Сотий раз про ОУН-УПА…
Не тому що надоїло слухати брехню(для цього по іншому писати треба), а тому що не чують правди ті, кому по крові належить її чути…
В чому ж різниця Повстанської армії від бандитизму в якому звинувачують їх окупанти і їх «папуги». Бандитизм в усіх державних устроях є бандитизм, не залежно який цей лад. І відповідно має ознаки які його характеризують в усіх цих режимах. Так що ж це таке той бандитизм- це, де мета є збагачення за чужий рахунок, це маскування під не порушників закону, і засоби досягнення мети, що завдають шкоди іншим особам. Отже бандитам всерівно яка Держава, вони признаватимуться у вірності будь-якій, тільки щоб справляти враження добропорядних громадян. Шкоду заподіюють тим кому можуть-слабшим, а перед сильнішими присмикаються і залагоджують справи хабарами. Засоби вибирають такі, щоб не знищити ворога, а залякати та експлуатувати.
Усього цього навіть близько нема в УПА :
Починаючи від святої віри в Ідею Незалежної України! Та Готовність іти на смерть за нагороду-чисту совість та Славу Героїв України!
Закінчуючи засобами досягнення цілі-це знищення Ворога України та звільнення українського народу від ярма, незважаючи на силу ворога(ОУН-УПА боролись з усіма москалями, німцями, поляками, чехами, словаками)!
Це все кардинально відрізняється від ознак того ярлика, що чужинці намагаються навішати на образ вояка ОУН-УПА.
Частково розуміючи, що тільки таким способом, дискредитувати діяльність ОУН-УПА повністю не вдасться, активно пропагандувалась причетність до злочинів, які були скоєні іншими чи викручували дійсність. Для комуністіків брехня, сказана задля світлого майбутнього, була кращою за правду, от і не гребували застосовувати цю тезу. Наслідки цієї облуди дають про себе знати й досі.
Та чи ж годиться жити з постійним відчуттям, що не знаємо правди про своє минуле?
Хіба ж добре виглядатиме, як спитають а хто такі вояки ОУН-УПА, а Ви, крім комуністично-російської інформації не знатимете, що відповісти, але відчуватимете, що є інша думка, тих хто знає..? Чому ж самим, своїм розумом, не дослідити це питання і не зробити своїх, а не розжованих і зарекламованих висновків..?
Адже, про можливість і бажання українців мати свою власну Державу інші країни, у відносно недалекий період історії від часу 2-ої Світової, взнали саме від Ідеології бійців ОУН-УПА. Звідси і формувались уявлення про існування на карті Землі такого народу, як українці зі своєю мовою і культурою. Тому від ставлення офіційної влади України до таких людей залежить імідж Держави і нікуди від цього не дітись.
Коли ж державні структури, відкрито чи приховано нехтують пам’яттю Героїв України, значить є всі підозри вважати, що вони в своїй діяльності керуються цінностями, які є чужими українському.
Від спроб, дискредитувати, викликати несправедливу ненависть чи привести до забуття подвигів вояків ОУН-УПА , неодмінно постраждає і понизиться рівень Української культури. Станеться це тому, що діяльність УПА несла в собі значну частину українських традицій. Завдяки ОУН-УПА вдалось зберегти надію на відродження давніх українських свят, мови, української церкви,… Спробуйте-но вирвати з Кобзаря всі твори присвячені подвигам козаків, які містять в собі антипольський, антиєврейський чи антиросійський зміст… Що ж залишиться? Історія є така як є, хтось на когось нападав, хтось захищався…, різне було. Та своїх забувати не годиться, а тим більше міряти мірками теперішнього часу, але оцінку треба давати з розумінням подій того часу.
Соціальні умови в яких опинились Ветерани УПА є жахливими. Очевидно що теперішніх пенсій та регіональних пільг не досить для лікування всіх ран та наслідків тяжкої боротьби з безжальними системами: німецьким і радянським фашизмами.
