Вільний форум міста Калушa

Різне => Для душі => Тема розпочата: РЕАЛ від 23 Грудня 2009, 09:04:51

Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 23 Грудня 2009, 09:04:51
 замість віршів і слів
намалюй мені ніч
як розкраює тьму
повний місяць тебе
так щоб зорі кружляли навколо
намалюй мені смак
поцілунку терпкого
намалюй
як зринає в обіймах вогонь
так щоб серце палало і солодко пекло
як тремтіло від погляду твого
домалюй мені блюз
світла губ
днів пітьму хай жене
поцілунків палких ненаситний вогонь
ангел мрій
рай мені намалюй
від обіймів твоїх
хай втрачаю я розум свідомо
намалюй сором губ
мокрий жар
намалюй мені крик
намалюй відчуття від польоту стрімкого
в намальовану ніч
домалюй рамки снів
щоб у них
ти приходила знову
і знову
незабудь
намалюй
сніг солодкий в душі
коли потім залишиш
мене
в ці картини дивитись
самого....
Відповідь від: 23 Грудня 2009, 09:02:52
Она идет по жизни смеясь
Она легка как ветер нигде на свете
Она лицом не ударит в грязь
Испытанный способ решать вопросы
Как будто их нет
Во всем видеть солнечный свет
Она идет по жизни смеясь
Встречаясь и прощаясь не огорчаясь что прощанья легки а встречи на раз
И новые лица торопятся слиться
В расплывчатый круг
Как будто друзей и подруг
Она идет по жизни смеясь
В гостях она как дома где все знакомо
Удача с ней жизнь удалась
И без исключенья все с восхищеньем
Смотрят ей вслед
И не замечают как плачет ночами
Та что идет по жизни смеясь
Відповідь від: 23 Грудня 2009, 09:03:46
- молитва -

я хліб, Боже, ріж мене
я створений саме для їжі
і янголи в зубках ніжних
знесуть мою плоть вище

я сіль, Боже, бий мене
я стовп соляний, я камінь
ти сам мене з нирки вийняв
своїми святими руками

я біль, Боже, збав мене
розмаж мене шаром найтоншим
по кожній душі ослабленій
по стиглому серцю кожному
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 24 Грудня 2009, 23:16:08
Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.

Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузи у безвихідь
Веселим жартом ратувать.

Слова натягувать як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотню німоту.

Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.
Напитись голосу твого.

-----------------------------------------------------------------------------------
Поки не пізно, б.юся головою об лід...
Поки темно, ховаюсь у своєму світлі...

Вкрадіть мене хтось від цього світу,
аби не довелось літати знову
поколу, як повітряний змій на шнурку...

Я не вірю у повернення!
Але я вірю у свободу вибору!!!

Тож заберіть від мене свої вмиті руки, масні думки і уявні шнурки!!!
Я - це Я!
Моє життя - лише Моє!
Мій вибір - це власне мій вибір!!!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yurko від 25 Грудня 2009, 09:42:11
Ростиславе, це усе Ваше??? :o
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 25 Грудня 2009, 21:54:12
Ні! Ці твори не мої.... Я однієї пори займався перекладом поезії з польської на українську. Незабаром викладу.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 28 Грудня 2009, 11:35:15
Я от себя самой бегу. От себя я убегаю.Лишь только ветер я ловлю. Где мечты мои летают. У них нет запаха,нет вкуса.Они как облака пусты.Я верю в них,как вижу тучи.Но не могу поймать я их. Я жить хочу,хочу поймать тот ветер. Хочу поймать их и не отпускать. Я поняла! Я не должна бежать кудата. Остановиться я должна. Свои же силы,что остались. Должна в кулак себе собрать.Не на минуту не здаваясь.Свои мечты осуществлять.

вірш Калушанки N.
Відповідь від: 28 Грудня 2009, 11:33:59
правопис  :pidstolom:
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yurko від 28 Грудня 2009, 11:38:02
О. То ще цілком добрий правопис. найцікавіше, що найжахливіші приклади зустрічаються на російських сайтах  :duvno
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 28 Грудня 2009, 21:19:38
Наша зустріч така романтична,
догорає як свічка вночі.
Те, що ми в одне в одному сховані,
знаю я, розумієш і Ти.
Та нічого не можемо вдіяти,
довгі дороги - різні шляхи.
Між зірками і поміж хмарами
губимось я і Ти...
Між хмаринками ми блукаємо -
у зірок холодні світи
не розтоплять образи холода.
Загорнуті в невідомість,
розійдуться наші шляхи.
Губимось, розбігаємось,
повертаємось в нікуди.
Знову візьмеш мене за руку Ти,
в очі глянеш,
між нами - роки.
Я в Тебе до безтями закохана
і благаю - не відпусти!

      -----------------------
Бажай її тіла, як хліба в голодний час!
Як сонця і чистого неба в страшну непогоду.
Волій, мов повітря, якого лишилось на раз,
На подих один, єдино-жаданої вроди.

Бажай іі погляду, наче дарунку небес.
Готуйся до довгих, нестерпних думок і картання,
Що ти не є те, що вгамує її інтерес,
Що ти, лиш клубок неможливо-палкого вагання.

Бажай і молись, щоб кохання не втратило дар –
Дивитись на світ через відстуки щирого серця.
І щоби ненависть тобі не вчинила удар,
На полі її із тобою нерівного герця.

Жадай її тіла, мов тихого ясного сну,
Опісля нестерпно-важкої фізичної праці.
Плекай її так, як плекає природа весну,
Прокинувшись, ніжними барвними квітками вранці.

Даруй їй байдужість до тебе і погляд у даль –
У неї свої нездійсненні рахунки зі світом.
Даруй їй свою молоду невимовну печаль,
Своїм розумінням і тихим беззвучним привітом.

Бажай її тіла як хліба в голодний день!
Як сильного вітру і зливи в незайману спеку.
І серце твоє тобі заспіває пісень,
Ретельно запише і все поскладає у теку.

Ти потім як знайдеш: і ноти ті, і слова.
Не зразу, а потім, колись, коли навіть не ждеш.
Тоді пригадаєш, як була Земля мала,
Земля, по якій, ти так вільно тепер ідеш.
       ---------------------------

напиши мені лист або смс-повідомлення
подивись я кидаю думки  під колеса машин і потягів
я лишаю на потім будинки вітрини повені
певно треба відчути це шкірою щоб усвідомити

знаєш втома неспокій  - це тільки мої перевтілення
коли серце болить то думаєш дещо глибинніше
я кидаю під ноги асфальт щоб  збивати коліна
я збиваю коліна це треба аби полетіти

на перетині ліній ми схожі на власні втілення
коли дихаєш глибше то прагнеш щиріше вірити
коли серце у кінчиках пальців то прагнеш зцілення
це потрібно відчути тілом аби зрозуміти

подивись я вже вмію вбачати у нас подібності
коли плавиться лід то хочеться бути донором
коли дійсність малює мішені давай поділимось
подивись я вже  знаю на  дотик твої недоліки

ця динаміка міста ледь-ледь вибиває з колії
тротуати маршрути дешеві серця під одягом
коли хочеш тепла викидаєш усе непотрібне
залишаю відбитки губ на твоїх долонях
           
[/color]
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 29 Грудня 2009, 21:11:49
Вимести з хати усе тогорічне листя
І відпустити на волю усіх слонів –
Пір’я тоді ростиме довге та чисте –
Янголи ж теж линяють, доки не бачать снів...
         -----------------------

Поспіхом днів
я роздаю останні талони.
Як ти посмів
каміння покласти у мої вагони?
Світлом ночей
я дочитаю останню сторінку
твоїх очей-
вікон чужого будинку.
Запахом слів
простір наповню, щоб дихати краще.
Ти загубив
мої сліди- вже не повернеш нізащо.
Шумом води
я полечу і заляжу на дні,
твій об'єктив
більше не зможе мене віднайти.
     _--------------

Сильні люди не плачуть.Сильні люди ніколи не плачуть.
Сильним людям ніколи не зле і ніколи не прикро.
Сильні люди долоню стискають в кулак,чи
закушують губи тоді,коли хочеться крикнути.

Це вже як необхідність - себе у собі заховати,
одягнути сім посмішок майже одразу,або
почепити табличку із написом "Жодної вартості"
на усе, що боліло  - по черзі - аби зажило.

Сильні люди(так дивно)ніколи не вдарять у відповідь.
Це в них,певно,шкідлива звичка,чи щось подібне.
Сильні люди приходять,коли потрібно,
і(так дивно)завжди залишаються вільними.

А коли їм погано,тоді,коли справді погано,
вони дихають глибше - так,щоб ніхто не побачив.
Сильні люди не плачуть.
Сильні люди ніколи не плачуть.
Тільки місяць рогами небо проколює нащось...

         ----------------------

я знаю про твої слабкості
про всі твої невідомості
в хвилини моїх неквапностей
лежав собі без свідомості

я знаю про твої рішення
і різного роду звершення
хоч руки не надто вітшені
давай почекаємо вечора

я знаю про твої збочення
такі ненав"язливі ігрища
і в міру твого надходження
мене покидають лінощі

я знаю про твої мінуси
вони такі неперевершені
і в силу своїх відмінностей
ми можемо бути першими
    ----------------

І жоден попутній хлопчик
не лишить ні шраму, ні скла
розбитого дзвінко осколки,
ні вакуум два на два.

І кожен попутній охочий
продаватиме світ цей за гріш,
аби сплатити рахунок за ночі,
зі мною проведені в ліжку.

За мій погляд зруйнують кар"єри,
покинуть сім"ю, і світ, і себе.
За мій дотик здаватимуть нерви.
Донорський день. В четверг не берем.

Так. І світ цей перевернеться.
Я точку опори знайду.
І сталь піді мною прогнеться -
пройдуся, немов по піску.

За мій сміх стоятимуть черги,
за руку зіб"ють коліна у кров,
за вечір хтось дім поставить на черву,
за життя - на все казино.

Чуєш, милий? Я руйнуватиму долі,
буду калічити щастя чужих.
Це все буде завтра. Сьогодні ж
можна, щоб ти хоча б подзвонив?

       -----------------

Ножа увіткну межи ребер,
Чатує депрессія-цербер,
Щоб серце схапити і з*їсти.
Дивись, але з горя не кисни.
Я ще повернусь, із усмішком.
Травичка хай буде нам ліжком.
Не бійся мене, хоч кусаюсь - цілую.
І час на книжки цікаві марную.
Я злюсь і палю, буває, чимало.
Хамлю, випускаючи труєне жало.
Оса і гадюка, і жаба, чортиха,
А потім, як котик, підкрадуюсь тихо.
Муркочу і лащусь, та ти не дивуйся.
Гроза відшуміла, тепер я лащуся...
Я більше не серджусь і не гарчу,
Але не чекай, я знов не змовчу.
Ти дивний, я - теж.
Яка уже є - в магазин не вернеш.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 30 Грудня 2009, 19:49:44
 :(  Ми не знайомі, нам і не треба
Я б і не зміг, якби ви захотіли
Ділити на двоє ваші потреби
Ділити - отже отримати менше.

Додайте Коханко до страви солі
Ми не малі, нам в силі стерпіти
Лишень би воно не озвалось солом
В цьому коханні немає сенсу.

Які ще в біса у нас перешкоди?
Оце суспільство - нікчемністю сите?
Чи може правил пісенні оди?
Чи може совість?

Ми не знайомі, нема що втрачати
І наші карти давно накриті
Нам краще мовчати
Мовчки швидше зникає гордість.   :(
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 31 Грудня 2009, 17:01:06
Пригадуєш вітру зітхання
Що губилось у нашім волоссі
А може то було ...?
Ні, мені здалося.


Тисячі думок в чеканні
Тепліють у кишені абрикоси
Це все так схоже на ...
Ні, мені здалося.

Однієї ночі тіл згорання
В міцних обіймах Сарагоси
Так близько було до...
На жаль, лише здалося

А зранку рук тримання
Так терпко й безголоссо
Вже мабуть то було ...
Ні, мені здалося.

Дві половинки одного бажання
Так наче ми уже дорослі
Так наче то було ...
Та ні, то нам здалося.

Я бачу всі твої вагання
Між нами все було неспроста
Навіть якщо то не ....
Навіть якщо мені здалося.

Холоне остання папіроса
Ти дивишся на мене скоса
Невже й тепер мені здалося?
Невже й тепер?

У шумі шансону зі смаком Парижу
Химерна кожна моя дія
Була ти поруч, десь поблизу
І я його собі намріяв.

  -------------

Біль... Від блюзу, від блуду, від бруду
Неквапливо, повільно, по трохи забуду
Минуле в минуле впаде... і зітреться
Перетворившись в сумнівне мистецтво.


Заляже глибоко у стоси паперу
Уже не буде між нами перерви
Не буде прощань і побачень
Бо й "нас" не буде так необачно.

На жаль ще й досі бракує дози
Тебе бракує і слів "серйозно?"
І якось усе вже трохи не так
І мені мене бракує у рядках.
      ---------------

Завжди бракує любові і спецій
Гарячої кави зранку дотик
В уламки життя потрапило серце
І ти пішла, і я не проти.
З"являться нові якісь там турботи
Але й вони минуть, бо все минеться.
Важкими кроками повернень з роботи
Пекучими цілунками приправи з перцем.

                                                                     Від ХОРХЕ .
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 08 Січня 2010, 01:13:09
Терпка безумна музика століття
звучить,неначе гімн,у нашім мозку.
Вітражна в ній краса,у ній страхіття,
гаптоване на крапельках від воску.
Спрямовує на пафосні розмови,
зі свіжим післясмаком,як від м'яти,
на відчуття змагання,апріорі,
і божевільну молодість кудлату.
Із пластику чарівна колискова
кисільною рікою на свідомість.
Байдужа?Інфантильна?Загадкова?
Забарвлена і всотана прозорість.
Доступним ви дарма не тіштесь щастям.
Подумайте, бо безліч є годин:
згоріти вщерть від музики,чи ,краще,
таємно залишитися глухим?

______________________________


Казка життя


Життя - казкова річ :)

…А вранці Її вже чекала кава.
І прохолоду вранішніх годин
Розвіяв поцілунок.
Так ласкаво
Умів Її будити тільки Він.

…Вона була помітна всім відразу,
Хоча і не красуня. Але втім
Красу робили не якісь прикраси,
А щастя, подароване лиш Ним…

…Та й Він – на перший погляд все буденно:
В житті нестача часу, ніжних слів,
Але ж в Його очах була натхненна
Її любов. Він з Нею разом жив.

…Ну а Вона жила лиш для одного
На це не вимагалося причин,
Адже Вона була в житті у Нього.
Ну а у Неї у житті був Він.

____________________________________


У ній щось є…
Напевне, то душа
Трохи збентежена від правди і реалій
Вона кудись,
Як завжди поспіша,
Іде у переходи і у далі.

У ній щось є…
В її ясних очах
Поети б написали слово “щирість”.
В ній паросток надії не зачах,
Не дивлячись на будні трохи сірі.

У ній щось є…
Незрима таїна.
Що в пам’ять урізається гранітом.
Як присмак від солодкого вина,
Коли набридла гіркість цього світу.

І це її відразу видає.
З-поміж облич і поглядів квапливих.
Спинивши погляд, розумієш: в ній щось є…
Таке по-справжньому просте і особливе.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 09 Січня 2010, 16:12:35
Як і обіцяв - вибране з творів польки Єви в моєму перекладі.

До чого прагнеш?

Надію маєш,
але якою вона ?
Як холодний вітер
Завіє,зникає.
Зникає,як зіниця ока
Коли повіка закриває.
Сумуєш?За чим?
Може за птахом
Радісно співаючим,
Може за хвилями безмежного моря,
Блакиттю неба?
А може мрієш про тишину спокій?
Хочеш змінитися
В листочок маленький,
В крапельку дощику
Єдину з мільйону?
А може прагнеш
Пізнати мої думи,
Щоб втопитись в них,
як в глибинах моря?
Ні,не хочеш того...
Прагнеш заснути в НІЖНОСТІ,
В обіймах коханого. (1994)

---------------------------------------- ----------------------------------------
---------------------------------------

................

Була полум,ям,
Багаттям вогнистим
Лиш тільки одну мить.
Була небом
Для хмар блакитних
так хотіла бути біля тебе...
Була полум,ям,
Багаттям правдивим
А світ розділився серпантином дивним.
Була стражданням,
Любов,ю незнаною -
То було згадкою,
Що стало вже загадкою...

---------------------------------------- ----------------------------------------
-------------------------------------
ГАЛОПОМ.

Такими були ми-
Кохані диханням світу,
Притулені в обіймах долі.
Такими були ми-
Мертві в об ймах своїх,
Задивляючись в тінь минулого.
Такими були ми-
Створені для себе,
Хоч написані чужим.
Такими були ми-
Словом,тупо записаним,
До любові приречені.
Такими були ми-
Єдині та неповторні,
В вічність закохані.
Такими були ми-
Крок за кроком ступали ми,
Тіло тілу віддали ми.
Такими були ми-
Торкнуті скупим цілунком,
Щоденності зрадливим рятунком.
Такими були ми. (23.01.2005)


---------------------------------------- ----------------------------------------
-------------------------------------

ЄВА.

Промовити хотіла одне слово,
А мову відібрав мій бог,
Чи ця земля.
Зложила свої руки безрадно
Не знаючи,
В яку напрямити їх сторону.
Закрила повіки тоненькі.
Не мої вже очі плакали
Над долею
Та вже не моєю.
тоді не була вже собою,
Не була квіткою,не була цвітом.
Ким же стала
В новій хвилі для людства та  світу?
Якось світила,
Як діамант поміж скла
і....залишилась камінчиком...
Вже взнеслась над усім,
Щоб відразу опасти,
Як купка безрадного листя...
Наприкінці стала словом
На картці чистого листа.
Написав його САМОТНІЙ ...
Подай же ім,я з літер нашого буття.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 13 Січня 2010, 08:43:38
Ольга Лазарук

Якби ми не ослабали , якби завжди успіх мали
Й перешкод не було б в нас, Ми б забули що є Спас.
Якби ми хвороб не знали, рідних-друзів не втрачали,
Якби біль не рвав сердець, ми б забули про кінець.
Якби в нас падінь не було, всі спокуси б обминули
І не каялись слізьми, ми б забули хто є - ми...
Якби нас усі вітали і нічим не утискали,
Світ б нам душу не томив, в небо хто б тоді хотів?
Але так нас Бог веде, коли хто із сил впаде
То лице шукає Боже; знає, Бог лиш допоможе,
А в дорозі хто не падав? Впавши ж, гірко хто не плакав?
В покаянні зі слізьми, бачим, хто без Бога - ми...
Знає Бог як зберегти, як нас в небо довести.
Більше Богу довіряймо, ні на що не нарікаймо!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 21 Січня 2010, 20:14:11
Коли до губ твоїх

Слова: Григорій Чубай

Коли до губ твоїх лишається півподиху,

Коли до губ твоїх лишається півкроку –

Зіниці твої виткані із подиву,

В очах у тебе синьо і широко.


Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,

Той шепіт мою тишу синьо крає,

І забуваю я, що вмію дихати,

І що ходити вмію, забуваю.

А чорний птах повік твоїх здіймається

І впевненість мою кудись відмає.

Неступленим півкроку залишається,

Півподиху у горлі застрягає.

Зіниці твої виткані із подиву,

В очах у тебе синьо і широко,

Але до губ твоїх лишається півподиху,

До губ твоїх лишається півкроку.

Але до губ твоїх лишається півподиху,

До губ твоїх лишається півкроку.
Відповідь від: 21 Січня 2010, 20:08:41
моя любима пісня.  :beach
Відповідь від: 21 Січня 2010, 20:09:55
Ще з Чубая -

А світ — вертеп.
Кажу я з гіркотою: цей світ — вертеп. І, мабуть,
щонайважче — у ньому залишатися собою, від
перших днів своїх і до останніх не бути ні
актором, ні суфлером, ні лялькою на пальчиках
облудних, а лиш собою кожної години, а лиш
собою кожної хвилини, з лицем одвертим
твердо йти на кін...

Ви знаєте, чого я ще боюся? Від атомних
страхіть боюся більше, боюся я, що хтось з
інопланетців колись в своїм щоденнику
запише: «Планету цю зовуть отут Земля. І
населя її силенна сила ходячих шлунків —
п'ющих і жующих. Які лише жують, лише
ковтають. Лише ковтають і жують — і більш
нічого. Ковтають пудинги, котлети, ноти,
вірші, ковтають істини, ковтають цілі нації,
і одні одного їдять, й самі себе...»
Ви знаєте, чого я ще боюся?! Од атомних
страхіть боюся більше?!
— Боюсь цього «ковтають і жують»!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 23 Січня 2010, 17:48:43
This song is so true... luv it..

Здається шо то було так давно
Коли в руках тримаю цей альбом
Нам було абсолютно все одно
Не маючи нічого мати всьо


За гроші не купити тільки час
Він всіх нас методично поділив
Когось він опустив когось підняв
А є на кого взагалі забив


Старі фотографії на стіл розклади
Дитячі історії смішні розкажи
І справжнім друзям не забудь - подзвони
Бо добре чи зле з тобою завжди вони


Дешеве пиво і сухе вино
Робили нас щасливими людьми
І ніби чудо польське радіо
Нам відкривало той незнаний світ


Ми жили всі так ніби то був сон
І можна бути вічно молодим
А залишився тільки цей альбом
А мрії розлетілися як дим


Старі фотографії на стіл розклади
Дитячі історії смішні розкажи
І справжнім друзям не забудь - подзвони
Бо добре чи зле з тобою завжди вони


Ми грали примітивну музику
Так чесно шо пробила би до сліз
Чекали шо прийде такий момент
Коли під ноги впаде цілий світ


Годинник вперто роки рахував
І кожен так як вмів так і зробив
І тільки у альбомі всі підряд
Ми будемо такими як тоді


Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Nadin від 23 Січня 2010, 19:21:00
14 лютого день Валентина
Це гарна дата для кожної людини.
Цей день символізує велику любов
Коли горить серце і пульсує кров.
У кожної людини є своє кохання
Хтось кохає трішки,а хтось звечора й до рання.
Любити себе, любити інших
Любити усіх ,і братів наших менших.
Таке почуття є у людини
Чого не скажеш про звичайну тварину.
Бог створив нас вищими створіннями
Дав нам почуття, яке мають коріння.
Коріння заховане глибоко в серці
Рідко воно всихає коли любов з перцем.
З перцем гострим гірчить кров
Щоб серце пульсувало знов і знов.
Бо коли в людини почуття високі
Душа її не черствіє, та рани глибокі.
Рани болючі приносить кохання
Та вартує пережити за любов страждання.
Коли страждаєш на життєвій дорозі
Стійкішим стаєш на міцнім порозі.
Бо не один поріг треба оббити
Щоб масивні двері для себе відкрити.
Відкрити двері у майбутній світ
І знов пережити критичний вік.
"Сивина в бороду, біс в ребро",-
Так кажуть люди і народе слово.
Але який б у тебе вік не наступив
Кохання не бійся-це ж прорив.
Прорив адреналіну у твоєму тілі
Мозок не слухає, а серце вірить.
Вірить людині, яку ти кохаєш
Недоліків не бачиш і все прощаєш.
Але хай буде так як є
Бо любов прийшла-це щастя твоє.
Та про все на світі треба забути
За коханим йти, так має бути!!!!!!!!!!!
Поринути у світ нескінченної насолоди
І кохати, кохати за будь якої негоди


Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 23 Січня 2010, 20:47:22
 :bouquet: :bouquet: :bouquet: ЗАХОПЛЮЮЧЕ!!!  :bouquet: :bouquet: :bouquet:
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Nadin від 23 Січня 2010, 20:50:28
дякую :)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 25 Січня 2010, 16:20:37

Позамерзали? То погрійтеся трохи. Постараюсь викласти  тут щось "тепленьке". Почнемо з казок?

Сказка о Бабе-Яге, которая очень хотела выйти замуж...



В чащобе густой, среди ягод и мхов,

Где - строго по правилам детских стихов -

Людская вовек не ступала нога,

Жила одинокая Баба-Яга.



Такой уж дремучей она не была:

Имела утюг и на шёлке спала.

И был ей компьютер - единственный друг.

И с ним она свой коротала досуг.



А так как собою была неплоха -

Мечтала Яга отыскать жениха.

И чтобы на запах компота и щей

Какой-нибудь, что ли, забрел к ней Кощей.



И сайты знакомств изучала она,

Но всё не была удовлетворена,

Поскольку клиенты подобных агенств

Желали грудастых и юных невест.



И вот как-то раз грянул вечный девиз:

"Избушка, избушка, ко мне повернись!"

Из тени еловой - густой и седой -

К избушке царевич пришел молодой.



Растеряна Баба-Яга: "Не пойму,

Куда тебя деть? Приспособить к чему?

На кой ты мне сдался, бесовская прыть?

Сварить тебя? Или уж усыновить?"



Расстроена бабка, клянет на чем свет

Природу, судьбу и дурной Интернет:

"Я мужа искала седого, в годах!

А этот - дитя! Молоко на губах!"



Царевичу жалко Ягу огорчать:

"Попробуем, бабка, сначала начать!

Тебе нужен муж? Мой папаша - вдовец.

Я вас познакомлю - и делу конец!"



Яга обомлела: "К папаше? К царю?

Ой, батюшки... я со стыда же сгорю!

Ни туфель, ни платья приличного нет!

Прическу не делала тысячу лет!"



Но женский талант не забыт, не убит -

И вот уж Яга при параде стоит.

И эту красотку царевич-юнец

Торжественным маршем повел во дворец.



Папаша-вдовец даже сбился с ноги:

"Мадам, же ву зем, я влюблен, я погиб!"

На этом и сказке, ребята, конец.

Не только модели идут под венец...


Відповідь від: 25 Січня 2010, 16:15:35
ЧТО ХОЧЕТ ДЕВУШКА


Веселые Стихи О Любви
Хочу, чтоб не было войны,
Чтоб доверяли мы друг другу,
Чтоб было больше доброты,
Ну а вообще хочу я -...шубу!

Хочу, чтоб не губили лес
И чтобы не было разборки
И чтобы победил прогресс
И чтоб была она из норки!

Хочу, чтоб были все терпимей
И чтобы были все милей
Чтобы друг друга мы любили
И чтобы шуба - подлинней!

Хочу, чтоб не грустил никто
И он и я и все мы тоже
Чтоб было всем светло, тепло
И -... чтобы шуба подороже!

Хочу, чтобы родились дети
Чтоб на подарках были банты
Чтоб не было больных на свете
Ну а вообще хочу -... брилльянты!

Хочу, чтоб не было вражды
И чтобы праздники подольше
И чтобы мир не знал беды
Чтоб бриллианты были больше!

Хочу, чтоб не было потерь
Чтоб не дымил бикфордов шнур
Чтоб не ревел голодный зверь
Бриллиантов целый гарнитур!

Хочу, чтоб не было национальной розни
И чтоб не таял снег с вершин
Чтобы никто не строил козни
А вообщем -... не было б морщин!

Хочу, чтоб звезды всем светили
Чтоб перестали мы бояться
Чтоб о невзгодах все забыли
И выглядели на 17...


Відповідь від: 25 Січня 2010, 16:19:14
Порой, бывает, незнакомый человек
Живущий "по ту сторону планеты"
Вдруг остановит твой безумный бег
Простым вопросом: Солнышко, ну где ты?

И сразу, в миг, становится теплей
От слов простых, пронизанных участьем
И в череде уныло-серых дней
Мелькнет луч солнца, разогнав ненастье

И тише боль. И легче на душе
И хочется дарить тепло другому,
Живущему в реальном мираже
Так далеко, но близкому такому...

И чувствуешь уверенность свою
И веришь в то, что нужен ты кому-то
А ведь стоял почти, что на краю.. .
Спасла тепла минута.

Давайте не скупиться на тепло:
Нам всем важны минуты пониманья
Пусть другу станет на душе светло
От нашего участья и вниманья

Остановить хочу безумный бег
Слова мои улыбкою согреты
Родной мой, незнакомый человек
Грустить не надо...

Солнышко... Ну где ты?
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Tandylight від 25 Січня 2010, 16:27:09
Сонечко а це ваші? Такі позитивні :)  :good
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 25 Січня 2010, 16:39:05
Из-за пазухи вынув щенка-сироту,
Обратился Хозяин со словом к Коту:
"Вот что, серый! На время забудь про мышей:
Позаботиться надобно о малыше.
Будешь дядькой кутенку, пока подрастет?"-
"Мур-мур-мяу!" - согласно ответствовал Кот.
И тотчас озадачился множеством дел -
Обогрел и утешил, и песенку спел.
А потом о науках пошел разговор:
Как из блюдечка пить, как проситься во двор,
Как гонять петуха и сварливых гусей...
Время быстро бежало для новых друзей.
За весною весна, за метелью метель...
Вместо плаксы-щенка стал красавец кобель.
И, всему отведя в этой жизни черед,
Под садовым кустом упокоился Кот.
Долго гладил Хозяин притихшего Пса,
А потом произнес, поглядев в Небеса:
"Все мы смертны, лохматый... Но знай, что душа
Очень скоро в другого войдет малыша!"
Пес послушал, как-будто понять его смог,
И... под вечер котенка домой приволок.
Тоже - серого! С белым пятном на груди!..
 
Дескать, строго, Хозяин, меня не суди!
Видишь, маленький плачет? Налей молока!
Я же котику дядькой побуду пока...
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Софія від 27 Січня 2010, 13:25:50
Який гарний віршик!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 20 Лютого 2010, 00:51:40
Емігрант

(Слова - Олександр Євтушенко, Музика - Карлен Мкртчан)

Як метелик над вогнем

Як межа межа між ніччю й днем

Як забутий серця стан

Я персона нон-грата

Я скрізь емігрант

 

Добре птахом полетіти

В ті краї, де легко жити

Де твої зростають діти,

Емігрант

 

Ти не рви, не рви, моє серце не рви

Ти зруйнуй кордони і збудуй мости

Не лякай мене, що вже втрачений рай

Назавжди

 

Між далеким і близьким

Поміж рідним і чужим

Ти єднаєш два світи

Жодного не маєш ти

Хто тобі свічу засвітить

Чи чужі чи рідні діти

Серце хто тобі зігріє - емігрант...
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yarana від 06 Березня 2010, 04:38:14
Для тих, хто пише чи цікавиться поезією!!! Є пару гарних сайтиків, де можна і на людей подивитись і себе показати )))
Ось два з них http://maysterni.com/contest.php, та http://sevama.uaforums.net/index.php?sid=470a0697ceaeb2eb1920d67b1dedd24a
реєструйтесь і творіть на здоров*я )))
Відповідь від: 06 Березня 2010, 04:31:59
А це так, ліричний відступ )))

Синиця в небі.
Зачепило струну невідому,
нізвідки впало
стиглим яблуком
з гілки слів
на траву.
Колись
не лелека крильми
той кришталь неба
розрізАла,
а синиця в руках
легесенько
дзьобом в ніс:
"Не-забудь, за-синай,
над-вечір-ній-серп-анок
місяць
хай налиє
вина-вини
по-над-повен-край."
Раз ковток, ще ковток -
і-навІдліг-душа-по-вінця,
третій - густо вливає
у світ
сурогатний рай.
Я хмільна тим Едемом,
я п*яна і...
БожеВільна.
Тіло стрічкою Час
заплітає собі в уста -
розкришилось хвилинами:
ВІйни-Свобідна-Сильна,
та завжди однакОві згори
у вогнях
міста.
Я танцюю, бо сумно.
На заході дні і ночі
зустрічаю,
розплівши коси,
на зло вітрам.
Та-танцюй-не-танцюй,
але виїли сльози очі
за синицею в небі і:
"Я тебе не віддам!"

28.09.2009р.

______________________

Чорні троянди.

Свічка гарячими краплями скапує, тане,
Плавиться віск від вогню, як у домені сталь.
Чорні троянди, мов кров’ю запечені рани,
Плаче сонатою місяця білий рояль.

Сонце осіннє в вікно заглядає знадвору,
В променях зломлених склом розлітається пил.
Мов з давнини Балтазар і Гаспар з Мельхіором,
Бачу зорю. Чи дійти мені вистачить сил?

Золото, ладан і миро - дари ці для тебе,
А на столі жде квиток в бік один в Марракеш.
Знаєш, пілот уже поглядом міряє небо.
Знаєш, літак я спиню, але ж ти не прийдеш.

Байдуже крісло чекало свого пасажира,
Байдуже ілюмінатор дивився на світ.
Сумно і прикро - не треба тобі мого мира.
Чорним на біле спадає трояндовий цвіт.

_____________________________________

Проникаю так глибоко
(Sine loko)
В твої сни, прекрасна панно,
(Sine anno)
(Sine nomine), дві білі
На могилі.

Я – не смерть, а ти – не втрата,
Просто дуже густо ґрати
Сонця диск четвертували.
Ти не спала.

На столі – з кришталю келих
Повний хмелю,
На стіні – бурхливе море
Й сині гори.
Засинай. Я ж в сни глибоко.
(Sine loko).

------------------------------------------------
Sine loko, anno, nomine - без вказання місця, року, імені(лат.)

________________________________________________

Холодні
Пальці
Рукавиці
Кватирка
Ночі
Чорне
Шкло
Крило
Пораненої
Птиці
Ліхтарна
Темінь
Замело
Будинки
Стеля
Білозима
Байдужість
Голкою
В плече
Вишукую
Тебе
Незримо
Іду
По сліду
Сніг
Січе.

_________________________

Фотокарточка - глянцю шмата -
полетить за вітром - не втрата -
крізь залізні грати -
та де там - не спинити
і не спіймати.
Сплата
тільки в касі і лиш за чеком.
Пропускай наперед за віком,
за захеканням і за криком:
"Не стояла ти тут!"
Я звикла
до калюжі серед дороги,
і що ввечері ниють ноги
на погоду, на дощ, на вітер...
на пригоди на завтра...
На сходах
бачу дзеркало чорних мештів
і видихую це: "Нарешті"
із життям із легень я...
"Решту
забирайте. Не мрійте. Йдіть."



Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yurko від 06 Березня 2010, 09:36:23
Ого! :o
Круто...
Перший мені якось хіба прочитаєш, бо у мене з інтонацією не вийшло  :-[
А так, загалом дуже навіть і не прості вірші.
 :drink
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yarana від 06 Березня 2010, 10:53:45
Мені приємно, що сподобалось  :-[
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Tandylight від 06 Березня 2010, 12:56:55
Дуже сподобалось "Холодні Пальці Рукавиці Кватирка..."  :bouquet:
Та взагалі, так приємно, що у нас є такі таланти  :bouquet:
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yurko від 06 Березня 2010, 13:02:58
Приїдеш - я вас познайомлю  ;)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 06 Березня 2010, 16:41:13
І тут теж цікаво.... Дякую за достойне продовження теми.  :good   До вподоби  "Фотокарточка - глянцю...."  ,  "Холодні Пальці Рукавиці Кватирка...."   
continue
[/color]
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Mr.Loba-Loba від 10 Березня 2010, 21:19:30
Однажды соловей проснувшись ночью увидал луну
Луна была красивой,полной ,нежной
Запел он песню про блеск её и красоту
Задав гармонию любви безбрежной
Закончив петь он пелетел на её свет
Но этой ночью намечалося затменье
А соловей спешил узнать ответ
И не скрывал свои он намеренья
Внезапно свет погас и полный мрак
Вокруг темно и не видать ни зги
Об дерево ударился "дурак"
Посыпалися кости и мозги......
....по лесу разлеталось эхо нот
И перья от былого соловья
Теперь он никогда не запоёт
А над землёй взымалася заря   :D
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yarana від 10 Березня 2010, 22:02:15
Світало. Десь під деревом лежав
той соловій, що гарно так співав.
Лежав і думав: " Замість спати тихо,
так я кохання захотів на лихо!
І що тепер? Набив лиш добру гулю,
пошарпалися крила, не притулю
і не приліплю пір*я до спини...
І краще вже до ранку бачить сни,
аніж пісні співаючи гарячі
у стовбур так влупитись необачно!"
  :-D :-D :-D
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yurko від 10 Березня 2010, 22:43:21
БРАВО!!!! :D :drink
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Mr.Loba-Loba від 11 Березня 2010, 13:25:11
Ні це неправда він помер
Весь світ в печальну мить поглинув
Загинув геній співу ,Метр
По дурості своїй загинув ... :unknow
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yarana від 11 Березня 2010, 22:08:52
Ну що ж, це все так сумно дуже,
що ти нам повідомив, друже.
Нехай його душа до раю
летить. Усі ми співчуваєм,
бо то не голос був, а мід.
Ридма ридає цілий світ!
 :'-( :'-( :'-(
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Mr.Loba-Loba від 12 Березня 2010, 17:02:08
 а де ж мораль?
Чи має вона бути ?
 За що він пав ?
 Чи варто це забути ?  :-[
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Tandylight від 12 Березня 2010, 18:14:16
ААаааааааааа 8) 8) 8) 8) 8)
Супер  :bouquet: :bouquet: :bouquet: давайте ще :)
Класна дуель  :good такі гарні у Вас алаверди :)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yarana від 12 Березня 2010, 22:08:25
По дурості своїй загинув ...
чи є мораль у дурості? можливо.
але куди дивився соловей?
(хоча, це може, вже й не так важливо,
що вийшло тут усе, як не в людей)
затемнення - не голка поміж сіном,
сліпий хіба не вгледить в небесах,
як затуляє місяць  своїм тілом
планета інша. так що дурень птах.
чому дурний? - це інше вже питання,
і з нами теж жартує так кохання.

 :) :-[ :)


Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Gorec від 19 Березня 2010, 00:30:57
Ред'ярд Кіплінг.  (Часи проходять, а людська натура не змінюється)

ОБЩИЙ ИТОГ 

Далеко ушли едва ли
Мы от тех, что попирали
    Пяткой ледниковые холмы.
Тот, кто лучший лук носил,-
Всех других поработил,
    Точно так же, как сегодня мы.
Тот, кто первый в их роду
Мамонта  убил на льду,
    Стал хозяином звериных троп.
Он  украл чужой челнок,
Он  сожрал чужой чеснок,
    Умер - и зацапал лучший гроб.
А когда какой-то гость
Изукрасил резьбой кость -
    Эту кость у гостя выкрал он,
Отдал вице-королю,
И король сказал: "Хвалю!"
    Был уже тогда такой закон.
Как у нас - все шито-крыто,
Жулики  и фавориты
Ели из казенного корыта.
    И секрет, что был закрыт
    У подножья пирамид,
    Только в том и состоит,
Что подрядчик, хотя он
Уважал  весьма закон,
    Облегчил Хеопса на мильон.
А Иосиф  тоже был
Жуликом  по мере сил.
    Зря, что ль, провиантом ведал он?
Так что все, что я спою
Вам про Индию  мою,
    Тыщу лет не удивляет никого -
Так уж сделан человек.
Ныне, присно и вовек
    Царствует над миром воровство.






Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Tandylight від 19 Березня 2010, 00:39:13
(Часи проходять, а людська натура не змінюється)
І прораби завжди залишаються прорабами... ;)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Gorec від 19 Березня 2010, 00:46:20
Ще один Кіплінга шедевр. На форумі він уже є в цій темі, але тут переклад В. Стуса.
Лист до сина (Переклад В.Стуса)

Якщо ти бережеш залізний спокій
Всупір загальній паніці й клятьбі,
Коли наперекір хулі жорстокій
Між невірів ти віриш сам собі,
Коли ти вмієш ждати без утоми,
Обмовлений, не станеш брехуном,
Ошуканий, не піддаєшся злому,
І власним не хизуєшся добром;

Коли тебе не пограбують мрії,
В кормигу дум твій дух себе не дасть,
Коли ти знаєш, що за лицедії –
Облуда Щастя й машкара Нещасть,
Коли ти годен правди пильнувати,
З якої вже зискують махлярі,
Розбитий витвір знову доробляти,
Хоча начиння геть уже старі;

Коли ти можеш всі свої надбання
Поставити на кін, аби за мить
Проциндрити без жалю й дорікання –
Адже тебе поразка не страшить,
Коли зотлілі Нерви, Думи, Тіло
Ти можеш знову кидати у бій,
Коли триматися немає сили
І тільки воля владно каже: “Стій!”

Коли в юрбі шляхетності не губиш,
А бувши з королями – простоти,
Коли ні враг, ні друг, котрого любиш,
Нічим тобі не можуть дорікти,
Коли ти знаєш ціну щохвилини,
Коли від неї геть усе береш,
Тоді я певен: ти єси людина
І землю всю своєю назовеш.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Tandylight від 19 Березня 2010, 00:52:12
Ну тоді для порівняння ще один переклад  - Максима Стрихи

ЯКЩО…

Якщо спокійний ти перед юрбою,
Де зведено на тебе поговір,
Зневірений, залишився собою,
І зрозумів тягар чужих зневір;
Якщо навчився ти терпляче ждати,
Поміж брехні самому чесним буть,
Не прибирався у святецькі шати
І люттю не відплачував за лють;
Якщо ти мріям не віддавсь на ласку,
Якщо ти владар пристрастям своїм,
Якщо приймаєш Успіх та Поразку
І знаєш, що ціна та сама їм;
Якщо слова твої, немов приманку,
Негідник перед дурнем вихваля,
І знищено твій труд весь доостанку, –
А ти зумієш все почать з нуля;
Як все, твоїми створене руками,
Зробити зможеш ставкою у грі,
Програть і знову працювати роками,
Не згадуючи програші старі;
Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили,
Служить тобі, як їх уже й нема,
І вистоїш, коли бракує сили
І залишилась Воля лиш сама;
Як ти шляхетний між простого люду,
Як ти простий і серед королів,
Якщо на тебе не зведуть облуди
Ні ворог твій, ні друг твій поготів;
Якщо, забувши біль, поразки, втому,
Свій шанс єдиний зможеш віднайти, –
Твій, сину, світ і все, що є у ньому,
Та більш того – тоді Людина ти!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Gorec від 19 Березня 2010, 01:08:49
 Якраз цей переклад я мав честь слухати на останній сесії ради у виконанні самого... :frend :bouquet:
Відповідь від: 19 Березня 2010, 01:00:51
Переклад М. Стрихи більш в сучасному сприйнятті. Простий і доступний. :agree :bouquet:
Відповідь від: 19 Березня 2010, 01:03:17
А от ще цікавий варіант. Оригінал один, а перекладів багато і сприймаються вони нібито про одне і теж, по різному.  :)

Коли... (Переклад М. Левіної)

Спокійним будь, коли всі шаленіють
І за шаленство ще й тебе клянуть;
Коли ніхто тебе не розуміє –
Звіряйсь на себе і спокійним будь;
Чекаючи, не виснажись від втоми;
Ошуканий, не вдайся до брехні;
Не видавайся янголом нікому
І не зважай на вигуки дурні;

Свої думки завжди обстоюй тихо,
В безодню марних мрій не поринай,
Готовий будь зустріти Щастя й Лихо –
Вони ж близнята, це ти добре знай;
Тримайсь, коли твої слова злочинно
Перевертають підлі брехуни;
Коли ж усе, що ти створив, загине –
Перепочинь і знову розпочни;

Будь здатен все найкраще, що ти маєш,
На стіл покласти, взятися до гри,
І не шкодуй, коли ти все програєш, -
Докупи сили і думки збери;
Умій примусить Серце, Нерви, М’язи,
Позбавлені снаги, тобі служить,
Коли душа згоряє вся одразу,
І тільки Воля каже: “Треба жить!”;

У натовпі собою залишайся,
А з королями гідність зберігай,
Ні ворогу, ні другу не піддайся,
Надмірної поваги не шукай;
Нехай секунда кожна у хвилині
Тебе веде до вірної мети –
Тоді весь світ до ніг твоїх полине,
І це не все – тоді Мужчина ти!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Tandylight від 19 Березня 2010, 01:23:54
Ой а цей варіант я якосьне бачила :) Гарний :) Я б сказала найкраший з усіх   :bouquet:
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 19 Березня 2010, 20:16:55
« КОРЕКТНА ОДА ВОРОГАМ »

 Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій

  тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.   
 Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.

   

     Ліна Василівна  Костенко          :prapor:
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: N@Z@R від 19 Березня 2010, 20:59:04
Ой а цей варіант я якосьне бачила :) Гарний :) Я б сказала найкраший з усіх   :bouquet:
Підтримую.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 21 Березня 2010, 12:26:15
Ці правила, банальні, але люті,
Затямте, як не знали дотепер ви:
Чужому горю співчувають люди,
А покидьки - собі лоскочуть нерви.

Коли тяжка пробачена провина -
Яка життя покремсала на клоччя, -
Питає: "Чим спокутую?" - людина,
А покидьок: "Ура, роби, що хочеш".

І як би серце не стискала жалість,
А є у світі істина первинна:
Щоб ми людьми із кимось залишались,
Потрібно, щоб цей хтось був теж людина.

************************
Страждати буду, плакати? А дзуськи.
Я не така, я не для цього створена.
Дам час проблемі скінчитись по-людськи.
Не скінчиться - скінчу її по-своєму.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Azazello від 21 Березня 2010, 20:21:27
Мені дуже подобаються вірші Ліни Костенко. 19 березня цій талановитій поетесі виповнилося 80. Та її вірші залишаться актуальними завжди.


В дні, прожиті печально і просто...

В дні, прожиті печально і просто,
все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
я чекала тебе з доріг.
Забарився, прийшов нескоро.
Марнувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
я сказала комусь: - Люблю. –
Хтось підносив мене до неба,
я вдихала його голубе…
І не мріяла вже про тебе,
щоби цим не образить тебе.
А буває – спинюсь на місці,
простягаю руки без слів,
ніби жду чудесної вісті
з невідомих нікому країв…
Є для серця така покута –
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було.


  Життя іде і все без коректур...

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.


  Спини мене отямся і отям...

Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю


 Очима ти сказав мені: люблю...

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.


Моя любове! Я перед тобою...

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не приспи, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш, - тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.


Не говори печальними очима...

Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!

Я не скажу і в пам'яті - коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.


Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 17 Квітня 2010, 16:20:56
Прочитав у http://nagval-22.livejournal.com/

Любіть українок, як сонце любіть,
Як землю батьківську - без тями.
Не бійтеся щирість свою проявить
Словами, губами, руками...

За карії очі, за вигин спини,
За коси русяві - як жито.
За викот глибокий, і те, що за ним...
За все, що зуміли вхопити

У спальні, на кухні, у свіжій траві,
В машині, в коморі, у гаю
Любіть українок, де стрінете ви –
І хай вам Господь помагає!

Любіть галичанок, бойкень та лемкинь
Гуцулок любіть, подолянок
Таврійські дівки, слобожанські жінки -
Не знайдете кращих коханок.

Любіть гагаузок, болгарок струнких
Угорок, грекинь, караїмок
І кримських татарок – бо люблячи їх
Ви любите все ж українок!

Любіть українок, негайно любіть!
Даруйте вірші їм і квіти,
Бо кожна нелюблена, втрачена мить
Примушує жінку старіти

Любіть українок – щотижня, щодня
А буде можливість – і двічі
Бо жінку (та ще й не одну) вдовольнять -
Робота така чоловіча

Життя в Україні дає нам урок -
Затямте, Тарасові діти:
Єдина можливість приборкать жінок -
Це їх РЕГУЛЯРНО любити!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yarana від 17 Квітня 2010, 21:49:13
 :good  :=)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Gorec від 17 Квітня 2010, 22:13:03
Реал +1. Гарний виставив вірш. Однин з основних способів укріпити Україну.
(http://s10.rimg.info/99355cb737f726e8fa84e8d84abd956c.gif) (http://smajliki.ru/smilie-761025735.html)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 24 Квітня 2010, 22:05:19
Моя улюблена пісня з репертуару "Вія"   :good :good :good

Між землею і небом (Алілуя)

 


Болем забилося тіло, вийшло із хрипом повітря,

Серце востаннє забилось, та зупинилось навіки.

Голови вмить оголили ті, що стояли навколо,

Десь між землею і небом я повертаюсь до Бога.

 

Алілуя, алілуя, знову я повертаюсь до Бога.

Алілуя, алілуя, довга ця дорога.

 

Довга дорога до неба, довга дорога до Бога,

Стежка зірок наді мною, мов зачароване коло.

Вдома покинуте тіло, тугу і сльози лишаю,

Десь між землею і небом я свого Бога шукаю.

 

Алілуя, алілуя. Я дорогу до Бога шукаю,

Алілуя, алілуя, Як знайти не знаю.

 

Вмитий дощами і сонцем хрест десь стоїть при дорозі.

Жінка у чорній хустині квіти до нього приносить.

Довгої темної ночі Бога я марно шукаю,

Десь між землею і небом моя душа заблукає.

 

Алілуя, алілуя. Між землею і небом блукаю.

Бога свого, Бога свого марно я шукаю.

Алілуя, алілуя. Між землею і небом блукаю.

Бога свого, Бога свого марно я шукаю.

 

Бога свого шукаю. Марно його шукаю.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Azazello від 24 Квітня 2010, 23:04:38
Пропоную вірші Василя Симоненка про кохання

        Вона прийшла

Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й молила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в неї тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана -
Ну, як мені за нею не піти?


  Я і в думці обняти тебе не посмію…

Я і в думці обняти тебе не посмію,
А не те, щоб рукою торкнутися смів.
Я люблю тебе просто - отак без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвенних слів.

Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе,
Захмеліть, одуріти від твого тепла.
Я кохаю тебе. Мені більше не треба,
Адже й так ти мені стільки щастя дала.


  Я хочу буть несамовитим…

Я хочу буть несамовитим,
Я хочу в полум'ї згоріть,
Щоб не жаліти за прожитим,
Димком на світі не чадіть.
Щоб не пекли дрібні образи,
Дрібненьку душу день при дні,
Я згоден вибухнуть відразу,
Неначе бомба навійні.
І диву дивному даюся,
Що з того користі катма:
Чомусь не лопаюсь, не рвуся -
Напевне капсуля нема.
     
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Azazello від 25 Квітня 2010, 00:07:45
Про кохання писав і Василь Стус

Я довго вчив граматику кохання,
граматику грудей і губ твоїх.
Ти утікала і ховала сміх,
межи зубів затиснений востаннє.
Біліли стегна в хижих желюгах.
Нескорена вовчиця зголодніла
сікла по лезах розпашіле тіло,
аж червонів багульник у ногах.
О довгі гони видовжених тіл!
Стріла і лук! Стріла і лук! І ось він -
цей напад шалу, цей простоволосий,
цей голий безум збурханих страшидл.
Сто диких стріл і сто глухонімих
ввійшли у лук і свист пообтинали
по тятиві. Лиш гони клекотали,
не вгамувавши плач, і сказ, і сміх.
Горіло небо, падаючи вниз,
земля горіла і пливла, як човен,
увись. А я, шаленством диким повен,
ламав пропахлий алкоголем хмиз.
Димів, як погар, наш округлий сон,
тремтіла перед ранком охолола
безсонна річка, як богиня, гола,
даруючи цілунок, як прокльон.

             ***
Поверни мені, горличко,
зацілована солов’ями,
щоб мовчали дуби,
щоб зорі мовчали,
і мовчали жаріючі перса твої.
Поверни мені ніч,
хай і крадену — нашу.
Поверни мені губ
полинову п’янку гіркоту.
Заверни у сувій
час, що сплив проміж нас,
як не щільно
ми з тобою ховались від нього,
як не добре
не пускали до себе той час.
Бачиш, сутінь пливе,
як туманна хитка лебедиця.
В шиби стукає дзьобом
сизуватий і гамірний дощ.
Поверни мені, горличко,
свій голос печальний,
як легке ластів’їне крило
і свої тугогруді обійми.

            ***

—  А скажи, Модільяні був ідіот? —
допитувалась вона,
коли я шаленів жаданням.
—  Такий же ідіот, як і всі в цьому світі,
повчав я, обіймаючи
успокоєні вибухи її сідниць.
—  Розумієш, старий, я часто думаю
про незвичайність мистецтва.
То зайва розкіш.
—  Так, мистецтво — то завше надмір, —
відповідав, виціловуючи коліна.
—  Але надмір лише й рятує нас від убогості.
Смертним полишається єдине:
бодай маленький надмір —
У вірі,
у звичках,
у смаках,
просто — в примхах.
—  Так, моя маленька, саме так.
Ти як завжди говориш діло, —
повторював,
клацаючи зубами од пристрасті.
—  А коли в нас народиться доня,
ми кластимем їй в узголів’я тільки троянди, —
охриплим голосом проказувала вона.
—  В узголів’я і неодмінно троянди, —
не своїм голосом
я погоджувався покірно.
—  Яка докучлива муха —
дзижчить і дзижчить.
Убий її, любчику.

            ***

Вона лежить, як зібгана вода —
усепокірна і усеприймуща.
І геть здирає з неї шкаралущу
глуха, як пуща, вікова жада.
Як водограй, піднісся пагорб хіті,
щоб дужче бути спаленим дотла,
коли, як млість солодка, увійшла,
ввірвалася в її устяж одкриті
звогнілі надра пружна і движка,
нестерпна, живодайна і убивча
шалена міць. І втіха таємнича
її протнула — з ніг до борлака.
Порожня руро, під ядром волань
дерися вгору, чи зривайся з кручі,
як задвигтіло кишло згаг дрімучих
у реві родив, натерпу й конань
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 25 Квітня 2010, 15:43:02
Я чую подих вітру в полі:
Такий невпевнено тривкий
Неясно дивно молодий.

Я чую в ньому запах волі
Зчаровано м*який.

Повітря набриаю в груди
Свіжіше лютих зим
П"янке, мов тютюновий дим

Душа моя ніде і всюди--
А погляд все за вітром тим

У всестороння мого світу
Дзвенить старезний дзвін,
Сповнілий пахощами він

Занурюся в тремтіння квіту
І загорнуся у світанку тінь.

Сховаюся у глибочінь безодні
Невпинно ніжно голубу
І молоду таку мою.

Залишу всі гріхи безбожні
Та сльози болю і жалю.

Не варто так напоспіх жити,
Нести в кишені кривди
Й тягар давнішої вини.

Помилки не убить і не втаїти,
Але із ними варто далі йти.

Іти, простуючи дорогу нОву
Шукати в серці миру,
Та берегти любов свою.

Знайти зі світом власну мову
Й на всі усюди крикнути: живу!

____________________

Ти забуваєш мене згадати,
А я приходжу тобі у сон.
Ти закидаєш мене за ґрати--
Я ж заберу у свій полон.
Я забуваю тебе збагнути,
Щоб не згубити власних мрій.
Ти забуваєш мене почути,
А я все у слід тобі «стій»
Ми забуваєм разом не жити,
Не дихати, будувати мости.
Ми забуваєм разОм не воліти,
А тільки разом все далі іти.
Я забуваю стрічати світанки
Без тебе: холодні і злі.
Я забуваю осіннії ранки,
А пам*ятаю з тобою всі дні.
Я забуваю номери і паролі
Й дороги, що до щастя ведуть.
Без тебе смішні мої ролі
В театрі абсурду, що світом назвуть.

_________________________________

Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші дурні
вельможні,
Найпідліша брехлива сльоза.
Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані вуста,
Найчистіша душа
незрадлива,
Найскладніша людина проста.
Але правди в брехні
не розмішуй,
Не ганьби все підряд
без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить
життя.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Azazello від 25 Квітня 2010, 18:33:41
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною...
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою...

Гей ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
Я - поет робітничої рані...

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

        Володимир Сосюра

             ***

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не приспи, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш, - тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

       Ліна Костенко

             ***

А по щоці кудись тече сльоза.
Гаряча й вогка оця сльоза печалі.
Із серця вирвалась розлуки біль тісна
Й тепер кудись з сльозами утікає.

Замовкло все; жадані голоси
Переплелись у крик розчарування...
Стомилось серце, похилилась голова,
Зникали враз всі мрії і страждання.

Байдужі очі дивляться у даль,
Немов шукають там чогось тайного,
Немов набридло рідне все украй
І заманулось тим очам чужого...

Лише хотіла ще не вірити душа,
Так сподівалась змучена стражданням,
Що це лиш сон і знову серця два
Прокинуться й з"єднаються коханням.

Вона когось шукала в темноті.
Комусь кричав він у глухій пустелі;
В його душі жеврів вогонь надій,
Який губили сльози її певні.

В жорстокій грі згубила доля їх...
А як щасливо казка починалась!
Учора ще дзвенів щасливий сміх,
Сьогодні сльози й біль лише зостались.

              Оксана Кучер

                  ***

Коли моя рука, то тиха, то лукава,
В промінні сну торкнеться губ твоїх
І попливе по шиї і, небавом,
З плеча на груди, із грудей до ніг ...

Коли твоя рука, солодка, ніби слава,
Червонооким пальчиком майне
В лимонній тиші і коли мене
У темну глибину поверне темна слада.

У білій лодії тоді ми пливемо
По водах любощів між берегами ночі:
І голоси у гніздах ластівочі
Стихають тихо ... Золоте кермо

Заснулої хмарини понад полем,
І спить рука в руці, і на щоці
Краплина щастя, виказана болем,
До ранку світиться ...

