Остап Яриш
Хто в соціальних мережах пише відчайдушні коментарі на підтримку КПУ? Може, ветерани й справді окупували Facebook і Twitter і цілими днями сидять навпроти комп’ютерів?
Здавалося би, Комуністична партія України мала б канути в Лету ще після проголошення незалежності нашої держави. Її забороняли, її цурались, а прибічників комуністів (це здебільшого пенсіонери), за логікою, щороку мало б ставати все менше й менше. Та ні! Бачимо зовсім протилежне: на мітингах дедалі більше «ідейної» молоді під червоними прапорами, 9 травня юнаки та дівчата роздають усім георгіївські стрічки, а в соціальних мережах завжди повно коментарів та сторінок на користь КПУ. Невже в комуністів і справді зараз така потужна підтримка? Ні. Її насправді… не існує. Фішка тут в іншому.
Особисто я не знаю людей, які би симпатизували КПУ. В принципі, це можна пояснити: електорат комуністів, як я вже згадував, – переважно пенсіонери «старого гарту». Ідеї Леніна вони пронесли через усе життя, а в СРСР їм жилося, мабуть, краще. До прихильників «лівих» можна віднести також родичів та найближчих товаришів самих комуністів, можливо, навіть колишніх. Навряд чи знайдеться багато людей, які до сповідування червоних ідей дійшли самі. Тож виникає питання: звідки береться стільки люду на тисячні мітинги? Чому молодь роздає партійні газети начебто «за ідею»? І найцікавіше: хто в соціальних мережах пише відчайдушні коментарі на підтримку КПУ? Може, ветерани й справді окупували Facebook і Twitter і цілими днями сидять навпроти комп’ютерів?
ВКоммунизме
Ще на початку березня один знайомий запропонував мені підзаробіток, «пов’язаний із соціальними мережами». Я зацікавився, оскільки шукав тоді схожих варіантів, до того ж роботу можна було б виконувати вдома. Ось що він мені написав (прикріплюю скриншот приватного листування на Facebook).
За місяць такої роботи мені пропонували… 400 доларів США! Це фактично 3200 гривень, тобто приблизна місячна зарплата доцента з нормальним навантаженням. Хоч гроші немалі, я відмовився, оскільки це суперечить моїм принципам та ідейним переконанням. Зрозуміло, що в команді підставних інтернет-тролів зовсім не один і не двоє. Тож їхнє фінансування обходиться вельми недешево. Та грошей на створення ілюзорної підтримки Комуністичній партії, вочевидь, не шкода. Згадайте лишень, як часто вам траплялися на сторінках відомих медіа в соцмережах коментарі на підтримку лівих сил? Мабуть, частенько. Мені – так, особливо на публічних сторінках ТСН. Ось приклад:
Пізніше мені пощастило отримати інструкцію-вказівку для тих, кого наймали на таку роботу. Неймовірна точність, вимогливість та конспірація справді вражають. Методи, якими здійснюється ілюзорна підтримка, фактично зводять до мінімуму шанси «бути спійманим». Для повнішого розуміння наводжу цитати з тієї інструкції:
«При обмене информаций между участниками проекта, запрещено упоминать имена, фамилии, ники учетных записей.
Независимо от графика работы, ежедневно комментаторы получают по рассылке информацию о темах комментариев и проблематике регионов, которые должны быть распространены на ресурсах. Также перечень материалов, которые необходимо лайкать и вирусно распространять по сети.
Ежедневно после окончания работы следует удалить всю информацию в почтовом ящике! Если после окончания рабочей смены в почтовом ящике комментатора, будут обнаружены не удалённые файлы — рабочий день не будет оплачен.
Каждый комментатор заводит аккаунты в сетях в таком количестве:
— Фейсбук — 3
— Вконтакте — 3
— Одноклассники — 3
— Твиттер— 1
— Живой журнал— 1
Следует помнить, что человек с одинаковыми интересами и убеждениями, не может быть зарегистрирован одновременно в разных социальных сетях! Тем более под одинаковым именем! Можно связывать между собой только Фейсбук, Твиттер и Живой Журнал».
І це лише невелика частина з того документу. Крім соціальних мереж, новоспечений «комуніст» має бути активним і на сайтах мас-медіа. Словом, політтехнологи прорахували все до найменших деталей. Зверніть увагу на останню цитату, вона є дуже важливою. Виходить, що на одну реальну людину припадає як мінімум дев’ять різних фейкових акаунтів. Таким чином, КПУ має цілу армію «мертвих душ» у мережі. Можливо, навіть більшу, ніж у Чічікова – про її чисельність можемо лише здогадуватись. І цій армії, схоже, успішно вдається тролити інших користувачів інтернету, що, насправді, геть невесело.