Та ще більш дратує несправедливість: Ветерани ОУН-УПА чесно виконали свій обов’язок перед Батьківщиною, захищали її, втративши все, а шана їх вбивцям і катам та запроданцям, що здавали своїх задля вигод від окупантської влади…
Чи не єдина справжня підтримка для колишніх вояків ОУН-УПА, що пройшли майже всі кола земного пекла-це родичі і друзі. Та незважаючи на всі проблеми, ці люди не ламаються і не зломляться ніколи-така вже їх доля. Віра в Незалежну Україну в колишніх вояків ОУН-УПА не пошатнулась навіть тоді, коли за назвою така(Незалежна Україна) не признала їх. А гордості їм, за покладенні ними і їх товаришами життя, додає, хіба що невмируща пам'ять людей в тих областях України, де вони боролись за Вільну Велику Україну.
Для мене особисто, справи національної гордості є вищими за будь-які економічні вигоди. Тому і не сприймаю другоплановості проблеми з надання гідного статусу Ветеранам Української Повстанської Армії. Думаю, це не просто справа честі для патріотів, а й необхідність віддати справедливу шану Борцям за Незалежність України. Хтось може і скаже, що краще зараз турбуватись за економіку, а ще хтось скаже, що давайте просто забудем. Але це для інших, тому то вони й інші, всі однакової думки не можуть бути. Ці інші не повертаються з еміграції при можливості, але як вже казав-це інші…
Тільки правда і спільна мораль, при оцінці того чи іншого явища, здатні побудувати мости між так званою лінією поділу України на українську та колишню радянську. Особливо це актуально і гостро в питанні відношення до ОУН-УПА.
То ж, не варто забувати своє правдиве минуле в угоду сьогоднішнім обіцяльникам щастя. ОУН-УПА -це Славна сторінка нашого минулого і забути про це ми не маємо права.
Звісно, це не все, що хотів сказати, але думаю й цього досить, щоб розбудити інтерес до ОУН-УПА в плані визначення правдивої оцінки цього Повстанського Руху.
Пильнуймо нашої пам’яті українці!
Героям Слава!
Відповідь від: 20 Липня 2007, 09:31:20
То на жаль не янаписав, але гарно написано
Відповідь від: 20 Липня 2007, 09:32:01
А тепер ще від очевидців
Це розповідь людини яка бачила і німців і червоних і Упівців
народився 8 липня 1934 року. Батьки мої були націоналістами. Батько співав у церковному хорі. Мати була господиня дому. Працювала на сільському господарстві. Так як ми були одноосібне господарство, то вже мама працювала вдома. Нас було п’ятеро дітей, Старше сестра була з 30 року. Друга сестра була з 31, я з 34. Одна сестра з 40 року одна з 44.
— Яка влада була коли ви народилсь
— То була польська влада. Над бідним селянином ніхто тоді пощади не мав. Яка би то влада не була, чи то польська чи німецька чи австрійська, то все була не своя нація, і все воно було пригноблене. Взяти хоч би і німецьку владу, я пам’ятаю вже трохи, так запам’ятав. Доброго не було нічого, хоч дехто говорить, що німці були дуже справедливі. То шо були справедливі, то я на ім. Переконання так не маю, а щодо дисципліни, то була дуже строга. І вони пощади над людьми не мали. Пам’ятаю як забирали людей в Німеччину на роботу. Також одного чоловіка тут в селі застрілили, щоб його не забрали на роботу. Поставки, які треба здати державі. Все мусив здати до грама. Від корови молоко мусив здати повністю, який там був встановлений ліміт. Так само курка яйце знесла. І то все треба було здати, бо то було треба для держави.
— Вже в час війни з церкви забрали послідні дзвони. В церкві було три дзвони таких великих, що дзвонили кожної неділі до церкви. І ті дзвони вони забрали, два великих вони забрали, а один маленький оставили. І так той маленький по сьогоднішній день у церкві лишився. Переплавили на зброю. То не тільки було в нашій місцевості, то було таке всюди — по всій Україні так заплановано, що ті дзвони забирали.
— Як німців зустрічали
— Зустрічали і хлібом і сіллю. А потім що вони доброго зробили, проголосили, що то буде самостійна Україна, а вони тоді уряд тої самостійної України заарештували і всьо по вашій самостійній України. Тепер кажуть ми керуєм — Гітлер, а не українці.
