Різне > Віра, релігія, філософія, світогляд
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
newroman:
Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці.
(22 грудня)Господь, який Втілився для спасіння роду людського, поступово підготовлював для Себе на землі Пречисту Матір свою - у вибраному потомстві Авраама, в царстві іудейському, в царському племені Давида, в покірливому і праведному сімействі, у високопокірливій і цілком відданій Богу Діві. Праведні її батьки Іоаким і Анна своїм благочестям перевершували своїх сучасників.
Приховано: ПоказатиАле Бог бажав випробувати і ще більше прославити праведників, а тому попустив їм безплідство. Таким чином Господь бажав, щоб вони через свою неплідність зробилися тим більше гідними знаряддями благодаті Божої, що діє в немочі людській. Праведні Іоаким і Анна прожили 50 років в шлюбі, дожили до старості і не мали дітей.
Вважаючи своє безпліддя безславністю для себе (1 Цар I, 6-7; Лк I, 25) і терплячи за це сором від ближніх, праведники Іоаким і Анна не втрачали проте ж надії на і всемогутнього Бога. Вони постили і в полум'яних молитвах і обітницях просили Бога звільнити їх від безпліддя.
Як колись Сарі, в глибокій її старості, дав Він сина Ісаака, так нарешті Бог почув старанні молитви і обітниці покірливих і вірних Йому праведників, і возвістив їм через Ангела, що від них народиться благодатна Діва.
Оповідь про Зачаття преблагословенної Діви Марії зберігається в Церкві християнській від самого її початку. На підставі якнайдавніших церковних переказів про зачаття Пресвятої Діви Марії, в IV столітті писав блаженний Ієронім для повчання Хроматію і Іліодору - єпископам, які, читаючи перекази ці, запитували Ієроніма про гідність їх.
Блаженний Ієронім відповідав їм: «Діва Марія, що походила від царського роду, з дому Давидового, народилася в місті Назареті, вихована в Єрусалимі, в храмі Божому. Батько її називається Іоаким, а мати - Анна. По батьковій лінії вона походила з Галілєї, міста Назарета, по матері з Вифлеєма. Життя Іоакима і Анни було строге і праведне перед Богом, чесне перед людьми. Все своє майно вони ділили на три частини: одну жертвували храму Божому і його служителям, іншу на користь паломників і бідних, а третину залишали для своїх рідних і себе. У святій любові до Бога і в милосерді до ближніх вони багато років провели цнотливо, не маючи дітей. Втім, вони дали обітницю Богу присвятити дитя своє на служіння Йому, якщо Господь їм дасть його. Вони мали звичай ходити на великі свята до Єрусалиму в храм Божий. Наближався день оновлення храму.
Іоаким разом з деякими своїми сусідами пішов до Єрусалиму. Тоді первосвящеником був Іссахар. Побачивши між іншими своїми співвітчизниками Іоакима з жертвою, Іссахар виявив до нього і його жертовного приношення зневагу, запитавши Іоакима: чому він, бездітний, стає разом з батьками. Первосвященик дав зрозуміти Іоакиму, що дари того, кого Бог судив бути бездітним, не можуть бути бажані Йому.
Засмучений таким викриттям, Іоаким віддалився в пустелю до пастухів своїх стад і не хотів повертатися в будинок свій. Він не хотів зустрічатися з сусідами, які були з ним в храмі і чули сказаний йому докір. У пустелі праведник плакав про своє безплідство і ганьбу, розчиняючи свою скорботу молитвою, постом і надією.
Однак у той самий час, коли він був у пастухів, Анні, що розділяла скорботу чоловіка про безплідство і безчестя сльозами і молитвою, з'явився Ангел Господень (Гавриїл) і сповістив, що у них народиться донька Марія і буде благословенна більше усіх жінок. Ангел звелів їй йти до Єрусалиму. Він також сказав Анні, що коли вона дійде до золотих воріт в Єрусалимі, то зустріне чоловіка свого, про здоров'я якого вона турбується.
Ангел Господній з'явився також і Іоакиму і сказав: «Господь бачить смирення твоє і чує ганьбу безплідства. Бог позбавив тебе можливості мати дітей, щоб народжене було визнане за особливий дар Божий. Анна, дружина твоя, народить тобі доньку, і дасиш їй ім'я Маріам. Вона, по обітниці вашій, від дитинства свого буде присвячена Господові». Ангел повелів і Іоакиму йти до Єрусалиму, сповістивши, що коли він дійде до золотих брам в Єрусалимі, то зустріне Анну, дружину свою.
