Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

день Перемоги

18 (30%)

кінець війни

22 (36.7%)

прихід режиму рад.окупанта

20 (33.3%)

Всього голосів: 60

[doktor-maks]

Отож... Підсумки Другої світової війни
1) 20 країн антигітлерівської коаліції поділили між собою почесне 1 місце
2) СРСР - 2 місце (п. Коцький не буде заперечувати?)
3) фашистська Німеччина - 3 місце

То СССР взувало солдат у обмотки

Взувало, бо майже вся техніка і забезпечення PA були підтягнуті до кордонів і знищені в перші дні ВВВ. Гітлер випередив Сталіна

в 1941р. СССР був агресором, і захопив Тегеран, в якому США посадило свого шаха

Ось бачите, дали таки США перцю, а дядя Сем за це ще й допомагав через ленд-ліз

[ARMANI]

Можливо когось зацікавить  цей сайт, щоб знайти своїх рідних.які не повернулися з війни-obd.memorial.ru    Я знайшов багатьох,навіть точні дати смерті,приини,місця захоронень,ув"язнень,Якщо хтось з форумчан теж когось знайшов,або знайде-пишіть,цікаво

[yurko]

Щось ссилочка не відкривається. Можливо неповна?

[п.Коцький]

п.doktor-maks, то Ви так шуткуєте?
Та не існувало в СССР виробництва кирзаків. Не вміли робити кирзу,-шкірзамінник.
Якого перцю? Сталін допоміг США оволодіти Іраном. І не довгі роки! Аж до Хомені.
Ви б краще спитали,-кому вдалося об"єднати країни коаліції?
Оце питання актуальне і зараз, і буде завжди. Бо це зробив
Всесвітній КАГАЛ

[doktor-maks]

Продовжимо...
4) мілітаристська Японія - 4 місце (п. Коцький не буде заперечувати?)

Сталін допоміг США оволодіти Іраном

в 1941р. СССР був агресором, і захопив Тегеран, в якому США посадило свого шаха

  я напевно чогось не розумію 

Ви б краще спитали,-кому вдалося об"єднати країни коаліції? Оце питання актуальне і зараз, і буде завжди. Бо це зробив Всесвітній КАГАЛ

Ось тут я п. Коцьким згідний. Тільки єврейство стане допомагати союзнику через ленд-ліз, тобто позику і оренду техніки і та іншого забезпечення, що необхідно було повернути!

[п.Коцький]

я напевно чогось не розумію
=============================
Як, Ви не знаєте про Тегеранську конференцію,
у захопленому совітами Тегерані?
А заодно і про те, що СССР не вмів робити високооктановий
авіаційний бензин, і одержував його від америкосів, з іранської нафти,
по тій самій залізній дорозі, яка дійсно була "дорогою життя" для СССР.
А чому стало можливим охоплення армії Паулюса? Та все з тої дороги.

[Кітка_Проня]

мда.. ліпше б ви всі замість "нешарящИх" тести по історії написали 

[doktor-maks]

СССР не вмів робити високооктановий
авіаційний бензин

ну... бензин - не кірза  , СРСР міг би і зробити 
Тим більше, що двигуни перероблялись під дешевий тракторний керосин

Відповідь від: 08 Травня 2009, 17:55:35

одержував його від америкосів, з іранської нафти

яку видобували в Баку?   
Відповідь від: 08 Травня 2009, 17:56:45

А чому стало можливим охоплення армії Паулюса?

Завдяки безсмертному подвигу, мужності, стійкості та відвазі радянського солдата і мудрості радянського керівництва

[п.Коцький]

Ну, п.doktor-maks Ви й гуморист.
Чим відрізняється дизельний двигун від карбюраторного
для Вас теж таємниця? Пе-ре-роб-ля-ли!!!

[doktor-maks]

Взяли меча і зробили "секір-башка" карбюратору. Залили керосин і полетіли. Які проблеми? Радянські конструктори вміли працювати

[Колян]

Так, це память про загиблих у війні.

