Різне > Віра, релігія, філософія, світогляд
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
newroman:
Сьогодні свято Зачаття прав. Анною Пресвятої БогородиціХоча в Святому Письмі нічого не сказано про батьків Пресвятої Богородиці — Йоакима і Анну, все ж таки Церковне Передання подає нам деякі відомості. Згідно з цим переданням, Анна походила з роду царя Давида і була донькою священика Матана з покоління Юди і тіткою св. Єлисавети, матері св. Івана Хрестителя.
Анна відзначалася побожністю і милосердям до вбогих. Вона була бездітною, що вважалося ганьбою між людьми. Разом зі своїм побожним чоловіком Йоакимом вона наполегливо просила Бога у молитвах про потомство. Передання говорить, що одного дня явився їй ангел Господній, який приніс радісну вістку від Бога: її молитва вислухана. Щаслива Анна відразу поспішила до Єрусалиму, щоб скласти Богові свою сердечну подяку. Там вона зустрілася зі своїм чоловіком, який також мав вістку від Божого ангела.
Щасливий для них день сповнення Божої обітниці настав 21 вересня. Праведне подружжя тримало на руках дитя, яким обдарував їх Господь після довголітнього чекання. Була це Марія, Матір Ісуса Христа.
Церква.info
newroman:
Сьогодні НЕДІЛЯ ПРОЩЕНАОстанній день масляного тижня називається прощеною неділею. В цей день прийнято просити вибачення один у одного за всі образи, спричинені на протязі року.
Великий піст, в період якого ми вступаємо, є часом покаяння і наближення до нашої земної і небесної Пасхи - нашого позбавлення, до Царства Небесного. Час Великого посту - це час покаяння і очищення. Без покаяння немає очищення, а без очищення немає спасіння. Покаянням виправдався митар, пробачено грішницю, саме воно відкрило розсудливому розбійнику райські двері, завдяки покаянню апостол Петро, що тричі відрікся від Спасителя, був пробачений і відновлений в апостольській гідності. Істинному покаянню передує, за вченням Церкви, одна необхідна умова - прощення образ і примирення з ближнім. Усі ми живемо в суспільстві, разом трудимося і разом звершуємо свій життєвий шлях...
Вустами великих пророків Нафана, Іони, Давида та інших Слово Боже закликало і закликає нас до покаяння. Предтеча Господній Іоанн і Сам Господь наш Ісус Христос додають до цього заклику: "Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне" (Мф.3,2;4,17).
У кожного з нас по-своєму будуються відносини з людьми. Про декого з ближніх ми думаємо: до чого ж важка для мене ця людина, випадково (а насправді Промислом Божим) поставлена біля мене. А хтось так само думає про нас. Але як би там не було, ми йдемо всі разом, і ми зобов'язані йти разом. Ми зобов'язані розуміти один одного і допомагати один одному, бо, тільки носячи тяготи один одного, можна виконати закон Христов (Гал.6,2).
Вступаючи в період Великого посту, спробуємо, браття і сестри, стати стерпними один для одного, а якщо вистачить на те сил, то і добрими супутниками нашим ближнім. Чим ближче ми підходимо до Царства Небесного, тим більше наближаємося до живого Бога і один до одного, і тим все більше унеможливлюється наші байдужість і злопам'ятство. Тільки той, хто любить іншого, виконав закон Христов (Рим. 13,8).
Чому ж треба прощати своїх ближніх? Прощати гріхи ближнім - це закон Євангелія, це веління Самого Господа. "Якщо ви, - говорить святе Євангеліє, - прощатимете людям їх провини, то і вам простить Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провин їх, то і Отець ваш не пробачить вам провин ваших" (Мф.6,14-15).
"Отже, - говорить в іншому місці Слово Боже, - у всьому, як хочете, щоб з вами поводилися люди, так поводьтеся і ви з ними" (Мф.7,12): хочете бути прощеними - прощайте; хочте щоб Вас любили - любіть; хочте бути нескривдженими - не кривдьте. Так і в молитві Господній, яку нам дав Сам Бог, ми просимо: "І пробач нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим" (Мф.6,12). І якщо ми не прощаємо боргів нашим боржникам, то, вимовляючи слова цього прохання, ми говоримо неправду перед Богом. Така молитва не принесе нам ні миру, ні Божого благовоління.
