацький склад, а в інших технікумах частково... Робота всіх короткострокових курсів переведена повністю на російську мову в грудні 1932 році, тоді ж переведена на російську мову робота всіх політпросвітзакладів...»

Джерело: Державний архів Ростовської області. Ф. 64. Оп. 3. Спр. 77. Арк. 13.

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон
Історія чи міф про історію України
« Прочитано #701 : 24 Березня 2021, 12:07:49 »

Про російських “визволителів” Галичини у 1914 році та колаборанство інтелігенції

На світлині - наш галицький Станіславів (сьогодні Івано-Франківськ) на фоні якого позують шість російських козаків з Першої Терської льготної козацької дивізії. Світлина була зроблена, скоріш за все, у вересні-жовтні 1914 року.
Мене б та світлина з донськими козаками в роки Першої Світової війни не зацікавила, якби не сучасна приписка одного чоловіка під тим фото, а саме: “…Як мені розповідали історики, вперше, коли кубанські і терські козаки потрапили до Галичини, вони розкупили у книгарнях “Просвіти” всі видання “Кобзарів” і портрети Шевченка…”.
Такими поясненнями хтось конкретно хоче представити тих кубанців ну, майже, як наших однокревних, які навіть в шабельні атаки кидалися проти наших дідів-прадідів, аби лише почитати у Львові того Шевченка… . Фактично ж, у подібних “роз’ясненнях” йдеться про спробу обілити вторгнення російських військ до Галичини і подальші 293 дні їхньої окупації.
Тому, нижче дуже стисло про те, що принесло вторгнення царської Росії до Львова, починаючи із 3 вересня 1914 року.
– перше, що зробили окупанти – так це вивісили на вежі Ратуші російський триколор
– центральноєвропейський час змінено на петроградський
– усі вивіски на крамницях, установах і трамваях переписувалися російською мовою
– в обіг запроваджено російські рублі за заниженим курсом
– введено комендантську годину з 22 години вечора до 4-ої години ранку
– заборонено продаж алкогольних напоїв (за винятком пива на розлив) та створено міліцію
– заборонено вуличним музикантам (тим, які грали на катеринках) працювати не лише на вулицях, але навіть у подвір’ях
– закрито усі українські товариства і часописи. Так, редакція “Діла” перенесла своє видання до Відня, а в її львівській друкарні почали видавати “Армейскій Вестник”, “Львовское военное слово” та “Львовскій вестник”
– у школах Львова і по всій Галичині російську мову почали викладати не менше 5 годин на тиждень у кожному класі, а навчання українською було суворо заборонене
– натомість, свобідно діяли усі польські школи, а польська мова вживалася на рівні з російською
– заборонена діяльність Наукового Товариства ім.Шевченка, “Просвіта” та інші “мазепинские” організації
– у Львові і по інших містах Галичини було відкрито двомісячні курси російської літературної мови
– без дозволу окупаційної влади заборонялося пересуватися за межі міста, а для забезпечення порядку було видано наказ про здачу зброї мешканцями міста
У перший же день окупації Львова росіянами, нова влада взяла у заручники 16 поважних і авторитетних львів’ян, серед яких було 4 поляка, 8 українців та 4 єврея (згодом, при відступі зі Львова, російські окупанти, щоби гарантувати собі більш-менш безпечний вихід з міста, повторили цю фішку і взяли у заручники вже 37 осіб, з яких 12 було поляків, 10 українців і 15 євреїв).

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон
Історія чи міф про історію України
« Прочитано #702 : 27 Березня 2021, 16:06:48 »

<a href="https://www.youtube.com/watch?v=q7nLK4wWAZY" target="_blank">https://www.youtube.com/watch?v=q7nLK4wWAZY</a>

Фільм “Біля джерел народної творчості”:

Активісти проєкту “Львівський Фотомузей” виклали у вільний доступ останній фільм Юліана Дороша “Біля джерел народної творчості”. Фільм знімали на Косівщині у період з 1963 по 1971 рік.

Про це пишуть Фотографії старого Львова .

Стрічку, яку вважали втраченою, знайшли в березні 2020 року у помешканні родини Дорошів. Плівка лежала в металевій коробці без жодних плівок чи написів.