Праведне подружжя прийшло до Єрусалиму і досягнувши місця, вказаного Ангелом, зустрілося один з одним. Переповнені радістю явління їм Ангела та обнадіяні обіцянкою їм немовляти, вони принесли подяку Господу. Повернувшись в свій дім, вони стали чекали виконання Божественної обіцянки.
Радість праведників в храмі Єрусалимському і жива їх подяка Богу, Який звільнив їх праведників від безпліддя і а також від ганьби між ближніми, було початком святкування зачаття. Адже в зачатому плоді - Діві Марії, не тільки її праведні батьки, але і весь світ мав вірну запоруку спасіння. Адже зачаття її було по особливому благодатному промислу Божому.
Однак, попри все, початок церковного святкування Зачаття Богородиці з точністю визначити важко, в силу недостатньості письмових пам'ятників. Втім можна вважати, що це святкування почалося ще із древніх часів, так як всі обставини життя Богоматері для древніх християн були важливі і священні.
У VII столітті преподобний Андрій Критський, на день Зачаття Богоматері, написав канон і бесіду. День Зачаття святкується 22 грудня (за новим стилем), тому що цей день припадає рівно за 9 місяців до дня Різдва Богородиці (21 вересня (за новиим стилем)).
Сонечко+:
Стрітення Господнє
Про Різдво на сайті Вікіпедії:
15 лютого (за григоріанським календарем; 2 лютого – за юліанським) – християни східного обряду відзначають Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа (Стрітення Господнє).
Відзначають його в пам’ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після його народження (згідно з Законом Божим, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові, і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження).
Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником, але він таки не повірив у можливість народження Спасителя від Діви Марії. І тоді Дух Святий напророчив йому, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить народження Господа. Те й здійснилося – Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде „на служіння спасіння людей”.
Звершивши все згідно з законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися до Віфлеєму.
Стрітення відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа. Урочисто відзначати його почали з кінця V століття.
Коротка історія (з сайту Української Греко-Католицької Церкви)
Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закінчення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.
Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).
З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.
Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.
Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гімн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного втілення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".
Про Стрітення у "Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия", 2001.
Стрітення Господнє, християнське свято, присвячене згадці про події, що стались у сороковий день земного життя Ісуса Христа, а саме зустрічі Божественного Немовляти в Єрусалимському Храмі двома старозавітськими праведниками – Симеоном і Анною Пророчицею (Лука 2:22-39). В Православній Церкві – Господське і Богородичне двонадесяте свято.
Відповідь від: 15 Лютого 2011, 14:50:47А тепер про Стрітення з народних традицій
Одним із найбільших свят періоду М'ясниць (та й взагалі лютого) було Стрітення (15.02), яке подекуди йменували ще дохристиянськими назвами "зимобор" або "громовище". Цього дня, вважалося, зима з літом зустрічається й бореться. І хоча ще лежав сніг та вертались морози, все ж люди знали, що "Лютневий сніг весною пахне".
Віруючі намагалися обов'язково відвідувати церкву, де в цей день відбувалася урочиста служба Божа та освячення води й свічок. Саме ж свято Стрітення вперше було встановлено церквою у Візантії після Ефеського собору 431 р. Тоді ж була сформована й відповідна іконографічна традиція. На іконах "Стрітення" зображали Марію з Ісусом-немовлям на руках та Йосифа з голубами, які на 40-й день після народження Спасителя принесли до Храму жертву очищення. Поряд також були зображені пророчиця Анна та праведний старець Сімеон, якому було пророчено, що він помре, лише побачивши, стрітивши Месію. Ця подія символізувала зустріч старого і нового заповітів, двох основних ідей стосовно природи Бога.
На українських землях християнський сенс свята було скориговано в руслі аграрної обрядовості: "Старе відходить - нове настає", "Зима з весною зустрічається". Хоча в православних церквах України ікони "Стрітення" (найраніші з яких датуються ХV - XVІ ст.) вважаються обов'язковим елементом іконостасів, чого не можна сказати про інші християнські конфесії (протестантизм, католицтво).
