Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Svit]

    Юрий Визбор
Ты у меня одна - словно в ночи луна,
Словно в степи сосна, словно в году весна.
Ты у меня одна. Словно в ночи луна.
Словно в степи сосна. Словно в году весна.
Нету другой такой ни за какой рекой.
Нет за туманами, дальними странами.

В инее провода. В сумерках города.
Вот ведь взошла звезда, чтобы светить всегда.
Чтобы будить в метель. Чтобы стелить постель.
Чтобы качать всю ночь у колыбели дочь.

Вот поворот какой делается с рекой.
Можешь отнять покой. Можешь махнуть рукой.
Можешь отдать долги. Можешь любить других.
Можешь совсем уйти, только свети, свети.

http://rutube.ru/tracks/19898.html?v=6904594d608e70bdc2f556c45771d596   Можна прослухати

[yusmal]

Хризантеми
Терпкий запах холодних пейзажів -
Хризантеми.
І пелюстки - з рожевих топазів
Діадеми.

Подаруй оберемками осінь -
Квітів мало,
Обіймай, закохайся, як досі
Не кохали.

Той букет я поставлю у склянці,
Він таємний,
І прокинусь від ніжності вранці -
Хризантеми.

[doktor-maks]

Навіть не знаю як похвалити  . А то не так зрозумієте. Дуже добре. Нестандартний розмір вірша витриманий бездоганно. +1

[yusmal]

Розкажи про безмежжя галактики,
Непроглядну холодну стіну,
Як болить, коли серце на клаптики,
Розірвуть і на вітрі кинуть.

Навигадуй мені про недоліки,
Обійми жартівливим словом,
Я тоді з твого столу недоїдки
Позбираю в серветку ромбом.

Покажи мені світло віддалене
В невідомих кінцях тунелів,
І нехай не тобою запалене...
Це ж не бій за життя дуельний!

Я ніколи тобі не всміхалася,
Твій не снився ночами голос,
З тим кохалась, до того верталася,
То ж розказуй про вічний космос.

[npopok]

Юлю, у тебе талант. За твої чудові вірші гріх не додати карми +1

[doktor-maks]

І я додам +

[yurko]

А я додам, що читають, а що коментарів не додають, бо від захвату слів бракує. Так що тема якраз гарна...

[walkman]

Я розшукаю на папері
Оцю розсипану печаль
І поцілую темно-древні
Уста забутих знань...

Вони тремтливі і вологі,
Хоча дощів нема,
Думки мої під Божі зорі
Цілунок цей здійма...

[romawka]

про любов і смерть. автор невідомий.

Руку дай - скоро я відлітаю.
Не ридай, хай поплаче гроза,
я ж тебе на хмарках почекаю
мов краплина дощу, мов сльоза.
Не картай цю розхристану долю,
мало статися так - навесні,
коли птахи вертають додому
я покину життя. Уві сні
я провідаю твою кімнату,
залечу, мов листок у вікно
і ми будем щасливі дрімати,
якщо жити уже не дано.
Нам немає про що жалкувати,
все було...і минуло, мов сніг.
Ти не плач і зумій пам’ятати,
якщо досі забути не зміг.
Відхили ще на хвильочку штори,
душить так ця важка темнота...
Все життя я не знала покори,
перед смертю схиляюсь. Пуста
і сиріцько волога могила
викликає неспокій і страх:
по землі я свобідна ходила.
Попіл мій ти розвій у горах.
Ось, здається і все. Де та пані,
що гукає мене з-під тишка?
Вона хустку несе, щоб востаннє
стерти піт із чола і виска.
Ти не бійся, бо я не боюся.
Скоро сонце за обрій піде,
а за ним вже і я похилюся,
а за ним моє серце піде.
Витри сльози - це скоро минеться,
нам нема що ховати в роках.
Сонце з обрію знову вернеться,
ну а я посиджу на хмарках...

[IxIXIxI]

До болі знайомо...

НЕ СМІШНО

Не смішно закохатись без надії,
Так, як бувало в юності - колись...
Не смішно те, що ми навік чужії,
Шляхам життєвим нашим не зійтись.

Не смішно те, що, наче вічність тому,
Покірно я відкрилася в осені,
І віддих перехоплює судома,
Ти десь відчиниш двері - не мені.

Не смішно те, що ти мене не знаєш,
А я тебе придумала собі,
І що в тобі так вперто я шукаю?
То рай чи пекло? Музика чи біль?

Та смішно те, що серце ще тріпоче,
Живе від мрій до непристойних снів...
Воно таке довірливо-жіноче,
Тому його ніхто не полюбив.