У чому ж треба прощати наших ближніх? У всьому, що ображає і заподіює біль. Все це необхідно прощати і викорінювати. Тільки у взаємному смиренні, взаєморозумінні і всепрощенні можливо для людини знайти душевний мир і вступити на шлях покаяння, наближаючись до Бога.
Ворожнечу між нами породжує гріх, з яким необхідно боротися. Гріх, по вченню святих отців, - вогонь, що горить: у міру зменшення горючої речовини вогонь згасає, у міру добавки речовини - ще з більшою силою розгорається. Усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом і людьми, вступаючи у Великий піст, зменшимо ж, браття і сестри, горючу гріховну речовину - образи один на одного, постараємося влаштувати своє життя згідно із словами святителя Димитрія Ростовського: з ранку в молитві будь серафим, в праці - херувим, у поводженні зі всіма - ангел.
На шляху всепрощення зустрічається багато перешкод. Головна з них - наша самолюбність і сатанинська гордість. Шкодить на цьому шляху і ворог нашого спасіння - диявол. Але в порівнянні з тими засобами і можливостями, якими ми володіємо, ці перешкоди - ніщо. З нами завжди Бог і Його всесильна допомога, благодать Святого Духа, допомога святих Ангелів, молитовне заступництво святих угодників. З нами Бог! А що може бути більше, міцніше та надійніше цього?
Усвідомлюючи це, підійдемо до відповідального моменту в нашому житті. Вирвемо з свого серця усілякі образи, від душі пробачимо наших ближніх і дальніх - і тоді простить нас Бог.
Господи Боже, виведи наші душі з єгипетського гріховного полону, введи нас до очистительної пустелю спасительного посту, керуй нами вогненним стовпом Твоєї Божественної правди і невимовного милосердя, оживлюй нас манною Божественної Твоєї Євхаристії і введи нас в Ханаан чистоти і святості. Амінь.
http://orthodox.org.ua/
Отже кого чим образив - простіть мене грішного.
advokat:
Кому цікаво
Послання Папи Бенедикта XVI на Великий Піст 2012
Браття і сестри!
Великий піст дає нам ще одну нагоду замислитися над серцем християнського життя – любов'ю. Адже це справді сприятливий час, щоб через Слово Боже і святі тайни ми відновили свій шлях віри, як особистий, так і спільнотний. Це шлях позначений молитвою, діленням, тишею і постом, час очікування пасхальної радості.
Цього року хочу запропонувати декілька думок у світлі короткого біблійного тексту, взятого з Послання до євреїв: «Зважаймо один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих» (Євр. 10, 24). Це речення з уривку, у якому автор закликає надіятися на Ісуса Христа як первосвященика, який здобув для нас прощення та доступ до Бога. Плодом прийняття Христа є життя, основане за трьома богословськими чеснотами, що означає прийти до Господа «із щирим серцем у повноті віри» (Євр. 10, 22), непохитно тримати «визнання нашої надії» (Євр. 10, 23), стараючись разом із братами постійно «поступати з любов'ю і робити добрі діла» (Євр. 10, 24). Також для того, щоб підтримувати цю євангельську поведінку, важливо брати участь у літургійних та молитовних зустрічах спільноти, зважаючи на есхатологічну ціль – повне сопричастя у Бозі (Євр. 10, 25). Акцентую увагу на 24 стиху, який у кількох словах пропонує цінне і завжди актуальне повчання про три аспекти християнського життя: увагу до ближнього, взаємність і особисту святість.
1. «Проявімо увагу»: відповідальність щодо ближнього.