Освячена цього дня свічка називалася "стрітенською", "громницею", "громовою" і запалювалась в непогоду для захисту оселі від блискавки й грому. Нею обкурювали оселю й худобу та давали в руки вмираючій людині, коли читали відхідну молитву. Стрітенською водою й замовляннями лікували пристріт, навроки. Окроплювали нею худобу, бджіл, тих, хто вирушав у далеку дорогу (чумаків), йшов на війну, примовляючи: "Боже тебе збережи".
Завбачливі господарі цього дня спостерігали за погодою: ясний і тихий день - буде добрий урожай і багато меду, іній - добра картопля і гречка. Казали: "Коли на Громницю півень нап'ється водиці, то на Юрія (6.05) віл не напасеться травиці", - тобто, при відлизі пізно зійде "паша" для худоби.
Джерело: сайт Країни світу.
doktor-maks:
Благовіщення Пресвятої Богородиці
Християни східного обряду 7 квітня відзначають Благовіщення Пресвятої Богородиці – одне з 12 головних церковних свят, третє за значенням після Великодня і Різдва Христового.
Перші відомості про Благовіщення відносяться до 560 року, коли імператор Іустиніан вказав дату святкування Благовіщення - 25 березня (7 квітня за новим стилем). Католики святкують Благовіщення 25 березня.
За переказами, в цей день Архангел Гавриїл повідомив Діві Марії про те, що Господь обрав її бути Матір'ю Божою. Янгол з'явився в будинок праведного Йосифа, коли Марія читала Священне Писання, і сказав: "Радуйся, благодатна! Господь з тобою! Благословенна ти між жонами".
Далі янгол повідомив, що Марія народить сина і має назвати його Ісусом. Марія відповіла, що вона раба Господня і хай буде так, як хоче Бог.
Слово "Благовіщення" означає добру, радісну звістку про те, що почалось звільнення роду людського від гріха і вічної смерті. В церкві цього дня святять проскури, а господарі в Україні випускають із хлівів тварин, щоб чули весну. Також цього дня було заведено відпускати птахів на волю. Ця традиція символізує звільнення душі від гріхів і святість помислів у таке світле свято.
Благовіщення вважають святом весни і загального благоденства в природі. У цей день дівчата біля церкви танцюють перший весняний хоровод - "кривий танець".
Цього року Благовіщення припадає на Великий піст. Але його важливість і значимість дають невеликі послаблення. Наприклад, в меню можна додати рибну страву.
У це свято особливо грішно працювати на землі. Ось на Благовіщення Господь "благословить усяке дихання" і можна розпочинати роботи в полі, все буде добре рости, квітнути й колоситися.
За народними прикметами, якщо на Благовіщення йде дощ - буде врожай на жито і горіхи, рік буде грибним, а рибалки сподіваються на вдалий улов риби. А якщо дівчина, йдучи по воду, знайде квітучий первоцвіт (пролісок) - цього ж року вийде заміж.
Також вважається, що яка погода на Благовіщення, така і на Великдень.
Зазначимо, що у 2010 році через ранній Великдень (4 квітня) Благовіщення припадало на Світлу седмицю.
newroman:
День Святої Трійці. Пятидесятниця.
Преблагий Бог сьогодні наділив нас великими дарами, які важко вимовити словами. Тому усі разом радіймо, і з радістю славімо нашого Бога. Святий Дух нас звільнив з неволі та покликав до свободи. З цього джерела походять пророцтва, милості зцілення і все інше від Нього.
Святий Іоанн Золотоустий
В день Святої Тройці ми згадуємо зішестя на Апостолів
Святого Духа, Який вічно перебуває в Церкві Христовій.
Приховано: ПоказатиНа п’ятдесятий день після Великодня євреї згадували вручення Мойсею на Синаї скрижалей Завіту, учні ж Господа, що зібралися в Єрусалимі навколо Апостолів та Матері Божої, чекали приходу «іншого Утішителя», як повелівав їм Господь перед Вознесінням.
У день, коли Мойсей дав закон, Ісус Христос послав їм Духа Святого: «І раптом зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила увесь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, немов би вогненні, та й спочив на кожному з них по одному. Усі ж вони сповнилися Духом Святим, і почали говорити іншими мовами».
