Різне > Віра, релігія, філософія, світогляд
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
Alexander:
Сонечко,во то я розумію,а то стільки букв :)
Сонечко+:
Це щоб їх не забувати і тренувати швидкісне читання.
newroman:
2-га неділя по Пятидесятниці. Неділя Всіх Святих Землі Української.
Починаючи від св.рівнап. князя Володимира та Ольги.
Хоча цього свята в Греко-Католиків немає, а у москалів воно звучить всіх святих Росії.
Просто немаю можливості докладніше написати бо немаю ше інету. Може щось автор теми добавить.
Сонечко+:
Дякую за підказку і увагу. До вказаної Вами дати є ще інша. Щоб нікого не образити в церковному календарі є дві особливі неділі: 1-ша Неділя після Зелених свят Всіх Святих, а 2-га Всіх Святих, що в Землі українській прославились.
Поки що подаю проповідь духовенства Української Автокефалії (текст узято з їхнього сайту):
Дорогі Брати і Сестри! Минулої неділі наша Свята Православна Церква вшановувала Пресвяту Трійцю і Зіслання Святого Духа -Зелені Свята. Цс була пам`ять тієї великої хвилини, коли Третя Особа Святої Трійці – Дух Святий – зійшов на апостолів, відкрив їм очі на розуміння всієї науки Спасителя і дав відвагу проголошувати цю науку різними мовами для різних народів.
Перша численна громада, що пішла за голосом Божих слів за святим Петром, це були перші християни, що зазнали жорстокого переслідування від жидівської старшини. Вони, не дивлячись на всі перешкоди, прийняли християнство, і це був початок Христової Церкви. Цс така Христова Церква, до котрої належать не лише ті, що живуть, але й ті, що перебувають в небі, – всі Святі.
Своїм чесним і праведним життям вони заслужили на те, щоб у нинішню неділю ми їх згадували молитовне, щоб ми, до неба піднявши серця, молились: “Всі Святі, моліть Бога за нас грішних!”
Нинішня неділя – це неділя Святих апостолів, святителів, мучеників за правду Христову, преподобних і всіх праведних. Це-неділя тих, що були проповідниками й пастирями Христового стада, тих, що з побожністю і в покорі слухали науку Божу й жили за Христовими законами. Це – неділя мужів і жінок, старців і дітей, всіх їх згадуємо, всіх Святих Святої Вселенської Православної Церкви і всіх Святих Землі Української. Вони – наші заступники перед Господом, наші опікуни й небесні рятівники.
Вони знають про всі наші потреби і заступаються за нас перед Спасителем нашим Ісусом Христом. Багато цих Святих нам поіменно знані, але є й багато незнаних. Наприклад, в останніх двох світових війнах загинуло багато людей, чиїх імен ми не знаємо, так і зі Святими, чиїх імен Церква не знає… Тому нині воздаємо почесть всім знаним і незнаним героям Христа, знаним тільки Богові.
Постає питання: чи всі Святі заслужили звання героїв? Чи справді за життя довершили вони надзвичайні, геройські діла? Так! Вони цілком заслужили звання Божих героїв, бо Церква проголошує святими тільки тих, що дійсно відзначилися за життя незвичайними геройськими чеснотами чи ділами.
Для цього треба цілком побороти в собі всі пороки й лихі нахили, спокуси – треба, щоб душа взяла перевагу над тілом! “Побороти самого себе – цс значить здобути найбільшу перемогу!” Адже з природи людина звичайно є самолюбна, їй тяжко визнати свої хиби, які треба поборювати… Людина схильна бачити в собі все найкраще, але ж треба якраз знайти в собі всі хиби й докласти всіх зусиль, щоб побороти їх.
Треба завважити в собі особливо духа гордині, який є вроджений мало не в кожній людині. Треба побороти надмірну гордість і здобути чесноту покори! Так само треба знайти в собі духа незгоди й нахил до гніву. Треба той нахил перемогти й доконати чесноти лагідности. Далі – треба побороти духа сластолюбства, щоб вибороти чесноту милосердя. Такого геройства досягли всі праведники і святі угодники Божі.
