Деякі твори з конкурсу ессе на тему про пошук смислу життя.
Народжуємось для життя, а живемо заради смерті
Люди в житті своїм працюють, метушаться, утаюються, а нащо, багато хто й сам не тямить. Коли помислити, то в усіх людських затій, скільки їх там тисяч не буває, є один кінець — радість серця.
Григорій Сковорода
«Розмова П’яти Подорожніх про істинне щастя у житті»
Людина в пошуках смислу проживає життя і помирає від цього пошуку. Отже, пошук смислу – то смертельна хвороба. Або ж – людина проживає життя в пошуку, а смерть стає для неї знахідкою. Усі ми живемо заради смерті.
Я молода людина, мені срібних 20. Як і всі, мислю, отже існую, страждаю – отже живу. Маю з дитинства філологічні задатки, тому швидко мною був сформульований на початку літ пошуковий запит по всесвітній мережі життя – проживати кожен його момент сповна. Сповна знати, сповна відчувати, сповна страждати, сповна насолоджуватись – як того велить мудрість. Пошук сенсу і смислів у житті – це перманентний процес прояву божественного начала у серці. Тому щастя – це не тільки насолода, щастя – це бути відповідним собі. Be true – кажуть англійці. Іди за покликом серця – кажуть українці. Життя є непроста річ – казали мені мама й тато. Взято серце в пригорщу і вирушено шукати щастя.
Що ж, зустрінула своє щастя. Наситилася. Відпустила. Прийшло нове. І це випровадила у відрядження. І так далі за схемою вічного повернення мого улюбленого Ніцше. Щастя для людини – це час, динаміка, зміни, вчора, сьогодні, завтра, уява, фантазія, взаємооновлюваність світу… Разом з тим час – це маяк людської смерті.
Та щастя приходить неждано, як і любов. Приходить тоді, коли не чекаєш, коли не плекаєш надії й коли не плетеш мрії навколо бажаного. І так само, як любов, щастя – це не одноразовий сплеск позитивних емоцій, щастя – це вічне почуття вдячності до світу, пересипане стражданнями замість перлів. Аякже, щоб пізнати щось сповна, треба пережити як оргазм, так і спазм.
А що між народженням і смертю? Мить – життя? Шлях?
Якщо шлях, то не один. Шляхи – один наш – що перед нами, а інший – для нас. Теперішнє приходить з майбутнього, якого ми не знаємо, тому не бачимо дороги, якою йдемо. За спиною величний Хтось шле нам хвилини життя для нового творіння нашого сьогодні. Ми сліпі перед часом, ми йдемо спиною вперед. Скручуємо шиї, коли хочемо бачити, що буде далі й в такі моменти забуваємо про нашу роль постійного творця теперішнього. Привіт Ніцше і його Заратустрі. Сліпий – не значить незрячий. Усі шляхи ведуть не до Риму, а до нових шляхів. Один шлях минає і дає нові дороги. І тому говорять, що нема нічого вічного під сонцем, що все минає і тому краю немає…
Краю немає вічному – радощам і стражданню, почуттям і байдужості, доброті та злості, доброзичливості та заздрощам. А торкнешся до вічного – і збагнеш, що животієш. І тоді прокидається жага до життя і боязнь смерті. Але ти всього лиш животієш, ти ще не величний, ти ще не переміг себе – чого тобі боятися? Минеш і ти, та й буде з тебе, чого чіплятися за жалюгідне існування? Твори світ, і тоді пам’ять про тебе зостанеться. Адже люди створені допомагати одне одному.
А живемо ми дійсно заради смерті. Усі ми народжені, щоб продовжити на Землі життя. Лише сім’я і її цінності дають сенс життю. Тому любов і щастя – то найграндіозніша в житті радість серця, що дає тобі право продовжити себе.
МАРІЯ ІЛЬЇНА
Відповідь від: 24 Грудня 2012, 15:00:32
В пошуках істини
Posted on 7 November 2011 by human
Життя довге… достатньо довге, щоб зрозуміти, для чого ти прийшов у цей світ. Не вичитати, запозичити, почути, а саме зрозуміти, дійти, самостійно усвідомити, осягнути своє призначення. Бо без самоусвідомлення свої місії, її виконання вже принука, а це наштовхує на пошук шляхів відворотності, меншого опору. Тільки самоусвідомлене поняття є істиною, підмурком, основою, лише з ним життя набуває змісту. Не треба розмінюватися на дріб’язковість є головне, те для чого ти прийшов у цей світ. Людина народжується з цим відчуттям, своєї відповідальності за дароване їй життя, воно закладається в ній разом з тілом, душею і розумом. Людина – мисляча істота, нам даровано розум з тим, щоб ми творили і удосконалювали самих себе, а разом з тим і світ довкола нас. Людина не лише продукт, а й інструмент еволюції. При цьому, не тупий механічний виконавець, а співавтор, будівничий, творець.