[newroman]

Я сьогодні на пагорбі слави був. Каші солдатської скуштував з капустою. Сто грам, правда не наливали за те гарячим чаєм напоїли. Працювала польова кухня. Ветеранів вітали наше духовенство, представники міської ради, учасники творчих колективів, духовий оркестр. Солдатики так салютували з калахів, що аж вуха позакладало. Їх ветеранів зараз у нас налічується близько 130 чол, які безпосереднь брали участь у бойових діях, і до 400 чол. учасників ВВ. Та сьогодні їх було небагато, може зо 20 ветеранів. Ісаєнко був, голова ветеранської орг. Ми з молоддю з нашого братства пофоткались з ним та з іншими ветеранами.

[doktor-maks]

Я сьогодні зателефонував бабці і привітав з Днем Перемоги. Вона завжди чекає на це свято з особливим почуттям. Вона учасниця бойових дій, служила у фронтових шпиталях. Дідів вже немає в живих, обидва воювали. В одного з дідів загинуло на війні двоє рідних братів. Честь і слава героям! І тим, хто загинув, і тим, хто вистояв і переміг. Земний уклін.

[Кітка_Проня]

а моя бабуСя народилась 9 травня 1945 

[Колян]

   НКВДисти теж мабуть святкують

[п.Коцький]

А про героїв УПА так ніхто і не згадав!
Ну, то й нічого мені тут робити.

[Колян]

Тут згадали Героїв УПА
http://www.pravda.com.ua/news/2009/5/9/94418.htm

[syddia]

А моє ставлення до ВВВ мож відобразити цими двома, на перший погляд суперечилвими, цитатами

ну я теж не святкую у прямому сенсі просто вважаю цей день памяті наших дідів. це свято для ветеранів  як наша їм повага. а для нас як память!!!

а я Ні, це день окупації нашої землі! тільки я б це назвав

Ще згадався з цього приводу анегдотик

Хлопчик питає прабабцю: - прабабцю, з Твої розповідей знаю, що колись на нашій землі були різні нечисті сили, які не давали чесному люду спокійно жити, а деж вони тепер?
- Розумієш - відповідає та - коли прийшли на наше землю москалі, то навіть нечиста сила емігрувала.
 

[Сонечко+]

У цій темі будемо викладати та обговорювати статті, почуте, побачене під певну дату. Наприклад, сьогодні - до дня радіо, завтра - до дня Перемоги і т.д.

Сьогодні я зустріла таку статтю від Сергія Грабовського "Радіо Свобода" під назвою "Велика Вітчизняна" і кільце змарнованого Українського історичного часу"

Приховано: Показати

У стороннього спостерігача – звідкілясь із Латинської Америки чи Південної Африки – може скластися враження, що на пострадянському просторі (за винятком хіба що держав Балтії та Грузії) час рухається у зворотному напрямку.

І справді: 10 років тому тут були відсутні широкомасштабні пропагандистські кампанії у зв’язку із тими чи іншими пам’ятними датами Другої світової війни, у ЗМІ точилися дискусії між фахівцями щодо оцінки тих чи інших подій цієї війни, на провідних каналах демонструвалися публіцистичні телефільми, які у своїй більшості об’єктивно показували антилюдяну сутність обох мілітарних машин – нацистської та більшовицької, виходили друком численні розвідки незалежних дослідників, які на основі великого фактичного матеріалу (в тому числі і таємних із донедавна закритих архівів) спростовували радянську воєнну міфологію.

Перед тут вели Росія та Україна, проте навіть у Білорусі з її навряд чи демократичним режимом вільно виходили друком книги про криваві злочини радянської військової машини та художні фільми про трагедію народу, який опинився у ситуації вибору без вибору – між Гітлером та Сталіним. У шкільних підручниках з історії термін «Друга світова війна» впевнено витісняв «Велику Вітчизняну», а в Україні й узагалі був витіснив. Все більша частина громадян тих колишніх союзних республік, де у воєнний час діяли національні рухи Опору, сприймала цінності та ідеали цих рухів, звільняючись від радянських міфів про «запроданців-націоналістів».