Звичайні смертні не можуть усі стати такими досконалими. Але багато чого ми можемо й мусимо досягти. Ми можемо, во ім`я нашої незалежної Держави, відмовитись від багатьох наших грішних хиб, можемо побороти зайве сластолюбство й захланність, побороти дух незгоди, зм`якшити наш гнів, змінити його на любов і милосердя, щоб ми могли любов`ю і щедрістю допомогти нашому народові встояти в борні за самостійність і народне щастя. Берімо приклад із святих. Вони не всі були одразу святими.
Відомий на Заході Блаженний, а для католиків і святий Августин замолоду був великим грішником і довго боровся, поки зміг пізнати огидність і нечистоту своїх гріхів. Тяжкими зусиллями він поборов свої вади. Поки це сталося, грішний дух кидався, як зранений звір! Темний дух підшептував Августинові: “Ти не в силі цього доконати!” І часом Августин вагався, чи зможе він позбутися пристрастей… Але за хвилю він здригався і з подвійною силою гукав: “Я можу і мушу виправитись!” Він довго боровся сам із собою і таки переміг лихі нахили. Визнавець Христа є справжнім воїном, що завжди готовий до бою проти гріха.
Дорогі мої! Всі Святі – це ті, що невідступно визнавали Христа, за Нього постраждали і в більшості віддали за Нього життя. Це ті, що взяли свій хрест і несли його через ціле життя. Всі християнські країни мають своїх святих – має їх і наша Українська Церква – починаючи від рівноапостольного князя Володимира, що охрестив український нарід у Православну віру; Його Бабусю – Святу Ольгу, Святих праведників Бориса і Гліба, багато праведників чернецтва й аскетів, мучеників князя Михайла , боярина Федора, Афанасія Берестейського, Макарія Овруцького. Ще треба назвати святих, що трудилися для зростання християнства: Св. Дмитрія Ростовського, Феодосія Чернігівського, Йоасафа Білгородського, Святого Іова Почаївського – Заліза.
Багатьох ми маємо подвижників і оборонців Православія, фундаторів Церков і монастирів та шкіл в Україні, як Св. Федір Острозький, Св. Микола, князь Луцький та Свята Юліана Ольшанська – і багато інших.
Тож і ми, дорогі мої Брати і Сестри, якщо хочемо бути близько до Христа-Спасителя і всіх Святих Його, мусимо наслідувати їх у нашім щоденнім житті. Минулої неділі ви чули в проповідях, що Господь наш Ісус Христос зіслав Духа Святого на апостолів і на цілу Церкву, зіслав Свого оживляючого Духа і на нас, і на нашу святу Церкву, що в наші часи переживає труднощі відродження. Просімо ж Його, щоб провадив нас, як керманич нашої Церкви, і скерував на правильний шлях наше національне життя до тихого пристановища і святого спокою, якого нам так потрібно!
Оце свято, яке ми нині святкуємо на пошану всіх Святих на небі, нахиляє нас до єдности цілого народу, бо в Церкві Божій Святі не поділені на православних чи католиків, чи якогось іншого віровизнання, але всі вони однаково милі Господeві. Отож і ми, діти Божі, діти українського народу, мусимо єднатися і спільно служити Господеві в нашій Святій Церкві, церкві наших батьків і прадідів. Ми мусимо спільно служити нашій Матері-Україні!
Господи, ми віримо, що Твої пророки і для нас писали і нас закликали:
“Сім раз у день свою Батьківщину згадаймо, Сім раз у день до неї повертаймо, Сім раз у день за Неї небо благаймо, Бо тільки її майбуття Дасть нам справжнє життя.”
Боже, Боже, Тобі визнаємо, що свою Батьківщину любимо, шануємо, для неї все найкраще віддамо, на все наше життя!
