Сергій Грабовський
Уже кілька місяців точиться запекла боротьба навколо рішення Київради про присвоєння колишньому проспекту генерала Ватутіна імені головного командира Української Повстанської армії Романа Шухевича. При цьому ім’я Ватутіна в столичній топонімії прагнуть зберегти лише маргінальні політичні організації номінально лівого та «центристського» (насправді – прокремлівського) спрямування.
Натомість проти появи проспекту Шухевича протестують як ті ж самі маргінали, так і куди серйозніші особи й організації.
Так, головний рабин України Моше Реувен Асман написав у Facebook:
«Не може вважатися героєм той, хто воював на боці гітлерівської Німеччини, хто одягнув військову форму вермахту і служив у батальйоні німецької допоміжної поліції, захищаючи злочинний Третій Рейх. Проспект імені Шухевича в Києві – це аморальна пропаганда співпраці з найстрашнішим Злом в історії людства».
За його словами, ту ж саму реакцію він почув у США, перебуваючи на глобальному форумі американського єврейства, за участю конгресменів і співробітників Держдепартаменту.
«Я повністю підтримую перейменування вулиць, названих іменами ленінських і сталінських катів – це процес очищення, необхідний для «одужання» всіх країн колишнього СРСР… Потрібні імена, які об’єднують людей, а не сіють ворожнечу і нетерпимість. Впевнений, що в українського народу є багато інших діячів – праведників, гуманістів і видатних вчених, гідних увічнення в назвах вулиць».
Що ж, закиди серйозні. Проте спробуємо розібратися, чи все так просто.
Передусім виникає сумнів характеристика нацизму як «найстрашнішого Зла в історії людства».
За даними «Чорної книги комунізму», написаної у 1990-х знаними західними вченими, загальне число жертв комунізму наближається до позначки у сто мільйонів осіб
(Радянський Союз – 20 мільйонів життів, Китай – 65 мільйонів, В’єтнам – 1 мільйон, Корея – 2 мільйони, Камбоджа – 2 мільйони, Східна Європа – 1 мільйон, Латинська Америка – 150 тисяч, Африка – 1 мільйон 700 тисяч, Афганістан – 1 мільйон 500 тисяч тощо).
Число жертв усіх різновидів нацизму та фашизму у кілька разів менше.
От щодо знищення євреїв, то тут нацизм має першість; але комунізм перебуває на впевненій другій позиції (зрозуміло, йдеться про ХХ століття, коли виникли та досягли найбільшого впливу ці різновиди тоталітаризму).
До того ж нацизм відверто спирався на расову доктрину, на ідеологію наявності «вищих» і «нижчих» народів, натомість комунізм спекулював, і дуже вдало, на ідеях рівності та єдності трудящих усіх рас і народів (хоча при цьому неодмінно рано чи пізно певні народи називалися «першими серед рівних»).
Отож, як на мене, обидва основні різновиди тоталітаризму ХХ століття – це вияви найлютішого Зла, образно кажучи, його «чоботи» - правий і лівий.
Наступне.На «великому» Нюрнберзькому процесі 1945-1946 років злочинними організаціями були визнані СС, СД, СА, Гестапо*. Німецький Вермахт (тобто сухопутні сили) злочинною організацією визнаний не був. Ба більше: ті, хто потрапив до злочинних організацій Третього Рейху на підставі мобілізації чи «під тиском непереборних обставин» і не був особисто задіяний у злочинах проти людства і людяності, не несли карну відповідальність і не підлягали денацифікації (це стосувалося, зокрема, переважного числа вояків дивізії Ваффен СС «Галичина», але то вже інша тема).
Гауптман Шухевич служив не в СС, а у Вермахті, конкретно – у сформованому під егідою Абверу диверсійно-розвідувальному батальйоні (легіоні) «Нахтігаль» із березня по серпень 1941 року.
13 серпня батальйон на чолі з Шухевичем відмовився служити в німецькій армії і був роззброєний. За свідченнями сучасників, Шухевич надіслав німецькому командуванню протест, у якому зазначав, що «внаслідок арешту нашого Уряду і Провідника, Легіон не може дальше перебувати під командуванням німецької армії».
Більшість його вояків разом із вояками батальйону «Роланд» увійшла до складу 201-го поліцейського батальйону (заступником командира якого став Шухевич). Батальйон відправили до Білорусі охороняти порядок на окупованій нацистами території.
Від кого охороняти?
Наведу велику цитату без перекладу.
«Мама кричала: «Дзетко, гарым!». Голые выскочили на двор, смотрим: все хаты горят, стрельба, крики…
Мы побежали спасаться на огород, а мама вернулась в дом, хотела что-то вынести. Соломенная крыша хаты к тому времени уже пылала. Я лежал, не двигался, долго не возвращалась мама. Повернулся, а ее человек десять, даже женщины, колют штыками... Катя, сестра моя, вскочила, просила: «Не стреляйте!»...
Я закричал: «Дзядзечка, не забевайце маю сястру!» Но раздался выстрел. Пальто сестры вмиг набрякло кровью. Она умерла на моих руках. Я навсегда запомнил лицо убийцы. Помню, как я отползал. Смотрю, соседку Феклу Субцельную вместе с малюткой-дочкой живьем бросили в огонь. Свою кроху тетка Фекла держала на руках. Дальше, у дверей пылающей хаты, лежала старушка Гриневичиха, обгоревшая, в крови…
Огородами мы с братьями доползли до дядьки. Дом его сожгли, а он чудом выжил. Выкопали землянку, в ней и жили».