Звичайно, настанови вихідців із колишньої радянської номенклатури, яких вистачало у владних колах пострадянського простору та частини виборців, для яких старий лад був більш звичним та затишним, ніж нова реальність, а на додачу ще й політична активність відставних офіцерів-сталіністів, – усе це гальмувало переосмислення минулого. Але воно було суспільно значущим фактом, тим більше, що немала частина ветеранів війни підключилася до публічного обговорення типологічної спорідненості сталінізму та гітлеризму, додаючи до архівних документів закарбовані у їхній пам’яті жахіття – скажімо, про злочинні і бездарні дії «уславлених радянських полководців», про масові вбивства червоноармійцями цивільного німецького населення у 1944-45 роках, про розкішне життя партійних бонз в обложеному голодному Ленінграді тощо. Ясна річ, така війна «вітчизняною» бути аж ніяк не могла.

А сформована 1992 року комісія при президенті Росії з реабілітації жертв політичних репресій на чолі з «архітектором перебудови» й офіцером-фронтовиком Олександром Яковлєвим назвала страшну цифру: 954 тисячі бійців Червоної армії були розстріляні за наказом свого ж командування – за реальні, а найчастіше уявні провини. Це дещо більше, ніж сумарні втрати Вермахту на всіх фронтах у 1941-42 роках...

Минуло десятиліття, за яке, здавалося б, мали бути розставлені всі крапки над «і», міфологія сталінського і брежнєвського часу – відійти у минуле, візія війни – набути спільних рис із її баченням у західних державах. Та сталося інакше, і час справді наче рушив у зворотному напрямку.

 
Неорадянська воєнна міфологія як одна з підвалин кремлівської влади

Першою за справу відтворення і подальшого розвитку радянської воєнної міфології ревно, не шкодуючи коштів та організаційних ресурсів, узялася команда російського президента Путіна. Згодом, побачивши політичний зиск від тієї справи, до неї так чи інакше підключилася ціла низка пострадянських лідерів. Бо ж укотре стосовно масової свідомості у не надто (м’яко кажучи) демократичних державах справдилася знаменита теза Джорджа Орвела: «Хто контролює минуле – той контролює майбутнє».

Нині щорічно виходять друком десятки книг, які «розвінчують» критиків дій сталінського режиму у воєнні роки та не менше число праць відверто апологетичних, у яких і колективізація, і терор 1937-38 років, і знищення чолівки Червоної армії, і навіть її відступ у 1941-42 роках до Москви та Сталінграду оголошуються єдино правильними у тодішній ситуації. Ба більше: з’явилися вже книги про інспіровані Британією та США змови проти Сталіна, про доцільність стратегічного союзу «батька народів» із соціалістом Гітлером, а не якимись там капіталістами з Черчіллем та Рузвельтом, про розквіт освіти, науки і техніки за сталінської доби тощо.

Ті історики, які мали необережність у минулі роки заявити про себе як про послідовних критиків сталінського воєнного генія та радянської політичної системи, або пом’якшили свої оцінки, або виїхали за кордон, або дуже важко знаходять можливість для друку своїх нових досліджень. Дехто, щоправда, зумів обміняти свободу власних досліджень періоду Другої світової війни на участь у кампанії проти українських, литовських та інших націоналістів як «гітлерівських союзників» і «місцевих фашистів». Та погоду на книжковому фронті роблять інші автори, випускаючи за рік по кілька книг, у яких визнаються лише окремі недоліки «ефективного менеджера» та його оточення. І, звісно, автори більшості книг «викривають» підступних західних союзників СРСР та доводять, що на Східному фронті Німеччина та її союзники насправді втратили у кілька разів більше військ, ніж сказано в офіційних документах.

