Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Svit]

О.Блок
Не призывай. И без призыва
     Приду во храм.
Склонюсь главою молчаливо
     К твоим ногам.

И буду слушать приказанья
    И робко ждать.
Ловить мгновенные свиданья
    И вновь желать.

Твоих страстей повержен силой,
    Под игом слаб.
Порой - слуга; порою - милый;
    И вечно - раб.

14 октября 1899

[IxIXIxI]

Воротишься на родину. Ну что ж.
Гляди вокруг, кому еще ты нужен,
кому теперь в друзья ты попадешь?
Воротишься, купи себе на ужин

какого-нибудь сладкого вина,
смотри в окно и думай понемногу:
во всем твоя одна, твоя вина,
и хорошо. Спасибо. Слава Богу.

Как хорошо, что некого винить,
как хорошо, что ты никем не связан,
как хорошо, что до смерти любить
тебя никто на свете не обязан.

Как хорошо, что никогда во тьму
ничья рука тебя не провожала,
как хорошо на свете одному
идти пешком с шумящего вокзала.

Как хорошо, на родину спеша,
поймать себя в словах неоткровенных
и вдруг понять, как медленно душа
заботится о новых переменах.

(с) Иосиф Бродский

[IxIXIxI]

Кленовый лист

Кленовый желтый лист, гонимый ветром,
Не ведает, что это — его смерть
Не прирасти ему обратно к ветке,
И никогда уже не зеленеть

И он ещё летит, летит и кружит
С такою же опавшею листвой,
Чтобы закончить путь в холодной луже
Или прилипнуть к грязной мостовой

А может быть, судьба его иная,
Его приметит дворника метла,
Чтобы саду огнём костра пылая,
Отдать кому-то искорку тепла

Иль девочка, идущая из школы,
Из желтых листьев соберет букет,
И он в бутылке из-под пепси-колы,
Останется на полке много лет

И я, как этот желтый лист кленовый,
Сорвался с ветки и пока лечу
Задумался о жизни бестолковой,
И опадать на землю... не хочу

(с) Михаил Шелег

[IxIXIxI]

Как часто мы имеем не ценя
И ценим лишь тогда как потеряем
Завидуем другим, себя жалеем
В своих проблемах ближнего виня!

Не думая, как просто потерять,
Все то, что нам даровано судьбою
Мы тратим счастье собственной рукою
И пробуем осколки подобрать...

(c)

[IxIXIxI]

Никогда ни о чем не жалейте вдогонку,
Если то, что случилось нельзя изменить.
Как записку из прошлого, грусть свою скомкав,
С этим прошлым порвите непрочную нить.

Никогда не жалейте о том, что случилось,
Иль о том, что случиться не может уже.
Лишь бы озеро вашей души не мутилось,
Да надежды, как птицы, парили в душе.

Не жалейте своей доброты и участья,
Если даже за все вам - усмешка в ответ.
Кто-то в гении выбился, кто-то в начальство...
Не жалейте, что вам не досталось их бед.

Никогда, никогда ни о чем не жалейте,
Поздно начали или рано ушли.
Кто-то пусть гениально играет на флейте,
Но ведь песни берет он из вашей души.

Никогда, никогда ни о чем не жалейте,
Ни потерянных дней, ни сгоревшей любви.
Пусть другой гениально играет на флейте,
Но еще гениальнее слушали вы.

(c)

[IxIXIxI]

Я НЕ ЛЮБЛЮ

Я не люблю фатального исхода,
От жизни никогда не устаю.
Я не люблю любое время года,
Когда веселых песен не пою.

Я не люблю холодного цинизма,
В восторженность не верю, и еще:
Когда чужой мои читает письма,
Заглядывая мне через плечо.

Я не люблю, когда наполовину
Или когда прервали разговор.
Я не люблю, когда стреляют в спину,
Но, если надо, выстрелю в упор.

Я ненавижу сплетни в виде версий,
Червей сомненья, почестий иглу,
Или когда все время против шерсти,
Или когда железом по стеклу.

Я не люблю уверенности сытой,
Уж лучше пусть откажут тормоза.
Досадно мне, коль слово "честь" забыто
И коль в чести наветы за глаза.

Когда я вижу сломанные крылья,
Нет жалости во мне, и неспроста:
Я не люблю насилья и бессилья,
Вот только жаль распятого Христа.

Я не люблю себя, когда я трушу,
И не терплю. Когда невинных бьют,
Я не люблю, когда мне лезут в душу,
Тем более, когда в нее плюют.

Я не люблю манежи и арены,
На них мильон меняют по рублю, -
Пусть впереди большие перемены
Я это никогда не полюблю.

(с) В.Высоцкий

[IxIXIxI]

ТЕАТР

Вони ще слухають... Акторе, говори!
Вони ще слухають — Ти щось хотів сказати.
Твоє лице для них — це тільки грим.
І сніг отой для них всього лиш вата.

Тож говори... Годинники — тік-так —
монолог часу впевнено повторюють.
Хвилина — і закінчиться спектакль.
Тоді уже всьому кінець, акторе.