Зі згоди пана Ігоря Кожана та пані Тетяни Крушельницької Ігор Ткачик взяв плівку додому, аби з’ясувати зміст відзнятого матеріалу.

Того ж вечора Ткачик визначив, що на плівку записаний фільм Юліана Дороша “Біля джерел народної творчості. Кінонариси про гуцульських народних майстрів”.

В титрах фільму чітко вказано, що автором фільму є Юліан Дорош, а стрічка знята на Косівщині (Львів) у 1965 – 1971 роки. Тож оригінальні тири не залишили підстав для сумніву в авторстві, місцевості та часу зйомок картини.

Факти про стрічку:
Фільм розповідає про народних майстрів різного напрямку Гуцульщини.
Стрічка триває близько 36 хвилин.
Переважно картина знята на чорно-білу плівку, але вона містить кольорові вставки.
На плівці відсутня звукова доріжка, але сам фільм знятий на 16-тиміліметрову кіноплівку. З цього можна зробити припущення, що стрічка була озвучена в студійних умовах, але звукова доріжка втрачена або її не існувало зовсім.
Ігор Ткачик, який оцифрував фільм, додав свою версію звукового супроводу для зручності сприйняття.

Tad

  • фашик
  • *****
  • Карма +0/-10
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 14965
  • Останні відвідини:
    Вчора в 12:56:27

Історія чи міф про історію України
« Прочитано #703 : 27 Березня 2021, 16:36:37 »

Фільм знімали на Косівщині у період з 1963 по 1971 рік.
Совкодрочний фейк  :=) Тогди всіх вивезли на Сибір
Записаний
Життя це не те , що з вами вiдбуваеться , а те як ви до цього вiдноситесь

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон
Історія чи міф про історію України
« Прочитано #704 : 27 Березня 2021, 16:44:11 »

Бля . Ти дійсно уже після ваньцування перетворюєшся на якийсь кусок лайна . Отямся . Поїдь на Чехи і полікуйся нарешті , бо бачу що той шмурдяк=навічьок для тебе досить таки мутний

Tad

  • фашик
  • *****
  • Карма +0/-10
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 14965
  • Останні відвідини:
    Вчора в 12:56:27

Історія чи міф про історію України
« Прочитано #705 : 01 Квітня 2021, 10:17:04 »

https://zbruc.eu/node/104244?fbclid=IwAR0MjyJkNgfK3XsMJUSKKuJAwOIXEpIUhyTAlessuDyG6D6pBBv18ISotE4
Отець Гавриїл Костельник і псевдособор 1946 року: пасіонарій чи колаборант

<a href="https://www.youtube.com/watch?v=t17nJMs4LvU" target="_blank">https://www.youtube.com/watch?v=t17nJMs4LvU</a>
Записаний
Життя це не те , що з вами вiдбуваеться , а те як ви до цього вiдноситесь

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон
Історія чи міф про історію України
« Прочитано #706 : 03 Квітня 2021, 20:29:36 »

Бойки 


Гуцули – це коломийки, бриндза, ліжники і “Тіні забутих предків”. Лемки – це втрачені Україною землі, депортовані люди і добре зорганізована діаспора. А ось бойки – маловідома група поза Галичиною, хоч прізвище Бойко надзвичайно поширене по всій Україні. Насправді ж у бойків є свої коломийки і лижники, втрачені терени і діаспора. Просто у них традиційно кульгає РR, бо вони маломовні. Все як у лицарській приказці: “Брязкіт мечів ліпший від слів”.


Усі знають, що актор Іван Миколайчук – буковинський гуцул, Енді Вархол (Андрій Вархола) – словацький лемко, а ось славетний астроном і медик доби Відродження, ректор Болонського університету Юрій Дрогобич – просто “галичанин”. Боже збав великого вченого назвати бойком! З цікавості я допитувалася про це у авторів, котрі писали розвідки про бойків, уникаючи вказувати на їхнє походження, і зазвичай чула у відповідь розпливчасті відмовки: саме слово “бойки” буцімто якесь немилозвучне, читач із Харкова чи Черкас ще подумає, що то не українці. І читач зі Східної України так і думає, бо знає, що в Галичині є гуцули, лемки, а втім – усі вони галичани.