Переважно такого ж ідейного штибу і численні російські кінофільми та телесеріали «про війну». Часом ловиш себе на думці, що навіть у радянський час на екрані можна було побачити більш правдиві – ясна річ, на рівні «окопної правди» – твори, ніж сьогоднішні замасковані під правду химерні фантазії про повітряних десантників, котрі знешкоджують нацистську диво-зброю – «літаючі тарілки», чи про підводників, котрі торпедують німецькі лінкори та крейсери. А загалом і книги (науковоподібні й художні), і фільми, і газетні публікації, й інтернет – усе сприяє формуванню у свідомості всіх прошарків російського суспільства – від науковців і бізнесменів до люмпенів – уявлення про те, що існує «правильний», «справедливий» тоталітарний лад, що СРСР був переможцем у Другій світовій («Великій Вітчизняній») війні, що західні демократичні держави поводилися з Радянським Союзом підло, що Сталін, попри свої недоліки, був і лишається взірцем мудрого правителя.

А хіба недовіра до «чужоземної» демократії та уявлення про ефективність деспотичних форм правління – це не те, що потрібно багатьом політикам і політичним силам не лише в Росії, а і в інших пострадянських державах.
 
Знову в полон до «останнього міфу»?

Україна досі перебувала на периферії цього цілеспрямованого відновлення нерадянської політичної системи за допомогою «останнього міфу» (як назвали міфи, пов’язані з «Великою Вітчизняною війною» Радянського Союзу, автори зробленого у 1990-ті роки у Москві багатосерійного публіцистичного телефільму). Як уже було сказано, в українських підручниках було зникло навіть саме поняття «Великої Вітчизняної». Зникло не випадково: ця пишна назва – теж один із головних міфів, пов’язаних із тією війною.

Ще 1918 року Сталін вживав термін «вітчизняна війна» для означення боротьби радянської Росії проти «світової буржуазії». А 1927 року він чітко сказав: «Червона Армія є армія Жовтневої революції, армія диктатури пролетаріату... Наша армія є армією світової революції, армією робітників усіх країн». А яким було гасло Комінтерну? Всесвітній Радянський Союз, і не менше. Тож 24 червня 1941 року, коли Червона армія одержала наказ наступати і вийти на територію Польщі та Румунії, московська газета «Известия» писала, що почалася «Вітчизняна війна» і точиться бій за країну Рад – тобто за «вітчизну всіх трудящих світу». Іншими словами, первинне значення поняття «Вітчизняна війна» в радянському лексиконі – це війна за розширення територіальних меж СРСР – «вітчизни всіх трудящих»...

Проте навіть перебування на периферії процесів реінкарнації радянських міфів про Другу світову війну мало для України негативні наслідки. Ще за президентства Ющенка відбулося повернення терміну «Велика вітчизняна війна» до підручників та навчальних програм. Російські воєнні серіали та фільми заполонили телеканали України. А навалі книжок відповідного змісту майже нічого протиставити, і не тому, що відсутні фахівці з Другої світової війни, а тому, що українське книговидання перебуває у перманентній кризі. Утім, нова влада відверто прагне зрушити історичний час назад – як у Росії – і зробити воєнну міфологією однією з ідеологічних опор свого панування.
 

[РЕАЛ]

Олександр (Макеєвка) - Завтра бальшой празднік - дєнь побєди!
Роман (Івано-Франківськ) - Для когось це день побєди, а для нас чергова окупація!
Олександр - Да ти што! Што ти такоє говоріш ?!
ПОЯСНИВ СХІДНЯКУ .... . Були окупанти австріяки,були окупанти поляки,були окупанти німці,прийшли чергові окупанти совєти. Мама згадує,як прийшли совєти,то потічки-річки текли червоні від нашої крові (в колгосп записували....)
Відповідь від: 09 Травня 2010, 11:57:32Війна та міфи

Сергій Грабовський

http://www.pravda.com.ua/articles/2010/05/8/5020668/


Юрій АНДРУХОВИЧ

* * *

Весна виникала, де тільки могла:
трава на фронтонах, дощі і сухоти,
і тепла бруківка. Весна була зла.
Блукаючі танки і рештки піхоти
вертались nach Osten. Черешня цвіла,
і груди, сповиті в паси портупей,
зітхали в жаданні нових епопей.