Першим елементом є запрошення звернути увагу: тут вжито грецьке слово катаноейн, яке означає добре спостерігати, бути уважним, дивитися з усвідомленням, зауважувати якусь дійсність. Ми читаємо про це в Євангелії, коли Ісус запрошує учнів «спостерігати» за птахами у небі, які хоч і не працюють важко, однак є об'єктом турботливого Божого Провидіння (пор. Лк. 12, 24), і «усвідомити» колоду в своєму оці перед тим, як дивитися на скалку в оці брата» (пор. Лк 6, 41). Чуємо про це також у іншому уривку того ж Послання до євреїв, де є запрошення «звернути увагу на Ісуса» (3, 1), апостола і верховного священика нашої віри. Отже, слово, яке відкриває наше звернення, запрошує затримати погляд на іншому, а передусім на Ісусові, і бути уважними одні до одних, не бути чужими, байдужими до долі братів.
Натомість часто стикаємося з протилежним почуттям – байдужістю, яка народжується з егоїзму, прикритого маскою пошани до «приватної сфери». Сьогодні також сильно звучить голос Господа, який кличе кожного з нас дбати про іншого. Сьогодні також Бог кличе нас бути «сторожами» наших братів (пор. Бут. 4, 9), встановлювати стосунки, характерними для яких є взаємна турбота, увага до добра іншого та до всього його добра.. Велика заповідь любові до ближнього вимагає і спонукує до усвідомлення відповідальності щодо тих, які, як і я, є створіннями та дітьми Божими: бути братами в людському вимірі, і в багатьох випадках також і вірі, – що мусить спонукати нас до того, щоб бачити в іншому правдивого іншого мене, якого безмежно любить Бог. Якщо ми розвиваємо цей погляд братерства, з нашого серця природно буде випливати солідарність, справедливість, а також співчуття. Слуга Божий папа Павло VI стверджував, що світ страждає сьогодні передусім від відсутності братерства: «Світ хворий. Його біль не так у розтраті ресурсів чи в захопленні цих ресурсів кимсь, як у браку братерства між людьми і народами» (Енц. Populorum progressio, 26 березня 1967, №66).
Бути уважним до іншого означає бажати добра йому чи їй у всіх аспектах – фізичних, моральних і духовних. Здається, що сучасна культура втратила відчуття добра і зла, тому потрібно акцентовано підтвердити, що добро існує і виграє, тому що Бог є «добрий і робить добро» (Пс. 119, 68). Добро – це те, що піднімає, захищає і сприяє життю, братерству і сопричастю. Бути відповідальним щодо ближнього означає бажати і робити добро іншому, бажаючи, щоб також і він відкрився на логіку добра. Цікавитися братом означає хотіти розплющити очі на його потребу. Святе Письмо застерігає від небезпеки затвердіння серця через своєрідну «духовну анестезію», яка робить людей сліпими до страждання інших. Євангелист Лука переказує дві притчі Ісуса, в котрих є приклади такої ситуації, яка може виникнути в серці людини. У притчі про доброго самарянина священик і левіт байдуже «проходять повз» нещасного, якого обікрали і побили розбійники (пор. Лк. 10, 30 – 32). У притчі про багача розповідається про чоловіка перенасиченого благами, який не помічає страждань бідного Лазаря, котрий помирає з голоду перед його дверима (пор. Лк. 16, 19). В обох випадках маємо справу з чимось протилежним до «вияву уваги», погляду любові і співчуття. Що ж є на перешкоді цьому людяному і турботливому погляду на брата? Інколи це матеріальне багатство і ситість, інколи пріоритетність власних інтересів і власних переживань. Ми не повинні бути ніколи нездатними «мати милосердя» до тих, які страждають, а серце ніколи не повинні надміру переповнювати наші справи і наші проблеми, роблячи нас глухими до крику бідного. Натомість саме покірність серця і особистий досвід страждання можуть стати джерелом внутрішнього пробудження до співчуття та емпатії: «Праведний знає справу бідних, а розбещений не має зрозуміння» (Прип. 29, 7). Так стає зрозумілим блаженство «тих, які плачуть» (МТ. 5, 4), тобто тих, які зможуть вийти із самих себе, щоб зворушитися болем інших. Зустріч з іншим та відкривання серця на його потреби є нагодою до спасіння та блаженства.
