На фото жінки з околиць Смокі Лейк, Альберта, Канада. 1925 р. ( Власність провінційного архіву Альберти)Ustia Stefanchuk
Студентом мій чоловік винаймав помешкання в старшої пані, чиї батьки приїхали з Буковини. Та пані розповідала йому різні історії з життя своїх батьків і ділилася споминами про їх перші роки в Канаді.
Ще вона робила найсмачніші пироги з маслом і шкварками, які готувала в старому пєці, збудованому її мужем.
Пані-господиня розповідала, що коли її родичі приїхали до Едмонтону (а це були 1920- ті рр.), то мали з собою одежу зі Старого краю, таку простішу, на щодень і красиве, багато вдекороване вбрання, яке носилося на свята. Увесь той одяг був саморобний. Від обробки льону і конопель до ткання, до вибілювання, до кольорування ниток, і аж до вишиття.
Так от, мама оповідачки в перший же рік намагалася позбутися усього вишитого, народного одягу. Те, що вдалося - вона виміняла на виставці на Клондайк Дей ( таке велике святкування з атракціонами, розвагами, базаром), продала, а решту пустила на "стирки" ( ганчірки). Вона пояснювала, що причиною було бажання виглядати як всі, не виділятися, злитися з людьми в крамній одежі, яка вважалася панською, цивілізованою, напротивагу "мотлоху" , привезеному з дому, який був приводом цькування і тицяння пальцями. Так з 10 з лишком сорочок, які родина привезла до Канади залишилася лише одна (яку вона подарувала М., до речі) А були ж ще обгортки, і крайки, і кожухи, як належить заможній родині з Кіцманщини чи Заставни.
Я до чого це все, до того, що інколи, коли подумаю, скільки української автентики було знищено в Україні і поза її межами, скільки зразків безповоротно втрачено, відповідно, скільки ми не знаємо про крої, стіби, про взори і кольористику нашої народної ноші - стає дуже сумно. Радянська влада створила штучний конструкт "украиночки-хохлушки" в кокошникоподібному вінку і стилізованому костюмі в кращих традиціях УРСР і це на десятиліття затерло уявлення про автентичне, про справжнє, про цінність того правдивого.
Мабуть, саме тому сьогодні все так, як є, в сенсі ( не) розуміння і ( не) пошани до своєї культури. Бо розуміння того справжнього, правдивої традиції так і не відродилося в широкому сенсі. Натомість, навіть освічені, здавалося б, люди, не бачать нічого такого в нищенні тих залишків, які якимось дивом дійшли до наших часів. А дійшли дійсно лише крихти, які ми продовжуємо нищити, різати, перешивати. Якась пошесть з тими покромсаними сорочками і нема на то ради.
Думаю про це багато, коротше, читаю недолугі аргументи людей, які цим промишляють, які купують спотворені чиєюсь хфантазією речі, що в минулому житті були унікальними сорочками, рушниками, а в майбутньому просто підуть в смітник.
Чесно, постійно маю оце відчуття, як залишки моєї, і так нефартової, культури вислизають крізь пальці і я ні чорта не можу з цим зробити. Залишається дивитися на старі фото і уявляти.