Костел описали — від нефів до веж,
а все ж залишили стояти на площі,
забивши дошками всі двері, а все ж
виносили мармур і крила, і мощі —
все золото чаш і шовковість одеж,
всю темінь вина і кривавість корон,
і мумію графа у шапці з пером,
серця пілігримів, сідниці блудниць,
правиці рубак і синиць із очниць,
мечі, дароносиці, книги і фіги
листок з антикварного лона Ядвіґи,
покривлені м'язи і німби святих, —
уче це призахідне тління Європи
виносили геть. Мов у піч, мов на допит -
жбурляли в машини. Ти вчасно затих,
а потім озвався, хрипучий органе,
тебе розкрутили на тисячу труб,
тебе прикладали до вуст, як до рани,
ці душі найменші, ці діти з халуп,
з підвальних яскинь, де каміння і плющ,
з низів, de profundis, ти виник пискляво.
тебе на свистки і гудки розпиляли,
і ти засурмив з-над катуш і калюж,
з міського підпілля, де ніч і сухоти,
де квола весна зеленіла зі стін.
Ці губи, ці труби, ці дотики. Доти,
аж поки ця розкіш, ці мури, цей тлін…
Відповідь від: 09 Травня 2010, 12:09:34«Свобода» у Львові по-своєму відзначила 9 травня: топтала і пошматувала червоні прапори
09 Травня 2010 10:04

Близько 300 представників ВО «Свобода» під партійними прапорами зібралися біля пам’ятника Королю Данилові у Львові, таким чином заблокувавши частину маршруту параду ветеранів, колона яких на чолі з керівництвом області рухалася від Опери. Про це повідомив кореспондент Гал-інфо.

 

Відтак, ветеранів посадили на автобуси біля пам’ятника Міцкевичу і повезли на Пагорб Слави, де продовжаться урочистості з нагоди Дня Перемоги.

Проїжджу частину біля Короля Данила було закидано червоними прапорами, по яких топталися «свободівці».

Правоохоронці локалізували сутичку, що виникла між учасником урочистої колони та прихильниками «Свободи».   

Загалом міліції дуже багато.

Колону ветеранів та ВО «Свобода» розділяли кордон міліції та парапет.

Після того, як ветеранів посадили в автобуси і повезли на Пагорб Слави, ВО «Свобода» вирушила до обласної адміністрації, розгорнувши величезний (метрів 50) прапор України. Одне з гасел, що скандували свободівців було «Бандера прийде – порядок наведе». Мітинг біля адміністрації, де прихильники ВО «Свобода» також розшматували червоні прапори, тривав не більше як півгодини.

______________________________________________________________________________________

Переможний парад у Львові відбувається без глядачів
09 Травня 2010 09:17

О 9.00 біля Львівської опери розпочався парад з нагоди 9 травня. Про це повідомив кореспондент Гал-інфо.

 

Колону очолює голова Львівської ОДА Василь Горбаль, його заступник Мирон Янків, начальник обласної міліції Михайло Цимбалюк. В колоні не лише ветерани, а й молоді люди. Довжина колони щонайбільше 100 метрів.

Попереду їде БТР.

Центр повністю перекритий, на бічних вуличках чергує міліція, пропускають лише за посвідченнями преси, або учасників параду.

Урочистий захід відбувається під синьо-жовтими прапорами.

Натомість тротуари порожні, глядачів нема, тільки журналісти.

Колона дійшла до пам'ятника Міцкевичу. Тут на них чекали автобуси, щоб відвезти до меморіалу Пагорб Слави. Ветерани виглядають щасливими, кажуть, що це "вперше за 20 років" їм дозволи пройти у Львові парадом.

Було чути, як Василь Горбаль когось по телефону запевнював, що у Львові ситуація контрольована, провокацій не буде.

Неподалік від пам'ятника Міцкевичу біля пам'ятника королю Данилові зібралися "Свободівці" (300 осіб) з антирадянськими та антисталінськими гаслами.