А ти далеко. Ти чужий до краю,
Такий жаданий - мову відніма,
І смішно те, що я тебе кохаю,
У світі, де кохання вже нема

(с) Le_papillon_de_nuit

[IxIXIxI]

Несказане

Здавалось, кава несолодка зовсім...
А за вікном продовжувалась осінь
Точніше не приходила зима.
Здавалось, що із нами обома
Щось трапилось...
А може, то лиш здогад.
Хотілося б відчути
Зараз погляд,
Але тебе поряд нема. Наступить завтра.
І може, ці слова забути варто
Бо зміниться усе.
Будем разом
Ділити час
Лиш дотиком долоні.
А зараз є холодне підвіконня...
І ти.
Десь за заплаканим вікном.

А поряд,
У думках
Є сотня слів.
Які не сказані...
Такими і лишаться.
Це факт.
Зима ховається у сірості дощів
Напевне, їй також не вистачає щастя.

(с)

[Svit]

К тебе одной мне хочется бежать.
Романсы петь, и посвящать стихи,
По вечерам до дома провожать.

Катать на лодке в городском саду,
Чтобы зимой ты вспоминать могла,
Как солнышко купается в пруду,
И как стекают лилии с весла.

Одной тебе мне хочется шептать
Красивые душевные слова
И плечи твои нежно обнимать,
Касаясь кожи пальцами едва.

И лишь тебе мечтаю подарить,
При встрече взгляд смущенно отведя,
Нанизанные на травинку-нить
Бриллиантовые бусинки дождя.

Оливер

[walkman]

1
Коли зустрінемось з тобою-
Цього не знаю взагалі!
І що з моєю головою?!
Мабуть я втратив вже її!

Я просто хочу спілкування!
З тобою, дівчино моя,
Хоч дві секунди не до рання!
Мабуть вже став поетом я.

Ця клята відстань, що між нами
Велика дуже i така,
Що треба їхать поїздами,
Щоб бачити тебе! Пока.

2
Знову вістки від тебе нема.
Холоднішою стала зима,
майбуття не приваблює ока,
в серці туга, мов рана глибока,
в серці біль і надія німа -
знову вістки від тебе нема.

Напиши хоча б слово одне!
Напиши, що кохання міцне,
що хоч змоги писати не мала,
проте серце й душа не мовчала,
проте серце жадало мене...
Напиши хоча б слово одне!

У холодній глухій чужині
сонцем слово те буде мені,
по-новому і пісня полине,
оживе, мов гілля тополине,
оживуть мої думи ясні
у холодній глухій чужині.

Василь Грабик.

3
Мені здавалось, я - земля,
А сонце - ти, І я палаю
Тому лиш, що любов твоя
Мене промінням зогріває.

Та лиш настав незгоди час,
Час гіркоти випробування -
Ти мов багаття раптом - згас.
Погасла й іскорка остання.

Жорстока правда, та ясна:
Ти був лиш спалах над землею.
Земля ж, з вогненною душею,
Горить і досі - мовчазна.

Валерія Гуртовенко

[Юлiчка]

 В мну є тоже віршик про кохання....Оцініть)(але не смійтеся сильно і сорі за помилки пишу на російській)
Я ставлю крест на всём что было
пусть я ещё не позабыла
твои глаза , улыбку,смех
пусть для меня ты лутше всех....
 Но я забуду всё что было,
ведь жызнь меня чуть изменила,
и научила как ити по этом узкому пути..
   И выжывать среди пустыни,
бороться с ветром неудач
и побеждать оазис синий
любой ценой,но выжывать.
Пусть было время я скорялась
и низко-низко изгибалась
лиш было б хорошо тебе,
совсем не думав о себе.
Тебе дарила жызни чуда ,
а ты такой подлец как Юда
взял предал искрене меня.
Я была тряпкой меховою-
теперь сама я по себе
и для тебя совсем чужою я стану вскоре....
И ты поймёшь что я не кукла,
со мной нельзя так поступать
когда вернуться ты захочешь
я не приму тебя опять.....
Це все ))))Ще раз сорі за помилки

[Юлiчка]