    Микола Вінграновський
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: fumi від 26 Квітня 2010, 07:38:40
Торгуют бойко трупами цветов
Убитых, чтобы славить жизнь чужую.
Я мимо прохожу, я не рискую
Глотать их запах, как густую кровь.
И смерти облик иногда красив
для тех, кто суть её не понимает,
Кто, только мертвеца в руках сжимая,
Почувствовать способен, что он жив.
Но вечер, как палач, неумолим
И ожидают челюстей стаканы.
Чужая смерть сквозь саван целлофана
Кого-то греет холодом своим.
Всегда прав тот, у кого права,
Кому принадлежат топор и плаха,
Но по утрам, мне кажется, от страха
Росой потеют листья и трава.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Azazello від 03 Травня 2010, 18:07:39
     Безсоння

Я чую шепіт тиші,
Мовчання голоси.
І душу шкребуть миші,
Десь ділися коти.
А ніч малює очі
Сіріші за туман.
Ех, ночі, темні ночі,
Сховайте свій наган.
Дощ стукотить у вікна,
Все кличе на шабаш.
Не відьма я, не відьма!
Ну де ж він, місяць-страж?
О, місяцю, син ночі,
Ти бачиш цілий світ.
Знайди ті милі очі,
Залиш до них свій слід.
О, сон – ти цар фантазій,
Заколисай мене.
Я знаю, що ти в змозі,
Нехай ця плоть засне.
Нехай душа полине
По місячних стежках,
Бо серце гине, гине
В реальності руках.
І лиш кохання шепіт
Я донесу до вух.
Набрид вже тиші клекіт,
Мовчання ранить слух.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 03 Травня 2010, 22:49:39
Шукали два серця ненависті й болю,
тікали від щастя, а думали ні!
Ховалися в смутку, ховалися в горі.
Блукали і мерзли на темному дні!

Прощались з життям і на мить помирали,
а потім все з нову! І знову… і знов…
Їм мудрі серця це завжди говорили,
що біль не мета, а мета – це любов!

Вони ж обіднілі, нахабно кричали,
що їм і не треба кохання в житті!
А мудрі старі так відверто мовчали,
поникли плечима мовляв: ”молоді”!..

Два серця жили, хоч не довго судили
отак без кохання їм жити завжди!
Два серця втомились усім говорити,
що їм без кохання, як без боротьби.

Ті мудрі й старі не могли зрозуміти,
що кожен завжди вибирає свій шлях.
Та як молодим назавжди пояснити,
що жити отак – то не жити ніяк?!

Два серця знедолених, незрозумілих,
сльозами умилися, взялись за руки
віддали землі ту печаль обіднілу
й навіки зрослися на довгі роки!

І їх поєднало оте їх єдине
в що вірили двоє і що берегли.
і хай не така та коштовна перлина,
якими були їх обох береги!

”Слова і ілюзії того не варті,
щоб вірити в те у що вірять усі!
кожен повірить… це того варто…
лише почуття, в які віримо ми!”

_______________________________


Цієї ночі янгол мені наснився.
З самих небес до мене він прийшов.
Так світло й легко він спустився,
В його очах побачила любов.

Він прилетів, щоб зрадити розлуці
Й приніс мені частинки затишку, тепла.
Надію й віру оселив у серці,
І ще у торбі мав добра.

Сказав, щоб мріяла й надалі,
Життя готує не один сюрприз.
Навіть не знаю, де ті далі,
Куди закине поїзд і життя каприз.

Він витирав гарячі сльози,
І душу змучену зцілив,
Пообіцяв повідганяти грози,
Але нагнати щастя хвиль.

Він говорив, - я посміхалась,
Він ж витвір неба неземний.
Не вірила я, що дочекалась
Такого гостя в час нічний.

Ми довго, довго розмовляли
Про часу плин і про весну,
Про зорі, місяць, казки, квіти,
Про нашу молодість і про красу.

А потім час настав прощатись,
Він обійняв мене крилом.
Цієї ж миті я боялась,
Я не хотіла знов в полон.

Він подивився мені в очі
І знов побачив страх і біль,
Й пообіцяв, що відтепер щоночі
Він буде охоронцем моїх снів.

Рукою він торкнув щоки моєї,
Промовив тихо: «Засинай».
Наспівував небесні колискові
Про світло, радість, і про рай.

Тепер я знаю, він завжди зі мною,
Йде поруч й береже мій сон.
В важкі хвилини бере він руку мою,
В щасливі миті обійма крилом.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Azazello від 04 Травня 2010, 21:34:10
Леся Українка
На мотив з Міцкевича

…I znowu sobie zadaję pytanie: Czy to jest przyjaźń, czy to jest kochanie? Mickiewicz

Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати.
Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені,
В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати;
Я часто питаю себе: чи кохаю? – Одказую: ні!
Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється,
Дивлюся на тебе й не можу одвести очей,
І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається
Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей.
Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу,
І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні…
Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу,
– Коли б ти спитав: «Чи кохаєш?» – чи я б тобі мовила: ні ?..
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 04 Травня 2010, 22:30:32
Про те, що ми так сильно мрієм,
завжди триматимем в собі.....
.........................................

Посміхаюся, а серце плаче....
плаче, розривається, кричить
кричить від болю, розказати хоче
таємниці всі, але мовчить.....

Ні, я сильна, і я сміюсь,
хоча і млію... і життю радію,
ніколи не покажу я своїх сліз
я просто сподіваюся і мрію....

Нехай всі думають, що я щаслива,
нехай не знають про мій біль,
оптимістична, радісна, мрійлива,
ніхто не буде знати, тільки тінь....

Все таємне, що так  серце криє,
про що говорим з ним на самоті,
про що воно так сильно мріє,
завжди триматиму в собі.....

___________________________

В дні, прожиті печально і просто,
Все було як незайманий сніг,
Темнооким чудесним гостем
я чекала тебе з доріг.
Забарився, прийшов нескоро.
Марнувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
Я сказала комусь: - Люблю. -
Хтось підносив мене до неба,
я вдихала його, голубе...
І не мріяла вже про тебе,
Щоби цим не образить тебе.
А буває - спинюсь на місці,
простягаю руки без слів,
ніби жду чудесної вісті
з невідомих нікому країв...
Є для серця така покута -
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було.......
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 07 Травня 2010, 21:46:54
від Бовдурятка

Моя молитва без красивих фраз
Ти ж знаєш все й без мене
Всі мої сумніви і сум в очах
І розуму протест шалений

Моя молитва без фальшивого жалЮ
Ти ж розумієш гріх повторний
Я не бажаю ту що так люблю
Я певно сам собі потворний

Моя молитва звернена до Тебе
Ти ж відчуваєш біль мій з середини
Життя моє й моє нікчемне кредо
Прости мені дурній Твоїй людині
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Azazello від 07 Травня 2010, 22:22:17
Вільям ШЕКСПІР (в перекладі О. Тарнавського)
XLVII.
Між зором й серцем в мене є союз,
Одне із другим співживуть гаразд;
Коли мій зір тебе шука чимдуж,
То серце знає: в ньому ти якраз.
Кохання мого вид з'їда мій зір,
Заманює і просить на бенкет.
A іншим разом гостем в серці зір,
В думках кохання створює дует.
Так через образ твій й мою любов,
Ти, хоч далекий, залишивсь в мені,
Ти від моїх думок не відійшов,
І я все з ними, і вони в мені.
Як сплять вони, твій вид в очах моїх
зве серце — серцю та очам для втіх.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 08 Травня 2010, 00:36:30
Ми йшли уздовж холодної алеї,
І поміж нами пролягла дорога,
В серцях давно вже не цвіли лілеї,
Розквітла тільки хризантема вбога.
Тонкі стеблинки з жовтими квітками
Нам віщували довгую розлуку,
Постав безмежний смуток поміж нами,
І ти сказав «прощай», піднявши руку.
Я посміхнулась – то було востаннє,
І звіром прокидався біль утрати,
І до грудей доходило ридання,
То неможливо віршем змалювати.
І здався світ убогим і пустим,
Й весняне сонце душу вже не гріло.
Чи можна порівняти його з тим,
Як зігрівало душу твоє тіло?
Сьогодні вкотре я зосталася одна,
І поруч лиш кружляють пташки-рими.
Несіть йому мої думки й слова!
Я хризантемою постану поміж ними…


(http://www.poetryclub.com.ua/upload/poem_all/00147954.jpg)

В  думках  повіяв  буревій  -
Безжальні    рими  поворотів  долі.
А  я  піддалася  стихії  злій
І  покотились  слізоньки  поволі.

Картаве  полотно    життя
Знітилось    від  ударів  болі.
Вже  сил  нема,  а  майбуття
Не  терпить  зради  і  сваволі.

В  потилицю  мовчання  б’є,
В  очах  відблискує    безодня.
Та  грім  обабіч  все  снує 
І  промовляє  :  «  Ти  –  самотня».

Мовчу...  слова  давно  забула,
Не  знаю  де  добро,  де  зло.
Моя  надія  вже  заснула,
Та  у  думках  ще  щось  брело...

Брело...оце  тендітне  его,
Що  реквієм  співає  по  мені.
Я  чую  все,  та  тільки  власне  ехо
Назавжди  залишилось  встороні.

Ще  все-таки  печуть  кроваві  рани,
А  чорні  круки  доїдають  мою  плоть.
Серед    людей    завжди  ростуть  бур’яни,
А  я  не  в  силі  була  їх  переполоть...
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 08 Травня 2010, 10:21:59
Сусід північний, хижий і великий.
Дрімучий злидень, любить не своє.
Колись у греків Янус був дволикий.
А в цих орел двоглавий. Заклює.

Було, приїде, од царя вдостоєн,
все до Москви схиляє на поклін.
А прізвища! Неплюєв. Портомоїн.
Старухін. Єхінєєв. Бутурлін.

Та все усіх об'єднують, та з миром.
Ці об'єднають, тільки попусти.
То їхня слава приросла Сибіром,
а це вже нами хоче прирости.


Ліна Костенко. Берестечко.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 11 Травня 2010, 00:48:27
(http://i.i.ua/photo/images/pic/4/5/4133054_b5fb82be.gif)

До  вчора  переконана  була,
Мої  вірші  я  лиш  для  себе  пишу.
Та  вчора  було сказано  мен,
Що  гріх  я  маю, коли  так  залишу.
Вірші  твої  належать   не  тобі
Хіба  твій  син  завжди  буде  з  тобою.
Вони  як  діти, що  зросли
Теж  хочуть  бути  вже  самі  собою.
Вірші  також, як в  вирій  журавлі
Летіти  хочуть  від   твого  порогу
Ти  їх  у  світ  сама благослови,
І  відпусти  їх, відпусти  в  дорогу
Когось  вони  зігріють  у  журбі,
Комусь  поможуть, як  важка  година.
А  ти  за  них  лиш  тільки  порадій,
Як  пораділа  би  за   свого  сина...

_____________________________

Чому  неспиться  знов  мені?
 Сама  себе  питаю,
 Бо  серце  віддала  тобі
 За  що?  Сама  не  знаю...
 
 Чому  я  згадую  ті  дні,
 Ті  миті  щастя,  ніжні  речі?
 Тепер  та  радість  лише  в  сні,
 А  смуток  давить  мені  плечі...
   
 Чому  не  бачиш  ти  страждань,
 Які  отрутою  киплять?
 І  як  позбутися  бажань, 
 Які  у  серці  знов  горять?

 Чому  несказане  болить? 
 Коли  тебе  побачу,
 Та  тільки  думка  пролетить...
 А  слів  нема  і  знову  плачу....

 Чому  так  хочеться  порою 
 Тебе  проклясти  і  забути?
 Всерівно  образ  твій  зі  мною
 Я  знаю  разом  нам  не  бути...
 
 Чому  мовчиш?  Мене  забув?
 Невже в тобі  то  все  минуло?
 Моє  серденько  ти  не  чув, 
 воно  дарма  в  твоїм  тонуло?
   
 Чому  реальність  не  прийму?
 Не  хочу  того  знати! 
 Я  всеодно  до  тебе  йду.
 Тепер  лиш  в  снах,  коли  йду  спати. 
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 12 Травня 2010, 00:04:11
Нема  кохання  –  є  ненависть,
Високомірність,егоїзм,
Як  прикриття  чи  навіть  слабість,
Звучить  це  все  як  алогізм.

Страждань  немає  від  любові
І  думати  над    цим  дарма
Вона  не  грає  більше  ролі,
І  холодить  мене  вона.

Я  не  повірю  у  кохання
У  силу  вічних  почуттів
З  мого  уявлення  й  сприймання
Не  хочу  чути  співчуттів.

Та  аморальність  й  лицемірство
Вже  набуває  всіх  висот
І  викликає  сміх  й  презирство
У  вищезгаданних  істот....

Це  все  вважають  за  кохання,
А  як    любов?То  все  ж  одне…
Почута  думка  –  то  зітхання
Таке  можливо  й  обмине.....

Я  не  відторгую  і  карму  –
Закон  відплати  за  гріхи.
А  лиш  вважаю  кару  марну
За  прожиті  в  душі  страхи.....

Хоч  містика  в  житті  існує,
Як  світ  рубінових  прикрас,
Свинцем  в  душі  весь  час  карбує,
Як  новий  зміст  нових  образ…
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Azazello від 12 Травня 2010, 16:32:08
Мов янгол ти зійшов з небес,
Сховав за спину свої білі крила.
В очах небесний запал не погас,
І внутрішня, небесна, ще є сила.

В своїх руках тримаєш цілий світ,
І весь цей світ живе одним тобою.
Як промінь сонця душу всім зігрів,
Ти радуєш усіх людей собою.

Ти - янгол, що зійшов з небес!
З тобою я по справжньому щаслива.
Життя без тебе втратило б свій сенс,
Твоє кохання - моя душа й сила!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 16 Травня 2010, 22:00:35
Я  закохаюсь  в  світ  без  тебе,
якщо  тобі  так  буде  краще...
я  заховаюсь  в  чисте  небо,
або  укриюсь  в  лісі,
                                           в  хащах...

і  ти  не  смій  мне  шукати-
образив...
     боляче...
           так!
               плачу...
не  варто  більш  мене  гукати-
нас  разом  більше  я  не  бачу...

іди, 
     без  мене  будь  щасливий-
ми  різні,
       ти  тепер  безкрилий...

______________________________

Глибокий  смутку,  не  лийся  в  душу,
Не  бий  в  віконце  гірким  дощем.
Болючим  щемом  не  рви  серденько,
Не  обвивайсь  довкола  їдким  плющем.
Душі  доволі  вже  того  трунку,
Що  злая  доля  давала  пить,
Наливши  щедро  по  самі  вінця...
Вона  ще  й  досі  мене  болить.
Я  хочу  світла,  що  гріє  душу,
Тепла  і  літа,  троянд  краси…
Бо  серце  –  птаха,  що  прагне  неба,
Мов  квітка  сонця,  трава  роси.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Azazello від 17 Травня 2010, 17:47:28
Ти відвернувся знов від тої,
що стільки вірила, чекала,
від тої посмішки простої.
яку тобі лиш дарувала.
Щодня обходиш її знов,
вона ж, нещасна, тихо плаче,
ти випиваєш її кров,
і робиш вигляд, що не бачиш.
Та пройде тиждень...може  два...
і знов захочеться любити,
почути лагідні слова,
подарувать коханій квіти.
І знов про неї ти згадаєш,
і знов до неї підійдеш,
і знов всім серцем запалаєш,
і знов для неї ти живеш.
Ти скажеш їй, що так чекала,
про всі бажання і думки,
вона ж когось поцілувала,
і той щасливець був не ти...
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 04 Червня 2010, 20:59:51
від vityska

..і потім дрібку полину,
щоб дим до обрію полинув...
Ти ще мене не пом"янув,
А вже спокутував провину.
Ти ще хотів сюди прийти,
Та вже не пам"ятав дороги.
Тобі вклонялися чорти
І відьми цілували ноги.
Ти був такий, як Новий Рік -
Врочистий і без міри п"яний,
І твій совино-винний крик
На клапті шматував і ранив.
Ти був такий, що плакав Бог,
Ти йшов у світ без слів і Слова...
Мені ж лишалася любов
І ніч, пуста і полинова.
Відповідь від: 04 Червня 2010, 20:05:00
Під дощооовий настрій....  :(

Сьогодні дощ пішов сухим вином,

Розщедрився - весну довів до бунту

І не намацав пів ногами грунту,

А я - не п’ю, бо вечір за кермом!

А ти не спиш -

Ти поводир комах.

Вони до тебе липнуть, як до Бога!

Сьогодні дощ напився і закляк -

Його додому відведе дорога.

А ми цвіли, як сірі горобці

На тих деревах, що сушились зранку

Весна вже вдруге доливає в склянку,
Бо й досі дощ сухим вином іде.

Юлія Косівчук
Відповідь від: 04 Червня 2010, 20:23:53
Наша зустріч така романтична,
догорає як свічка вночі.
Те, що ми в одне в одному сховані,
знаю я, розумієш і Ти.
Та нічого не можемо вдіяти,
довгі дороги - різні шляхи.
Між зірками і поміж хмарами
губимось я і Ти...
Між хмаринками ми блукаємо -
у зірок холодні світи
не розтоплять образи холода.
Загорнуті в невідомість,
розійдуться наші шляхи.
Губимось, розбігаємось,
повертаємось в нікуди.
Знову візьмеш мене за руку Ти,
в очі глянеш,
між нами - роки....
Відповідь від: 04 Червня 2010, 20:53:44

Поший мені ніч
від fotynija:


Поший мені ніч
                     із клаптиків тіней в кутках
                                       
                    порожніх кімнат.
Я вкриюся нею,
                        я спатиму тихо і чемно
                                                             і диханням стану.
Нічого, опріч
                     забутих слідів на стежках
                                                             вертання назад,
Де понад землею
                          лунали слова надаремно,
                                                                     стелились туманом.

Секунди всі злі,
                        і байдуже нас проминають,
                                                                    і квапляться геть.
Хто добрий - Один,
                             Хто рахує у нас кожен волос,
                                                                          удар кожен в грудях.
Із центру землі
                        вже зоряний дуб проростає,
                                                               впирається в твердь,
Спиняючи плин,
                       і годинники сунуть спроквола,
                                                                     і спогади судять.

Корону вдягни
                      із самотніх твоїх вечорів
                                                            і берись до шиття,
Ти можеш такий
                       ніч скроїти з уламків речей,
                                                                      з усього, що важить.
За день до зими,
                            щоб втекти від німотних дворів,
                                                                                зграї листя летять
У простір чудний,
                             який жодним з мільярдів очей
                                                                               нас не зауважив.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 05 Червня 2010, 00:02:18
Казали  правду  мені  в  вічі,
а  я  сміялася  до  них...
...до  підлих  слів,  вони  ж  бо  вічні,
а  гомін  у  душі  вже  стих...

Зіграла  свою  пісню  "щирість",
той  тихий  і  приємний  спів
забився  в  мозок  мій,  на  милість...
Я  знову  не  втекла  від  слів...

Нехай  замовкне  світ,  бо  правди...
ні  краплі  правди  в  нім  нема...
Було  вже  так  і  буде  завжди,
слова  живуть... одні  слова...

_____________________________

Зневажаю  цей  світ  за  мізерність,
страшну  злобу,  жадобу  і  гнів.
Витрачаю  життя  на  буденність,
вже  не  бачу  усіх  кольорів.
Тягне  в  ненависть  кожна  дрібниця,
пересуди,  конфлікти,  СЛОВА!
І  тихенька  проста  небилиця
розрізає  тіла,  як  дрова.

Перестаньте  ходити  ногами
по  забутій  вже  Богом  землі.
Чи  лісами,  полями  містами,
чи  босоніж  ходити  чи  -  ні,
вже  не  бачить  ніхто  того  неба,
тих  веселих  завжди  промінців...
Не  потрібно  це  нам  і  не  треба,
ми  убили  у  собі  митців...
_________________________

В  самотності  також  є  очі,
великі  і  сірі,  мов  дим...
Вони  бачать  все,  окрім  ночі,
окрім  тих  засніжених  зим.

В  самотності  також  є  руки...
...  та  тільки  холодні  вони...
Не  терплять  гіркої  розлуки,
не  гріють  їх  рухи  весни...

В  самотності  також  є  серце,
заб'ється  воно  ще  колись.
А  поки  що  тільки  здається,
що  вени  навічно  здались...

В  самотності  також  є  доля.
Нехай  не  щаслива,  сумна.
Але  це  її  власна  воля,
така-от  самотність  чудна...
_________________________

    Маленька,  крихітна  істота,                                                  Жорстоке  немічне  створіння,
    маленькі  досі  почуття.                                                        жорстокі  завше  й  злі  думки.
    Для  неї  мертва  вже  скорбота                                            Вбиває  цілі  покоління
    за  всім,  окрім  свого  життя.                                               й  зриває  молоді  листки.
    Маленька  крихітна  істота,                                                   Жостоке  й  немічне  створіння,
    маленькі  крильця  на  спині.                                                колючі  крила  на  спині.
    В  душі  одна  лише  турбота                                                 Не  має  власного  сумління,
    за  тими  ,  що  живуть  одні.                                                 живе  у  темній  стороні.

                                                       Вони  раптово  покохали,
                                                       Вона  його,  а  він  -  її.
                                                       Як  далі  жити  вже  не  знали.
                                                       Але  боролися  самі.
                                                       Вона  -  проти  його    злодійства.
                                                       А  він-  проти  її  добра.
                                                       Усі  чекали  цього  дійства,
                                                       Коли  ж  закінчиться  війна.
                                                       Вона  неслась  йому  в  обійми,
                                                       а  він  тихенько  пригортав.
                                                       Вона  не  знала,  що  йдуть  війни,
                                                       а  він  нічого  й  не  казав.
                                                       Пекельна  доля,  знову  муки..
                                                       Вона    -  це  ж  янгол,  демон  -  він.
                                                       Вони  трималися  за  руки,
                                                       Але  позаду  світ  гримів.
                                                       Комусь  прийшлось  зробити  вибір,
                                                       Вона  -  це  ж  янгол,  демон  -  він.
                                                       Бо  завжди  чувся  дикий  докір
                                                       з  обох  воюючих  сторін.
                                                       У  неї  ж  було  добре  серце,
                                                       у  нього  тільки  злі  думки.
                                                       І  хоч  шалено  все    здається,
                                                       але  й  у  неї  вже  гріхи.           
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: cgr від 05 Червня 2010, 00:36:01
Владимир Маяковский.


     ГИМН СУДЬЕ



По Красному морю плывут каторжане,
трудом выгребая галеру,
рыком покрыв кандальное ржанье,
орут о родине Перу.

О рае Перу орут перуанцы,
где птицы, танцы, бабы
и где над венцами цветов померанца
были до небес баобабы.

Банан, ананасы! Радостей груда!
Вино в запечатанной посуде...
Но вот неизвестно зачем и откуда
на Перу наперли судьи!

И птиц, и танцы, и их перуанок
кругом обложили статьями.
Глаза у судьи - пара жестянок
мерцает в помойной яме.

Попал павлин оранжево-синий
под глаз его строгий, как пост,-
и вылинял моментально павлиний
великолепный хвост!

А возле Перу летали по прерии
птички такие-колибри;
судья поймал и пух и перья
бедной колибри выбрил.

И нет ни в одной долине ныне
гор, вулканом горящих.
Судья написал на каждой долине:
"Долина для некурящих".

В бедном Перу стихи мои даже
в запрете под страхом пыток.
Судья сказал: "Те, что в продаже,
тоже спиртной напиток".

Экватор дрожит от кандальных звонов.
А в Перу бесптичье, безлюдье...
Лишь, злобно забившись под своды законов,
живут унылые судьи.

А знаете, все-таки жаль перуанца.
Зря ему дали галеру.
Судьи мешают и птице, и танцу,
и мне, и вам, и Перу.

Відповідь від: 05 Червня 2010, 00:18:26
С приговором судьи дали маху,
Казнённого не воскресить, увы,
Но в назидание другим судили плаху,
На ней невинного лишали головы,


Всё в королевстве подняли вверх дном:
"Казнили невинного вы человека!!!" -
Судьи кричали - "Палач с топором"
Ушел на обычный оклад дровосека...
Відповідь від: 05 Червня 2010, 00:23:17

ось іще классний:

Оборотни в мантиях


Быть может, так сложилась жизнь,
Быть может, негде «тёлке» жить,
Пусть первым камень кинет тот,
Кто ангелом в раю живёт.

Что взять с обычного мента? —
И жизнь не та, и власть – не та,
Начальство за разбой ругает,
Но долю с взяток – вымагает,

Чтоб на семью супруге дать —
Идёт он девок «крышевать»,
И в переходах, на беду,
Берёт с торговок-бабок мзду.

Но есть конклав святых людей,
Осмьнадцать праведных судей,
Что до блаженной седины
Живут судьбой родной страны,

Дана им свыше благодать —
Закон главнейший толковать,
И нет у них других забот —
За что и кормит их народ!

Как пережить, скажи мне, друг,
Пронёсся вражий подлый слух —
Честнейшая судейских рать
Готова Родину предать,

Народ, закон, Отчизну-мать —
Всех извращённо на...ать,
Продажно смысл истолковать
И белым – чёрное назвать,

На Конституцию «ложить»
И с Сатаною подружить,
Им ложь и правда – всё равно,
Раз «пипл» – «схавает» говно!

Не верю, нет, не может быть! —
Неужто смели подменить
Безгрешных праведных судей
На грязных шлюх, с угла б...дей?

Нет, не поверю, не пойму —
Где Прокурор, где СБУ?
Рятуйте, братцы, караул —
Где наш Гарант – убит, уснул?

Всё злобней оборотней ор,
Всё громче, громче волчий хор —
Кабмин и Рада, Прокурор,
Гарант и Суд – на воре вор,

Но спит народ, не слышит он,
Страны сквозь сон последний стон,
Клыкастых оборотней строй
Панует над землёй родной.
Відповідь від: 05 Червня 2010, 00:31:40

Фемиде

Закутанная в тогу шлюха
С кровавым тесаком в руках,
Слепа, глуха на оба уха,
Живешь бомжихою в судах.
Заклинило весы от грязи,
Которой лепятся дела.
Еще бы! Столько всякой мрази
В твоих руках приют нашла.
Приклеились и облепили
Чесоточною коростой.
Тебя имели и дарили,
Как проститутку на Тверской.
Баглаи, Лебедевы, Чайфки, -
Вышинских выблядков орда.
ОМОНов, РУБОПов, СОБРов шайки
Заполонили города.
Воняя потом, страхом, кожей,
Под черной маской, словно тать,
Скрывающей не лица – рожи,
Они готовы всех распять.
Наручниками – не гвоздями
Нас распинали на тебе.
И не крестами, а судами
Россия корчится во мгле.
Фемида! Сдерни с глаз повязку,
Хоть на мгновение прозрей.
В кровавой милицейской смазке
Сегодня миллион людей.
Ублюдки меч твой осквернили,
Ты стала блядью в их руках.
Твои прислужники сменили
Твоих служителей в судах.
Попала ты под “групповуху”
Еще в семнадцатых годах
И стала комиссарской шлюхой
В военно-полевых судах.
Потом, у чрезвычайных троек
Была подстилкой палачей,
В ГУЛАГовские новостройки
Гнала и взрослых и детей.
Менялись судьи, прокуроры –
Любой из них тебя имел.
Они кончали приговором –
Оргазмом многотомных дел.
Годам Россия не подвластна,
У ней особенная стать.
И продолжает сладострастно
Своих детей уничтожать
Фемида – бандерша России,
Ее малины ментовской.
Подонки меч твой оросили
Людской, кровавою росой.
Очнись! Стряхни с себя Указы,
Примерь, хотя б на час, Закон.
От лживой следственной проказы
Уже не крик стоит, а стон.
Взвесь на весах своих, Фемида,
Подставы, пытки, взятки, ложь,
Все унижения, обиды
От спрятанных под маски рож,
Взвесь избиения в ментовках,
Удушье, голод, боль и смрад –
Весь этот путь без остановок
В ГУЛАГовский, российский ад.
Брось на весы все беспределы,
Которые творят в судах...
Тогда ты, может быть, прозрела б
И сжала меч в своих руках.
- - -
Молчишь. Слепая и глухая.
Привычная до боли. Наша...
Ты на земле одна такая -
Фемида с маркой “Made in RUSSIA”!


© Леонид Амстиславский
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Alexander від 11 Червня 2010, 10:13:48
Я думала, что главное
            в погоне за судьбой -
Малярно-ювелирная
             работа над собой:
Над всеми недостатками,
             которые видны,
Над скверными задатками,
             которые даны,
Волшебными заплатками,
             железною стеной
Должны стоять достоинства,
             воспитанные мной.
Когда-то я так думала
По молодости лет.
Казалось, это главное,
А оказалось - нет.
Из всех доброжелателей
             никто не об"яснил,
Что главное, чтоб кто-нибудь
Вот так тебя любил:
Со всеми недостатками,
Слезами и припадками,
Скандалами и сдвигами
И склонностью ко лжи -
Считая их глубинами,
              считая их загадками,
Неведомыми тайнами
              твоей большой души.


Стихи Екатерины Горбовской (цікаво пише,чисто по жіночому)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Alexander від 11 Червня 2010, 14:52:34
до віршика
(http://s40.radikal.ru/i090/1006/a5/ec17c69161ab.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Tandylight від 11 Червня 2010, 15:23:21
Казалось, это главное,
А оказалось - нет.
Из всех доброжелателей
             никто не об"яснил,
Что главное, чтоб кто-нибудь
Вот так тебя любил:
Со всеми недостатками,
Слезами и припадками,
Скандалами и сдвигами
И склонностью ко лжи -
Считая их глубинами,
              считая их загадками,
Неведомыми тайнами
              твоей большой души.

 :bouquet:  Теж люблю цей віршик :)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 22 Червня 2010, 00:22:52
Дати волю собі...

Обернутись  на  мить
у  темряву,  тінь,  у  пустелю.
Кинуть  погляд  у  слід
холодний,  бездушний  (чуттєвий).
Опинитися  там,
де  все  лиш  чорно-біле  та  сіре.
Дати  волю  ногам
і  побігти  вперед  що  є  сили.
Дати  волю  рукам
й  розмалювати  все  у  яскраве.
Дати  волю  думкам
й  заперечити  все,  що  несправжнє.
Дати  волю  душі
й,  заспокоївшись,  розібратись  у  всьому.
Дати  волю  собі
написати  життя  по-новому...

_____________________________________

Любіть  життя,  воно  у  нас  єдине,
Лиш  раз  зустрінемось  на  цій  землі.
Робіть  все  так,  неначе  в  цю  хвилину
Ми  згаснемо,  спочивши  у  пітьмі.

Цінуйте  те,  що  зробить  з  Вас  Людину,
Від  зла  й  ненависті  Ви  душі  бережіть.
Хай  сяє  сонце  в  радісну  хвилину,
Освітить  шлях,  яким  йдете  в  житті.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 30 Червня 2010, 00:43:05

(http://www.poetryclub.com.ua/getpic.php?hw=200&file=upload/poem_all/00196719.jpg)


Вночі  вела  розмову  з  небом.
Воно  всміхалося  мені,
кидало  зорі,  пахло  медом,
легенько  гладило  по  тлі,
дивилось  в  очі  -  темно-темні,
а  я  йому  розповіла 
про  свої  сни  чомусь  непевні,
в  яких  щоразу  я  цвіла.

Та  небо  мовчки  споглядало,
сказать  нічого  не  могло.
Лиш  тихий  вітер  крав  лукаво
скарби  з  хмариночок  його.

Ну  що  ж  ,  спасибі  тобі,  небо,
за  ту  зорю,  що  впала  вниз.
Мені  нічого  більш  й  не  треба.
Ще  поговоримо  колись.
______________________

Чи  варто  бути  ідеалом
на  тлі  сторонніх  сірих  лиць?
А  може  краще  вже  з  загалом
вкладатись  на  місця  полиць?
Сидіти  мовчки,    непримітно...
В  руках  прокручувати  зло...
І  жити  так  одноманітно,
щоб  душу  в  пекло  понесло...
Та  ні...  Напевно,  краще  взяти
 із  серця  свого  все  добро.
Його  у  небо  десь  підняти...
і  кинути,  щоб  понесло
понад  горами  світле  сонце,
а  потім  знову  до  полиць
і  знов  закрити  те  віконце,
і  знов  закритися  від  лиць...
Отих  багряних  лиць,  не  сірих...
Що  ніби  ідолом  єси...
Що  ніби  зерен  повні  зрілих,
хоч  підбирай..  та  в  світ  неси...
Та  зерна  ті  волочать  кару,
їх  кожен  може  посадить...
...  немає  в  світі  ідеалу...
Й  нема  кому  про  це  судить......
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Azazello від 05 Липня 2010, 16:12:30
      Зрада

Вечір вже догорів,
Ти стояла одна.
Тихо падала ніч на алеї.
Ти не знала, що він
не чекає тебе,
Він шукає вже інщу лілею.
Не чекай і не плач,
Не сумуй, не ридай,
Він не вартий палкого кохання.
Ти його розлюби,
Зустріч з ним не шукай,
Не ховайся у теплі страждання.
А якщо і колись
Ти зустрінешся з ним,
Ти вдавай, що йому ти не рада
Будь ти горда – як меч,
Будь як камінь тверда,
Хай подумає, що таке зрада?!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 08 Липня 2010, 16:43:42
ось знайшла вірш. Не думала його викладати, бо дещо він нефоремний. Та мене спонукала ще одна юна смерть (прочитала "калуські пльотки")

До схильних на суїцид

У наших душах світить сонце,
Дає нам затишок, тепло,
Дарує спокій, розуміння
І безтурботності крило.

Але, у кожного бувають
Свої затемнення в житті.
Коли так важко і самотньо
Веде безвихідь до межі.

Коли так хочеться у вічність
Зробити свій останній крок.
І зникне біль, страждання, смуток,
Душа полине до зірок.

Ти думаєш, що ти бажаєш
У цей момент собі добра?!
О, ні! Ти просто утікаєш.
Ти хочеш зла, ТИ ХОЧЕШ ЗЛА!

Ти не довчив життя уроків,
Ти не вловив простеньку суть:
Без труднощів немає щастя,
Без болю сильним не стають.

І мужність – не в стрибку в безодню,
Не в гострих лезах, не в петлі.
А в тому, щоб перетерпіти
Перенародження душі.

Ще буде – нас не зрозуміють,
Прийде жорстокість, зрада, страх…
Та ми не зможем розвиватись,
Коли все гладко, як в казках.

Ми не зуміємо сприймати
Удари долі як урок,
Який навчить, не вниз – до себе
Робити виважений крок.

............І знов в душі засвітить сонце
І дасть нам затишку тепло.
Ти виріс, переріс, ти зможеш
Своє сліпе прогнати зло.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yarana від 08 Липня 2010, 17:28:00
всі кімнати захляпані тишею,
усі двері забиті наглУхо.
звідкись взявся комар,
вересканить на вухо,
прорізає повітря. Набрид...
не залИшу я
розчепірене небо розтвОрених
настіж вІкон. В цієї квартири
є традиція снів,
є залатані дири,
шиті білими нитками є
шви розпорені,
розпотрошені, дерті, як нАживо
свіжі рани у стані афекту.
я пишу на стіні:
" супер все і перфектно!"
а надію ховають завжди
майже заживо.

8.06.2010
Відповідь від: 08 Липня 2010, 17:24:12
Лід.Льоду холодного ти накришив повну чашу по вінця сьогодні.
Їж! Замерзай! Пробирається холодом серце, німіють вуста.
Нащо теплом проганяв осінь, кваплячись витекти напередодні
Річкою з диких джерел мого жару і зникнути десь у безодні?
Хутко рвонув, наче вітер. Займуться, як сіно, я думала, сподні.
Шкода. Та ніч, що дарована небом, була не така, не проста.

Ти шолудивим собакою, хвіст підібгавши утік, як з вольера,
Потім на місяць тихенько і жалібно вив. Не дістав до небес!
Здалеку байдуже зорі дивились виставу з нічного партера,
Дивний сюжет, наче взятий з класичних комедій самого Мольєра.
Мертво стояла на коврику з листя ні жінка твоя, ні химера,
Наче сміття, розгортала все сказане. Я ненавиджу тебе!

майже гекзаметр )))
Відповідь від: 08 Липня 2010, 17:27:05
У час застиглий я зрікаюсь спати,
Безсоння ночі надолужить день.
Піснями я уже приріс до хати,
Уже п*яніє серце від пісень.
О. Букатюк

О, де ви, дні? О, ночі, де ви?
О, де ви, всі мої пісні?
Спадає сніжно цвіт вишневий,
жовтіє ваза на вікні.

Пуста. І жовта. Просто ваза.
І просто небо через шкло.
І вітер весь пейзаж розмазав,
перекроїв, як Пікассо.

А ранок тане, мов цукерка
в дитячім ротику. Плечем
я притулюся до одвірка -
нагрітий сонцем, обпече...

Вібрує спека у повітрі,
а я не зрахувала сни,
яких зреклась. Зреклась на вістрі
непризабутої весни.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Gorec від 09 Липня 2010, 13:22:49
 Не знаю чи ця  поема для цієї теми, але вона по моєму про життя. Мені вона сподобалась.Вибачайте що трішки підкоригував романтичний тон цієї теми. ( якщо є більш підходяща тема для цієї поеми, прошу модераторів перенести.) 
Поэма о жиде
Известно всем – в начале века
Бог создал в мире человека,
А из ребра он создал деву,
Праматерь всех живущих – Еву.
Деяньям тем в противовес
Задумал сделать то же бес,
Но дело так хотел наладить
Чтоб человечеству нагадить.
Кому ж неведомо из нас,
Что бес нам пакостил не раз.
Через него – праматерь Ева
Вкусила плод запретный с древа.
Сама наелась и к тому же
Адама накормила – мужа.
Приховано: Показати
Бес гнусную задумал штуку,
Чтоб вечную наслать нам муку –
Взял дьявол жабу, волчье сердце,
Клопов, чеснок и фунтик перца.
Сказавши: «Зло чтоб совершить –
Всю эту дрянь надо сварить!»
Принес все в Ад, свалил в котел
И под котлом огонь развел…
Смесь целых сотню лет варилась,
Вдруг что то в ней зашевелилось…
Бес ухмыльнулся, ковш достал,
Взглянул и… с грустью засвистал:
«Выходит даром я трудился,
Сто лет варил, и – пшик случился!
Жаль мне потерянного века,
Не изведет смесь человека».
И, приуныв, сказал с досадой:
«Не то выходит, что мне надо.
Ведь зелье надо так сварить,
Чтоб человека – погубить
Нужна мне дрянь такого сорта,
Чтоб отпугнула – даже черта!»
Чертяка тут и говорит:
«Пускай лет триста покипит».
Подумал бес, прибавил к смеси
Лисицы зуб, змеиной спеси,
Все семь грехов, фунт адской сажи,
Набрал чего нет в мире гаже,
Все это густо замесил
И сверху крышкой придавил…
Котел тот наглухо закрыт
И ровно триста лет кипит.
Затем котел заклокотал,
Повсюду мрак и смрад настал.
Кругом все звери передохли,
Растения и те посохли…
И даже небо прикоптело.
С ухмылкой бес сказал: «Поспело!»
Котел для пробы покачал «гевАлт!»* – в нем кто то закричал
Бормочет бес: «Посмотрим штуку»
И запустил под крышку руку.
Меж тем в котле как завизжит
И выпрыгнул оттуда – жид!!!
Во всей красе явясь – во фраке,
В ермолке, в пейсах, в лапсердаке.
Орет: «мишУгана!»** что сил,
И… палец бесу укусил!!!
Тот обомлел: «Вот это рожа!
Со мной как капля с каплей схожа,
Не говорит жидюга – лает!
В восторге дьявол так и тает…
Услышав дьявольский жаргон,
Что меж чертей в Аду введен,
Бес до того тут умилился,
Что прям над жидом – прослезился!
Внезапно жид запел юлой:
«Давай меняться, дорогой!»
И чтобы время не терять,
Стал хвост у беса торговать.
Сказавши, что хвосты не носят,
Что скоро их и дамы бросят,
Что хвост его – не первый сорт
И молью тронут, и потерт…
Так бес жиду, тех истин ради,
Сбыл хвост, чтоб не болтался сзади,
И куцым бес сидит в Аду
За то, что хвост продал жиду.
Забравши хвост, тот грязный жид
Пред бесом вовсе не дрожит.
Нахал рассчитываться стал
И – тут же беса обсчитал!
С тех пор по миру жид хлопочет,
Вертит селянами как хочет.
Открыл притоны, лавки, банки.
Меняет рубль на фунты, франки.
Стал контрабандой торговать,
Перекупать и воровать.
Процент дерет аж сотню в год,
Людей вгоняя в жаркий пот.
Собрал мильоны темных шаек,
В них насадил Абрамов, Хаек.
Те с жиру начали плодиться,
Один в могилу – сто родится.
Везде мелькают лапсердаки
Точь в точь как блохи на собаке.
Уж если беса жид обвел
И хвост обманом приобрел,
Каких же натворит он бед
Тем, у кого хвостов то нет?!
Отсюда мой совет народу:
Жидам вы не давайте ходу!
Жалеть, щадить он вас не станет,
Предаст, продаст, сто раз обманет.
А если нужен вам пример,
Давайте вспомним СССР…
Коль нужен жид людей известь,
В России можно приобресть.
Вот он – во фраке иль мундире
Вертит делами во всем мире.
Уж нету пейс и лапсердака,
Умен жидюга, как собака.
Он потерял почти акцент
Ну, словом, жид – интеллигент.
Тогда, в семнадцатом году
Свергли царя и на ходу
Создали там советску власть.
Жид насладился ею всласть,
На всех он митингах орал:
«Това г ищи, я воевал!
Меня пошлите депутатом!
Я буду вам отцом и б г атом!»
Вот так, дурманя весь народ,
Всю власть он в руки заберет.
Так незаметно получилось,
Жиды – повсюду просочились.
В Советах, банках, профсоюзах,
В Управах, в партии и вузах.
Как будто так уж целый век,
Повсюду жид – свой человек.
В торговле, в Армии, в ЦК
Везде видна его рука.
«Живите весело сегодня,
А завтра будет веселей!»
Кричал по радио умильно
Всем обеспеченный еврей.
А люди, чтоб достать сатину,
В полях и шахтах гнули спину.
По мысли хитрого жида
Ввели тогда – Герой Труда.
И все вокруг довольны, рады,
Еще, мол, будут нам награды…
А вскорь, обиженный до слез,
Добудешь и туберкулез.
Бесхвостый черт решил в Аду:
«А ну ка к жиду я пойду…
Ведь это ж я – его творец.
Поди забыл меня подлец.
Его ж из грязи создал я.
Он хвост украл мой – вот свинья».
Оделся скромно, спрятал рожки
И зашагал черт по дорожке…
Пришел на шахту он: «Друзья,
Хочу увидеть жида я,
Давным давно в честной народ
Пустил его я в оборот…»
Но не успел он все сказать,
Как стали черта избивать.
Насилу вырвался бедняк,
Подбили глаз, погиб пиджак…
Пришел в село, зашел в колхоз.
«А ну, что с города привез?»
«Привез я только синяки,
Жидов нэмае, земляки?»
«Чудак! – смеются все крестьяне, –
В селе не будет этой дряни,
Он в кабинетах лишь сидит.
Там где начальник, там и жид.
А где голодная еда,
Там жида нету никогда».
«А что ты робишь, гражданин?» –
Спросил тут дьявола один.
«Сказать по совести, друзья,
То жида людям сделал – я».
Едва сказал он это слово,
Как черта бить начали снова…
Лупили граблями, цепом,
Лопатой, веником, серпом.
Едва бедняга цел остался.
И из колхоза вмиг убрался.
Подумал черт: «Ей, ей же, ей,
Видать подлюка мой еврей.
Пойду ка в город, посмотрю,
С людьми я – ТАМ поговорю».
Пришел на фабрику и в цех,
Спросил про жида. Хохот, смех.
«Средь грязи, копоти, станков,
Искать жидов? Жид не таков!
Он председатель, он нарком,
Партиец он всегда притом.
Парторг, директор иль завскладом,
Он служит здесь, ворует рядом.
Паек, квартира и авто,
Жене новехонько манто.
А мы как жили, так помрем,
Другого в жизни мы не ждем»
Услышав ругань, брань и мат,
Поплелся черт наш в Наркомат.
На двери надпись на металле –
Нарком Шевченко и так дале…
Вошел черт, плакался, молился,
Пока приема он добился.
Попав в роскошный кабинет,
Черт замер: сон то или нет?
Ведь это ж он, тот самый жид!
Он в кресле кожаном сидит.
Сто лет назад он хвост купил
И палец черту укусил.
Когда ж расплачиваться стал,
То даже беса обсчитал.
Черт рад обнять его как сына.
Что за прекрасная картина…
Но оказался скверным сын.
– «Что вам угодно, гражданин?»
И черт, волнуясь, говорил,
Как он в котле ту смесь варил,
Как смесь та триста лет томилась,
Как что то в ней зашевелилось,
Какой был смеси гнусный вид,
И как оттуда вылез жид…
Нарком внезапно быстро встал
На кнопку тайную нажал –
Тотчас же двери отворились,
И двое в форме появились.
– Не знаю, кто это, но он,
Похоже, вражеский шпион!
Чтоб не случилося беде,
Возьмите их в НКВДе!
Тут черт безумно разозлился
И к жиду так он обратился:
«Ах ты, продажная душа!
Ты ж не имел, брат, ни шиша!
И только я тебе, подлюке,
Подал в беде когда то руки.
А ты тут – здорово живешь,
Совсем своих не узнаешь!»
«Ну, что ви – слышали? Довольно!
Хватайте этот речь крамольний!»
И черта бедного взашей
Со всех погнали этажей.
В авто без окон усадили
И быстро быстро укатили…
Когда попал черт на допрос,
То с горя он повесил нос.
Как всякий бес видал он виды,
Но не стерпел ТАКОЙ обиды:
Жидовским духом тут воняет,
Жид жида жидом погоняет.
Не знал наш черт еще беды –
В НКВД ж одни жиды!!!
В два счета кодло закипело,
И бесу вмиг пришили дело:
Мол, у него шпионский вид.
А, главное – антисемит!
– Позвольте, – черт тут закричал, –
Да это ж я его создал!
Услышавши подобный бред,
Вмиг осознали его вред.
И многих слов не говоря,
Постановили – в лагеря!
А чтоб виновный не брыкался,
И чтобы он во всем сознался,
То черта мучили и били,
Все пытки Ада применили.
В душе мой черт должен признаться,
Что с ними Ад не мог тягаться.
Чуть Богу душу не отдал
И все, что надо, подписал.
И черта на гнилой соломе
Везут в раздолбанном вагоне.
Поехал. Не Кавказ, не Крым,
На Соловки его, в Нарым.
Там были русские, грузины,
Поляки, немцы, осетины.
Народ везли со всех краев,
Вот только не было – жидов.
Пять лет по ссылкам черт шатался,
Всего несчастный навидался.
И понял раз и навсегда,
В чем людям горе и беда.
Что всех дурачит, всем вредит
Его творенье – подлый жид.
И как безумно был он рад,
Когда попал обратно в Ад!!!
Он там попарился, умылся,
Вшей вывел, наголо побрился.
В Аду, тут понял Люцифер,
Живут честней, чем в СССР.
Кто праведен был – в Раю тот спит,
Кто виноват – в котле сидит.
А там невинные – в тайге,
А вороватые – в Кремле!
Созвал наш дьявол съезд чертей
И после пламенных речей
Решили все – без лишних слов:
Спасай Россию – бей жидов!!!

Москва 1935 год, Автор неизвестен
 :frend

Це  з книжки Григорія Климова "Божий народ"   :)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 11 Липня 2010, 23:25:21

    Одного разу осел фермера впав у криницю. Він почав сильно кричати, щоб йому допомогли. Фермер прибіг і задумався, як його звідти витягнути. Він почав роздумувати: "Осел мій вже старий, йому недовго залишилось... я все одно збирався нового купувати... криниця також висихає, потрібно нову робити... Візьму та й закопаю осла в криниці, тут глибоко, не буде чути неприємного запаху..." Пішов покликав сусідів, щоб допомогли йому. Всі дружно взяли лопати і почали засипати землю в криницю. Осел відразу зрозумів у чому справа і почав кричати, але через деякий час він притих. Фермер заглянув у криницю, щоб глянути, що там і дуже здивувався - кожну груду землі, яка падала ослу на спину, він скидував собі під ноги і топтав. Дуже шидко осел показався наверху і вискочив з криниці.

В житті нам часто зустрічається багато бруду, а кожний новий день буде посилати нам нову і нову порцію. Кожного разу, коли на тебе буде падати груда землі, стряхни її з себе і піднімайся вверх, тільки так ти зможеш вибратися із криниці. Головне - не зупинятися і не здаватися.

Звільни своє серце від ненависті - пробач. Живи просто і цінуй те, що маєш. Віддавай більше, очікуй менше.


"Он ластівка у небі синім-синім
Літаючи між хмар у небесах
Цей дух потрібен і людині
Так спробуй же здолай свій страх

Не завжди розумом керуйся
Та правила свідомості відкинь
Подумай про одне і сконцентруйся
Як птах у висоту поринь

Почуй слова , що серце промовляє
Ти не існуй, людина ж бо не звір
Вона живе або вмирає
Забудь лукавство й сам собі повір"
___________________________

Серед брехні, серед образ і зради,
Коли лиш бруд навколо і ганьба,
За сірим натовпом іде позаду
Чиясь не скорена, а зламана душа.
Колись вона попереду стояла
Смілива й горда, світла і свята,
Свої умови світу диктувала,
Красою звалася ота душа.
Помалу закінчилося століття
І час протік крізь пальці, як пісок.
Ти ж вийди наперед, зніми лахміття
І усміхнись, нескорена красо!
________________________

Струмок що протіка як та стежина на алеї
Це є життя і даль думок
Прислухайся до слів промовлених душею
Здолавши заборони і ступа ще крок

Весною розквіта алея квітами надії
Запилених бажаннями людей
Якщо не в'яне квітка - збуваються барвисті мрії
І радість сяє із очей

Затамувавши подих відчуваєш
Що ті секунди пролітають в глибину
Та знову йдеш і в вічності блукаєш
В свідомості питання все - чому?

На це питання відповідь шукати
Як чорну кішку в темноті
Не кожному дано пізнати
Який же сенс буття у нашому житті

Пізнавши суть ти розумієш
Життєвий шлях крізь терни нелегкий
Повір усебе і зумієш
Відчути запах квітів нетривкий

Так доглядай ж алею долі
Старанним будь садівником
Бо не ростуть надії-квіти у неволі
Як не тече вода забрудненим стумком
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 10 Серпня 2010, 21:31:33
пишу до тебе      від  8kuzzzia

не воруши моє мовчання

я так боюсь сказати щось не те

мене дратує це твоє зітхання

ще трохи й серце снігом замете

 

не воруши моє мовчання

не зараз трохи зачекай

ти ж не приймаєш ті зізнання

і кажеш хочеш йти

втікай!

 

не воруши оце мовчання

нехай побуде поміж нас

послужить тобі за навчання

за все інше розкаже час
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 14 Серпня 2010, 19:38:05
від Бовдурятка.


Це той вечір котрий блідо вповзає

Під шкіру і занозу заносить

Він ще нічого нічого не знає

Вона знає... що це все не просто

 

Вони простують на відстані рук

Тримаючи в них щось схоже на «вибач»

Кажуть лише чверть усіх слів у слух

І корчать приємну усміхнену либу

 

Вона здалась і догорів для неї акт

Він боязко ще ладен терпіти

Перевертати благання не в такт

І ним хоча б закінчити літо

 

Їй було потрібно реальне життя

Він все думав, мріяв... мріяв...

Йому потрібна  здавалось вона

Вона хотіла щоб він уже діяв

 

Тож кричати не варто всує

Остання маршрутка все ще курсує

Існує лиш те що вже трапилось, чуєш?

Тож мрії на жаль не існують...
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 29 Серпня 2010, 17:59:43
від 8kuzzzia

краще якби ти заснула
а як ні
я завжди тебе пригорну
і втому твою розділю з тобою
і смуток твій заберу
і радість тобі віддам всю свою
крізь відстань у незлічЕнну кількість води
час на 4 сантиметри волосся
не сумуй
повертайся сюди
хай там як би тобі не велося
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 31 Серпня 2010, 17:12:57
Не проси мене: "Люби!"
Я любити не навчилась ...
У моєї доброти
Вверх бере наївна щирість.
Не кажи мені: "Пора" -
Це звучить, немов покора ...
Не примушуй - не раба,
Не шуканням грошей хвора.
Не печаль бурхливу кров.
Бережи останнє слово,
В нього доказ - без основ -
Час поняття тимчасове.
Я - і радість, і печаль,
Ти ж, напевно, з цим змирися.
Не шкодуй, коли не жаль,
І як жаль, то не журися ...
Як підеш - звичайно йди.
І назад не оглядайся,
Щоб не було більш біди -
Полюбить не обіцяйся.
Мрій, надійся - все ж мовчи,
Будь і тихим, і шаленим.
Тільки вірити навчись
І чекати ще на мене ...
Будь відвертим, як дитя.
Зрозуміти й пояснити
Треба вміти це життя.
Треба вміти і любити,
І прощати, й берегти
Кожен дотик, кожне слово ...
Треба вміти віднайти
Щастя своє кольорове ...
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 11 Вересня 2010, 12:30:09
Поговори зі мною, ніжно, як ти можеш
Поговори і подихом залоскочи.
Якби ти знала, що вдвоє щастя множиш,
То ти б зуміла, а поки що мовчи

Поговори зі мною, я тебе помічу.
Напевне я кохати вже  почав.
Я забагато хочу - більше вдвічі.
Однак тобі утричі все віддав…

Поговори, благаю,все в тобі говорить.
Поговори, а хочеш заспівай.
Твій голос до екстазу вже доводить
Не відпускай і знову починай.

Що тут казати, просто і не зручно.
Я все на світі віддав б за це.
Тобою вбитий, ти стріляєш влучно
Так говори, я слухаю тебе.

Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 30 Жовтня 2010, 20:31:42
Від мене до смертних гріхів кількасот кілометрів.
Скаженому псові, як всім нам відомо, вони не гак.
Хоч сказу немає, та є з півдесятка моментів,
Що хочеш не хочеш, примусять вчинити так.

З них кривда найпершою жалість і людяність виїсть,
Як цього немає, тоді і людини вже теж нема.
І тільки кістяк, де з’єднались терпіння і вірність,
У людській подобі ще поки мене трима.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Barbi від 05 Листопада 2010, 13:37:20
жестокая любовь.
 :( :patient
Она сидела на полу
И, руки опустив, рыдала:
«Ну что я сделала ему?»
Всеми словами проклинала..
«Ну почему он разлюбил?
За что со мною так жесток он?
Другую видно полюбил
И вот одна я, одиноко.
Я не могу так больше жить!»-
Шептала, слёзы вытирая.
«За боль мне надо отомстить!»-
Она решила, всё рыдая.
В раздумьях ночь прошла её,
Она все встречи вспоминала,
Он отвернулся от неё.
Ей всё о нём напоминало.
Достала письма все она,
Что он писал когда-то тайно,
И разорвала их сама,
Одно забыла лишь, случайно.
Утром отправила письмо,
Где речь шла о последней встрече,
Всё было ею решено
Пришел он на последний вечер.
«Зачем расстался ты со мной?»-
Дрожащим голосом спросила,
«Я знаю, ты сейчас с другой,
Я думать о тебе не в силах»!
«Прости, ты знаешь, я любил,
И что произошло, не знаю.
Но взгляд другой меня манил,
Влюбился, разум я теряя».
«А ты не думал обо мне?
Что будет больно сердцу очень,
Ты снишься часто мне во сне,
Люблю тебя я между прочим».
«Забудешь скоро ты меня!»-
Сказал он это без сомненья.
«Не стоит утруждать себя,
Увидишь, всё покажет время»
Не понимал он ничего,
Не знал, как сердцу больно было,
Она смотрела на него
Печальным взглядом, так уныло!
«Что делать без тебя, скажи?!
Лишь ты один в моих мечтаньях!
Если обидела, прости,
Зачем нам это расставанье?»
«Всё, хватит! Надоело мне!
Забудь моё существованье!
Все было как в кошмарном сне,
Запомни наше расставанье!»
В последний раз она смотрела
В его прекрасные глаза,
Её душа в огне горела,
Катилась по щеке слеза.
Он уходил и, вслед смотря
Она стояла, понимая,
Не будут вместе никогда!
Опять слеза, за ней другая.
Так шла она домой к себе,
Не зная, как же жить ей дальше.
Зашла домой и на столе
Письмо, которое забыла раньше.
Вновь прочитала строки те,
И не мола остановиться,
Заплывшие слова в письме
«Когда же это прекратится!»
Душа от тела отделяясь,
Стремилась плавно к небесам,
А сердце билось, не сдаваясь
Оно было то здесь, то там.
Она погибла от любви
Такой жестокой и несчастной.
В душе лишь символ пустоты
Вся жизнь была её напрасной.
Узнав о смерти столь жестокой,
Он лишь, махнув рукой, сказал:
«Она была ведь одинокой
И душу ее Бог забрал».
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Tandylight від 05 Листопада 2010, 19:01:37
Такий сумний віршик Барбі... :(
але...
"Когда уходят принцы - приходят короли "  ;)

Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Barbi від 08 Листопада 2010, 09:53:32
Никогда не говори ей,что ты любишь.
Никогда не обещай ей ничего.
Всё равно,когда-нибудь забудешь,
Не забудешь,то когда-нибудь разлюбишь.
А она страдать будет потом.
Ей труднее будет позабыть обиды.
Ей сложнее будет уталить ту боль.
Боль,которую,увы,ты не увидишь.
Не заметив той ошибки,ты обидишь.
И ей трудно будет дальше быть с тобой.
Если любишь ты её-люби сильнее.
Если хочешь быть ты с ней-храни её.
Если чувства к ней несчастья не развеют,
Если чувствуешь,что без неё труднее-
Значит быть вам только вместе суждено.
Никогда не говори ей,что ты любишь.
Как когда-то говорил ты это мне.
Никогда не говори,что не забудешь.
Потому что,ты не знаешь,каким будешь.
А она мечтает про тебя во сне.
А она наивно тебя любит.
И жывёт тобой,как я жыла.
День и ночь твердя,что не забудет,
Что всю жизнь с тобою рядом будет.
Пусть она,раз я быть не смогла.
Никогда не говори ей,что ты любишь.
Просто в сердце свои чувства сохрани.
Может быть,когда-нибудь забудешь.
Не забудешь,то когда-нибудь разлюбишь.
А она уже не сможет без любви.
 :zakryto
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Barbi від 08 Листопада 2010, 11:44:22
Жила была девушка. У нее
был парень она невероятно
сильно его любила и он её
тоже . Но она заболела и легла
в больницу,у нее было
больное сердце и что бы
выжить нужна была
пересадка .Она ничего не
хотела говорить любимому

что бы он
неволновался .Каждый день
она мечтала увидеть
его ,почувствовать его
запах,дотронуться до его
губ,слышать
его голос. Ей сделали
операцию и она вышла из
больницы .
Первым делом она
сталазвонить своему
любимому ,но он
не отвечал. Когда она подошла
к холодильнику то прочитала.
== Я ==
ВСЕГДА БУДУ РЯДОМ.ВЕДЬ
ВНУТРИ ТЕБЯ БЬЕТСЯ МОЕ

Відповідь від: 08 Листопада 2010, 11:42:45
-Давай начнем с начала,все заново и снова???
-не надо!- я кричала,- любить я не готова
-Давай забудь обиды,не вспоминай былое
-Нет,я давно разбита, не кем нибудь тобою...
-нет смысла что-то строить
-Вернёшся в те же чувства
-Боюсь тебя ростроить .В моей душе так пусто
-Как время пролитело
-Люблю тебя как прежде
-А я забыть успела. Устала жить надеждой
-Тебя вернуть не просто,давно закрыты двери
-Пойми,я стала взрослой,теперь словам не верю
-Давай начнем с начала!!!!тобой лишь сердце дышит
-От боли я кричала но ты меня не слышал
-Малыш, ну что мне сделать? К твоим ногам скланяюсь!!!!
-ХВАЛЮ ТЕБЯ ЗА СМЕЛОСТЬ НО БОЛЬШЕ "НЕ СЛОМАЮСЬ"............
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 09 Листопада 2010, 00:42:08
Цей вірш не мій, але мені сподобався:
Этой осенью я никому не приснюсь,

Этой осенью я - неприкаянный ветер...

