Вчора по УТ 1 була гарна передача про Поплавського. Він колись в свій час став ректром звичайного собі культосвітнього інституту. Куди вступалаи ті, хто розумів що до престижнішого вузу не попаде і строчку в анкеті де пише шо в тебе освіта вища - хотілося. Тоді ( в середині 90-х ) розвалено було все, не тільки інститут, але і вся країна і всім здавалося що всі проти тебе, але він не жалівся а просто почав працювати. Він тільки завдяки своїй працьовитості і ентузіазму підняв той інститут до рівня на якому він зараз є. Не побоявся відверто епатажного ходу - "співочий ректор". Пішов на все, аби зробити те, що він зробив. більше того, він не зупиняється. Скільки проектів він і далі здійснює! Воно йому як то кажуть треба тепер!? І не каже, шо йому вороги заважають, як з "лікарнею майбутнього" Він почав проект - він його круглодобово відслідковує і не топчеться 5 років на рівні відведення місця під стоянку і малювання дизайна пректу в компютері. ВІН ПРОСТО РОБИТЬ ТЕ ЩО ЗАДУМАВ. І все, за що береться - робиться і робиться добре. Я до того, що для того, хто хоче щось робити справді добре, нема значення ДЕ. А ще бідльшого ентузіазму додає мотивація - що це не тільки на твоє благо але і на благо твоєї країни, чи хоча б твого міста. Так, західно - українці були завжди більш космополітичними. Це тому, що в їх країні більшу частину історії порядкували чужинці, які їх принижували. Але тепер, на мою думку, нема вже перешкод, щоб працювати У СВОЇЙ КРАЇНІ НА СВОЄ БЛАГО І НА БЛАГО СВОЄЇ КРАЇНИ. Просто треба не витрачати час на пошуки причини "чому НІ".