Насправді ж бойки – найзагадковіше українське плем`я. Родовід бойків так глибоко загубився у віках, що історики, два століття поспіль нишпорячи по літописах та карпатській землі, ніяк не можуть достеменно визначити: хто такі бойки, де їхнє коріння і чому вони так називаються. Навіть кордони розселення цього племені дотепер називають умовними, оскільки люди з бойківського прикордоння або цураються нині свого імені, або давно переселені з батьківського краю.



І чиї ми діти?

Щодо назви племені – бойки – суперечки не вщухають вже двісті років. Одні виводять його від російського слова “бойкий”, другі – від власного імені Бойко або Бой, треті – від діалектної частки “бойє”, четверті – від місцевої форми звернення до бога – “богойку” і т.п. Та кожна спроба з`ясувати походження назви бойків через брак переконливої аргументації виявлялася безуспішною.

На працю імператора Костянтина Порфирогенета (Багрянородного), що датується 950-ми роками, спиралися Іван Вагилевич, а потім Яків Головацький і Павел Шафарик. Вони доводили, що назва бойків походив від етноніма “бої”, яким називалися кельтські племена, що жили в VI ст. на території сучасних Австрії, Чехії, Словаччини і півдня Німеччини, а в І ст. н.е. переселилися на Балкани.
...

Приховано: Показати
https://ukrainianpeople.us/бойки/?fbclid=IwAR2rO30j3dj5P3x5hkmNzw2Lyxd2qutfGWProwsC9jlHC9NnEtoh68emoKw

yurko

  • Адміністратор
  • *
  • Карма +1206/-13
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 30256
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 16:39:25

    Звідки: Чорновола-Шахтарська-Леніна-Салінарна-Пілсудського
Історія чи міф про історію України
« Прочитано #707 : 04 Квітня 2021, 10:30:25 »

 :good
Записаний
Читайте по губах: Без газу чи без вас? Без вас. Без світла чи без вас? Без вас. Без води чи без вас? Без вас. Без їжі чи без вас? Без вас.


ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон
Історія чи міф про історію України
« Прочитано #708 : 10 Квітня 2021, 00:33:21 »

З кінокамерою по Україні: американець, а слідом КДБ

У червні 1971-го американський продюсер і кінорежисер українського походження Ярослав Кулинич вилетів до СРСР знімати документальний фільм про художній музей Ермітаж (Ленінград, нині – Петербург). За місяць перед цим звернувся до радянських офіційних органів по дозвіл зробити також другу стрічку – про Україну. То була його давня мрія. Але дістав відмову.
Натомість після завершення знімання у Ленінграді вирішив проїхатися по Україні й зафільмувати аматорською камерою все, що вдасться. Адже залишив рідний край 18-річним юнаком у 1944-му.

У Львові зупинився в готелі “Інтурист”, а зранку вирушив до Карпат. Там відбулася несподівана зустріч зі шкільним приятелем Іваном Болеховим, який запропонував з’їздити до рідного села Мужилова на Тернопільщині, побувати в батьківській хаті, навідати рідних.

Ярослав заперечив, мовляв, його дружина нещодавно приїжджала в Україну з туристичною групою, хотіла відвідати малу батьківщину, теж на Тернопільщині, їй заборонили. Вона самовільно поїхала на таксі, але щойно сіла з родичами за стіл, до хати увійшли четверо кадебістів, запхали її в автівку і відвезли назад до готелю. Іван заспокоїв: якщо зараз (був пізній вечір) рвонути на таксі, а зранку повернутися, ніхто не дізнається.

Дотримувалися всіх правил конспірації. “В одному таксі приїхали на Львівський двірець, – згадував Кулинич, – пересіли в друге й у дорогу – це приблизно 121 км”. Водій наполегливо намагався розговорити Ярослава: спочатку лаяв Кремль, потім заявив, що був зв’язковим в УПА. Американець завбачливо відмовчувався.

О першій годині ночі Кулинич увійшов до хати, де минуло його дитинство. Сполохані сестри швидко накрили на стіл, племінники оповістили інших родичів і сусідів. Дві години застілля пролетіли, наче мить. О третій гості виїхали назад на тому самому таксі.