Я согрею в ладонях, как память о лете,

Свою грустную радость и светлую грусть...

Я люблю по аллеям бродить дотемна,

Когда воздух так чист и осенне прозрачен,

Когда сердце все знает спокойно...а значит,

Вместо слез и тревог - тишина, тишина.

Тишина, тишина...замирает душа,

Словно, вот, подожди - и откроется дверца...

Словно можно ещё и согреть, и согреться,

Словно можно ещё научиться дышать...

Словно можно ещё отступить за черту,

За которой не знаешь, что скоро случится...

Но попробуй поймай быстрокрылую птицу,

Но попробуй поймай в свои руки мечту.

И плывет этот город сквозь дымку и грусть

Через призрачность снов в нереальность рассвета...

Этой осенью я никому не приснюсь,

Этой осенью я неприкаянней ветра...
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: ksenya від 09 Листопада 2010, 15:55:31
Кажімо більше ніжних слів знайомим, друзям і коханим,
нехай комусь тепліше стане від зливи наших почуттів,
нехай тих слів солодкий мед чиюсь загоїть рану,
чи перший біль то, чи останній?!
Коли б то знати наперед!

Кажімо більше ніжних слів,
комусь всміхаймось ненароком,
то не життя людське коротке-
короткі в нас слова черстві...
КАЖІМО БІЛЬШЕ НІЖНИХ СЛІВ!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 10 Листопада 2010, 20:34:25
БРАВО, КСЕНЯ!  :bouquet: :bouquet: :bouquet:
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 12 Листопада 2010, 01:05:33
Благими намірами вистлана дорога в ад, а яка ж тоді дорога в Рай?

Любовь – главней всего на этом свете,
Любовью выстлана дорога в рай.
Любви хотят и взрослые, и дети,
С любовью на планете вечный май…

Церковных догм, не всем дано усвоить,
Библейских истин можно не понять,
Лишь для любви учить слова не стоит,
Мудрее сердцем пожалеть, обнять…

Людей любите, хворых, нищих, сытых,
Родных и близких, и совсем чужих,
Любите Русь, планету всю любите,
Зверей и птиц, и тварей всех живых.

И если вы обидчивы, ранимы,
Постыло всё и выжжено дотла,
Любите, и вы будете любимы,
И снова жизнь окажется светла…

Когда душа у вас в кровоподтёках,
Когда нет сил сопротивляться злу,
Любите, нет прощения в упрёках,
Любовь, улыбки, растворяют мглу…

Любви причастие необходимо,
Ведь непрощённым очень сложно жить,
Любимые, не проходите мимо,
Вас любят, вы обязаны любить…

И чувства эти удивят всех новью,
Забудут дУши слёзы, боль и страх…
И белоснежную, укрытую любовью,
Дорогу в рай найдете в облаках…

(не знаю чий це вірш)
Відповідь від: 12 Листопада 2010, 00:45:14
в глазах твоих утону - можно?
Ведь в глазах твоих утонуть - счастье
Подойду и скажу - «Здравствуй,
Я люблю тебя очень, сложно?»
Нет, не сложно, а трудно.
Очень трудно любить, веришь?
Подойду я к обрыву, круто
Буду падать, поймаешь, успеешь?
Ну а если уеду, напишешь?
Только мне без тебя плохо
Я хочу быть с тобой, слышишь?
Ни минутки, ни месяц, а долго!
Очень долго - всю жизнь, понимаешь?
Значит вместе. Всегда! Хочешь?
Я ответа боюсь, знаешь…
Ты ответь мне, но только молча
Ты скажи мне глазами - любишь?
Если «да», я тебе обещаю,
Что ты самой счастливой будешь.
Если «нет», я тебя умоляю,
Не гони своим взглядом, не надо!
Не тяни своим взглядом в омут!
Пусть другого ты любишь, ладно,
Но меня хоть чуть-чуть помни.
Я любить тебя буду, можно?
Даже если нельзя - буду!
И всегда я приду на помощь,
Если будет тебе трудно.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 15 Листопада 2010, 15:27:28
(http://www.playcast.ru/uploads/2009/06/10/1032820.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 15 Листопада 2010, 20:43:48
Мар"яна Савка
збірка "Квіти цміну"


Якби вітер тобою став,
він би тіло моє гортав
і нестримно горнув і пестив,
якби вітер тобою став.
Якби сонце було, як ти,
то б від ніжної сліпоти
засльозилися в нього очі,
якби сонце було, як ти.
Якби небо було, як ми, -
заховало б свої громи
і спочити лягло у травах,
якби небо було, як ми.



***
Так-от, ви знову бавились в слова:
ти пробачала, він просив пробачення,
і на екранах світового бачення
йшла мелодрама, зовсім не нова -
таки стара, зачовгана до дір.
Але яке кому до того діло,
що тіло тихо кануло у тіло
і полетіло до високих зір.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Barbi від 16 Листопада 2010, 14:00:20
Она ему сказала "Люблю тебя, люблю"
Он грубо ей ответил "Люби, я посмотрю"
Она ему сказала "Я без тебя умру"
Он посмотрел, и грешно "Давай, я подожду"
Она его спросила "Что делать без тебя?"
Он ей смеясь ответил "Забудешь ты меня"
Она в слезах шепнула "А хочешь докажу?"
Он ей сказал, не веря "Давай, ну я же жду"
И подбежав к окошку порхнула птицей в тьму,
В последок только крикнув "Я же тебя люблю"
И тут кольнуло сердце, он произнес слова:
"Зачем же эта гордость преследует меня?"
Стоял он очень долго, смотрел все время вниз,
Потом он крикнул громко "Зачем же эта жизнь???"

 :(
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Barbi від 18 Листопада 2010, 11:14:44
У  серці  біль  й  розчарування
Вже  оселилися  давно...
А  їй  так  хочеться  кохання,
Не  як  в  житті,  як  у  кіно.

Вона  пізнала  лиш  образи,
Та  ніжність  некоханих  рук,
І  в*їдливі,  набридлі  фрази,
Що  не  бентежать  серця  стук...

Вона  життя  ладна  віддати
За  щире,  пристрасне  "люблю",
Та  серце  міцно  стисли  грати,
А  душа  плаче:  "що  роблю?".

Їй  лише  двадцять,  в  душі  -  сорок,
Очі  втомилися  від  сліз,
Окутав  тіло  ніжне  морок,
Її  думки  -  то  темний  ліс...

Хтось  зле  над  нею  познущався,
Не  дав  кохання  хтось  знайти,
Тепер  сліпа,  німа,  нікчемна
Стоїть  в  обіймах  самоти...

 
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 25 Листопада 2010, 20:14:53
Приходять хвороби,
Але не приходиш ти.
Приходять інакші бажання,
Але не приходиш ти.
Вмирають коти у два способи,
Але не приходиш ти.
Виходять у різних містах
Книжки про до тебе моє,
Але не приходиш ти.
Мене переслідують люди,
Що схожі на неможливих коханих,
Але не приходиш ти.
Час все періщить за моїми вікнами
Я виходжу на двір і хочу
Аби він мене намочив,
Але час оминає мене
І значить, що ти не приходиш.
Мій одяг скрипить,
Мов суглоби у літніх людей,
Мов крісла у старому автобусі
В русі.
Я плачу коли,
Хтось співає про тебе пісні,
Я плачу,
Бо сльози не прісні,
А значить вони – це не дощ
І ти знову не прийдеш.
Тож часом здається, що часу немає,
Що час не існує зовсім,
Чи що він?
- Хвороби?
- Книжки?
- Про тебе нові пісні?
- Люди, що схожі на
Неможливих коханих,
Які віднаходяться легко
І випадково,
Які посміхаються м’яко
Та не дають номери телефонів.
І звідки щотижня
Хтось кожного разу новий
Пропонує узяти мені
Якесь кошеня?

                            oles_barlig
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 25 Листопада 2010, 20:24:02
Есть вечный город названный Разлукой,
По улицам гуляют сквозняки,
Там пустота, почти не слышно звуков,
Лишь тихий плач, от боли и тоски...

Истоптана тропа Воспоминаний,
Ручей Страданий полон горьких слез,
И дует ветер Разочарований,
И вновь в руинах замок чьих-то Грез...

Кто любит и разлюбит - не в ответе,
В тот город не приходят поезда,
А по ночам над городом всем светит
Надежды негасимая звезда....
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 25 Листопада 2010, 21:44:53
 НАШІЙ РЕВОЛЮЦІЇ[/color]  присвячується -

.....без тебе дуже самотньо. У цьому натовпі
облич і сердець сконденсованих в слові «ющенко»
які щогодини байдужіють від задоволення їжею
питвом і теплом відсутности боротьби
є лиш очікування ніц невідомо чого
і підтримка людей що вірять у наше чекання
і те що їхня робота на инших плечах
ми герої. Серед наметів
так далеко від рідних земель сімей та робіт
ми герої без плану подвигів
але з вірою в рай на кінцевій зупинці
за кілька кварталів створені філії пекла
за гроші. Вони спочивають і місія не надихає
ділами своїми звертати увагу народних спільнот
чи кримінального кодексу. Не вистачає тебе
це фіґово проте з тобою було б ще гірше
з’явився би привід ревнувати до небезпек
котрих ще немає та мають створитися
инакше б навіщо стирчав у кордонах
держави в столиці держави. Площа вирує
радісні крики летять помаранчево в небо
мізкам не страшний мороз – моментує дружбу
мов чай у холодні з гарячих рук
голосів площі імена котрих множаться
тут діляться печивом бротом і помаранчами
плюсують заклики руйнівникі бастилій
відпочивають в наметах рахуєш години без тебе
змінюючи шкарпетки задублі від холоду й поту
також від провокацій та спирту минулого вечора
люди все йдуть і ти поступово удома
черговий лимон витискаєш в черговий чай
підпаливши цигарки біґфордів шнур слухаєш музику
нестача якої переходить у надлишок забиваєш
ідеш дзвонити
тобі без котрої дуже самотньо.....

київ, 23-26.11.04     автор невідомий

Хто був - знає . Хто знає - не забуває...   :prapor:

Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 04 Грудня 2010, 19:38:02
      ФЕЯ.

"....Ну і хто ж тебе не сподобає?
Чи хтось іншу захоче звати?
Коли ти за образом і подобою,
Наче фея з цукрової вати...

Чи хтось на тебе не подивиться,
Чи хтось не пірне в очі яскраві?
Побіжать навіть ті, що на милицях.
Схочуть пити тебе, як каву...."

charmed_zb
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Barbi від 08 Грудня 2010, 11:06:34
Романтиков наверно не осталось...
смотрю вокруг - сплошные реалисты....
а мне черта в характере досталась...
мечтать о том, что близко и не близко...
мечтать о звёздах и планетных далях....
и видеть себя бабочкой над крышей...
я этот мир хочу узнать ...в деталях....
мне кажется я ветра шёпот слышу....
как скучно в мире жить без приключений...
без пикника на солнечной поляне...
без жаркого и тайного свечения
костра, на искры делящего пламя....
жить без мечты о парусах...о сказке...
я не могу - я просто умираю....
и часто я не предаю огласке
всё то, о чём в душе порой мечтаю...
Романтиков наверно не осталось...
кругом - реальность...и в душе нет пыла.
мы все живём в работе и усталость
Наверно в нас романтику убили
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 08 Грудня 2010, 23:13:03


Співає  осінь  тихо  колискову,
Не  із  печалі,  не  з  жалю  і  бід,
А  виткану  із  ніжності  й  любові,
Із  мрій,  які  зовуть  тебе  в  політ...

Заплутавшись  в  твоїх  очах  бажаних,
Розпусний  вітер  зацілує  твої  сни,
А  потім  десь  загубиться  неждано,
Залишивши  цілунок  потайний...

І  в  зоряному  сяйві  ти  відчуєш
Мій  погляд,  подих,  поцілунок  мій,
Тебе  ще  більше,  мабуть,  зацілую,
Ніж  цей  розпусний  вітер  моїх  мрій!

Я  навіть  ангелом  для  тебе  появлюся,
Оберігатиму  твій  сон  у  тишині...
Ти  засинай...  А  я  тобі  приснюся,
Та  так,  що  ніч  забуде  всі  пісні!

І  стане  казкою  для  нас  ніч-чарівниця,
Окутавши  весь  світ  в  серпанок  снів...
Тобі  в  цю  ніч  хай  не  лише  насниться,
А  здійсниться  усе,  що  ти  хотів!

(http://t1.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcSzI0OcpD3cWsP-LUGoMP6j77k8ZZxF1yiOZfUevkHRvZg5VFbePg)

Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 11 Грудня 2010, 15:29:58
Романтиков наверно не осталось...
Ей было сто лет. А ему сто три года.
Их встречи случались в любую погоду
и чаще всего почему-то по средам.
Он просто звонил, говорил: «Я приеду?»

Вот как-то по средам всегда приезжалось.
И даже когда вдруг она простужалась,
встречались они несмотря на простуду,
поскольку она обещала: «Не буду
дышать на тебя!», но, хоть это ужасно,
дышала. Никак не могла надышаться.
И даже – друг друга они целовали…
К ним мальчик в кафе выходил со словами:
«Садитесь, ваш столик сегодня свободен!»
И это случалось при всякой погоде,
и всё отступало – дела и болезни –
ведь каждая встреча могла быть последней:

сто лет и три года, конечно, не шутки.
Они не хотели терять ни минутки.
Объятия – много теплее, чем пледы.
Они были счастливы каждую среду.
В сто лет как-то глупо влюбляться, жениться.
Но годы бежали от них вереницей.
Объятия – много теплее, чем шали.
Встречались они. И дышали. Дышали.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 26 Грудня 2010, 17:42:52
  Szymborska Wislawa  -  ШИМБОРСЬКА ВЄСЛАВА - польська поетеса - Геній людства.  :good

в оригіналі -



Echo złożone w chór.

Cebula, to ja rozumiem:

najnadobniejszy brzuch świata.

Sam się aureolami

na własną chwałę oplata.

W nas – tłuszcze, nerwy, żyły,

śluzy i sekretności.

I jest nam odmówiony

idiotyzm doskonałości.


Utopia

Wyspa, na której wszystko się wyjaśnia.

Tu można stanąć na gruncie dowodów.

Nie ma dróg innych oprócz drogi dojścia.

Krzaki aż uginają się od odpowiedzi.

Rośnie tu drzewo Słusznego Domysłu,

o rozwikłanych odwiecznie gałęziach.

Olśniewająco proste drzewo Zrozumienia

przy źródle, co się zwie Ach Więc To Tak.

Im dalej w las, tym szerzej się otwiera

Dolina Oczywistości.

Jeśli jakieś zwątpienie, to wiatr je rozwiewa.

Echo bez wywołania głos zabiera

i wyjaśnia ochoczo tajemnice światów.

W prawo jaskinia, w której leży sens.

W lewo jezioro Głębokiego Przekonania.

Z dna odrywa się prawda i lekko na wierzch wypływa.

Góruje nad doliną Pewność Niewzruszona.

Ze szczytu jej roztacza się istota rzeczy.

Mimo powabów wyspa jest bezludna,

a widoczne po brzegach drobne ślady stóp

bez wyjątku zwrócone są w kierunku morza.

Jak gdyby tylko odchodzono stąd

i bezpowrotnie zanurzano się w topieli.

W życiu nie do pojęcia.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: KATRIN від 26 Грудня 2010, 17:56:43

 Переклад в студію  ;)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 26 Грудня 2010, 21:51:24
"...учіться,думайте,читайте і чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь." Т.Г.Шевченко

Це я кажу до того, що ми,як словяни , повинні розуміти не тільки ту мову,яка весь простір навколо "пробзділа", а й інші мови дружніх нам словянських народів. ( Вже не йде мова про франко-романську групу мов)

Чим більше знаєш ти мов - тим більше ти людина !


Тому пропоную викладати вірші,тексти на різних мовах в цій темі. Я б з задоволенням почитав на чеській,словацькій,білоруській....

Перекладати, КАТРІН, поезію зовсім не легко (як по новому пишеш). Тому,sorry,перекладу не маю. :bouquet:
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 27 Лютого 2011, 00:53:42
Не в праве мы судить, кого не знаем.
И если знаем, тоже не должны.
Как часто мы другого осуждаем,
Играя роли верного судьи.

И выводы свои спешим представить,
На суд горячей и слепой толпы.
О человеке просто забываем,
Что сам он властелин своей судьбы.

И резким словом больше режем душу,
Пытаясь осудить, а не понять.
И вывернув всё личное наружу,
Все косточки до блеска обглодать.

Кто дал Вам право, ну ответьте люди
Жестоко так кого то осуждать?
И сами Вы не знаете, что будет,
А - «никогда», торопитесь сказать.

И говоря о том, что незнакомо,
Вердикт не торопитесь выносить.
Да, мир жесток, но как жестоко слово,
Что мы спешим в эфир произносить...         

_________________________________

Жизнь рисует разные картины,
Мы рисуем разную судьбу,
Сами мы придумываем игры,
Сами же мы делаем беду.
Мы живём, как будто птица в небе,
Иногда она стремится вниз,
Жизнь, словно полёт в большую вечность,
А полёт – длиною в нашу жизнь.
Мы теряем, а потом находим,
Иногда совсем наоборот,
Мы хотим от жизни слишком много,
А порой и вовсе ничего.
Мы «летим» по небу в неизвестность,
И хотим реальность там найти,
Наша жизнь, она как будто вечность,
Наш полёт – длиною в нашу жизнь.
Одинаковые мы, или различны,
Не интересует никого,
Мы живём и наша жизнь – реальность,
Это важно и главней всего.
Видим свет и чувствуем свободу,
Дышим воздухом, который есть,
Выбираем сами мы работу,
А порой довольны тем, что есть.
Жизнь даёт нам много неизвестности,
И её решаем сами мы,
Наша жизнь – полёт куда-то в вечность, 
 А полёт длиною в нашу жизнь.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 05 Березня 2011, 21:29:14
Ліричне  - 

 Коли не спиться думаю про тебе,
                    Навмисно поринаю в твої сни -
                              Щоб там усмішкою розмалювати небо,
                                        Зачарувати ніжністю весни…

          Нечутно пригорнуся до обличчя,
                    Торкнусь вустами втомлених повік,
                              Щоби розтанули снігами протиріччя,
                                        З якими долю ти ділити звик…

          У подиху зумій мене відчути
                    Краплин весняних з гілочок верби,
                              В добра бажанні… хочу промайнути
                                        Ні сліду не лишивши від журби…

          І в росах лагідних промінням шепотіти
                    Серед ранкових затишних дібров,
                              В яких ти мріяв птахою злетіти,
                                        Щоб підказати, де живе любов…

          Коли не спиться думаю про тебе,
                    Казки чарую із відвертих слів –
                              Я розділю з тобою власне небо,
                                        Що не живе без кольорових снів…


та ПОВЧАЛЬНЕ  -

Не знущайтеся над часом,
Не гнівіть свого життя.
І не бійтесь передчасно
Завтрашнього майбуття.
 
Не ридайте за минулим –
Нема в нього вороття.
Не живіть тим, що вже було,
Не впадайте в небуття.
 
Там так легко заблукати
Й залишИтись на роки,
Вік безглуздо коротати,
Проти течії плистИ.
 
А реальний час минає,
Не зважаючи на вас.
Він свій хід не зупиняє,
Озираючись щораз.
 
Він свої безцінні миті
Вам дарує без кінця,
Та чомусь для них закриті
Ваші душі і серця.
 
Маєте – не бережете,
Хто ж у тому винен вам?
Тут і зараз не живете,
Не цінуєте свій скарб.
 
Не втрачайте час даремно –
Не дуріть самі себе.
У тупик, де пусто й темно,
Ця дорога заведЕ.
 
І захочете вернути
Колись вбитий вами ж час,
Та можливості не буде,
Не воскресне він для вас!
 
І прозріють ваші очі,
Серце з болю закричить.
Бо воно змінити схоче
Хоч одну-єдину мить.
 
Ви могли, та не зробили…
Успіх поруч був не раз.
Пустоцвітом вік прожили,
Пізно вже… Зійшов ваш час.
 
Щоб душа не рвалась в муках,
Поки час ваш ще біжить,
Вслухайтесь в життя науку
І цінуйте кожну мить!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 06 Березня 2011, 23:49:40
Никогда не жалей о прошлом,
Всем ошибки позволено делать.
В нашем мире безумном и сложном
Нужно просто в лучшее верить!
Ведь не знаешь, где будет горько,
Где упасть можно, ввысь взвиться
Взмахом крыльев любви только,
Или вдребезги оземь разбиться.
Не жалей,это просто бессмысленно,
Ведь уже не вернуть то, что было,
Возвращаясь во времени мысленно
Не исправить, что память не скрыла.
А терзая себя понапрасну
Ты теряешь жизни мгновения,
Все они быстротечно-прекрасны
Их куда-то уносит время.
Никогда не жалей о прошлом,
Всем ошибки позволено делать.
В нашем мире безумном и сложном
Нужно просто в лучшее верить...       

(http://t0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcRV_nI2Ba7OprvXn1rjdPlVDCYpdd-a73xJ_LfuECcgNqSAzzdx)

Говорят, что сильные не плачут
Говорят, им нипочем гроза...
Просто эти люди часто прячут
Красные от слез глаза...
Говорят, что сильные все могут,
Жить без теплых слов и без любви...
Просто эти люди с болью стонут
Там, где нет ушей и болтавни..
Говорят, что сильным все дается
Без усилия и без труда...
Просто этим людям удается
Всю усталость утаить всегда
Говорят, что сильным стать не сложно
Это, как умножить два на два...
Говорить, конечно, все возможно,
Только трудно сильным быть всегда...

Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 26 Березня 2011, 19:48:53
Під павутинкою
під металевою,
між нею лапничок,
над нею сніг,
я стану жінкою
і королевою,
і бездоганною,
і краще всіх.

В гаю лисиця я,
і риба в морі я,
і між камінням я
гнучка змія.
Моя позиція
і територія -
важка, невиграшна,
але моя.

Мені все видно тут
і чутно хруст в яру,
і дичина моя
прийде сама.
На каску, підняту
над краєм брустверу,
не сподівайтеся -
мене нема.

Під павутинкою
під металевою,
між нею лапничок,
над нею сніг,
я стану жінкою
і королевою,
і бездоганною,
і краще всіх.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: advokat від 19 Квітня 2011, 09:10:29
Дуже влучні слова про основну більшість сучасного суспільства. Знати б ще хто автор.

Мы любим тех, кто нас не любит,
Мы губим тех, кто в нас влюблен,
Мы ненавидим, но целуем,
Мы не стремимся, но живем.
Мы позволяем, не желая,
Мы проклинаем, но берем,
Мы говорим и... забываем,
О том, что любим вечно лжем.
Мы безразлично созерцаем,
На искры глаз не отвечаем,
Мы грубо чувствами играем
И не жалеем ни о чем.
Мечтаем быть с любимой рядом,
Но забываем лишь о том,
Что любим тех, кто нас не любит,
Что губим тех, кто в нас влюблен.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yurko від 19 Квітня 2011, 09:20:02
По тексту мав би бути чоловік. Але за загальним відчуттям виходить жінка.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Tandylight від 06 Травня 2011, 00:26:00
Давайте, будем бережней друг к другу -

Не говорить жестокие слова,

Не требовать расплаты за услугу

И не плести интриги-кружева.

 

Давайте, обходиться без подвохов,

На чьих-то нежных чувствах не играть.

Не нужно превращаться в скоморохов

И без умолку льстить врагам и лгать…

 

Давайте, будем честными друг к другу,

И не пускать для «блага» пыль в глаза,

Не делать из товарища прислугу,

Почаще нажимать на тормоза…

 

Давайте же, ценить чужое время,

Не заставлять людей напрасно ждать.

И уважать ошибочные мнения,

И никогда других не осуждать.

 

И в утвержденьях будьте осторожны -

Не нужно вешать сразу ярлыки.

Обидеть человека так несложно,

На то они и злые языки…

 

Но сколько же страданий и несчастий

Приносим самым близким, дорогим.

Сквозь зубы цедим равнодушно: «Здрасьте».

И сеем зло с намереньем благим…

 

Давайте станем чуточку добрее,

Чуть проще, чище, бережней к другим.

И станет всё прекрасней и светлее -

Мы новый мир любовью создадим.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 06 Травня 2011, 07:49:05
Віршик з питань.
01.04.11 12:23
…Що є для тебе співчуття –
Це спів чуття чи півчуття?
Як можна іншого почути,
Коли не мав ти відчуття
Того, що інший відчуває?
Комусь болить. Ти співчуваєш?
Ну, тобто, схожий біль ти маєш?
Чи, виявляючи цікавість,
Ти хід подій спостерігаєш?
Яка різниця між чуттям,
Що має тіло, й почуттям,
Яке ламає душу навпіл,
Нас відрізняючи від мавпи?
Цей вірш-питання недолугий
Встромити в серце леміш плугу
Чи ж зміг для засіву життя?
Чи, може, збуривши відразу,
Бажання автору образу
Вчинити кличе? Небуття
Від світла ділить борозною
Можливість чути почуття…

Azubr
---------------------------------------------------------

Я так хотів би бути...

Я так хотів би бути
весняним вітерцем:
тепло твоє відчути
і заглянуть в лице.


Як сонячний промінчик
торкнувся і побіг,
узяв би вушка кінчик
і лоскотав до ніг.


Легенько обнімав
твоє тендітне тіло
і ніжно цілував усе,
що мені мило.

Ласку і кохання
віддавав до краю...
Любов не є остання-
тобі її бажаю.

Лиш ти не відвертай
свої карі очі,
просто уявляй
такі шалені ночі.

viktor2323
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 13 Травня 2011, 11:16:32
Как-то, смешно, несерьёзно,
Все получается глупо и поздно,
Поздно встречаемся, глупо смеёмся,
Странно живём и смешно расстаёмся.
Жизнь, как плохое кино наблюдаем,
Ищем. Найдём, приглядимся. Бросаем
Любим без памяти, света не видим,
Так же легко мы потом ненавидим.
Жутко боимся хотя б на минутку
Просто как в детстве поверить кому-то.
Правда Смешно? ...Так измены бояться
Чтоб в одиночестве гордом остаться.
Впрочем уж лучше средь моря проблем,
Чем оставаться без разницы с кем.
Просто давайте любить, ненавидеть,
Помнить , прощать и хорошее видеть.
Пусть будет глупо, смешно, несерьёзно,
Лишь бы не вышло обидно и поздно!!!

                           ***

Я такая как есть и совсем не желаю меняться,
А еще не люблю я диктаторских слов “Ты должна…”
Я должна только Богу и в этом не стыдно признаться,
Да и маме с отцом…остальным же я просто нужна:
Я нужна на работе, чтоб были в порядке бумаги,
Я нужна своим детям – в ненастье подставить плечо
И друзьям я нужна, чтобы их поддержать в передряге
И кому-то еще, постоянно кому-то еще…
И не надо меня подгонять под какие-то рамки
И не надо воспитывать или чему-то учить.
Я такая как есть…и души открывая изнанку,
Я безмолвно кричу: “Да меня надо просто любить”.
Надо просто любить, не пытаясь к чему-то примерить:
Как готовит, стирает и может ли долго молчать,
Как ведет себя на людях, станет ли россказням верить,
Чем болела?..и все примерять, примерять…
Я умею понять, никого не виню, не ругаю,
Я умею прощать, в моем сердце ни зла, ни обид.
Я такая как есть!.. и меняться совсем не желаю.
И я знаю уж точно, надо просто ЛЮБИТЬ!!!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 01 Липня 2011, 19:26:13
МОЄ НОВЕ ВІДКРИТТЯ - ВІТАЛІЙ ІВАЩЕНКО !!!!!!!! 
 
Читаємо - http://viiv.co.ua/mozaika.html
Відповідь від: 01 Липня 2011, 19:16:46

А це мій ЖЖ друг - Мірек Боднар (нижче його вірші) Побільше б ТАКИХ ДРУЗІВ !  :frend

....постійне споглядання себе немов порожнечі
постійно ці зриви що переходять у тахікардію
креслиш план відступу обдумуєш лінію втечі
їм залишаєш любов собі – тільки віру й надію

надвечір коли небо приносить зливу та вітер
і з придорожніх дерев на асфальт опадає цвіт
напишеш в листі кілька тьмяних утішливих літер
котрі хтось потрактує як епітафію чи заповіт

можливо ще побачимось щасливо зоставатись
вітання усім хто ревно за мене молився й терпів
прощання липне на устах волокнами цукрової вати
і губиться в повітрі мов серед обширу степів

більше не буде радіопередач і приступів нудоти
птахів та дітей під будинком ранкових поливалок
будеш мандрувати і мандри триватимуть доти
доки шкіра не запахне як руки старих рибалок

доки нарешті не втямиш що твоя відсутність
комусь болить і ниє неначе рана під час дощів
доки не відчуєш задуху у грудях а в роті сухість
що стиснуть як місто весною стискають віття кущів

зникне бажання рухатись далі втіха гнати і гнати
у снах прийдуть обличчя друзів від яких вже відвик
обриднуть нічліжки – готелі колиби та пансіонати
і розляжеться серед ночі твій розпачливий крик....

------------------------------------------------------------------------

солодша за мед за цукрову тростину
чіпкіша за плющ та гінкий виноград
пам'ять що в тілі всю ніч без упину
кришиться дрібно і ранить мов град

приходить тепло і таке відчуття
ніби долоні постійно брудні
так само не знаєш як до пуття
звести ці судоми і згаяти дні

виніс зі всього не так вже й багато
трохи непотребу дрібку прикрас
хоч і траплялись бентежні загати
та якось минав їх твій тихий баркас

світяться садна поблискують шрами –
гідні медалі за програні битви
згадуй всі зорі дерева та брами
що чули твої відчайдушні молитви

може десь знайдеш на самому споді
те що ховалось усі ці роки
може відчуєш той протяг господній
що пам'ять тамує і гасить свічки

----------------------------------------------------------

врешті-решт усе закрутилось спочатку
і знову – вже вкотре – залишився сам
і знову господь поставив печатку
й віддав на поталу нічним голосам

стоїш як примара посеред дороги
як свідок єгови якийсь неприкаяний
навіть вода що долає пороги
минає твій простір грубо покраяний

будеш ще довго і вперто боротися
битись об час мов метелик об лампу
а може натомість як богородиця
отримаєш все відразу та залпом

а втім цей простір і не був твоїм
тому і не варто даремно злитися
спробуй тепер пояснити всім їм
що це як у поїзді додзвонитися:

то з'являється то пропадає зв'язок –
паскудне у оператора покриття
тож краще дивитись як тихий бузок
натхненно шукає собі опертя

достатньо насправді кількох епізодів
аби зрозуміти що це за вузькоколійка
у тебе цих спалахів світлодіодів
за минулі роки було більше ніж кілька

і хоч ти грузнеш у сипких пісках
і бліднеш та марнієш як кульбаба
послухай ще жаске гуцульське ска
з далекого присілка перкалаба

відчуєш в ту мить радість і смуток
і стане воднораз світло та темно
і скажеш собі – непоганий набуток
і грітимеш подихом досвіду зерна
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 05 Вересня 2011, 03:56:58
"...я визирнув за вікно
і небо сказало: буде дощ

я вийшов з під'їзду
і вулиця сказала: пахне жасмин

я прийшов до парку
і дерева сказали: вітер у верховіттях

так до мене тепер промовляє світ
тепер тільки так

колись було по-іншому
колись я їв черешню просто з дерева
а полуницю просто із землі
знав у якому місці сходить сонце і в якому заходить
коли починають співати птахи і коли замовкають
світ був ближче і я чув його виразніше

трава була зеленіша
небо – блакитніше

а світ
промовляв шепотом
і промовляв криком
світ промовляв схлипом
і риданням та виттям промовляв теж

тепер я максимум що роблю
так це визираю за вікно
виходжу з під'їзду
гуляю парком

тепер я максимум що роблю
так це йду до річки
роззуваюся
і босий ходжу по камінню

але цього замало –
щоб чути і бачити
цього замало

світ залишився
я віддалився –
вдаю що не бачу
світ продовжує промовляти –
вдаю що не чую

ховаюся..."                           Ше від Мірека Боднара
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 07 Вересня 2011, 04:24:11
 Від Sergo

... і щось у цьому є.. її волосся, що розсипалось на подушці,
її гарячий, млосно дихаючий дух..
її вуста, злегка ворушаться від дихання
і її пальці.. ніжність рідних рук.
.. сто раз дивився вгору та вертаючись
ще жоден раз не жалкував що саме тут...
любов живе три роки перш ніж статися
три роки випробовується суть
щоб на четвертий це волосся що на подушці
розсипавшись залізло мені в рот
і ніжно прогорнувши його впевнений
це саме те це саме та я твій пілот
на ніч на день на труднощі й буденності
на ідіотів, керівнцтво і вождів
ми входимо в потоки турбулентності
для тебе в мене парашут напоготів
і ми ховаємось від світу ..світ під ковдрою
ми проти світу він весь проти нас
ти будеш королевою не гордою
а поки спати.. за вікном вже пізній час.
... і щось у цьому є.. її волосся, що розсипалось на подушці,
її гарячий, млосно дихаючий дух..
її вуста, злегка ворушаться від дихання
і її пальці.. ніжність рідних рук.


 Та наш земляк Іздрик Юрко (нижче)

"....усе що ти вмієш – це просто чекати
без віри без нервів без серця без сцен
а буде кінець а чи може початок
на те божа воля й диявольський дзен
добути до "потім" забути про "вчора"
дожити до завтра змінити ім'я
і вирости з сімені як мандрагора
й врости у каміння на ймення "земля"
допоки чекаєш навчитись літати
а поки літаєш навчитись повзти
і видертись десь на вершок арарату
минаючи варту і митні пости
поститися жорстко і жерсть милосердя
приймати покірно без нервів без сцен
коли на пісок розсипається твердь і
море стікає у хвилі знамен
короткий займенник – твоє дієслово
а слава твоя розділова як знак
чужої кружної облудної мови
де тисячі літер і цифри навспак
пакуй чемодани пиши заповіти
готуй сувеніри і просто чекай
що вже за секунду закінчиться світло
і от увімкнеться обіцяний рай

нікого не буде нічого не згасне
ніхто не помітить знамення твого
бо все що умієш робити ти класно
це тупо чекати не знати чого...."

жінка чекає на КОГОСЬ
чоловік - на ЩОСЬ


Відповідь від: 07 Вересня 2011, 04:06:17
від Мо   

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.

У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.

У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.

У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Ne-TA від 19 Вересня 2011, 23:19:00

Порожня тиша-
В ній прозріння?
у ній вся суть?
І весь запал?
І ти не граєш
у безвихідь,
Ти йдеш у путь.
Ховаєш жаль

Безмежний простір-
В нім спасіння?
В нім панацея?
В нім зникання ран?
У ньому дух?
Страстей кипіння?
У ньому порожнеча...
В ньому жах.

Іти без шляху?-
Неможливо
Те саме,
Що пити без води
Твій біль-
У нім спасіння
У нім вся суть,
Ідеш, щоби знайти.

Та ти боротимешся,
Я знаю
ти не злякаєшся біди,
Ти помовчиш
І в тім мовчанні
Розтопиш біль,
Та щастям тихим
    Закричиш...
________________________

Куди біжить той час шалений ,
Куди він хоче утікти?
У вир думок кидає незбагненний
Стирає всі твої невидимі сліди.

Десь світло там, за горизонтом
І кличуть в даль непройдені шляхи.
Що буде завтра - прикро невідомо,
А хтось запалює нові зірки.

Шукаєш знов маленькі миті щастя,
Що наче пил-усюди і кругом
І сил не витачить упасти,
А йти нелегко зі зламаним крилом

Здається все якимось нереальним,
Окутане нездійсненим і дивним сном.
Ти розумієш-не все в житті буває марним.
І своє серце сповнюєш добром.

Чого чекати від життя-не знаєш
І віра в світло тріснуло, як скло.
Єдине вірне- від долі не втікаєш,
Не тягнеш душу кудись на темне дно.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Tandylight від 13 Листопада 2011, 15:52:14
Він неперевершений :)

http://www.youtube.com/watch?v=kkHMxXsnE5k
Відповідь від: 13 Листопада 2011, 15:40:54
«ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ—ЛЮДИНА?»

ЛІНА КОСТЕНКО


Крила

А й правда.

Крилатим грунту не треба.



Землі немає.

То буде небо.



Немає поля.

То буде воля.



Немає пари.

То будуть хмари.



В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина?

А що ж людина?



Живе на землі.

Сама не літає.

А крила має.

А крила має!



Вони, ті крила,

Не з пуху-пір'я,

А з правди.

Чесності і довір'я.



У кого – з вічного

Поривання.

У кого — з вірності

У коханні.



У кого — з щирості

До роботи.

У кого - з щедрості

На турботи.



У кого — з пісні,

Або з надії,

Або з поезії,

Або з мрії.



Людина нібито не літає...

А крила має.

А крила має!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 09 Січня 2012, 16:02:49


Коли отримуєш
листа з лівої адреси
і за парою слів
точніш ніж за голосом
чи почерком
упізнаєш друга
— це молодість

коли ненав’язливе
нагадування про себе
з глибин пам’яти
нездійснених намірів 
ненаснених мрій
дратує ще той спам
— це зрілість

коли з адрес
на які свербить надіслати
те чим прагнеш поділитися
годі чекати відповіді
— це старість

а коли тобі
стає байдуже
до всього того потоку
потрібної і непотрібної інфи
— то смерть?
  чи воскресіння?

погугли це
якщо є зв’язок....

        danylo-kubai.dreamwidth.org
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Alexander від 09 Січня 2012, 17:54:38
 :)
http://www.youtube.com/watch?v=9btwBniGFag
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Winston_Nebel від 10 Січня 2012, 20:06:24
Наскільки я зрозумів, тут викладають віршовані рядки. Так як в мене в цьому ділі зараз великий застій, кидаю старий матеріал. Якщо я кинув не сюди, тикніть хтось пальцем мені неосвіченому, куди треба кидати. Побільше критики в мою адресу!!!!!!!! Я таки хочу дізнатись про свої помилки, а на них мало хто мені вказував. Одне уточнення: в мене деколи питають, чому я пишу українською й російською мовами. Я вважаю, що кілька мов у творчості однієї людини - не дефект. Основні твори я завжди пишу українською (прозові, а також програмні поетичні).
«Сон», збірка «Дітям кризи», 18 квітня 2008 року
 «Я полечу під музику орлиних крил
У мрій безхмарних світлу далину –
Відкинув я тягар старих мірил
І суєту покинув я нудну.
Я довго спав… Ввижалося мені,
Неначе краплі у хмарках ожили,
І закружляли у танку вони
Та землю всю, вальсуючи, омили.
І з райдугами я заспіваю в унісон –
Так чисто й дзвінко буде хор звучати!
Я знаю – буде це насправді, це не сон!
Хотів би кожен радість таку мати!..»
__________________________________
«Що деколи може сказати людина», листопад 2010 року
Через секунду на стіл похилиться
Голова моя
У калюжі крові лежатиму
   Вже не я…   
Ви не чули мій крик безвихідний,
Ви не бачили мою душу розкраяну.
Вам дивитись на мене невигідно,
Зберегли ви ненависть затаєну.
Очі мої дивляться в дуло…
Шлях до смерті – залізна машинка…
Я не раз вже подумав – всі, мабуть, призабули,
Що свинець – це для мозку начинка…
Щоденники мої переповнені зверху донизу…
Читайте їх – і дивіться: мене вбила криза.
Але не та, що роздута політиками,
А моя, душевна, осміяна критиками…
_____________________________________
Читай в розкритій книзі тишини
Про часу тінь, що проминає вмить…
Дощу послухай тихий плач невтішний,
Як кожна крапля у траві бринить.
Чекай… І, може, мокрою рукою
В твоє вікно постука хтось безликий,
Але водночас болісно знайомий.
Ти знаєш добре – він тебе покликав.
Повір у безмір зоряної ночі,
Усі пориви серця зупини
Й побачиш – неба нетерплячі очі
Читають довгу книгу тишини.»
______________________________
На добраніч, зірки безталанні!
Вам - мовчати назустріч вікам
Й проводжати секунди останні
Ночі тихої в сонячний храм.

Берег снів обіймають хай мрії -
Я нахилюсь до моря й почую прибій...
У чеканні завмру: тільки б казки вітрила
Пригасили на хвилю дух мій.

Міг би комусь донести у серці
Всі слова неземні та мені непідвладні...
Намагавсь я - й тоді в світ приніс я пісні,
Моїх перших дітей безпорадних.

Розбитих лебедів скляних, слова,
Я склеював, як міг, з невинністю дитини.
Та все - скінчилась чудодійна ніч,
В імлу буденну вдягнена трава...
______________________________________
Мы все строители - для нас не все возможно.
От нас зависит лишь, сколько этажей
В полете мы предсмертном посчитаем,
Когда закончится счет наших дней.

Стрелу из камня в небеса построив,
За будущее испытываем страх.
Бывает все и думаешь, на свете жить ли стоит,
Если не ведаешь когда потерпишь крах.

Десятилетиями складываем камни,
Чтоб все разрушилось в единый миг.
Кто больше сложит - жизнь считает раем
А честный лишь спокойней спит.
____________________________________
Лунный свет на земле -
Всех людей единый сон.
Как накидкой, город укрыт
Золотом тихих ночей.

И дорога, словно стрела,
Устремилась в небо, ввысь,
А по ней солдаты идут
В путь последний свой.

Пуль дожди, взрывов гром -
Вот что ждет тех, кто идет,
И дорога в город, назад,
Тем, кому повезет.

Спали все, кроме них,
Тех, кто город защитит
И положит жизнь свою
За спасенье тех, кто спит.
_________________________________
Глазами жестокости этого мира
Смотрю на планету Земля -
И вижу лишь тьму, вижу лишь зло,
Жизнь, лишенную красок добра:
Пасмурный день,
Ливень холодный,
Беззвездную ночь,
Рассвет без солнца,
Лес без деревьев
И радугу без цветов.
Тут в одобреньи лишь только те,
Кто всюду, по всей Земле,
Видя лишь зло, хотят лишь забрать.

Я проходил по улицам темным
И видел лишь бойницы зла -
Их пушки направлены только на тех,
Кто видит иначе жизнь,
Только на тех, кто видит добро
Повсюду, по всей Земле,
В каждой росинке, в каждой звезде.




Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 21 Січня 2012, 19:21:47
Солнца луч цветы в бутонах будит,

Расцветает от тепла цветок.

Мы — никто, пока нас не полюбят,

Если мы не любим, мы — никто!


Если б пчелка звонко не жужжала,

Соты в ульях были бы пусты.

Если б мать ребенка не держала,

Не было бы в мире красоты.


Одиноко там и сиротливо,

Где любовь приюта не нашла.

Человек не может быть счастливым,

Если в сердце к ближним нет тепла.


Без любви земля б чужой нам стала,

Слишком долгим был бы жизни срок.

Не было б прощаний на вокзалах,

Не было бы чтенья между строк.


Без любви единственным ответом

Был бы смерти роковой порог.

Но она сияет ярким светом,

И мы знаем, что любовь есть Бог!


Это Он цветы в бутонах будит.

От Его тепла цветет цветок.

Мы — никто, пока нас не полюбят,

Если мы не любим — мы никто.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 01 Лютого 2012, 11:49:57
Я шукала Тебе
в шарудiннi тiней,
що пройшли крiзь мене,
i у полум’ї свiчки,
що щезло, не обпекши мої пальцi…
А потiм були очi,
глибокi i свiтлi,
як бездоння неба…
Я не вмiла чекати
i рвалася iз власного тiла,
але Ти не приходив,
бо нiколи вiд початку свiту
не залишав мене.
Я шукала…

    Олена НЕКОРА
Відповідь від: 01 Лютого 2012, 11:22:36
Зупинись, не втікай, поговоримо мить,
Я на це сподіваюся дуже.
Від журби я хворію – так серце болить,
Бо до тебе воно не байдуже.
Прислухатися вмій і мене зрозумій.
Душу й серце хай сумнів не точить.
Від гарячих долонь не холонь, не холонь –
Розквітай, як троянди бутончик.
Я тебе всім єством до краплини зіп’ю,
Обійму, пригорну, розцілую.
Не пущу, не віддам, бо навік загублю
І себе вже нічим не врятую.
    Віктор Геращенко
Відповідь від: 01 Лютого 2012, 11:35:45
Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
добро і правдо віку. Через сто
зневір. Моя душа, запрагла неба,
всерозкриленна держить путь на стовп
веселого вогню, що осіянний
одним твоїм бажанням - аж туди,
де не ступали ще людські сліди,
з щовба на щовб, аж за смертельні грані
людських дерзань, за чорну порожнечу,
де вже нема ні горя, ні біди,
і врочить порив: не спиняйся, йди.
То шлях правдивий. Ти - його предтеча.

Василь Стус
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 14 Лютого 2012, 11:09:54
віслава шимборська


ЕЛЕГІЙНИЙ РАХУНОК

Скільки тих, що я знала
(якщо насправді їх знала)
мужчин, жінок
(якщо цей поділ залишається чинним)
переступило той поріг
(якщо це поріг)
перебігло через той міст
(якщо назвати це мостом) –
Скільки по житті коротшому чи довшому
(якщо це для них все ще якась різниця)
доброму, бо почалося,
злому, бо закінчилося
(якщо б не воліли сказати навпаки)
опинилося на другому березі
(якщо опинилося а другий берег існує) –
Не дано мені знати їхньої дальшої долі
(якщо це навіть одна спільна доля і якщо доля)

Все
(якщо цим словом не обмежую)
мають за собою
(якщо не перед собою) –
Скільки їх вискочило з шаленого часоплину
і вдалині щораз щемніше зникає
(якщо варто вірити перспективі) –
Скільки
(якщо запитання має сенс,
якщо можна дійти до остаточної суми,
поки рахівник не дорахує себе)
поринуло в той найглибший сон
(якщо нема глибшого) –
До побачення.
До завтра.
До наступної зустрічі.
Вже цього не хочуть
(якщо не хочуть) повторити.
Віддані на нескінченне
(якщо не інше) мовчання.
Зайняті тільки тим
(якщо тільки тим)
до чого їх змушує відсутність.


НАПИСАННЯ ЖИТТЄПИСУ

Що потрібно?
Потрібно написати заяву,
а до заяви долучити життєпис
Незважаючи на тривалість життя
життєпис повинен бути коротким.
Обов'язкова стислість і відбір фактів.
Зміна краєвидів на адреси
і мерехтливих спогадів на нерухомі дати.
З усіх кохань вистачить шлюбного,
а з дітей тільки народжені.
Важливіше, хто тебе знає, ніж кого знаєш ти.
Подорожі тільки закордонні.
Приналежність до чого, але без для чого.
Відзнака без за що.
Пиши так, ніби ти з собою ніколи не розмовляв
і обминав здалеку.
Помовч про собак, котів і птахів,
реліктовий мотлох, приятелів і сни.
Згадай скоріше ціну ніж вартість
і заголовок ніж зміст.
Важливіший розмір черевиків, ніж куди він іде,
той, ким вважаєшся.
До того додай фотокартку з відкритим вухом.
Враховується його форма, а не те, що чути.
Що чути?
Гуркіт машин, що мелять папір.

Переклад Оксани Нахлік
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 14 Лютого 2012, 17:07:19
Ryszard Rynkowski - Życie jest nowelą

Jak "Pory roku" Vivaldiego
Zmienia się światło w twoich oczach
Powiedz mi życie coś miłego
Nie pędź tak, proszę, daj odpocząć

Życie , życie jest nowelą,
której nigdy nie masz dosyć
Wczoraj biały, biały welon
Jutro białe, białe włosy

Życie , życie jest nowelą
Raz przyjazną a raz wrogą
Czasem chcesz się pożalić,
ale nie masz do kogo

Każda rodzina jest jak drzewo
Łamie się chwieje, czas je zmienia
Jak w "Porach roku" Vivaldiego
Szczypta zachwytu, łyk cierpienia

Życie , życie jest nowelą,
której nigdy nie masz dosyć
Wczoraj biały, biały welon
Jutro białe, białe włosy

Życie , życie jest nowelą
Co wciąga jak rzeka
Chciałbyś dziś znać przyszłość
Lecz musisz poczekać

Życie , życie jest nowelą,
której nigdy nie masz dosyć
Wczoraj biały, biały welon
Jutro białe, białe włosy

Życie , życie jest nowelą
Co wciąga jak rzeka
Chciałbyś dziś znać przyszłość
Lecz musisz poczekać

z serialu "KLAN"   Pisnja meni nu duuuze podobajetjsja .  :good
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yurko від 14 Лютого 2012, 17:27:53
Відвик від польської мови, а від письмової тим паче. Важко читати :(

А самі поляки певно часто згадують цей кавалок: Życie jest jak papier toaletowy-długie,szare i do dupy :/
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: DVania від 14 Лютого 2012, 17:47:42
Важко читати
мені читати не важко,от з писати ніяк :unknow,серіал цей пару раз дивився,пісня гарна.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yurko від 14 Лютого 2012, 17:55:13
Або ти мене не зовсім поняв, або так не буває. Я не кажу, що мені аж так важко читати шо аж капець. просто напруження при читанні перебиває задоволення від прочитаного.

А якщо ти вже настільки вчитався, що такого нема, то писати тоді не важко, бо слова вже є у голові.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: DVania від 14 Лютого 2012, 17:59:47
Я не знаю,чесно скільки раз в Польщі був,з поляками розмовляв, в один період взагалі говорив вже майже без акцента.Тай польську чую з дитинства ,біля границі виріс,читаю добре ,а писати млинець не можу і все ,прикол якийсь.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yurko від 14 Лютого 2012, 18:09:33
Тоді дам пораду. Постав у бравзері перевірку орфографії (польської) і гайда писати листа уявному другу.
Бачитимеш одразу і помилки і варіанти правильного написання. За 3-4 таких листи прийде впевненість ;)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Кітка_Проня від 14 Лютого 2012, 18:14:01
я спочатку навпаки, писати навчилась.. бо як знаєш, як слово пишеться - розумієш його, коли чуєш
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: DVania від 14 Лютого 2012, 18:15:12
Можна попробувати,але чи на довго мене стане :unknow я вже шведську пробував вчити.Вмію до 15 рахувати :=)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yurko від 14 Лютого 2012, 18:18:32
А я до 10  :=)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 20 Лютого 2012, 16:27:46
У місті казок

Я дихаю містом, воно дихає нами.

Твоїми словами, моїми віршами.

Сурогатом вівторків та похміллям субот.

Все дуже просто жодних турбот.

Все на інстинктах, що хочеш – те маєш.

Один лише натяк, а далі сам знаєш.

 Нічого не бійся, це така гра

Сховайся в мені і рахуй до трьохста.

Мегаполіс перетворює нас на повій.

Просто змирись. Сьогодні – ти мій.

Нафантазуємо взаємне кохання.

А що буде потім – подумаєм зрання.

Пластик будення. Швидкоплинність подій.

Навмисно-старанне позбавлення мрій.

Неоново-штучно палаючі очі.

Сказала б кохаю, та кажу просто «хочу…»

Казка зі смаком великого міста.

Валютні принцеси, королі-егоїсти.

Любовні сюжети з вульгарним підтекстом.

І хепіендів не буває без сексу.

Справжність лише в цигарковому димі.

Все інше навіяне нами і ними.

У цьому коханні забагато сарказмів.

Допінгів та позашлюбних оргазмів.

Ми  в ритмі міста, аміго, ми в темі.

Лиш не питай хто ми і де ми?

У нас є щось спільне, напевне бажання,

Дотики, подихи, все… крім кохання.


wid Bl4k
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 01 Квітня 2012, 09:35:53
 Kiljka dowoli nepohanyh tekstiw polskyh pisenjok . W Neti bez problem widnajdete. :)

Szymon Wydra 06-Szaromija

Kiedyś przyjdzie taki dzień
który wskażę drogę gdzie mam iść
całe życie moje będzie snem
nikt nie będzie liczyć się
tam będziemy tylko my

Wymyśliłem nam dom
byśmy wracać mieli gdzie
byśmy mieli własny kąt
a kiedy będzie nam źle
będzie służył nam za schron
musisz tylko tego chcieć.

Kiedyś przyjdzie taki dzień
który słońcem zbudzi mnie jak Ty
w końcu ty mnie znasz i wiesz
że ja właśnie tego chcę
chciałbym zawsze z Tobą być.

Wymyśliłem nam dom
byśmy wracać mieli gdzie
byśmy mieli własny kąt
a kiedy będzie nam źle
będzie służył nam za schron
musisz tylko tego chcieć.

Szaromija dzień za dniem
każda chwila woła Cię
szukam Ciebie tyle dni
sam już nie wiem ile ich
Twym spojrzeniem chciałbym być, chciałbym być /bi


&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&


Borysewicz & Kukiz - Jest taki dzień


Mówisz mi, że ty
Od życia masz za mało
Że ci smutno, że ci źle
Nie wiesz dokąd iść
I że coś ci się stało
Że masz dosyć nawet mnie

Patrzysz gdzieś tam w dal
I jesteś nieobecna
W swoim świecie sobie śnisz
W oczach widzę strach
Przykryty łzami z lekka
Nie bój się, zaśpiewam ci, że:

Jest taki dzień
I każdy tak ma
Że czasem jest źle
Że jakoś nie tak
A potem jest noc
I znowu jest dzień
I uwierz mi, że
Uśmiechniesz znów się

Proszę słuchaj już
Ja też czasami płaczę
Kiedy mnie nie widzi nikt
Dzisiaj jakoś źle
A jutro jest inaczej
Przestań już ! Zaśpiewam ci, że:

Jest taki dzień
I każdy tak ma
Że czasem jest źle
Że jakoś nie tak
A potem jest noc
I znowu jest dzień
Uwierz mi, że
Uśmiechniesz znów się

Wszystko, co na świecie
Wszystko ma swój czas
Raz jest dobrze, a raz nie
Czasem krzykniesz: "nie"
A czasem cichuteńko powiesz: "tak"
Tak jest

Bo jest taki dzień
I każdy tak ma
Że czasem jest źle
Że jakoś nie tak
A potem jest noc
I znowu jest dzień
Uwierz mi, że
Uśmiechniesz znów się
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Alexander від 01 Квітня 2012, 12:35:35
японська поезія хайку :)

泥の水たまりに
 明るくステッピング足
 I - ターミネーター!
 :)
庭に4月
 隣人はクリスマスツリーを投げた
 私は弱虫、何を言うことができます!
 :)
レーキの詳細
 と本当に気にしない
 これはダブルパンチです。
 :)
私にボールを与える
 ビール、日本酒、流域
 ちょうどそのようなボウル!

насолоджуйтесь  :)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: advokat від 01 Квітня 2012, 12:48:15
В Саши хороший настрій  :-D
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 01 Квітня 2012, 16:21:27
японська поезія хайку - PEREKLAD  ;)

В калюжі бруду
  Крокуючи нога яскраво
  Я - Термінатор!


Квітня в саду
  Сусід кинув Різдвяну ялинку
  Я можу сказати, Wimpy, що!


Детальна інформація про граблі
  Якщо у вас не цікавить
  Це подвійний удар.


Дайте мені м'яч
  Пиво, саке, вододіл
  Чаші просто так!