— Чим не задовольняла німецька влада
— Незадовільняла тим шо вони над людьми пощади не мали, не вважали людину за людину. Шо воно є раб, що воно не хлібороб, що воно свій хліб не вирощує і він тої людини не оцінював. Він знав шо ви маєте йому здати. Як не здали м”яса — пішли до стайні забрали корову. Забрали у вас зерно все, як ви не здали там якогось налогу, прийшли забрали все шо було в коморі — вас лишили голодних, не дивились, що може діти є в хаті і їсти хочуть. Вони після того, як пішли лишили голод великий, тому що все зерно здали, стільки, стільки зерна здали їм ще набавку добавили і лищили людей голодних. Скінчилась війна, а люди хліба не мають, не мають з чого жити.
— Чи були люди з вашого села на примусових роботах у Німеччині
— Було дуже багато людей від нас на примусових роботах. Де вони зараз я не знаю, вони так поїхали на ті примусові роботи, після того не знаю, де вони й ділись.
— Чи боролися ви з німцями?
— За одного свого солдата зводили з цілого села людей і рахували 1,2,3,4,5,6,7,8,9. десятий розстріляний. І Так дальше і так дальше. Через то боялися їх вбивати. Люди так самі себе захищали. Було таке за большовецької комуни. Ходили під марку воїнів УПА більшовицькі агенти. Були вони зібрані як воїни УПА в формі, шапки з тризубами, ходили по селах. Найшли собі якогось чоловіка взяли його повісили, там якусь учительку то саме, бо казали, що вона комсомолка. Пішли в одно село, і ще дальше і дальше по-звірському зробили розправу. А зараз вони все перкатують, що то робили бандерівці, а то були не бандерівці. Бандерівці такого не робили, такої звірської розправи. А то зараз є чим нам очі клювати , що то ми западники такі бандерівці, що ми таку погану розправу робили, а то всьо брехня.
— В сусідньому селі був хутір, там також Сталін був наказ здав, щоб ті всі хутора знести, бо там бандерівців виховують. Зайшли ті самі агенти більшовицькі перебрані у форму бандерівців і двох чоловіків повісили, а люди стали Гей-гей, не знали шо то більшовицькі агенти, та кажуть шо партизани воїни Упа таке з людьми могли зробити. Аж пізніше дізналися, що то не бандерівці були, а були більшовицькі кати такі прокляті.
— Більшовики
— Прийшли вони в село, зразу почали людей забирати в армію. Прислали, скажімо на мою адресу, а щоб не йти в армію, я сховався. Десь чи в сараї, чи в сусідів. Вони прийшли на подвір’я, запалили хату запалили стайню. Були люди такі шо кажуть спаліть хату, лишаться маленькі діти, де будуть діти сидіти, то збирався і пішов на фронт. А із фронту не вернувся.
— Страшний режим був. Люди по селах казали, чи ми ще дочекаємося такого часу щоб ми спокійно могли собі прожити, щоб над нами ніхто не панував, щоб ми були незалежні. То страшне було. От вечором смеркалося, і не мали права з хати вийти, бо попід вікнами ходили. Мали оті білі халати – то по зимі було – мали ті халати і ходили попід вікнами. Де ні будь по дорозі зустріли, а чого ти ходиш по вулиці, а ну в гарнізон і там добре випили, а ні то в район і таке було виховання молоді. І наша молодь зараз виростає і воно. Колись було українські народні пісні співали, аж вуха боліли від того співу і тої радості, яка радість була, а пішли такі більшовики, все замовкло ніхто не вийде ні колядувати, ні гаївки. От навіть таке було. Під церкву в нас у 18 році забили січового стрільця його там похоронили, кожний рік на свята там збирається молодь і священики, службу правлять біля тієї могили. А прийшла радянська влада всьо хрест з тої могили скинули і ніхто не мав права стати, заспівати тебе забрали в район, тобі пришили політику, що ти там робиш біля тої могили.
— Сибір.
— Було тут в сусідстві я знаю, сина вбили, другого сина заарештували в тюрму посадили, вивезли десь в Сибіру лишилося двоє стареньких людей. Приїхали вночі їх вивозити в Сибір. Зайшли до хати ану збирайтесь. Двоє стареньких, жінка то вчула впала і померла. Старий дід лишився, але його вже не брали нікуди.
— Чому
— Тому що бандерівська родина, що син загинув в банді, а другий син за банду в тюрмі сидить, от і все бандерівська родина. Отакі були строгі
— Ви говорили, що ваш батько націоналіст, що ви маєте на увазі.
