Різне > Людська поведінка
Образа (обіда) що це і як з нею справитись?
Сонечко+:
Мене зацікавив погляд на образу і образливість людини не лише з точки зору духовного(релігійного), але і психологічного та практичного. Бачила кілька роликів з назвою "Не все можна пробачати" (правда, так і не подивилась їх). Є у мене фільми з поясненнями християнських священників (пізніше викладу). Але ось цей фільм досить чітко розбирає причини і сенс образи. Чому? Для чого? І що робити? І для кого потрібне вибачення?
Скажу правду - мене цікавило питання як мислити так, щоб не допустити образи. Бо пробачати я умію, але не умію не ображатись взагалі. Вірніше, не завжди спроможна розтоптати образливі емоції ще у зародку. Якщо у когось також є така проблема - давайте ділитись позитивним досвідом тим, хто як з нею справляється.
Переконувати себе, що якісь слова чи вчинки мене не стосуються - не діють на мене. Бо таки зачіпають часто :). То уже потім мені самій може бути смішно, якщо образа невиправдана чи дрібнична...
https://www.youtube.com/watch?v=S35aWV4kM6w. Не пробачати і не попускати обідчику - різні речі? Для всіх? "Не залишати образу безкарною" - то таки по-християнськи (дивись спершу фільм)?
ksenya:
Так. Шкода, що не можна себе "запевнити", що ображатись не варто, що це дрібниця і т.п. Ну іноді так бувае, що розумом розуміеш, що не варто (та і нема чого ;) ), але емоції "вже все зробили".. ;) не знаю, як навчитись, Сонечко..але, скоріше за все, завжди керуватись логікою і розумом людині не під силу (і, певне, не варто :) ) вміння прощати теж важливо, можливо, і .. важливіше. Тут без розуму і доброти не обійдеться ;)
Сонечко+:
А от священник у наступному ролику каже, що той, хто ображається - той дурний :) і гоноровий ;).
Чому я не подала спершу фільм-бесіду православного священника? Тому, що мені його казання здаються дуже перебільшеними, алегоричними і трішки відірваними від реалій.
https://www.youtube.com/watch?v=51B76C5iveo. http://www.youtube.com/watch?feature=endscreen&v=51B76C5iveo&NR=1 Він говорить про "закінченого" образливого типа, який ображається на весь світ. В основному, таких крайностей образа не набуває. І його доводи, що треба боротись з таким явищем, бо ображатись "глупо" і треба пам"ятати про Ісуса - то лише слова для розправи з образою\злістю потім, а не "миттєва методика". На багатьох середнього рівня християн вони не діють. Потрібно все таки розуміти корені образи, а не списувати все на диявола. Психолог більш конкретно і практично висловила свою позицію щодо цієї проблеми...(і тим більше наші священники також ображаються, а лише потім оволодівають тим негативним проявом). А чи можна ВІДРАЗУ не образитись, коли, наприклад, хуліган б"є кулаком твою маму\бабцю і плює тобі\комусь в лице, бо у нього сьогодні поганий настрій, чи називає немитими циганами ще зранку вмитих (пардон, не стрималась від іронії) санітарів?
Може гідність і гордість - то таки різні речі? Священник пропонує завжди судити про себе як про щось маленьке і недостойне чогось. Але чи справді так треба? Від психологів, я чула як раз протилежне. Смирення і знецінення себе не рівнозначні\ідентичні. Відчувати себе Людиною(творінням Бога, не рабом, а другом\дитиною Бога(як пропонується у НЗ, наприклад)) не значить бути гордим, напевно?
...Хтось уміє не ображатись зовсім, навіть короткочасно? Мені здається таке вдається лише Александру (дуже вже він уміє лояльно ставитись до різних людей і подій).
Відповідь від: 11 Березня 2013, 00:02:28
--- Цитата: ksenya від 10 Березня 2013, 23:02:24 ---вміння прощати теж важливо, можливо, і .. важливіше.
--- Кінець цитати ---
Згідна :), що також важливе. Без почуття образи не навчишся і пробачати.
Лалія:
Как перестать обижаться?
Итак, рецепт №1
Хотите навсегда избавиться от чувства обиды, досады, разочарования – запомните: никто вам ничего не должен. Попробуйте вспомнить какую-нибудь последнюю обиду, проиграть в памяти ту ситуацию, но уже со знанием, что вам никто ничего не должен. Ну как, еще обидно? Чем чаще практиковать, тем легче будет получаться. А потом и в голову не придет, что на такое можно обижаться. Откуда еще появляются обиды? От нашей привычки все эмоционально окрашивать, а иногда и преувеличивать, драматизировать. Вот, например, начальник сорвался на подчиненного, да еще в присутствии коллег. Что в мыслях у обиженного сотрудника? «Какое он имел право повышать на меня голос, да еще при всех?!! Он же унизил меня, оскорбил!» А если отбросить все эмоции и просто сухо констатировать факты - что произошло? Начальник громко разговаривал с подчиненным, рядом стояли люди. Уже не так обидно? У шефа, может, и в мыслях не было унижать сотрудника. Просто он вначале делает, а потом думает, к тому же не умеет контролировать свои эмоции. А это уже его проблемы, пусть сам с ними разбирается. И потом, помните рецепт №1? Вовсе он не должен заботиться о чувствах своих подчиненных. Это его выбор. А у нас есть свой.
Запоминаем рецепт №2
Отбрасываем все эмоции, разбиваем событие на несколько мелких и смотрим, что получается в сухом остатке. Обычно это совершенно нейтральные действия, на которые и обижаться-то несерьезно. Попробуйте проиграть таким образом еще какую-нибудь обиду. Практика, практика и еще раз практика.
Рецепт №3
Похож на предыдущий. Здесь также необходимо отбросить эмоции свои и собеседника, а еще запастись виртуальным переводчиком. Например, если в толпе кто-то бросил вам вслед «Куда прешь!», нужно выставить режим перевода с хамского на интеллигентный. Тогда получится что-то вроде «Прошу прощения, но это была моя нога, и мне очень больно». На что здесь обижаться? Наоборот, можно посочувствовать.
Рецепт №4
Если обидой вы реагируете на колкие замечания в ваш адрес, самое время вспомнить известную фразу «Хочешь избежать критики – ничего не делай, ничего не говори и будь никем». Так что те самые колкости – скорее всего, признак того, что вы не стоите на месте и чего-то добились в жизни. А чем выше будете подниматься, чем успешнее станете, тем больше услышите критики. И обижаться здесь не на что, гордитесь собой!
В той же ситуации поможет рецепт №5
Просто представьте, что ваши обидчики – маленькие дети. Они хотят позлить вас или привлечь к себе внимание. Будете на детей обижаться? Вы же взрослый человек. Разве вам не кажутся их попытки забавными и смешными?
Рецепт №6
Постарайтесь посмотреть на обиду как бы из будущего. Подумайте, будет ли она также задевать вас за живое лет через пять, десять? А много ли давних обид можете сейчас вспомнить? Так вот и эта скоро покажется пустяковой на фоне главных событий вашей жизни. Стоит ли тогда переживать?
И, пожалуй, самый важный рецепт №7
В следующий раз прежде, чем обидеться, задумайтесь, зачем вы это делаете и что таким образом получите. Решится ли ваша проблема оттого, что будете переживать? Или все-таки терзания вкупе с испорченным настроением подавят ясные мысли? А возможно, вы используете обиду как средство манипуляции, чтобы добиться желаемого..
Alexander:
ми все знаємо, але не робимо :)
Навігація
Перейти до повної версії