NASOLODYWSJA..... :=) :P

Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yuraslim від 01 Квітня 2012, 16:33:39
поезія в мене на роботі  :=)


В тебе нестача конекторів;
Твоя обжимка не обжимає вдало;
В твоїх пачкордах повідривалися всі вусика;
Загубив молоток;
А вчора поламалися кусачки;
Набридли практиканти;
Твої стяжки перемерзли;
Замок монітор;
Згоріло РоЕ і ти думаєш шо це горе...
НІ!
Вихід один, тобі допоможе складовщик

ВАЛЕНТИН!!!!!!!!!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: kocmoc від 01 Квітня 2012, 17:42:09
Убежало одеяло, улетела простыня.
И подушка, как лягушка, убежала от меня.
Я за свечку - она в печку, я за книгу - та бежать:
Больше анашу такую, я не буду покупать.
Відповідь від: 01 Квітня 2012, 17:37:33
Дети украли вишни из сада.
Бабушка Вера была очень рада:
Не зря она вспрыснула ядом деревья -
Много поминок будет в деревне!
Відповідь від: 01 Квітня 2012, 17:38:00
весной увижу вновь колени я
розрезы юбок милых дам
обозночают напровление
куда стремиться надо нам :)
Відповідь від: 01 Квітня 2012, 17:39:33
Я сижу с бокалом в баре,
И ужасно скучно мне.
Я мечтаю о пожаре
И о девушке в окне...
Как её, собой рискуя,
Я спасаю из огня,
И как нежно поцелует,
Скажет:" На, возьми меня!"
Я возьму, дрожащий нервно
Год прошёл, и вот итог-
Думаю, что эту стерву
Я б собственноручно сжег! :=)
Відповідь від: 01 Квітня 2012, 17:40:52
Снял он обувь - стал по-ниже,
Снял пальто и стал худее.
Без костюма - лоск пожиже,
Без очков - на вид глупее.
Шапку скинул - плешь наружу,
Без перчаток - руки - крюки.
Без жилета - грудь поуже,
Зубы вынул - хуже звуки,
Без портфеля - вид попроще,
Без мобильника - как нищий.
Скинул майку - вовсе тощий,
Сбрил усы - такой носище !
Посмотрела - засмеялась,
Как важна вещей опека!!!
Снять трусы ему осталось -
И не будет человека. .. :=)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Alexander від 01 Квітня 2012, 18:56:00
японська поезія хайку - PEREKLAD
переклад недає тих тонкощів хайку, тому я і виклав орігінал :)
наближенний до орігінала переклад на російську :) тих самих хайку

В грязную лужу
ступаю бодро ногой я
 Я — терминатор!

Апрель на дворе
 Сосед выбросил ёлку
 Что сказать, слабак!

На грабли еще
 И реально насрали
 Вот это  двойной удар.

Дайте мне тазик пива,
 тазик саке и
 тазик просто так!
 ;)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 07 Квітня 2012, 05:10:37
Мой далекий, чужой, любимый…
Поутру в позолоте сны…
Самый нежный и самый ранимый,
В ожидании новой весны…
Твое сердце стучится иначе,
И оттаял кусок хрусталя…
Даже если болит, это значит…
За осколками синих, земля…
Будет ветрено, вьюжно, страшно…
Стерпишь все, жизнь дает урок…
И чужими губами жадно,
Возведен будет твой курок…
Я ладони посыплю пеплом,
От сгоревшей своей души…
И печаль отпущу за ветром…
Ты ее, как меня…. Люби!
Мой далекий, чужой, любимый…
Поутру в позолоте сны…
Самый нежный и самый ранимый,
В ожидании новой весны…
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 09 Квітня 2012, 06:25:06
Спиридон ЧЕРКАСЕНКО

В ПОЛОНІ

Я підкорив тебе своїм коханням,
О полохлива, дика сарно!
Не викликай же давнього зітханням,
Коли тепер так гарно!

У пущах життєвих тебе уздріли
Зненацька очі соколині:
Не зрадили мене їх гострі стріли:
Моя, моя ти нині!

До серця ланцюгом з квіток нев'ялих
Тебе припнув я, дика сарно, -
Даруй огонь бажань моїх зухвалих
і не змагайся - марно!..
Відповідь від: 09 Квітня 2012, 06:23:04
Я все випробував: і волосся, і душу Сатурна,
Часникове коріння, марсіанський шафран і сурму —
Все у ступці змішав і на травах огненних настояв.
І даремно.
Не любиш.
Тепер я, мабуть що, помру.
Але ж як я помру: ти тримаєш палаюче серце
У холодній руці. І воно, ніби пійманий черв,
У долоні звивається, плачучи, дико танцює.

Чи забігти у ліс — і на дереві жити і вити
Серед ночі: кохання — це люте і темне виття.
Чи забитись у гори, печеру, слизьку, ніби паща?

Ти — спокійна, мов лід. Милосердна сестра-жалібниця:
—Там, де пристрасть людська, там для Господа серце закрито...

Наче сонне дитя, ти погладила по голові...
           Людмила ТАРАН
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 09 Квітня 2012, 11:32:34
ти сиділа навпроти, настільки близько,
наскільки далеко я був останню половину свого життя.
ми обійшли всі кав'ярні, вивчили спинами кожен закуток,
кидалися лимонами в суперамаркеті і початок кінця
нашого персонального світу збігся
в часі з новим альбомом моєї богині...
життя циклічне: хіба винні ми в тому, що ні в чому невинні?..

десь на далеких японських берегах.
на краю світу де сходить сонце,
ми прожили б абсолютно інше життя,
ми б провели абсолютно інші ночі.

але зараз, коли всі слова сказані, коли всі оргазми надпиті,
ми сидимо мовчки обличями в небо, для себе закриті,
і ти намагаєшся дотягнутися кінчиками пальців до пасма
волосся на моєму лобі... але
життя циклічне: музика виявилась чимось більшим ніж просто хоббі.

десь на кратерах місячних,
де нам ніхто б не заважав жити,
я цілував би вічність твоє волосся,
і був готовий його в зорях далеких мити.

проте сьогодні, коли ти сидиш майже поруч, але навпроти,
і одяг весь випрано, вимитий посуд і ми як рибки з відкритим ротом
вдихаємо одне одного востаннє спрагло і дико,
знову таки - життя циклічне:
з минулого понеділка я люблю щоб було спокійно і тихо..

десь в найвищих гімалайських горах
стоїть маленька хижка - наш храм - тут немає людей - ми голі.
абсолютно голі - інший вимір, відсутність потреби вмирати
за матеріальне завтра, за суші й зарплати.

ми....

wid Sergo87
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yaro my від 09 Квітня 2012, 19:42:37
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні –
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці – минаєш,
Вклонюся – навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.
О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити –
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха, –
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

ІВАН ФРАНКО
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: ДДК від 27 Квітня 2012, 17:43:07
Подари мне БОГ - ЭТУ женщину
и не дай никогда ЕЙ опомниться...
Я за каждый вздох, С НЕЮ скрещенный,
заплатил тебе больше, чем сторицей...
Одолжи мне, Бог, ЕЁ горести,
если станут они неизбежностью,
чтобы мог финал ЕЁ пОвести
я украсить заботой и нежностью...
Укажи мне, Господь, грусти трещины
на душе ЕЁ слишком доверчивой...
Я люблю, я хочу ЭТУ женщину...
Вот и всё, мне просить больше нечего….
Помоги мне, Бог, стать единственным,
пусть не первым, но лучшим и стОящим
ЕЁ нежных губ, глаз таинственных,
поцелуев ЕЁ, как сокровища...
Подскажи ЕЙ, Бог, что Я - СУЖЕНЫЙ...
ЕЁ друг, ЕЁ муж, ЕЁ копия
Не случайный я, не отдушина,
не ночей одиноких утопия
Я бы мог бы стать, без сомнения,
настоящим отцом ЕЁ дочери..........................
Дай же сил мне ждать, дай терпения,
ведь длинна к тебе, Господи, очередь..

Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 28 Квітня 2012, 14:52:28
ДИВО

Над ранком. Зорі з вовни мряки,
мов злоті гудзики з плаща,
відпоре день і сім’ям маку
розсипле солов’ям в кущах.

В сувоях тиші сплять долини,
де мох задуми й мох імли,
аж скотиться стозерна диня
на лопуховий ранку лист.

Як диню сонця зсуне вітер
на решето ясних долин,
розплющують зіниці квіти
і листя рветься в дальню синь.

А серце, що, незаспокійне,
збагнути хоче все до дна,
тріпочеться і з листям рвійним
до болю прагне дива дня.
            Богдан-Ігор Антонич
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 01 Червня 2012, 08:17:06
Не всі на світі радощі священні —
Є радощі, народжені з проклять,
Коли, метнувши громи навіжені,
Став Єву Бог із раю проганять.

Він їй сказав: «Ослушнице зухвала!
Мені твого не треба каяття —
Прирік тобі, щоб в муках сповивала,
Живила кров’ю завтрашнє життя».

Адам ходив насуплений, мов хмара,
У розпачі кривила Єва рот,
Бо ще не знала ця наївна пара,
Що та жорстока помста і покара
Дорожча всіх утрачених щедрот!
Василь СИМОНЕНКО
Відповідь від: 01 Червня 2012, 08:14:10
Женщина любит слова -
Теплые, нежные, вечные.
Женщина в чувствах права,
Тайно надеясь на встречные.

Женщина любит глаза -
Ясные, верные,страстные,
Чистые, как образа,
Близкие, даже опасные.

Женщина любит дела,
Те, что зовутся поступками,
Чтоб, закусив удила,
Не побираться уступками.

И безответно, порой,
Без ожиданий несбывшихся.
Он для нее, как герой
Тайн, для нее лишь открывшихся.

Женщина любит душой,
Чувствами светлыми, ясными,
С этой Любовью большой
Мир наш добрее, прекраснее.
Відповідь від: 01 Червня 2012, 08:16:25
Вийди, змучена людьми
І одурена думками,
Снами, мріями, казками,-
В лісі будем тільки ми.
В лісі дзвонять солов’ї,
Виливають щастя в звуки,
Виливають в звуки муки
Світові...

Вийди! Я нарву квіток
І встелю тобі дорогу
Як улюбленій, - як Богу,
Бо єдиний ти мій бог.
Вийди, в муках каяття
Я обмиюсь сліз дощами
І терновими кущами
Я ще раз пройду життя.
Стану я в своїй крові
Наче голуб білий стану
І розкрию свою рану,
В рані - рани світові.

І коли б уста твої
Не скривилися в прокльони,
В мене в серці вдарять дзвони,
Заспівають солов’ї.
З небом, з Богом я зіллюсь,
Сяйвом Вишнього з тобою,-
Кожний нерв зроблю струною,
Сам я арфою зроблюсь.
Як блаженний, я піду
Вгору кручами, ярами;
Буду ставить тобі храми,
Доки в небо не ввійду.

Олександр Олесь
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 01 Червня 2012, 14:10:59
Останній віршик ,як пісня гарно звучить у виконанні Андрія Середи з культового гурту "Кому вниз".
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yurko від 02 Червня 2012, 14:18:44
Якщо є калуські поети, або хтось знає посилання на блоги чи сайти калуських поетів прошу написати тут.
Потрібно для розміщення тут http://kalush.info/virshi
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 02 Червня 2012, 15:03:16
Варто закинути туди творчість Оксани Тебешевської.Особисто мені подобається її поезія (проза трошки наївна). В мене є її збірки,але, думаю,не проблема знайти в неті.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 05 Червня 2012, 22:35:45
Чи зумієш ти кохати,
Щоб за все, про все забути,
Щоб усі зірвати пути,
Щоб усі зламати грати?
Чи зумієш ти літати,
Щоб зі мною в парі бути?

Чи здолаєш ти в кохання
Всі скарби душі вложити,
Щоби знов перетворити
їх огнем свого страждання?
Чи здолаєш без вагання
Так же вмерти, як і жити?

Коли так, летімо разом
В неосяжні високості,
Вище, дужче... аж до млості!
Душі, збурені екстазом,
Як раби, не гнуться плазом,—
На землі вони лиш гості!

В світовий процес творіння
Влиймо всі духовні сили.
Будьмо, як громові стріли:
Дві душі — одно горіння!
Щоб згадали покоління,
Як жили ми, як любили.

Микола Вороний, 1912 р.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: veron від 13 Червня 2012, 16:45:02
В ПОЛОНІ

Я підкорив тебе своїм коханням,
О полохлива, дика сарно!
Не викликай же давнього зітханням,
Коли тепер так гарно!

У пущах життєвих тебе уздріли
Зненацька очі соколині:
Не зрадили мене їх гострі стріли:
Моя, моя ти нині!

До серця ланцюгом з квіток нев'ялих
Тебе припнув я, дика сарно, -
Даруй огонь бажань моїх зухвалих
і не змагайся - марно!..

Гарний у вас смак шановна Yana, ось хочу поділитись з вами моїм новим віршем


Вуста солодкі так і манять
По ночах спати не дають
А як засну тебе я бачу
Ці сни із розуму зведуть

У них цілую тебе до світанку
І як же не хочу приближення ранку
Проснувшись відчути що не живеш
У ввечері в сні ти знову прийдеш

Прийдеш, обіймеш мене до нестями
Прошепчеш ніжними вустами
Люблю тебе коханий мій
І поведеш у вирій мрій

А я розкажу тобі що кохаю
Без тебе життя я більше не знаю
Хочу вічність  з тобою прожити
Свою любов тобі подарити
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: BanderiveC від 21 Червня 2012, 21:15:09
Хочеться чуда і трішки вина.
Дні пролітають, як сірі перони.
Чорний букет надвечір’я — ворони —
місту підносить струнка далина.
Що ж, я свій вік одробила сповна.
Що ж, я свій вік одробила по-людськи.
Дні облітають, як чорні пелюстки.
Хочеться чуда і трішки вина.

Доки ж ці пута, пора і звільнить.
Де ж ви, мої золоті пасторалі?
Літо літає і осінь дзвенить.
Розпач накручує чорні спіралі.
Де ж мого слова хоч би хоч луна?
Знову пішла Україна по колу.
Знову і знову, ще раз у ніколи?!
Хочеться чуда і трішки вина.
© Ліна Костенко
Відповідь від: 21 Червня 2012, 21:09:45
Ні щастя, ні волі, ні чуда,
ні часу, хоч би про запас.
Живу, все життя не почута,
причетністю вбита до вас.

Ні честі, ні мови, ні згоди,
самі лише смутки і пні.
Коханий мій рідний народе,
ти збудешся врешті чи ні?!

© Ліна Костенко
Відповідь від: 21 Червня 2012, 21:11:34
Ми хочем тиші, хочем храмів.
Ми хочем музики й садів.
А всі залежимо від хамів,
Від хрунів, хряків і вождів.

Ми всі залежимо від хамів!
Від іхніх кланів і сваволь.
У нас немає наших храмів,
У нас немає наших доль.

Нас убиває іхній атом.
А іх все більше, іх орда.
Ми що не виборем, то втратим,
І в цьому вся наша біда.

 © Ліна Костенко
Відповідь від: 21 Червня 2012, 21:12:23
БІЛЬ ЄДИНОЇ ЗБРОЇ

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє.

Леся Українка

Півні кричать у мегафони мальв —
аж деренчить полив’яний світанок…
Мій рідний краю,
зроду ти не мав
нейтральних барв, тих прісних пуританок.

Червоне й чорне кредо рукава.
Пшеничний принцип сонячного степу.
Такі густі смарагдові слова
жили в тобі і вибухали з тебе.

Слова росли із ґрунту, мов жита.
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона мені свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова.

А хтось по ній прокопував рови.
Топтав, ганьбив нам поле найдорожче.
І сниться сон: пасуться корови —
сім тучних, але більше тощих.

Скубуть озиме, нищать ярину,
ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.
Трагічна мово! Вже тобі труну
не тільки вороги, а й діти власні тешуть.

Безсмертна мово! Ти смієшся гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
з твоїх принижень — не з твоєї величі!

Твій дух не став приниженим і плюсклим,
хоч слала доля чорні килими
то од Вілюйська до Холуйська,
то з Києва до Колими.

З усіх трибун — аж дим над демагогом.
Усі беруть в основу ленінізм.
Адже ніхто так не клянеться богом,
як сам диявол — той же шовінізм.

Як ти зжилася з тугою чаїною!
Як часто лицемірив твій Парнас!..
Шматок землі,
ти звешся Україною.
Ти був до нас. Ти будеш після нас.

Мій предковічний,
мій умитий росами,
космічний,
вічний,
зоряний, барвінковий…
Коли ти навіть звався — Малоросія,
твоя поетеса була Українкою!

© Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: kocmoc від 21 Червня 2012, 22:10:53
 :P
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 09 Вересня 2012, 23:21:06
Серед темних твоїх таємниць –
Карта таро тривожна як Тора
Місяць сонця злітає вниз
Сонце місяця котиться вгору

Серед чорних моїх франшиз –
Франкенштайн рукотворна потвора
Місяць сонця човгає низ
Сонце місяця ковзає вгору

Ти і я – це помилка каприз
Це божественнна вигадка хвора
Я стартую як місяць униз
Ти кінчаєш як сонце – вгору
   Від Юри Іздрика (славетного нашого земляка)
Відповідь від: 09 Вересня 2012, 23:11:24
від Фіалки

зловімо світ в тенета з моїх кіс

півобертом! руки зсудомило ніжністю –
і годі втиснути в терпкі вечори!
зволожених поглядів віхоли злилися,
стривожених вуст полонені човни,

мій місяцю – річкою! ладонько – річкою!
сухе і безжальне – уламок в степу:
вдихнути – несила. і мур би не вистояв:
твій шепіт звільнив єрихонську трубу.

я – зваблена скрипка... лабети прочинено.
тремтливого дерева лагідна лють…
гаїв здичавілих приблуди причинні
кохані суть...
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 21 Вересня 2012, 17:52:37
від Ю.Іздрика

Якщо Небу ти не потрібен,
ще не факт, що не зможеш літати –
є для цього всілякі крила
і літальні є апарати.
Вихід також знайдеться завжди,
на крайняк може бути й летальним..
та зазвичай він – нелегальний,
бо на Небі немає правди.

Та немає на Небі й кривди –
взагалі ніфіга немає,
тож давай вже, вилазь з парадигми,
поспіваєм собі, політаєм.
Якщо Небу ти не потрібна,
ти потрібна землі і водам,
ти синоптик, ти робиш погоду,
ти на срібло сонця подібна.

Небеса нам таки без потреби –
ми ж тобою всесильні, мила.
Ми змайструємо власне небо
і засвітимо власні світила,
власні крила розгорнем, як книгу –
ми ж з тобою всевладні, люба.
Бачиш світло в кінці YouTube'а?
Чуєш хрускіт небесної криги?
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 21 Вересня 2012, 21:54:13
від Іздрика Ю.

Той, хто говорить, що любить тишу,

робить зазвичай це дуже голосно.

Кіт доганяє знежирену мишу –

їй це приємно, йому це корисно.

Падають зорі, каштани і банки.

Ти не звертаєш – тобі це байдуже.

Ти моя вірна, зрадлива коханка.

Я твій учетверо складений аркуш.

Ранок надкушено, день перепечено,

вечір надпито з високого келиха.

Ти – наречена. Мені ти наречена.

Ти – берегиня далекого берега.

Той, хто говорить, що любить тишу,

сам вибухає вогнями, сиренами.

Я тобі вірші по шкірі пишу,

ти мені тихо співаєш за сценою.

Кіт, що гуляє... падають банки...

берег далекий... пастка на миші...

Ми доживемо до спільного ранку

сьомого дня

нашої тиші.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 06 Жовтня 2012, 15:07:11
Богдан-Ігор АНТОНИЧ

САД



Біологічний вірш у двох відмінах

1

Тріпочуться слова, мов бджоли на дощі,
вривається розмова, ледве розпочата,
спалахують думки й ховаються мерщій,
і погляд, мов метелик, ясний і крилатий.

Кімната нам заміниться в квітчастий сад,
і сплетемось, обнявшись кучерявим листям.
Вросту, мов корінь, в тебе, й спалахне роса
на наших ясних снах, омаєних сріблисто.

2

Нас двоє — два кошлаті й сплетені кущі,
і усміх наш — метелик ніжний і крилатий.
Проколені думки, мов бджоли на дощі,
тріпочуться, на гостре терня міцно вп’яті.

Пісні, мов ягоди, омаюють щодня
той сад, де ми ростем, обнявшись тісно листям.
Углиб, аж до коріння все отут сповня
рослинний бог кохання, первісний і чистий.



15 березня 1935
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 06 Жовтня 2012, 16:55:00
Розкажу
 тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.

То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.



Ліна Костенко.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 12 Жовтня 2012, 23:15:16
Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом.
Не студить вітер уст — зігрівся коло них.
І радісно моїм тонким, рухливим пальцям
Торкатись інших рук і квітів весняних,

Любов — лише тобі. А це її уламки,
Це через край вино! В повітря квіт дерев!
Це щастя, що росте в тісних обіймах рамки
Закритої душі і рамку цю дере!

Щоб зайвину свою розсипати перлисто:
Комусь там дотик рук, комусь гарячий сміх.
Ось так приходить мент, коли тяжке намисто
Перлинами летить до випадкових ніг.

Олена ТЕЛІГА
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 12 Листопада 2012, 23:34:08
КОЖНОМУ СВОЄ....

ПолонИть жебраків, королів
Безборонна і чиста краса.
Вабить біле лелек, журавлів,
А ворону зове чорнота.

Манить райдуга бідних сліпців,
Білосніжні шпилі - альпіністів.
Музикантів - мелодії снів,
Світло рампи і сцена - артистів.


Зрада - вихід для підлих нікчем,
Заздрість - мрія слабких і убогих.
Злодій плаче за ломом й ключем,
Що дорожчі за честь і свободу.

Гільйотина над ним нависа,
Кров і падаль шакалів зовуть...
Де потворність - зникає краса,
Де краса - там троянди цвітуть!

віл Sonce33
Відповідь від: 12 Листопада 2012, 23:22:53



Ти кажеш: "Не роби добра,
Допоки не попросять".
Але ж у світі стільки зла
Цвіте і плодоносить...

Ти кажеш: "За добро твоє
Тобі ж потім гикнеться".
Твори добро, поки живеш,
Воно тобі вернЕться.

Ти кажеш, що добро творить -
Це не призначення героя.
Тебе лиш можна пожаліть,
Народжений з любові...

Лишаєшся ти сам-на-сам
З гранітом замість серця.
А я по крапельці віддам
Те, що добром зоветься.

Духовно сильними стаєм,
Коли людей не обминаєм.
Чим більше ми добра даєм,
Тим більше його маєм!
Відповідь від: 12 Листопада 2012, 23:28:42



Не залишайте  наостанок щирих  фраз,
Подібних до гірського кришталю,
Бо ненароком хтось зачепить вас -
І на осколки перетвориться "люблю".

Не поспішайте у нікуди робить крок,
Бо часто далі - глибоченна прірва.
Води скуштуйте ще один ковток -
Криниця почуттів, можливо, не змуліла...

Не відпускайте назавжди коханих в ніч,
Кохання  не щеза з лиця землі...
Стає у пам'яті недОпалками свіч,
Тремтливим світлом миготить в імлі...
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 13 Листопада 2012, 20:30:43


А доля легкою буває?
Напевно, ні. У всіх свій хрест:
Хтось проклинає, хтось прощає,
Комусь за щастям йти сто верст…

Хотілось жайвором співати?
Любистком мріялось цвісти? —
Та долі, кажуть, краще знати,
Від неї, кажуть, не втекти.

Й дороги різні нас стрічають:
То — в очі пил, то — бруд з-під ніг.
І проклинають, і прощають,
І замітає кроки сніг.

А долей легких не буває,
Усі тягар якийсь несуть.
Цвіт то всиха, то розквітає,
А люди йдуть…
А долі йдуть…

Оксана РАДУШИНСЬКА
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: kocmoc від 14 Грудня 2012, 12:16:41
выш для отамана від коханої.

Плюбила я дебила,ну бывает,ну пробило...
Может было мне охота,переделать ИДИОТА.
Только не хватило сил,потому что он ДЕБИЛ!!!  :'(
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 19 Грудня 2012, 11:36:31
сумувати
за прожитими роками
за ночами без місяця
за веснами
за теплом
за тобою

може досить

від сьогодні сумуватиму
за осінню
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 09 Січня 2013, 20:31:09
від ІФ_РО

Я перелистував твоє волосся,
ніби дочитував книжку,
в ній йшлося про те, що про тебе не йшлося:
серце рідко де робить зупинку.

А світло розпалось на два табори,
і кожен з нас - в свому промінні,
мені залишилось котитись з гори,
тобі - розкладати каміння.

А там на самому підніжжі, коли
весь промінь мій стане, неясний,
й закосяться трави, мов п'яного сни:
тремтливі, чіпкі, непролазні,
й запахнуть прив'яло з твоєї
                            легкої
                                  руки,

- тоді все, що знаю,- затягну і струшу
у рани твої на долонях обдертих:
мені ж не сховати від світла нерви,
тобі ж не сховати від темряви душу.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: ksenya від 19 Січня 2013, 10:00:40
Не знала куди, тож ставлю в цю тему :) :

все важные фразы должны быть тихими,
все фото с родными всегда нерезкие.
самые странные люди всегда великие,
а причины для счастья всегда невеские.
самое честное слышишь на кухне ночью,
ведь если о чувствах - не по телефону,
а если уж плакать, так выть по-волчьи,
чтоб тоскливым эхом на полрайона.
любимые песни - все хриплым голосом,
все стихи любимые - неизвестные.
все наглые люди всегда ничтожества,
а все близкие люди всегда не местные.
все важные встречи всегда случайные.
самые верные подданные - предатели,
весёлые клоуны - все печальные,
а упрямые скептики - все мечтатели.
если дом уютный - не замок точно,
а квартирка старенькая в Одессе.
если с кем связаться - навеки, прочно.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: ksenya від 19 Січня 2013, 12:16:45
І ЩЕ ОДНЕНЬКИЙ, ПРАВДА, ТАКОЖ НА ІНОЗЕМНІЙ ...:

А я хотела бы с тобой
состариться!
Стать некрасивой и совсем седой,
После троих детей слегка
поправиться!
Кормить тебя домашнею едой...
Купить ковер, что так тебе не
нравится,
Для ссор он станет главной из
причин...
Но знаешь, я хочу с тобой
состариться!
И не бояться на лице морщин...
Хочу вязать тебе жилетки
теплые,
Которые не станешь ты носить,
И посадить подсолнухи под
окнами,
Они тебя конечно будут злить...
Но я отчаянно хочу с тобой
состариться!
В дрожащих пальцах приносить
Фенигидин!
И с сединой быть для тебя
красавицей!
И все твердить : ты нужен мне
один!
Сейчас вот только-только чай
заварится,
Я позову тебя, чтоб разделить
обед,
И сообщу, что я хочу с тобой
состариться,
Но не сейчас, а через тридцать-
сорок лет...
 :'(
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 05 Лютого 2013, 10:52:44
Василь Стус:
– Значи себе спадною хвилею,
як серце досягає горла,
коли вода, стомившись падати,
закручується в віражі.
Ця прірва прикінця, уламок цей
злютованої висі й падолу,
оцей двогорбий замір родива,
ця туга на однім крилі –
усе назначено до тебе ще.
Дорога рвіння прикорочена.
І не зайти за дальні далечі.
І за крайсебе не зайти.
Відповідь від: 05 Лютого 2013, 10:50:50
– Вглядаюсь в осінні стерні –
куди ти біжиш, дорого?
З-за обрію хто поверне,
як холодно і волого?
За ставом праліс холоне,
берез вітражі вогненні
все ваблять – подайся в гони,
за окраї безіменні.
А чий навіжений голос
вештається серед степу?
Блукає старезний Волос
привидом із вертепу.
За прозимом осінь віє,
німує земля Сварога,
і сонце божеволіє,
бо ж холодно і волого.

– Десятки літ позаду,
а шлях – у тумани,
й холоне десь під серцем
у винних без вини.
Розгубленість осики,
вогонь горобини…
І – біженці, й руїни –
без німців і війни.
Водночас давній Велес
все ближчає до нас,
й Свароже коло котить
у простір наш і час.
Карміни на калині
як спалахнуть огнем! –
Перун зійде на землю
й осики вщухне трем.
2.02.2013
  Василь Стус
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: KATRIN від 06 Лютого 2013, 23:10:36

 Незрозуміла :unknow котрий Стус цей вірш написав нещодавно? :unknow
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: ДДК від 07 Лютого 2013, 00:35:36
Знайшов такого вірша на цьому сайті: http://www.stus.kiev.ua/
http://vasylstus.com/poetry-poem5.php?t=5&p=134
Цитувати (вибране)
ГУМАНІТАРНИЙ ЦЕНТР ВАСИЛЯ СТУСАстворений за підтримки
Фонду підтримки молодіжних демократичних ініціатив
Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
Благодійного фонду „Україна Інкогніта”
Українського Фонду культури
а також —
В’ячеслава Кириленка
Андрія Кобринського
Катерини Ющенко

 Всі права застережені. Будь-яке публічне використання розміщених матеріалів заборонене без письмової згоди спадкоємців та укладачів сайту і захищається „Законом України про авторське право і суміжні права” (вiд 23.12.1993  № 3792-XII)..
Судячи з дати смерті поета - той вірш не міг бути написаним за вказаною датою
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 07 Лютого 2013, 13:01:04
удячи з дати смерті поета - той вірш не міг бути написаним за вказаною датою
То дата публікації на одному із сайтів. Автор - В.Стус
Відповідь від: 07 Лютого 2013, 12:56:17
До збірки "Діалоги з Василем Стусом": вірш Стуса і -- сучасника (В. Півня)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Alexander від 07 Лютого 2013, 14:40:18
Моя пам’ять плаче над снігами,
де стоять берези і хрести.
У зимові срібні амальгами
біле сонце хоче прорости.
Я живу, бо ще мені живеться.
Бо живу, дав Бог мені снаги.
Із твого невидимого серця
кров калини капле у сніги.

© Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 08 Лютого 2013, 11:51:44
    Місяць
Заспіваю твоє ім'я,
Твоє тихе ім'я вишневе,
Де між хмарами обійма
Свою ніжну дорогу небо.
Де горить під зорею мак
І говорить гроза з грозою,
Переманює — перейма
Хвиля хвилю попід горою.
Заспіваю твою любов
У великій твоїй дорозі,
В тій дорозі, де й я ішов
В кароокій рясній тривозі,
Де цілує росу роса,
Де дніпрова світанна повінь
І на ластівці не згаса
Молодий вечоровий промінь.
Заспіваю ті імена,
Що любили і люблять, будуть
Бо вишнева твоя струна
Біля серця мого і люду.
Заспіваю тобі себе
Твоїм словом — від тебе маю…
Там, де час голубінь пряде,
Дорогу тебе заспіваю.
                   Микола Вінграновський

Відповідь від: 08 Лютого 2013, 11:01:15
МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ

Не починайся. Ні з очей,
ні з губ мені не починайся.
В холодній балці сон тече —
не снись. Не звись. Не називайся.
Труїти душу кожен раз
я вже не можу — будь я проклят!
Пищать дощі, і води топлять
і душу, і терпіння, й час…
Степліло подихом легким,
степліло в прикрощах минулих
тепло заснулої руки,
тепло щасливих губ заснулих.
Відповідь від: 08 Лютого 2013, 11:48:23
Г. ЧУБАЙ

МУЗИКА

Десь у диві, у видиві вмовклих ночей,
у музичному лісі, на синім узліссі
цвіла, мов калина, віолончель
і пахло весною чиєсь піаніссімо.

І пахли зеленими зорями очі,
і у флейти-тополі благав хтось покаянь,
і смичком трепетливим свою жіночність
питалася скрипка: «Яка... яка я..?»

І бігла музична струнка олениця,
і птаха музична кудись летіла...
І стояла моя зачудована ницість.
Тремтіла... і деревом стати хотіла.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 11 Лютого 2013, 22:55:09
КУРДСЬКОМУ БРАТОВІ

Борітеся — поборете.
Т. Шевченко

Волають гори, кровію политі,
Підбиті зорі падають униз:
В пахкі долини, зранені і зриті,
Вдирається голодний шовінізм.
О курде, бережи свої набої,
Але життя убивців не щади.
На байстрюків сваволі і розбою
Кривавим смерчем, бурею впади.
Веди із ними кулями розмову:
Вони прийшли не тільки за добром,
Прийшли забрати ім'я твоє, мову.
Пустити твого сина байстрюком.
З гнобителем не житимеш у згоді:
Йому "панять", тобі тягнути віз.
Жиріє з крові змучених народів
Наш ворог найлютіший — шовінізм.
Він віроломство заручив з ганьбою,
Він зробить все, щоби скорився ти.
О курде! Бережи свої набої —
Без них тобі свій рід не вберегти.
Не заколисуй ненависті силу,
Тоді привітність візьмеш за девіз,
Як упаде в роззявлену могилу
Останній на планеті шовініст.

Василь СИМОНЕНКО
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 20 Лютого 2013, 11:03:37
Вогонь чорніє. Хочеться вмирати.
В цій тиші - тільки ти і я. І Бог.
Й немає ради, як немає зради,
Є тільки небо, сказане на двох.
Бо воля і неволя говорити
Є правом і неправом бути вщерть.
Ми - речені на вічність, як санскрити.
Між нами - вибір смерті, а не смерть.
Маріанна Кіяновська
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 25 Березня 2013, 11:42:32
Мария Якусевич
Пожалійте печального стрічного, Не спитавши про статки і чин. В тім немає нічого незвичного: Є багато для горя причин. Скільки щастя було наобіцяно, Як багато він мріяв про це... Він бреде чи проклятий, чи мічений, Опустивши, мов прапор, лице. Осінь листя склада під парканами, Пахне гірко і солодко дим. Загубилось життя за туманами, Лиш самотність лишилася з ним.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 05 Квітня 2013, 13:21:15
Над річкою
покинуто
човна...
Нема вітрил,
нема
веселих
весел,
І лиш цвіте,
як спогад
синіх весен,
Петрів батіг
у всіх
щілинах
дна.

Коли б до
хвиль
дістатися
човну,
Коли б
гукнути -
годі, чайко,
плакать,
Я ще живий,
дивись, як я,
бурлака,
Грайливу
хвилю
серцем
пригорну!

Сліди надій
загублено в
піску.
Та човен
береже
одну-єдину -
Що в ніч
буремну,
темну,
горобинну
Потік води
знесе його в
ріку.

А ніч
прозора мріє
в далині,
Шепочуть
верби тихо
над водою.
Прийди,
кохана,
будемо з
тобою
Співать
безжурну
пісню на
човні.

Над річкою
покинуто
човна...

Борис СПИСАРЕНКО
Відповідь від: 05 Квітня 2013, 13:02:03
Так часом тяжко, що мені здається,
що серце в грудях вже не б'ється.
Що залишилась по мені
Лиш тінь від мене на стіні.
І ця печаль, прискіплива, як - слідчий.
І ця строфа, оголена, як відчай.
І дикий хміль, примерзлий до воріт.
І на криниці необбитий лід.
               Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 20 Квітня 2013, 20:00:26
Микола Сом

На захист зими

На широкі поля, на плити,
В тихі парки, в сумні сади
Ще не встигла зима ступити,
А ми кажемо:" Геть іди!".

А чому? Чим вона погана?
Чи на душу комусь лягла?
Прийде вчасно - говорим: рано,
Мерзнем рано, ждемо тепла.

Ну, а може, ми рано горнем
Тіло в шубу, в долоню сміх?
Боїмось простудити горло,
Ніби горло годує всіх.

- Люди добрі! Ходіть за мною,
Ви зігрієтесь ідучи.
Змерзнуть можна і не зимою,
Не в дорозі, а на печі.

Із книги "Передай кодолу!", 2007
Відповідь від: 20 Квітня 2013, 19:31:31
Барвінкова щирість
Кохай мене звичайно й просто,
так, як кохають всі дівчата.
Коли проходиш білим мостом,
зоря в твоє волосся вп’ята.

Так палко вміють цілувати
лиш ті, що перший раз цілують.
В тремтінні слів твоїх крилатих
я барвінкову щирість чую.

Богдан-Ігор Антонич
Відповідь від: 20 Квітня 2013, 19:36:07
Хоч і пізнав я би всі мови,
І ангелів, і всіх людей,
А якби я не мав любови,
Був би як кимвал той твердий,
Був би як мідь гучна і пуста,
Й мертві були б мої слова.

Хоч міг би я пророкувати,
Знав тайники подій усіх
І віру міг могутню мати,
Що й гори порушати б міг,
А в серці я б любові не мав,
Нічим би був, нічого б не здолав.

І хоч би все добро своє
Віддав я бідним без принуки,
Хоч би і тіло, і життя
Віддав на смерть, на вічні муки,
А в серці би любви не мав,
Нічим би був, нічого б не здолав.
І.Франко
Відповідь від: 20 Квітня 2013, 19:37:10
Ми поранені люди, ми дуже поранені люди.
Але хто наші вбивціі — не цей, не цей і не ця.
Їх нема, вони є, і все це ще тільки прелюди.
Ті, що нас убивали, змінили вираз лиця.

Древо мислі вродило — цитати, цитати, цитати.
Як втомилась душа у суспільній своїй німоті!
Хто віддасть нам життя? А немає у кого ж спитати.
Ті, що нас убивали, іще раз уже не ті…

© Ліна Костенко
Відповідь від: 20 Квітня 2013, 19:44:14
(http://)
Відповідь від: 20 Квітня 2013, 19:54:51
...А світ чадить. А світ уже не білий.
А ти така, хоч прикладай до ран.
Голубко Жанно, дух неозлобілий, -
“Руан, Руан! Шкода тебе, Руан!”
Руан, Руан... Така висока вежа.
Красиве місто, що і говорить.
Руан. Руан, на площі ж не пожежа, -
Людину палять, бачиш, як горить?
Ти бачиш, ти! Ти ніздрі роздуваєш,
Ти товпишся. Ти в захваті закляк:
Як мучиться !.. і корчиться !..буває ж ...
І стогне, стогне! ...- а ти ж думав як?
Це боляче. Це тяжко. Це смертельно.
Для цеї муки тіло заслабе.
Ну, кат – це кат, вогонь розвів ретельно.
А хто, Руане, хто примушував тебе?!
А втім, чого ж. Все так, на кожнім кроці.
Останнє в світі враження Христа:
Як той жовнір змочив ту губку в оцті
І ткнув її розп’ятому в уста.
Вітаю вас. Оплакую вас, люди.
Горю вогнем у вашу темноту.
Спасибі вам за наклепи й огуди,
За галас ваш і вашу німоту.
Не вирвуся. Прикручена, прикута.
Обвуглююсь у пекло вогняне.
А все – таки горять зі мною пута,
Що до стовпа прив’язують мене.
Прощайте, люди. Кланяйтесь горилам.
Згорю, одмучусь і воскресну я.
Та тільки буде пахнути горілим.
Руан, Руан, твоє, Руан, ім’я!
                   Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 27 Квітня 2013, 04:15:29
Никогда не бывает поздно,
Но бывает «уже не надо»,
Нету смысла смотреть на звезды,
В ожидании звездопада…

Все случится само собою,
Лишь расслабься, лови течение,
Тем, кто хочет готов быть к бою,
Не бывает легко в учении!

Я себя много лет искала,
Чтоб понять, что мне в жизни надо.
Как же много я дней потеряла,
В ожидании звездопада!

Жизнь одна! Ее нужно любить,
Не смотря на печали и муки,
Если так ты научишься жить,
Звезды сами падут тебе в руки…

Юлия Олефир
Відповідь від: 27 Квітня 2013, 04:12:04
Поїхав дах від перевтоми та проблем,
Душа, мов кошеня мале під зливою,
Запам’ятай простеньке правило "5-еН":
Не Ний! Нема нічого неможливого!

© Паша Броський
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 05 Травня 2013, 23:23:07
Тарас Шевченко

На Великдень на соломі
Против сонця діти
Грались собі крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку. А тій стьожку,
Тій стрічку купили.
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові,
Кому свитку. Одна тілько
Сидить без обнови
Сиріточка, рученята
Сховавши в рукава.
— Мені мати куповала.
— Мені батько справив.
— А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
— А я в попа обідала. —
Сирітка сказала.

[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 196; 673.]
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 07 Травня 2013, 10:03:46
Євген Маланюк

СЬОГОДНІ

1.

Біла лагода яблунь в цвіту.
П'ю життя моє спрагненно-радо.
Прийдеш, прийдеш? — і легіт: прийду —
Медоносним зітханням — ой, Ладо!

День дзвенить — золота голубінь,
День співає — блакитна безодня…
Тільки — яблуні та голуби,
Тільки барви буяють сьогодні!

2.

Це нічого, що небо чуже і чужа
Далечінь віє в очі. Дивись!
Вже перейдена нами остання межа,
Перед нами засяяла вись.

Тільки синь, тільки глиб, тільки спокій… Ясна
Тільки вічність. — Навіщо ж слова?
В лазуреві безмежжя нас кличе весна,
Пружно-яро життя ожива.

І земля — наречена в молочнім цвіту
Яблунево-рожевих садів —
Мліє солодко в сонячно-яснім меду
В першій, росній красі пелюстків.

3.

А дні пливуть — мелодія в блакить.
А дні дзвенять, як золото в лазурі,
І вічністю триває кожна мить,
І в спокої втопились давні бурі,

І океаном заясніла вись,
І тиша, тиша. Тільки в вишнях білих
Бриніння бджіл замріяно злились
В один хорал блаженний і безсилий.

Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 23 Травня 2013, 23:24:08
Гроза проходила десь поруч. Було то блискавка, то грім.
Дорога йшла кудись на Овруч в лісах і травах до колін.
Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.
Черкнула блискавка по зелах, аж полягали вони всі.
Над світом білим, світом білим хтось всі спіралі перегрів.
А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім.
Гроза погримувала грізно, були ми з нею тет-а-тет.
Тремтіла річечка рогізна, човни ховала в очерет.
   Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 24 Травня 2013, 05:19:07
"Єдиний Боже! Все обсіли хами.
Веди мене шляхетними шляхами.
І не віддай цим людям на поталу,—
вони вже іншу віру напитали".
Ліна Костенко
Відповідь від: 24 Травня 2013, 05:06:36

Оксана Яблонська (с)
Весняне замовляння на одужання

одужуй, мала. ну, ти знаєш, оце вже не вперше
весна розламала зимові ключі.
сполохане серце – розхристаний згарячу вершник
спішить спозаранку. кричи не кричи.

а ти наливаєш туманів ранкових в бокали,
смакуючи кожен, спиваєш до дна…
і що би про тебе сусіди тобі не казали,
живеш на даху. не самотня. одна…

одужуй, мала. бо без тебе і зорі – не зорі
і сірі висотки – всього лиш стовпи.
а місячний човник кружляє над містом в фаворі,
хто буде без тебе позлітки ловить?

а скоро дерева вберуться у мантії квітів
і місто сповиє нектарна імла.
все буде буяти, гукати і несамовито
захочеться жити. одужуй, мала!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: ksenya від 27 Травня 2013, 18:22:35
Это с каждым случится однажды,
через год или два, может, век,
постучится к вам в дверь очень важный,
очень нужный, родной человек.

он не спросит про трудный характер,
и менять не посмеет уже,
все в одном: муж, любовник, приятель.
будет кофе варить в неглиже.

он поймет красоту твоих мыслей,
и молчание ласковых глаз.
он в тебе будет видеть весь смысл,
и обнимет сильней в этот раз.

это все так нежданно приходит,
будто в мире включается свет,
человек тебя просто находит,
даже в тридцать с копейками лет.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 29 Травня 2013, 13:01:55
Пробач мені, якщо можеш, моє кохання:
Оксамитово- ніжне і таке запізніле.
Стривожив душу я твою зранену,
Всупереч долі і здоровому глузду.
Я добре все розумію, але…
Чомусь не можу, та і не хочу зупинитися.
Уночі ти часто приходиш до мене.
Юрбляться докупи наші минулі і майбутні дні.

Тим часом, життя не йде, а кудись біжить.
Обманюємо когось, а може, обманюємо себе.
Боронь, Боже, щоб так було чи сталося
І нещирість закралася в наші душі.

Цілую знов і знов твої уста.
Епілог повинен бути щасливим.
Його ми напишемо самі.

Бо ніхто нам того щастя не дасть,
І не спитає, що на душі, крім нас з тобою.
Летять білі маленькі сніжинки.
Одинокий місяць блудить поміж хмар.

Віра наша не згасне ніколи.
І буде ще свято, і прийде до нас щастя.
Розплітають коси думки про тебе.
Шепоче вітер вічні слова: “Кохаю, кохаю, кохаю.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 05 Червня 2013, 11:16:11
Тобi теж було боляче,правда?
можливо,болить тебе й зараз...

Тобi теж було холодно,вiрно?
я чекаю i мерзну покiрно.

Ти теж був самотнiм,вгадала?
так жаль,що не сильно тримала...

Ти теж розбив руки об стiни?
Як я розбиваю колiна...

Ти теж кричав вiд болi...я чула!
нi жодного слова твого не забула...

а ти вже забув...ти здався без бою.
а я все ще поряд, я тут, я з тобою.

(Діана Саджайя)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: ksenya від 05 Червня 2013, 18:11:37
А ты придёшь, когда тебя не буду ждать…
Когда впервые я смирюсь с своей потерей,
Когда уже не хватит больше веры…
За нас молиться… и к тебе бежать…
А ты придёшь…И будешь молча на пороге…
Стоять, такой знакомый, что от боли…
Дыхание собьётся в ком из лёгких,
и я лишусь, я знаю… силы воли…
сползу нелепой тенью по обоям…
и позабуду в раз, весь ад, что был мне домом,
и только тихий стон, застрянет комом…
во мне… и пульс предательски заскачет…
но ты прошепчешь «моя девочка не плачет…
ведь ты же сильная, а это много значит»…
а я не сильная… ты знаешь, я слаба…
тебя здесь не было, когда я погибала…
душа как в коме, без тебя, во мне спала…
я осознала, что я просто умерла…
когда тебя однажды потеряла…
но ты придёшь, когда тебя не буду ждать…
дашь шанс на выживанье в этом мире,
за рУку будешь бережно держать…
в пропитанной тобой, моей квартире,
меня научишь заново дышать…
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 10 Червня 2013, 15:15:09
Але я … Але я … Але ні!
Хай цей біль доболить у мені.

Ваша підлість і ваша злість, -
хай хтось інший про це розповість.

Але я … Але я … Але ні.
Хай цей біль доболить у мені.

Ліна Костенко, 2011р.
Відповідь від: 10 Червня 2013, 15:07:24
Іван Андрусяк
. . .

а мо’ сквитаємось коли
чи ми самі собі не квити
допоки сіється на квіти
муміфікований полин

або тріпоче з-під ребра
мініатюрне серце глоду
не перемелюючи воду
а молячись до джерела

допоки вистоїться млин
на зосенілому полинні –
і крізь вітри до нас полинуть
серця приручених рослин
Відповідь від: 10 Червня 2013, 15:08:20
Життя - це пастка і життя - це пустка.
Це сон про себе і нема коли.
А може, й смерть - це теж лише відпустка
у кілька втілень тої ж кабали?
А може, все це - піднебесний тир? -
Хатки, дерева, люди, птиці, звірі -
де все якийсь незримий богатир
приходить постріляти на дозвіллі.
Ліна Костенко, 1993р.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 11 Червня 2013, 00:34:35
вітер...

вітер 
навздогад  гортає 
твоє  волосся 
так 
як  вогонь 
сторінка  за  сторінкою 
повільно  пожирає 
книгу 

і  мені  тоді 
дуже  хочеться  тебе 
погладити 
я  навіть  не  боюся 
обпекти  пальці 

боюся  лишень 
що  в  моїй  долоні 
залишиться  дрібка 
попелу 
       Андрусяк Іван
Відповідь від: 10 Червня 2013, 23:05:59
нас зостанеться двоє...

нас  зостанеться  двоє 
і  життя  золоте 
і  настояна  хвоя 
наші  сни  обплете 

за  дощами  і  димом 
як  безодня  тонка 
разом  з  нами  ітиме 
кучерява  ріка 

за  птахами  і  вітром 
буде  вітер  і  птах 
тонкоокого  світу 
течія  золота 

попід  зоряним  роєм 
де  обійм  сповиття 
нас  зостанеться  двоє 
і  почнеться  життя 
     Андрусяк Іван
Відповідь від: 10 Червня 2013, 23:07:08
Спадав той день фіалками у сніг...

Спадав  той  день  фіалками  у  сніг, 

Ходила  туга,  ніжна  і  красива. 

І  сніжну  косу,  і  льодинки  ніг 

Вже  кутав  захід  у  вишневу  гриву.

Ходила  туга,  жалібно  ридала, 

Ламала  руки,  як  пахку  калину. 

А  вечір  фіолетово  спадав 

Фіалками  у  сніг  той

сумносиній.

Стріпнувся  ліс.  І  бризнули  фіалки 

З-під  ніг  коня.

І  впали  ненароком 

Холодних  квітів  сині-сині  скалки 

В  сумне,  вабливе,  променисте  око.

Гули  дуби,  як  корабельні  реї. 

Промчав  по  снах  гарячоокий  вершник!

І  спалахнув  у  пурпуровій  верші, 

Розкинутій  зрадливою  зорею.

 

Виспівуй,  туго!  Дай  мені  покласти 

Тобі  на  груди  серце  полохливе. 

...Спадав  той  день  фіалками  у  щастя. 

Ходила  туга,  ніжна  і  вродлива.
            Жиленко Ірина
Відповідь від: 10 Червня 2013, 23:22:36
ЗЕЛЕНЕ

Дощі  шепітливими  вустами
Цілують  зелену  землю.
Так  я  цілував  твої  зелені  очі,
Коли  ти  поверталася  з  лісів.
Зарошена  м'яким  галасом
І  голос  твій  плив  по  мені,
Як  вітер  по  травах.

Тоді  зі  сторінок
Зеленого  Євангелія
Виходив  зелений  лис
І  розповідав  ще  одну
Давню  тайну  існування
Просту,  мов  життя.
На  паркеті  виростала  папороть,
Стіну  обплітав  бородатий  мох.

Баговиння  встеляло  ложе
І  зелений  місяць
Молодим  фавном
Зазирав
До  недопитої  шклянки  вина.
          Калинець Ігор
Відповідь від: 11 Червня 2013, 00:04:15
"панно..."

панно 
з  очима 
більшими 
за  айстри 

вже  й  наче 
осінь 
осінній  настрій 
вже  я 
лагідний 
мов  щойно 
з  ікони 

кучері  з  позолітки 
елегійно 
дзвонять 

щоденно 
ходжу 
з  козубом 
на  прощу 

у  лісовика 
що  з  ратицями 
грибів 
випрошую 

та  думаю 
як  квітку 
з  городця 
вашого 
вкрасти 

панно 
з  очима 
більшими 
за  айстри
  Калинець Ігор
Відповідь від: 11 Червня 2013, 00:19:34
двома  пальчиками
тримає  мене  туга

двома  пальцями
тримаюся  за  тугу

без  неї
як  серед  голих  стін

двома  пальцями

тримаюся
за  синій  погляд
   Калинець Ігор
Відповідь від: 11 Червня 2013, 00:29:45
"вміння пасти левів..."

вміння  пасти  левів 
досягається  наївністю 

вона  звичайно  не  ти 
вона  має  тіло  і  тінь 

вона  не  виходила 
поза  обрій 
як  і  поза  себе 

занадто  тутейша 

але  не  знайти 
певнішу  криївку 
над  її  тіло 
        Калинець Ігор
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: ksenya від 11 Червня 2013, 18:23:04

Штамп в паспорте...

Штамп в паспорте… Замужняя… Женатый…
Но с каждым годом всё важнее дата,
Что нас окольцевала и венчала…
Я столько раз молилась и прощала…

Мы ссорились и, до битья посуды,
Я голосила: «Жить с тобой не буду!»
Ты уходил… Спустившись три пролёта,
Летел назад быстрее самолёта…

И ссора заглушалась поцелуем…
Мы друг без друга просто существуем,
А вместе мы живём одной душою…
И сердце на двоих одно большое…

А после свадьбы днями и ночами
Всё наблюдали ангелы за нами.
Потом они с небес послали чудо…
И те слова: «Родной, я мамой буду…»

Штамп в паспорте… Он силы не имеет…
Но если человек родной болеет,
Ты можешь разогнать руками тучи,
Чтоб с неба для него пробился лучик…

Штамп в паспорте… Но счастье ведь не в этом…
Наш штамп любви поставлен в сердце где-то…
Его не видно, но о нём мы знаем,
Когда детей спросонок обнимаем…

Беречь семью бывает очень сложно,
Но счастье без любимых невозможно…
От штампа в хмурый вечер не согреться,
Но так тепло от любящего сердца…

П.С. КОМОЧОК В ГОРЛІ ВІД ЦИХ СЛІВ ..
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 11 Червня 2013, 22:49:38
У ній щось є… Напевне, то душа Трохи збентежена від правди і реалій Вона кудись, Як завжди поспіша, Іде у переходи і у далі.  У ній щось є… В її ясних очах Поети б написали слово “щирість”. В ній паросток надії не зачах, Не дивлячись на будні трохи сірі.  У ній щось є… Незрима таїна. Що в пам’ять урізається гранітом. Як присмак від солодкого вина, Коли набридла гіркість цього світу.  І це її відразу видає. З-поміж облич і поглядів квапливих. Спинивши погляд, розумієш: в ній щось є… Таке по-справжньому просте і особливе.  Марина Кузьменко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 12 Червня 2013, 13:24:04
І я не я, і ти мені не ти.
Скриплять садів напнуті сухожилля.
Десь грає ніч на скринці самоти.
Десь виє вовк по нотах божевілля.
Бере голодну тугу — як з ножа.
Дзвенять світів обледенілі дзбани.
І виє вовк. І вулиця чужа
в замет сміється чорними зубами.
І виє вовк, ночей моїх соліст…
Заклацав холод іклами бурульок.
Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст,
в сузір’ї Риб вловивши кілька тюльок.
Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж.
Ти розкажи свою пригоду вовчу.
А смушки скинь. Навіщо камуфляж?
Ти краще вий. А я собі помовчу.
Погрійся тут, моя нічна мано,
хоч ми із казки вибули за віком,
аж поки ранок в чорне доміно
зіграє з нами вогниками вікон.
аж поки сонце перепалить пруг
і сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі…
Лежить овеча шкура завірюх…
І скімлить пес розумний на порозі…
© Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 13 Червня 2013, 13:55:21
(http://)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 21 Червня 2013, 23:10:19
Олена Теліга
Д.Д.
Не любов, не примха й не пригода —
Ще не всьому зватися дано!
І не завжди у глибоких водах
Відшукаєш непорушне дно!

І коли твоя душа воскресла
Знову мчиться у осяйну путь —
Не питай, чиї натхненні весла
Темний берег сміли відштовхнуть.

Не любов, не ніжність і не пристрасть...
Тільки ж серце — збуджений орел!
Пий же бризки, свіжі та іскристі,
Безіменних, радісних джерел!
Відповідь від: 21 Червня 2013, 23:07:50
Олена Теліга
За вікнами день холоне, у вікнах – перші вогні.
Замкни у моїх долонях ненависть свою і гнів.
Зложи на мої коліна каміння жорстоких днів,
І срібло свого полину мені поклади до ніг.

Щоб легке, розкуте серце співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся, спочив на моїх устах.
А я поцілунком теплим, м’яким, мов дитячний сміх,
Згашу полум’яне пекло в очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори проріже перша сурма –
В задимлений, чорний морок зберу я тебе сама.
Не візьмеш плачу з собою – я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю: цілунок гострий як ніж. (2)

Щоб мав ти в залізнім свисті
для крику
і для мовчань –
Уста рішучі як вистріл,
тверді як лезо меча.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 25 Червня 2013, 23:26:48
Малює степ мені твоє обличчя.
Він весь, як ти - свобода і жага.
Він любить нас, і згадує, і кличе,
і Чорний Шлях у простір запряга.

Там віє вітер, він за бандуриста,
вже років триста і сто раз по триста.
Вечірнє сонце надхиляє глек.
Стовпи, як амфори на плечах
несуть натомлених лелек.

Зоря зорі присвічує каганчик.
Потроху траса стихне і замре.
На скіфську бабу дивиться тушканчик
і хто вона, ніяк не розбере.

© Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 01 Липня 2013, 23:04:29
Ліна Костенко
ВІДОЗВА ДО БАЛАКУЧОГО ГОСТЯ

Ображати тебе не хочу я
прошу тільки, щоб ти зрозумів -
не розстрілюй часу робочого
кулеметною чергою слів

Доки ми собі на здоров"я
тут говорим на сотні тем
Гине час, стікаючи кров"ю
не написаних нами поем
Відповідь від: 01 Липня 2013, 23:01:26
Ліна Костенко
На вулиці - я чую крізь вікно -
сміється жінка штучним сміхом.
Мабуть їй сумно, але жінка хоче,
щоб їй хотілось сміятись

А я дивлюсь на ріки темних вулиць,
на голови веселих ліхтарів,
одягнені в малі кашкети з жерсті,

І на моє високе підвіконня
каштани білі квіти подають...

А я дивлюсь і думаю про вірші
Коли їм сумно - хай вони сумують.
Хай тільки не сміються штучним сміхом,
бо щирі люди зачиняють вікна.
Відповідь від: 01 Липня 2013, 23:02:49
Ліна Костенко
Посмішки,
цвітіння людських облич -
червоні троянди пристрасті,
білий гнів ломикаменю,
колюча шипшина зневаги,
сині іриси втоми -

Мене морозить, коли я бачу посмішку пошляка
або лакизи
Хлопавкою для мух
убивати б такі посмішки!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Lyolik від 02 Липня 2013, 09:54:35
А я дивлюсь і думаю про вірші
Коли їм сумно - хай вони сумують.
Хай тільки не сміються штучним сміхом,
бо щирі люди зачиняють вікна.
Гине час, стікаючи кров"ю
не написаних нами поем
Так влучно, ........ моі два прожиті дні....... :(

Дякую, Yana
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 04 Липня 2013, 11:05:25
"А ви, що звикли роззявляти пащі,
злочинства наші множити стокрот, –
побійтесь Бога! Ви нічим не кращі
за мій сумний зацькований народ.
а втім, нехай. Дорога правди довга.
Усі усім втовкмачують своє.
У всеправуючого Бога
усе записано як є».

© Ліна Костенко, "Берестечко"
Відповідь від: 04 Липня 2013, 11:04:10
Всі люблять Польщу в гонорі і в славі.
Всяк московит Московію трубить.
Лиш нам чомусь відмовлено у праві
свою вітчизну над усе любить.