— Націоналіст того що він боровся за свою націю. Були колись всякі такі гурти, то читали всякі лекції, пропаганду вели, щоб за Україну боролись, були і ті що проти, то їх називали каменярі, а така дула організація УНДО Українська народна демократія. То батько був в тій організації.
— ЩО були за часи, коли діяла сотня “Полтавці”
— То був рік 44. як тільки вони прийшли в село, люди побачили, що то прийшли не визволителі, а гнобителі. Вони почали людей вбивати і люди подивились, що то не є визволителі, а розбійники і кати. Чоловік старий за паші в поле, а вони прийшли, він їх побачив і звернув в другу сторону від них тікати, вони стріляти, він не хоче стати, вони застрелили коня, він скочив з воза і його забили, він впав в кукурудзу і переказали додому до жінки, якісь люди по сторонні шо коня забили, а чоловік не знає де. Аж через 2 неділі чоловіка знайшли в кукурудзі. Отаке двірське було відношення. Колективізація була в нас. Ну також то добровільна організація. Старий чоловік тож втікав з хати щоб не дати заяви до колгоспу, забили застрілили чоловіка. Отака добровільна організація – колгосп.
— Чого не хотіли в колгосп
— Хотіли вільно на своїй земля працювати, бо люди з давніх-давен працювали на землі. Бо то його була земля. Він її обробляв і вона його годувала. А ви подивіться зараз скільки землі стоїть пусто і хто до того довів більшовик. Були в селі господарі були в селі мали і сіялки і молотарки і сівалки річні, а вони то вйо обробляли, як могли так і обробляли, були багаті люди помогли тим бідним. А прийшли більшовики, ту всю техніку. А зараз нічого нема. Один комбайн і шоб поле зорати треба купу грошей дати, а хто до того довів комуна більшовики. А скільки людей на роботи виїхало, а що ж вони на роботи виїхали, колись була велика сім’я, було кому ту землю обробляти і працювали на своїй землі, а шо зараз нашим людям їхати хто-зна куда у світа і наймитувати, бо він в своїм селі не має з чого вижити. Чоловік поїхав туди, жінка туди, от сім’я і розпалася, діти лишилися самі, діти пішли не знає куди.
— Скільки людей жило у 44 році
— Я знаю, що було 450 хат, а скільки людей було то я вам не скажу. Кілька тисяч.
— Ск людей з села пішли воювати проти більшовиків.
— Були загони такі що йшли не тільки в своїм селі воювали, була друга самооборона села. То були старші чоловіки, то своє село охороняли, Було приїдуть більшовики, трупів наложуть, живих заберить декілька чоловік, везуть до району. а там коло ліса самооборона чекає, перестріляє трохи, то вже вони казали. Що тут бандерівці воюють.
— Де брали зброю
— Де могли, там десь побили більшовиків. Там ще якось .і так діставали
— Нащої молоді багато попсута. Вони ні пісні української не знають, ні вірша не знають. Вони школу закінчили і ніхто не знає, що то за держава Україна.
