01.04.21 Похід на Мединські скелі і далі...
До с. Перевозець приїхав з двома іншими співподорожуючими о 9 ранку. Над бабинськими ставами стояв густий туман.
Село позаду. Зліва звичні сільські звалища сміття. Такі є майже у кожному селі.
Йдемо до лісу.
А ліс цвіте... Надворі вже +10
Печіночниці
Проліски
Гусяча цибулька
Ряст
Анемони
Черемша
Реліктові сколопендрові папороті. Вперше зустрічаю їх на Прикарпатті. Доволі рідкісний вид.
Вічнозелений кущ на кам'яному виступі
Саркосцифи. У народі "бабині вушка" або "ельфові чаші"
Позасезонні гриби - трутовики
Перша вірна ознака наближення до скель це гальковий берег з кам'яними розсипами. Вода перетворила крихку породу у гори сірого піску, в якому можна знайти скам'янілий морський планктон.
Перші кручі на шляху до "мединських" скель. Поки що глиняні.
І от через 20 хвилин перший скельний комплекс на нашому маршруті. Скелі мали б бути тимерівськими бо саме до цього села веде єдина сухопутна стежка. Але в інтернетах їх прозвали мединськими. Бо Мединя прямо навпроти них. Хоча між ними бурхлива Лімниця.
Ущелини
Ще один комплекс, цього разу з печерами. Загалом на нашому шляху було з десяток таких скельних комплексів. Але ні часу, ні сил на кожен з них не було.
Перший населений пункт в пішому поході - село Тимерівці Івано-Франківського району.
Польовою дорогою до села зустріли десятки жаб. Одні кудись активно рухалися, інші просто сиділи посеред дороги. Тому потрібно було бути дуже обачними щоб на них не наступити.Так як не усі відстрибували від наших кроків. Як ми потім дізналися від селян, у село ще не вернулись лелеки. Хоча у сусідніх селах вже триває активне гніздування цих пернатих. Такий от феномен, нема лелек - засилля жаб.
Добування березового соку місцевими "бізнесменами"
Сільська забудова. Від дерев'яних мазанок до мурованих хатів. Дуже багато незаштукатурених (пригадується Хотінь початку 2000-их).
Залізобетонний автобусний павільйон з старим написанням назви села
Єдина у селі крамниця зачинена до вечора. Питаємо у місцевих причину. У відповідь чуємо, що такий графік через ковід.
Як нам розповіли, окрім крамниці в село щодня приїжджають автомобілі з хлібом. В парні дні з Франківська, а в непарні з Вікторівського напрямку
Біля входу вже непопулярні атрибути поштового зв'язку - скринька та інформаційна табличка
Лавочка це кінцева зупинка Франківського автобуса. Колись ходили і з Калуша, але відмінили
Навпроти дитячі атракції без дітей. В жодному селі на таких майданчиках дітей чомусь не було
До Пукасівців доїхали автостопом
В центрі села відкритий магазин. А ще пристойні альтанки і "контактний зоопарк"
Ще один червоний магазин. Закрився вже, мабуть, надовго.
Дорога на Галич. Зупинка врослася в чиюсь огорожу.
З заходу погода почала псуватися
Далі автостпом поїхали назад. До Блюдників (проміжне село між Тимерівцями і Пукасівцями).
Перед селом стоїть старий костел. Не діє з 30-их рр. В колгоспні часи використовувався як зерносховище.
Зал
Підвал. В приміщенні стояв стійкий запах якоїсь хімії (чи то пацюча отрута чи якісь агрохімікати). На фото видно. що на землі розсипаний зелений порошок.
Далі по маршруту був центр села Блюдники
Знову відділення Укрпошти. Здавалося б ця будівля покинута, але підійшовши ближче з'ясувалось, що вона все ще працює. В більшості сіл то навіть не схоже на сервіс, а більше на якісь музеї колгоспного минулого з бонусною послугою відправки-доставки.
Популярний формат кафе-магазину. У всіх трьох селах ті самі жовті вивіски КООП.
Народний дім. Дуже може бути, що попередньо тут була сільрада. Але на одного старосту цілої будівлі вже не треба.
Азбестовий шифер активно витісняється новими матеріалами. Монтаж металопрофілю на даху місцевої школи.
Знову монолітна автобусна зупинка. Але цього разу білена (хоч і давньобілена) і навіть з малюнками.
Найдоглянутіша частина села це безперечно церковне подвір'я
Дерев'яні хрести як інсталяція стацій.
Розп'яття. Останній 13-ий хрест. На кожному з них старі машинописні ікони.
Блюдницька дерев'яна церква спаскуджена дешевою вагонкою і євровікнами. Дах позолотили. Не знаю, що там було в оригіналі - бляха чи гонта, але виглядало б куди природніше аніж цей псевдобагатий кітч.
Цікава особливість - ікони на вікнах. Бачив як так упц мп робить, на Буковині такого багато. В нас бачу вперше
Стара забудова Блюдників.
Типова риса цих сіл - збиті з дошок дерев'яні огорожі. Риса більш характерна для забудови сіл центральних та північних областей України. Схожі огорожі є і в с. Колодіїв.
Крайня хата чи то під гонтою чи то під драницею. На місці не звернув уваги. А на фото вже не дуже розгледиш.
Виїзд з Блюдників закінчується п'ятидоріжним перехрестям. Повертаємо направо і переходимо ліс до Дорогова.
Останній кадр на підході до лісу по дорозі на Дорогів. Звідси до Дорогова через ліс 9 км.
Від центру Дорогова ще кілометр до дороги Калуш-Бурштин і автостопом до Калуша.
Автор
Тема: Наші мандри (Прочитано 259206 раз)