© Ліна Костенко, "Берестечко"
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 05 Липня 2013, 00:50:32
це жах як я"зедеревянів"
 нічого кращого не виходить.
Приховано: Показати
Обійму тебе за плечі
В цей чудовий літній вечір.
За вікном шалена спека
Твоїх очей небезпека.
Погляд впевений і сильний
Я не проти від безсилля

Руки ніжні,губи теплі,
Ти сьогодні вже відверта?
Пальці вниз, на рівні стану
Я сьогодні не відстану

Запроси мене до себе
Хочу бути коло тебе.
Прокинутись рано-вранці
Ого-го.Та ми-коханці.

ТИ моя,чуєш? найкраща.
Не віддам тебе,Нізащо.
 Подарована 7м небом
Вже неможу я без тебе
 Губ Трунок подарунок
Поцілуй мене іще
 Наклади візерунок
вологими губами на плече.

 Хочу вміти Читати твої думи
 Вдихати солодкі парфуми
 Заглянути в очі на ранок.
 Поцілунок в шию,
 Моя гарна,вже світанок


 
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 05 Липня 2013, 02:27:55
Хоч зовсім не витримується елементарне: ні розмір, ні ритм вірша, але + за сміливу спробу передати свої бажання.  Як для першого разу навіть мило
Приховано: Показати
Ти в чаті писав, що мені треба ще повчитись в інших писати вірші. Тепер я розумію у кого мені треба вчитись ;)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 05 Липня 2013, 07:59:33
Приховано: Показати
не памятаю з якого приводу міг таке писати
(http://s20.rimg.info/797eba8432e27717d13bd3a8e3929878.gif) (http://smayliki.ru/smilie-1308883815.html)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 05 Липня 2013, 13:45:37
Коли Верон написав свої вірші. Але то пусте :) -
це я з вредності пригадала :). Вчора був не дуже день, а сьогодні - все пусте і незначне крім бездонного неба і такої ж душі світу)).
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 05 Липня 2013, 15:47:54
Незбагненне

Здійснились всі пророцтва древніх книг,
Волхвів здійснився кожен віщий сон,
Творіння Боже — воїнство святих
Перемогло.
Віват, Армагеддон!
Збулось усе!
До скону стерті в пил
Гординя духу,
Невгамовна плоть,
Чому ж над згарищем
Колись зловіщих крил
У роздумах сумних
Стоїть Господь.
День перемоги
Втіхи не приніс,
Він знав завжди,
Що буде саме так,
І день обрав цей
Вже давно колись,
А разом місце
І знаменний знак.
Він бачив кожного
І в кожнім бачив все,
Він сам був Істина,
І Радість був і Страх,
Він знав, що його Слово вознесе,
І знав, що його Слово
Знищить в прах.
Єдиного збагнути він не зміг:
Чом не повірив і не зрозумів
Його цей світ,
Який він так беріг,
І рід людський,
Який він попри все
Любив.
Відповідь від: 05 Липня 2013, 15:36:10
Автор - наш земляк Олександр Кухарук. Вірш із збірки "Узник града ИФ"
Ось знайшла - тут можна скачати його книгу:http://virchi.pp.net.ua/load/19-1-0-991
Відповідь від: 05 Липня 2013, 15:38:58
Я, как камин пустой — душа сгорела,
В неё плевали, рвали на куски,
Её любили, жгли — она терпела,
Лишь седина ложилась на виски.
Она жила, надеялась, парила...
Пока горел среди камней огонь,
Но он угас. И с ним она почила,
Ушла в золу от суетных погонь.
Огонь пылал, но только перестала,
Рука угли настырно ворошить,
И он поник, его совсем не стало,
И понял он, что сил давало жить.
Десница Божья! Береди мне душу!
Пошли лихих врагов и сохрани друзей!
Пусть любят иль плюют — я выдержу! не струшу!
Иначе выжить как сейчас душе моей...
Не дай покоя ей и присно и отныне,
Не отверни свою незримую ладонь,
Разбереди мне душу! И в камине,
Из углей разгорится вновь огонь...
---------------------------------
Рядно строкате хиб та протиріч,
Життя зіткало неквапливо з буден,
Ось біла смуга — день, ось чорна — ніч,
Це відболіло, це лиш тільки буде.
А почалось все нібито з дрібниць:
Маленький вузлик, металевий хрестик,
Під небом неосяжним горилиць,
Із тайнами незнаними похресник.
Безмежний всесвіт — для ткання верстат,
Планети човниками бігають по колу,
Зоря далека, тау-шовкопряд,
Сріблястим світом виткала стодолу.
Пасами зтруджених, невтомних, вічних рук,
Парсеками туманних альбіонів,
Людину — запоруку з запорук,
Небесний ткач створив з буття законів.
Рядно росте строкате, певна річ,
І серце б’ється, та чогось ятриться,
Ось біла смуга — день, ось чорна — ніч,
Допоки нитка раптом не скінчиться…
------------------------
Міста моєї Батьківщини

Державного прагнення вияв. Київ.
Українського виміру страва. Полтава.
Місто Соні, сонця і Бернеса. Одеса.
Півдня теплого фасон. Херсон.
Без апеляцій і напівтонів. Львів.
На Волині місто дивне. Рівне.
Фейєрверк палких сердець. Донецьк.
Вишиванки рідний комір. Житомир.
Пам’ятає печенігів. Чернігів.
Тут козацьке роздоріжжя. Запоріжжя.
Замок бачиш? Древній Луцьк.
Не Поплавський соромницький. Хмельницький.
До Європи поворот. Ужгород.
Дон фонтанів, площ і парків. Харків.
Душа широка і гостинно піниться. Вінниця.
Як один всі молодці. Чернівці.
Тут звернуться просто — брат. Кіровоград.
Цьому місту замало рядка,
Бо це місто Івана Франка.

Місто доків і трамваїв. Миколаїв.
Скифських пращурів акрополь. Сімферополь.
Син річок. Дніпропетровськ.
Поряд місто Лисичанськ. Луганськ.
Викликають світлі думи. Суми.
На Дніпрі лежить шмат ласий. Черкаси.
Звісно, файне місто. Тернопіль…

Міста моєї Батьківщини,
Всі разом ви — вона і є,
У мить веселу, чи в кручині,
Іду до своїх по своє…
Ви всі в мені, ви завжди поруч,
Ви всі моєї віри гарт,
Турійськ, Охтирка, Дубно, Овруч…
Що я без вас? Чого я варт?
І де б не був, була дорога,
До вас, до свого по своє,
За вас молю благого Бога,
За те вам вдячний, що ви є…
------------------
Інші вірші можна прочитати, скачавши книгу по поданому вище посиланню.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 06 Липня 2013, 14:15:30
Лорка Федерико Гарсиа

* * *
Ноктюрн пустоты

Чтобы знал я, что все невозвратно,
чтоб сорвал с пустоты одеянье,
дай, любовь моя, дай мне перчатку,
где лунные пятна,
ту, что ты потеряла в бурьяне!

Только ветер исторгнет улитку,
у слона погребенную в легких,
только ветер червей заморозит
в сердцевине рассветов и яблок.
Проплывают бесстрастные лица
под коротеньким ропотом дерна,
и смутней мандолины и сердца
надрывается грудь лягушонка.

Над безжизненной площадью в лавке
голова замычала коровья,
и в тоске по змеиным извивам
раскололись кристальные грани.

Чтобы знал я, что все пролетело,
сохрани мне твой мир пустотелый!
Небо слез и классической грусти.
Чтобы знал я, что все пролетело!

Там, любовь моя, в сумерках тела, -
сколько там поездов под откосом,
сколько мумий с живыми руками,
сколько неба, любовь, сколько неба!

Камнем в омут и криком заглохшим
покидает любовь свою рану.
Стоит нам этой раны коснуться,
на других она брызнет цветами!

Чтобы знал я, что все миновало,
чтобы всюду зияли провалы,
протяни твои руки из лавра!
Чтобы знал, я, что все миновало.

Сквозь тебя, сквозь меня
катит волны свои пустота,
на заре проступая прожилками крови,
мертвой гипсовой маской, в которой застыла
мгновенная мука пронзенной луны.

Посмотри, как хоронится все в пустоту.
И покинутый пес, и огрызки от яблок.
Посмотри, как тосклив ископаемый мир,
не нашедший следа своих первых рыданий.

На кровати я слушал, как шепчутся нити, -
и пришла ты, любовь, осенить мою кровлю.
Муравьенок исчезнет - ив мире пустеет,
но уходишь ты, плача моими глазами.

Не в глазах моих, нет, -
ты сейчас на помосте
и в четыре реки оплетаешь запястья
в балагане химер, где цепная луна
на глазах детворы пожирает матроса.

Чтобы знал я, что нет возврата,
недотрога моя и утрата,
не дари мне на память пустыни -
все и так пустотою разъято!
Горе мне, и тебе, и ветрам!
Ибо нет и не будет возврата.
Відповідь від: 06 Липня 2013, 14:10:50
Ти загадка моя, ти сфінкс моєї долі,
моїх пекельних кіл склепіння голубе.
Розгублений актор, що раптом збився з ролі,
ти п'єсу завалив, але зіграв себе.

О боже мій, які побачила я очі!
Як голос твій лунав, лишався на віки.
А п'єса собі йшла... А ми були, як зодчі,
що зводили свій храм без дотику руки.

І що мені той текст, і що мені ті ролі?
І хай собі крізь люк провалиться суфлер.
Ти загадка моя, ти сфінкс моєї долі.
Ми зводили свій храм. Він є у нас тепер.

Невидимий очам, без брами і паркану.
Там тільки голос твій, твій голос та ім'я.
І коли там душа, вона недоторканна.
Ти загадка моя... ти вигадка моя...

© Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: ksenya від 06 Липня 2013, 14:24:45
..я мечтаю о маленьком доме,
где от стен даже будет уютно.
говорить по ночам в полу тоне,
обрывать разговор посекундно.
воскресенье встречать ближе к полдню,
от шагов твоих тихих проснуться,
в одеяле выскочить в кухню
приобняв тебя...улыбнуться.

я мечтаю о фартуке ярком,
и на кухне по полкам приправы,
много видов отборного кофе,
что мы вместе с тобой выбирали.
будний день пусть усталостью пахнет,
но с порога забудем работу:
"мне весь день тебя не хватало,
будто нет половины чего-то..."

я мечтаю о детской кроватке,
с балдахином нежного цвета,
о прогулках в осеннем парке
на краю ушедшего лета.
я мечтаю, пожалуй, о главном,
о далеком, но самом близком...
чтобы ты всегда со мной рядом...
и любовь была в главном списке.
П.С.  :-*
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Titan від 08 Липня 2013, 21:11:17
М-м :prapor: :-D
Сумую,я знаю що човником по річці життя пропливу

а ти мене не помітиш...як тінь повз тебе пройду

І кинута милість тобою ,ця усмішка ,ці слова

я дякую,дякую долі,що ти була як вона

Якби я був Ромео,якби ж ти Джульєтта була

проте ти мене пе помітила трагедіє ти моя.

І сонце згасає за горами і вечір колише вже тінь

побудь ще хоч краплю зі мною ти

не рви моє серце навпіл.

                                        БатігТ.М.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 08 Липня 2013, 21:27:19
Дано лиш тим,хто в серці мужність носить
Хто зможе витримати гнів атак.
Бо хто замість Ромео,-лиш під нього косить-
Тому відкрито скажу,Ти-мудак
                                                    А.І.Я.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: DVania від 08 Липня 2013, 23:58:47
 =)) я не дуже з поезією .Т.с.прозу більше люблю.Тому в цих змаганнях не приймаю участі.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 09 Липня 2013, 22:56:02
Ліна Костенко
Отут я стою під замисленим небом
на чорних вітрах світових веремій,
і в сутичці вічній святого з ганебним
світлішає розум зацькований мій.

Болять дисонанси. Сумують симфонії.
Пручаються ноти в розпечений залп.

Будую мовчання, як зал філармонії.
Колонний безсонний смерековий зал.
Відповідь від: 09 Липня 2013, 22:52:14
Ліна Костенко
...Свободи предтеча - розхристана втеча
з мудрованих дум
у мандруючий дим.

Дзвенить ручаїв стрімголова малеча
блакитною кров'ю камінних глибин...
Відповідь від: 09 Липня 2013, 22:52:57
Ліна Костенко
А вранці повстану. Обуренням серця,
веселим азартом очей і ума.
На вікнах розсиплеться сонячне скерцо
і рух засміється над скрипом гальма.

Обридли відьомські шабаші фікцій
і ця конфіскація душ під гармонь.
І хочеться часом в двадцятому віці
забитись в печеру і няньчить вогонь.
Відповідь від: 09 Липня 2013, 22:53:29
Ліна Костенко
Отак, як зроду, потаємно, з тилу,
усіх міщан ощирені лаї
ненавидять в мені мою скажену силу,
ненавиджу я слабкості свої.

І скільки їх! Я зіткана з печалі.
Для ближніх знято тисячі свитин.
Коліна пкрелонивши, як Почаїв,
стоїть душа перед усім святим.

Дзижчать і жалять міріади версій.
Ну, що ж, нехай. Я сильна, навіть зла.
Я знаю: слабкість - це одна з диверсій.
А я ще в диверсантах не була.
Відповідь від: 09 Липня 2013, 22:54:08
Ліна Костенко
Готичні смереки над банями буків,
гаркаві громи над країною крон.
Ночей чорнокнижжя читаю по буках,
і сплю, прочитавши собі Оріон.

А вранці повстану. Обуренням серця,
веселим азартом очей і ума.
На вікнах розсиплеться сонячне скерцо
і рух засміється над скрипом гальма.

Обридли відьомські шабаші фікцій
і ця конфіскація душ під гармонь.
І хочеться часом в двадцятому віці
забитись в печеру і няньчить вогонь.

Свободи предтеча - розхристана втеча
з мудрованих дум у мандруючий дим.
Дзвенить ручаїв стрімголова малеча
блакитною кров'ю камінних глибин.

Світанки мої у смарагдовій ворсі
над кумканням всіх ропухатих дрібниць -
готика самотності, готика суворості,
рубінові розсипища суниць...

Отут я стою під замисленим небом
на чорних вітрах світових веремій,
і в сутичці вічній святого з ганебним
світлішає розум зацькований мій.

Болять дисонанси. Сумують симфонії.
Пручаються ноти в розпечений залп.
Будую мовчання, як зал філармонії.
Колонний безсонний смерековий зал.
Відповідь від: 09 Липня 2013, 22:54:47
Ліна Костенко
ПРИТЧА ПРО НЕБЕСНЕ ТІЛО

Був день як день, як сотні перед тим.
Приймач мугикав пісеньки старої.
Коли ми їхали у місто Яготин,
на нас упав із неба астероїд.

Вжахнувася шлях, одскочили стовпи,
здійнявся пил, гальмо заскреготало.
Творили обрій небо і степи,
і сонце, сонце, сонце реготало!

Планета й ми, такі маленькі - ми,
у лупі сонця ледве щось мигтіло.
А ось же бачиш, ще якась там мить -
і ми б зіткнулись із небесним тілом.

Висока мить. Не мить, а фейерверк.
Ми розуміли всю її важливість.
Бо вмерти так, як ще ніхто не вмер, -
це, що й казати, рідкісна можливість.

Однак чому
ця мить - в цю саму мить?
Це ж випадковість просто чудернацька.
Якби знаття, що він уже летить,
а то чого ж він раптом так зненацька?

Ми ще ж не встигли в місто Яготин.
У нас ще планів цілі карнавали.
Якби знаття, то ми ж би перед тим
своє життя хіба б так марнували?

А то ж як сніг на голову, ти ба?
Машину мили ввечері над ставом.
Якби він влучив - це була б судьба.
А так це зветься просто збіг обставин.

І все ж не зовсім. Все-таки якраз
тут може, збіг не тільки просторовий.
Тут, може, є печальний парафраз -
приміром так: мементо астероїд!

Бо от живеш, і що тобі та мить?
І з дня на день усе щось відкладаєш.
А може, він десь там уже летить,
а ти тут їдеш, верби розглядаєш?

Дай бог, між вами ще мільярди літ.
І я не хочу сумно вас настроїть.
Життя безмежне, квапитись не слід.
І все-таки - м е м е н т о а с т е р о ї д !
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 14 Липня 2013, 22:42:00
Подумаешь - с женой не очень ладно.
Подумаешь - неважно с головой.
Подумаешь - ограбили в парадном.
Скажи еще спасибо, что живой.

Ну что ж такого - мучает саркома.
Ну что ж такого - начался запой.
Ну что ж такого - выгнали из дома.
Скажи еще спасибо, что живой.

Плевать - партнер по покеру дал дуба.
Плевать, что снится ночью домовой.
Плевать - соседи выбили два зуба.
Скажи еще спасибо, что живой.

Да ладно - ну, уснул вчера в опилках.
Да ладно - в челюсть врезали ногой.
Да ладно - потащили на носилках.
Скажи еще спасибо, что живой.

Да, правда - тот, кто хочет, тот и может.
Да, правда - сам виновен, бог со мной!
Да, правда. Но одно меня тревожит -
Кому сказать спасибо, что живой?

© Владимир Высоцкий
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 15 Липня 2013, 01:30:05
Пазл склався (http://s7.rimg.info/f305d7c3bd94ad07f6547f296aedd11f.gif) (http://smayliki.ru/smilie-630771303.html)
Прикол вдався
Було смішно
Не сміявся
   АіЯ
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: TRITONOS від 15 Липня 2013, 03:09:06
Я когда-то умру - мы когда-то всегда умираем,-
Как бы так угадать, чтоб не сам - чтобы в спину ножом:
Убиенных щадят, отпевают и балуют раем,-
Не скажу про живых, а покойников мы бережем.

В грязь ударю лицом, завалюсь покрасивее набок,
И ударит душа на ворованных клячах в галоп.
В дивных райских садах наберу бледно-розовых яблок.
Жаль, сады сторожат и стреляют без промаха в лоб.

Прискакали - гляжу - пред очами не райское что-то:
Неродящий пустырь и сплошное ничто - беспредел.
И среди ничего возвышались литые ворота,
И огромный этап - тысяч пять - на коленях сидел.

Как ржанет коренной! Я смирил его ласковым словом,
Да репьи из мочал еле выдрал и гриву заплел.
Седовласый старик слишком долго возился с засовом -
И кряхтел и ворчал, и не смог отворить - и ушел.

И измученный люд не издал ни единого стона,
Лишь на корточки вдруг с онемевших колен пересел.
Здесь малина, братва,- нас встречают малиновым звоном!
Все вернулось на круг, и распятый над кругом висел.

Всем нам блага подай, да и много ли требовал я благ?
Мне - чтоб были друзья, да жена - чтобы пала на гроб,-
Ну а я уж для них наберу бледно-розовых яблок.
Жаль, сады сторожат и стреляют без промаха в лоб.

Я узнал старика по слезам на щеках его дряблых:
Это Петр Святой - он апостол, а я - остолоп.
Вот и кущи-сады, в коих прорва мороженных яблок.
Но сады сторожат - и убит я без промаха в лоб.

И погнал я коней прочь от мест этих гнилых и зяблых,-
Кони просят овсу, но и я закусил удила.
Вдоль обрыва с кнутом по-над пропастью пазуху яблок
Для тебя привезу: ты меня и из рая ждала!


1977 © Владимир Высоцкий
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Lyolik від 15 Липня 2013, 09:44:06
Вот и верь после этого людям
Я ему отдалась при луне
А он взял мои белые груди
И узлом завязал на спине  :=)

(автор невідомий) :unknow
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 17 Липня 2013, 02:03:47
Не можу заставити мене полюбити
Та більше,не заставляю себе.
Я буду шукати де знов себе діти.
Але де немає тебе.

Ти більше не глянеш в мої темні очі
Де небо безкрає,де хочуть тебе
У них не побачиш ти залишки ночі
Я..не заставлю тебе

Більш не торкнуся рук пелюстками
По шовковім тілі де серце не щемить.
Мабуть ми забудем ,що було між нами
Раз Ні-то нехай не болить.

Давай розійдемось,хайі що буде далі..
А може ти раптом навчишся любить.✿ܓ

                                                    АіЯ
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Alexander від 17 Липня 2013, 11:55:01
Я повстречала его весною,
 Он был художник почти известный,
 Мы целовались с ним под сосною -
 И он женился, поскольку честный.

 Он пил немного, он был негрубым,
 Такое счастье лишь раз бывает!
 Одно смущало - почистит зубы
 И вечно тюбик не закрывает.

 Но я внимания не обращала -
 Такой мужчина мне небом даден!
 И всё по-бабьи его прощала,
 Всё - даже тюбик, будь он неладен...

 А он, рисуя, впадал в нирвану,
 То вдруг обнимет - люблю, и баста!
 То вдруг, проказник, потащит в ванну -
 А там открыта зубная паста

 А я, как дура - носки стирала,
 В супы ложила бульонный кубик,
 И всё просила, всё умоляла:
 "Почистил зубы - закрой, блин, тюбик"

 А он, скотина - ну как нарочно:
 "Всё это, Глаша - второстепенно!"
 Скажите, девки - ну разве можно
 Любить и гадить одновременно?!

 И я с досады ушла к соседу,
 Ведь у соседа - вставная челюсть.
 На полке тюбик от бленд-а-меду
 Лежит закрытый. Какая прелесть...

Виктор Третьяков :)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 17 Липня 2013, 13:40:37
Папороть
Птиці зелені
у пізню пору
спати злетілись
на свіжий поруб.

Тихо спустились
на жовту глицю
птиці зелені,
зелені птиці.

Крилами били,
пера губили,
голови сизі
низько хилили.

Пні навкруги –
їхні родичі кровні.
Зрізи на пнях –
наче місяць у повні.

Птиці зелені!
Що ж вам ще треба?
Маєте місяць.
Маєте небо.

Та на зорі,
в золотаву пору
птиці зелені
рвонулися вгору.

Тільки злетіть
не змогли, не зуміли:
тісно було,
переплутались крила.
© Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 18 Липня 2013, 00:22:14
Ліна Костенко
ЧАДРА МАРУСІ БОГУСЛАВКИ

Вузенька вуличка. Стіна, повита хмелем.
Татари сплять, сьогодні в них байрам.
Високий дуб, по-українськи - нелинь.
Святе письмо, по-їхньому - Коран.

Чого я тут? Ще й, кажуть, Богу слава,
що я жива, що в мене муж паша.
А я- Маруся. Я- із Богуслава.
У мене є непродана душа.

О, як він любить, як він мене палить!
Як він мене цілує уночі!
Каблучки нанизав по дві на кожен палець.
Браслети на руках, на шиї дукачі.

І я ходжу, володарка темниці.
Скриплять у тиші двері за дверми.
Блищать очима слуги темнолиці,
мені у ноги стелять килими.

Ох, килими, барвисті килимочки!
Фонтан, кальян і сльози на зорі.
Носила я і плахту, і віночки, -
ну, як мені, чи гарно у чадрі?

І меч, і правда - цноти не жіночі.
Люблю чадру - і чорна, і густа.
Коли татарам брешуть мої очі,
ніхто не бачить, як тремтять вуста.

Мого лиця не видно під чадрою.
Мій муж поїхав. Тоскно мені. Жду.
А то б я їм здавалася чудною, -
чого я зблідла і куди іду.

Чого дивлюся в море, у тумани.
Чого, як тінь, блукаю уночі.
…Бряжчать мені невільницькі кайдани.
А я шукаю сховані ключі.
Відповідь від: 18 Липня 2013, 00:20:25
Леона Вишневська
Бачити - не означає вірити.

Дивлюсь тобі крадькома у вічі
і бачу як зіниці зайнялись, мов гніт.
Іронія не повторює двічі,
тебе не врятує соломинка,
якщо совість й без того по вуха в багні.

Нервово сіпається повіка,
хвилювання азбукою Морзе передає сигнал.
Ти б так не ризикував, ризик – недолік юного віку,
мудрість починається з великих літер у історіях,
обрамлених пораненим тілом перших глав.

Хоча, кому я це розповідаю? П’ятикласнику,
що незграбно закинув власну гідність,
мов підручник у ранець.
Легковажному блазню, що отримав найкраще,
але без зайвих зусиль цього не зберіг…
Не чекай, щоб загоїлись рани,
не шукай шлях до щастя, знай – ти сам головна з доріг.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Lyolik від 18 Липня 2013, 00:22:34
http://kostenko.electron.com.ua/menu3_1.html Заходите сюди?
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 18 Липня 2013, 00:26:28
Ні.... :)Трошки інші джерела.... :good

є така річ – точка неповернення
а є ще кажуть горизонт подій
я раніше був майже впевнений
що людині не варто бути самій
що людина повинна мати пару
бодай пару друзів чи пару калош
бо та котра над чайником пара –
це просто хмара де ховається дощ

так от із чайником я ще можу жити
однак терпіти людину поруч – вже ні
бо в своєму малому приватному світі
почуваюся як на громадянській війні
хоч ніби-то й нема з ким воювати –
все воно майже рідне і навіть трохи своє
але стрьомно бачити у власній хаті
інших вкотре згадуючи що інші таки є
ну й нехай собі будуть значить я не самотній
тут немає поділу на «чужий» і «свій»
але я вже звик сам стелити собі постіль
і зникати вві сні як за горизонтом подій
точку неповернення таки перейдено
хоч невідомо куди цей перехід веде
тож віднині лишаюся жити з дзеркалом
несуттєво – як довго
несуттєво – де
                 Іздрик
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Lyolik від 18 Липня 2013, 00:32:50
ДОЛЯ

Ти розминувся з долею своєю,
Коли стежками юності блукав.
Світ зла боровся з совістю твоєю,
А ти терпів, і плакав, і кохав.
Та вирвати найглибше ,,Я" в батавах
Ніхто з душі твоєї не зумів.
Світ за вікном гудів в гучних забавах,
А ти ночами на молитві млів.
І ти так прагнув вирватись на волю,
Позбутися своєї сліпоти,
В молитві обійшов всі грані болю,
І падав, не здолавши висоти.
Пекло нещадно серце бунтівливе,
І ти горів, і у вогні конав,
Ти вже пізнав, яке воно зрадливе,
І в безнадії й відчаю кричав.
І ти хилився, як підтятий колос,
Життя прокляв у молодості літ,
Убив себе й тоді почув той голос:
"Візьми мій хрест і повернися в світ!"

о.О.Кривобочок
Відповідь від: 18 Липня 2013, 00:31:16
ІЛЮЗІЯ

Ми - всього лиш ілюзія життя,
Хоч це звучить як голос забуття,
Хоч це сприймаєм наче хворий сон
В помешканні без сонця, без вікон.
Крізь пальці нам просочується час,
І не збагнемо, що немає нас.
Ми як туман, якого вже нема,
Як древня мова, мертва і сумна.
Ми - хмари тінь на березі ріки,
Та цей обман здолав земні віки.

о.О.Кривобочок
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 18 Липня 2013, 22:00:32
ПОСТІЛЬ

Невдячна осінь
 В душу напартачила.
 Дощами очі
 В сірості замучила.
 Я ще тебе, до толку,
 Не пробачила.
 Не маю права,
 А, до біса, скучила.
 Вагітні хмари,
 Літаками різані.
 Підгнивше листя
 Стогін свій навіює.
 Вже другий день
 Я ніц не їм —
 Не лізе. Ні.
 І з ліжка не встаю —
 Не вмію я.
 У тиші міль сопе,
 Злітає янголом.
 Тебе здійма, як Бога,
 Понад стелею.
 Танцює осінь
 Це останнє танго нам.
 Я нашу постіль
 Потім позастелюю.
ЛЮБИ

Люби мене, як любить вітер дощ,
 Коли, загравшись, падає в калюжі
 І мучить ними панорами площ.
 Люби мене! Чи то ніяк, чи дуже!

Хай бракне слів (дурниці теж слова)!
 Люби мене, як горобці — фонтани!
 Як їх послід — з цементу голова!
 Як бейліс — лід, який у ньому тане!

Люби мене, як пісню у думках,
 Що зависає на весь день без шансів.
 Як автомат в твоїх міцних руках,
 З якого ти відстрілюєш коханців.

Усіх, хто претендує пострілять
 На результат зусиль твого кохання.
 Люби мене, щоби, чи люблю я,
 Не виникало в голові питання!

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ

Моя маленька крапочка над «І».
 Твої двікрапки після «Ще?» «А саме?.»
 На усмішці знак оклику стоїть.
 Давай без пауз… А рядками!
 Як знак питання тіло моє вже.
 Твоє тире умовності замінить.
 А далі будуть лиш окличні міни!
 Напишеш — і продовжимо. Авжеж?
 Трикрапкою заслухаються стіни.

ДОЗА

В заплющені очі
 Збираються сльози.
 Залежна. Я хочу.
 Твоєї дози.
 А щойно відчую:
 Ти поряд.
 І краще.
 Лікуватись від цього "горя"?
 Нізащо!
СМС

У мовчанці мого телефону.
 Було чути, як дихають кнопки.
 Ти мене розбудив... ще сонну.
 І невиспану в пханні пробки.
 Йшов тролейбус. Хитався в боки.
 Сонце в вікна лилось, як диво.
 Ти мені написав. «ПОКИ
 Я Є
 ТИ БУДЕШ ЩАСЛИВА!»

ПОРОДИСТИЙ КІТ

Я на тобі звилася, наче кішка.
 Отак засну. Не тяжко ж? Тоді — гладь!
 Твій голий торс віднині замість ліжка.
 Хай стукають сусіди: «Що за бл..?!»
 Націлувалась до тремтіння вусів.
 Соплю, соплю, аж серце — у хвості!
 То граюсь, лоскочу, то притулюся,
 То укушу, подряпаю… Не ті
 Нявчать коти під вікнами блохасті!
 (… Сусід по стінах гатить молотком)
 Хіба я винна, що у мене … щастя
 З найкращим ще й породистим котом!

МИЮЧИЙ ЗАСІБ

Я твій запах виводжу дустом,
 Відшкрібаю з грудей і вуст.
 Тільки з пам'яті, де не пусто,
 Не бере, не змиває дуст.
 Я вже тричі була у душі.
 Вже хотіла, було, втекти
 Так твій запах запав у душу.
 Чим від мене помився ти? [smg id=4829]

Цілувати, де ти захочеш,
 Забирати, що ти дозволиш.
 Я — маленька зіронька ночі
 Так низько не падала ніколи.

ХУДОЖНИК

Малюй на мені фігури любові
 До щирих зітхань, до безтями, до крові.
 Учора були лише поцілунки…
 Малюй! Ніби я — це папір для малюнку!

 :-[ Запинка тіл.
 Дотрахались до ручки.
 Ти мучив,
 Я домучила.
 Хотів
 Такої сучки?

РАЙ

Подивися — відчуй.
 Підійди — поцілуй.
 Обійми — роздягни.
 Віднеси — не засни.
 Розкажи — покохай.
 Спільний сон...
 Спільний рай.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: ksenya від 18 Липня 2013, 22:43:36
Поки я е ти будеш щаслива ....
П. С. Ну i останне речення з "люби"...  :good
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 18 Липня 2013, 22:53:30
от любви до безумия пара шагов.
та же пара шагов от порока до власти.
счастье-это когда понимают без слов.
если этого нет-значит, это не счастье.

от любви до потери-минута в пути,
и минута в пути от разлуки до встречи.
счастье-это когда ты не можешь уйти.
если можешь уйти-значит, хвастаться нечем.

от любви до безумия- сутки бежать,
друг до друга бежать, распадаясь на части.
счастье-это когда тебе нечем дышать.
если это не так -значит это не счастье.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 25 Липня 2013, 12:49:27
По вулицях ходять мертві,
та їх не бачить ніхто.
Свічки їм не ставлять у церкві.
Крізь них проїжджають авто.

Ніхто їм не скаже: Здрастуй.
Ніхто не присвячує шпальт.
У місті не топчуть рясту,
у місті топчуть асфальт.

Обличчя втомою стерті.
Облом. Тарапата. Бедлам.
По вулицях ходять мертві.
Вони не читають реклам.

Не їм сигналять клаксони.
Не їм мигтить світлофор.
Безсмертні душі безсонні,
над ними святий омофор.

І там, де тіні простерті
каштанів і лип вікових, —
по місту блукають мертві,
які ще люблять живих.

© Ліна Костенко, "Річка Геракліта"
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Lyolik від 25 Липня 2013, 16:17:43
На небі xмари xробаками
повзуть торкаючись землі
Згоріла ратуша, аж страшно
З новинами по КМТ минають дні....

"Кінця початок", xтось голосить
У відповідь йому  - "Та Ні"
На форумаx міщани постять
В всесвітній мережі минають дні....

Після ремонту труб асвальт знов не зарили
На підвіеонні кактус чийсь зацвів
Кар'єр Домбровський води затопили
Немає сили......  xай минають дні..........










Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 25 Липня 2013, 23:23:40
Та тут пишуть про кохання
А ти по будні,сірі дні
Ти молодий
пиши зітхання,
Та вже хоть про діти малі

КалУшу вже багато років
і ще стільки ж простоїть
Мине іще багато років
Поки розсіл нас не згноїть ✿ܓ
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Lyolik від 26 Липня 2013, 12:41:39
Ми не розлучимось ніколи
Навіть розсіл не роз`єднає, не погноіть нас

Старенькі фото нагадають,
Де мож колись купити було квас

І перші зустрічі й  зідxання
От,  Отаман, спасибі за напоминання  ;)





Що дасть можливість оминути
Демографічне вимирання


Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 28 Липня 2013, 03:31:43
Вибач мені
За учора й сьогодні
Вибач мені
І за напередодні
 
Вибач мені
Що не був таким вчора
Вибач мені
Я не правий був,соррі

Вибач мене
Що себе так поводжу
Вибач мене
Інших слів не знаходжу

Вибач мене
Дай спокутувати провину
Вибач мене
Твою любиму..
   АІЯ ✿ܓ
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 31 Липня 2013, 01:59:12
з невикладеного(http://s18.rimg.info/2c140ce43479e1fba2686719d5ad3bf8.gif) (http://smayliki.ru/smilie-1138993479.html) .
 ні про кого. може завтра писатиму про щось інше (http://s.rimg.info/3cdc9793666c4952863d6f58f7bd43dd.gif) (http://smayliki.ru/smilie-23496327.html)
Приховано: Показати
Крутяться на язику
Слова.А букви на пальцях.
Кажеш опускав не раз?
Та ліпше удар в .. )

Іноді думаєш що краще не знати
Вимкнути все.
Заснути.Снодійне.
і Не відчувати.

Та пори все,на жаль ми все ж люди
Та дуже вже хочеться
Як не в ніс-то
Хоч в груди!)

Що таке біль,
Як жити без болю.
Мабуть вже краще не знати ..
З тобою

Інтриги,образи
І чорна душа,
А з виду як темно,
Така хороша

Закладені очі,
Що змінюють колір
Ого,не все зразу
А може й доволі

Походка моделі.
Понтів вище вух
Це все не для мене
Ти любиш на слух

Робив як умів
Що хотів-то не встиг
Якось вже потім удасться
Спасибі за досвід
Як мертвий ожив,
А що буде далі-то вдасться
  АІЯ ✿ܓ
Приховано: Показати
Скажите ж мне..
Никто не знает
Чего им, в жизни не хватает

Семья есть,член и банкомат
Какой еще там нужен аппарат)?

Зачем на поиски идти
Коль есть уж все под носом.
Не раз вот так в полумраке сидя
Задавался я вопросом.

Чужие сердца брать на абордаж
Не вижу в етом счастья
Давать себя другим,при не брать взамен..
А может ето просто  бляdство?
   АІЯ ✿ܓ

 [smg id=4846]
Приховано: Показати
Прокинешся зранку
До того як прокинеться живе натхнення  :)
о, Дякую Боже,за це благословення

За очі ласкаві,
За серце і душу
За пальчики ручки..
Поцьомати мушу

Задивлюсь надовго
Не зводячи погляд
Як добре що зараз,
Ти тут і є поряд

Дякую що  є ти
Спробую на дотик ще раз,
А раптом моє
Дізнаюсь зараз  :)
АІЯ ✿ܓ



Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 31 Липня 2013, 21:51:26
Кожного разу, коли вони зустрічалися,
коли сварилися і сперечалися,
все перекочувалося і не закінчувалось,
і кожного разу повітря засвічувалось,
з очей виганяючи найменший сумнів,
і історія їхніх дивних стосунків
не мала продовження і жодного змісту,
але варта того, щоби її розповісти.

Коли вони втомлювалися і поверталися,
коли вивітрювалися і не віталися,
боролися вперто зі своїми видіннями,
і говорили тільки з псами і тінями,
вони трималися болю і відчаю,
знаючи, що тільки їхньою вбивчою,
понівеченою, північною ніжністю
можна посперечатися з вічністю.

І коли їх вчергове ламало і кидало,
і планети над ними пливли розхитано,
коли їх знаходили ранками тихими,
відслідковуючи їхнє дихання,
вони зупинялися в мороці теплому,
й освітлювали навколишню темряву
зірками, сигналками й сірниками,
переплітаючись язиками.

І кожного разу, коли їх відспівували,
відстрілювали і хором підспівували,
ніби життя кримінальних ангелів
вичитували з церковних євангеліїв,
переповідали їхню історію,
темну, спотворену і нескорену,
переписану,
недоговорену,
ними самими
вкотре повторену.
         Жадан
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 31 Липня 2013, 23:40:44
Люблю твої парфуми
Ти так приємно пахнеш.
Не мій хоч темперамент.
Та всеодно інакше

Люблю твої парфуми
Ти ними пахниш груди
Люблю туди ниряти носом
І потім пахне всюди

Люблю твої парфуми
На носі мов на лапах
Сьогодні ще побуду
А завтра знов
Прийду на запах
  АІЯ ✿ܓ
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Lyolik від 01 Серпня 2013, 00:20:14
Парфумом пахуть груди
В повітрі запах блуду
Та я його не буду...
Бо завтра хтось пообіцяв, що ще пробуде  :-[


Відповідь від: 01 Серпня 2013, 00:10:56
Респект Отаману, що між Жаданом, Л.Костенко та іншими поетами, доволі часто читаю вірші Отамана  :) Продовжуй!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 02 Серпня 2013, 16:56:44
Побачити сонце крізь хмари сумні,
Весняну веселку ловити рукою,
ЇЇ не спіймавши, пройтись по траві,
Приємній на дотик, я мрію з тобою…

Зустріти під ранок ранкову зорю
І спостерігати, як над головою
Кружляють краплини у танці дощу
Під супровід вітру, я мрію з тобою…

В земному раю опинитись на мить,
Де квіти чарують своєю красою.
                                   
Від їх аромату, що серце п’янить,
Завмерти на місці, я мрію з тобою…

http://ualife.com.ua/index.php/smsandgreating/love/1663-2012-03-17-18-49-54
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yarana від 02 Серпня 2013, 22:53:32
Вот и верь после этого людям
Я ему отдалась при луне
А он взял мои белые груди
И узлом завязал на спине 

(автор невідомий)
А от і відомий - Борис Барський  :-[
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 02 Серпня 2013, 23:58:06
Тарас МЕЛЬНИЧУК

я знав
що найкраща птаха

на світі

це жінка

я кохав
і вона кохала мене

а потім їй стало
сумно зі мною

вона вийшла у сад
щоб я не бачив
приміряла
золоті крила —

і полетіла

я плакав
обіймаючи на ліжку
її біле
ледь засмагле
тіло
Відповідь від: 02 Серпня 2013, 23:51:29
Забилося серце вишні...
Хтось до сонця
дійшов...
Земленько, будь тепліша!
Люди, будьте ніжніші -
Сильніші!
Народжується ЛЮБОВ.

Т. Мельничук
Відповідь від: 02 Серпня 2013, 23:52:03
Таня МАЦЬКЕВИЧ

Чужа людина рівно дихає
поруч,

немов промовляє:
"Байдуже мені до тебе

і твого безсоння"

Чужа людина позичає у тебе
конспекти,

вітає з днем народження,

питає, як справи
"Усе нормально?"

Чужа людина так близько:
спіймати б її,
пригорнути до себе
міцно,

зробити своєю навік, кажучи:
"Люблю тебе, чуєш?
Залишся!

Твоя неприсутність,
мов спрага"

Чужа людина гляне
поблажливо,

поплескає по плечу
і піде кудись,

де не сняться сни,
де зими без весен,
де нема залізничних
колій...

Чужа людина - наче тромб
у серці

одержимість

параліч

мовчазна ніжність

Відпускай її швидше,
поки
не задихнувся.

Відповідь від: 02 Серпня 2013, 23:55:35
Завтра буде світ такий, як завше, —
Білий, жовтий, трохи вороний.
І зависне небо. наче зашморг.
Як і має бути восени.

Сон, мов смерть, настигне на світанку.
І незваний день в останню мить
Забере тебе, як полонянку,
Як у пісні — конями умчить.

(Леонід Кисельов)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 03 Серпня 2013, 00:00:15
Приховано: Показати
   Напів шишечки)
   Напів образ
   НАпів рембо
   Напів тормоз

   Напів сонячно
   Напів темно
   НАпів холодно
   Напів тепло
   Напів наживо
   Напів мертво
   Напів сумно
   Напів дотепно
   Напів море
   Напів радість
   Напів горе
   Напів наполовину
   Напів кохання
   Напів почуття
   Напів страждання
   Напів народитися
   Напів жити
   Напів існувати
   напів любити
   Напів кохати
   Напів серйозно
   Напів страждання
   Напів не треба
   Напів щирі
   Напів горді
   Напів відверті
   Напів модні
   Напів вечора
   Напів серця
   Напів ночі
   Напів темно
   Напів марно
   Напів гарні
   Напів на очі
   Напів неба
   Напів люди
   НАпів було
   Напів є
   Напів буде
   Напів зараз
   Напів всюди
               АІЯ ✿ܓ
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 03 Серпня 2013, 00:07:53
І — пригадаєш...
Думатимеш:
де ця
осіння жінка?
І з безгрішних стін
підеш у ніч — та й уночі знайдеться
кому
жбурнути камінь навздогін.
І вдарить по лиці долоня зливи,
і плач наздожене та обпече...
Але — підеш.
І сплюнеш через ліве,
для каменя вготоване плече.(c) Ігор Римарук
Відповідь від: 03 Серпня 2013, 00:03:43
(http://cs417818.vk.me/v417818082/5387/xzNgYGdoK3U.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 03 Серпня 2013, 01:42:30
Житійо-
Цікава штука
Вроді прикольно
А іноді сцука
І іноді больно

Вроді можеш коли хочеш
Чи хочеш-не можеш?
А іноді прикрим матом
Від серця обложиш

Здається Вроді хочеш
І (чи)навіть можеш
Але якийсь дідько
На серці сторОжить

Вбити б того сторожа
Забрати медалі
Чи просто дати щигля
Най тусує далі

Кожен любить
По своєму
а Ти по-своЄму
вже не дочекаюсь
А (як)по моЄму?

Чи можем замовчати
Як завжди,проблему
Ти не хочеш
Не мусиш.
То нащо мені
Оце трусиш

Не вмієш-
Не забивай баки
Я не з тих,хто бігатиме,
Як твої нубаки

Можеш жити
Як жила.
З вечора до ранку
Не ділишся думками-
То тримай хоч в банку
 АІЯ ✿ܓ

Слова-то мантри
Шалена зброя
Нема ліцензії(розмови)-
Страждають обоє

Слова-набір букв
А така сила
Іноді їх заслужити
Нікому не сила

Сказав 3 слова
А тепер жалію
Слово не горобець
Так,так,Не вмію

А якшо сказане
Вернути неможна
То най ся потішить
НЕвдячна вельможа

Слова ріжуть
Серце,а серце на камінь
Слова як молитва
А можуть і ранить
За них іде битва
Роками і днями

Слова то лікують
То ріжуть по живому
Якщо їх багато-кажи по одному

 АІЯ ✿ܓ
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 03 Серпня 2013, 17:11:46
http://www.youtube.com/watch?v=ATgX5JmOf9k .
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 03 Серпня 2013, 23:34:32
Нема ні стін, ні вікон, ані свіч,
лише холодні клавіші і руки.
Ти граєш і не музику, а ніч,
обвітрену століттями розлуки.

Я ненадовго, але ти не вір.
Я вже навіки, запитай у долі.
Вітри гортають спалений клавір.
Ні стін, ні вікон у твоєму домі.

А тільки ніч, і музика, і ми -
як срібні крила голубої птиці -
у космосі, де сплять іще громи
і обрій світу креслять блискавиці.
       Оксана Пахльовська
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 04 Серпня 2013, 01:48:05
Носиш ошатну одіж. Вифранчені вуста. Поліровані нігті,
А в грудях камінь. І такий кремезний, важкий на гранях гострий.
Хіба зрозуміти комусь твій затиснений в кулаці відчай?
Там разом з волею пошрамовані мрії. Вольове підборіддя.
Вилиці…
Це ти для них, для натовпу, завжди хоробрий.
А по ребрам страх, смикає серце, вічний.
Ще б один вдих, і щоб побачити зранку сонце.
Нехай вже й зима. Люта, холодна.
Суворість…
Що там за гранню? Що там за обрієм? Сліпить.
Ще б один день ради вічного пошуку Бога.
Де Він? Коли від печалі, здається розірве аорту.
Коли думки виїдають язви у шлунку й у мозку.
Разом з тобою. Він завжди поруч з тобою.
Тримає твій камінь, там де на гранях гострий..
                    Христина Сирова
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 05 Серпня 2013, 11:56:44
Безнадійно зношена,
До секретів вицвівша.
Ще без цвіту скошена,
Лиш росою вмита.
На чужих обличчях
Зморшками пропалена.
На своєму втрачена.
Ролями пройшла.
Дорогими фарбами.
Брошки. Шпильки. Платтячка.
За манірним поглядом
Подумки налякана.
Літри болю стримала
Й безпричинно плакала.
В твоє серце кидала,
Як в фонтан слова.
Коли сонце зійде знов
Загадаю знов любов.

© Христина Сирова
Приховано: Показати
[smg id=4899]

Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 05 Серпня 2013, 20:17:04

Іванна-Степан Пітулей ((Кушлик))відповіла Володимиру
08:14
НА ЧТО МЫ ТРАТИМ ЖИЗНЬ?

На мелочные ссоры,

На глупые слова, пустые разговоры,

На суету обид, на злобу - вновь и вновь.

На что мы тратим жизнь...

А надо б на любовь...

Сжигаем жизнь дотла всё на пустое что-то -

На нудные дела, ненужные заботы...

В угоду всем и вся придумываем маски...

На что мы тратим жизнь!

А надо бы на ласки...

Мы распыляем жизнь на сумрачную скуку,

На "имидж" и "престиж", ненужную науку,

На ложь и хвастовство, на дармовую службу.

На что мы тратим жизнь?...

А нужно бы на дружбу...

Куда-то всё спешим, чего-то добываем.

Чего-то ищем все - а более теряем;

Всё копим и храним тряпьё и серебро...

На что мы тратим жизнь!

А надо б на добро...

Волнуемся, кричим, по пустякам страдаем;

С серьёзностью смешной вещички выбираем.

Но сколько не гадай - всё выберешь не ту.

На что мы тратим жизнь...

А надо б на мечту...

От радости бежим, боимся верить в сказки,

Отходим от мечты, от нежности и ласки;

Боимся полюбить, чтоб после не тужить.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 05 Серпня 2013, 21:46:19
До нічного пейзажу тулився невиспаний вітер.
Між землею і небом – висячі плантації квітів…
У червоних кульбабах електроосвітлення
вулиць дві самітні тендітні душі – рука в руку – вгорнулись.
Між землею і небом ходили поет і
блудниця.
Був на ньому позичений фрак, а на ній – з реп’яхами спідниця.
І такі вони бачили сни, що зірки були заздрі,
і були вони досить смішні, але й, кажуть, прекрасні.
Їх невтолене так і боліло невтоленим – у безлюдні піски повтікати б їм степом оголеним.
Але це було щастям: у ночі туманні та хмарні заблукати у місті, де квітнуть осінні ліхтарні,
і довіку ходити удвох по висячій плантації,
де кульбаби горять і наспівані сни повертаються…

(http://cs7011.vk.me/c540103/v540103347/4755/21tYpRUqu6w.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 06 Серпня 2013, 23:03:57
Вона палила мости, і спалюючи хотіла жити
Лишала на потім усе, і прагнула ще залишити

Тікала від себе і до себе верталася знову
Вже вкотре обриваючи телефонну розмову
 образами
Не могла без нього і пробувала могти
Підсвідомо казала чи може думала:“Якби не ти..”

Питала "для чого це" і не чекала почути
Дивилась на вікна. Гріючи чашкою зимні руки

Драматизувала, як завжди, востаннє
Ковтала диханням єдине бажання

Зливаючись з тишею, чекати на вирок.
 Міцно стискаючи губи, тисни на курок.

Від усвідомлення власної слабкості нило у скронях
Море її душі все ще штормила агонія..

Вітер шумів в голові, заплітаючи коси
коли не знаєш, що далі, завтра - відносно

Хтось певно називав її до божевілля складною
чогось сміялась і чогось плакала знову

лаштунки - єдині свідки справжньої сили
"ми відповідальні за тих, кого приручили"



Ідуть роки, знаходяться печалі.
Історії сумні, як ніч зимова.
Хвилини йшли, а ми мовчали.
Три крапки і кінець розмови.
Посивілі портрети також бачать
Як важко вимовить прості слова.
Для нас у долі збереглася здача:
Заплатимо тепер за все сповна.

Я не скажу і в пам"яті -
 коханий.
 І все - таки,
 згадай мене колись.
 Ішли дві долі різними шляхами.
 На роздоріжжі долі обнялись.

Ліна Костенко

Я б йому дарувала світанки,
І цілунками б ніжно будила
Каву в ліжко приносила б зранку,
І навшпиньки б тихенько ходила.

Я б його ні на мить не лишила,
Не дала б сумувати з собою...
А у нашому домі б вершила
Тихий спокій нічною красою.

Я б зустріла його із роботи.
Пригорнула б до себе так міцно...
Не залишила б жодним турботам
Без любові конкретного місця.

Я взяла б його просто за руку,
І тихенько із ним помовчала б
І ловила б я кожну секунду,
Що в ту мить нас із ним чарувала б.

Але зараз я просто помрію,
Що б робила якби була поруч.
Пригорну лиш до серця надію,
Щоб забилося в грудях ліворуч.

(с) Анютка Лужанська

Якщо одного разу ти не захочеш нікого чути, подзвони мені - я обіцяю мовчати.
Габріель Гарсіа Маркес

Все закінчиться колись
А раптом нам не вистачить відважності
Ти прокинешся а я
Вже буду поза зоною досяжності
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 08 Серпня 2013, 08:50:28
Іван Франко
Раз зійшлися ми случайно,
Говорили кілька хвиль -
Говорили так звичайно,
Мов краяни, що нечайно
Здиблються з-за трьохсот миль.
Я питав про щось такеє,
Що й не варт було питать,
Говорив щось про ідеї -
Та зовсім не те, не теє,
Що хотілося сказать.
Звільна, стиха ти, о пані,
І розсудно річ вела;
Ми розстались, мов незнані,
А мені ти на прощанні
І руки не подала.
Ти кивнула головою,
В сінях скрилася як стій;
Я ж мов одурілий стою
І безсилий за тобою
Шлю в погоню погляд свій.
Чує серце, що в тій хвилі
Весь мій рай був тут - отсе!
Два-три слова, щирі, милі
І гарячі, були б в силі
Задержать його на все.
Чує серце, що програна
Ставка вже не верне знов...
Щось щемить в душі, мов рана:
Се блідая, горем п'яна,
Безнадійная любов.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Lyolik від 08 Серпня 2013, 09:32:03
Мо троxи сумний, але колись  дуже мені подобався


Хуан Рамон Хименес


Конечный путь

...И я уйду. А птица будет петь
как пела,
и будет сад, и дерево в саду,
и мой колодец белый.

На склоне дня, прозрачен и спокоен,
замрет закат, и вспомнят про меня
колокола окрестных колоколен.

С годами будет улица иной;
кого любил я, тех уже не станет,
и в сад мой за беленою стеной,
тоскуя, только тень моя заглянет...

И я уйду; один - без никого,
без вечеров, без утренней капели
и белого колодца моего...
А птицы будут петь и петь, как пели.


І ще такі вірші цього автора
.....

Женщина рядом с тобой...
Музыку, пламя, цветок -
все обнимает покой.
Если с тобой ее нет,
сходят с ума без нее
музыка, пламя и свет.



.....

Я узнал его, след на тропинке,
по тому, как заныло сердце,
на которое лег он печатью.

И весь день я искал и плакал,
как покинутая собака.

Ты исчезла... И в дальнем бегстве
каждый шаг твой ложился на сердце,
словно было оно дорогой,
уводившей тебя навеки.



.....

Не торопись, поскольку все дороги
тебя ведут единственно к себе.

Не торопись, иначе будет поздно,
иначе твое собственное "я",
ребенок, что ни миг - новорожденный
и вечный,
не догонит никогда!


http://nata-koenig.narod.ru/stihi/himenes.html
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 08 Серпня 2013, 09:36:21
Женщина рядом с тобой...
Музыку, пламя, цветок -
все обнимает покой.
Если с тобой ее нет,
сходят с ума без нее
музыка, пламя и свет.
   :good :good :good

Відповідь від: 08 Серпня 2013, 09:35:09
Дякую.  Сподобалась
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 10 Серпня 2013, 09:00:03
Василь Симоненко
І знову сам воюю проти себе —
Два чорти схарапудились в мені.
Один волає: «Зупинись! Не треба!»
Штовхає інший: «Не впиняйся, ні!»
І я іду, і падаю, і знову
Спішу вперед або плетусь назад.
Мені дарма, що брехні і обмови
Об мене торохтять,
Як об гостинець град.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 11 Серпня 2013, 17:47:35
Василь Симоненко
Ображайся на мене як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене —
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

Хай досада чи гнів жевріє,
Хай до сліз я тебе озлю —
Ти для мене не тільки мрія,
Я живою тебе люблю.

Для кохання в нас часу мало,
Для мовчання — у нас віки.
Все віддав би, що жить осталось,
За гарячий дотик руки.

Влийся сонцем у щиру мову,
У думок моїх течію —
Я люблю твої губи, і брови,
І поставу, і вроду твою.

Ображайся на мене як хочеш,
І презирством убий мене —
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

Січень 1961
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 11 Серпня 2013, 19:49:56
Місто, премісто, прамісто моє!
Стійбище людське з асфальту й бетону.
Як там не буде, а все-таки є
той силует у вікні золотому!

Ось я проходжу, і ось я пройду.
Може, й навік, але справа не в тому -
Тільки б не танув, як тінь на льоду,
той силует у вікні золотому!

Скільки душа прориває тенет!
З моря і суші - додому, додому!
Там, де у мене є той силует,
той силует у вікні золотому!
© Ліна Костенко
Відповідь від: 11 Серпня 2013, 19:44:26
Синдром Аспергера
Вона дзвонить до Бога і палить гашиш.
А ти собі маєш все те на увазі,
Ти нормально їси і достатньо спиш
І не переймаєшся в жодному разі
Що там у неї – нежить чи сказ,
чи є цигарки і чи тепло в хаті.
І дзвониш до неї як бог кожен раз
О восьмій чи часом о пів на дев’яту
Вона тобі сниться і мабуть дарма
Ти думаєш що тобі не потрібно
Знати чи спить сьогодні сама,
Чи з кимсь до бога для неї подібним
Ти маєш життя що такого хотів,
І все, чого ще дозволяєш хотіти.
Вона має рибу і двоє котів
І мрію хоч якось дожити до літа.
Що скажеш їй?
Дівчинко, час, він мина.
Підеш, перетворишся в мокру дорогу.
Ти зник як помер, але буде вона
За двох набирати щовечора Бога.
Ви навіть окремо врятуєте світ,
В вас є ж бо усе що для цього треба:
У тебе – вона, а у неї – дріт
До телефонної лінії неба.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 12 Серпня 2013, 00:21:05
       
           Для тебе
Я би не зміг падати з ніг,
Плавити лід, ставити перший слід
І на кам’яних плитах вогонь нести в руках.

Я би не зміг здатись в полон,
Щоб пити сік з ніжних, але й чужих долонь,
Я би не зміг, я би не зміг.

Приспів:
Але для тебе,
Але для тебе зможу я все!
Але для тебе,
Але для тебе зможу я все!

І на коліна впасти б не зміг,
А якби впав, то би піднятись потім з них
Я би не встиг, я би не встиг.

Душу свою в моїх піснях
Я б не знайшов і не сміявся би у снах,
І у сльозах я б не шукав, я б не літав!

Приспів
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 12 Серпня 2013, 02:03:01
Леона Вишневська
Ствердно кивни, сказавши"ні".

-Я ж попереджав,
що не збираюсь бути тобі херувимом!
Серце поранене об гостре лезо ножа,
гордість слів завжди гучно грюкне дверима.

-Я ж не обіцяв тобі ані обіймів, ані свою присутність.
Це не вірність, лиш її субтильна тінь,
на якій ти будуєш ілюзії про спільне майбутнє,
через яку граєш з фатумом в піжмурки, заради якої
ставиш власну гідність на кін.

-Я ж вірив…Тобі. Твоїм словам.
Що так солодко і манірно танули димом у кутиках вуст.
Ненависть пробивалась раніше лиш паростками з-під шкіри,
а тепер я самотужки її шматками на собі у відчаї рву.
Відповідь від: 12 Серпня 2013, 01:59:47
Леона Вишневська
Коли день і ніч мінятимуться місцями.

Не тілом, лиш подумки вона насмілиться поряд сісти.
Не словами, а поглядом розповість йому про чуйність.
Невчасне «пробач» - найбільша з втрачених істин,
через яку все нутро кричить, а серце завмерло, не чує.