Всі Святі Землі Української, моліть Бога за нас грішних, а найперше — за нашу любу Батьківщину і за спасіння душ наших!
Амінь.
Відповідь від: 09 Червня 2010, 20:23:28Друга неділя після Зелених свят присвячується Всім святим, що в землі українській прославились, всім тим від віку померлим, що своїм життям угодили Богові. Душі їхні перейшли до утіх Царства Небесного і в теперішній час своїми молитвами для нас випрошують Божу ласку.
Кожен народ має своїх видатних заслужених мужів, яким віддає пошану, ставить сучасним за приклад до наслідування. Кожному українцеві відомі такі імена як свята княгиня Ольга, св. кн. Володимир, Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Тарас Шевченко – це ті світочі святого і суспільно-політичного життя нашої держави, які залишили яскравий слід в історії нашої самобутності.
Велике число заслужених мужів має і наша Свята Православна Церква, до якої ті мужі трудились, жертвували своє майно, життя і працю. Численний ряд борців за Святу Церкву, великих подвижників, учителів, проповідників, мучеників, що своїм героїчним життям залишили іншим гідний приклад до наслідування. Їх так багато, що Свята Церква немає спроможності кожного зокрема згадати, тому що не всі їхні імена відомі. Саме в ці неділі ми віддаємо належну шану всім знаним і незнаним святим і заслуги знає тільки Бог.
Особливу уваги ми приділяємо святим, що вийшли з нашого народу або на нашій землі здобували честь і спасіння у Господі. Своїми рідними і близькими вони є тому, що подвигами своїми вони засвідчали, що український народ був і є здатний трудитися для Божої слави. Імена таких святих записані золотими літерами на небі і в історії нашого народу. Тому нашим прямим обов'язком є пишитися ними, їхні подвиги возвеличувати, їхні героїчні чесноти наслідувати…
Відповідь від: 09 Червня 2010, 20:32:06Коротка історія
Рішенням Синоду єпископів УГКЦ у четверту неділю після Зіслання Святого Духа відзначається празник Всіх Святих Українського Народу, яких є дуже багато, але ми не знаємо їхніх імен. Цього дня ми вшановуємо також пам'ять 13 пратулинських мучеників та 27 новомучеників, проголошених блаженними Папою Іваном Павлом II.
Святі нашого народу - це святі рівноапостольні великі князі і просвітителі української землі Володимир та Ольга, стовпи віри й славетні воїни Христові, засновники українського монашества преподобні Антоній і Теодосій, світочі смирення, побожності, миру, справедливості та непротивлення злу страдники Борис і Гліб, подвижник церковного єднання священномученик Йосафат, преподобна Йосафата (Гордашевська), блаженні пратулинські мученики Данило, Лука, Вартоломей, Онуфрій, Пилип, Костянтин, Микита, Ігнатій, Вікентій, Іван, Константин, Максим, Михаїл та їх брати у звитязі мучеництва пізніших часів Миколай, Григорій, Йосафат, Іван, Григорій, Василій, Микита, Симон, Теодор, Павло, Петро, Климентій, Леонід, Микола, Омелян, Зенон, Іван, Северіян, Яким, Віталій, Андрій, Микола, Роман, Олексій, Лаврентій, Олімпій, Тарсикій, Володимир, а також інші численні преподобні, ісповідники, святителі, мученики, священномученики українського народу, які під час свого життя прославили Бога на рідній землі. Після їхньої смерті Господь прославив їх численними чудами. Наш народ вшановує їх як заступників на небі.
Сонечко+:
Різдво Іоанна Предтечі
Свято встановлене на згадку про події, пов'язані з народженням Іоанна Хрестителя, які описані в Євангелії від Луки (Луки 1:24-25, 57-68, 76, 80).
За вченням іудаїзму перед приходом Месії повинен явитись його попередник – предтеча, яким у відповідності з пророцтвом Малахії (Мал. 4:5) вважається пророк Ілія.