«Звернути увагу» на брата означає також турбуватися про його духовне благо. І тут я хочу пригадати аспект християнського життя, який на мою думку, призабули, – братнє виправлення для вічного спасіння. Сьогодні практично всі стали дуже чутливими до теми турботи і любові щодо фізичного і матеріального блага інших, але майже завжди мовчать про духовну відповідальність за братів. Так не було в ранній Церкві та у спільнотах зі справді зрілою вірою, де хвилювалися не тільки про тілесне здоров'я брата, а також про здоров'я його душі, скерованої до останнього призначення. У Святому Письмі читаємо: «Докоряй мудрому – він тебе полюбить. Дай мудрому пораду, він стане ще мудрішим. Навчи праведника, і він знання побільшить» (Прип. 9, 8 і наст.). Сам Христос наказує докоряти братові, який грішить (пор. Мт 18, 15). Дієслово, яке вживають, щоб передати братнє виправлення, – еленкейн, – те саме, яке вказує на пророчу місію властивого християнам викриття генерації, яка віддається злу (пор Еф. 5, 11). Традиція Церкви серед діл милосердя для душі називає також «Грішника навернути». Важливо відродити цей вимір християнської любові. Не можна мовчати на зло. Думаю тут про ставлення тих християн, які з людської поваги чи просто зі зручності пристосовуються до загальної ментальності замість того, щоб застерегти своїх братів від способу думання і дій, які є протилежними до істини, і не йдуть дорогою добра. Однак християнським докором не має керувати дух засудження чи звинувачення. Ним завжди керує любов і милосердя, він витікає зі справжнього піклування про благо брата. Апостол Павло стверджує: «Коли би хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности, пильнуючи себе самого, щоб і собі не впасти у спокусу» (Гал. 6, 1). У нашому світі, просякнутому індивідуалізмом, необхідно знову відкрити важливість братнього виправлення, щоб разом іти до святості. Навіть «праведник впаде сім разів» (Прип. 24, 16), як каже Писання, бо всі ми є слабкі та недосконалі (пор 1 Ів. 8, 1). Отже, великим служінням є допомагати і дозволяти, щоб нам допомогли читати правдиво себе самих для покращення свого життя і доброго курсу шляхом Господнім. Завжди потрібний погляд, який любить і виправляє, який знає і впізнає, який розуміє і прощає (пор. Лк. 22, 61), бо так робив і робить Бог з кожним із нас.
2. «Одні одним»: дар взаємності.
Таке «сторожування» щодо інших контрастує з ментальністю, яка, обмеживши життя тільки до земного виміру, не бачить його в есхатологічній перспективі і приймає будь-який моральний вибір во ім'я індивідуальної спільноти. Таке суспільство, як теперішнє, може стати глухим як до фізичного страждання, так і до духовних і моральних вимог життя. Не так повинно бути у християнській спільноті! Апостол Павло запрошує шукати те, що спонукає до «миру та до взаємного збудування» (Рм. 14, 19), допомагаючи «ближньому на добро, для збудування» (Рм. 15, 2), не шукаючи власної користі, «лише для багатьох, щоб спаслися» (1 Кор. 10, 33). Це взаємне виправлення і заохочення в дусі побожності і любові повинно бути частиною життя християнської спільноти.