Життя це відповідальність, служіння, виконання свого обов’язку перед минувшими і прийдешніми поколіннями. Ми, нині живучі, лише частинка, ланочка безперервного самовдосконалюючогося ланцюжка, назва якому – життя. За ті роки, що нам відміряно необхідно стати кращим: розумнішим, добрішим, морально і духовно вищим від сірої буденності, подарувати світу частину себе і взяти від світу те прекрасне і вічне чого не достає тобі. А з тим,- піти в інший вимір, в інший світ, на інший рівень. Бажано вищий, та те вже залежить від тебе самого. Дуже вже багато перешкод і спокус. Дуже багато в цьому житті людей не здатних до виконання своєї місії, які нівечать в собі і в оточуючих свою Божественну суть, спотворюють уявлення про своє призначення, спокушаючись на дріб’язкове і скороминуще, на матеріальне, як їм здається, звеличення над іншими. Це забирає час, відволікає від правильного шляху і врешті решт веде до деградації, загибелі. Інколи навіть до самогубства. Людина добровільно йде з життя так і не пізнавши його суті, дійшовши тупика в спілкуванні не тільки з далекими і чужими, а й своїми, рідними і близькими, бо блиск коштовностей ніколи не замінить скромний цвіт душевного тепла і людської любові. Страшний шлях і страшна доля…
Маємо розуміти, що все надлишкове віддаляє нас від виконання нашої місії позбавляє нас мислення, замуровує душу, відгороджує її від прямого спілкування з Творцем. Розкіш не сприяє духовним пошукам, а значить звужує життєве коло. Багатство, така ж проблема, як і безліч інших і її необхідно вирішувати задля власного становлення і вдосконалення. Розрішити її легко, як будь яку іншу. Достатньо лише зрозуміти, що багатство дарується не задля власної втіхи, а для допомоги ближньому.
Бідність і злидарство інша сторона тієї ж проблеми, вони також перешкоджають моральному і духовному становленню, а значить і проникненню в смисл свого життя. Нажаль, не кожен знаходить в собі сили й бажання для гідного життя. Якщо такого бажання не має, можна лише співчувати загубленій душі, якщо ж людина не має фізичних можливостей для повноцінного життя, ну, що ж, це лише додаткове поле діяльності для інших. Для тих, для кого пошуки суті власного життя не зводяться до пустих розмов, диспутів, віртуальних шукань і самовдосконалень, а наповнені реальною роботою над собою.
Ми всі – єдине ціле. Ми залежні від суспільної моралі, звичок і традицій, писаних і неписаних законів, навіть від людської неслави і поговору, але всі ми народжуємося вільними, вільними творити це суспільство власним прикладом, власним життям. Своєю волею, своїм розумінням нашого призначення розминати існуюче буття як пластилін, наповнювати його своїм теплом, зігрівати своїми душами і руками і творити з нього світ гідний людського життя.
Олесь Діброва
Відповідь від: 24 Грудня 2012, 15:02:23
Людина у пошуках смислу. Ода радості
“Усі ми, кажу ще раз, поспішаємо до радості, але як домогтись її, великої, неперехідної, – не знаємо… Думай, отже, про те, що найцінніший плід мудрості – постійна радість”.
Сенека
“Я правий у своєму бунті, і я буду крок за кроком йти до радості, цієї вічної мандрівниці на землі”
А. Камю
Ми пізнаємо світ подібно до того, як дитина відкриває новорічні подарунки. Зриваючи яскраві обгортки, витягаємо пакунок один за одним – любов, свобода, праця, мудрість, багатство – все сяє новизною і таємничою звабливістю. Та награвшись подарунками вдосталь, ми закидаємо їх у найдальший куток, спостерігаючи за горою пустих коробок, яка височіє посеред кімнати. Любов розбивається об скелі пристрасті та егоїзму, свобода набуває значення самотності, мудрість не здатна позбавитися недосконалості, багатство породжує невситиму жагу та заохочує брехню. Так, ті речі, які обіцяли щастя, стають нестерпним нагадуванням про нездійсненні надії.
Так чи інакше, кожна людина стоїть на роздоріжжі перед вибором – визнати, що світ абсурдний і всі його натяки на смисл – ілюзія, або ж віднайти смисл у кожному запахові, кольорі, звуці, думці, супутникові, які зустрічаються на життєвому шляху. Так ми стаємо нігілістами, або ж поволі вчимося радіти космічній грі обставин і постатей, причин і наслідків, подій і химер розуму.
Справжня радість – тривка, вона близька до умиротворення та спокою, це та радість, яку можна вгадати у посмішці Будди. Вона народжується у глибині відкритого серця і світлого розуму. Пошук радості починається з простих речей – вміння бачити промінь сонця на засніженому підвіконні, шум вітру посеред пшеничного поля, здатність знаходити мудрість у словах першого зустрічного, у скавулінні собаки, у вечірній втомі, а найважливіше – у розумінні неосяжної єдності світу. За висловлюванням Хорхе Луїса Борхеса “якби ми могли зрозуміти бодай одну квітку, ми знали б, хто ми такі і яким є світ”.
З усвідомленням того, що навколишній світ – це дзеркало усіх можливих варіантів існування, з’являється відчуття, що ми завжди перебуваємо у себе вдома, просто випадково забули про це. За таких умов кожна дія набуває особливого значення, адже нею можна вплинути на цілий світ. Подібно до того, як натискаючи на пусковий механізм бомби, можна руйнувати міста, так і посадивши одне дерево – виростити цілий ліс.
Зірки, які з однаковим захопленням спостерігав Фалес та Іммануїл Кант, квантова механіка Альберта Енштейна, “Чарівна Флейта” Вольфанга Амадея Моцарта, будова ока, якою захоплювався Чарльз Дарвін – не випадкові. І хоч Всесвіт як лабіринт, задуманий Богом – неможливо розгадати до кінця, повсюдно у ньому хтось лишив сліди смислу, по яких можна дійти до справжньої радості.
Ізабель Фауст
Автор
Тема: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ. (Прочитано 32502 раз)