Обмаль тих, хто готовий вдягнути на себе самотність,
наче зношені часом шкарпетки.
Відчувати тепло подихів, а не бавовни, бути в безпеці з Ним.
Ці келихи сум по вінця наповнив, а ти спробуй, допетрай,
що іноді така самотність теж рятує від болісних ляпасів зими.

Скільки доріг між нею та небом, скільки покинутих
і забутих Господом місць.

Вона лежатиме важка та холодна
над прірвою душі, мов міст, з’єднаний уламками ребер.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 12 Серпня 2013, 05:53:38
Скільки б не мовчала, всеодно біль вирветься.
Ти кажеш, що не знаєш мене....
(Чи то я це постійно повторюю)
Не розумієш, то спробуй відчути,
Зазирни в очі - там туга й щирість...
Не шукай в минулому помилок.
Вони є у всіх.
Стисни руку- в дотику ніжність.
Боляче робити може кожен
Ти - наповни й заспокой.
Ми різні, тому я не стану колоти шпильками.
Так легко пробачати, дарувати добро.
Скрізь і всім. Ти був другом.
Чи довго? На мить....
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yarana від 13 Серпня 2013, 23:44:38
Я Вам пишу. Чего же боле?
А.С. Пушкин

Я знову  Вам пишу... Я не втаїлась...
Беззбройні і турботні ці рядки,
Заможні серцем, що в слова скотилось,
Як сонцедень на зоряні свічки.

Я  Вам  пишу... Вишкрябую чорнилом
На жовтому пергаменті мости.
Рукою вітру вікна відчинило
І затремтіли на столі листи,

Не дочекались післямов дочасних,
Злетіли вгору білим конфеті.
Я Вам хотіла написати щастя -
Завадив вітер... Та й часи не ті.

___________________________________

Сьогодні це ти стоїш за небом цієї покрівлі,
Дреш пір’я в експресії з подушок зношених.
Обабіч нічних пустель, як струни, напнуто будівлі.
На свято вогнів китайських – лише за запрошенням.

Сьогодні це ти опалив дерева вечірнім дивом,
Спідницю землі задер, а там – магматичне лоно.
А вчора до цього часу шуміла розкоса злива,
З динаміка дерла горло і зв’язки до хрипу Оно.

Сьогодні це ти стелив екрани снів та ілюзій.
Душевні мольберти – зАвжди кожен про своє ню.
А як це, коли ти йдеш не подумки по двосмузі?
Не хочеш – на всі легені: «Дайте сюди вогню!»?
2.08.2013

______________________________________

Радійте зо мною,
бо знайшов я вівцю свою
тую загублену.(Луки15:6)

А табурет стояв, немов приклеєний
Чотириніжжям до підлоги. Це
Такий сарказм, така тонка іронія,
Це – не щастить, бо не висить тільце,
Бо економлять десь на виробництві –
Мотузка не за ДЕСТом – за ТУ,
Тому і не висить забута принцем,
А сльози витирає у кутку.
А Він дивився, з піднятою дланню
Різографом набитий на картон,
Як горе по щоках разом із тванню
Із серця вимивають моветон.
А Він стояв двокрилим за спиною
Віконним сонцем виривав з-під криг
ЇЇ життя, у вічність довжиною,
І шепотів: «Я встиг! Я встиг! Я встиг!»
27.07.2013
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 14 Серпня 2013, 13:30:07
В глибоку яму Щастя провалилось. Проходив повз те місце чоловік. – Ти хто? – Я Щастя! – з дна йому жалілось. Прохожий грошей попросив і зник. – Ти хто? – невтішні чуючи зітхання, До ями раптом другий підступав, Впізнавши бранця, вимолив кохання, Й від Щастя у нестямі з ним пропав. А ось і третій, змучений журбою, Гадало Щастя – зараз промине. Ба, ні! Нагнувся: – Хто ти? Що з тобою? – Я Щастя! Впало! Витягни мене. Подав той руку, витяг Щастя з ями, І без прохань пішов шляхом своїм, Сумними заклопотаний думками. А Щастя… тихо рушило за ним.
Відповідь від: 14 Серпня 2013, 13:23:15
Я дякую, Боже, за всі стежки долі, За ночі самотні, холодні й сумні. За те, що ховав Ти за хмарами зорі , Гартуючи дух, наче сталь у вогні. Я дякую, Боже, за терня колюче, За зранену душу і біль від образ. За морок нічний і за хащі дрімучі, Куди міражі затягали не раз. Я дякую, Боже, за всі буревії, Що душу шмагали, неначе бичем. За сльози пекучі в обмІн на довіру, За втрату, що серце пробила мечем. Я дякую, Боже, за всі перешкоди, За “липових” друзів, за зраду й обман. За тих, хто на мене наклепи наводив, Пускаючи в очі солодкий туман. Я дякую, Боже, за всі ці терпіння! За те, що всім серцем прощати навчив, Засіяв у душу Любові насіння, По-новому світ свій для мене відкрив. За те, що навчив кожну мить цінувати, За вірність і відданість рідних людей. За вміння правдивість і фальш розрізняти, За щастя стрічати іще один день. Я дякую, Боже, за Істинних Друзів, За тих, хто був поруч в тривозі й біді. За всіх, з ким крокую по життєвій дорозі, Й кого ще зустріну на своєму путі. Я дякую, Боже, за світло яскраве, Що ти в темноту мого серця пролив. За всі співпадіння життєвих обставин, За те, що Ти сонце в мені засвітив...!!!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 17 Серпня 2013, 20:16:14
Dalia
МАЯК

Все  застигло,  мовчить...         
Всім  до всього  байдуже.   
Чомусь  зник  і  маяк,                     
Стало   темно  так  дуже.

Десь загубилися  надії,
Гнітуче  давить  темнота,       
Та  живучі -  лише  мрії...
Душа  так  Ранку  дожида.       

Роса  закапала додолу
В  тремтячому  передчутті,
Бо спалахне  Зоря ранкова
І  все  ще буде  у  житті:

І  Весни  квітом  оповиті,
І  спеки  літньої  жарінь.
Знов  спалахне маяк  яскраво
серед  загублених  надій.
-----------------------------------------

Dalia
Ріка життя

Ріка   життя   буває   різна:
То  плине  тихо  так,
То  заклекоче   грізно.
Несеться    вдаль  і  без  упину -
Вода  і  час,  все  плине - плине...
І  ми  пливемо: хто  в  човні,
Хто  на  великім   кораблі.

Можна  і  на  човні   зробить  вітрила,
І  понесуть  його   могутні  крила,
Не  торкаючись  води,
У  незвідані     Світи !

А  ті  грузні   кораблі
Сядуть  десь  на  мілині
І  заздрять  так   вони  човнам -
Бо   легкість  і  свобода  там.
Відповідь від: 17 Серпня 2013, 20:05:23
Dalia
Горіння

Жити - це  значить горіти,
як Зірки у  Всесвіті  горять!
Та люди, на жаль, звикли тліти
і горіти  зовсім  не хотять.
Уже  дотлілись, нічого  сказати,
навіть  не  тлієм, просто  димимо.
Тому не знаєм, як  нам в світі жити,
тому й не бачемо,  куди ми ідемо.

Дотягнімося до  Сонечка  руками,
набравши  в пригорщі  цілющого  тепла,
розбудим нашу приспану  свідомість,
розвієм  морок  повністю, дотла.
Запалімо  серця свої  любов"ю,
справжньою, отою, що горить
і  вона усіх  нас  різко  змінить -
навчить нас  правильно  на  світі жить.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 20 Серпня 2013, 01:18:42
"На расстоянии... протянутой руки...
Живут все те, кто нами не любимы...
А те немногие, что нам необходимы...
Желанны...но безумно... далеки..."
(http://cs313729.vk.me/v313729772/232c/b_3CsoSyIos.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 21 Серпня 2013, 23:21:35
(http://cs319631.vk.me/v319631082/77ee/nPGlmA60Z88.jpg)
Відповідь від: 21 Серпня 2013, 22:19:18
З термосу чай не грубий,
Хоч і смакує шиною.
Я обпікаю губи
Шипшиною.

Вікна гудуть, як дримби,
Вторячи за автівками.
Ти мене якось стрів би…
Настільки ми,

Недолюбились вповні,
Що стали сни детальніші.
Ребра подібні зовні
На клавіші.

Тіло під светром зябне
Так, наче кров холоне в нім.
Ти мене якось взяв би…
Долонями.

Важко у землю грузну.
Що я тобі нагадую?
Заваль кріпкого глузду
З помадою.

А, може, глузд мій схибив
Солодко і ніяково.
Ти мене якось зміг би…
Без всякого.

Іра Цілик (с)
Відповідь від: 21 Серпня 2013, 23:15:17
Наталя Санддецька
я змінюсь:
завтра стану білявкою
і зелені покладу лінзи
займусь плаванням і рибалкою.
бо балетом, напевне, пізно...

орендую модне помешкання
заведу сербернара і кішку
додам хриплість до свого голосу
і не їстиму пізно у ліжку

пошматую себе на паузи
викину з голови тяжкий рок
зроблю віяло з пера страуса
і позбудусь душевних морок

я змінюся, милий мій зраднику
стану схожа на твоїх повій
розіб"ю одним порухом фабрику
нездійсненних рожевих мрій
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 22 Серпня 2013, 11:13:23
я знав
що найкраща птаха

на світі

це жінка

я кохав
і вона кохала мене

а потім їй стало
сумно зі мною

вона вийшла у сад
щоб я не бачив
приміряла
золоті крила —

і полетіла

я плакав
обіймаючи на ліжку
її біле
ледь засмагле
тіло
  Тарас Мельничук
Відповідь від: 22 Серпня 2013, 11:08:47
Мій ніжний хлопче, поміж
нами слів
на сім життів або лише на
подих...
Ти сонцем невідомості заплів
мої думки мені самій на
подив...

Мій сивий хлопче, не рахую
літ –
моя душа раніше посивіла,
ніж ти уперше вимовив:
«Привіт»
і крила дарував, і крилам
силу...

Мій все ще хлопче, сивий,
ніби Бог,
з перепусткою вічності у
слові...
Ми тільки мить колись були
удвох,
а все життя здалося
дріб’язковим...

Софія КРИМОВСЬКА
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Sunny від 22 Серпня 2013, 12:11:08
Мельничук геніальний...
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 22 Серпня 2013, 13:01:51
Прокинувся вночі
О пів четвертій ночі
Чого ти ,серце?
Причулось.. Спи!
Чого ще хочеш?

Почулось Люблю?
Не дури себе.
Не мороч мозок
Не віднімай ноги.
Що не було правда
То брехня.

Ще будуть і інші дороги.
Може у відлунні пустоти
Ще задзвонить дзвін
Тисячі кроків назустріч
Та жодного навздогін
   c.п.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 22 Серпня 2013, 13:46:56
Хороший мій...Недавно ще коханий...
Із волошковим полем у очах.
Колись твій образ срібними нитками
Вплітався в моє серце по ночах. 

Далекий мій...Приніс ти стільки болю,
Що вистачить на декілька життів.
Та не була б застужена тобою -
Ніколи не писала б я віршів. 

У них - мої надії розіп"яті,
Які відчутні в кожному рядку.
Якби ти Музу міг мою впізнати -
Була б вона в терновому вінку. 

Забутий мій...Відірваний від серця...
Не треба...Не читай моїх віршів,
Бо в душу твою знову заплететься
Моя душа,яка поміж рядків. 

Ти вже не зможеш цього не відчути
 І житимеш на острові жалю...
Хороший мій...Далекий мій...Забутий...
Тож прощавай...Цілую...Не люблю...
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: ksenya від 22 Серпня 2013, 13:55:54
Яна, то твое творiння ?  :o менi дуже сподобався :good
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Lyolik від 22 Серпня 2013, 13:56:47
Бомба!
Чий?
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: TRITONOS від 22 Серпня 2013, 13:59:42
Надія Ковалюк
(http://onlyart.org.ua/wp-content/uploads/2013/06/nk.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Lyolik від 22 Серпня 2013, 14:11:49

..
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Lyolik від 22 Серпня 2013, 15:31:35
Хороший мій...Недавно ще коханий...
Із волошковим полем у очах.
Колись твій образ срібними нитками
Вплітався в моє серце по ночах. 

Далекий мій...Приніс ти стільки болю,
Що вистачить на декілька життів.
Та не була б застужена тобою -
Ніколи не писала б я віршів. 

У них - мої надії розіп"яті,
Які відчутні в кожному рядку.
Якби ти Музу міг мою впізнати -
Була б вона в терновому вінку. 

Забутий мій...Відірваний від серця...
Не треба...Не читай моїх віршів,
Бо в душу твою знову заплететься
Моя душа,яка поміж рядків. 

Ти вже не зможеш цього не відчути
 І житимеш на острові жалю...
Хороший мій...Далекий мій...Забутий...
Тож прощавай...Цілую...Не люблю...

Із волошковим полем у очаx..........
І срібні титки, xірургічні утручАння по  ночаx.....

І порозпИнані надіі
Застуда, кашель,  поетичне О-Ер-Зе

XТО ВІН?Такий до гробу доведе!   :o

На щастя? - музу, навіть музу! він не міг впізнати
І рук своіx не дряпнув Він об тЕрновий вінок......

Забудь такого, Надя!
Тобі він більше не потрібен!

Xай прощаває,
 на острів  жАлю  він чимдуж xай відплива

Цілуй, прощай і не люби його
І не упАде xай твоя  сльоза


                                   ....Ну і пробач за це втручання в вірші Льоліка  :-[


Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 22 Серпня 2013, 17:38:46
Зустрілись двоє, хлопець і дівча.
Та й ходять, ходять, і нема де сісти.
І сніг іде. І песик докуча.
І по дворах гасають хокеїсти.
Якась холєра дивиться з вікна.
І лід блищить. Машини роблять трюки.
І десь іде компанія блатна.
І холодно. І він їй гріє руки.
І день сумний, і все-таки веселий.
І молодість застрягла у снігу,
мов коники дитячих каруселей.

© Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 23 Серпня 2013, 18:48:26
Софiя Кримовська

Доки


Тоне в тумані спокій,
тане в тумані тінь.
Я ще з тобою, доки
світло сотає синь.

Я ще тобі належу,
доки не стався день
гудзиками одежі,
фоном чужих пісень.

Я ще з тобою доти,
поки готовий ти
змірювати на дотик
рани від самоти.

Я ще твоя до хрипу,
я ще не власна тінь...
Ранок росою сипле.
Світло сотає синь...
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 26 Серпня 2013, 23:02:41
Це не рань юнця, що вперше губи
Простяга до ще не знаних губ.
Збережися од нової згуби,
Як постали тіні давніх згуб.
І тобі я не скажу ніколи,
Хоч не раз раніше говорив:
"Сине небо це високочоле
Задля нас Всевишній сотворив".
Знаю — ти не віриш в доброчесність.
Є негідник. Решта — більш чи менш.
Хто знайде в цих думах суперечність,
Тільки що ж ти цнотою зовеш?
Ти говориш, що в вечірню повінь,
Коли туга серце напува,
Проступила раптом невідомінь
В надвечір'я і в чужі слова.
Місяць мовчки виказав про згоду,
Яро тліли зорі золоті...
Я тебе любив за грішну вроду,
Ти мене — за терни у житті!
Я тебе не відлюбив, не випив,
Ти сказала навіть — недопив.
...Вересневий вечір десь захлипав
І фіранки чорні опустив...
Ти — єдина в самоті розрада,
Просвіток осінньої пори...
Не кажи — тебе чекає зрада
І любов чека — не говори.
Ні, нема ні зради, ні любові,
Як немає вічного огня.
Перебувши, я віддав швартові
І відчалив геть якогось дня.
Понесуся в життьовому вирі,
Навіть не простившись, відпливу
І віддамся мандрівничій вірі:
Тиху пристань стрінути нову.
Тільки не кажи, що до старого
Нам не буде більше вороття —
Там в сузір'ї сивім Козерога
Висне сум за втраченим життям,
Ні, не рань юнця, що вперше губи
Простяга до ще не знаних губ.
Ні, твоєї я не прагну згуби —
Досить смутку од минулих згуб.
                В. Стус
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 28 Серпня 2013, 21:02:53
Третій зайвий

Ти думаєш : сум за горами,
немає ніяких тривог,
ніхто не стоїть між нами,
ми разом,
ми поруч,
ми вдвох.
Незгоди навіки стерті,
Осіла в душі каламуть...
А знаєш, з'явився третій,
той третій, що зайвим звуть.
Він дуже схожий на тебе.
Твій голос. Обличчя твоє...
Не треба вдивлятись, не треба!
Можливо, це ти і є.
Не той, котрого любила,
а той, що немилим стає.

© Ліна Костенко «Вітрила»
Відповідь від: 28 Серпня 2013, 20:11:42
Боль проходит понемногу,
Не навек она дана.
Есть конец мятежным стонам.
Злую муку и тревогу
Побеждает тишина.

      Александр  Блок
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 28 Серпня 2013, 21:11:39
[smg id=5008]Для нього дивні ночі,
І навіть дні інакші...
Вона його не хоче,
Вона за іншим плаче,
Неначе…

А він не прагне інших,
Бо в її серці крига...
Він не сміється більше,
Шукаючи відлигу
У книгах.

Стомилися обоє,
Надіються на краще…
Шукають свого болю,
Не розуміють нащо,
Нещастя...

Він коло неї скаче,
Щодня дарує квіти…
Вона його не бачить,
Йому ніщо не світить,
Як діти...

Від хмар звільняє небо
Весь у любов закутий
А їй того не треба,
Бо з іншим хоче бути…
Трикутник.     ©Віктор Нагорний
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 28 Серпня 2013, 21:17:59
Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко)
З НОВОЇ КНИЖКИ "ВІРШІ: 1980-2013"

В ЗАТІНКУ ДІВЧАТ-КВІТОК

Дівчатка, мої ви сонячні зайчики,
Які ж ви, лялечки, гарні, - очам боляче:
Сльози спливають з-під окулярів!..
І ті дурниці, що ви щебечете,
звучать як найвища мудрість,
Перед якою схиляють коліна Сократ із Платоном.
Ряхтіння живого срібла в гірському струмку –
Ваші погляди з-під шапочок, стріляні навсібіч: а правда, я гарна?..
(Гарна, гарна, ти навіть не знаєш, яка, -
Зрозумієш тільки тоді, коли це минеться…)
Змахи пальчиків, наче стрижів над водою,
Пузиріння усмішок, яких не втримують губи –
Роз’їжджаються, й прискає щирий сміх,
Од якого тануть льоди і валяться мури…
Ще рік,
Ще два,
Щонайбільше – три –
Вода увійде в береги, і зміниться запах.
Світло примерхне (чого йому дурно ряхтіти?),
Зробиться сфокусованим
(Одна вже й зараз тримає ноги так, ніби вчиться родити), -
А далі почне формуватися захисна
Керамічна полива досвіду, смаглий панцир…
Буде кохання,
Будуть діти,
Буде все,
Як у кожної на світі – й жодної іншої.
Тільки ця точка сонцестояння ніколи більш не повториться:
Сімнадцять років,
Щастя сили, яка не знає себе,
І здіймає круг себе в натовпі два протилежні вихри:
Хіть загарбати,
Хіть оборонити.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 28 Серпня 2013, 21:34:14
Ковтаючи не вишукані таблетки від болю
Ти з дня на день забуваєш, як бути собою.
Та головне щоб душа струнка й на підборах.
Все інше не важно…все інше не в моді…
Ступаєш невпевнено, але ніхто ж не пізнає.
Подіум з кісток чужих мрій, та значення це немає.
Головне б до цілі, і бути «нормальним»!
На розпродажі купити справжності - було б геніальним.

Кристина Сырова
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 28 Серпня 2013, 22:43:00
Юрко Іздрик

померти у серпні
пройти крізь серпанок
без допусків свідчень і схем
покинути 8 веселих коханок
і пару прикольних тем
лишити прочинені вікна-двері
і вилетіти в трубу
ні праху ні пір'я –
лиш пензлі і пера
і трав перетертих дух

піднятися димом
над домом незримо
триматися хмар і птахів
летіти крізь зливи
вписатися криво
курсивом в небесний архів

і – зникнути зовсім
безслідно безславно
без заповітів і тез
ну жив собі й жив
віддавна донедавна
а потім узяв і – щез

пропасти у серпні
ворожкам на подив
і тінню упасти ниць
у спадок зоставивши тільки подих
в узгір'ях твоїх ключиць
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 30 Серпня 2013, 22:32:26
Я люблю тебе, друже, за те,
Що в очах твоїх море синіє,
Що в очах твоїх сонце цвіте,
Мою душу і пестить і гріє.

За волосся твоє золоте,
За чоло молоде і відкрите,
Я люблю тебе, друже, за те,
Що не можу тебе не любити...
              Володимир Сосюра
Відповідь від: 30 Серпня 2013, 22:30:53
В сто губ, сто прагнень, сто видінь,
сто серць, -
аж кров"ю щось у горлі клекотіло,
мене сьогодні цілувала смерть, -
так солодко, так щиро, так невміло,

немов школярка в чотирнадцять літ.
Я обіймав її худенькі плечі
натомість світу і за цілий світ,
я майже покохав її, та вечір

кінчався вже, і починалась ніч,
уповні місяць з розуму нас зводив,
і з неможливо дальніх потойбіч
чужих наріч холодні хороводи

студили кров. І плакала вона,
та смертонька, та чайка, та школярка,
бо я зі сну, як з моря, виринав,
бо вже кохання воском з недогарка

стікало з мене, бо життям ущерть
сповнялось знову хворобливе тіло...
Мене сьогодні цілувала смерть...
Так солодко, так щиро, так невміло.

Б.Щавурський.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 04 Вересня 2013, 00:03:46
[smg id=5045]
Тебе не забыть
Ты можешь уйти по любому пути
Желания свои исполняя смело
Только тебе меня не забыть
Как бы душа забыть не хотела

Ты можешь соврать,что не болит
Семье,друзьям и знакомым тоже
Что больше в груди ничего не щимит
Вот только себе ты соврать не сможешь

Ты можешь закрыть,закурить и запить
И дни прожигать,приближая осень
Вот только прошлого не изменить
Тебе меня со счетов не сбросить

Ты можешь другую назвать своей
Кричать,что я не играю роли
Но ты не мог бы любить сильней
Мы знаем,тебе не уйти от боли

Что же не можешь покоя найти?
Что тебя мучает,что тебя гложит?
Ты сам меня попросил уйти
Ты сам меня отпустить не можешь[smg id=5047]

Невдячна осінь
 В душу напартачила.
 Дощами очі
 В сірості замучила.
 Я ще тебе, до толку,
 Не пробачила.
 Не маю права,
 А, до біса, скучила.
 Вагітні хмари,
 Літаками різані.
 Підгнивше листя
 Стогін свій навіює.
 Вже другий день
 Я ніц не їм —
 Не лізе. Ні.
 І з ліжка не встаю —
 Не вмію я.
 У тиші міль сопе,
 Злітає янголом.
 Тебе здійма, як Бога,
 Понад стелею.
 Танцює осінь
 Це останнє танго нам.
 Я нашу постіль
 Потім позастелюю.

Люби мене, як любить вітер дощ,
 Коли, загравшись, падає в калюжі
 І мучить ними панорами площ.
 Люби мене! Чи то ніяк, чи дуже!

Хай бракне слів (дурниці теж слова)!
 Люби мене, як горобці — фонтани!
 Як їх послід — з цементу голова!
 Як бейліс — лід, який у ньому тане!

Люби мене, як пісню у думках,
 Що зависає на весь день без шансів.
 Як автомат в твоїх міцних руках,
 З якого ти відстрілюєш коханців.

Усіх, хто претендує пострілять
 На результат зусиль твого кохання.
 Люби мене, щоби, чи люблю я,
 Не виникало в голові питання!

Не зробила ні знижок, ні бонусів —
 Розплатився сповна цілунками.
 Мої губи відранку в тонусі,
 Натрудившись, стікають слюнками.
 Крепатура язик замучила.
 Соломинка від кави муляє.
 Нижня так за тобою скучила,
 Що щелепа тремтить й підгулює.
 Верхня пінки ледь-ледь торкається.
 Це бажання ЇЇ злизать
 Призвело, що ми цілувалися
 Безустанку годинок з п'ять 
http://www.youtube.com/watch?v=QZ0Rm2Li4r8 щось вона дуже схожа на журналістку 1+1 Тетяну Коваленко .вона http://vk.com/id30166307
талантище http://video.telekritika.ua/show/intervu/728-tetiana_kovalenko_komus_nastupila_ia_vzhe_na_hvist_28.11.2011
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Vitalij від 04 Вересня 2013, 00:07:44
отаман-чому на москальскій мові? хоч мінус? ти тут не давно пінився так,що аж жилка на лобі була проти російської  :=)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Sunny від 04 Вересня 2013, 10:29:47
щось вона дуже схожа на журналістку 1+1 Тетяну Коваленко
Це вона і є :)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 08 Вересня 2013, 05:10:41
(http://cs303506.vk.me/v303506082/5ed0/vT_JwCzWcE4.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 08 Вересня 2013, 15:46:57
Приснись мені!
Крізь білий снігопад
З країни мрій візьми мене за руки.
Підемо вдвох
в чарівний світлий сад –
У сад стрічань,
де вже нема розлуки…
Приснись мені.
Ти – все, що в мене є
У цім холоднім неосяжнім світі!
Ти подих мій.
Сумління ти моє.
Приснись мені,
Мов яблуня у цвіті…
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 08 Вересня 2013, 20:37:41
 Один з моїх найулюбленіших віршів ( дуже люблю слухати в оригіналі на німецькій мові та пісню покладену на музику Шуберта)

Heidenröslein

Johann Wolfgang von Goethe

Sah ein Knab' ein Röslein stehn,
Röslein auf der Heiden,
War so jung und morgenschön,
Lief er schnell es nah zu sehn,
Sah's mit vielen Freuden.
Röslein, Röslein, Röslein rot,
Röslein auf der Heiden.

Knabe sprach: "Ich breche dich,
Röslein auf der Heiden."
Röslein sprach: "Ich steche dich,
Daß du ewig denkst an mich,
Und ich will's nicht leiden."
Röslein, Röslein, Röslein rot,
Röslein auf der Heiden.

Und der wilde Knabe brach
's Röslein auf der Heiden;
Röslein wehrte sich und stach,
Half ihm doch kein Weh und Ach,
Mußt' es eben leiden.
Röslein, Röslein, Röslein rot,
Röslein auf der Heiden.
1779
--------------------------------------------------------------------------
 Heather Rose

Johann Wolfgang von Goethe
Once a boy a Rosebud spied,
Heathrose fair and tender,
All array'd in youthful pride,--
Quickly to the spot he hied,
Ravished by her splendour.
Rosebud, rosebud, rosebud red,
Heathrose fair and tender!

Said the boy, "I'll now pick thee,
Heathrose fair and tender!"
Said the rosebud, "I'll prick thee,
So that thou'lt remember me,
Ne'er will I surrender!"
Rosebud, rosebud, rosebud red,

Heathrose fair and tender!
Now the cruel boy must pick
Heathrose fair and tender;
Rosebud did her best to prick,--
Vain 'twas 'gainst her fate to kick--
She must needs surrender.
Rosebud, rosebud, rosebud red,
Heathrose fair and tender!
1779, translation by Edgar A. Bowring, 1853

--------------------------------------------------------------------------------------
 ВЕРЕСОВА РУЖА

Бачив хлопчик квіточку,
Вересову ружу
Пишну, з краплями роси,
Підбіг ближче: від краси
Аж очі примружив.
Червоненька квіточка,
Вересова ружа.
Мовив він: “Зірву тебе,
Вересова ружо!”
А вона: “Вколю тебе,
Обіцяю: ти мене
Не забудеш, друже!”
Червоненька квіточка,
Вересова ружа.
Дикий хлопчик той зірвав
Вересову ружу.
Та вколола, щоб він знав -
Як не охав, не кричав,
А боліло дуже…
Червоненька квіточка,
Вересова ружа.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 09 Вересня 2013, 11:13:12
(http://cs303506.vk.me/v303506082/5fb2/fPz3LMklvQQ.jpg)
Відповідь від: 09 Вересня 2013, 10:53:18
(http://cs303506.vk.me/v303506082/6048/mSP89pNDfEQ.jpg)
Відповідь від: 09 Вересня 2013, 11:06:12
(http://cs303506.vk.me/v303506082/605d/a67wks-cB38.jpg)
Відповідь від: 09 Вересня 2013, 11:09:51
(http://cs303506.vk.me/v303506082/6072/L8SNR6xmyQQ.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 09 Вересня 2013, 22:48:12

і той у мені що говорить до тебе мовчки
і той у мені що говорить до тебе віршами
і той я живий що будую для тебе човен
усі ми – чужі і нічого нема між нами

і той я що стік би по тобі воском
і той що місив би тебе як тісто
нас тисячі тут у одному мозку
і нам ще просторо і нам не тісно

а так я люблю тебе стояко
бо ти у мені така столика
такі ми ніякі такі всілякі
такі ми розумні
такі ми дикі

такі-то там-то
такі-то тут ми
такі-то з кимось
такі-то разом
ми бгахаватгіта
і камасутра
останній аркуш
найперша фраза
              Іздрик
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 11 Вересня 2013, 23:40:41
Кохалися.
В відчуттях змагалися
Людно й безлюдно
Сплелись.Рухалися-старалися.
Тіла в дуги вигиналися.
Не було нудно.

Рука в руці,за спиною
В долоні
І ти вже знов зверху
Давай веселіше
А то я вже перхну.

На вулиці осінь
Та жарко від дотиків
Цікаво чи перехожі сприймають
Вуличну еротику
 
Хіба до них не байдуже
Замкнулись в єдино
Відверто.
Сплелися губами.
Уперто
✿ܓ

сповідь верлібрами білому аркушу,
 шрами від нігтів на білій спині.
 завтра я знов тебе вип"ю і спокушу,
 тільки ти вір мені.

 наші розмови зробились відвертими,
 заламуєш руки в замок за спиною.
 стали долоні такими потертими
 а як же. ну як тут не бути сумним?

 сповідь тобі, без кінця цілуючись,
 щоб не забути нічого важливого.
 ти притискала мене, мабуть, дивуючись.
 в цьому немає нічого жахливого.

 сповідь рукам і плечам, кохаючись,
 мов одкровення самим собі.
 мов каяття, між яким, задихаючись,
 все ж зізнаємося , ми - геть слабі.

 сповідь губам на твоїх артеріях,
 тихо так, щоб не сполохати ритму.
 рухи на дуже складних траєкторіях,
 знаєш, -а це додає колориту.

 сповідь верлібрами білому аркушу,
  шрами від нігтів на білій спині.
 завтра я знов тебе вип"ю і спокушу,
 тільки ти вір мені.
✿ܓ
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 12 Вересня 2013, 10:40:52
Нам любов збувається, бо літо.
Ми у ній збуваємось - як сни.
Млосний запах всесвітів і квітів,
Солодощ хмільної голизни…
Несусвітні, вистраждані, щирі
Нашого чекання мови дві.
Ми з тобою лагідні, як звірі,
Що поснули поряд на траві.

Маріанна Кіяновська



Нестямились – а вже зацвів бузок,
незчулися – а то говорить ніжність
словами нерозказаних казок,
з яких з’явився каменем наріжним
наш світлий дім. У кожному вікні
з блакиті неба гілля виростає
і китиці бузку вже уповні.
Цвіте бузок. У ньому простота є,
така пахуча світла простота,
як у любові, як у вітру мові.
І неба глибина і висота
вбирається у кольори бузкові.
                Marjana Savka
Відповідь від: 12 Вересня 2013, 10:32:20
Любов чоловіків і жінок –
це отримані нами ніжність та безпорадність,
довгий перелік дарунків і втрат,
занурення вітру в травневе волосся.

Ах, як гірко покладатись на того,
кому довіряєш, як солодко розчаровуватись
у тому, хто торкався вночі твоїх уст.

Бо є речі примхливі й небачені,
і як би не розфарбовував їх,
виходить завжди те саме:

зірка висить над тобою,
повітря перекипає теплом.
Скільки світла ховає в собі
кожне жіноче горло.
Скільки ховає мороку.
            Сергій Жадан
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 12 Вересня 2013, 17:22:42
Я не можу утримати сльози на мить
 Вони мого вірша розмивають чорнила
 Тобі сірою здається і неба блакить
 Мою думку про себе ти швидко змінила

 Я не буду страждати, набридло мені
 Але боляче знати що ти не зі мною
 Я залишу ті спогади, нема їм ціни
 А останні слова ти залиш із собою

 Ти хотіла піти, ти зробила свій крок
 Ти навмисно мабуть весь цей час змарнувала
 Не дістану тобі я із неба зірок
 (Я не знаю тебе) Ти повією стала

 Нагадаю тобі я про світло
 Про те світло, що завжди горить
 І не треба летіти по вітру
 Моє серце за тебе болить

 Твоє фото висить на моєму вікні
 Закриваючи світло у мою кімнату
 Я не буду складати для тебе вірші
 Бо напевно це буде вже трохи занадто

 Ти втікаєш від світу замкнувшись в собі
 Я у жодному разі тебе не займаю
 А проміння без сорому б'є як тоді
 В цю хвилину я знову тобі нагадаю

 Нагадаю тобі про кохання
 Памятаєш,є слово любов
 Але бачу не маєш бажання
 Починати життя своє знов


Letras de canciones de
Без Даты - Нагадаю (Повія)
(letras de canciónes №1)
http://lirik-dan-terjemahan.com/lagu/menunjukkan/1749294/bez-daty/lirik-dan-terjemahan-nagadayu-povya/



Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 16 Вересня 2013, 16:58:37
Ліс в осені стояв. Дивився на райцентр.
Смолою синьою перекипало літо,
І дихала земля з прив'ялених люцерн,
Прощався з літом джміль, марудив розджмеліто,
Дивився вовком, вовком і літав,
Валив крилом комбайни й елеватор:

Ну як це так, було одне — й забрати?
Було джмеленьке — і забрати раптом,
А я ж то я — один я у літах!..
Це — кавуни! Усі вони такі!
Свої рябі погладжують пузища
І рябо дивляться, рябі, на літаки,
І в літаків пузище — тільки вище!..
Квасоля — ні. Своїм квасольним днем
Мовчить, та в'ється, й вив'ється на плітті…
А кавуни — вони такі здавен:
До літа допадуться і — по літі!

Ліс в осені стояв. Дивився на райцентр.
Очима синіми вже золотіло літо,
І дихала земля з холонучих люцерн
Притихлим пізнім кавуновим квітом.

Стояв, ходив, лежав осінній щем,
Щеміло серце по усіх усюдах,
І обнімались — при базарі й людях —
До шиї шия — соняшник з конем.

Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ, 1983
Відповідь від: 16 Вересня 2013, 16:51:59
ЗАКЛИНАННЯ

... і збуджує зоря, не розбудивши птиць
на помах крил. Шепочу на світанні:
нехай не спить любов. Нехай любов не спить.
Нехай не спить, як ліс. Його стежки в тумані

напружено тремтять. Від ніг, як від коліс,
відскакує каміння. І шепочу:
нехай не спить любов. Нехай не спить, як ліс,
ні вдень, а ні вночі. Від ночі і до ночі.

Нехай пребуде тут. Нехай пребуде скрізь,
де вже не буде сліз, ні совісти, ні сили.
Любов не може спать, як Бог, як смерть, як ліс,
хто б не прийшов, як я, непрошений і сивий.

Відлунням слів моїх видовжується мить,
стискають серце кільця літ зміїні.
Любов нехай не спить. Як ліс, нехай не спить,
завмерлий у світанку омовінні.

Затерплий кожен корінь. Кожна віть
відкрита вітру, птаху, зірці горній.
Він зветься Чорний Ліс, бо як любов не спить,
бо він не може спать, тому він чорний.

Тому тремтить зоря, тому при ній тремтить,
як стежка в лісі, птах у сновидінні.
Любов нехай не спить! Як ліс, любов не спить,
як Бог не спить, як смерть у сонячнім промінні.

Василь ГЕРАСИМ'ЮК
Відповідь від: 16 Вересня 2013, 16:54:28
Вас так ніхто не любить. Я один.
Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
Земля на небі, вечір, щастя, дим,
Роки і рік, сніги, водою стерті,
Вони мені одне лиш: ви і ви…
Димлять століття, води і народи…
Моя ви пам'ять степу-ковили,
Зорі червоний голос і свободи.
Дивіться, гляньте: мій — то голос ваш:
Як світиться він тепло на світанні…
Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.
   )Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 20 Вересня 2013, 00:45:28
Приходить вечір, всі змивають грим,
 Скидають маски, вже немає перед ким.
 Спектакль закінчився, опущена завіса.
 І мовчки йдуть ховатись за куліси.

 Костюм викидати ніяк не годиться,
 В житті він для нас ще не раз знадобиться -
 не раз пограємо з людьми,
 слова неправди кинувши на вітер.
 І повернутися нема куди –
 Нечистий аркуш, безліч чорних літер.

 Все нові маски на обличчя,
 сумління спить – йому щось сниться.
 Багато гриму, ілюстрацій –
 Кінець концерту… без овацій
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Lyolik від 20 Вересня 2013, 10:28:01
Цитувати (вибране)
Щоб побачити, необхідна
Щоб побачити - необхідно прочитати  К.Кастанеду всі 9 томів  :-D
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Рибка від 20 Вересня 2013, 10:58:09
а я всьо вижу  :) :) :)(я напевно обрана, гг)
гарний вірш, нічого такого що потрібно ховати :)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yurko від 20 Вересня 2013, 14:03:50
Автор: К. М.

Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 27 Вересня 2013, 16:49:42
Й найостанніша шльондра мріє
Приховано: Показати
[smg id=5169]

 Про вірну і ніжну любов,
 Навколо моєї шиї
 Аркан затягається знов.

 Я знову чиясь надія,
 Я знов чийсь останній шанс,
 Я знову комусь щось винен,
 Тим більше, що вже взяв аванс.

 Мені демонструють очі,
 Всі сповнені розпачу й сліз,
 І крутять мені щоночі
 Дешевий душевний стриптиз.

 Сестричко! Даремна робота!
 Ти слізоньки витри, прошу!
 Знайди собі десь ідіота
 І вішай йому цю лапшу.

 В найкращих традиціях драми
 Прокрутиш комедію знов,
 Й, дасть Бог, золотими зубами
 Тобі ще всміхнеться любов!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 28 Вересня 2013, 21:35:20
Розійшлися Фотки
інтернетом
за коментами.
Зашкарублі,старі
І сірі,моментами

З елементами
життєвої еротики
Руками,обличчям
І іноді дотиків

Узорами мязів
Руками,плечима
Доленька-учителька
Усього навчила

Хто зігріє поглядом
Хтось сумом повіє
А хтось
Може серед них впізнає
І свою ...

Розійшлися інтернетом
Волокнами-мережами
Хтось бачить спрямовано
А хтось і обмежено
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: ksenya від 05 Жовтня 2013, 15:21:51
Как много тех, с кем можно говорить.
Как мало тех, с кем трепетно молчание.
Когда надежды тоненькая нить
Меж нами, как простое понимание.
Как много тех, с кем можно горевать,
Вопросами подогревать сомнения.
Как мало тех, с кем можно узнавать
Себя, как нашей жизни отражение.
Как много тех, с кем лучше бы молчать,
Кому не проболтаться бы в печали.
Как мало тех , кому мы доверять
Могли бы то, что от себя скрывали.
С кем силы мы душевные найдем,
Кому душей и сердцем слепо верим.
Кого мы непременно позовем,
Когда беда откроет наши двери.
Как мало их, с кем можно - не мудря.
С кем мы печаль и радость пригубили.
Возможно, только им благодаря
Мы этот мир изменчивый любили
Відповідь від: 05-10-2013, 15:17:53
А ЦЕЙ ТАКИЙ...ЩОСЬ В НЬОМУ Є


Мне наверно пора состарится
И на пенсию выходить.
Если девушки лет с тринадцати
Говорят, что умеют любить.

Мне наверно пора расплакаться
И не верить, что правда есть.
Если девушки лет с пятнадцати
Постоянно теряют честь.

Мне наверно пора в подвал уйти
И сидеть до конца своих лет.
Если девушки лет с семнадцати
Говорят, то что жизни нет.

Мне наверно пора удариться
Головою и долго бить.
Если девушки лет с тринадцати
Говорят, что умеют любить
Відповідь від: 05-10-2013, 15:19:48
****
Сегодня Бог проснулся утром рано…
Он жалобы и просьбы почитал…
И людям из кувшина без обмана
Желаемое в сердце наливал…
Но не у всех открыто было сердце
И место есть для Чуда не у всех.
То завистью, враждой подпёрта дверца…
То жадность не даёт налить успех…

А у кого-то до краёв разлита
Печаль и безысходность, вот беда.
И Бог жалел, что сердце это скрыто…
Любви хотел налить, да вот куда?
И Бог грустил, что люди не умеют
Сердца и души чистить от обид…
Они с годами в сердце каменеют
И сердце превращается в гранит…

Но Бог ходил, смотрел и улыбался,
Когда сердца влюблённые встречал.
Он брал кувшин и от души старался,
Им счастье в сердце бережно вливал…
А люди постепенно расплескали
Подаренную Богом благодать
И всех вокруг в утрате обвиняли,
Забыв в самих себе вину искать…

Ведь если б мы могли прощать и верить,
Любить, благодарить и отпускать,
То Бог бы мог не каплей счастье мерить,
Кувшин волшебный мог бы весь отдать…
Сегодня Бог проснулся на рассвете.
Огромный ящик с просьбами у ног…
А рядом лишь один без просьб конвертик:
«Благодарю за всё тебя, мой Бог…»
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: DVania від 05 Жовтня 2013, 16:14:16
Сегодня Бог проснулся на рассвете.
Огромный ящик с просьбами у ног…
А рядом лишь один без просьб конвертик:
«Благодарю за всё тебя, мой Бог…»

Згадав собі книгу Болеслава Пруса ,яку читав ще десь в 90-му році.Там є подібне:
Цитувати (вибране)
Мери-Амон-Рамсес! спросил жрец. - Ты нашел человека, молитва которого доходит до престола  предвечного?
- Да, - ответил фараон.
- Кто же он? Князь, воин или пророк? Или, может быть, простой отшельник?
- Это маленький мальчик, который ни о чем не просил Амона, а только за все благодарил.

http://www.stihi.ru/2011/10/04/1017

Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 05 Жовтня 2013, 17:05:53
Бик Олексій
…Слухай, а може лишити усе як є? Жити до ранку, думати про своє. Зрештою, що нам чекати від цього світу? Завтра ніде і ніколи не настає. Але сьогодні – зваб мене і зведи, я інфікований пам’яттю назавжди, в пеклі пустелі цього безкінечного літа ти моя спрага і океан води.
Знаєш, усе, що сказано або ні, все, що вмирає в тобі або у мені, час, що крізь нас протікає, немов крізь сито – наші з тобою шанси у цій війні. Бо безкінечність – надто короткий строк, щоб осягнути значення помилок, щоб научитись вірити і любити…
…Я проміняв би всесвіт на твій дзвінок.
Відповідь від: 05 Жовтня 2013, 17:03:45
БЕАТРІЧЕ

І

Тебе співець, піднісши понад зорі,
Таким безсмертним світлом оточив,
Що досі ще крізь далечінь віків
Пронизують нас промені прозорі.

Як жадібно ти ловиш, темнозора,
Пливке, як пух, летюче листя слів,
Коли дзвінкі дощі моїх рядків
Шумлять, немов осінні осокори.

Що всі скарби, затоплені в морях!
Раптову радість і той блиск дитячий,
Який спалахує в твоїх очах,
Не проміняю ні на що: неначе
Блакитний місяць, виплива з долонь
Твоє волосся чорне й смагла скронь.

II

Ти вся ще провесна, о Беатріче!
В тобі все світло ранкове зорі,
Що ним співці, поети й малярі
Колись наситили середньовіччя.

Ще перші сльози радості й горичі
Дрижать, як на березовій корі,
Але вже славлять янголи вгорі
Твоє ім’я, благословенне тричі.

Поглянь, тепер твої всі ночі й дні
Круг тебе дивним сяйвом заясніли
І засліпили нас, мов крила білі:
Бо серед скель в похмурій тишині
Своїх терцин холодні діаманти
Тобі вплітав у шату темний Данте.

Юрій Клен.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 08 Жовтня 2013, 00:26:15
Хай огонь на оголені нерви,
на шинель і крізь вії огні,—
я останній, а може, і первий
підіймаюсь на східці ясні.
Що твої нафарбовані губи
і підведені брови твої
не цілую сьогодні до згуби,
не скажу я ніколи тобі.
Ти проходиш у синім убранні,
твої сльози чогось на снігу.
Тільки люди — немов на екрані,
тільки лінії скривлених губ.
А люблю ж я тебе, як ніколи,
над кохання, над тінькання куль...
Знову в серці так солодко коле,
як погляну на твій ридикюль...
Не на нього — на пальці тоненькі,
що на нім так покірно лежать.
А з «Нової Баварії» бренька
невідомої музики жаль...
Що твої нафарбовані губи
і підведені брови твої,
як тоді, не цілую до згуби,
не скажу я ніколи тобі.
(1924)

Володимир Сосюра
Відповідь від: 08 Жовтня 2013, 00:08:05
Заворожи мене!
Заговори!
Ти ж володієш магією слова!
Скажи про почуття,
Що до пори
У вічності жили позачасово.
Про білі орхідеї розкажи,
Які вони тендітні, ніжні, гожі.
Як щойно ти їх обирав межи
Десятків інших,
Бо на мене схожі.
Навколишній зникає міста звук,
Повільно доторкаючись до стебел.
Заворожи!
Не розмикай лиш рук, -
Несила відірватися від тебе...

Наталя Мазур
Відповідь від: 08 Жовтня 2013, 00:08:59
Може, ми й не друзі.
На твоє «Прощай...»
нахилився в тузі,
облітає гай —

синій, синій, синій...
Тінь... день... сум...
Це листи осінні
на твою красу.

Де летить широко
в небо димний жах,
там біжать дороги,
вулиці біжать...

Вулиці горбаті,
на стіні плакат,
а на тім плакаті
чорная рука.

Ну, а під рукою
літери, як кров,
не дають покою,
кличуть знов і знов...

Одірву я руки,
губи одірву,—
тільки серце стуком
падає в траву...

Може, ми й не друзі?..
На твоє «Прощай...»
нахилився в тузі,
облітає гай —

синій, синій, синій...
Тінь... день... сум...
Це листи осінні
на твою красу.

Володимир Сосюра

Відповідь від: 08 Жовтня 2013, 00:10:46
Ти на мене чекай
Відхололими сірими схилами.
Ти на мене чекай.
І не сивій від мокрих століть.
Допалає ріка.
І на ранок народиться сильною.
І по наших щоках
Сипоне її зоряний лід.
І почнеться туман.
І почнеться велике завершення.
І затихне зима.
І плесне жовтизною за край.
Ще нічого нема.
Хай усі називаються першими.
Ще нічого нема.
Ти чекай мене. Тільки чекай.

   Роман Скиба
Відповідь від: 08 Жовтня 2013, 00:13:04
Солодкий світ! Простір блакитно-білий
І сонце - золотий небесний квіт.
Благословляє дух ширококрилий
Солодкий світ.

Узори надвесняних тонких віт,
Твій погляд, ніби пролісок несмілий,
Немов трава, що зеленить граніт,
Неначе спогад нерозумно-милий...
Солодкий світ.

Чи янголи нам свічі засвітили
По довгих муках безсердечних літ,
Чи ми самі прозріли й зрозуміли
Солодкий світ?

1919

Максим Рильський
Відповідь від: 08 Жовтня 2013, 00:22:15
Коли згасають зорі —
Інші спалахують знову.
Хто їх запалює в небі?
Хто — крім Любові?
Коли розлучаються друзі,
Не втішать ні ласка, ні слово.
Хто нову зустріч готує?
Хто — крім Любові?
Все перетвориться в попіл,
В хвилі Першооснови,
Лише навік невмирущі
Зерна Любові…

Олесь Бердник
Відповідь від: 08 Жовтня 2013, 00:23:26
Просто. Не йти праворуч
Ані ліворуч — ні.
Хай лише вітер поруч,
Вічний сурмач борні.

Вітер, що хмарі — в груди, —
В груди, в горби хребта…
Поруч хай вітер буде,
А вдалині — мета.

Чорно кругом чи біло,
Не зупиняти рух.
Може зламатись — тіло,
Але ніколи — дух.

Олекса Стефанович. Прага, 1936.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 09 Жовтня 2013, 10:05:18
Розірви всі нитки і вузли,
Що пов'язують нас із тобою.
Наче свічку вночі,загаси
Те проміння, що зветься любов'ю.

Промайни, наче потяг вночі,
Переплутай до мене маршрути,
Розчинись у вечірній імлі...
Бо не хочу про тебе і чути.

І забудь, що я в тебе була,
Поклади свою пам'ять за грати,
А на серце - табличку "чужа"...
Бо не хочу про тебе і знати.

Прорахуй кожен крок наперед,
Щоб не стріти мене у дорозі.
Відпусти із гріховних тенет...
Бо не можу, не хочу, не в змозі.

Я для тебе не мед, а полин,
І шипи я твої, а не квіти.
Хочеш - видумай ще сто причин...
Бо не можу тебе не любити!!!

Надя Ковалюк
Відповідь від: 09 Жовтня 2013, 09:48:42
Милий друже, як тяжко зносив я
Той абсурд, що й досі ось несу:
Ні за що, ні про що полюбив я,
А одну полюбив за красу.

Але ось, що найгірше скажу я -
Приключиться таке казна-що! -
Що покинув, котру за красу я
Для тієї, котру ні за що.

          Олег Ольжич, "Милий друже...". 1946.
Відповідь від: 09 Жовтня 2013, 09:51:52
Ти прокинешся в теплій постелі,
ще поніжишся, може, хвилину...
На столі – кольорові пастелі,
малюватимеш дивну картину.
За вікном – дощове аріозо...
Б’є вода із осінніх артерій.
Утомившись від сірої прози,
фантазуєш на чистім папері.
Визнавець алегорій і спецій,
супроти́ чорно-білих екранів,
ти ранково-бліде інтермецо
малюватимеш ясним шафраном,
поцілунки заграви на хвилях
і солодкій росі – амарантом,
оксамитом п’янкої ванілі –
ледве видимі зір діаманти.
Озоветься годинником восьма
в королівстві туману і вітру...
О десятій хвилині по осені
ти живеш намальованим літом

Ірина Саковець
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 09 Жовтня 2013, 23:40:11
За лісом дим підвівся по спіралі,
І ти, ображена, застигла у вікні —
На віях сльози... І осінні далі
Сумну мелодію навіяли мені.
Про те, як двоє молодих, гарячих
Палку любов зустріли у маю
І через гордість та уперті вдачі
Загубили щастя й молодість свою.
У мене в серці злиток горя й муки,
Та й ти вже, бачу, каєшся сповна.
І я кладу тобі на плечі руки
І говорю: «Пробач... Моя вина...»

25.08.1955

Василь Симоненко
Відповідь від: 09 Жовтня 2013, 23:39:08
Стоять сади в полоні мрій,
в журбі за літа днями.
Б’є осінь в бубон золотий
холодними вітрами.

Останній промінь в хмарах зник,
що в небі, як отари.
Це хочуть розлучить навік
із сонцем землю хмари.

Не дочекатися од них
ні ласки, ні привіту.
І сніг посиплеться із них
на землю, сном повиту.

Замовкне бубон золотий,
засипаний снігами.
І тільки хуги лемент злий
полине над полями.

Та буде знову, знов блакить
у сяйві золотому!
Землі із сонцем розлучить
ще не дано нікому.

Нехай воно холодне ще,
та набереться сили,
щоб цілувати гаряче
весною землю милу.

1957

Володимир Сосюра
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 10 Жовтня 2013, 10:08:05
Ти чуєш – зорі Лебедя святі
співають нашій молодості оду?
А я не хочу бути епізодом,
пролітним птахом у твоїм житті.

Читай усю, а ні – не починай,
не тішить бути розділом роману.
Хіба то щастя? То лише омана,
якийсь непевний, ілюзорний рай.

А світ – вертеп? В оазі твоїх п’єс,
прошу, хай буде лиш одна актриса.
Як ні – лети у світ, лиши куліси,
а я чекатиму наступний рейс.

Я б дерево хмільного майбуття
ростила із тобою, мов дріада…
Покинь мене осіннім листопадом
або залишся – на усе життя.

 Іра Саковець


В ніч неприкаяну, мов у колодязь, падаю.
Боже, любов мою зможе всяк звати зрадою!
Я признаюсь тобі — наче стежині батьківській.
Грішно молюсь в журбі — права не маю знать якій.

Ти не свята. Чому ж — наче торкаюсь вічності...
Лиш не сахнись мене, я не благаю вірності.
Не розіпну тебе, не закатую клятвою.
Дай розіпну косу — долю обманим клятую.

Наче мале дитя, й горе-біда заграється.
На волосинці світ весь на твоїй тримається...
Пізно горить наш мак, сонця чи стане вирости?
Ми перестрілись так — наче вселенські сироти.

Не убивай себе днів павутинням, бджілонько.
Зглянься, без тебе світ вже не воскресне, жінонько.
Наче з душі сльоза, вийди ходою тихою.
Я не люблю тебе.
Я вже тобою дихаю...

Григорій Лютий


У душі моїй -
Місця немає туманам.
У душі моїй -
Сонце червоне буя,
І регоче, й гримить
Голубим океаном
Нерозтрачена радість моя.

У душі моїй -
Шторми і грізні прибої,
І тривога,
Мов хмара грозова,
Встає.
Я вродливий з тобою,
Розумний з тобою,
У тобі - моя ніжність
І серце моє.

Облягли нас тумани.
У їхньому клоччі
Піднімаються сумніви,
Мов комиші.
Ти не бійся дивитись
В мої розтривожені очі,
Очі -
Вікна моєї душі.

Василь Симоненко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 10 Жовтня 2013, 22:30:30
час – найбезпечніший засіб для чищення
речі в особі стають собою
дні і роки обертаються числами
і вигорають і йдуть за водою
вийдеш на берег промитий споліснутий
екологічний зі свіжим паспортом
лиш у зіницях лінзи надтріснуті
зір фокусують за власним настроєм
тільки нейронів бліде світіння
мляво підсвічує кадри з минулого
де у ролях переважно тіні
тих хто забув і про кого забули ми
час як ілюзія вічної прози
час як не впійманий голос логосу
як несподівані глюки глюкози
й парапсихічні атаки совісті..
часу нема як немає темряви
час – це відсутність субстанції світла
він дозволяє нам жити мертвими
відтерміновує плани розквітнути
і обіцяє якесь воскресіння
щойно на завтра чи на післязавтра
час ніби пес на чужому сіні
їсти не їсть але шкіриться й гавкає
час – це афера чорного відчаю
час – це консерва білого світу
я причаївся і не відсвічую
в мене тут пустка
в мене тут літо
          Іздрик
Відповідь від: 10 Жовтня 2013, 22:20:55
країна ос

ти – осіння оса
ти контрастна п'янка неуважна
твій фасетковий зір –
сатисфакція сфери снів
і хоч жало твоє
все ще вміє вбивати по-справжньому
я б тебе упіймав і присвоїв якби захотів
але так мелодійно бринять
твої дикі прозорі пропелери
твої тіло і талія й нерви – тонкі і ламкі
мабуть ти залетіла на мить
із якихось італій чи прерій
чи згубила маршрут
між сипучих азійських пісків
все давно відцвіло
а тому ти збираєш насіння
і щодня просуваєшся вперто вперед і вперед
обережна й відважна! лети в мої сіті осінні
в мене є тут на денці
солодкий зацукрений мед
      Іздрик
Відповідь від: 10 Жовтня 2013, 22:26:00
Мойсей Фішбейн
ЗДАЛЕКА

Світання сонну землю обійма.
Понад спокійним подихом — світання.
Є німота заснулого торкання,
Є лиш рука, заснула і німа.
І прохолода світанкова є,
Години ждуть, спекотні й соковиті,
Ще спіє спека, сік блука у вітті,
І він ще цілуватиме твоє
Пробуджене обличчя, і коли
Спекота й сік в сполученні палкому
Заграють — над знемогу, над утому —
(А ми отак ніколи не були),
Коли від соку вибухнуть плоди —
Від соку і від сонця, вже опівдні, —
Коли вже захлинатимуться півні
В передчутті кривавої біди, —
Він принесе (ми не були отак)
Тобі води холодної у глеку,
Він буде охолоджувати спеку
Водою, прохолодною на смак.
Я знаю це, я вимовляю це,
Мої слова сильніші за торкання,
Я з них будую спеку, і заклання,
І руку, і цілунки, і лице.
Прочанином до тебе не іду.
Тебе я не торкаюсь празниково.
Ношу твій образ — і пречисте слово
Мені тебе дарує над біду.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 12 Жовтня 2013, 14:23:58
А хочется просто: немножко корицы
в чашечку кофе, всё равно ведь не спится...
Плед на ноги мягкий, диск "Звуки природы",
кота на коленях, пускай без породы...
Дождя за окном и свежести улиц,
рассвет наблюдать, пока все не проснулись...
Не думать о сущем, а жить настоящим.
И честно, без фальши, почувствовать счастье!.
Відповідь від: 12 Жовтня 2013, 13:25:23
Я не знаю, звідки ти прийшла -
з небуття чи з давнього завіту,
з тихого грудневого тепла

чи з ріки, що рве несамовито
нить віків, - не знаю... Сотні рік
ти злила - і залила півсвіту!

Я не знаю, хто той чоловік,
що в твої сліди незахололі
падає губами, як в потік,

і над гулом вод гілляки голі
тулить, ніби руки, до чола:
де шукати?!

Дякувати долі,
я не знаю, звідки ти прийшла.

Ігор Римарук
Відповідь від: 12 Жовтня 2013, 14:05:31
Не багато я чую слів,
Тих, що хочеться, тих, що мріються,
Це не погляд мій змарнів,
Це в мені щось важливе розвіється.