Уранці до режисера в “Інтурист” прийшли кадебісти й забрали його на допит. Заявили, що він порушив закони перебування в СРСР. Проте поводилися ввічливо, майже дружньо. Усе з’ясувалося наступного дня, коли Кулинича знову потягли на допит і запропонували співпрацю. Лише тоді він зрозумів – і потім написав у спогадах, – що Івана Болехова підіслав КДБ, а поїздка до Мужилова знадобилася як підстава для виклику на допит, щоб завербувати. Від пропозиції відмовився. Кадебісти заявили, що в Києві розмова буде продовжена.

Після допитів (слідчі залишали йому не так багато вільного часу) ходив по місту і фільмував: службу в соборі св. Юра, Личаківський і Яновський цвинтарі, панораму Львова з Високого замку, чорний ринок. Відзняті плівки віддав стареньким американським туристам, які мешкали в “Інтуристі”, з проханням, коли повернуться до США, відправити на його адресу.

На аеродромі, де Ярослав чекав на літак до Києва, підійшов до нього кремезний чолов’яга й голосно заспівав “Ще не вмерла Україна” (тоді заборонений твір). Кулинич зрозумів, що то провокація, і стояв мовчки.

У Києві до готелю “Либідь” прийшли кадебісти й повезли кінорежисера на допит. Залякували (показали Кулиничу досьє на нього – грубезну теку), вимагали, щоб передав їм свою стрічку про Світовий конгрес вільних українців, погрожували (“Ви творите фільми, і всі вони антирадянські. Якщо не перестанете, ми знайдемо вас на краю світу і зробимо з вами порядок”, – так він запам’ятав їхні слова), знову намагалися завербувати.

Усе, що відзняв у Києві: вулиці, службу у Володимирському соборі, Кіностудію ім. Довженка, Байкове кладовище, передав зі старенькими туристами до Америки. У той самий спосіб переправив плівки зі кадрами з Канева, Харкова, Полтави, Одеси. Запобіжні заходи виявилися незайвими, адже в київському аеропорті, звідки кінематографіст відлітав до Відня, йому невипадково влаштували справжній трус.

З тієї подорожі Кулинич змонтував кольоровий двогодинний фільм “Поїзд в Україну” (фільмував здебільшого із вікна поїзда – це визначило назву й жанр стрічки). Закадровий текст, написаний поетом Леонідом Полтавою, прочитали студенти Студії мистецького слова Лідії Крушельницької в Нью-Йорку Наталка Чума та Ігор Раковський.

Прем’єрні покази відбулися в Українському народному домі (Нью-Йорк) 3-6 лютого 1973-го – інколи по 2-3 сеанси на день. Відтак фільм демонстрували в містах США й Канади, де є українські громади. Для багатьох глядачів то був ковток свіжого повітря – можливість побачити відбудовану й перебудовану Батьківщину. Люди підходили до автора, дякували й допитувалися, як він зумів зробити такий чудовий фільм.

Впливова українська газета “Свобода” (штат Нью-Джерсі, США) у розлогій рецензії зауважила, що автору вочевидь заважала “заборона фотографувати будь-що інше, крім спеціально призначених місць і предметів”. Але загальний висновок видання зробило позитивний: “Те, що ми побачили через усі «ніззя», усе ж дуже цікаве для нас і навіть для нашої молоді”.

Водночас фільм наразився й на шквал критики. Мовляв, нічого не сказано про русифікацію України, закріпачення в колгоспах, репресії КДБ тощо. Режисер навмисно захопився солодкавими краєвидами, переконуючи, ніби в Україні все гаразд, щоб діаспора не підтримувала подальшу боротьбу проти комуністичної диктатури. Рецензент українського “Нового шляху” (Вінніпег, Канада) закинув Кулиничеві… кремлівську пропаганду. Ще і звинуватив у фальшуванні: на його думку, “лани широкополі” з копами снопів і подвір’я з курками, качками й коровами знято не в Україні, а десь у Словаччині або Румунії. А служби в храмах – звичайна показуха комуністів, щоб продемонструвати, ніби вони не переслідують релігію.