Ти поранив мене,
ти зробив це лиш раз
ти не бачив жалю,
моїх сліз у очах.
Ти помститись хотів
Ти хотів моїм мук,
Серце билось у мене,
чути тільки: тук - тук...
Ти був другом моїм,
А я була сліпа,
Я не бачила того...
Ти псував всім життя!
І останній удар,
Знов у груди ножем,
Шум різкий у вухах...
Ой,невже ми помрем???
Очі знову відкрила,
Я відчула лиш страх...
А той шум,був будильником
в моїх вухах.....
Я зітхнула легенько,
і почула на мить,
Щось у мене у грудях
Нестерпно болить...
Я піднялася з ліжка,
І я глянула знов,
З мого тіла шалено
лилась темна кров...
Лиш упавши на ліжко
Я прокинулась вмить,
Я забула усе....
та все ж серце щемить.
Ось чому це усе
Мені знову наснилось....
Просто я вже від цього усьго
втомилась........
Відповідь від: 17 Грудня 2007, 20:15:50Путь домой,ты одинока,
И на улицах темно
Ты одна,тебе чуть страшно
Но ему уж всёровно.
У обьятьях утопая,
Он тебя давно забыл
Он когда-то был любимый
Но в том дело,давно был...
Он не знает что когда-то
Потерял свою любовь,
Как-то раз тебе сказали:
Он вернётся к тебе вновь...
Но слова эти, гадалки,
ты не прийняла всерйоз
И сама с собой общаясь
В темноте шагала прочь...
Ночь темна,тебе не спится
Вдруг звонок,и сново он...
Ты молчала,а он думал:
Я в неё давно влюблен.
Я был глупым,и наивным
Мне хотелось просто жить,
И тогда я вот подумал,
что хочу тебя забыть.
Повстречался я с девчёнкой,
Вроде лучше нет её,
Но я был тогда наивным,
Я хотел лишь одного....
Ты прости меня родная,
Я тебя душой люблю,
Не простишь,так Бог с тобою...
Я к нему лучше уйду.
И девчёнка вдруг сказала:
Я звонка давно уж жду,
Я тебя раз потеряла,
И уж больше не хочу.
Я прощу тебя,но позже,
Ты подумай хорошо,
Ты свободен,ты как ветер,
Но ведь мне не всёровно.
Ты как воздух,ты мне нужен,
лишь тобой всегда дышу.
И на этом...пока мальчик...
Я не знаю,иль люблю.......
Вдруг гудок....потом молчанье,
Закипела в венах кровь.
Вы подумайте сначала...
Чем терять свою любовь...

[Morrison]

Ну не думав що ти такі вірші пишеш. +1 100%

[Юлiчка]

Дякі за +1,ти мну ше незнаєш) 

[yusmal]

***
Cкільки років важкими кроками
І торкань-зволікань затьмарення,
Ми з тобою завжди? Кавомоккове
Вранці в ліжко кохання зварене.

І сніданки на двох з образами,
Без образ не було б примирення
І обіймів міцних, щоразу ми
Підіймаємо хвилі вирами.

Скільки років уже за спинами,
Скільки стежок іще не пройдених?!
Я сьогодні з тобою, милий мій,
Молоді ми, життям не зморені.

Обіймай, заціловуй пристрасно
Шепочи, зваблюй ніжно ласкою.
Цю сонату на двох написано,
Ми одні, не прикриті масками.

Ніч зимова прозорим холодом
Заворожує землю в інії,
Нам не спиться і світло золотом
Заливає кімнату мріями.
Відповідь від: 28 Грудня 2007, 21:15:24Юльцю... краще пиши українською, бо за тою кількістю помилок, які є в твоєму віршику втрачаєтсья весь зміст. 

[отрута]

здається, ще не було в вас тут такого віршика... Юрцьо Андрухович...

Я заліз у тугу, як в тогу чи в робу.
Моя ніч — ніби голка в горлі вічна.
Я собі підчепив тут одну хворобу.
Нею можна пишатись. Вона психічна.

Ця психічна хвороба, тобто кохання,
всі ознаки її описав Авіценна:
не дає зітхнути синдром махання
і потреба здохнути здоровенна.

Я нормально писав непогані вірші,
міркував про найтоншу тканину прози,
а тепер мої рими щоразу гірші
і до "прози" римуються в мене "сльози".

І лежу, мов мішок, я. Чорнію, худну
без повітря, світла, тепла, привіту.
Я розклав оцю журбу многотрудну
на півкулях мозку, мов карту світу.

Помолися ж за мене в кватирку Божу —
ліпше всохнути, впитись, нажити грижу.
Я з розпуки тут ошаліти можу —
вену вріжу, скажімо, чи всіх заріжу.

Любий друже, приїдь, порятуй і вибав!
Привези мені морфій, тютюн і тишу.
Я конаю тут, як остання риба.
А про інше все ще тобі напишу.

  і таке шось є в тому коханні=)хихи

[beauty]

Всі віршики дуже гарні, кожен по своєму.
А я дуже люблю лірику Ліни Костенко. Ось один з моїх улюблених віршиків.
Розкажу тобі думку таємну
Дивний спогад мене обпік
Я залишуся в серці твоєму
На сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, понизавши
Сотні вражень, імен і країн, -
На сьогодні, на завтра, назавжди
Ти залишешся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
На яку ти мене прирік.
То все разом, а ти - окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.