І не скаже мені ніхто,
Що так треба чи просто сталося,
Я зустріла в житті не свого,
І не те, що так довго чекалося.

Я не буду чекати більш,
Мені років не шкода, жилося,
Просто там, всередині, між,
Щось давно і не так зрослося.

© Наталя Вітер
Відповідь від: 12 Жовтня 2013, 14:08:44
Туди, де в синім неба морі
немов тремтить Чумацький Шлях,
я понесу тебе над зорі
в моїх закоханих піснях.

Любові повний до нестями,
мов непогасную свічу,
там, за далекими світами,
нову я зірку засвічу.

Вона сіятиме, жадана,
привітом дальнім крізь ефір…
То будеш ти, моя кохана,
найкраща із небесних зір!

      Володимир Сосюра, 1955
Відповідь від: 12 Жовтня 2013, 14:13:06
Світ який - і не оглянуть зором,
За життя його не обійти.
Знову й знов за обрієм суворим
Нові випинаються мости.

Та кому у мареві дорожнім
Я свою тривогу привезу?
Світ здається сонним і порожнім,
Як тебе немає поблизу.

Василь Симоненко

Відповідь від: 12 Жовтня 2013, 14:19:21
Я прийшов до тебе несподівано,
Я від тебе несподівано піду.
Найдорожча пісня - недоспівана,
А найліпша - та, що не знайду.

Те, що буде,- буде неминуче,
Що було - залишиться навік.
Так люблю я погляд твій засмучений
В мить, як усміх блисне з-під повік.

     Петро Осадчук
Відповідь від: 12 Жовтня 2013, 14:19:59
От і все… Мов зоря, одгоріло кохання…
Одцвіло, облетіло, мов з дерева лист.
Хай очистить страждання. Хай зцілить страждання.
Хай воно воскресить!

Ти поплач, пожурись…

В наших зустрічах криються наші розлуки.
Наше щастя гірчить, як полин навесні.
Хай тебе возвеличать цей біль і ці муки.
Не забудься мені!

Пам'ятайся мені…

Пам'ятайся обличчям, ходою і станом.
Не забудься сльозою гіркою, мов дим.
Ми сповна заплатили за пізнє кохання.
Хай воно помира,

щоб зостатись живим…

Євген Гуцало
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 12 Жовтня 2013, 15:16:42
моя душа живе в прокуреній кімнаті,
 в якій лише одне вікно, і те мале.
 моя душа лягає дуже пізно спати,
 закутавшись в своє міцне амбре.

 моя душа сумує й часто злиться,
 мовчить подовгу й виглядує в вікно.
 моїй душі до ранку аж не спиться,
 для неї біль людський - сумне кіно.

 моя душа живе зовсім напроти,
 он третій поверх, те мале вікно.
 для неї усі люди - ідіоти,
 а їхні почуття їй все одно.

 моя душа щодня палить цигарку.
 рівно в двадцять третій сорок три.
 моя душа читає книги в парку,
 коли там гуляють лиш вітри.

 он те вікно.там живе хлопчина.
 той, що у кишенях ні гроша.
 поет із п'яно-сірими очима...
 отой поет і є моя душа.

Автор: Олька Оленька

У неї на стіні з»являлись нові папірці
 Такі яскраві і дрібні
 Такі буденні і прості
 На одних вона писала про людську несправeдливість
 На інших про свою щирість
 Вона любила каву з молоком
 А чай пила лише чорний і з тортом
 Вона хотіла продовжити свій рух
 Але пізно зрозуміла , що для інших вона металобрухт
 Тепер вже сенсу далі йти не має
 Життя пройшло а вона й такі нічого не має
 Лише яскраві папірці
 Які і досі висять у неї на стіні
 І які з»являються їй у кошмарному сні


 Марина Громова
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 14 Жовтня 2013, 21:44:42
Минала осінь – тихо, уночі;
приходив ранок, діставав ключі,
і стверджував відвертість невситиму –

що навіть тут, хоч світло навкруги,
не можна оминути ці сніги,
не можна передбачити цю зиму.
      Жадан
Відповідь від: 14 Жовтня 2013, 21:40:37
Опадає листя на алеї,
Між стовпами бовваніє шлях.
В тебе очі дівчини моєї,
Що згубилась у чужих краях.
Попрощались ми в туманну осінь,
(Замовкали стомлені бої).
І її чорняві ніжні коси
Вельми дивно схожі на твої.
Та навіщо згадувать невчасно,
Те далеке в пам’яті шукать?
Ти така замислена й прекрасна
І тепер живеш в моїх думках.
Із дерев зів’яле листя впало,
Тужать за повіткою вітри.
Може, нам для зустрічей зосталось
Два чи три погожі вечори.
Покривається пітьмою простір,
Я усмішку вуст твоїх ловлю.
Так скажи, замислено і просто,
Як вона шептала, що “люблю”!.

Юрій БУРЯКІВЕЦЬ, 1943 р.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 15 Жовтня 2013, 12:58:34
Вы встречали когда-нибудь ту,
Что в холодный ноябрьский вечер
Ради вашей немыслимой встречи
Хоть босой побежит в темноту?

И не спросит лишнего слова,
Лишь согреет озябшие руки,
Для нее Вы не средство от скуки,
Вы – тепло уютного крова.

И так нежно обнимет за плечи,
Чтоб услышать родное дыханье,
День без Вас – как в пустыне скитанье:
Время губит, а вовсе не лечит.

В тех глазах – небесные воды,
И для Вас в смущеньи улыбка,
Для нее Вы – опыт, ошибка:
Так проходят лучшие годы.
_______________________________
Но однажды крича в пустоту,
Слезно спросите: «Где мое счастье?!»,
Только эхо ответит отчасти:
«Всех любил ты, но только не ту......
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 15 Жовтня 2013, 21:22:49
Ти не прийшла в вечірній час…
Без тебе день вмирав сьогодні,
Без тебе захід смутно гас
І сонце сходило в безодні…
Ти не прийшла в вечірній час.

Тебе, здавалось, ждало море,
І все не гасли скелі гір,
І все дивилися в простори…
І довго їх останній зір
Шукав тебе і гас на морі.

Ти не прийшла в вечірній час…
Самотньо сонце попрощалось,
І сумно, сумно день погас…
Когось, мов, серце не дождалось,
Хтось не прийшов в вечірній час.

1913

       Олександр Олесь
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 17 Жовтня 2013, 19:00:18
Юрко Іздрик
ну хто мені ти? ну хто тобі я? –
два космоси зіткнуті поспіхом
але розповзається мов течія
на фейсі моєму посмішка
коли ти говориш чи навіть мовчиш чи
смієшся так сонячно й смачно
я роблюся ліпшим я роблюся вищим
й мене переповнює вдячність
і кожен твій рух і кожен твій жест
ресурси мої збагачують
я легше долаю черговий свій квест
і також за це тобі вдячний
нам нарізно велено бути проте
не все ще в цім світі втрачено
і вдячний тобі я іще і за те
що так почуваюся вдячно
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 18 Жовтня 2013, 09:24:18
Когда мне встречается в людях дурное,
То долгое время я верить стараюсь,
Что это, скорее всего, напускное,
Что это случайность. И я ошибаюсь.

И, мыслям подобным ища подтвержденья,
Стремлюсь я поверить, забыв про укор,
Что лжец, может, просто большой фантазер,
А хам, он, наверно, такой от смущенья.

Что сплетник, шагнувший ко мне на порог,
Возможно, по глупости разболтался,
А друг, что однажды в беде не помог,
Не предал, а просто тогда растерялся.

Я вовсе не прячусь от бед под крыло.
Иными тут мерками следует мерить.
Ужасно не хочется верить во зло,
И в подлость ужасно не хочется верить!

Поэтому, встретив нечестных и злых,
Нередко стараешься волей-неволей
В душе своей словно бы выправить их
И попросту "отредактировать", что ли!

Но факты и время отнюдь не пустяк.
И сколько порой ни насилуешь душу,
А гниль все равно невозможно никак
Ни спрятать, ни скрыть, как ослиные уши.

Ведь злого, признаться, мне в жизни моей
Не так уж и мало встречать доводилось.
И сколько хороших надежд поразбилось,
И сколько вот так потерял я друзей!

И все же, и все же я верить не брошу,
Что надо в начале любого пути
С хорошей, с хорошей и только с хорошей,
С доверчивой меркою к людям идти!

Пусть будут ошибки (такое не просто),
Но как же ты будешь безудержно рад,
Когда эта мерка придется по росту
Тому, с кем ты станешь богаче стократ!

Пусть циники жалко бормочут, как дети,
Что, дескать, непрочная штука - сердца...
Не верю! Живут, существуют на свете
И дружба навек, и любовь до конца!

И сердце твердит мне: ищи же и действуй.
Но только одно не забудь наперед:
Ты сам своей мерке большой соответствуй,
И все остальное, увидишь,- придет!

Эдуард Асадов.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 18 Жовтня 2013, 12:51:55
Ефірні ночі

Аромати ночі відчуваю:
пахкотить бузком, троянди цвітом,
упиваюсь запашистим квітом -
ароматів ночі забавляють...

Вітеречий подих розвіває
пелюстками кругом оповитий,
і окраса розмахом вражає.
Аромати ночі відчуваю:
пахкотить бузком, троянди цвітом

Юлія Розквіт
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 18 Жовтня 2013, 19:05:22

місяць заходить у хмару
шабля лягає у піхви
сонце сідає за гору
тане в долонях сніг
ми – випадкова пара
ми невротично ніжні
в цю опівнічну пору
віч-на-віч уві сні
             Іздрик
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 29 Жовтня 2013, 20:30:35
Галина Варава
***
Ти кажеш, просто? Ні, воно не просто…
Але зажди, бо він таки прийде,
Отой світанок, сивий, мов апостол,
І нам розкаже істину про день.

Вона впаде тобі на душу тінню –
Прости й повір, покайся і прийми.
Тебе ще хтось закидає камінням,
А хтось до ран притулиться грудьми...
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 29 Жовтня 2013, 23:54:23
Галина Варава
***
А літо знову
Ставить на зеро
І пише вірші
До самого рання,
Молодика золочене перо
Вмочивши
У чорнильницю смеркання.

Пусти мене.
Хай буде все, як є.
Піду сама
По долі гостролезій -
І заболить мені
Ім'я твоє,
Мов чорні стигми
Білої берези.

І аж тоді,
Коли твоя душа
Мене відпустить і забуде тихо,
Програвшись
До останнього гроша,
Заплаче літо
Осені на втіху.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 31 Жовтня 2013, 09:35:12
Лана Перлулайнен
Коли маленький Всесвіт
ставили в кут
на коліна,
він колупався в носі
і ображено думав:
„От виросту —
і не знайдеться такого кута“.
І виріс.
І не знайшлося.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 01 Листопада 2013, 02:39:17
Марина Боровська
***
цей білий світ цей світ старих дерев
де по зимі дівчата весну кличуть
твоя сестра у річці дні пере
а мати жде воскресла на заріччі

цей білий світ світ чорної води
світ відьмаків і осені і листя
там мати жде а ти собі іди
цей світ малий і все у ньому близько

там сто криниць під зорями ячать
там сто стежок померло самотою
і уночі найкраща між дівчат
тебе впоїла мертвою водою

цей білий світ із місяцем на дні
цей місяць злий і цей корчмар ледачий
бо ти прийшов бо вже в тобі однім
всі сто криниць на ранок сріблом плачуть
Відповідь від: 01 Листопада 2013, 02:21:20
Nataly Pasichnyk
****
до світанку до півнів до третіх
поки спиш поряд нього й сама
вицвітають обличчя з портретів
на пейзажах минає зима

гасне в шибці невидима варта –
від уявних приблуд оберіг
переплутано знаки і карти
сніг знадвору - зсередини сніг

від волосся його від корони
стане тепло померзлим свічкам
зірка влучить прямісінько в скроню
і навіки залишиться там
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 01 Листопада 2013, 16:02:23
ТІНЬ

Я пишу тобі лист.
І не знаю - так падає світло,
чи невдало схилилася я над письмовим столом,
бо лягла моя тінь на білий аркуш паперу,
і, виходить, пишу я чорним по чорному лист.
Я тебе не люблю.
Я, нарешті, зібралась на силі,
щоб сказать: "Не люблю".
А здавалось мені колись,
що простіше простого
відштовхнути від себе людину,
засміятись, відчувши: не втратила волі душа.
Інша річ - покохати.
То здавалось таким небезпечним
і таким нелегким,
що хотілось уникнуть його.
Інша річ - покохати,
а кохання твого не помітять
чи зневажать його.
То здавалось найтяжчим в житті.
А тепер я сміюсь над оманами юності гірко.
Я пишу тобі лист.
То найтяжче - сказать: "Не люблю".
Краще зроду не знати жодної хвилі кохання,
ніж образить початок таким нелюдським
кінцем.
Про причини - не треба.
Кожен має свої причини.
А причини призводять
до відсутності всяких причин.
Ти ні в чому не винен.
Я теж ні в чому не винна.
Я пишу тобі лист.
Тінь упала на білий папір.

© Ліна Костенко, "Вітрила"
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 03 Листопада 2013, 13:02:11
Олег Стояновський
карний кодекс

Юлі Шешуряк

така доросла а досі боїться схибити
ніби немає нічого гіршого
за рій дрібних помилок
в густому повітрі біографії
обмовка за фройдом дитячі фобії –
усе що міцно вростає в шкіру
наче татуаж
наче двійка в шкільному щоденнику
старанно виведена строгою вчителькою
така доросла що навіть ровесники
цікавлять не більше ніж погода
в антарктиді
і залишається тільки
ще раз вичитати
зміни внесені до карного кодексу
власної душі
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 03 Листопада 2013, 21:05:59
Сергій Осока
Оксані Луцишиній

На мосту в Авіньйоні всі танцюють заклично -
і троянди, і леви, й сухозлітки імен.
А у Києві зимнім я вихоплюю січень
із твоїх рукавичок, моя чорна Кармен.

Я шукаю той Київ у своєму безсонні -
твій мізинець замерзлий, пильні очі метро.
Й дуже хоче зіткнутись над мостом в Авіньйоні
чоловіча сорочка із твоїм болеро.

Надто місячні пальці - то погаснуть, то блиснуть,
надто близько нас бачив молодий манекен...
Тільки міст нескінченний тільки світ ненавмисний,
тільки час ненависний, моя біла Кармен...
Відповідь від: 03 Листопада 2013, 20:42:59
(http://cs312617.vk.me/v312617607/3496/jM2nl291ZaM.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 19 Листопада 2013, 02:59:47
Ольга ГОРОДЕЦЬКА

* * *

Скрижалі
з криг жалю…
Наче скрик чи іскри…
Розтопи їх:
розпишися на них
чи чашу Грааля
витисни;
намалюй на них березень
обережно,
збережений в відстанях
між Христом і тобою…
Зустріч з заспаним болем
викресли,
виплесни
сум і жаль
із скрижалей водою…
Зазирни в них —
То зустріч з собою…
Відповідь від: 19 Листопада 2013, 02:56:55
Ольга ГОРОДЕЦЬКА

* * *

Щось приходить невчасно,
Запізнюючись у історію долі,
І йде
По викривлених колах,
не здійснюючись у часі…
хтось приходить невчасно
і йде,
опалений “зрадою”,
ображений вадами почуттів,
грюкає за спиною дверима…
хтось виловлює з днів
провини,
щоб довести, що все —
лише збіг обставин…
хтось кладе під заставу
серце
і кудись вируша…
тільки все це —
нікому не треба,
коли під могутнім небом
просто гине
душа…


Крихка елегія чекань —
кохання —
вкриває землю…
На світанні
бринить у серці дивослово міфу…
І німфи слід на підвіконні
в твоїй квартирі…
Холодним поцілунком зір
ранкова паморозь спада в долоні,
абетка істин — в чистім лоні
днів,
їх доторки — то соло снів
твоїх торішніх…
Митець дощу збирає в гами
ніжність
торішнім листям навесні —
відбитком слів…
Крихка елегія —
то німфи спів,
і ти чекаєш німфу надвечір'ям,
її, одягнену у тінь вечірню,
ціловану дощем, примхливу…
Як музика буття, мінлива
твоя коханка…
Цілована тобою ніжна діва,
що тане
ранком…



Я прийшла,
щоб з’єднати століття…
У епсилоні почуттів
шукаю потрібне:
неподрібнене, повне і сильне
кохання
і десь у кінці змагання
з собою
візьму повільно
в долоні
тремтливу можливість
залишитись ще із тобою…
Хистку,
але повністю вільну
від довгих розмов,
що ведуть ні до чого,
й слово — далека луна,
а обрій вже повний і сильний,
й від того на серці відлига,
а може, то нова весна,
що ніби кришталики дзеркала
злилася у епсилон душ
і стала єдиним
зачепленням
за обрій…
Ти тільки, прохаю, не руш
тремтливе й тонке
павутиння,
що з’єднує відстань і час,
і десь у проекції нас
відчуй поцілунок
князівни…
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 19 Листопада 2013, 18:56:59
Ярослав Петришин
Відбиток

Убий себе в мені, як теза - антитезу,
і на моїм чолі губами напиши:
"Ти був мені чужий - я тільки йшла по лезу
одного зі свічад розбитої душі".

А далі вийди в ніч - вже без свого відбитка -
і видихни слова, щоб зашептати страх -
хай буде чутно їх, коли не стане видко
уже тебе - сліпу в небесних дзеркалах.

А там, як увійдеш в космічну порожнечу,
то відмоли цей гріх неголосним "прости..."
І Бог тебе простить, і я не заперечу -
я вб'ю тебе за мить, як це учиниш ти.
Відповідь від: 19 Листопада 2013, 18:51:43
Сергій Осока
Осіння яблуня

а я собі пливу крізь яблуню що світить
що теж собі пливе від ночі ледь жива
і так горить у ній так вигасає літо
що холодно словам що каються слова

о як вона тремтить і як її напишеш
стоїть собі і все і дивиться в траву
цю тишу стереже і переймає в тишу
по слову на льоту а може на плаву

чи й не було моїм чи перейшло у вітер
така знемога слів чи вже несила слів
таке прозоре все що як тут зрозуміти
де корінь у землі де руки на столі
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 20 Листопада 2013, 17:13:09
Валентина Попелюшка
Неначе одяг...

Долає втома. Лягаю. Годі,
Аж гай гуде.
Бажаю зняти, неначе одяг,
Прожитий день.
Пекельну втому нехай поглине
Короткий сон,
А завтра вранці життя накине
Нове ласо.
Одягнеш хутко, в догоду моді,
Весну, четвер.
Бігом по колу життя проходить -
Парад химер.
Костюми, сукні, плащі і пальта -
Свої, чужі.
Старі світлини – сліди на шпальтах
І в мережі.
Колись відпустиш останню свиту
З усіх одеж…
Нагим уперше явився світу,
Нагим підеш…
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 20 Листопада 2013, 21:31:49
Тиша.
Терпіння.
Туман.
Обрій чекання в очах.
День — усвідомлений жах.
День —
дивовижний
дурман.
Попіл.
Примари.
Полин.
Всесвіт чекає богів.
Рветься життя з берегів.
Хлюпає
хвиля
хвилин.
           Олена Гаран 
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 21 Листопада 2013, 13:48:51
(http://cs409325.vk.me/v409325082/3db5/dRwAJrR2cEw.jpg)
Відповідь від: 21 Листопада 2013, 13:02:43
Як димний стовп ясніє в вишині!
Як тінь внизу женеться невловима!..
"Життя людське - сказала ти мені, -
Не ясний дим при місяці яснім,
А тінь ота, що стелеться від диму..."
Ф. Тютчев у переклалі Р. Ладики

(http://cs409325.vk.me/v409325082/3dca/bXdMtiK3Oog.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 22 Листопада 2013, 16:31:06
Я позволю себе быть счастливой!
Я с оглядкой на всех жить устала.
Разорву появившейся силой
Ту свободу, что цепью держала.
Я вернусь к себе, слабой и нежной,
Всех простив, яд обид позабывшей,
По нехоженой тропке заснеженной
Я уйду, а судья мне — Всевышний.
Я расправлю поникшие крылья,
О полете уже позабывших,
Наполняясь немыслимой силой,
Сбросив груз нелюбви не любивших.
Я позволю себе быть счастливой —
Пусть хула меня ждет или слава.
Я позволю себе быть счастливой.
И на это имею я право!!!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 22 Листопада 2013, 22:34:51
І хто б там що кому не говорив,
а згине зло і правда переможе!

Той у Яги царівну відбере,
той кам'янисте поле переоре.
Кощій Безсмертний непремінно вмре,,
і всі безглуздя розум переборе.

Лише борись, а щастя не втече.

(http://cs14112.vk.me/c540106/v540106629/1a322/FzdjSpZJjBE.jpg)
Відповідь від: 22 Листопада 2013, 21:51:27
Євген Плужник
Торгуємо усім, чим тільки можна, –
Словами, дровами, життям, сукном...
Та на аршин лягла рука не кожна,
– Як і раніше, мрію за вікном.

Що я продам? Мій крам – від мрій утома,
Широке серце й бідний олівець!
Річ світова, і річ давно відома –
Який вже там ще й з мрійника купець...

Та знаю, вірю – через дні і муку! –
Ось підпереже землю мить така, –
І над базаром стисне мрійну руку
Упевнена долонь робітника!
1926
Відповідь від: 22 Листопада 2013, 22:32:20
Євген Плужник
Сіра мжичка за вікнами. Ніч. Кімната.
І сьогодні таке, як вчора...
Перегортаю Рабіндраната
Тагора.

Крізь щілини віконниці ніч знадвору:
Доле людська, чудна яка ти, –
На сторінках чужого твору
Правду свою шукати!

1927
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 23 Листопада 2013, 02:03:41
(http://cs418827.vk.me/v418827629/855e/bA50J0XnEB8.jpg)
Відповідь від: 23 Листопада 2013, 01:26:23
Ліна Костенко
АЛЬТЕРНАТИВА БАРИКАД

На історичних перекатах
в чаду чиєїсь маячні
люди

завжди

на барикадах,
знають про це чи ні.

Барикади цегли — проти бездомності.
Барикади поезії — проти бездумності,
Барикади совісті — проти берій.
На барикадах — не до фанаберій.

А комунари — як комунари.
Кому лафет,
а кому і нари.

Мужність не дається напрокат,
Не бува бароко барикад.

Фуркне з купідонів потеруха,
коли свисне куля біля вуха.

Так що відійдіть, будь ласка,
хто боїться бути збитим, наче в кеглі.

Смерть — це ще не поразка.
В переможних боях
теж бувають полеглі.

Злазьте з барикад, герої до першої скрути.
І припиніть міщанські тари-бари.
На барикадах мають право бути
повстанці,
вороги
і санітари.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 23 Листопада 2013, 09:46:00
https://www.youtube.com/watch?v=1Git6b3s4I4
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Отаман від 26 Листопада 2013, 00:44:04
Є у ній якась харизма
Що роздивишся лиш в призму
Коли глянеш очі в очі
Ті,що сняться майже щоночі
Не забудеш риси обличчя
Погляд,що до себе кличе
Уст її солодкий трунок
Вона просто подарунок
Руки її -щастя міра
Зовуть її просто...

якось Галочка до хати
привела коханця
Чоловік прийшов з роботи швидше
І кричить:-Засранці

Він ж молодший за тебе
Аж на 3 роки
Суки,та ви трахались..
Взявся аж за боки

Простягає довгі руки
І біжить до бійки
Каже краще би вже ти
Була лесбійков.

-Та нічого не було
Клянуся,їй богу
Його ж як тебе звати,
Нащо мені того 

-Він молодий гарний
І трохи спортивний
А я вже старий,пулькатий
І тобі противний

-То то все неправда
Ти в мене найкращий
Я його позбудусь.
Бо він мені нАщо

Ні на що ,дурака
Тебе не проміняю
Завтра буде інший.
Ти й так не взнаєш
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 26 Листопада 2013, 10:13:26
Людмила Бойко
Печальна історія про графоманське дзеркало

(За мотивами поезії В. Сірого.
Спочатку – оригінал:

Середньостатистичний графоман

Середньостатистичний графоман
Одного вірша вИдає на дату,
А те, що зміст не радує мирян,
Йому елементарно наплювати.

Із глуздом він щодня веде війну,
Роздумуючи , - нині все удасться,
Лише б читач уважний не минув
Мого літературного звитяжця.

Та почерк вил щезає в течії,
Долаючи безпам'ятство безкрає,
І наново із темних надр її
Задрипаним сюжетом виринає… )

А тепер – власне «за мотивами»:

Середньостатистичний графоман
Правописом не пЕреймався зроду,
Та й смислом теж – морив щодня мирян
Нєтлєнками. З тутешнього приходу

Сім парохів за місяць утекли,
Бо віршами звитяжець сповідався…
Писав до дат. Коли ж дійшов до вил –
Отут-то читачам терпець урвався.

За барки небораку до ріки
Припхали та й над плесом нахилили:
«Чи бачиш графомана?» - «Ач, який!
Та я йому!..» - шубовсть! – і тільки хвилі

Зімкнулись над задрипанцем, і в них
Погибнуло безпам'ятство безкрає…
Та привид «антиглуздної» війни
Із темних надр літсайтів виринає ))) :) :) :)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 26 Листопада 2013, 16:44:59
(http://cs14112.vk.me/c540106/v540106775/4a4b/9LNH5MWsrOg.jpg)
Відповідь від: 26 Листопада 2013, 16:43:39
Блажен той муж, воістину блажен,
котрий не був ні блазнем, ні вужем.
Котрий вовік ні в празники, ні в будні
не піде на збіговиська облудні.
І не схибнеться на дорогу зради,
і у лукавих не спита поради.
І не зміняє совість на харчі, -
душа його у Бога на плечі.
І хоч про нього скажуть: навіжений,
то не біда - він все одно блаженний.
І між людей не буде одиноким,
стоятиме, як древо над потоком.
Крилаті з нього вродяться плоди,
і з тих плодів посіються сади.
І вже йому ні слава, ні хула
не зможе вік надборкати крила.
А хто від правди ступить
на півметра, -
душа у нього сіра й напівмертва.
Не буде в ній ні сили, ні мети,
лиш без'язикі корчі німоти.
І хто всіляким ідолам і владам
ладен кадити херувимський ладан,
той хоч умре з набитим гаманцем, -
душа у нього буде горобцем.
Куди б не йшов він, на землі і далі,
дощі розмиють слід його сандалій.
Бо так воно у Господа ведеться -
дорога ницих в землю западеться!

© Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 11 Грудня 2013, 12:21:36
 "Молодий я, молодий, Повний сили та одваги. Гей, життя, виходь на бій,— Пожартуєм для розваги! Гей життя, ставай, тремти! Дай я з тебе посміюся. Хто сміліший: я чи ти — Подивлюся, подивлюся. Горе?.. біль? — як жарт мине. Скільки сили молодої! Чи ж моя рука здригне, Що йде битись без озброї? Ой скажіть мені, скажіть, Любі мої сестри, браття: Що в житті вас так гнітить? Чом нема у вас завзяття? Там, де всесвіт я стягну, Де від болю шаленію,— Там ніяк вас не збагну, Вас ніяк не розумію. Молодий я, молодий"  Павло Тичина
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 16 Грудня 2013, 12:13:03
Даринка Снігур
невиспане

як той маленький ножичок
прихований
як у кайданах в’язень замку іф
закований
як кожен голос що не був
врахований
як грому звук глухий
ще тиші упокорений

як то зелено-сизе світло
в далині
від поглядів аж до дірок
пропалені
вином з водою наші ночі й дні
розбавлені
ми подаровані собі й себе
позбавлені

знов плачемо тужливо і
розпачливо
та враз відкрите від обох пробач
пробач мені
ми ввічливі й жахливо
необачливі
бо так задихані
наслухані набачені
завмерши через прірву
разом скачемо
врятовані і привселюдно страчені

дивись поглянь
твоє-моє вбрання
розхристане

летім увись
тепер нас не мине

невиспане
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 16 Грудня 2013, 22:55:41
Ліна Костенко

Ні! Аби лиш не з Москвою
Хай Україну чаша ця мине.
Вже краще з турком, ляхом, із Литвою,
бо ті сплюндрують, а вона ковтне.

Це чорна прірва з хижою десницею,
смурна од крові, смут своїх і свар,
готова світ накрити, як спідницею
Матрьоха накриває самовар.

Був Київ стольний. Русь була святою.
А московити - Русь уже не та.
У них і князя звали Калитою, -
така страшна захланна калита!

Дрімучий світ. Ні слова, ні науки.
Все загребуще, нарване, хмільне.
Орел - двоглавий. Юрій - довгорукий.
Хай Україну чаша ця мине!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 18 Грудня 2013, 10:05:28
Вивчаю на твоїй долоні ліній вишиття,
В солодкій млості очі свої зводиш ти несміло:
У цій руці — усе твоє буття,
Усю тебе я чую — душу й тіло.
Чи можна більше щастя де знайти?
Та бунтiвничий ангел — буря і вогонь нестями,
Що смертною жагою убива, — над свiтом он летить
I вже над нами!
І. Бунін у перекладі Р. Ладики
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 19 Грудня 2013, 08:27:38
По вулицях ходять мертві,
та їх не бачить ніхто.
Свічки їм не ставлять у церкві.
Крізь них проїжджають авто.

Ніхто їм не скаже: Здрастуй.
Ніхто не присвячує шпальт.
У місті не топчуть рясту,
у місті топчуть асфальт.

Обличчя втомою стерті.
Облом. Тарапата. Бедлам.
По вулицях ходять мертві.
Вони не читають реклам.

Не їм сигналять клаксони.
Не їм мигтить світлофор.
Безсмертні душі безсонні,
над ними святий омофор.

І там, де тіні простерті
каштанів і лип вікових, —
по місту блукають мертві,
які ще люблять живих.

© Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 22 Грудня 2013, 20:44:12
Просто збиваючись у цьому диму,
Серце, з яким я живу роками,
Не зупинилось лише тому,
Що по ньому били весь час кулаками.

‪#‎zhadan‬ ‪#‎жадан‬
Відповідь від: 22 Грудня 2013, 20:40:41
Лана Перлулайнен
* * *

Тихо зайдуть фіолетові сутінки,
тихо запалять свічку.
Ти захворієш моєю відсутністю,
а це — хвороба хронічна.
Все буде звичним, і всі будуть звичними.
Цокатиме годинник.
Не допоможуть ні ті, що тисяча,
ані та, що єдина.
Бачиш, як вітер до мене тулиться?
Я відчиняю грудень,
тихо іду в фіолетові сутінки.
Більше мене не буде.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 22 Грудня 2013, 22:08:46
(http://cs14112.vk.me/c540106/v540106638/1113f/tHP5_AYC0aE.jpg)
Відповідь від: 22 Грудня 2013, 22:08:03
(http://cs14112.vk.me/c540106/v540106638/11138/7uxMfIutK_8.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 26 Грудня 2013, 13:54:05
Юрко Іздрик
бо мінні поля пролягають під серцем
бо курси обмінні – обманні а ще
ці димні завіси підроблених спецій –
розваги спецслужб як обріз під плащем
розмиті дощами обидві півкулі
розбиті до щему дороги думок –
усе – усередині ніби в намулі
і муляє кожен невпевнений крок
бо – мінні поля
бо – загроза атаки
бо метеорологи крешуть шторми
і брешуть в душі знавіснілі собаки
і лячно дізнатись: це ми? чи не ми?
і боязно йти бо поля заміновано
й страшно не йти під прицілом думок
під серцем за серцем багато приховано
а в серці – то амок то віщий дамокл
ми вийдемо з себе і буде амністія
увійдемо знову і станеться день
себе розмінуємо просто на місці
і вибухне в серці впольований дзен
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 26 Грудня 2013, 17:06:39
Зустрілись двоє, хлопець і дівча.
Та й ходять, ходять, і нема де сісти.
І сніг іде. І песик докуча.
І по дворах гасають хокеїсти.
Якась холєра дивиться з вікна.
І лід блищить. Машини роблять трюки.
І десь іде компанія блатна.
І холодно. І він їй гріє руки.
І день сумний, і все-таки веселий.
І молодість застрягла у снігу,
мов коники дитячих каруселей.

© Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 27 Грудня 2013, 14:09:31
 

Я прийду до тебе з першим лапатим і мокрим снігом,
так як приходять погані новини або повертаються
вбиті горем колишні
...невчасно.
Я прийду тоді, коли ти ще навіть не снідав.
Коли ти лиш нарізав хліб та дістав з холодильника масло.

Сяду поряд. Торкнуся долонею важкого плеча,
обведу вустами овал підборіддя:
-Давно не голився, рідний...
День починався з молитви, яку ти від щастя кричав.

Я вже зовсім не сплю, не соромлюсь власного тіла,
не читаю свіжих газет - в них немає ані крихти спокою,
з кожним роком я стаю все більше схожа на тишу,
порушену його неохайними кроками. На ніч кольору мокко,
яка терпінням у душу в'їлась.

Хрусне скоринкою ніжність, яку ти, мов юний Рембрандт,
аквареллю на полотні запік.
Любов почнеться з твого ребра...
Вона прийде до тебе у ліжко боса й навшпиньки, коли
ти ще навіть не розплющиш повік.
                  Леона Вишневська
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 05 Січня 2014, 02:27:53
юр іздрик
теплий вітер торкається тіла мов чиста сорочка
теплий вітер зі сходу от тільки – де є той схід?
я дійшов до межі чи до ручки чи радше до точки
і лежу на краю хоч лежати тут може й не слід
це не точка опори не точка кипіння й не крапка
це – я сам сфокусований в нуль в невідомість в ніщо
ким раніше я був – то тепер нерозв'язна загадка
ким я буду пізніше – дізнаюсь
якщо
все ще вловлюю подих твій за кілометри
все ще ношу сліди на собі мов вкарбовані в лід
було б чесно і правильно цілеспрямовано вмерти
але вітер – зі сходу тож я вирушаю на схід
Відповідь від: 05 Січня 2014, 02:27:28
(http://img-fotki.yandex.ru/get/9834/62660078.c/0_92c29_4958b35_L.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 06 Січня 2014, 12:35:17
Василь Стус
Пам'яті Алли Горської

Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України.
А ти шукай - червону тінь калини
на чорних водах - тінь її шукай,
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров - така ж крута,
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивій завірюсі голосінь
ці грона болю, що падуть в глибінь,
безсмертною бідою окошились.

6 січня 1938 року народився Василь Стус - український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивнішіх представніків українського культурного руху шістдесятників.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 07 Січня 2014, 02:46:29
поцілунки поміж ребер.
так ніжно.
дотик по прямій.
вертикалі.
притуляй мене до себе.
сильніше.
розбирай на маленькі .
деталі.
відстанню відстані.
нищить.
ближче і ближче.
до тебе.
з кожною хвилиною.
глибше.
ти впиваєшся в моє.
небо.

серед тла дощових.
краплин.
волосся з присмаком.
літнім.
серед чужих не потрібних.
вітрин.
ми залишимось.
не помітні.
побудуєм особистий.
світ.
долоню в долоні.
стискаю.
відправляюсь з тобою.
в політ.
і я назву його своїм.
раєм.

Автор: Ясніцька Леся
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 08 Січня 2014, 02:44:19
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
МОНАРХИ
Диктатори, королі, імператори,
Мліючи в димі хвальби,
Роззявляли пащі, мов кратери,
І гукали:
— Ми — символ доби.
— Хто не з нами, той против Бога.
— Хто не з нами, той проти всіх.—
І сипались лаври убогі
До куцих кривавих ніг.
Нікчемна, продажна челядь,
Банда кривляк для втіх,
Щоб мати що повечерять,
Годувала холуйством їх.
Ідоли обслинені, обціловані
Ішли величаві в своїй ході.
А поруч вставали некороновані
Корифеї і справжні вожді.
Вставали Коперники і Джорджоне,
Шевченко підводив могутнє чоло,
І біля вічного їхнього трону
Лакузи жодного не було.
Бо щире, високе небо
Не підмалюєш квачем,
Бо величі справжній не треба
Спиратись на плечі нікчем.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 08 Січня 2014, 12:24:13
Василь Симоненко

Стільки в тебе очей,
Стільки рук і мозолів,
Скільки крапель в Дніпрі
І у небі зірок.
Ти не падав од вітру,
З біди не безволів.
Не насунув на душу
Ганьби козирок.

Не шукав я до тебе
Ні стежки, ні броду,
Бо від тебе узбіччям
Ніколи не брів -
Я для тебе горів,
Український народе,
Тільки, мабуть,
Не дуже яскраво
Горів.

Тільки, мабуть, не міг,
Як болід, спалахнути,
Щоб осяяти думкою
Твій небозвід,
Щоб устать, ніби зірка,
Сіянням окута
Твоїх подвигів гордих
Й незліченних бід.
Скромна праця моя -
То не пишна окраса,
Але в тому, їй Богу,
Не бачу біди -
Щось у мене було
І від діда Тараса
І від прадіда -
Сковороди.

Не шукаю до тебе
Ні стежки, ні броду -
Ти у грудях моїх,
У чолі і в руках.
Упаду я зорею,
Мій вічний народе,
На трагічний і довгий
Чумацький твій шлях.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 12 Січня 2014, 00:38:44
мы живём с повязками, на глазах закрытых.
прячемся под масками, из железа слитых.
мы от скуки маемся, мы вслепую судим.
не любя, встречаемся - не встречаясь, любим.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Alexander від 22 Січня 2014, 16:12:27
Истерика Виктора Януковича, пєрєвєт з Россії :prapor:

По свежайшим озвученным данным,
Доносящимся с той стороны,
Все не кончилось мирным Майданом,
А дошло до гражданской войны.

Янукович, тебе не по силе
В этот раз повернуть времена.
Если хочешь решать, как в России, –
Значит, надо и жить, как она.

Как российские учат драконы,
Что российскую массу жуют, –
Ты драконские принял законы,
Но драконы у вас не живут.

Мы огромней, мертвей и железней,
Нас сковал безнадежной покой,
А в Украйне – ни сонной болезни,
Ни голландской болезни такой.

Запрещать и грозиться по-хамски –
Значит гробить карьеру свою:
Ведь ни ханский подход, ни паханский
Не сработают в вашем краю.

Там была за тебя половина,
Но теперь ты дошел до черты:
Не захочет тебя Украина,
Коль у Путина учишься ты.

Отыграл ты свое, Янукович.
Даже выстроив хрупкую тишь,
Ты их, может, сейчас успокоишь,
А потом навсегда улетишь.

Так кончаются южные путчи.
Сам же знаешь, видать по глазам…
Приезжай к нам преемником лучше.
Лучше ты, чем Кадыров Рамзан.

22.01.2014
Дмитрий Быков
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 25 Січня 2014, 16:48:18
Ті, що народжуються раз на століття,
умерти можуть кожен день.

Кулі примхливі, як дівчата, -
вибирають найкращих.

Підлість послідовна, як геометрія, -
вибирає найчесніших.

В'язниці гостинні, як могили, -
вибирають неприборканих.

Криваві жоржини ростуть над шляхом у вічність.

Тріпочуть під вітром короткі обривки життя.
І тільки подвиг людського духу
доточить їх до безсмертя.

Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 25 Січня 2014, 21:54:24
(http://cs14112.vk.me/c540106/v540106411/e78e/QjNBiC1chNs.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 29 Січня 2014, 00:05:48
(http://cs14112.vk.me/c540106/v540106629/1efdc/8r6xnGB9UL4.jpg)
Відповідь від: 29 Січня 2014, 00:03:40
ІСПАНКА КАРМЕНСІТА

Студентські вечори... Танцюють чи не всі там
і чардаш, і мазурку, і танці всіх племен.
Приходила до нас іспанка Карменсіта.
Любила танцювати, на те ж вона й Кармен.

Найкращі кабальєро кружляли її в танці.
І кожен усміхався, і кожен щось питав.
Усі її любили, і навіть наостанці
декан сивоголовий на плечах покатав.

А десь іржаві бомби рибальські рвали сіті.
А десь народ іспанський конав, як Прометей.
Було їй років вісім, іспанці Карменсіті.
Була вона вже діти іспанських тих дітей.

Така іще маленька, а м́ала кастаньєти.
Танцюй, танцюй, дитино! І ми танцюєм теж.
Нема вітчизни в тебе, але у неї є ти!
А всі ці генерали, - ти їх переживеш!

Той час іще настане, ще та хвилина прийде.
Колись же вони щезнуть, всі скрипні всіх Пандор.
Танцюй, танцюй, дитино! Життя - страшна корида,
На сотню Мінотаврів - один тореадор.

Ще будеш і в Мадріді, ще будеш в Барселоні.
Іще тебе в Гранаду твій тато повезе.
Життя - це і усмішка, і сльози ці солоні.
І кров, і барикади, і музика Бізе!
               Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Alexander від 29 Січня 2014, 11:29:01
(http://i016.radikal.ru/1401/ff/2348b16a3e6e.jpg)

Я в такому, бачиш, відрядженні,
 Звідки люди приходять незрячими.
 Де ведуться якісь перемовини,
 Найміцніші коктейлі замовлені.

Тут, забувши про маму з татом,
 Називаються гордим птахом,
 Полонених ганяють голими,
 А для захисту цілять в голови.

Тут калічать і зносять повністю,
 Відзначаючи День Соборності,
 Викрадають, збивають з ніг,
 Поливають водою в сніг.
 Тут повітря – із газу вата.
 Тут уже почали вбивати…

Але, знаєш, тут кожен сяє:
 «Переможемо. Обіцяєм».
 І з здобутком, безмежно цінним,
 Я приїду додому цілим.

Тетяна Власова
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 29 Січня 2014, 15:33:40
"Паситесь, мирные народы!
Вас не разбудит чести клич.
К чему стадам дары свободы?
Их должно резать или стричь.
Наследство их из рода в роды
Ярмо с гремушками да бич".
              Пушкін
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 29 Січня 2014, 23:04:07
(http://cs314819.vk.me/v314819694/92e7/QC9lfiFYCNI.jpg)
Відповідь від: 29 Січня 2014, 22:59:37
Кров'ю обвуглені рани держави!
Люті кати прагнуть марної слави!
Холод і крики терзають народ.
Зло і печалі на схилах скорбот.
Сонце заточує ржаву стрілу,
Сиві морози б'ють по чолу!..
Висохло небо, зажевріла кров!
Голод пробрав до глибин молитов!
Створена прірва, знищена віра!
Вбиті серця наснагою "звіра"!
Спів і культура крилом гільйотини
Темним пером розтинає картини!...

(с.) Анастасія Кравець
Відповідь від: 29 Січня 2014, 23:01:44
Як не крути,
на одне виходить,
слід би катюгам давно зазубрить:
можна прострелити мозок,
що думку народить,
думки ж не вбить!
      Василь Симоненко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 30 Січня 2014, 23:08:15
Анна Ахматова.

Не стоит все воспринимать всерьез,
Чтобы потом не огорчаться.
Не стоит душу открывать тому,
Кто не готов в ней разобраться!
Ты для кого-то эпизод,
Обычный штрих на жизни бренной,
И не манящий горизонт,
А лишь песчинка во Вселенной.
Ты для кого-то цифра "ноль"
И этого понять не хочешь,
И в сердце лишь тупая боль
И с ней справляясь, ты хохочешь!
Смеешься, в зеркало глядясь,
А там - прекрасное создание.
Утри слезу и выше нос.
Ты - женщина...само очарование!
Відповідь від: 30 Січня 2014, 22:31:18
Любовь - она бывает разной.
Бывает отблеском на льду.
Бывает болью неотвязной,
Бывает яблоней в цвету.
Бывает вихрем и полетом.
Бывает цепью и тюрьмой...
Мы ей покоем, и работой,
И жизнью жертвуем самой!
Но есть еще любовь такая,
Что незаметно подойдет
И, поднимая, помогая,
Тебя сквозь годы поведет
И будет до последних дней
Душой и совестью твоей.

Ольга Высоцкая.
Відповідь від: 30 Січня 2014, 23:00:05
Одна из древних мудростей гласит:
«Есть то, что мы вернуть уже не в силах -
Четыре вещи» - поясняет манускрипт...
- Всего четыре? (я переспросила).

«То СЛОВО, что уже слетело с уст,
И та СТРЕЛА, расставшись с тетивою,
Вонзившаяся в землю, или в куст...
И ВРЕМЯ, что отмерено судьбою»...

- А что - ещё, (спросила я, тревожно,
Вдруг то, чего не в силах осознать)?
Ответ читаю радостно: «ВОЗМОЖНОСТЬ»!
Клянусь: её не буду упускать!

Омар Хайям.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 31 Січня 2014, 01:16:58
Посмішки,
цвітіння людських облич —

червоні троянди пристрасті,

білий гнів ломикаменю,

колюча шипшина зневаги,

сині іриси втоми,—

мене морозить, коди я бачу посмішку пошляка
або лакизи.

Хлопавкою для мух
убивати б такі посмішки!
Відповідь від: 31 Січня 2014, 00:59:50
Виходжу в ніч. Іду назустріч долі
Ітиму, доки вистачить снаги.
Ідуть мої супутники - тополі
Лежать мої сучасники — сніги.

А темрява! Іду, не спотикаюсь.
А люди, люди! Десь вони та є.
І все-таки, до чого я торкаюсь,
воно ж таки хоч трохи відтає.
              Ліна Костенко
Відповідь від: 31 Січня 2014, 01:01:03
Дівчино, скажу тобі відверто,
Ти не ображайсь за прямоту:
Я люблю тебе таку уперту,
Отаку лукаву і просту.
Бо коли б зробилася другою,
Хоч на мить скорилася мені,
Я б тоді не бігав за тобою,
Не складав би віршики-пісні
Я б на тебе поглядав звисока,
Сам собою чванився б: ось я!
Дівчино кохана, кароока,
Поки непокірна - ти моя.

©Василь Симоненко
Відповідь від: 31 Січня 2014, 01:12:10
Ти знов прийшла,
щоб всі чуття холодні
Вогнем страждання запалить,
Ти знов прийшла,
щоб всі страшні безодні
Душі моєї розбудить…
Ти знов прийшла,
щоб кинуть на поталу
Весь світ чуттів і дум моїх,
Щоб вічно я страждав по ідеалу
І досягнуть його не міг.

Олександр Олесь
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 01 Лютого 2014, 12:38:17
юр іздрик
від початку цієї війни
і не чути тебе і не бачити –
наче фантоми наче тіні ми
наче зовсім вже нас нема
наче все що ростили ми
раптом втратило будь-яке значення
і опало листям змертвілим
як буває коли зима..

ця істерика ця риторика
ці набухлі на скронях жили
ці горлянки від крику чорні
це криваве м'ясо і гній –
все піде та потраву історикам
і розкажуть нам як то жили ми
як пройшлися штурми і штoрми
по одній з найтихіших мрій

та не тіні ми і не фантоми
кожен подих – сигнал на морозі..
душі березня посеред лютого
ані штурм ані шторм не бере
і роздроблений майже на атоми
б'ється пульс у режимі морзе
я люблю тебе я люблю тебе
я люблю тебе крапка тире
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 02 Лютого 2014, 11:58:42
(https://m.ak.fbcdn.net/sphotos-c.ak/hphotos-ak-frc1/t1/999773_421866801276535_307827425_n.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 05 Лютого 2014, 00:11:32
(http://cs14112.vk.me/c540106/v540106629/1f60b/ddWAlB96DK4.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 11 Лютого 2014, 23:20:48
Передчуття

Я — наче прапор, даллю просторів сповитий,
я вітер вчуваю,— він прийде, він мусить ожити,
хоч речі ніде іще й не ворохнуться,
не грюкають двері внизу, і тиша владує в каміні,
і вікна іще не тремтять, і курява важко лежить.

А я відчуваю вже шторм,— хвилююсь, як море, в цю мить,
ширяю, метаюсь, кружляю над виром пучин,
лечу увсебіч — і я зовсім один
у штормі грізнім.
(Рільке, переклав Микола Бажан
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 14 Лютого 2014, 13:13:43
Відповідальність без любові робить людину Безцеремонною.

Справедливість без любові робить людину Критиком.

Виховання без любові робить людину Двоєдушною.

Розум бед любові робить людину Хитрою.

Привітність без любові робить людину Лицемірною.

Компетентність без любові робить людину Непоступною.

Влада без любові робить людину Деспотичною.

Віра без любові робить людину Фанатичною.

Честь без любові робить людину Пихатою.

Багатство без любові робить людину Жадібною.

Обовязовість без любові робить людину Дратівливою.

Є тільки одна велика перетворююча сила - любов!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 14 Лютого 2014, 16:43:23
(http://cs424629.vk.me/v424629629/955a/njB0Vg0mKEU.jpg)
Відповідь від: 14 Лютого 2014, 16:31:52
Олена Теліга

За вікнами день холоне, у вікнах – перші вогні.
Замкни у моїх долонях ненависть свою і гнів.
Зложи на мої коліна каміння жорстоких днів,
І срібло свого полину мені поклади до ніг.

Щоб легке, розкуте серце співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся, спочив на моїх устах.
А я поцілунком теплим, м’яким, мов дитячний сміх,
Згашу полум’яне пекло в очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори проріже перша сурма –
В задимлений, чорний морок зберу я тебе сама.
Не візьмеш плачу з собою – я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю: цілунок гострий як ніж. (2)

Щоб мав ти в залізнім свисті
для крику
і для мовчань –
Уста рішучі як вистріл,
тверді як лезо меча.
Відповідь від: 14 Лютого 2014, 16:41:51
(http://cs14112.vk.me/c310729/v310729629/6318/cLp0DwmMam8.jpg)
Відповідь від: 14 Лютого 2014, 16:42:31
(http://cs14112.vk.me/c310729/v310729629/62f9/CYehIGt5P4I.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 19 Лютого 2014, 06:28:33
Уже народ - одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.

Василь Симоненко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 27 Лютого 2014, 17:45:05
(http://cs425925.vk.me/v425925082/808b/0-LTL0c6FjQ.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 28 Лютого 2014, 12:18:10
(https://m.ak.fbcdn.net/sphotos-f.ak/hphotos-ak-frc3/t1/1655856_591828714234757_1758660261_n.jpg)
Відповідь від: 28 Лютого 2014, 11:42:39
(https://m.ak.fbcdn.net/sphotos-e.ak/hphotos-ak-prn1/t1/1620886_466751936757814_189429449_n.jpg)
Відповідь від: 28 Лютого 2014, 12:17:47
Борись!

Людино моя прекрасна,
Тримайся за світ, борись!
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись,
І тільки на крилах білих
Незламних своїх надій!
Я вірю: достатньо віри
У світлій душі твоїй.
І сонця там значно більше,
Ніж мороку і зневір!
Людино моя, не бійся,
Незгодам наперекір
Іди лиш на поклик серця
До зоряних перемог.
В молитві тобі всміхнеться,
У смуті розрадить Бог.
Бо крила твої для злету,
А слово – то храм душі,
Нема для думок поета
Умовностей і межі.
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись…
Людино моя прекрасна,
Відроджуйся,
Вір,
Молись!

(Наталя Данилюк)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 02 Березня 2014, 02:03:10
Іздрик
нам конче потрібно бути потрібними
і добре б завжди залишатися добрими
і кожен щоб мав хоч когось але рідного
й у собі тримав хоч би щось непідробне
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 03 Березня 2014, 23:24:40
Не пощастило нашому
народу.
Дав Бог сусідів, ласих до
нашесть.
Забрали все - і землю, і
свободу.
Тепер забрати хочуть вже
і честь.
© Ліна Костенко
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 05 Березня 2014, 01:29:29
Ти знаєш мамо,свою доню,вона уперта і тверда,
І не хапається за скроні,коли прийде у дім біда,
Вона з заметів та наметів..все вижидає журавлів,
Й не хоче,щоб судили грізно,їхні згруповані ключі.

Їх теж там більше 5 і разом,летять над містом та селом,
Я не боюсь,що мої фрази,колись притушить грізний лом,
І все ж на тій націограмі,ми змірюєм сердець биття,
Ми в боротьбі,бо біль у крові..ми змінимо своє життя.

Коли історію гортала,про те раділа,..що було,
Та якось знову відтворилось із тих сторінок гнане зло,
То ж й ми в своїй душі відродим..-козацьку славу на віки,
Щоб не вмирали по Сибірах..наші сусіди,ми,батьки.

Ви знали про вечерю Стуса..у ніч святкову..у тюрмі,
Коли вечеря без обруса..коли кутя..й то без куті,
Коли в колядках горе-радість..а все ще ходять по землі,
Оті "великі" ,що судили..за геніальність у душі.
(с) Таня Нємцева
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 05 Березня 2014, 11:13:00
http://cs313323.vk.me/v313323082/a1b9/A_nIAyRjI7o.jpg
Відповідь від: 05 Березня 2014, 11:12:45
(http://cs313323.vk.me/v313323082/a1b9/A_nIAyRjI7o.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Леля від 13 Березня 2014, 19:25:12
Александр Блок

Скифы

                        Панмонголизм! Хоть имя дико,
                        Но мне ласкает слух оно.
                                        Владимир Соловьев

Мильоны — вас. Нас — тьмы, и тьмы, и тьмы.
       Попробуйте, сразитесь с нами!
Да, скифы — мы! Да, азиаты — мы,
       С раскосыми и жадными очами!

Для вас — века, для нас — единый час.
        Мы, как послушные холопы,
Держали щит меж двух враждебных рас -
        Монголов и Европы!

Века, века ваш старый горн ковал
        И заглушал грома- лавины,
И дикой сказкой был для вас провал
        И Лиссабона, и Мессины!

Вы сотни лет глядели на Восток,
        Копя и плавя наши перлы,
И вы, глумясь, считали только срок,
        Когда наставить пушек жерла!

Вот — срок настал. Крылами бьет беда,
        И каждый день обиды множит,
И день придет — не будет и следа
        От ваших Пестумов, быть может!

О старый мир! Пока ты не погиб,
        Пока томишься мукой сладкой,
Остановись, премудрый, как Эдип,
        Пред Сфинксом с древнею загадкой!

Россия — Сфинкс! Ликуя и скорбя,
        И обливаясь черной кровью,
Она глядит, глядит, глядит в тебя
        И с ненавистью, и с любовью!..

Да, так любить, как любит наша кровь,
        Никто из вас давно не любит!
Забыли вы, что в мире есть любовь,
        Которая и жжет, и губит!

Мы любим всё — и жар холодных числ,
        И дар божественных видений,
Нам внятно всё — и острый галльский смысл,
        И сумрачный германский гений...

Мы помним всё — парижских улиц ад,
        И венецьянские прохлады,
Лимонных рощ далекий аромат,
        И Кельна дымные громады...

Мы любим плоть — и вкус ее, и цвет,
        И душный, смертный плоти запах...
Виновны ль мы, коль хрустнет ваш скелет
        В тяжелых, нежных наших лапах?

Привыкли мы, хватая под уздцы
        Играющих коней ретивых,
Ломать коням тяжелые крестцы
        И усмирять рабынь строптивых...

Придите к нам! От ужасов войны
        Придите в мирные объятья!
Пока не поздно — старый меч в ножны,
        Товарищи! Мы станем — братья!

А если нет — нам нечего терять,
        И нам доступно вероломство!
Века, века — вас будет проклинать
        Больное позднее потомство!

Мы широко по дебрям и лесам
        Перед Европою пригожей
Расступимся! Мы обернемся к вам
        Своею азиатской рожей!

Идите все, идите на Урал!
        Мы очищаем место бою
Стальных машин, где дышит интеграл,
        С монгольской дикою ордою!

Но сами мы — отныне вам не щит,
        Отныне в бой не вступим сами,
Мы поглядим, как смертный бой кипит,
        Своими узкими глазами.

Не сдвинемся, когда свирепый гунн
        В карманах трупов будет шарить,
Жечь города, и в церковь гнать табун,
        И мясо белых братьев жарить!..

В последний раз — опомнись, старый мир!
        На братский пир труда и мира,
В последний раз на светлый братский пир
        Сзывает варварская лира!

30 января 1918 г
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Alexander від 17 Березня 2014, 11:09:06
Долг Украине

Знаете ли вы украинскую ночь?
Нет, вы не знаете украинской ночи!
Здесь небо от дыма становится черно,
И герб звездой пятиконечной вточен.

Где горилкой, удалью и кровью
Запорожская бурлила Сечь,
Проводов уздой смирив Днепровье,
Днепр заставят на турбины течь.

И Днипро по проволокам-усам
Электричеством течет по корпусам.
Небось, рафинада
И Гоголю надо!

Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин;
Мы знаем Италии безрукие руины;
Мы знаем, как Дугласа галстух краплен...
А что мы знаем о лице Украины?

Знаний груз у русского тощ —
Тем, кто рядом, почета мало.
Знают вот украинский борщ,
Знают вот украинское сало.

И с культуры поснимали пенку:
Кроме двух прославленных Тарасов —
Бульбы и известного Шевченка, —
Ничего не выжмешь, сколько ни старайся.

А если прижмут — зардеется розой
И выдвинет аргумент новый:
Возьмет и расскажет пару курьезов —
Анекдотов украинской мовы.

Говорю себе: товарищ москаль,
На Украину шуток не скаль.
Разучите эту мову на знаменах — лексиконах алых,
Эта мова величава и проста:

«Чуешь, сурмы заграли,
Час расплаты настав...»
Разве может быть затрепанней да тише
Слова поистасканного «Слышишь»?!

Я немало слов придумал вам,
Взвешивая их, одно хочу лишь, —
Чтобы стали всех моих стихов слова
Полновесными, как слово «чуешь».

Трудно людей в одно истолочь,
Собой кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет, мы не знаем украинской ночи.

Владимир Маяковский
1926 год
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Леля від 22 Березня 2014, 13:12:35
           "Мы русские - какой восторг!"
                                                   А.В.Суворов       

Один чудак с лицом фальшиво-грустным,
«Ютясь» в салоне своего «Порше»,
Сказал: "Мне стыдно называться русским.
Мы – нация бездарных алкашей."