Упродовж наступних двох десятиліть Ярослав Кулинич не приїжджав до України. А в 1990-му зняв у Софійському соборі в Києві інтронізацію Патріарха Мстислава. Відтоді чи не щороку відвідував Батьківщину і зробив про неї ще кілька фільмів.

Tad

  • фашик
  • *****
  • Карма +0/-10
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 14965
  • Останні відвідини:
    Вчора в 12:56:27

Історія чи міф про історію України
« Прочитано #709 : 20 Квітня 2021, 16:54:32 »

<a href="https://www.youtube.com/watch?v=L89JxXEWxNo" target="_blank">https://www.youtube.com/watch?v=L89JxXEWxNo</a>

Петр Толочко: как появились украинцы как политическое понятие, и чья это заслуга
Записаний
Життя це не те , що з вами вiдбуваеться , а те як ви до цього вiдноситесь

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон
Історія чи міф про історію України
« Прочитано #710 : 21 Квітня 2021, 11:10:02 »

ну все правильно він каже - русини ( або руські ) то є чисто українці ( типу волиняни , галичани , подільці ) і вони не мають ніякого відношення до якихось удмуртів бурятів макшанєв і тому подібного зброду кацапії .   :good       А кацапи тупо вкрали назву в українців-русинів  ( тим більше що до 17 сталєтія ніяких кацапів і рашки ваащє не було )  .   

Але назвати відео " савок саздал українцов" - це лише тупі кацапи таке можуть   :towall    :towall  :facepalm:  :facepalm: 

зі . зайшов почитати коменти . Ну все як я і думав . Таки в натурє кацапи тупіші ніж то лайно яким їх кормить їх хйло  :towall    :facepalm:

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон
Історія чи міф про історію України
« Прочитано #711 : 29 Квітня 2021, 02:10:05 »

Луганськ заснувала Катерина ІІ а до того тут було "Дике поле". Так у російських підручниках пишуть.

Та ви шо? А нічого, що ще за 100 років до цього тут були українські козацькі поселення Кам`яний Брід та Вергунка? А Луганська до 1882 року у природі не існувало. Більше того, саме Катерина ІІ зробила кріпаками-рабами місцевих козаків і селян, які раніше рабства не знали.

Маріуполь? Це стара фортеця Кальміуської паланки запорізьких козаків Домаха.

Донецьк? Старе поселення запорожців Олександрівка.

Бахмут? Запорізькі солеварні.

Слов`яносербськ Луганської області? Старий зимівник

Кальміуської паланки Запорізької Січі, що називався Підгорне урочище. Відомий щонайменше з 1740 року.

Зимогір`я Луганської області (відоме ще як станція Родакове) - нині в окупації - зимівник Кальміуської паланки Запорізької Січі під назвою Черкаський Брід (1645 рік).

Нарешті моє рідне місто Торецьк (колишній Дзержинськ) Донецької області почалося з поселення Щербинівка, яке було засновано запорізьким отаманом Антоном Щербиною.
Хочете за Харківську область? Будь ласка. Місто Ізюм - старий козацький городок 1639 року. Пізніше - центр Ізюмського козацького полку.

Харків? Заснований козацькими полковниками Донець-Захаржевськими.

Може про Одесу поговоримо? Це давня українська фортеця Коцюбіїв (1415 року) коли Москва ще була улусом Орди. Знаменитий Пересип саме тоді утворився.

Може, про Херсон або Бердянськ поговоримо? Ні? 

"Новоросія", кажуть рашисти? Ну-ну...

P.S. Про справжню історію нашого народу, що її намагаються на замовлення Кремля спаскудити орди "істориків" на чолі з толочками-фрояновими-тихомировими та іже з ними.

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон
Історія чи міф про історію України
« Прочитано #712 : 09 Травня 2021, 15:39:58 »

Сербен через століття

Можливо, цей яскравого оборонного характеру ритуал, який виконується в Чортівці й понині, є містичним танцем подяки людей за їхнє чудове спасіння. Хоча слова пісень і сам хоровод не мають релігійного змісту, але за часом проведення — саме в день святкування Великодня, який символізує порятунок і живих, і мертвих, — має велике символічне значення порятунку людства, яке дає нам Господнє Воскресіння.


