Пам"яті Мирослави Медицької (Хороб)
Я ніколи не бачив свою маму.Я тільки чув її ніжний голос,відчував дотик її ніжних рук,сміявся в утробі,коли мама називала мене Остапчиком.А ще казала,що скоро ми зможем побачитися,тоді,коли земля одягне гарні весняні квіти,вкриється зеленою травою.Тоді,коли люди прославлятимуть воскресіння Христове.Я радів,і з радості перевертався з ніг на голову.Я чув,як татко казав моєму братчику,що скоро в нього буду я.І він повинен мене захищати і любити,адже він старший.Я чекав весни,щоб прийти у цей світ.І мама чекала.Вона ще ходила трішки на роботу,адже виконувала важливу справу-навчала студентів.Я любив слухати її лекції.Мені ставало дуже затишно і спокійно.Та мамка дуже хвилювалася за мене,і постійно чомусь ходила до лікарів,щоб переконатися,що я здоровий.А одного разу,я почув,як лікар сказав моїй мамі,що мені тут зле,і що я можу не побачити чарівний світ і її...Мама сильно злякалася,адже вона так довго чекала на моє народження.Я чув,як лікарі казали,що через годину,вона зможе побачити свого синочка.Я чув,як вона їх просила,щоб вони були дуже уважні,адже вона дуже хвилюється.І тут я народився.Малесенький-премалесенький,мене чомусь одразу помістили не біля мами,а в якийсь великий ковпак,де мені тепло і добре.Та я всеодно хотів до мами,адже добре її і не розгледів.Та й вона мене не бачила.ЇЇ чомусь не пускали до мене.Я чув,як лікарі казали,що вона дуже ослаблена після операції,і що незабаром мене переведуть до неї.Я дуже хотів до неї,я хотів припасти вустами до її ніжних грудей,щоб відчути смак материнського молока,почути стук її серця,який я чув в утробі,почути її ніжний голос...Я чекав,я довго чекав...А одного разу,до мене пустили татка і він мені сказав,що в нас має бути все добре,і що скоро я буду уже з ними.От тільки мама поправиться після другої операції,і нас випишуть до нашого великого будинку,де я буду разом з братчиком рости і жити.А ще татко сказав,що має для мами гарнезний подарунок на день святого Валентина-її портрет,намальований художником А через два дні,якраз на день закоханих,я побачив увісні маму.Вона стояла і посміхалася,та чомусь дуже сумно.Поряд з нею стояв Янгол у білому вбранні і тримав мою маму за руку.Я хотів крикнути,щоб він не забирав у мене мою маму,бо я хочу чути її колискові ніжним голосом,я хочу гладити її шовкове волосся,я хочу нарешті відчути справжній дотик її лагідних рук,я хочу побачити її чарівні очі, щасливу посмішку на обличчі...Та Янгол сказав,що Бог уже забрав мою маму до себе,і що в мене уже є сильніший Янгол,як він.Я не знав,хто такий Бог,а тому я не спитав його,навіщо йому потрібна моя мама.Та Янгол сам мені відповів,що моя мама йде до раю,бо віддала своє життя Богові,щоб подарувати його мені.Я плакав,я не хотів,щоб вона йшла,та Янгол мене не послухав.А вночі я почув голос мами-вона співала мені колискову,гладила по голівці,і ніжно цілувала моє малесеньке личко.Я глянув на неї своїми блакитними очима,такими блакитними,як у неї.І вона посміхнулася...А потім ніжно шепнула мені на маленьке моє вушко-я любитиму тебе вічність,я оберігатиму тебе все твоє довге і щасливе життя,я співатиму увісні тобі пісень,і я ніжно гладитиму твої ручки ,я завжди буду поряд із тобою,адже я більше люблю тебе,ніж життя.Тому й віддала його Господу заради тебе....Я люблю тебе,синочку...