В християнстві вчення про провісника Месії – Ісуса Христа – пов'язане з образом пророка Іоанна Хрестителя, який відновив і продовжив служіння Ілії. Як оповідає Євангеліє, сам Ісус назвав Іоанна "Ілля він, що має прийти" (Матвiя 11:14).
Коли Іоанну виповнилось тридцять років, він почав проповідувати в Іудейській пустелі, а далі в околицях ріки Іордан. Він суворо викривав пороки суспільства і закликав до покаяння, сповіщаючи про швидке пришестя Месії. Його зовнішній вигляд такоє відповідав описам вигляду Ілії: він носив одяг з верблюжого волосу, підперезаний шкіряним ременем, а їжею йому служила сарана і дикий мед (Марка 1:10-16).
Проповідь Іоанна була настільки сильною, що скоро навколо нього стали збиратись учні, які заснували общину його послідовників – кумранитів. Зовнішнім знаком покаяння і духовного оновлення Іоанн вибрав хрещення – омиття у воді і занурення у неї (звідси й ім'я – Хреститель).
Прийняти хрещення прийшов і Ісус, про чесноти якого як Месії сповіщав у своїй проповіді Іоанн (Матвія 3:14-15). Тим самим Іоанн Хреститель проклав шлях служінню і вченню Ісуса Христа.
Традиція прославляти Іоанна Хрестителя в дні його народження і мученицької смерті склалась ще в перших християнських общинах. З III століття свято Різдва Іоанна Предтечі вже широко відзначалось як східними, так і західними християнами – його називали "світлим торжеством" і "денницею Сонця правди". На початку IV століття свято було введене у християнський календар.
У східних слов'ян і народів Прибалтики свято Різдва Іоанна Предтечі за часом збігалось з язичеським святом літнього сонцестояння (слов. Купало, балт. Ліго), тому в народі він став називатись днем Івана Купала. Багато язичеських елементів досі збереглось у народній обрядовості цього свята: танці і хороводи, перестрибування через вогонь (древній очищувальний обряд), скочування в ріку палаючих коліс, кидання вінків тощо.
Відповідь від: 07 Липня 2010, 17:12:49А це з книги В.К.Сапіги "Українські народні свята та звичаї"
Приховано: ПоказатиДень Івана Купала
Липень розпочинає середину літа й другу половину року. Цей час одвіку був гарячою, страдою порою, коли хлібороб, заклопотаний долею врожаю, пильнував кожну погожу днину, зважав на всі прикмети, пов'язані з погодою. Чи не тому в липні немає великих «річних» свят? Але в церковному календарі чимало Інших свят, які міцно увійшли в народну традицію.
За православним календарем 7 липня відзначається Різдво Іоанна Предтечі.
Іоанн — син священика Захара та Єлисавети — родички Діви Марії, народився за півроку до народження Христа. Про його появу на світ також благовістив ангел. Сповнене аскези і служіння Богу, життя Іоанна викликало велику повагу до нього жителів Іудеї, серед яких він проповідував. Тих, що покаялись у гріхах, Іоанн хрестив водою (звідси ім'я Хреститель), готуючи люд до духовного хрещення месією. Разом із усіма на берег річки Йордан прийшов і Христос, якого Іоанн охрестив у воді (Мт. З, 15). Продовжуючи своє служіння Богу, Іоанн безстрашно викривав гріхи й облуду не тільки серед простолюду, але й серед царствуючих осіб, за що Цар Ірод укинув його до темниці. На день народження Ірода Соломія— дочка Іродіади попросила в подарунок за свій танець відрубану голову Іоанна. І отримала її на блюді... Так мученицьки скінчилося життя пророка.
У народній українській традиції день народження Іоанна (Івана Купала, Іван-травник, Копальний Іван) — Це свято літнього сонцестояння. В Україні цей день — Це поетичне язичницьке свято торжества сонячного світла й тепла.
У старовинних письмових джерелах Купало характеризується як язичницький бог земних плодів, якому Приносили в жертву хліб — головний плід землі.