Відповідь від: 20 Липня 2007, 09:32:57
— Про Батурина
— Ваш земляк – покійний Амброс, він називався Амброс. А псевдо був Батурин. Йому таке званіє присвоїли в УПА. Сам Батурин як появився у нас. В 44-му році прийшли більшовики до нас. Тато не йшов на фронт викопав країв ку, тато, брат татів, ще тут сусід і там була вище сусідня хата. Одна однісінька хата так стояла. Там не убло ніякої господарки троє дітей було і в тій хаті викопали краївку. Від тої хати зробили тунель до нас на подвір”я. Від нашого будинку зробили захід, вони від нас заходили, ішли до тої хати і там ночували. І пам”ятаю одної пізньої ночі 44 року наш односельчанин прийшов на подвір”я. Каже треба двох чоловік переночувати. Двох воїнів УПА. Про них навіть не було мови що казати. Я не переночую, чи щось таке. Бо то були наші найдорожчі люди. Вони нас обороняли, такого не могло буть щоб ми могли їм щось зборонити. Пустили їх до криївки, вони переночували, помилися, поїли і так вони в нас були 2 тижня. Потім один відійшов, а другий залишився. Той другий що залишився, вже з татом розмову вів. І признався, що сам родом з Полтави, з 19 року, 40 року пішов в радянську армію, як допризовник. Після того в 44 році він вже був воїн УПА. Як першов в Васючин, я не скажу бо він не хотів того казати. Він у нас довгий час перебував. Прийшли різдвяні свята. Збирається він десь іде в село. Тато питається а куди ви йдете, я хочу щоб ви з нами сіли до святої вечері. Він каже я йду, бо мене визивають, Тато каже постарайтесь, прийти скорше, бо ми хочем з вами разом сісти до святої вечері. Він пішов і прийшов приніс маленький калачик, там якесь печиво. То мені подарували з братства УПА, бо я не маю близьких, то мені такий подарок дали. Сідаємо за стіл вечеряти, нас п”ятеро дітей, тато з мамою, то вже було семеро, татів брат і троє дітей, то ще п”ятеро, бабусі ну і сам Амброс, товже нас 14-ро, вже радість в хаті велика. Тато поблагословив і каже до нього, дай боже, щоб ви дочекались на наст. Рік разом зі своїми родичами. Святкувати. Він відповів дай боже і в нього покотилися сльози з очей, і може він собі думав, що також його батько сів до святої вечері, а сина нема. Так товьо перейшо, а колись прийшов лист на нашу адресу. Тато дивитися, що з Полтави, то мабуть тому воїнові. Тато дав йому. Та він каже та то мій лист. За якийсь час приходе лист з Франківська. Його тата брат того часу робив в Франківську в органах КГБ і видно тато написав до брата., що син в УПА. І видно дав адресу. Він прочитав. Той лист і дає татові читати. І каже читайте, що мені рекомендують, щоб я зрадив Україну, бо я загину. То йому написав, Амброзя, жалко мені тебе, бо ти згинеш, а шоб ти не загинув. Я приїду тебе втехаря заберу та ти живий останешся. Той прочитав і каже хоче щоб я зрадив Україну, бо я загину. Хай я сьогодні загину. А України не храджу. Я посвятив життя для неї і я для неї життя віддам. Я коли йшов а вармію, мене батько проводжав і сказав, знай сину, що ти йдеш в армію українцемі він каже я свого закону своєї присяги не зломлю і не здамся нікому і хай я загину, та загину українцем. Так він бідней весь час мав з татом переговори, і все казав, просіть бога, моліться, щоб за нами не запанувала та проклята комуна. Бо я бачив на свої очі, як мати свою дитину їла. То був 33 рік, голодовий рік і він то бачив. І він то все розказував. Так він тут бідний з нами тут цілий час був все ходив на бойові заняття, де би він не пішов, а все вертався. Казав, що мені ваша хата наймиліша і найбезпечніша . каже як я буду живий, то ви будете в мене найдорожчі люди. І все він про нас пам”ятав і аж прийшла весна 46 року. Ми собі в лісі зробили країв ку, ходитли в ліс там ховалися. Вже прийшло була велика п”ятниця перед Паскою. 