На свято до Єрусалима збиралося багато людей з різних країн. Почувши цей шум, збігся народ і збентежились люди, оскільки кожен почув Апостолів, які говорили різними мовами, і питали: «Хіба не всі вони галилеяни?». Люди вирішили, що ті п’яні, але Апостол Петро сказав, що це не сп’яніння, а передречене пророком Іоілем: «...Говорить Господь, Я виллю від Духа Свого на всяку плоть». І Петро прославляв Ім’я Ісуса Назарянина, якого «ви руками беззаконними розіп’яли, але Бог Воскресив Його, чому ми всі свідки. Отож Він, прийнявши обітницю Духа Святого від Отця, то й злив оте, що ви нині бачите і чуєте... Покайтеся, і нехай охреститься кожен із вас в ім.’я Ісуса Христа для відпущення гріхів – і Дар Духа Святого приймете. Бо для вас ця обітниця, і для дітей ваших, і для всіх, що далеко знаходяться...».
Після Різдва і Воскресіння Христового це свято належить до найбільших свят церковного року. Святковий день Святої Тройці називається П’ятидесятницею тому, що зішестя Святого Духа на Апостолів сталося в п’ятдесятий день після Воскресіння Христового.
Це свято містить в собі подвійне торжество: і в славу Пресвятої Тройці, і в славу Пресвятого Духа, Який видимо зійшов на Апостолів і скріпив новий вічний завіт Бога з людьми. Перший день П’ятидесятниці, тобто неділя, Церква присвячує переважно в славу Пресвятої Тройці; і цей день в народі називається Трійцею, а другий, тобто понеділок – в славу Духа Пресвятого, і називається Духовим днем.
Зішестя Святого Духа це – наче вінець і завершенням викупительного подвигу Сина Божого. Тому і саме це свято є достойним і радісним завершенням церковних торжеств на честь і славу Воскреслого Господа. Адже в дні Зішестя Святого Духа народжується Христова Церква. І Дух Святий провадить, просвічує, освячує і зберігає її.
На це свято прийнято прикрашати храм і свої оселі гілками з дерев та квітами, на знак того, що у ті часи, коли був даний Божий Закон, вся природа красувалася в зелені. Звідси ще одна назва П’ятидесятниці – Зелені Свята. Адже квіти й зелень дерев є ознакою життя і тому стали вони символом життєдайного Святого Духа. Як природа навесні оновляється зеленню і квітами, так і свята Церква та її діти-християни оновляються силою Духа Святого.
Трійця – Бог Єдиний, джерело любові та духовної сили
– Владико Євстратію, свято Трійці ще називають П’ятидесятницею. Відомо, що П’ятидесятниця – це юдейське свято Шавуот. Якого значення воно набуло для християн в новозавітні часи?
– Свято Трійці ще називається П’ятидесятницею тому, що воно святкується на п’ятидесятий день після Воскресіння Христового. Воно пов’язане із старозавітним юдейським святом, так само, як і новозавітна Пасха пов’язана із Пасхою старозавітною. Бо у п’ятидесятий день після виходу народу ізраїльського із Єгипту, Бог на горі Синай дарував людям Закон. І так само в п’ятидесятий день після Воскресіння Христового сталося народження Церкви. Тому цей день, день Святої Трійці, день п’ятидесятниці, також називають і днем народження Церкви. Бо в цей день на апостолів, на учнів Христових зійшов Дух Святий, той Дух, сходження Якого обіцяв Христос ще перед Своїми стражданнями в Гефсиманському саду: «Краще для вас буде, коли Я піду до Отця і прийде Утішитель – Дух істини, якого пошлю від Отця». І ось, коли Господь вознісся на небеса, він послав Свого Святого Духа на учнів і апостолів.
– Як свідчить Священне Писання, ученики Христа почали активну проповідь Євангелія тільки після сходження на них Духа Божого, коли утворилася Церква. Тож яка роль відведена Церкві в нашому спасінні?
– У старозавітні часи благодать Божа діяла на людину зовнішньо, а після сходження Святого Духа вона почала діяти з середини, внутрішньо – в самій людській природі. Не просто ззовні допомагати людині бути праведною, але даючи саму силу виконувати Закон Божий, оновлюючи, очищаючи людину від гріхів, зберігаючи її від зла. Для того, щоб проповідувати Слово Боже, мало мати тільки знання, так би мовити, бути підготовленим теоретично. Необхідно також мати ще й внутрішню силу – Дух Божий, який зійшов на учнів у день п’ятидесятниці.