Солидный вид, манера поведения –
Всё дьяволом продумано хитро.
Но беспощадный вирус вырождения
Сточил бесславно всё его нутро.

Его душа не стоит и полушки,
Как жёлтый лист с обломанных ветвей.
А вот потомок эфиопов Пушкин
Не тяготился русскостью своей.

Себя считали русскими по праву
И поднимали Родину с колен
Творцы российской мореходной славы
И Беллинсгаузен, и Крузенштерн.

И не мирясь с мировоззреньем узким,
Стараясь заглянуть за горизонт,
За честь считали называться русским
Шотландцы – Грейг, де Толли и Лермонт.

Любой из них достоин восхищения,
Ведь Родину воспеть – для них закон!
Так жизнь свою отдал без сожаления
За Русь грузинский князь Багратион.

Язык наш – многогранный, точный, верный –
То душу лечит, то разит, как сталь.
Способны ль мы ценить его безмерно
И знать его, как знал датчанин Даль?

Да что там Даль! А в наше время много ль
Владеющих Великим языком
Не хуже, чем хохол Мыкола Гоголь,
Что был когда-то с Пушкиным знаком?

Не стоит головой стучать о стенку
И в бешенстве слюною брызгать зря!
"Мы - русские!" - так говорил Шевченко.
Внимательней читайте "Кобзаря".

В душе любовь сыновнюю лелея,
Всю жизнь трудились до семи потов
Суворов, Ушаков и Менделеев,
Кулибин, Ломоносов и Попов.

Их имена остались на скрижалях
Как подлинной истории азы.
И среди них как столп -старик Державин,
В чьих жилах кровь татарского мурзы.

Они идут – то слуги, то мессии, -
Неся свой крест на согбенных плечах,
Как нёс его во имя всей России
Потомок турка адмирал Колчак.

Они любовь привили и взрастили
От вековых истоков и корней.
Тот - русский, чья душа живёт в России,
Чьи помыслы - о матушке, о ней.

Патриотизм не продают в нагрузку
К беретам, сапогам или пальто.
И коль вам стыдно называться русским,
Вы, батенька, не русский. Вы – никто.

                          Константин Фролов-Крымский
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Alexander від 23 Березня 2014, 08:54:43
Никогда мы не будем братьями
ни по родине, ни по матери.
Духа нет у вас быть свободными –
нам не стать с вами даже сводными.
Вы себя окрестили «старшими» -
нам бы младшими, да не вашими.
Вас так много, а, жаль, безликие.
Вы огромные, мы – великие.
А вы жмете… вы всё маетесь,
своей завистью вы подавитесь.
Воля - слово вам незнакомое,
вы все с детства в цепи закованы.
У вас дома «молчанье – золото»,
а у нас жгут коктейли Молотова,
да, у нас в сердце кровь горячая,
что ж вы нам за «родня» незрячая

А у нас всех глаза бесстрашные,
без оружия мы опасные.
Повзрослели и стали смелыми
все у снайперов под прицелами.
Нас каты на колени ставили –
мы восстали и всё исправили.
И зря прячутся крысы, молятся –
они кровью своей умоются.
Вам шлют новые указания –
а у нас тут огни восстания.
У вас Царь, у нас - Демократия.
Никогда мы не будем братьями.

Анастасия Дмитрук  :prapor:
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Леля від 24 Березня 2014, 17:42:36
Напрасный труд — нет, их не вразумишь.
Чем либеральней, тем они пошлее,
Цивилизация — для них фетиш,
Но недоступна им её идея.

Как перед ней ни гнитесь, господа,
Вам не снискать признанья от Европы:
В её глазах вы будете всегда
Не слуги просвещенья, а холопы.

Ф.И.Тютчев  Май 1867
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 24 Березня 2014, 21:51:09
Що може щаслива жінка?
Ну, майже все. Запевняю.
Сміятись часто і дзвінко.
Щокою торкатись раю.
Ховати сонце в обличчі
І сяяти тихим світлом.
Дивитися прямо в вічі
І бігти супроти вітру.
А слово її - як птаха, -
У небо підняти вміє.
Без сумніву і без страху
Назустріч найбільшій мрії.
І так загорнутись добре
В обійми її розкішні
Вона - і ріка, і обрій,
Вогонь і зимова сніжність.
Щаслива. І це помітно.
Що ще ти їй можеш дати?
Зосталось завжди уміти
Єдину її кохати.
Відповідь від: 24 Березня 2014, 20:54:56
А на душі було так душно
І так хотілося дощу,
І так набридло слово “мужність”
Аж до плачу.
І так чомусь хотілось грому.
Чи навіть двох потужних злив.
В житті вся складність лише в тому,
Що часто не знаходим слів.
Або знаходимо невірні.
Або ідемо не до тих.
Реальність душить непомірно
Якби дощу…
То він би зміг!
Омив, очистив, обнадіяв.
Банальна правда всіх жінок,
Що навіть чорні довгі вії
Не прикривають всіх думок,
І те, що на душі так душно.
Хотілось грому, сильних злив.
Чекати – це є дуже мужньо.
Якби лиш дощ це оцінив…
Відповідь від: 24 Березня 2014, 20:56:26
Як вже йдеш, то іди. Не стій на порозі
Не потрібно прощальних промов і манірних вистав
Не чіпай мою душу байдужим морозом
Не торкай поцілунком фальшивим уста
Як ідеш, то іди. Не затягуй з прощанням
Одягни своє чорне пальто й теплий шарф
Не потрібно мені твоє щире зізнання
Що мене ти ніколи і не кохав
Ти купи тишком нишком квиток в перший потяг
Просто встань і піди. Без спектаклів і драм
Двері тільки закрий, бо і так в серці протяг
Сотні шрамів, сміття й купа битого скла.

Наталiя Токар
Відповідь від: 24 Березня 2014, 21:42:55
Україна - то не звук і не просто слово,

Україна - серця гук, солов'їна мова,

Україна - то земля, вкрита стиглим житом,

Що так сонячно сія під небесним німбом!

Україна - то сади, їх рясні щедроти,

То настояні меди у духмяних сотах!

Україна - то стіжки мов церковні зводи,

Україна - то стежки наших родоводів!

Україна - то Дніпро повен грай-водою,

Україна - то добро, творене тобою.

Україна - то отця мудрі настанови,

Україна - то серця, сповнені любов'ю!

Україна - то дитя на руках у мами,

То одвічні відкриття брам у світлі храми!

Україна - це і ти, це - і я, і всі ми

Осяванні з висоти Божими очима!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 25 Березня 2014, 03:27:41

Слова, якими можна все пояснити, завжди прості –
ти просто ще один голос в її житті:
можливо, найбільш різкий, можливо, найбільш виразний.
Можливо, вона ставиться до нього, як до свого.
Можливо, вона взагалі не вирізняє його.
Тим більше не зрозуміло, що вас тримає разом.

Не зрозуміло, що вас тримає, окрім страху
втратити один одного, що може тримати разом таку
рвану тканину прозрінь, перевтілень і марень,
що тримає в повітрі невагомий цей апарат,
чиє крило торкається кожної з ваших утрат,
чий політ невагомий, чиє дрейфування марне.

Речі, заради яких помирають, стосуються саме життя,
стосуються невагомості, стосуються опертя,
стосуються всього того, до чого немає стосунку.
Стосуються віри, насамперед саме її –
її стосуються всі вагання твої,
всі твої сумніви, всі варіанти рятунку.

Життя заслуговує захвату все одно.
Хоча Господь забув про неї давно –
йому вистачає турбот і не вистачає удачі.
Не варто боятися смерті й пустоти.
Бог бачить ті самі речі, що бачиш і ти.
Просто він запам’ятовує те, що бачить.

Можна спробувати щось йому довести,
можна сказати, що у всьому винен насправді ти,
невідомо чому, незрозуміло нащо.
Бог ховається у великому. Бог – це пітьма.
Я бачив його. Я говорив йому, що його нема.
Він навіть погодився, хоча мені від цього не краще.

Тож співай, Маріє, співай, не став незручних питань.
Смерть не міняє звичок і вподобань.
Смерть міняє квитки і дорожні карти.
Щось мені не страшно на цьому страшному суді.
Після життя в розбитій країні на хлібі й воді
хто мене може судити й чим мене можна злякати?

Співайте, гарпунники, серед моря йдучи на дно,
співайте, вигнанці, про те, що вам все одно,
про те, що вигнання вас не позбавило віри.
Віра – це те, що тримає тебе в сідлі
навіть тоді, коли твої шанси такі малі,
що від тебе нічого не хочуть навіть твої командири.

Буде квітнути верес і чорна трава.
З тобою завжди будуть твої права,
подяки в кінці й присвяти на першій сторінці.
З тобою завжди будуть її голоси.
Носи їх, гарпуннику, при собі, носи,
наче зброю в кишені, наче птахів у клітці.

‪#‎zhadan‬ ‪#‎жадан‬
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 26 Березня 2014, 00:27:19
Іздрик
прозора плацента безкрайнього неба
і ти як плацебо простої води

відсотки проценти і лічені центи
і лічені хвилі на дотик на все
мементе моменто! мементе моменто!
і знов в різні боки нас вітер несе

скидай маяки якорі і баласти
скидай свої шати ходи в нікуди
тут просто нема як і ніде пропасти
і вдосталь плацебо простої води

(http://cs605319.vk.me/v605319615/370c/IzEBUpnAY-A.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 26 Березня 2014, 02:20:57

"Говори, говори, моя мила:
Твоя мова - співучий струмок.
Ніч зірки посвітила.
Шепчуть вітру квітки: гей, в танок!
Повінчайся з туманами ночі.
Тихо так опівночі.
Ніч зірки посвітила.
Говори, говори моя мила:
Твоя мова - співучий струмок".
             Тичина
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 26 Березня 2014, 19:30:45
Привет, фашистская Россия.
Послушай, путинская Русь.
В своей стране я не мессия,
 Но и Иуды не боюсь.
Ко мне пришла ты с автоматом,
Закрыв чулком свое лицо.
Ты говоришь со мною матом,
Наполнив каждый звук свинцом.

Мои поля взрыхляя танком,
Ты сеешь мины вместо ржи,
Надев солдатские портянки,
Насквозь промокшие во лжи.

Да разве думал в сорок пятом
Мой дед, уставший от войны,
Что тот, кто был когда-то братом,
Сегодня враг моей страны.

Привет, фашистская Россия.
Зачем тебе моя страна?
У Путина - шизофрения!
Но ты же... Ты же... Не больна???
Відповідь від: 26 Березня 2014, 19:02:22
Я вам цей борг ніколи не залишу.
Ви й так уже, як прокляті, в боргах.
Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу.
Віддайте мені ліс і річечку в лугах.
Віддайте мені сад і зірку вечорову.
І в полі сіяча, і вдячну щедрість нив.
Віддайте мені все. Віддайте мені мову,
Якою мій народ мене благословив.

(http://cs7011.vk.me/c540106/v540106629/22902/8HZTadtX0G8.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 27 Березня 2014, 01:44:55
Чуєш, ти чекай мене, над усе чекай
Коли смуток огорне, жовтий дощ стіка
І в спекотну каламуть, в заметіль, у сніг
Коли інших вже не ждуть, вже й забувши їх.
І коли листів нема із далечини... інших вже не ждуть дарма — стомлені вони.

Повернуся, тільки жди
І не зич добра тим, хто каже далі йди і забудь... пора.

Хай повірять мати й син, що нема мене
Друзі втішаться отим "було і промине",
Сядуть в коло при вогні і ковтнуть вина. На помин душі
Та ні. Ти чекай одна.

Ти чеканням повернеш із смертельних лав
"Поталанило, еге ж?" - скаже, хто не ждав.
Не дано збагнути їм в літо вогняне
Як чеканням ти своїм вберегла мене.

Як вцілів я? Вижив як?
Знаємо без слів.
Просто ти чекала так, як ніхто не вмів.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 31 Березня 2014, 02:43:16
…І ось попливли вони –
По хвилях гарячих рук,
По морю невтішних сліз, –
І душ розірвались струни…
Пливли і пливли човни,
По хвилях пливли човни,
По теплих пливли човни,
А то ж не човни, а труни…
Все вище й вище пливли –
Під крила хмарин-хустин
У сині поля небес
Із миті у віковічність…
На тих, хто дививсь з землі,
Човнів відбивалась тінь,
Але не було світліш
Нічого за їх обличчя.
І горя була гора,
А в небі стрічало флот,
Хоробрий козацький флот
Хоробре Христове військо.
На боці правди й добра
Поповнення – ще й яке!
Вже разом їм берегти
Цю землю і нині й прісно.
І.Доленник
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 31 Березня 2014, 23:31:14
Актуальний вірш Миколи Холодного
СВИНІ У КРИМУ
Бродять свині у Криму
з рижою щетиною.
І дивуються, чому
не стаю скотиною.
Пронизав свинячий лад
виробничу царину:
перерили виноград
і життя татарину.
Захотілося свині
не в землі копатися -
в автономному багні
зволила купатися.
За трибуну вийшов хряк:
— На пісочку ляжем,
і посиплеться з гілляк
золото над пляжем.-
Порося в мішку кричить:
— Я мале, а здужаю
Чорне море сполучить
з тульською калюжею.-
Українці: — Цур йому! -
Караїми охкають.
Бродять свині у Криму,
по-московськи рохкають.
Ялта, 2.06.93
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 03 Квітня 2014, 00:07:31
Шукала дівчина роботи,
Нарешті закінчивши ВУЗ.
Ось і співбесіда. Навпроти
Сидить у кріслі важний туз.
Її питає : чи є довід,
Який її сімейний стан?
Та виявилось, що не досить
Одержаних у ВУЗі знань.
-Вам,- каже- ще пройти би курси,
Щоб стати справжнім фахівцем!
Ви молода іще, «безвуса»,
Відкрита серцем і лицем.
Ви ще «сира» для нас й « зелена»,
Також нема у вас сім»ї.
Нам робітник такий – проблема!
Не візьмемо. Тож – селяві!»…
Одна співбесіда..Четверта…
З десяток обійшовши фірм,
Вона здивована відверто,
Нічого не знайшовши, крім
Дрібного зовсім підробітку.
Де взагалі не треба знань.
На курсах перевчилась швидко
І стало більше сподівань.
Вже після цього йде в контору,
Де буцім то були місця.
А там: «Нам треба, що не хвора
Іще з лікарні папірця».
Та - у лікарню, весь медогляд
Пройшла. Вже й завела сім’ю,
Хоч чоловік із нею поряд,
Що ж до роботи – дежавю!
В великій фірмі відхрестились:
-Ось, приймемо. А ви – в декрет!
У нас і так три породіллі
Свіжеодружених!» В кювет!...
Минуло кільканадцять років..
Дитинці скоро у садок.
Знайти б роботу, мати б спокій..
Тепер, здається, самий строк.
Співбесіда..Старий директор
Її анкету розгляда,
Бормоче: «Фах ваш – архітектор,
Й мала дитинка є, шкода!
Бо часто діточки хворіють.
А нам потрібен працівник,
Який на лікарняний сміє
Сходити раз лише на рік.»
І знов відмова. Ледь не плаче
Та жінка, мама молода,
З роботою немає їй вдачі,
Бо то -дитиночка мала,
То виросте дитинка – інше
Роботодавцю заважа…
А пройде час, ще буде гірше:
Для нас Ви, скажуть, вже стара…

Як важко жінці в цьому світі
Обмежень тих та протиріч,
І щоби стаж їй заробити
Працює тяжко день і ніч.
Дітей поставити на ноги,
І чоловіку догодить …
Чи не складні до нас вимоги?
Вам страйк жіночий об’явить?

Автор: Людмила Лєгостаєва (Васильєва)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 03 Квітня 2014, 01:28:57
уже й не знати хто тепер повинен
налити першим у єдину склянку -
залишилось вино і півхлібини
та нам на двох їх вистачить до ранку
з якоїсь тиші телефонний голос
покличе тричі і зречеться тричі
і стануть молодими як ніколи
твоє моє і ще чиєсь обличчя
і в святості таємної вечері
де кожне слово майже невагоме
ще трохи і постукають у двері
та скоро рік як нас немає вдома
Відповідь від: 03 Квітня 2014, 01:27:09
/Сімнадцять миттєвостей сумісності./
Не вернусь я в наш дім без проліска.
Не вернуся обіймів без...
Є у мене ділити долю з ким
На цілунки сімнадцяти весен...
Не вернусь я в наш дім без сорому,
Покаянь не вернуся без...
Ми з тобою засуджені порівну
На цілунки сімнадцяти весен...
Відповідь від: 03 Квітня 2014, 01:28:08
Окраєць зорі
та окраєчок місяця.
Окраєчка долі
вимолюєм ліпшої
Для любих, коханих, таких дорогих.
Окраєчки гострі
нас ріжуть, вивищують,
І ми, залишаючи
болі і дні,
В минулих часах залишаючись іншими,
Щораз прокидаємось
в сяйві зорі,
Щораз, доторкнувшись
до холоду вічності,
Усе ж захлинаємось
світом живим,
Весною, птахами
і поглядом дівчини,
Осяйним прозрінням
дитячої усмішки.
І жалі, згоряючи,
тануть, мов дим,
Легкими серпанками
виснуть на місяці,
Що знов народився для нас молодим
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 03 Квітня 2014, 10:27:13
Евгений Евтушенко

Не надо говорить неправду детям,
не надо их в неправде убеждать,
не надо уверять их, что на свете
лишь тишь да гладь да божья благодать.

Не надо по желанью своему
морочить их несбыточными снами.
Учить не надо верить их тому,
чему уже давно не верим сами.

Солгавший детям детство обезлюдит,
подсунет им бесчестье, словно честь.
Пусть видят же не только то, что будет,
пусть видят, ясно видят то, что есть.

Сладинка лжи - отрава в манной каше.
Писк лживый не прощайте у кутят,
и нас потом воспитанники наши
за то, что мы прощали, - не простят.
Відповідь від: 03 Квітня 2014, 10:25:15
Марина Цветаева

ОШИБКА

Когда снежинку, что легко летает,
Как звездочка упавшая скользя,
Берешь рукой — она слезинкой тает,
И возвратить воздушность ей нельзя.

Когда пленясь прозрачностью медузы,
Ее коснемся мы капризом рук,
Она, как пленник, заключенный в узы,
Вдруг побледнеет и погибнет вдруг.

Когда хотим мы в мотыльках-скитальцах
Видать не грезу, а земную быль -
Где их наряд? От них на наших пальцах
Одна зарей раскрашенная пыль!

Оставь полет снежинкам с мотыльками
И не губи медузу на песках!
Нельзя мечту свою хватать руками,
Нельзя мечту свою держать в руках!

Нельзя тому, что было грустью зыбкой,
Сказать: «Будь страсть! Горя безумствуй, рдей!»
Твоя любовь была такой ошибкой, -
Но без любви мы гибнем, Чародей!
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 04 Квітня 2014, 23:43:03
Не нагадуй
Не нагадуй мені про осінь, я її позабула, чуєш?
Розплела золотаві коси журночолим, сумним садам.
У моїм полум'янім серці літо щастя нове віншує
І воно що є сили лупить в зоребокий дзвінкий тамтам!

Не нагадуй мені про грози, про сльотаво-незмежні тіні -
Я роздерла намокле небо і засіяла день ясний!
То ж тепер на моїй долоні не ридають дощі осінні,
Не полощуть промерзлу душу вогкотілі, холодні сни.

Не нагадуй мені розпуки листопадовим марнослів'ям,
Я змела бездоріжний спогад у канаву небулих днів
І сьогодні так мило мружить чисте око моє подвір'я,
Що, здається, ніколи тута не було багновинь жалів.

Не нагадуй мені, благаю, тої осені, не нагадуй.
Зазирни в голубі очиці долі іншої і прости!
Віджурила безсонна нічка недоспівану серенаду,
Полетіла сторчма навіки в недосяжні, чужі світи..

                    Леся Геник
Відповідь від: 04 Квітня 2014, 23:24:10
Калюжі сумного неба у вічності під ногами,
Спроквола йдемо між ними, долаючи сиву путь.
Намокли підошви жалем - о, скільки брехні між нами,
Незримо-підступних рифів, що знаджують каламуть.

Доокруж - бар'єри, марно - за пащею мілководдя
Бурлить, наче пекла гирло, невимолений крутіж.
Не втримавши сили волі розірваного поводдя,
Летить у солону прірву життя прісночолий ківш.

Чи виловить янгол зірку у хмареві темнопіннім -
Останню надію зріти прозорі очиці рік?
Кружляє невинний голуб над хвилями ошаління,
У дзьобику півгалузки - на прощення днесь і лік.

Мов променя осяйного, любові, що злиже муку,
Приречено і покірно чекає душа сліпця,
Котрий, сидячи в калюжі, простяг аж до неба руку,
Шукаючи незчорнілі, невипалені серця...
                              Леся Геник
Відповідь від: 04 Квітня 2014, 23:26:57
Нелегко відректися від образ
Та перемир'я свічку запалити,
Спромігшись на останній парастас
За словом непривітно-посполитим.

Нелегко від безодні відійти,
Де ще недавно раювали смерчі,
Й прощенням обезкрилити світи,
Що боляче вгніздилися на плечі.

Нелегко, та з правишніх куполів
Яса злітає білими птахами,
Благаючи зректись усіх жалів,
Котрі доводять серце до безтями.
                Леся Геник
Відповідь від: 04 Квітня 2014, 23:35:03
(http://www.poetryclub.com.ua/upload/poem_all/00427371.jpg)
Відповідь від: 04 Квітня 2014, 23:40:01
Шкода́, що тільки га́сиш… Шкода́ – не до запалень!..
Намокли почуттє́ві сірники…
І кроки лиш межею спокійності провалів…
Свідомість - до приречень навпрошки́…

Збирати лиш гербарій… бо зелень – то вже чудо…
Осінньо відбуяли кольори…
І кволість того щастя… що знову не прибуде
З прору́бленої поміж мрій діри́!..

І какофомна му́ка періщиться у плечі!..
Піти б в чотири сто́рони… між світ…
                  Леся Геник
Та ба, обов’язковість!.. що не допустить втечі…
Ще й промовчить докірливо в отвіт…
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 05 Квітня 2014, 00:52:07
притягальність абсурду засмоктує мов трясовиння
ліпо-солодко-липко тонути й в болоті логіки
та коли потопаєш усе ще шукаєш винних
хоч нікого нема і ти сам собі тема і тоніка
багновиння і твані – в драглистому тілі мозку
але є там і море і чистий пісок узбережжя
лиш немає стежок — там усе відбувається просто
хочеш пекла – то ось тобі пекло
хочеш вежу – то ось виростає вежа
притягальність абсурду як даність електродинаміки
нелюдська сила логіки – фіглі ілюзіоніста
щоб пребути не слід піддаватись спокусі паніки
і цілком імовірно що варто навчитися плисти
повертайся у води – вони предковічні і чисті
тут нема вертикалей і меж межи нами немає..
ти заходиш у хвилі так сторожко і урочисто
і пірнаєш углиб.. ну і я навздогін пірнаю..
Відповідь від: 05 Квітня 2014, 00:51:49
Іздрик
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 07 Квітня 2014, 21:32:15
(https://m.ak.fbcdn.net/sphotos-a.ak/hphotos-ak-prn2/t1.0-9/1512449_449425885187293_724311886_n.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: РЕАЛ від 08 Квітня 2014, 17:33:00
Богдан Фединчук

Була й нема!

Життя і смерть. І ти посередині,
Допоки ще не порвано канат.
Але чомусь так віриться людині,
Що може все і щезник їй не брат!

Що буде день, що він настане завтра
І не її, а інших спопелить!
Життя і смерть. А поміж ними ватра.
Або й не ватра – так, звичайна мить!

Була й нема. Хоча тому годину
На кожне завтра знала кожний крок!
Була й нема. Здавалося, людина…
Насправді – тільки попелу клубок!

-------------------------------------------

Олександр Афонін

***

Життя не має виміру єдиного,
Хоч, зазвичай, вимірюють роками...
Однак, щоб залишатися людиною,
Його вимірюй лише почуттями.
---------------------------------------------

Іван Низовий

Поезія середини не зна...

* * *

Я тимчасовий на землі.
І розуміння тимчасовості
Для мене є мірилом совісті
Й ціною хліба на столі.
Мене – не стане. А проте
Палить мости я не збираюся
І все частіше озираюся:
Чи й після нас трава росте.


* * *

Шаную ворога свого
І хитрого, і злого –
Остерігаюся його
І жду від нього всього.
Та забуваю в суєті,
Що в мене за спиною
Мені готують пастку ті,
Хто їсть і п’є зі мною.


* * *

Казали: "Щастя не проспи..."
Я завжди рано прокидався,
Для всіх – щасливим прикидався,
А сам собі – тихцем: "Терпи..."
Терпи й зубами не скрипи.
Немає щастя?
Все – омана?
Після біди Ленінакана
Шепчу я:
"Горя не проспи..."


* * *

Поезія середини не зна:
Якщо вже любить – любить до нестями,
Ненавидить словами й почуттями
Аж до сльози самісінького дна.
Служанкою ніколи не була,
Під ноги не стелилася нікому,
Згоряла в хижім полум’ї дотла
І знов цвіла на згарищі гіркому.


* * *

Чого б мені не впасти на межі
Під зливою?
Впаду собі під зливу,
Відмию від столітньої іржі
Сльозу свою,
Колись таку щасливу!


* * *

Погомонів
Зі старою людиною,
Геть-бо самотньою,
Бідною-бідною –
Може, з останньою,
Може, з єдиною
Щирою, доброю,
Більше,
Ніж рідною.


* * *

І слово нещире,
І думка лукава
Відсутні
У творчій моїй
Самоті,
Оскільки поезія –
Совісна справа:
Вона ж, як молитва
У грішнім житті!


* * *

Я розлюбив
Свої вчорашні вірші
За їхню недовершеність –
Хай інші
Народжуються завтра
Із любові
З кровинкою
В кожнісінькому
Слові!


* * *

Ось тепер моя хата і справді –
Скраю:
Всі дороги в майбутнє –
Біжать віддалік…
Ой, багато,
Занадто багато я знаю –
Небезпечний я чоловік!


* * *

Бузок брунькується.
Теплішають стосунки
Землі і вітру.
Сонце долива
В терпіння чашу
Золотаві трунки.
Росте в яру
Борщева кропива.


* * *

Самотність –
Вершина творення:
Може, якраз сьогодні
Я докопаюсь до кореня,
Схованого в безодні.
Може, ось в цю хвилину,
Щойно зійде зоря,
Я віднайду Людину
Помацки, без ліхтаря…


* * *

Визбирую каміння на горбах
Своєї долі й зношу на долину;
Неначе б віл труджуся,
Та хіба
За всі спожиті дармові хліба
Сплачу
В кінці життя свого
Данину?!


* * *

Перечитав старі чорновики –
В життєву суть
Свої заглиблювання пробні…
Яка ж невпевненість невмілої руки,
Які ж наївні мрії і думки,
Які ж чуття…
Гарячі й непідробні!

Все з цікавої сторони http://www.poezia.org/ua/ukrainian_texts/
Прекрасні слова та прекрасна музика та спів наших бардів.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 08 Квітня 2014, 23:48:38
ЗЕЛЕНА ВІРА

Зелений бог рослин і звірів
учить мене п’янкої віри,
релігії ночей весінніх,
коли прапервні у кипінні,
у вічній зміні все незмінні.
(Релігії ночей кипучих,
коли гримлять рослинні тучі).

Зелений бог буяння й зросту
зітре на попіл мої кості,
щоб виростало, щоб кипіло
п’янких рослин зелене тіло.

Хто ти, що клониш чола куряв,
вогонь, чи бог, чи птах, чи буря?

Богдан-Ігор АНТОНИЧ
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 11 Квітня 2014, 12:56:59
В очах, мов сонце сходить світле
От-от запалить вії,
На грудях вітонька розквітла
Бузкова ліловіє.

Де декольте — співає виріз,
Де сніжність стидно-гола…
Скажи, з душі то буз той виріс,
Чи ти то приколола?

Олекса Стефанович
1923
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 11 Квітня 2014, 19:17:16
по мотивам Висоцького "Не єдина Росія" Єфремов:
http://www.youtube.com/watch?v=-_lz0Bbt_LU.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 12 Квітня 2014, 16:09:46
Весна’14

Весна чотирнадцятого почалася так болісно.
Був замість птахів – глухий поминальний дзвін.
Сходять сніги, з’являються перші проліски
Над головами тих, хто сам не розцвів.

І дивляться мовчки – дуже красиві і рідні.
І шану ніяк їм не віддаси сповна.
У когось – перша щетина на підборідді,
У когось – втомлений погляд і сивина.

Вони не зникають і сниться мирна весна їм.
Між ними і нами – хиткий, але є місток.
Та дихати важко, бо кожен із нас тепер знає,
Що іноді сотня – більше, ніж рівно сто.

Із неба стікали кулі – ніхто не злякався.
Кожен був впевнений: «Вистою. Добіжу».
… Донечко, квіти клади от сюди, біля каски.
Бачиш, ці янголи нас тепер бережуть.

‪#‎Тетяна‬ ‪#‎Власова‬
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 18 Квітня 2014, 22:49:17
(http://cs7011.vk.me/c7007/v7007775/e98e/5mSg8_ptv4w.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 19 Квітня 2014, 23:31:26
(https://m.ak.fbcdn.net/scontent-b.xx/hphotos-prn2/t1.0-9/10171154_614618168615814_5994516646719915826_n.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 23 Квітня 2014, 21:16:08
Ми прагнем, щоб краса потомство мала,
Щоб цвіт її ніколи не зачах,
Щоб квітнула троянда нетривала,
Все наново постаючи в бруньках.
А ти, закоханий у власну вроду,
Її годуєш полум'ям своїм,
Розвалюєш - скажи, кому на шкоду? -
Душі своєї багатющий дім.
Ти, хто весні сьогодні пишна пара,
Пригноблюєш весняне почуття,
Як той багатий, та нещасний скнара,
Змарновуєш на вбогості життя.
Світ пожалій, не зводь красу до гробу,
Віддай природі борг - свою подобу!
Вільям Шекспір, Сонет №1
Переклад Дмитра Павличка
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 25 Квітня 2014, 20:28:25

Ірина Червінська‎

Ти до кімнати увійшов так просто,
Немов й не був у цьому домі гостем.
І на вішак повісив звичним рухом
Своє пальто. Вогнем горіли вуха,
Скривилися вуста, палали щоки.
На килимі новім не чути кроків.
" У тебе чом такі холодні руки?"
А я не можу вимовити й звука.
Плече склеймив коротким поцілунком,
Одежа впала долі... Тихо дощ
Напоював бруківку сірих площ,
По шибах бив тривожно так і лунко.
... І блимала цигарка світлячками,
А сивий дим блудив кудись верхами,
Годинник на стіні тихенько цокав...
На килимі новім не чути кроків.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 13 Травня 2014, 00:52:38
юр іздрик

не соромно втратити розум
та соромно втратити сором
не страшно боятися смерті
та страшно посіяти смерть
бо в море стікають сльози
а з мертвих громадяться гори
і знов постають із мертвих
повітря вода і твердь
а заповідь була словом
і слово було – «любити»
і тут ні до чого взаємність
і тут ні до чого зиск
а просто щоб все було знову –
і твердь і вода і діти
і щоб не котився даремно
у темряву сонячний диск
бо заповідь була – «жити»
і бути живим для живого
і дати вже спокій мертвим
ховати своїх мертв'яків
не соромно бути вбитим
та соромно перед богом
вколнятися сліпо смерті
й божкам невідомо-яким
цей світ виникає щомиті
із подихів поглядів жестів
а отже є шанси зáвжди
почати усе з нуля
і спробувати любити
без користі і без жерсті
щоб стала своєю насправді
ця обітовáна земля
Відповідь від: 13 Травня 2014, 00:40:01
Ранковий промінь

Сонячний промінь
крізь відчинене вікно
увійшов до кімнати,
погладив твоє
сонне тіло
і притулився до
розніжених ніг.
Потім розтікся
спраглим цілунком
по плесу
персів —
видно він
теж
мужчина.
      Василь КУЗАН

Відповідь від: 13 Травня 2014, 00:41:27
Пекучий день... лісів солодка млява...
Смага стежок... сонливиці левад...
Іде гроза дзвінка і кучерява
садам замлілі руки цілувать.

Краплини перші вдарили об шибку.
Кардіограма блиснула крива.
Вітри з розгону поламали скрипку,
гуде у сосен буйна голова.

Тремтіння віт, і жах, і насолода,
шаленство злив у білому вогні!
Ну, от і все. Одплачеться природа.
Їй стане легше, певно. Як мені.
© Ліна Костенко "Пекучий день... лісів солодка млява..."
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 13 Травня 2014, 02:01:42
Привіт, минуле, а я вже не чекала,
Заходь, сідай - ми вип'ємо мохіто,
А як там твої Ірина чи Світлана?
Глянь у вікно, на дворі майже літо...

Чому у тебе очі у тривозі?
Не склалося життя? Чи просто втома?
Так важко говорити, я внезмозі,
Повірити у те - ти в мене вдома...

Ти таке рідне, а вієш чужиною,
Кладеш ти ніжно руку на плече,
Я щаслива, що більше не з тобою,
І здогадайся хто тепер втече...

© Наталія Шафран
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 13 Травня 2014, 12:34:02
ми з тобою дорослі, маленька, до біса дорослі
ми знаєм увесь прейскурант і найкращих дилерів
і, якщо потрібно, у нас ще достатньо злості
і, якщо потрібно, у нас ще є право вибору

і ми обираємо, знову і знов обираємо
хочеш мартіні рідна, чи бехеровки?
Давай обе́рем президента, одягнем, залайкаєм
підбе́рем йому депутатів та інші обновки

а потім, маленька, ми ввімкнемо десь новини
і будем дивитись в обличчя його прокурорам
і в очі його імбецильно-нахабно-невинні…
а сину читатимем байки про крейсер “Аврора”

і коли на екранах покажуть хроніки страйку
кийки спецназу, кров, затоптані стяги…
наш син запитає: “чому ви удома, батьку?”
і холодом тишу кімнату ураз затягне…

2013
Автор: Томаш Деяк
Відповідь від: 13 Травня 2014, 12:16:50
Не займай мою душу...не треба,
Я не вбита тобою...жива.
Знаєш, я, на відміну від тебе-
Не кидаю на вітер слова.

Але, врешті, кому яке діло,
Що не справдив найбільшу із мрій?
Я дарую тобі своє тіло,
Але душу чіпати-не смій!

Бо пече ще брехня, як кропива,
Бо слова-не потрібні...мовчи.
Бо душа-ще чекає на диво,
Та, нажаль, це вже будеш- не ти.

У полоні мовчання німого-
Когось іншого в рай поведе.
Та нікого, ти чуєш, нікого,-
Не любитиме так, як тебе...

Я мовчання її-не порушу
І вважатиму дивом із див:
Якщо інший любитиме душу,
Так, як ти моє тіло любив.

Не займай мою душу...не треба...
Я давно вже не вірю словам...
Знаєш, я, на відміну від тебе-
Кому-небудь...її...не віддам...

Автор: Надя Ковалюк
Відповідь від: 13 Травня 2014, 12:31:44
Ще трохи - літ юнацьких
не знайдеш, як вітру в полі.
Дорослою стала зненацька.
Змужнілою стану поволі.

Поволі, поволі, поволі
над серцем здобуду владу -
Навчуся не плакати з болю
і в щасті дам собі раду.

Тоді не подумай, друже,
що вже відшуміли зливи,
що серцем я стала байдужа
і словом стала зрадлива.

Ти знаєш - великі ріки,
спокійні, глибокі, холодні -
в собі затаїли навіки
і вир, і каміння підводне.

То хай же літа юнацькі
зникають, як вітер у полі.
Дорослою стала зненацька.
Змужнілою стану поволі.

Ліна Костенко |
Відповідь від: 13 Травня 2014, 12:32:47
Отак живеш... у світі протиріч:
такий, як всі - щодня вдягаєш маску,
і лиш коли на груди ляже ніч -
ти душу відкорковуєш, мов пляшку.

В один стакан наллєш, чого б хотів,
у інший - те, що зветься словом "мушу",
і не збагнеш - чи так воно в житті,
чи ти давно пропив вже свОю душу.

Бо наче вільний... Ні - як в клітці птах,
де твОї крила - то твоє прокляття.
Бо наче щирий... Ні. Бо щирість - знак,
що ти готовий до свого розп"яття.

Тому й вбачаєш святість в тишині,
ти хочеш тиші - щоб ніде нікого,
щоб на її холоднім полотні
хоча б на мить торкнутися до Бога.

Бо знаєш, що дійде до краю ніч
і відлетить в свою, незнану казку.
А ти,як зАвжди, в світі протиріч
вдягатимеш під ранок кляту маску...

Автор: Надя Ковалюк
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yurko від 14 Травня 2014, 10:00:10
В житті усе баває "ніби впадково"...
Я.


 :-D

А ось це Антонич


Мав дяк в селі найкращу доню,
дівчину явір покохав.
Почула плід у свому лоні
по ночі, п'яній від гріха.
Дізнавшись, дяк умер з неслави,
мов ніч, похмурий був і гнівний.
Кущем, як мати, кучерявим
росте син явора й дяківни.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 15 Травня 2014, 00:32:12
Небесна сотня… Їх вбивав Ніхто?
Аби Якісь почули запах влади?..
Вели до НАТО, привели в АТО.
Отак завжди – від зради знов до зради.

У ріках сліз по доньках і синах
Пішли шукати золоту рибину.
Як вам живеться, хлопці, при чинах,
Коли Вкраїна схожа на причинну?

І знову все розвіється, мов прах?
Бо є чинИ, але бракує чИну?
То на письмі лиш ніби-то в лапкАх
Насправді ж в лАпи взято Батьківщину.

Богдан ТОМЕНЧУК
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 15 Травня 2014, 04:06:49
Ця Весна, на прицілі у снайпера, шелестить застудженим вітром,
Якось сумно цвітуть яблуні, теплим дням вже забракло повітря...
Ця Весна вперше кров’ю зрошена, солов’їні співанки крізь тишу:
Тишу пострілів, криками страчених, там де очі приховують хижі.
Де щодня до сонця злітають в сизокрилих птахах нові душі…
Душі Миру - вони не вмирають, ця Весна вже для них неминуча!
Автор: Тетяна Розпотнюк
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 15 Травня 2014, 12:21:46
Євген Маланюк "Прозріння" 1927р.
Епоха йде молитви і огня,
Земля напнулась готикою росту
Й, де нині — бруд, де — парші і короста,
Дзвенітиме прозора радість дня.
Крізь гноїща, крізь цвинтарі руїн
Буятиме нестримний рух природи,
І, замість цих калічних україн,
Рослинами зростатимуть народи.
Ще прогримить останній судний грім
Над просторами неладу і зради
І виросте залізним дубом Рим
З міцного лона Скитської Еллади.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 16 Травня 2014, 16:53:12

Adelle Stanislavska

Як боляче і зимно ступати по краю леза,
балансуючи над прірвою обабіч тебе…
Іти вперед повільно і напружено,
здригаючись від кожного порізу,
мліючи від болю і незворотності.
А назад – не можна…
Назад – нема дороги...
Назад – не існує…
Доріг багато, а ти наступаєш на лезо.
Що тобі застереження?
Що тобі вигуки збоку?
Ти обираєш свій шлях.
А лезо тобі не блищить,
бо воно - іржаве.
Воно - приховане.
Воно - непомітне
і тим небезпечне…
На початку воно виглядає навіть тупим…
Ти ще не знаєш, що відшліфуєш його своєю ходою,
вимочиш своїми слізьми,
вигостриш своїм серцем
і йтимеш ним довго, так довго,
як тільки стачить тобі часу, відпущеного Небом.
А там, за горизонтом, тебе чекає нагорода,
яку сама собі призначила.
Яку сама собі виборола.
Заради якої жертвувала спокоєм.
Заради якої вивчала уроки любові.
Заради якої сміялась і плакала.
Заради якої тебе покликано у цей світ…
2011
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 16 Травня 2014, 18:45:40

юр іздрик
 
небо падає все нижче
на безриб'ї раки свищуть
там де було жовте поле –
чорні гори кладовища
там де були сині далі –
темна ніч розкрила крила
і зійшлися у ривалі
вража сила й наша сила
птаха летить на дим
знає що дим – це дім
взнає іще вона
дим відтепер – війна
вічний як слово дід
свічку несе на схід
бачить же дід що схід
котиться десь під спід
котиться весь на дно
сходові все одно
нас весна не там зустріла
і не ті слова сказала
в наші гнізда беркут цілив
наші душу й тіло рвали
синє небо жовте поле
розорали затоптали
око-в-око скалка коле
очі пелена застлала
птахи детять на дзвін
трави ростуть на дощ
діти співають гімн
військо зникає з площ
сонце іде в зеніт
благо йому дано
світло іде на схід
світлу не все одно
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 20 Травня 2014, 23:50:15
Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.
‪#‎жадан‬ ‪#‎zhadan‬
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 21 Травня 2014, 16:23:53
Так, я вирішив - не повертатись,
Я покинув вас - рідні поля.
Не задзвонить вже листом крилатим
Наді мною тополя моя.
Дім низенький без мене скулиться,
Пес старий мій давно вже здох.
Чень, мені на московських вулицях
Присудив помирати Бог.
С. Єсенін у перекладі Р. Ладики (серія "Шедеври світової поезії")
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 25 Травня 2014, 20:48:00
Дуже часто слова класиків і не класиків бувають пророчими:
Леонид Филатов.
 "ЛИЗИСТРАТА".
...

Лизистрата

     Постой!.. Ты что-то путаешь в запале!
     Известно ведь любому пацану:
     На вас не нападали. Вы - напали.
     Вы первыми затеяли войну!
     Вы гражданам защиту обещали,
     А получился форменный скандал!..
     Кого и от кого вы защищали,
     Когда на вас никто не нападал?
     Ах, сколько на земле людишек подлых!
     Такие уж настали времена!..
     Вы подлость преподносите, как подвиг,
     И просите за это ордена!

     Предводитель (надменно)

     Позвольте вам заметить с укоризной -
     И поскорей возьмите это в толк! -
     Мы выполняем долг перед Отчизной,
     Священный перед Родиною долг!

     Лизистрата (раздумчиво)

     Пред Родиной, конечно, неудобно...
     Долги, конечно, надо отдавать...
     Но почему она - в уплату долга -
     С вас требует кого-то убивать?
     И коль у вас пред ней долги такие,
     Что даже жизнь - в уплату их - пустяк,
     То хочется спросить вас, дорогие,
     Зачем же вы одалживались так?
     Коль Родина удар наносит сзади,
     Да так, что аж в глазах потом круги,
     То лучше, дорогие, не влезайте
     Вы к этой страшной Родине в долги!

     1-й офицер

     Твои слова кощунственны и глупы!

     2-й офицер

     И больше половины их - вранье!

     Предводитель

     Выходит, зря сегодня наши трупы
     Клюет на поле брани воронье?
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Alexander від 28 Травня 2014, 09:51:34
Лежали в больнице в палате одной два тяжко больных человека
Один у окошка лежал, а другой у двери, где не было света.
Один постоянно в окошко глядел, другой лишь на краску дверную.
И тот, что у двери, узнать захотел про жизнь за окошком иную

С готовностью первый больной рассказал, что видно ему из окошка.
Там тихая речка, дощатый причал и ходит по берегу кошка.
По синему небу плывут облака, причудливые как зверушки,
Сидят на причале там два рыбака и с внуком гуляет старушка

И так каждый день - то про сказочный лес рассказывал, то про влюбленных.
Другой же сосед перестал даже есть,считая себя обделенным.
Он мучился злобой, и зависть росла, его постепенно съедая.
Не мог он понять, почему же была тут несправедливость такая.

Однажды сосед у окна занемог, что не было сил разогнуться.
Он стал задыхаться и даже не мог до кнопки своей дотянуться.
У двери сосед мог на кнопку нажать и вызвать сестру милосердья.
Но он не нажал, а остался лежать, глаза закрывая, усердно.

Наутро сестра милосердья пришла постель поменять за покойным.
Сосед попросил  и она помогла занять эту самую койку.
Когда ж он в окно, наконец, посмотрел, на шее задергалась вена
Увидел он вместо того, что хотел, глухую высокую стену.

Он был потрясен и сестре рассказал про тихую чистую речку,
Про сказочный лес, про дощатый причал и небо в кудрявых овечках.

-"Ах, если бы видеть он мог!" - сказала сестра - "Всю жизнь он слепым оставался..."
-"Зачем же тогда?!" - тут больной прошептал.
-"Да он вас утешить старался."

Светлана Копылова
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Lyolik від 28 Травня 2014, 11:08:27
В неї класни пісні-притчі
Відповідь від: 28 Травня 2014, 11:06:45
http://poiskm.com/artist/1629-Svetlana-Kopilova
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 05 Червня 2014, 01:02:27
про національну рису українців - терпець: http://www.youtube.com/watch?v=_7ImE81iSJU :prapor:
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 21 Червня 2014, 00:22:23
І більше не існує того світу,
Де в сукні з квітів плакала весна
Від відчуття кінечності завітів.
І падали на землю сльози-квіти,
Коли гриміла грозами вона.
І більше не гостюють дні-фантоми,
І солодощі час не роздає,
Не наливає чаю в моїм домі.
Фантоми - це трансформери утоми
Від "що було, якби було "ми є"?".
І більше. Та що більше? Досить. Досить.
Не муч словами, віршами не крий!
Я після тебе боса й стоголоса,
Хоча піском крізь пальці - суголосся,
А треба жити, і поріг - старий.
(Ірина Червінська)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 21 Червня 2014, 03:41:04
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503901
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 21 Червня 2014, 22:25:15
Ти не той. Ти не той. Ти не той.
Ти не тут. Ти десь там. А хто той?
Ти десь там. Там усе - словотвір.
Твір зі слова. І воля твоя.
Кремінь волі. Граніт. Може грань.
Грань пече. Межі теж на межі.
Рамки. Рамці. Слова як ножі.
Дощ і холод. І подушка зла.
Не того я тебе зберегла...
(Ірина Червінська)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 23 Червня 2014, 06:01:49
Заплющуй очі і читай ці звуки,
Що нитками все тіло прошивають -
Це небо і блаженство - чути простір,
Як дихає уся іоносфера,
І ти - мурашка, суєті підвласна,
Що все собі, усе у себе тягне,
Щоб жити там і так, щоб не боятись
Ні воєн, ні мерців, ні книг, ні шаблі,
Немов усі вітри стриножені у стайнях,
І гори стали стінами у хаті,
Де ґазди - звуки. Я їх чую, бачу.
Страху нема, бо я й сама - химера,
Самотній, дикий, вільний ультразвук.
(Ірина Червінська)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 23 Червня 2014, 08:19:23
Заплющуй очі і читай ці звуки,
Що нитками все тіло прошивають -
Це небо і блаженство - чути простір,
Як дихає уся іоносфера,
І ти - мурашка, суєті підвласна,
Що все собі, усе у себе тягне,
Щоб жити там і так, щоб не боятись
Ні воєн, ні мерців, ні книг, ні шаблі,
Немов усі вітри стриножені у стайнях,
І гори стали стінами у хаті,
Де ґазди - звуки. Я їх чую, бачу.
Страху нема, бо я й сама - химера,
Самотній, дикий, вільний ультразвук.
(Ірина Червінська)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 03 Серпня 2014, 11:42:11
Садили діви маки на узбіччі,
А проростали з них чагарники
Поламаним, потрощеними каліччям,
І пальці дів вплітались у гілки.
Котилась бричка з крамом попри поле,
Де діви засівали чорний мак,
І кіньми правив чоловічок кволий,
Колеса оберталися навспак.
А понад полем круговертом - круки -
Стріляли пір'ям, убивали дів.
Ішли солдати і війну у руки
Вкладали замість перснів і хлібів.
Котилось сонце кругляком по синім,
Жували коні скошену траву,
І біг юнак по макових стернинах,
І дівам кликав: "Я іще живу!"
А вітер розвівав одежу юнкам,
І круки кам'яніли на дротах,
А попри шлях, мов по команді "Струнко!"
Червоним маком шикувався страх.
(Ірина Червінська)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Yana від 09 Серпня 2014, 00:22:19
Тягне віолончеліст
свій дерев’яний інструмент,
зупиняється,
переводить подих,
ледве тримається в повітрі,
ледве волочить ноги
кам’яною вулицею.
Аж ось як кричать йому
просто в очі,
ось як люто супроводжують,
насідають зусібіч,
сиплють прокляття.
Сходяться чоловіки,
похмуро мовчать жінки,
діти кидають золоті
цитрини
бруківки.
Стільки прикрих слів
він і не чув у своєму житті.
Ніби він винен,
що має тягнути цю
бісову музику,
ніби винен, що
не може кинути її
серед вулиці.
Але кому що доведеш,
кому поясниш?
Розривають повітря крики,
розламує лемент.
Скоро проступить кров,
скоро проллються сльози.
Супляться чоловіки,
галасують жінки,
діти запам’ятають це небо
до кінця своїх
довгих днів.
А вже коли вибираються
за місто, зупиняються
на пагорбі, він ставить
інструмент на землю,
дістає смичок,
припадає до лакованого дерева,
висить на ньому,
не маючи сил відірватись,
і рухи в нього такі важкі,
і на пробитих долонях
запікається кров.
Тоді
плачуть чоловіки,
в’януть серця жінок,
і в дітей
у стиснутих кулаках
ростуть перлини
музичного слуху.
‪#‎zhadan‬ ‪#‎жадан‬
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Tandylight від 09 Серпня 2014, 00:34:45
Анна Малігон
***
Чоловіки, що ходили поряд, лишали всякі дрібниці:
бритви, ножі, запальнички, запахи, навіть лиця
на рушниках – мовляв, бережи та тішся,
може, плакати хоч навчишся.
Чоловіки, що ходили поряд, - лягали незмінно скраю…
Але я й досі – падаю, падаю, відпускаю
кожну долоню – щоразу – мов дійсно сама так хочу.
Бережу їхні звички, їхні чутливі точки
ніби для чогось, а раптом іще згодиться? -
і поступово стає деталлю якась дрібниця…
Але ніхто з них зі мною туди не дійшов, де тисне
непереможне, нестерпно легке дитинство,
там, де у ватяній тьмі пролітають відьми, -
тим, що ходили поряд, цього не видно,
і не було поміж них того одного, кому б я
все розказала про те, як смішним Колумбом
зовсім недавно вивчала відкриту землю
та засинала часто в обіймах з нею,
про візерунки на склі, про маленьку грубку,
що обпалила мою неслухняну руку,
про доброокого пса і коника на колесах –
далі – нема доріг, не буває рейсів…
Те, що лежало глибше, - зринає джайвом.
Бачиш їх?.. Та облиш ти. Не заважай їм.
(https://pp.vk.me/c310223/v310223858/80ca/RqGuD3aLc_0.jpg)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: vover від 09 Серпня 2014, 17:02:50
 :prapor:
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: vover від 29 Жовтня 2014, 11:27:40
Не плач, кохана, чуєш, я живий...
Не міг тобі раніше подзвонити.
То був страшний, запеклий, довгий бій,
Та ми не мали права відступити.

Скажи хоч слово, мила, не журись...
Утри сльозу й нарешті посміхнися,
А ще молись... за нас усіх молись...
І матері від мене поклонися.

Цілуй дітей і батькові привіт,
Скажи, його "Кобзар" тепер в нагоді:
Ми з хлопцями завчили "Заповіт",
Під обстрілом читаємо відтоді...

Пробач, ріденька, знову мушу йти...
І не питай, куди тепер рушаю.
Мене чекають прОкляті світи,
Коли вернусь я й сам уже не знаю...

Вона в сльозах стискає телефон,
Пусті гудки, в душі гроза лютує...
Та він живий, то був поганий сон,
Її любов його, таки, рятує!

А він десь там, де небо у вогні
БорОнить свою землю від навАли...
Він вже давно не лічить ночі й дні...
Він робить все, щоб ми війни не знали!

Молімося за наших воїнів!

29.10.2014. Symnaya (Олена Лемішко)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 18 Листопада 2014, 13:04:31
Хоч авторка цих віршів пише їх російською мовою, та мені дуже подобається її сприйняття світу - щире, добре, сповнене любові і викладає вона думки так просто і так доступно. Хочу поділитись ось цими двома з них:

Сегодня Бог проснулся утром рано…
Он жалобы и просьбы почитал…
И людям из кувшина без обмана
Желаемое в сердце наливал…
Но не у всех открыто было сердце
И место есть для Чуда не у всех.
То завистью, враждой подпёрта дверца…
То жадность не даёт налить успех…

А у кого-то до краёв разлита
Печаль и безысходность, вот беда.
И Бог жалел, что сердце это скрыто…
Любви хотел налить, да вот куда?
И Бог грустил, что люди не умеют
Сердца и души чистить от обид…
Они с годами в сердце каменеют
И сердце превращается в гранит…

Но Бог ходил, смотрел и улыбался,
Когда сердца влюблённые встречал.
Он брал кувшин и от души старался,
Им счастье в сердце бережно вливал…
А люди постепенно расплескали
Подаренную Богом благодать
И всех вокруг в утрате обвиняли,
Забыв в самих себе вину искать…

Ведь если б мы могли прощать и верить,
Любить, благодарить и отпускать,
То Бог бы мог не каплей счастье мерить,
Кувшин волшебный мог бы весь отдать…
Сегодня Бог проснулся на рассвете.
Огромный ящик с просьбами у ног…
А рядом лишь один без просьб конвертик:
«Благодарю за всё тебя, мой Бог…»

Ирина Самарина-Лабиринт

Из Недоверия - построил кто-то плот...
Толкнул его...а он застыл и не плывёт…
Его Сомнений - не пускают якоря…
Без Веры в жизни - этот плот построен зря!

Не будет Правды - если ждёте лишь Обман…
Не будет Солнца, если мир для вас – Туман…
Зачем подвоха ждать со всех сторон, друзья?
Поверьте, ласточки прекрасней воронья!…

....Ищите Доброе и сбудется Оно!.....
С улыбкой душу распахните, как окно…
Туда ворвутся озорные мотыльки...
Как те Мечты -что так желанны и близки…

Постройте плот  -На Понимании и вот –
Смотрите, люди, он плывёт, плывёт, плывёт!!!
И усадите на него - свою Любовь.....................
Он вас доставит прямо к Счастью вновь и вновь…

Нельзя всё время сомневаться, ждать Беды...
От чёрных мыслей не цветут весной сады…
Построил кто-то для людей из рифмы плот…
Он несомненно к людям в Душу приплывает...
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: newroman від 15 Січня 2015, 13:00:15
(http://s019.radikal.ru/i625/1501/27/8c5903393e4d.jpg) :)
(перенесла з теми "корисні заповіти". Бо не побачила у цьому вірші таких ;) Тож, будь-ласка, уважніше з вибором теми  :) ) (http://www.radikal.ru)
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: yurko від 15 Січня 2015, 13:16:55
А без Пушкіна ніяк не мож?

Це ж явно видно, що то не він писав.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: newroman від 15 Січня 2015, 20:35:09
я чесно не провіряв. тепер пошукав і дійсно нема такого. надурили.  :-[
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: ББА від 16 Січня 2015, 19:39:19
ось

http://podolianka.livejournal.com/62223.html
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: ББА від 17 Лютого 2015, 13:22:54
(http://ic.pics.livejournal.com/merleblanc2014/73593204/712698/712698_original.jpg)

 :o
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: Сонечко+ від 02 Березня 2015, 19:56:22
Кліп, на який написано цей вірш-відповідь можна глянути в темі "в отстой" від Лалії.
74-річна мешканка Луганська написала вірш-відповідь на пісню Віки Циганової "От Донецка до Кремля – это русская земля"
Слухай, Віка Циганова,
про що буде тут розмова:
Від Донецька до Кремля –
українська це земля.
Наш князь Юрій Долгорукий
підкорив болота, луки
Він Москву вам заснував,
щоб нечистий вас забрав!
Ще в Москві хор жаб співав,
Київ наш вже процвітав.
Жаль, що путін це не знає,
на Вкраїну зазіхає.
Де стояли шахт громади
він поставив свої "Гради".
Зруйнував наші мости
і наставив блокпости.
Там, де соняшник в нас ріс,
поле топчуть "Стрілок", "Біс".
Де були сади, левади,
зараз там його гармати.
Де хліба росли високі,
вирви там навкруг глибокі.
Де малеча тягла санки,
розчавили гірки танки.
Розбомбив він наші хати,
вимусив людей страждати.
Надсила на нас конвої
найсучаснішої зброї.
Він мінує лани чисті –
так робили лиш фашисти.
Ллється кров в моїй країні
та не вмерти Україні,
Не здамо землі ні клапоть –
пам’ятай це, руський лапоть!
Вірю, знаю – прийде час,
відповість він за Донбас,
За землю мою святую,
за пролиту кров людськую,
За могили в чистім полі,
за всі зламанії долі,
За скалічених людей
і за смерть малих дітей.
Чуєш, віко, стерво сите,
Україну вам не вбити!
І земля моя, Донбас,
прокляла давно вже вас.
Я благаю на колінах:
"Мир дай, Боже, Україні!"
Щастя дай захисникам,
її донькам і синам.
Матір Божа, я благаю,
спокій дай моєму краю,
Дай загиблим місце в раю –
я молю тебе, благаю!
путіна я проклинаю,
"щоб ти здох", йому бажаю.
В небуття підуть кобзони,
путіни і циганови,
Та залишиться країна,
наша ненька Україна.
Вільная і працьовита,
не раз кровію полита.
Назва: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
Відправлено: ББА від 25 Жовтня 2016, 04:40:15

Чари ночі
Олесь Олександр



Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі..."
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!"

http://www.youtube.com/watch?v=hjkL5LKIDys