Учні Господа, з'єднані з Христом через Євхаристію, живуть у спільноті, яка зв’язує їх одні з одними як членів одного тіла. Це означає, що інший мені належить, що його життя і його спасіння стосуються мого життя і мого спасіння. Торкаємось тут дуже глибокого елементу сопричастя: наше існування взаємозв'язане з існуванням інших, як у добрі, так у злі; як гріх, так і дія любові мають також суспільний вимір. У Церкві, містичному тілі Христа, справджується така взаємність: спільнота не перестає каятись і просити прощення за гріхи своїх синів, але також постійно радіє і ликує зі свідчень чеснот і любові, які в ній проявляються. «Різні члени нехай дбають однаково одні про одних» (1 Кор. 12, 25), – стверджує святий Павло, бажаючи, щоб ми були одним тілом. Любов до братів, виявом якої є милостиня, – типова великопосна практика поруч з молитвою і постом – закорінена у цій спільній приналежності. Навіть у конкретному переживанні щодо найбідніших кожен християнин може висловити свою участь в єдиному тілі, яким є Церква. Взаємна увага до інших – це також визнання добра, через яке Господь діє у них, і подяка з ними за чуда благодаті, які добрий і всемогутній Бог продовжує чинити в своїх дітях. Коли один християнин помічає в іншому діяння Святого Духа, то повинен тільки радіти щодо цього і возносити славу Отцеві Небесному (пор. Мт. 5, 16).
3. «Щоб заохочувати нас взаємно в любові і добрих ділах»: іти разом у святості.
Цей вислів із Послання до євреїв (Євр. 10, 24) спонукає нас бачити універсальний заклик до святості, постійний шлях у духовному житті, прагнути більших харизм і щораз вищої та пліднішої любові (пор. 1 Кор. 12, 31 – 13, 13). Ціллю взаємної уваги є взаємний стимул до реальної щораз більшої любові, «як світло зірниці, що світить дедалі ясніше, поки день не стане повний» (Прип. 4, 18), очікуючи на те, щоб жити незахідний день у Бозі. Час, даний у нашому житті, є цінним для того, щоб сповнити добрі діла в любові до Бога. Так сама Церква росте і розвивається, щоб досягти повної зрілості у Христі (пор. Еф. 4, 13). У такій динамічній перспективі зростання звучить звернення, яке спонукає нас взаємно осягати повноту любові і добрих діл.
На жаль, завжди є небезпека спокуси бути літеплими, придушувати Духа, відмовлятися «торгувати талантами», які були нам подаровані для добра нашого та інших (пор. Мт. 25, 25 і наст.). Ми всі отримали духовне і матеріальне багатство для сповнення божественного плану, для добра Церкви і для особистого спасіння (пор. Лк. 12, 21; 1 Тм. 6, 18). Духовні наставники пригадують, що той, хто в житті віри не йде вперед, той іде назад. Дорогі брати і сестри, приймімо завжди актуальне запрошення прагнути до «високої мірки християнського життя» (папа Іван Павло ІІ, Апост. лист «Novo Millenio ineunte», 6 січня 2001, № 31). Мудрість Церкви щодо визнавання і проголошення блаженними і святими деяких зразкових християн є також у тому, щоб викликати в інших бажання наслідувати їхні чесноти. Святий Павло закликає: «Пошаною один одного випереджайте» (Рм. 12, 10).
Перед світом, який вимагає від християн відновленого свідчення любові і вірності Господу, нехай всі відчують невідкладну потребу почати змагатися у любові, у служінні і в добрих ділах (пор. Євр. 6, 10). Цей заклик є особливо сильним у святому часі приготування до Пасхи.
З побажанням святого і плідного Великого посту, поручаю вас заступництву Пресвятої Діви Марії і від серця уділяю всім апостольське благословення.