Основними атрибутами свята є Купало і Морена (Марена, Мара, Марина)—згідно із слов'янським міфом, зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом. Але в народі, зокрема на Слобожанщині, вважали її старшою русалкою). Марена, як і Коструб,— це уособлення зими, і тому з весняною відновою намагались їх знищити.
Святкування, як правило, починається ввечері напередодні Івана Купала. Дівчата збираються в умовлене місце поблизу водоймища з вінками на голові сплетеними із живих квітів та пахучих трав. Виготовляють опудала головних персонажів свята — Купала і Марени. Так, на Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками і намистом, в інших — замість солом'яного опудала садовлять дитя, яке виконує роль Івана Купала.
На Київщині та Одещині його виготовляють із гілок будь-якого дерева.
Опудало Марени робили в різних регіонах України в залежності від традицій, які там склалися. На Полтавщині, наприклад, його виготовляють із гілок чорноклену, вишні, соломи. На Слобожанщині—із гілок чорноклену і трави.
Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени й співають пісень. Чоловіки й жінки теж сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.
На Поділлі й Волині хлопці кидають квіти на ті стежки, де ходять дівчата. Після того, як дівчата закінчать співати, хлопці нападають на «Купала», обривають із нього вінки й квіти, а саму гілку кидають у воду. Потім розкладають вогнище й стрибають через нього усі присутні на святкуванні.
На Слобожанщині перестрибують через купальський вогонь парами. Перед тим, як стрибати, хлопець здіймає з голови дівчини вінок і кладе собі на голову, а на дівчину одягає свій головний убір. Отак обмінявшись, беруться за руки й стрибають. Перестрибнувши, пара проходить навколо «Купала» й стає позаду інших учасників гри, розмінявшись головним убором і вінком.
На Полтавщині вважають, якщо при перестрибуванні пара не розійдеться, то це знак, що вона вступить у шлюб.
В переважній більшості регіонів України, настрибавшись через вогонь, дівчата несуть Марену до водоймищ, де її потрібно втопити. На Слобожанщині разом із нею кидали у річку й Купала. Після цього дівчата й купалися і при цьому співали:
Утонула Мареночка, утонула,
Тільки її кісочка зринула.
Пішла Маренка топитися,
А за нею дружки подивитися.
Не топися, Мареночко, не топися,
Оглянися та на своє дитятко подивився!
На Івана Купала час найбільної сили сонця, що в західному світі було відоме «середньолітня ніч». Це був в уяві наших предків час святковий і чудодійний. Предки вірили, що в цей день «сонце у воді купається», тому й вода як і вогонь, має очищуючу силу. Тому молодь і стрибала в цей день через вогонь і купалася у водоймищах.
Правда, старші жінки застерігали, що купатися з Мареною не слід, бо як тільки вона пірне у воду, то налітає сильний вихор: це нечиста сила з'являється за Мареною.
Після втоплення Купала й Марени дівчата тікають від хлопців, щоб ворожити. Вони дістають свічки, запалюють їх і прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата ідуть понад річкою й співають:
В гаю зелененькім соловейко щебече,
Соловейко щебече;
Там дівчина мила віночок пустила
З барвіночку, з барвіночку.
Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,
За миленьким, за миленьким...
Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне— заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе Далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде.
На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який із нею хоче одружитися.
За народним повір'ям, вінки, в яких дівчата беруть Участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.
У Галичині деякі дівчата сплетені вінки із чебрецю, святили у церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.
В деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Мари знімали із голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі, як засіб охорони від нечистої сили.
Після закінчення святкування, на тому місці, де стояла Марена, згідно з повір'ям, яке побутувало на Слобожанщині, відьми збирають листя, що обсипалося з тієї гілки, на якій була Марена, те листя «згідне від усякої хвороби».
