Смерті бояться не тільки люди, а все живе. Страх смерті - це природне почуття, небхідне в житті природи. Тварини, птахи, риби, комахи насамперед намагаються зберегти своє життя. Страх смерті це бажання жити й допомагає зберегти життя; це - почуття неминуче, і всім нам, як це не гірко, доведеться пережити його. Що ж робити?.....
Чи можна як-небудь послабити цей страх? Або хоча б пояснити, тому що все, що ми змогли зрозуміти й пояснити, стає менш страшним. Люди містично боялися грому й блискавки тільки доти, поки не пізнали їхньої причини. Або, можливо, краще не намагатися що-небудь пояснювати, а просто не думати про те, що колись доведеться вмирати? Однак смерть тому, що про неї не думають, не зникне й страх смерті теж не зникне, а піде глибше, у підсвідомість. Там він буде небезпечнішим й шкідливішим, ніж будучи усвідомленим; його прихована отрута буде увесь час отруювати радість життя, а до його кінця прорветься назовні тяжкими стражданнями. Закриваючи очі й не думаючи, позбутися від страху смерті не вдасться. Смерть не тільки природна, але й неминуча. Однак пам`ятати й думати, про смерть не значить боятися її.
Є мудра життєва порада - "Щодня жити так, ніби це останній день вашого життя". А якщо ви хочете утримати людину від поганого вчинку, то є гарна приказка: "Так побійся ти Бога". Намагаючись не думати про смерть, ми боїмося її більше, ніж мали б.
Чого ми, властиво, так сильно боїмося?..... Може, фізичних страждань, пов`язаних з умиранням?...В останній стадії життя може бути багато тілесного страждання, але воно властиве хворобам, а не смерті. Умирання саме по собі безболісне й взагалі невідчутне..... Навіть більше цього, якщо був біль, то при вмиранні він зникає. Зникають і всі симптоми хвороби, і особистість людини, переступивши страхаючий поріг, продовжує жити в нових умовах існування....... Чи боїмося ми порожнечі, небуття, "мене більше не буде", глибокого сну без сновидінь і без пробудження?...... Можливо, лякає й думка про небуття, але ще більше ми боїмося чогось іншого. Нічого не усвідомлювати й не відчувати - це все-таки майже як сон і саме по собі не так і страшно. Крім того, тепер ми знаємо, що при переході особистості в загробний світ свідомість найчастіше взагалі не втрачається, а якщо втрачається, то тільки на одну мить. Померлий продовжує відчувати й мислити, як і раніше, без перерви. В умираючих може бути відчуття горя; йому жаль залишати близьких людей, природу, і все, що він любив на землі, але жаль і горе - це не страх смерті, а зовсім інше почуття....
Ми тепер знаємо, що перехід не страшний і що початок життя "там" теж не страшне. Самотності нема, а є допомога, і перші сприйняття благополучні й навіть приємні. Але остаточна доля моєї душі мені невідома..... Яким буде визначення Господа про мене, я не знаю й упевненим не можу бути ні в чому..... Всі ми грішні, і "справи наші йдуть за нами", і долі в усіх нас будуть різні. Ми не знаємо, але підсвідомо відчуваємо, передчуваємо, що після смерті нас може зустріти щось негарне й самі ми будемо нездатні змінити це. Один із православних святителів писав: "Дивно було б, якби в цей час не було в нас страху перед невідомим майбутнім, не було б страху Божого. Страх Божий буде, він благодійний і потрібний. Він допомагає очищенню душі, що готується вийти з тіла". Але страх Божий - це не панічний страх смерті, не трепет смертний, і в наших молитвах ми просимо Бога дарувати нам мирну й неганебну кончину. Не всі бояться смерті...... Люди вмирають по-різному...... Смерть може бути легкою, але може бути й дуже важкою.....
Автор
Тема: Смерть - покарання чи подарунок? (Прочитано 67228 раз)