Це не описання гітлерівських звірств на окупованій радянській території. Це записані білоруським краєзнавцем Віктором Хурсиком свідчення одного з уцілілих під час штурму і знищення червоними партизанами села Дражне.
Ці свідчення (а дослідник опитав усіх, хто дожив до наших днів) повністю підтверджені документами з Національного архіву Республіки Білорусь й опубліковані у книзі «Кров і попіл Дражна», яка потім стала основою однойменного фільму.
Щоправда, цей страхітливий епізод стався навесні 1943 року, вже після відведення 201-го батальйону з Білорусі, проте методи «боротьби з поплічниками нацистів» червоних партизан і в 1942-му були аналогічними, тільки менш масштабними.
І, принагідно, знаний російський історик Борис Соколов на основі вивчення численних документів зазначає, що білоруські червоні партизани тяжко хворіли на антисемітизм, оскільки їхнє командування вважало, наче серед євреїв – чимало… агентів Гестапо.
І ще одна важлива деталь щодо служби Шухевича у Вермахті.
Обидва українських легіони були створені під егідою військової розвідки – Абверу. Керівником цієї служби був адмірал Вільгельм Канарис, зв’язок з ОУН здійснювали його заступники полковники Ганс Остер й Ервін фон Лахузен. «Керівник Абверу адмірал Канарис був переконаним антифашистом, але він був відданий Німеччині…
Він дозволив антигітлерівським елементам працювати у його організації та захищав їх від Гестапо. Відтак деякі підрозділи Абверу стали центрами змови проти Гітлера... Одну з таких груп очолив полковник Остер» - пише британський дослідник діяльності спецслужб Філіп Найтлі. Справді: із п’яти керівників відділів Абверу – троє змовників. Канарис та Остер були страчені за змову проти Гітлера 9 квітня 1945 року; Лахузен став свідком обвинувачення на Нюрнберзькому процесі, викривши низку нацистських злочинів, зокрема, діяльність айнзацкоманд.
Окрім того, на рахунку Канариса понад 500 врятованих євреїв, й одразу кілька єврейських організацій подали в Яд-Вашем прохання визнати керівника Абверу праведником народів світу…
Сам Шухевич теж намагався рятувати євреїв. Його сім’я з вересня 1942-го по лютий 1943-го переховувала у своєму львівському будинку від нацистів сусідську єврейську дівчинку Ірину Райхенберг, для якої Шухевич добув документи на ім’я українки Ірини Рижко. За гестапівськими даними, члени ОУН і вояки УПА неодноразово допомагали переховуватися євреям і виготовляли для них «чисті» документи, зокрема тим, хто надавав підтримку або прямо співпрацював з ОУН і УПА.
До написаного додам, що історик Ян Ґросс (США) підрахував жертви серед мирного населення у німецькій і радянській «зонах інтересів» у колишній другій Речі Посполитій, і вийшло, що з вересня 1939-го по липень 1941 року радянська влада репресувала у 3-4 рази більше людей, ніж нацисти, і не лише українців чи поляків – навіть євреїв «органи» знищили більше, ніж есесівці та гестапівці.
Тому дуже непростий вибір стояв тоді перед українськими патріотами; вони в більшості вибрали у 1941-му Німеччину як «менше зло», і жорстоко помилилися – зло глобального масштабу не буває меншим чи більшим. За свою трагічну помилку вони жорстоко заплатили.
Як заплатили й ті, хто воював у Червоній армії та вірив у те, що по війні розпустять колгоспи й прийде справжня свобода у суверенній, рівній серед рівних червоній Україні, натомість отримавши новий штучний голод 1946-1947 років із мільйоном жертв, нові «зачистки» і «посадки» в табори ГУЛАГу, нові репресії проти інтелігенції, а на додачу ще й ініційовану владою кампанію «боротьби з безрідними космополітами», тобто євреями…
Відтак не можна всіх, хто служив у Вермахті й не скоїв злочини, вважати злочинцями. Не можна і всіх, хто служив у Червоній армії, звати злочинцями (хоча вони й несли у Європу не свободу, а заміну одного червонопрапорного тоталітаризму іншим, хоча цілі фронтові об’єднання цієї армії мали під час війни такі епізоди, як участь у депортації кримських татар чи етнічні чистки з масовими вбивствами цивільного населення у Східній Пруссії, здійсненими лютіше за есесівців).
І не забуваймо, що з 17 вересня 1939 року по 22 червня 1941-го ці обидві армії діяли як союзники.
Не випадково Сталін писав у телеграмі Ріббентропу:
«Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути тривалою і міцною».
А потім дві диктатури не домовилися між собою і почалася «боротьба Колими з Бухенвальдом»;
у документальному романі «Бабин Яр» киянин Анатолій Кузнєцов писав:
«Священна» війна СРСР проти Гітлера була лишень несамовитою боротьбою за право сидіти не в чужоземному, а у своєму власному концтаборі, плекаючи надії розширити саме його на весь світ».
На цьому поки що варто поставити крапку з комою, бо окремого розгляду вимагає історичний «демократичний поворот» українського національно-визвольного руху у 1943 році, промотором якого був Шухевич.
*
Всех нас убеждали, что после Великой Отечественной войны состоялся Нюрнбергский Трибунал(НТ), и на нем ряд нацистских организаций были объявлены преступными.
Это знание в нас периодически поддерживается сообщениями по ТВ, статьями в СМИ и т.д.
И тем не менее это миф.
Ни одной организации Нюрнберг преступной не объявил, даже такие одиозные, как СС и Гестапо.
http://mysliwiec.livejournal.com/2887776.html
Автор
Тема: Історія чи міф про історію України (Прочитано 171821 раз)