16 квітня 46 року люди йшли до церкви, а тут був у сусідстві гарнізон і бачимо, що пішли більшовики в гарнізон а там чуємо у лісі зриви гранат. Ми подумали. Що то щось недобре, а вже після обіду дивимося привезли трупів. На подвір”ї там їх скинули, там вони пролежали цілу ніч, а на другий день їх повезли у ліс хоронити. Їх завезли в ліс взяли з села трьох чоловіків. Брат поїхав разом з ними. Там м викопали могилу, постелили соломи на дно, ще була шенель, що покійний амброс все з нею ходив. Один чоловік скочив в яму, а ті двоє подавали тих трупів до середини. Щоб не кидати як солому. Каже большевик, чого держиш бандита, борсай його как собаку, а другий каже, хай хоронять, як знають, вони теж люди були, і вони їх вложили як треба всіх п”ятоьх волоків куском шинелі закрили їм очі, закрили землею, все так як треба. НА слідуючийдень в неділю рано ми збираємося до церкви, паску святити приходять більшовики і заходять в хапту і питають тут Панько Гнип живе Тато каже так збирайся з нами в гарнізон. Чого провірим документа Тато дивиться, що то біда буде перебирається в робочий костюм. Іде в гарнізон, заходе на подвір”я, а той зрадний що їх зрадив. Вже був в гарнізоні і часовий покликав Іван, той псевдо був Дуб з Рівненської області Іван вийшов подивився на тата та махнув головою, тата повели закрили. А він тат через то, що він не раз з покійним Батурином до нас на подвір”я приходив. Яка страшна людина. Колись може і той Батурин йому. Кусок хліба дав, може він його від смерти хоронив, а він його продав. Тата закрили до темниці. Ми вийшли з церкви, і пішла мам до гарнізону і просить пустіть чоловіка, а вони зараз пустимо . І вишов тато на дорогу і кажуть тато йде додому. Та ще повиходили такі що той Іван продав їх і поставали збоку часові провадять їх в район тато йде поза ворота. Ми стоїмо і плачимо. Тато свою хату минає а мита його схватила і кричить синочку куди ж ти йдеш, а часовий як підскочив, і бабусю ту стареньку в голову вдарив кров їй залляла впала в рів. Тато каже я хотів вискочить та на нього накинутися, та зразу б застрелили. Стерпів. Так тата повели до району. Каже зайшли в Букачивці, заходимо на територію району, а там по двох бока діти ленінці юні і кричать Христос воскрес бандити і камінням в нас кидають. Тай так і пройшли центром, а там завели до тюрми і так скнчився Великдень. Так ті повстанці і пролежали в лісі до 91 року.
— Як у батька доля склалася.
— Випустили аж майже рік сидів. Відкладалось. Вони щось мали на нашу сім”ю. І голова сільради був приятель і розказували все розпитували за тата. І голова казав вважайте чи вас не вивезуть в Сибір. Дома тільки одна мама ночувала а ми діти по сусудіах, як тьі наймети ходили по сусідах.
— Ким батько потім робив.
— В сільському господарстві. Колгоспи запанували в 50 4 роки був одноосібником, а потім вступив в колгосп. За ті події більше не згадували. Тойзрадникщо тоді продав повстанців пішов з ними на сус хутів ще в одну краївка видав там 2 чоловік вони кинул гранати що вони повискакували і його зранили і він себе розірв гранатою, а другого забили гранатою.
— Батурин керував тут сотнею?
— Сотня Полтавці.
— Чим займались
— Проти більшовицької окупації сильну боротьбу вели він був в таком настрої він був таким націоналістом. То з батькової крові вийшло .така укр. Кров була. Все після то як ми їх пере захоронили, я хотів написати письмо в Полтаву, що у нас тут він заборонений. Голові ОДА а відповіді не дістав, аж потім найшов адрес Миколи Кульчинського я написав до нього про ту всю подію і він також укр.. людина і зразу про то відізвався і відповідь прийшла. Каже я проводив 4 Універсал НРУ. Ми би хотіли приїзати і подивитися чи то в дійсності і чи ви нас приймете. Я його написав що ми з великою радістю вас приймаємо приїжджайте і правда що на Великдень прийали і подивилися, і всьо як треба. Я сходив до священника. Кажу приїхали з Полтави гості на могилу свого земляка подивитися. Я би вас просив щоб ви після відправи взяли процесію і з людьми пішли на цвинтар і відчитали молитву за упокій так і було . всі пішли разом читали молитву на могилі воїнів після того виступили голова сільради директор школи і Женя Ваш виступив тоже все розказували і на тім закінчили.
— Чия ініц пере захоронення. В 93 році
— Коли розпався союз організували НРУ. Ці всі хлопці сказали, що в нас є похоронені в лісі аони УПА щоби їх пере захоронити на цвинтарі ми розшукали то місце і звідти забрали на сільський цвинтар . був великий здивг народу. То були з Львівської терноп і Івано-Фр. Була сила народа.
— УПА Воювали і проти німців і про ти рад Хто був краще
— Ніхто нам добра не пиніс ні нім ні більшов. Нема кахати що ті були ангели а ті чорти, як ті гнобили і знущалися так само ті.
