Слово евтаназія грецького походження й означає «легка смерть» — зупинка життя людини, яка страждає невиліковною хворобою, для полегшення її страждань. Питання бути чи не бути евтаназії завжди стояло перед будь-яким суспільством і в будь-які часи.
Згідно Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» Ст.52 евтаназія в Україні заборонена. Медики зобов’язані надавати медичну допомогу в повному обсязі пацієнту, який знаходиться в критичному для життя стані. І ми є свідками, коли медики завжди борються за життя людини до останньої миті.
Відомо, що однією із найсерйозніших моральних, економічних і соціальних проблем в онкології є паліативне лікування та догляд за хворими в термінальному стані. Таких пацієнтів в Україні помирає понад 100 000 осіб. І тільки 1% має можливість померти в онкологічних лікарнях загальною кількістю 11 917 ліжок. Але це тільки з онкологічною патологією. А скільки роками прикутих до ліжка і, на жаль, нікому не потрібних з іншими нозологіями?
Чи не кожен з нас стикався з проблемами тяжкої хвороби своїх рідних? Чи серце кожного з нас не стискається болем, коли ми бачимо, як невпинно старіють, хворіють наші батьки? Чи не кожен з нас волів би зробити що завгодно, аби полегшити страждання близької нам людини?
В паліативній допомозі найважливіше не тривалість, а якість життя пацієнта. Український народ заслуговує на достойний догляд, боротьбу з болем та створення умов людських умов хоча в останні місяці чи дні свого життя. Якщо для паліативної допомоги виділити близько достатню кількість ліжок, то 100 000 помираючих онкологічних пацієнтів зможуть бути в середньому останній місяць свого життя у таких відділеннях та достойно покинути Земне життя.
Навіть із кількості суїцидів, яких 22 випадки на 100 000 населення, що дало нам можливість попасти в перші ряди серед європейських країн, значна частка безнадійно хворих людей. Можемо засуджувати евтаназію, самогубство але зобов’язані в першу чергу розібратися, що штовхнуло людину на цей крок — переступити межу свого життя. Саме найбільше горе для громадян нашої країни — це та ситуація, яка є нині. Коли людина в безвихідному становищі, вона є заручником ситуації, що склалася. Хіба щоденно тисячі пацієнтів не відмовляються від лікування? Хіба не їй самій вирішувати: продати квартиру і прооперуватися, чи купити дороговартісні ліки і все одно померти. При цьому залишити родичів на вулиці. Хіба це поодинокі випадки як у нашому суспільстві, так і в світі в цілому?
І що тоді робити?
Чекати вдома смерті, що й роблять сотні тисяч наших співвітчизників. Чекають без надії на полегшення з дня в день, поки не прийде їхній час. Це найважчі часи людського життя, часи коли навіть люди по іншому думають, слухають, часи, коли в очах сповнених сліз читається смуток, розпач та безпорадність. Саме в ці часи їм так необхідна турбота, теплота рідних та якомога більше спілкування. Відчувають і тому найбільше хочуть встигнути все розказати найдорожчим людям.
Немає людини без гріха. Точно так, як кожна людина хоча б один раз припускає, що її життя глибоко нещасне і вона тягар для інших. І хоча б заради цього вона має піти із життя. Ці думки найбільше загострюються у хронічно хворих людей, безнадійно хворих людей, які найбільше почуваються винуватцями перед рідними. Навіть на похмілля теж питання жити чи не жити постає в певного відсотку людей.
Кожна людина сподівається на легку смерть. Інше питання, чи заслуговує вона на неї. Нічого в нашому житті не дається просто так, в тому числі і страждання. Бог посилає людині страждання за гріхи як свої, так і її батьків.
І люди перед смертю це усвідомлюють і очікують в більшості на священика, як останню надію своєї спокути гріхів. В цей час навіть і біль стає меншим, в порівняні з тим розкаяттям, немов би Всевишній полегшує біль в останні дні Земного життя.
Страждання це дається Всевишнім як очищення від гріхів для того, щоб людина стала достойною Раю. Страждання — це мучеництво тільки в меншій мірі. Евтаназія ж як самогубство, і найбільший гріх напевне тому, що людина померла в гріху і не має вже можливості покаятися перед Всевишнім.
Що тоді може замінити евтаназію? Чи вона не має замінника?
Як альтернатива евтаназії спеціалізована система надання медичного догляду — паліативна допомога. Основна мета паліативного догляду покінчити зі стражданнями, не завершуючи життя! Головний принцип такого догляду — створення комфорту для пацієнта, підтримка його наскільки це можливо подалі від болю та страждання, а не лікування від хвороби. Основне завдання — надати допомогу, знеболити, дати можливість відійти з життя достойно, не застосовуючи активну евтаназію. Іншими словами забезпечення гідного життя до останнього подиху безнадійно хворої людини.
Саме на паліативний догляд покладено такі основні функції, як зменшення фізичного та морального болю, цим самим сприяння якості життя. Цей вид допомоги надається тільки в тих ситуаціях, коли медицина безсила і суспільство зобов’язано забезпечити можливість людині достойно померти.
Але що робити коли безнадійно хворі люди просять смерті, а відтак евтаназії?
Благання важко хворих людей, які інколи просять смерті, не варто розцінювати як прохання на здійснення евтаназії. Хвора людина потребує любові, людського тепла, опіки та милосердя. Саме такі умови і зобов’язані створити людині в останні дні її Земного життя.