Тоді, зборовши біль і переляк,
окинеш поглядом сумним порожню залу
й себе втішатимеш, що це лише антракт
і що хвилини ще вдосталь до фіналу.

Що глядачі повернуться ось-ось,
скуривши у фойє по сигареті,
і ти покажеш все, що не вдалось
тобі ні в першій дії, ні у третій.

Ти їх примусиш плакати...Отак!
Пожнеш овації гучні, сильніші грому...
Але давно закінчився спектакль,
і глядачі давно пійшли... додому.

(с) Григорій Чубай

[IxIXIxI]

ЗАПОВЕДЬ

Владей собой среди толпы смятенной,
Тебя клянущей за смятенье всех,
Верь сам в себя, наперекор вселенной,
И маловерным отпусти их грех;
Пусть чac не пробил, жди, не уставая,
Пусть лгут лжецы, не снисходи до них;
Умей прощать и не кажись, прощая,
Великодушней и мудрей других.

Умей мечтать, не став рабом мечтанья,
И мыслить, мысли не обожествив;
Равно встречай успех и поруганье,
Не забывая, что их голос лжив;
Останься тих, когда твое же слово
Калечит плут, чтоб уловлять глупцов,
Когда вся жизнь разрушена, и снова
Ты должен все воссоздавать с основ.

Умей поставить, в радостной надежде,
На карту все, что накопил с трудом,
Все проиграть, и нищим стать, как прежде,
И никогда не пожалеть о том,
Умей принудить сердце, нервы, тело
Тебе служить, когда в твоей груди
Уже давно все пусто, все сгорело,
И только Воля говорит; "Иди!"

Останься прост, беседуя с царями,
Останься честен, говоря с толпой;
Будь прям и тверд с врагами и друзьями,
Пусть все, в свой час, считаются с тобой;
Наполни смыслом каждое мгновенье,
Часов и дней неумолимый бег,
Тогда весь мир ты примешь во владенье,
Тогда, мой сын, ты будешь Человек!

(с) Редьярд Киплинг

[ALANA]

Я дуже люблю цей вірш:

Шипшина важко віддає плоди.
Вона людей хапає за рукава.
Вона кричить: - Людино, підожди!
О, підожди, людино, будь ласкава.
Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!
Одна пташина так мене просила!
Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.
І просто осінь щоб була красива.
- Ліна Костенко

[doktor-maks]

ПОСЛУШАЙТЕ!

Послушайте!
Ведь, если звезды зажигают -
значит - это кому-нибудь нужно?
Значит - кто-то хочет, чтобы они были?
Значит - кто-то называет эти плевочки
                         жемчужиной?
И, надрываясь
в метелях полуденной пыли,
врывается к богу,
боится, что опоздал,
плачет,
целует ему жилистую руку,
просит -
чтоб обязательно была звезда! -
клянется -
не перенесет эту беззвездную муку!
А после
ходит тревожный,
но спокойный наружно.
Говорит кому-то:
"Ведь теперь тебе ничего?
Не страшно?
Да?!"
Послушайте!
Ведь, если звезды
зажигают -
значит - это кому-нибудь нужно?
Значит - это необходимо,
чтобы каждый вечер
над крышами
загоралась хоть одна звезда?!

1914

Владимир Маяковский

[IxIXIxI]

Ти знаєш, що ти - людина?

Ти знаєш, що ти - людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя - єдина,
Мука твоя - єдина,
Очі твої - одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди -
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе -
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба -
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі - людина,
І хочеш того чи ні -
Усмішка твоя - єдина,
Мука твоя - єдина,
Очі твої- одні.

(c) В. Симоненко

[IxIXIxI]

Сергей Есенин

"Отговорила роща золотая..."

Отговорила роща золотая
Березовым, веселым языком,
И журавли, печально пролетая,
Уж не жалеют больше ни о ком.

Кого жалеть? Ведь каждый в мире странник -
Пройдет, зайдет и вновь покинет дом.
О всех ушедших грезит конопляник
С широким месяцем над голубым прудом.

Стою один среди равнины голой,
А журавлей относит ветром в даль,
Я полон дум о юности веселой,
Но ничего в прошедшем мне не жаль.

Не жаль мне лет, растраченных напрасно,
Не жаль души сиреневую цветь.
В саду горит костер рябины красной,
Но никого не может он согреть.

Не обгорят рябиновые кисти,
От желтизны не пропадет трава,
Как дерево роняет тихо листья,
Так я роняю грустные слова.

[Пиво]

Холодний дощ,
3ів‘ялі квіти.
І саду чорна самота,
Мов сторінки,
осінній вітер
Мої літа перегорта.

- Все в них - мої тривоги й болі,
І мій стривожений війною шлях...
Ні не погаснуть вже ніколи
Вони на димних тих вітрах.

Вони ходили по землиці,
Вони в бої мене вели,
Вони, немов досвітні птиці,
Світання миру почали.

Вони ступали по планеті,
На пустирях садили сад,
У польовому лазареті
На ноги зводили солдат.