Скликає родини звідусіль


У Чортівці Городенківської територіальної громади є незвичайна традиція танцю сербен на Великдень та Провідну неділю — найприкметніша особливість, що зробила село знаменитим на весь світ. Після церковних відправ та благословення священників тут по-особливому водять хороводи-гаївки. Ритуальний танець єднає всіх, бо такою святково-барвистою танцювальною стрічкою йдуть від одного храму до другого. Почергово починають то від 240-літньої церкви Святої Трійці, то від столітньої церкви Святого Миколая. Нерозривний ланцюг тягнеться то під гору, то вниз звивистими вуличками. Отак віковічна традиція єднає дві парафії — греко-католицьку та православну, пише Голос України.

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон
Історія чи міф про історію України
« Прочитано #713 : 14 Травня 2021, 21:41:45 »




«Українці, які воювали на боці Франції у складі Іноземного легіону, є єдиними іноземцями, участь яких офіційно визнано і вшановано у Франції», – розповіла Аннік Білобран-Кармазин, президент «Ассоціації Адвюль», донька одного з 6 тисяч таких українців, під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі ще в 2016 році.


Під час Другої світової війни у лавах Іноземного легіону французької армії воювали близько 6 тисяч українців, переважно галичан. Більшість із них, зазначила Аннік Білобран-Кармазин, виїхали до Франції на заробітки у 30-х роках за тимчасовими контрактами, плануючи пропрацювати декілька років та повернутися. Невдовзі розпочалась Друга світова війна, і багато хто з українських заробітчан стали волонтерами Іноземного легіону.
 
«Батько завжди казав мені, що вважав правильним стати на захист країни, що прихистила його», – зазначила Аннік Білобран-Кармазин. Ситуація з українцями була ускладнена: у галичан, що виїхали на заробітки, були польські паспорти, тож за наказом уряду їх зарахували до польського легіону, що базувався у Бретані. «Звісно, коли ти українець і твоя земля окупована Польщею, легко зрозуміти, що 6 тисяч українських добровольців відмовилися воювати під польським прапором. Вони хотіли стати на захист Франції, але під французькими прапорами», – розповідає пані Білобран-Кармазин. За її словами, між українцями та урядом відбувалася тривала й емоційна дискусія щодо того, як вчинити у цій ситуації; дехто з волонтерів навіть опинився у в’язниці, адже відмова стати під польський прапор була фактично відмовою виконувати наказ.

Українські волонтери у складі французької армії брали участь у боях на Соммі, більшість брали участь в обороні Ліону, серед них було чимало загиблих і поранених. Коли Ліон впав під наступом німців, вони продовжили відступ до Марселя. У цей час маршал Петен підписав сумнозвісну капітуляцію. «На півдорозі, поблизу Гренобля, українці зупинилися у невеличкому селі, очікуючи демобілізації. Їм довелося пробути там 2-3 місяці. Там, у лісі, була велика скеля. На ній вони визубрили тризуб і написали «900 українців», а з іншого боку визубрили карту України», – розповіла Аннік Білобран-Кармазин. Після цього стежки легіонерів розійшлися – дехто повернувся до цивільного життя, дехто долучився до Руху Опору, інші потрапили у табори військовополонених.

Приховано: Показати
Пані Білобран-Кармазин з дитинства знала історію, проте після виходу на пенсію вирішила більш ґрунтовно дослідити тему. Вона відшукала скелю з розповіді батька та вийшла на контакт з ветеранами Іноземного легіону. «Я провела пошук і знайшла дані про приблизно 100 українців, що воювали поруч з батьком. У мене є документи, фотографії та інші свідчення», – зазначає вона. У легіоні, зокрема, підтвердили, що волонтери-українці прибули у Францію безпосередньо з України і жодним чином не співпрацювали з Німеччиною.

Аннік Білобран-Кармазин додала, що кожного року 2 листопада вшановують пам’ять волонтерів Іноземного легіону, українська діаспора також долучається до цих заходів. Пані Білобран-Кармазин розповіла також про те, що наразі між російською та українською спільнотою у Франції склалися досить непрості стосунки на тлі суперечок щодо церемонії вшанування радянських військових та військовополонених, що загинули на території Франції.