Людина в останні дні зовсім по іншому сприймає все, переоцінює весь свій пройдений шлях. Різні люди, різних віросповідань і по-різному відносяться до релігії. Людина, яка відчуває про наближення смерті, не завжди хоче в це вірити. Саме тут вона потребує духовної опіки, але не завжди священика.
Важкохворого мають підготувати до зустрічі з священиком психологи та медичні психологи, які мають і працювати в єдиній команді з медиками, соціальними працівниками. Проте з такими пацієнтами не модно працювати, адже краще проводити тренінги як заробляти гроші, чи проводити соціологічне дослідження, яка політична партія переможе.
Але повірте це та допомога, на яку так сподіваються наші співвітчизники, це дійсно справа, яка надихає на милосердя та заслуговує поваги в суспільстві. Два полюси цієї проблеми: на одному страждання людини, на іншому — евтаназія. Між ними проблемне поле і в цьому проблемному полі має бути багато варіантів вирішення цих проблем. З одного боку крайність страждань, на які зазвичай ніхто не звертає уваги.
Підняті сьогодні проблеми — це проблеми майже кожної третьої української сім’ї, адже щодня 2000 українських родин проводжають в останню путь своїх родичів. Щоденно в Україні в страшних муках помирає близько 300 онкологічних пацієнтів... А якщо до них додати кілька сотень старих немічних людей, які щодня помирають від тяжких невиліковних хронічних захворювань (як кажуть «від старості»).
А де і в яких умовах помирають діти із невиліковними захворюваннями крові, хворі на туберкульоз та СНІД? Про це усі мовчать... Мовчать упродовж усіх років незалежності України. Говорити про це — не модно, не сучасно, а декому і соромно... Тай взагалі, чи варто про це говорити? Так, варто! І якомога голосніше, і якомога частіше!
В країні щомісяця стаються аварії на шахтах, трапляються техногенні катастрофи, щоденно забирають чиєсь життя дорожньо-транспортні пригоди... У зв’язку із цим співчувають родинам, говорять з телеекранів та радіоприймачів, пишуть у газетах, журналах, Інтернет-виданнях...
Але є і інша статистика. І ми маємо сказати один раз суспільству правду. За оцінками експертів, близько 60 % хворих в термінальній стадії потребують паліативної допомоги. Для України це близько 480 тис. пацієнтів щороку. Окрім того, ця проблема торкається рідних пацієнта, а це, як мінімум, ще двох людей на кожного. Сьогодні третина українських родин стикається з проблемами забезпечення догляду останніх днів життя своїх батьків, дітей, рідних та близьких. Нині в Україні кожен 57 її громадянин має онкологічну патологію. В Україні 85% — хворих помирають вдома, наодинці, страждаючи від болю, депресії, відсутності належного догляду, інших симптомів хвороби. Невиліковна хвороба викликає різноманітні соціальні проблеми у хворого та членів його родини, пов’язані з потребами догляду. Варто зауважити, що третина таких хворих — це літні та самотні люди.
Питання безнадійно хворих людей та допомоги їм існує в усьому світі. І в кожній країні вирішують її по своєму, залежно від культури суспільства, моралі та цінностей життя. Існує багато варіантів допомоги пацієнтам в термінальній стадії, неоперабельним пацієнтам, на останньому етапі. І не помічати цього — значить не хотіти цього бачити. Будь-які закони мають бути цивілізованими, а суспільство готове для дії такого закону. Особливо законодавства, від якого залежить життя людей.
Евтаназія дозволена в деяких краънах, і це напевно, і є певним кроком вирішення багатьох існуючих проблем таким пацієнтів та членів їх родин. А як бути в нас, коли у нас не дозволено?
Так дійсно, евтаназія дозволена в деяких країнах. Це право їхнього народу, але не певної верстви населення. Навіть розвинені країни уважно ставляться до проблем активної (пряме переривання життя), так і пасивної (непідтримання життєдіяльності) евтаназії. Це зазвичай традиційне ставлення культури до смерті. Але культури цих країн, і етнічні, і політичні, так і не вирішили для себе, що таке життя людини. Є воно найвищою цінністю, чи найвища цінність — це відсутність страждань у житті?
Ми про евтаназію можемо говорити дуже багато, приводити безліч прикладів і кожен трактувати по своєму. Але до того часу поки перед нами особисто не постане проблема вибору. Як поступити у випадку, коли на наших очах страждає людина у страшних муках не маючи надії ні на що? І як допомогти їй залишити іскру надії на життя. Можливо саме в останні дні та години свого Земного життя вона ще не встигла дати настанову своїй родині, не встигла дочекатися з відрядження доньки, не встигла дочекатися народження онука.
А головне — не встигла покаятися перед Всевишнім за всі свої гріхи у нашому гріховному житті. Це те, що ми зобов’язані зробити для людини востаннє....
Як бути в нас? Творити добро, адже найдорожче що є в людини — життя. Хвороба та горе об’єднують людей, особливо тих, хто не має навіть копійки на дорогу до районної аптеки, аби купити останні ліки свого життя — знеболюючі.
Голосування
Автор
Тема: Евтаназія, "ЗА" та "ПРОТИ" (Прочитано 64835 раз)