Для того, щоб людина мала можливість до спасіння, Господь сотворив Церкву, бо Церква є тіло Христове. В Священному Писанні сказано, що Христос – Глава Церкви, а всі ми – її тіло. І як звичайне людське тіло єднається плоттю і кров’ю, так само і тіло церковне єднається Плоттю і Кров’ю Христовими. Тими Кров’ю і Плоттю, яких ми причащаємося в таїнстві Євхаристії і через це ми освячуємося – для цього, власне, і потрібна Церква, щоби ми, люди грішні, люди недосконалі, поєднуючись із святим і досконалим Главою Церкви Господом нашим Ісусом Христом, самі набували собі цих якостей: святості, досконалості, довершеності і наближалися тим самим до Нього.
– Чому П’ятидесятниця також називається святом Трійці?
– Цього дня завершилося Божественне одкровення про те, що Бог є Троїчний: Він – Отець, Син і Дух Святий. Не три Боги, а Один у трьох Особах. Одне Божество по природі, але три Іпостасі – Особи.
Дух Святий зійшов на учеників і апостолів у вигляді вогненних язиків, як про це написано в книзі Діянь. Вони почали проповідувати різними мовами так, що багато тих прочан, які прийшли на свято до Єрусалиму з різних країв землі, почули проповідь Євангелії мовою тієї місцевості, з якої вони були. Це чудо Господь зробив для того, щоб апостоли могли швидше донести Благу Вість до жителів різних країв землі.
Одкровення про Святу Трійцю є також підтвердженням того, що християнське вчення має Божественне походження. Бо вчення про те, що Бог Один, але в Трьох Особах, є вченням таємничим, містичним, таким, яке відкривається не через логічні побудови, а через віру. Бо людина не може пояснити цього і навести якісь звичайні логічні аналогії. Але тільки, коли людина очищає своє серце, вона вірою, за словами Господніми – «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать», – починає розуміти це містичне вчення. І тому, що воно незрозуміле звичайному людському розуму, відповідно розум і не міг би вигадати його – воно є Божественне.
Вчення про Трійцю тісно пов’язане із вченням про те, що Бог є любов. Властивість любові – мати об’єкт, на який ця любов виливається, бо якщо немає об’єкту, немає кого любити, тоді немає й самої любові. І відповідно, якщо ми кажемо, що Бог є любов, як записано про це у Священному Писанні, то з необхідністю маємо говорити і про те, що Бог є Трійця. Бо якщо Він є любов, то Він має любити когось. А кого Він буде любити, якщо буде в Одній Особі. Світ? Але ж тоді Бог стає залежним від світу, а світ є творінням. А ми знаємо, що Бог є самодостатнім, він має джерело Свого буття у Самому Собі. Тому ця любов має бути в Ньому внутрішня, відповідно ця любов – між особами Пресвятої Трійці. А любов до світу – це вже ознака вияву цієї любові, бо любов не може замикатися сама в собі – вона прагне благодіяння.
Це велике, радісне й багатогранне свято: Свято П’ятидесятниці, День Святої Трійці, День народження Церкви. В цей день ми святкуємо і завершення Божественного одкровення про Бога як про Святу Трійцю. Також цього дня ми впевнюємося в тому, що Бог є дійсно любов, що Він все зробив для нашого спасіння. І тепер від кожного з нас залежить, чи приймаємо ми ці великі дари, чи готові ми ці можливості, що дав нам Господь, використати для спасіння повною мірою у своєму повсякденному житті, щоби досягнути Царства Небесного, до якого кличе Він кожного з нас через Євангеліє, через Свою Церкву.
Господь, як люблячий Отець з відомої притчі про блудного сина, стоячи на дорозі, виглядає нас, як Своїх улюблених дітей і чекає, коли ж ми повернемося з далекої країни, де ми, на жаль, часто марнуємо своє життя і таланти – все те, що Він дав нам у великій кількості для того, щоб ми мали все необхідне для нашого спасіння.
З єпископом Євстратієм
розмовляв Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ,
«Укрінформ»
newroman:
Воздвиження Чесного Животворчого Хреста Господнього.