Таких місць пам’яті у Франції два. Перше із них – у Бан-Сан-Жан (Лотарингія). «Там знаходився найбільший табір, де нацисти утримували 22 тисячі радянських військовополонених. Лише українська спільнота зберігала пам’ять про них і опікувалася тим місцем, тому що більшість із них були українцями», – зазначила пані Білобран-Кармазин. У 2011 році, після 15 років зусиль української спільноти, на місці табору встановили меморіал у пам’ять всіх, хто загинув у концтаборі. «На жаль, нам не вдалося знайти нащадків загиблих українських солдатів і запросити їх, проте росіяни, які доти нічого не зробили для цього місця, знайшли декількох нащадків росіян, з РФ, і саме росіяни приїхали тоді на відкриття цього меморіалу», – пояснила АннікБілобран-Кармазин. Ще гарячіші суперечки розгорілися навколо кладовища у Нуає Сен-Мартен, що за 100 км від Парижу. Після завершення війни саме там виділили місце для поховання радянських військових. Оскільки у Франції їх загинуло небагато, там же перепоховали жертв концтабору військовополонених із Бан-Сан-Жан – всього 2879 осіб різних національностей з усього СРСР, серед них, зокрема, 78 українок.

«Кожного року на святкування свята перемоги лише Росія піднімала свій прапор біля меморіалу поруч із французьким[…]. Я завжди вимагала, щоб на цьому кладовищі було 15 прапорів, оскільки у СРСР було 15 республік, які тепер стали незалежними державами», – підкреслила пані Білобран-Кармазин. Французька спільнота у цьому питанні дотримується обережного нейтралітету, оскільки єдина їх мета – уникнути конфлікту з усіма сторонами. У 2014 році, після початку збройної агресії проти України, проблема загострилася як ніколи раніше. «Я заявила, що українці більше не зайдуть на це кладовище разом із делегацією Російської Федерації», – розповіла Аннік Білобран-Кармазин. Суперечка супроводжувалася взаємними ультиматумами та навіть переговорами на рівні МЗС. Російська сторона тоді заявила, що погодиться не піднімати свій прапор, якщо українська процесія погодиться заходити разом з ними. Оскільки щодо виконання російського гімну компроміс не було знайдено, делегації заходили все ж таки окремо. «У 2015 році військовий аташе при російському посольстві запропонував підняти над кладовищем радянський прапор – аби вирішити всі протиріччя», – повідомила пані Білобран. Українська спільнота була категорично проти. Президент асоціації також зазначив, що піднімати прапор неіснуючої держави було б недоречним, відповідь Лорана Фабіуса, тогочасного міністра МЗС Франції, також була негативною.

«Зараз на кладовищі лише французький прапор, і заходимо ми туди завжди окремими процесіями», – підсумувала Аннік Білобран. Вона додала, що українська спільнота спробує також вирішити питання щодо надгробків над могилами 78 українок, де й досі зазначено «пам’яті невідомої радянської громадянки», хоча усіх їх давно ідентифікували.

Оригінал статті - на сайті Українського кризового медіа-центру: https://uacrisis.org/uk/40610-prezident-assotsiatsiyi-advyul

Tad

  • фашик
  • *****
  • Карма +0/-10
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 14965
  • Останні відвідини:
    Вчора в 12:56:27

Історія чи міф про історію України
« Прочитано #714 : 05 Червня 2021, 09:37:41 »

https://ukraina.ru/history/20210601/1031527918.html?fbclid=IwAR3jfvnIzg8RjIHjF1WL35Oq3EZlllYxDNWRMJUBH0DQB6Olgc4cya4wfgY
Цитувати (вибране)
Просто одни хотели что-то скрыть, а другие — продемонстрировать пороки и дурные привычки.
Записаний
Життя це не те , що з вами вiдбуваеться , а те як ви до цього вiдноситесь

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон
Історія чи міф про історію України
« Прочитано #715 : 08 Червня 2021, 21:46:53 »