Нагадаємо, у Львові кепська погода, йде дощ.
Відповідь від: 09 Травня 2010, 12:20:17з  http://kupit-velosyped.livejournal.com/

Моя бабця нормально жила до того, як їй виповнилося 10-ть років. Вона народилася за Польщі - в 34-му. Польщу вона пам"ятає погано, а от німців краще. за німців вона вчилася в школі - три роки. то і була вся її освіта. німці вчили, за німців був порядок. от що пам"ятає моя бабуся. Потім, коли червона армія прийшла визволяти край - бабця почала жити погано. дуже погано. в сім"ї, крім бабці в 44-му році були мама, батько, 6-ти річний і 4-річний брат. батько бабці не хотів йти на фронт, він ховався в скиртах сінах - на полі, але до дітей приходили додому, питали, де тато, давали цукор, а потім припирали дверима пальці, щоб сказали. врешті погрожували Сибіром. тато бабці пішов на війну. зброї йому не дали, та й зрештою він і воювати не вмів. похоронка сім"ї прийшла рівно 9-го травня - на день пабєди. перед тим катюша спалила їм хату, вони пішли з коровою в найми. потім забрали в них, як куркулів і худобу, всіх загнали в колгосп. бабуся пам"ятає, як десять років в колгоспі лише розписувалася за гроші, а грошей не давали, бо вона взяла ліс на хату в борг. за цей ліс на хату вона безплатно працювала в колгоспі 10 років. бабця так навчилася пахати, як конина, що пахає і досі, ніби й зараз старається певиконати якийсь невідомий план.

мій дідусь народився в 1926-му. в 44-му йому виповнилося 18-ть, він добровільно пішов на фронт в складі червоної армії, він хотів бути льтчиком, йому обіцяли, що буде, але весь фронт він пройшов простим стрілком. поранений в чехії під остравою в голову. повернувся з госпіталя героєм додому на закарпаття. там -доблєсна червона армія вже порядкувала в селі. і один з красноармєйцев хотів згвалтувати дідову сестру. вони його з хлопцями побили, чи навіть вбили, я вже ніяк не можу допитатися. дідуся засудили до страти. потім замінили довічним. дідусь відбував в сибіру, там він захворів на черевний тиф, важив 33 кілограми, ледви вижив. 

моя бабця народилася в 1924-му. її батько був війтом (головою села). вона молода носила упівцям їсти до лісу, любила одного хлопця з тих - підпільників. її зловили, відправили в Сибір. 10 років вони прокладали дорогу, ломом пробивали промерзлу землю. їм обтинали довгі коси, які примерзали до дошок, коли вони спали. коли помер Сталін - всі в бараках кричали Слава Богу, до них підходили солдати і били в лице. а бабця казала - то в нас так кажуть, як людина вмирає, що вона йде в крще життя.

після смерті вождя прийшла амністія. бабця жила в магадані, дід теж, познайомилися, одружилися, працювали, їм добре платили і не дозволяли вертатися додому. врешті дозволили поїхати в Одесу жити. але вони попри все хотіли додому і якось в них це таке вийшло. потім знову колгоспи, тавро зрадників народу і т.д.

мій дід народився в 1927-му. він теж добре пам"ятає поляків і німців. але найгірше - каже, були совєти, таких наглих, безбожних, жорстоких людей - як вони - дідуся не пам"ятає. в 44-му дідові було 17-ть, його забрали в Сибір - робити зброю на завод. там дід пережив теж невеликий голод, їсти давали мало за роботу. тому і досі він нервується, коли на столі нема хліба, і завжди нас малих вчив хліб шанувати. коли він вернувся в своє село через 10 років, воно було бідне, нещасне і захаращене.

мабуть, не варто казати, що мої дідусі і бабусі, які ще й досі, Слава Богу, живі - не святкують "етат дєнь пабєди" і їхня найбільша перемога, що вони зберегли віру в свою Україну, а не якусь ефемерну батьківщину, любов до якої вбивали їм все життя в голову, а ще їхня велика перемога, що своїх дітей і онуків вони хрестили, водили в церкву за руку, розказували справжню історію і виховали їх патріотами.