— Про дітей Миколаєва
— Розпався союз тоді все казали, що западники погані, але їхали наші хор збирався в схід і запросили дітей. До нас на свята. Приїхали діти на свято паски. В суботу приїхали а вже про то повідомили школи скільки їх буде і діти як хотіли собі дітей з Миколаєва забрати додому і тоді ті діти прийшли чекати на своїх гостей. Забрали в неділю рано паски святили діти сві прийшли подивилися. ТО цікаво подивитися. Тоді діти вечором пішли до клубу. Там якийсь кон3ерт поставили порозходилися. Н другий день пішли знов до церкви, на другий день побавились. Третій день збираються від’їжджати. Прийшли до церкви. І священик всім дітям заспівав многая літа подякував за то що приїхали .всім дітям роздав образки. І діти з церкви пішли на шкільне подвір’я там де їх має автобус їх забирати.
— Який зовні бав Батурин
— Високого рості чорнявий волос хвилястий все така ямочка.
— Людські якості.
— Людина убв дуже розумна така вічлива. Він з нами разом в хаті жив. Він з нами разом. Він не казав. Яне буду їсти чого діти їлять, культурно вихаваний.
— Одіичів бачили.
— Після смеріт ми вже відповіді з дому його не мали нічякої. Чи може де той зрадник дав адрес звідки він походив. Чи може родичів в Сибір вивезли.
— Він мені був як рідний тао не раз зброю приходив до хати рано. З криївки виходив. Лише зброю там. Треба йому ану Міську принеси мені автомат. Я дитина мені цікаво як щур на шию заселив і вже що автоматом іду. Ще був той другий воїн у нього був карабін. Треба було зброю принести я пішов по ту зброю автомат поставив на груди. А карабін злапав за ствол і тягну. Та вже виліз на верх я їм зброю подав Батурин бере той карабін затор відкрив, а там в стволі патрон. Він до того, Ти воїн, хто тобі зброю дав в руки? Бач що ти міг зробити, хто патрон лишає Він його так чесав. Що аж страшно було .
— Коли стали офіційно членом УПА
— Я вступив в ту орг .як тільки вона появилась. Як тільки в нас є жінка, яка її зробила я сказав, що я в ту орг. Хочу. Вона мені мила до серця. Я його ношу і пишаюсь що я є укр.. В нас в тій орг. 22 чоловіка
— У 2000 році з2яв.
— Молодих нема. Тільки старші. Наша молодь виховується не так по українскьи а по комуністичному навіть тут воно привикло ленін всігда живо. А шоб взяло книжку почитало, а воно не хоче читати.
— Задоволен
— Я дуже тим задоволений. Я хотів би в той Україні пожити трошки може б яке добро для України зробив, вона того варта щоб ми укр. Були вільні самостійні і незалежні. Дивіться ск народу по світаз пропадає. Минувшого тижня була передача як коло Києва 8000 чоловік перезахоронювали там розказували що 37-41 люди були знищені Сталшіном їх було більше знищено то тілько останків 800 . а люди казали, що там була тюрма то там людей вбивали і кидали свиням на поживу. В озеро. Пімста за шо була нм народам за що наш нарід терпів такі страшні муки.
— Визнання
— Я вже на то негоден ливитися. Ті кати кажуть що тих воїнів Упа треба пообливати бензином. То позбиралися фашисти які з нашими людьми тортури робили. А вони кажуть що воїнів Упа треба палити. То кати. Їм не варто на світі жити. Не знаю як той Господь бог дивиться що на них не нашле страшну кару, щоб від них сліду не лишилось.
— Помирити можна
— В в нас нема кому їх мирити. В нас також є дві влади. Ми також бідні як ті сироти. Тим воїнам радянський їм всякі пільги пенсії, а той бідний чоловік . що сам собі зброю здобував по болотам лазив, і хліба куска не мав, а як його не признати за воїна України. Чому так має бути? Дай брже щоб воно відновилося щоб та Ур. Була дійсно як Укр. щоб на ній ніхто не панував
— А кулемета не тримаєте
— Кулемета не тримаю. Не маю нічого. Не міг я кулемета зберегти і дятати його я ще мадий я ще бідний бав. 10 років я мав, коли ті кати прийшли. Тато пішов. У барата те саме, а там земля город Мама не піде, бо не вміє , Стриєві жінка також я малий 10 років ходив кожен день в поле орати, а от боронувати я вже не міг ходити, бо то вже не годен був, а коні аткі що йшли і йшли, тато каже боронуєш сідай на коня і пішов.
Автор
Тема: Правда про ОУН-УПА (Прочитано 55715 раз)