Одесская загадка нерусского франкофона которому  сегодня было бы 222 года и гений которого был в том, что он стал  автором русского литературного языка.
Без рук, без ног
На пьедестале бюст.
И сатанинская звезда
Краснеет вместо пупа.
Уже давно, однажды первый раз заметив  эту закономерность по которой у  людей воспитанных в русской культуре есть "слепая зона" не позволяющая им видеть Солнце  русской поэзии таким, каким он есть  просто потому, что на Солнце не может быть пятен , потом я много раз проверял это мое открытие  очередным вопросом:
-Ты на Приморском бульваре был?
-Был.
-Памятник Пушкину видел?
-Видел.
-А красную перевернутую звезду на нем, на самом видном месте видел?
-Какую  такую звезду?

В 90% случаев и одесситы и  гости города смотря на Пушкина   видя памятник,  не видят это единственное  на этом  серо-черном памятнике  красное пятно, эту перевернутую  тупоконечную пятиконечную  масонскую  звезду (а  масон Пушкин, живя в Одессе, уже  был принят в масоны в Кишиневе), которая находится  на памятнике    с первого дня его открытия в  1889  году.
 В памяти у них она не откладывается.

И не мешала эта звезда ни скрепно-православной Рос. империи, на атеистической власти Советов, ни румынской власти в 1941-44 годах, никто ее не сковырнул.

Совсем уже упоротые из пушкиноведов, не имея никаких  логических аргументов для опровержения, придумали, что это якобы  никакая не звезда, а такая вот специфическая лилия, просто цветочек такой, и что лепестков 5 и они красные и один смотрит четко  вниз, это чисто случайно так совпало,  а вы просто  не понимаете, что это совсем другое.

yurko

  • Адміністратор
  • *
  • Карма +1206/-13
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 30256
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 16:39:25

    Звідки: Чорновола-Шахтарська-Леніна-Салінарна-Пілсудського
Історія чи міф про історію України
« Прочитано #716 : 12 Червня 2021, 22:54:59 »

<a href="https://www.youtube.com/watch?v=3jV0clOsdBs" target="_blank">https://www.youtube.com/watch?v=3jV0clOsdBs</a>
Записаний
Читайте по губах: Без газу чи без вас? Без вас. Без світла чи без вас? Без вас. Без води чи без вас? Без вас. Без їжі чи без вас? Без вас.


Tad

  • фашик
  • *****
  • Карма +0/-10
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 14965
  • Останні відвідини:
    Вчора в 12:56:27

Історія чи міф про історію України
« Прочитано #717 : 25 Червня 2021, 13:47:58 »

Записаний
Життя це не те , що з вами вiдбуваеться , а те як ви до цього вiдноситесь

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон
Історія чи міф про історію України
« Прочитано #718 : 28 Червня 2021, 11:28:08 »

Українських археологів переслідували в СРСР. Вони спростували ідею про єдиний «радянський народ»

У Дніпрі, в національному історичному музеї імені Яворницького, презентують виставку «Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму». Вона присвячена українським дослідникам минувшини, які, попри утиски й репресії, робили важливі наукові відкриття й не боялися розповідати світові про факти, які не вписувалися в офіційну ідеологію. Комусь ця жага до правди вартувала посади та роботи, комусь – і життя.

Експозицію створили фахівці Українського інституту національної пам’яті (УІНП) за участі колег із десятка наукових установ країни. Використовували матеріали 20 українських та закордонних архівів, зокрема Польщі та США.

Відомий український археолог Борис Мозолевський, першовідкривач знаменитої золотої скіфської пекторалі, у 1960-і роки перебував «під ковпаком» у КДБ через свої «націоналістичні погляди». Він був одним із учасників руху «шістдесятників», товаришував із дисидентами, зокрема з Василем Стусом, і міг повторити долю відомого поета.

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон
Історія чи міф про історію України
« Прочитано #719 : 15 Липня 2021, 14:34:14 »

Без князьків і корольків. Як українці від своєї шляхти відмовилися

Михайло Грушевський, працюючи над працями з історії України, проголосив українцями лише україномовних і православних — козаків, селян і частину міщанства. Велика частина української шляхти залишилася за бортом