Відповідь від: 27 Лютого 2012, 10:10:58Великий піст 2012: навіщо постувати
http://lady.tochka.net/ua/20832-velikiy-post-2012-zachem-postitsya/
ksenya:
Сьогодні почула по ТБ, що нині в Ірландії жіночий день, в тому плані, що сьогодні жінки можуть робити пропозиції руки та серця чоловікам. Це ще пів біди, що Можуть ;), найцікавіше те, що чоловіки не можуть відмовити . Майже... Можуть, але не просто, а за відплату (не помсту, звісно, ггг), тобто за виконання бажання, подарунок, поцілунок... Щось, на що погодиться жінка. Отак. Ця традиція в них ще з часів богів. Може, зараз знайду, як то воно все було ;)
Відповідь від: 29-02-2012, 08:56:23Знайшла :
Традиция дня святого Освальда зародилась ещё в V веке в Ирландии. Древнее предание гласит, что однажды святая Бригитта Ирландская пришла к святому Патрику и поведала ему о нелёгкой доле женщин её монастыря, которые страдали от неразделённой любви. Бригитту очень возмущало то, что женщинам было запрещено проявлять инициативу в отношениях и следовало лишь ожидать предложения руки и сердца от любимого. Святой Патрик проникся просьбой Бригитты и дал разрешение представительницам прекрасного пола делать предложения своим избранникам, но лишь в високосный год. Говорят, что Бригитта Ирландская позвала в мужья самого Патрика, но согласия не получила. Впоследствии такое право было ограничено всего лишь одним днём — 29 февраля.
Виявляється в Америці є щось схоже. Тут:
http://www.29feb.ru/interes/den-svyatogo-osvalda/
DVania:
Для когось - 8 Березня, а для когось і веселий Пурім!
--- Цитувати (вибране) ---08.03.2012
7 березня, ввечері, після заходу сонця, з настанням за єврейським календарем 14 дня місяця Адару, послідовники іудаїзму починають відзначати Пурим (Свято Жереба), встановлене на згадку про порятунок євреїв від винищення, спроби якого були зроблені в Персидькому царстві під час правління царя Артаксеркса (V ст. до н.е.), інформує УНІАН.
Події, що лягли в основу свята, докладно викладені в книзі Есфір (Естер). Суть історії Есфірі полягає в тому, що вона стала дружиною Артаксеркса, приховавши своє єврейське походження. Єдиний родич Есфірі, Мардохей, розкрив змову проти євреїв і розповів їй про це. Змова виходила від Амана, радника царя, який відчував ненависть до євреїв, успадковану ним від предків. Праведний Мардохей, будучи на службі у царя, відмовився поклонитися до землі Аману, оскільки так вимагала від нього віра. Це дало привід Аману переконати царя, що його іудейські піддані не були йому вірні, і добитися згоди на їх винищення за один день у всіх кінцях царства.
Щоб вирішити, в який день слід розпочати їх винищувати, Аман кинув жереб - пур (звідси і назва свята), який випав на 13 Адара. Але коли про змову цареві розповіла його дружина Есфір, наслідки для Амана були найтяжчими: під враженням від мужності дружини, яка ризикувала власним життям, порушуючи заборону самовільно звертатися до царя і визнаючи своє єврейське походження, цар стратив не євреїв, а самого Амана. 13 Адару у всіх містах Персидського царства євреї знищили своїх ворогів, а на наступний день влаштували відпочинок і торжество в честь перемоги й порятунку. Тому святкування Пурима проводиться 14 Адару.
У синагогах 14 Адару під час ранкової та вечірньої молитви читається сувій книги Есфір (Мегілат Естер) і вимовляються три благословення. Існує звичай при згадці імені Амана під час читання шуміти і бити в грегер - "калатало Амана".
Крім читання сувою книги Есфір існують ще три "обов`язки" (міцвот), що виконуються у свято Пурим: дарування подарунків, подаяння бідним і святкова трапеза. Щоб виконати припис про подарунки, кожна людина підносить або посилає своїм знайомим або родичам мішлоах манот - два види їжі (як правило - солодощі) або напої.
Подаяння прийнято давати, щонайменше, двом нужденним; крім того, напередодні свята кожен жертвує в громаду символічну суму - "півшекеля" - як символ солідарності всього народу.
Талмуд наказує євреям проводити святковий день "в веселощах". Це одне з небагатьох свят, коли євреям дозволено вживати міцні напої. Святкова трапеза в цей період відрізняється великою кількістю страв і вин. Найвідоміша традиційна страва, пов`язана з Пуримом, - трикутні пиріжки з солодкого тіста з начинкою з маку і меду (хоменташен).
--- Кінець цитати ---
Експрес online
Навігація
Перейти до повної версії