Піар Зеленського на смертяхДивлюся трансляцію зустрічі тіл українців, які загинули у катастрофі Боїнга МАУ в Ірані. Бачу гарно зрежисоване шоу. Помпезне! З розмахом! В стилі російського телебачення ім. К. Ернста. До болі знайомі прийоми. До огиди посилений пафос.
Відчуття ніби на похоронах директора заводу, де кожен з «дорогих соратників» розливається у ніжній любові до небіжчика, хоча всі присутні знають, коли і яких свиней підкладав померлому кожен з них. А говорили поза очі…
Феєрія лицемірства. Звіти по загиблих на фронті давно стали просто рядками в стрічці новин. Похорон комбрига Коростельова – другого комбрига, загиблого на фронті за всю війну (перший загинув в Іловайському бойовищі), пройшов скромно і непомітно. А тут…
Я слова б не сказав, якби розумів, що керівництво держави і кабмін (який прибіг на зустріч тіл у повному складі) справді щиро переймаються через трагедію. На жаль, я розумію протилежне. Все оце траурне шоу – намагання виправдатися за повну неспроможність і некомпетентність, проявлені в перші дні після трагедії. Чинне керівництво країни – не політики. Вони шоумени. Там, де треба швидко і ефективно реагувати на подію, вони впали в прострацію. Натомість шоу робити вони вміють. Коли треба їм.
Факт загибелі на фронті українського комбрига ЗЕкоманді псував враження від тези «розведення сил» і «просто перестати стріляти». Тому там все пройшло скромно – поховали, стрельнули, випили. Чого вам ще?!.. А тут справа інша. Тут треба виправдовувати політичний провал ЗЕкоманди. Тому на шоу грошей не пожаліли. Бачте, мовляв, які ми хороші – співчуваємо. Прямо як Пуйло в Беслані – аналогія проситься сама.
Знаєте, як все це називається? Спекуляція. Спекуляція на почуттях людей. На людській болі. Ті, хто роблять таке, мають цілком певну назву – спекулянти. Так-так, бариги. І мародери. Справжні, а не те, що ви там…
Що мусив робити Зеленський в цій ситуації? А думаю, мусив би вийти до родичів загиблих і сказати щось типу: «Вибачите нас за те, що ми так обхезалися. За те, що в ту хвилину, коли Іран уже визнав провину, МВС і прокуратура України все ще шукали, як зробити винними в катастрофі от як раз ваших рідних. Ми…» Що? Дати їм ще 100 днів? Сказав би я…
Дивлюся я на все це і думку гадаю. У нас тепер завжди буде так? Тепер що б не сталося, ми завжди будемо бачити спершу розгубленість і порпання штибу «аби когось не скривдити», а потім – помпезні шоу? Телекартинку замість реальності? Я хочу запитати у прибічників ЗЕ – не упоротих, а тих, які вміють думати і аналізувати (сам знаю таких), я хочу запитати, невже ви не бачите цього параду лицемірства? Невже вам не огидно від ТАКОГО піару на крові? Невже вас не нудить від совка і ернстовщини, якими смердить це траурне шоу? Невже не розумієте наслідків?
Думай.Те.
Серед моїх родичів авіаторів не бракує, я дуже гарно знаю, що відчувають сім’ї «на землі», відправляючи рідних у політ. Я уявляю той жах і біль, які зараз відчувають родичі членів екіпажу і пасажирів. Авіатори, які загинули на посту, стають часткою неба над нами і бачать нас. Пам’ятайте це.
Загиблим – вічна пам’ять. Вони житимуть допоки ми пам’ятатимемо їх.
А тим, хто на трагедії людей влаштовує собі піар після лютого провалу, – вічна ганьба.
Автор
Тема: Хроніка одного преЗЕдента. (Прочитано 61458 раз)