Рівноапостольний цар Костянтин побажав збудувати храми Божі на священних для християн місцях у Палестині (тобто на місцях народження, страждань, Воскресіння Господа Ісуса Христа та ін.) і знайти хрест, на якому був розіп`ятий Спаситель. Виконати бажання царя з великою радістю взялася його мати, св. рівноапостольна цариця Єлена.
Приховано: ПоказатиУ 326 році цариця Єлена з цією метою вирушила до Єрусалима. Багато зусиль доклала вона, щоб знайти хрест Христів, бо недруги Христові сховали хрест, закопавши його в землю. Нарешті їй вказали на одного літнього юдея, на ім`я Іуда, який знав, де знаходиться хрест Господній. Після довгих розпитувань і умовлянь він показав місце. Виявилося, що святий хрест був укинутий у рів і завалений сміттям і землею, а зверху був збудований язичницький храм. Цариця Єлена наказала зруйнувати цю будівлю і знайти хрест.
Коли розкопали рів, то знайшли в ньому три хрести й дощечку, що лежала окремо від них, з написом: "Ісус Назорей, Цар Юдейський". Потрібно було дізнатися, який з трьох хрестів є Хрест Спасителя. Єрусалимський патріарх (єпископ) Макарій і цариця Єлена твердо вірили і сподівалися, що Бог укаже на святий Хрест Спасителя.
За порадою єпископа стали підносити хрести один за одним до однієї недужої жінки. Від двох хрестів не вчинилося ніякого чуда, коли ж поклали третій хрест, то вона вмить зцілилася. Трапилося так, що в цей час несли померлого для поховання. Тоді стали покладати хрести один за одним і на померлого; і коли поклали третій хрест, померлий ожив. У такий спосіб розпізнали Хрест Господній, через який Господь творив чудеса і показав животворчу силу Свого Хреста.
Цариця Єлена, патріарх Макарій і люди, що були навколо них, з пошаною, радісно і побожно вклонилися Хресту Христовому і цілували його. Християни, довідавшись про цю велику подію, зібралися величезним натовпом до місця, де було знайдено Хрест Господній, усім хотілося прикластися до святого животворчого Хреста. Але оскільки через велику кількість людей усім це зробити було неможливо, то люди просили принаймні показати його. Тоді патріарх Макарій став на підвищеному місці і, щоб усім було видно, кілька разів воздвигав (піднімав) його. Народ же, бачачи Хрест Спасителя, кланявся і вигукував: "Господи, помилуй!"
Св. рівноапостольні царі Костянтин і Єлена на місці поховання і Воскресіння Ісуса Христа збудували просторий і чудовий храм на честь Воскресіння Христового. Спорудили також храми на Елеонській горі, у Вифлеємі й у Февроні, біля дуба мамрійського.
Цариця Єлена частину Хреста Господнього принесла своєму синові, царю Костянтину, а іншу частину залишила у Єрусалимі. Цей дорогоцінний залишок Хреста Христового і дотепер зберігається у храмі Воскресіння Христового.
Після знайдення животворчого Хреста Господнього юдей Іуда, який вказав місцезнаходження Хреста, став християнином. Потім за доброчинне життя був рукопокладений на єпископа з ім`ям Киріака і призначений на кафедру Єрусалимського патріархату.
Постраждав за Христа при Юліані Відступникові. Пам`ять св. священномученика Киріака відзначається 28 жовтня (10 листопада н. ст.).
В пам`ять знайдення Хреста Христового і його воздвиження свята православна Церква установила свято Воздвиження чесного і животворчого Хреста Господнього. Це свято віднесено до числа великих свят і відзначається 14 вересня (27 вересня н. ст.).
За всенічним богослужінням (на ранній) буває винесення хреста для поклоніння. Після великого славослів`я священик, облачившись у всі священицькі ризи і тримаючи над головою своєю св. хрест, прикрашений квітами, при співі "Святий Боже..." виносить його з вівтаря на середину храму і кладе на аналої. Під час триразового співання тропаря "Спаси, Господи, людей Твоїх..." священик кадить св. хрест. Потім під спів "Хресту Твоєму поклоняємося, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо", – всі кланяються і цілують св. хрест. Прикрашається св. хрест зеленню і квітами на знак того, що через нього (тобто через страждання і смерть на ньому Спасителя) даровано нам вічне життя. В це свято треба постити, щоб поглибити благоговійний спогад про хресні страждання Спасителя.
Навігація
Перейти до повної версії