За іншим повір'ям, відходячи від «Купала», не можна оглядатися, щоб не наздогнала відьма, яка обов'язково є присутня на купальському грищі. «Якщо бажаєте довідатися, котра із жінок на селі відьма, то візьміть купальського попелу, зав'яжіть його у вузлик і йдіть додому не оглядаючись. Наступного дня відьма обов'язково з'явиться до вас і попросить: «Віддай мені те, що в тебе є!» розуміючи під тим «купальський попіл», — радить інше повір'я.
Увечері, напередодні Івана Купала, господині заганяли телят до корів і залишали на ніч разом для того, щоб телята ссали їх і тим самим позбавляли відьом можливості доїти корів.
За народним повір'ям, у день Івана Купала, змія мідянка, яка сліпа, отримує зір на цілу добу, і тоді вона надзвичайно небезпечна: кидаючись на людину, як стріла, вона може її наскрізь пробити.
Згідно з побутуючим в Україні повір'ям, в ніч на Івана Купала дерева переходять із місця на місце й шумом гілля розмовляють між собою. Той, хто має цвіт папороті, може бачити, як вони це роблять й розуміти їх тиху мову; може розуміти, крім цього, й мову всякого створіння й бачити, де заховані скарби і здобувати їх.
Для того, щоб стати всезнаючим і всебачучим, вважають на Поділлі, потрібно перемогти чорта і здобути квітку папороті, яка цвіте дуже коротку мить і лише в ніч на Івана Купала.
Помітивши заздалегідь кущ папороті, звичайно, десь у лісі, ввечері напередодні Івана Купала, потрібно підійти до нього й розстелити скатертину, на якій святили паски на Великдень. Потім свяченим ножем накреслити навколо себе і куща коло, окропити папороть свяченою водою і починати молитву. Як тільки стемніє, то чорт різними засобами намагається людину налякати: стріляє, кидає камінням, гілками, кричить несамовитим голосом тощо. Радять не боятися чорта, бо ж він має силу тільки до кола, окресленого ножем. О 12-й годині ночі, згідно з повір'ям, папороть розцвітає і, блискуча квітка, як жарина, зразу ж падає на розстелену скатертину, яку потрібно швиденько взяти й заховати за пазуху.
Інше повір'я, яке побутує в селі Гальчинцях Теофіпольського району Хмельницької області, доповнюючи попереднє, рекомендує шукачеві квітки ні в якому разі не оглядатися назад, коли буде повертатися із нею додому. Чорт із своєю численною сворою помічників буде продовжувати боротьбу із сміливцем. Навіть буде звертатися до нього голосами його рідних: батька, матері, братів, сестер, дружини та дітей, із плачем благати про допомогу, аби той хоч на мить повернувся назад. Якщо ж людина не витримає й зробитьце, вона зразу ж упаде мертвою.
В народі існує безліч повір'їв та легенд і про інші рослини. Зокрема, одне з них існує на Полтавщині: той, хто зірве «переліт-траву», той буде у всьому щасливий. Переліт-трава має силу переноситися з одного місця на інше, а цвіт у неї такий барвистий, як веселка. В ніч під Івана Купала цвіт цієї трави світиться зіркою.
Під цією назвою й справді існує декілька рослин в Україні, але ні одна із них, розуміється, такого цвіту не має.
За народним віруванням, лікарські рослини тільки тоді мають справжню цілющу здатність, коли будуть зібрані в ніч під Івана Купала або вранці з «іванівською» росою. Тому й умиваються українські дівчата тією росою на красу.
Подібні звичаї існували, або існують ще й тепер, і в багатьох інших народів: чехів, німців, австрійців, сербів, болгар, поляків, англійців, білорусів та росіян.
У народі побутує численні прикмети, зв'язані із купальським святом. Ось деякі з них: «Коли до Йвана просо з ложку, то буде і в ложку», «Коли на Івана гримить грім, то горіхи будуть порожні й буде їх мало», «Годуй мене до Йвана, зроблю з тебе пана» — «радять» бджоли пасічникам.
Навігація
Перейти до повної версії