Не «Фейсбуком» єдиним
Багато хто вважає, що гострі дискусії в мережі без реальних дій нічого не варті. І це деякою мірою правда, оскільки від сидіння навпроти монітора мало що змінюється: для помітних зрушень слід діяти в оффлайні. Наприклад, ходити на мітинги. Заяложена в нашій країні форма протесту під партійними прапорами. Хай там як, але від неї більший резонанс, аніж від коментарів у соціальних мережах. ЗМІ мітинг висвітлять однозначно (тим більше, якщо в центрі уваги – комуністи: де вони – там і сутички, рух, провокації і т. п.), а от про прихований тролінг в інтернеті ніхто не згадає. І це, по суті, природно. КПУ це чудово розуміє. Але тут у них виникає інша проблема: де взяти тих людей для мітингів? Адже уявних послідовників з інтернету не виведеш на вулиці. В нагоді стає вже звична в нашій країні схема: заплатити людям, аби вони прийшли й помахали прапорами. Мабуть, для вас не буде новиною, що комуністи такі методи теж використовують. Тим не менше, подаю ще один скриншот приватного листування, який мені надіслав знайомий:
Згідно з умовами, за 1 годину тобі платять 30 гривень. За кожного приведеного друга – ще 5 гривень. Але вражає не це. В одному з повідомлень чітко сказано, що людей «надо много, до 2000». Уявіть! Дві тисячі проплачених мітингувальників, які стоять аж ніяк не за ідею. Гаразд, 100, 200, 500 людей… Але щоб дві тисячі! Крім них, звісно, прийдуть справжні прихильники комуністів, однак постає запитання: кого буде більше?.. Тепер подумайте над ще одним: 2000 людей, кожному з них треба заплатити мінімум по 30 гривень. В сумі це 60 000 гривень. Саме стільки коштів КПУ готова викласти за створення ілюзорної підтримки на одному (!) мітингу. Та само собою, що таких акцій – далеко не одна й не дві. Соціальні мережі просто кишать пропозиціями підзаробити «прапороносцем», і знайти такі повідомлення насправді дуже легко. Ось, до прикладу, новинна стрічка «Вконтакте» напередодні Дня перемоги:
Можна констатувати: грошей на весь цей маскарад у мережі та поза нею йде просто безліч. За них можна було б постаратися втілити хоча б частину своїх передвиборних обіцянок, але ж ні. Потрібно показати, що Комуністична партія досі дихає, що її підтримують не лише ветерани й пенсіонери. Показати, що справа Леніна й досі жива. І житиме.
Навіщо?
І справді, постає логічне запитання: чому КПУ цим займається? Для чого весь оцей театр, бутафорія і, головне, викидання шалених грошей на вітер? Є декілька варіантів. Перший: партії ще за часів СРСР була властива надмірна показовість, у тому числі тоді, коли насправді йшлося про обман та підтасовування фактів. Помпезні паради, демонстрування військової потуги, багатотисячні святкові мітинги… Для КПУ зараз це певною мірою самоствердження. Другий варіант більш резонний: потрібно, щоб люди (потенційний електорат) бачили, що партію підтримують, це конче важливо. Ще в СРСР проводилися психологічні експерименти стосовно впливу масової думки на думку індивіда. Власне, йдеться про «стадний інстинкт»: куди всі – туди і я. Про ці дослідження є цікавий фільм, називається «Я и другие». Веду до того, що коли люди, які вагаються зі своїм політичним вибором, бачать підтримку КПУ, то в них складається враження, що партія й досі популярна. Зрештою, пізніше вони й самі можуть стати прибічниками комуністів. Фактично, такий-от театр діє як прихована реклама. Чи ефективна вона? Згадаймо результати попередніх парламентських виборів. Я не кажу, що це вищезгадані дії комуністів цілком і повністю забезпечили їм прохідність у Верховну Раду. Але фейкові користувачі в мережі та куплені мітингувальники зіграли свою роль. А тепер КПУ слід тримати марку й далі «грати на публіку», тож вистава триває. Але одне запитання все ж залишається відкритим: коли опуститься завіса?
P.S. Під час написання статті мені запропонували піти на мітинг за гроші, я відмовився.
Проте цього разу платила не КПУ. Платила опозиція. Остап Яриш, студент факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка
http://osvita.mediasapiens.ua/print/material/19374
Автор
Тема: Рожеве життя в СРСР (Прочитано 408086 раз)