Ніхто не зломить їх ніколи
І до останньої пори
шуміти будуть в чистім полі
Мої літа, мої вітри.

[Пиво]

Це тільки слова,
Від яких починається тиша,
Лиш пальці судомно
Ламають об стіл олівець –
Безглуздий початок,
Який означає кінець...
Триматись в руках,
А істерика буде пізніше.

Даремні дзвінки –
На секунду зізнатись у тому,
Ганебна утеча
Лишає іще один шанс,
Бухикає серце,
Гримить, як старий диліжанс,
І кожен акорд
Переходить в смертельну утому.

...Це просто слова –
Розірвати листок і спалити,
Папір і вірші
Подарують ще трохи тепла,
Усе догорить,
Перетліє і стане – зола,
Ми будем – вітри,
Одночасно убивці і діти.

Це тільки слова,
Від яких починається тиша,
Лиш пальці судомно
Ламають об стіл олівець –
Безглуздий початок,
Який означає кінець...
Триматись в руках.
А істерика
буде пізніше.

[yusmal]

Світло-сірий смуток
 Дозріли врожаЇ, злетіло листя,
Крізь віття проглядає тихий сум,
Холодний дощ, немов скляне намисто,
Розсипав краплі на твою косу.

Ти йдеш сама, не бачиш перехожих,
Замерзли руки, сховані в пальто,
Назад, на жаль, вернутися не зможеш,
Та й не покличе вже назад ніхто.

Ця осінь ясним світло-сірим смутком,
Очиститься від спогадів гірких,
Душа така, зболіло-каламутна
Знов оживе в твоїх очах палких.

[yusmal]

***
Клопоти покотом на покутті,
Часу немає на сльози-росами,
Не спокушайте гріхи спокутати,
Поки життя не спішить до осені

[yusmal]

***
На раз виникають образи,
Напоєний кавою ранок,
На два, приправляємо золотом,
Сніданок чи, може, світанок!?

Ти йдеш по холодній вулиці,
В вікні забіліло зимами,
Що збудеться, що не збудеться,
Зболіле   візьметься інеєм...

[walkman]

Мені набрид страх і повністю залежити від нього
В моїх очах ти маєш бачити холодний БІЛЬ
За всім цим поруч стоять
Пігулки!Драп!І молитви!
Ваші очі,ван погляд,ваш тупий БІЛЬ
Імунітет до оголеной,плосколобой бидлоти
Поступово зникає.Відчуваю БІЛЬ
Майже всі хочуть знищити те,що я маю
Майже всі хочуть знищити те,що я

Я ненавиджу страх,я панікую щомиті
Коли він поруч зі мною-БЛАГАЮ,ВІДПУСТИ
Мене висаджує доля,коли звертаю увагу
Те,що вона пропонує-відчуваю ТИСК
Я маю фобію смерті,але не знаю чи хочу
Я існувати коли тут навкруги БІЛЬ
Мені набридло знову й знову
Розуміти все це
Мені набрид страх,набрид біль,я маю йти
                                     Вася Переверзєв "Прозоров"

[yusmal]

Зізнання
Голубиною зграєю мрії
Наполохано в небо майнули.
Чи майбутє їх сонцем зігріє,
Чи напоїть натхненням минуле?

Задивились, закохані, в очі,
Сірі крила розрізали промінь.
Повертались назад неохоче,
Я люблю, у любові незломна.

Запитайте мене про велику,
Про найбільшу з нескАзаних тАїн.
Відповім: це любов світлолика
До мого найріднішого краю.

Я люблю, ні, не так, Я КОХАЮ!
Край, де весело бавиться вітер.
Голубину закохану зграю
Відпускаю на волю погрітись...

[IxIXIxI]

ЯКЩО…

Як вистоїш, коли всі проти тебе—
Упали духом і тебе кленуть, і
Як всупереч усім ти віриш в себе,
А з їх невіри також візьмеш суть;
Якщо чекати зможеш ти невтомно,
Оббріханий — мовчати і пройти
Під поглядом ненависті, притому
Не грати цноти ані доброти;

Як зможеш мріять —

в мрійництво не впасти,

І думать — не творити думки культ,
Якщо Тріумф, зарівно як Нещастя,
Сприймеш як дим і вітер на віку;
Якщо стерпиш, як з правди твого слова
Пройдисвіт ставить пастку на простих,
Якщо впаде все, чим ти жив, і знову
Зумієш все почати — і звести;

Якщо ти зможеш в пориві одному
Поставить все на карту — і програть,
А потім — все спочатку, і нікому
Про втрати й слова навіть не сказать;
Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили
Служити ще, коли уже в тобі
Усе згоріло, вигасло — лишилась
Одна лиш Воля — встоять в боротьбі;

Як зможеш гідно річ вести з юрбою
І з Королем не втратиш простоти,
Якщо усі рахуються з тобою —
На відстані, яку відміриш ти;
Якщо ущерть наповниш біг хвилини
Снагою дум, енергією дій,
Тоді весь світ тобі належить, сину,
І більше: ти — Людина, сину мій.


Редьярд КІПЛІНҐ (в перекладі Євгена Сверстюка)