Різне > Віра, релігія, філософія, світогляд

Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)

(1/12) > >>

Сонечко+:
Хочу в цій темі більш детально ознайомлювати та ознайомлюватись зі змістом та історією поточних дат.
ТРІЙЦЯ (П'ятидесятниця)
ТРІЙЦЯ (П'ятидесятниця) (грецьк. Pentekoste), одне з найбільших християнських свят, яке святкується на 50-й день від Великодня в пам'ять зішестя Святого Духа на апостолів і присвячене прославлянню Святої Трійці. У Православній Церкві — велике двунадесяте свято. На Заході свято П'ятидесятниці не носить назви Трійці, хоча тісно пов'язується з її шануванням. З XIV ст. святом Трійці в Католицькій Церкві стала називатися неділя по П'ятидесятниці.

Зміст свята

Назву П'ятидесятниці свято одержало тому, що зішестя Святого Духа на апостолів сталося в старозавітне свято П'ятидесятниці, встановлене в пам'ять про дарування єврейському народові Закону при горі Синай; воно святкувалося в 50-й день після Великодня і припадало на закінчення жнив і збирання плодів, перші з яких приносилися в жертву в храмі. Саме в цей день, у 50-й день по Воскресінні Ісуса Христа, коли всі учні були зібрані в одній світлиці, раптом зробився шум, «ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів». Апостоли виповнилися Духа Святого і стали говорити різними мовами (Діяння апостолів 2:1-47). Зішестям Св. Духа на апостолів відкрилася довершуюча (?) діяльність третьої особи Пресвятої Трійці, і вчення Ісуса Христа про Триєдиного Бога досягло довершеної ясності і повноти. Подія Зішестя Святого Духа на апостолів вважається початком Християнської Церкви.

Історія свята

За переказом, свято Зішестя Святого Духа встановлене апостолами, однак згадки про нього, що містяться в Новому Завіті (1 Коринтянам 16:8; Діяння 20:16), не дають підстав вважати, що мова там йде про святкування християнської П'ятидесятниці. Від II ст. немає достовірних свідчень про існування цього свята. Однак вже в історичних джерелах III ст. П'ятидесятниця представлена загальнопоширеним святом. Так, у Тертуліана П'ятидесятниця виступає і як період у 50 днів, і як християнське свято (Про хрещення, гл. 19). Про П'ятидесятницю як про окреме свято ясно говорить Оріген (Проти Цельса, VIII, 22). У «Апостольських Постановах» (III-V ст.) заповідано святкувати П'ятидесятницю: «Через десять днів по Вознасінні буває п'ятидесятий день від першого дня Господнього (Великодня); цей день так буде великим святом; тому що в третю годину цього дня Господь Ісус послав дарунок Святого Духу. П'ятидесятницю святкуйте одну седмицю» (кн. V, гл. 20). З IV ст. свідчення про П'ятидесятницю і як про священний період у 50 днів, і як про особливе свято стають загальними в церковних письменників (Августин, Іоанн Златоуст, Григорій Богослов). Іоанн Златоуст згадує про звичай прикрашати в цей день будинки зеленню, Григорій Богослов — про звичай хрещення в цей день. Від IV ст. до нас дійшов докладний опис богослужіння в день П'ятидесятниці в Ієрусалимській Церкві, що належить західній прочанці Сильвії. Богослужіння продовжувалося майже безупинно протягом доби і складалося зі здійснення Цілонічного пильнування в церкві Воскресіння, двох Літургій (у Мартиріумі і на Сіоні) і літії на Елеоні, у церкві печери, у Мартиріумі, у храмі Воскресіння і на Сіоні. Усе богослужіння закінчувалося близько півночі.

Богослужбове святкування

Від VII ст. зберігся опис найдавнішого чину богослужіння П'ятидесятниці в Ієрусалимському канонарі (Статуті) грузинською мовою. Цей чин має такі ж літії, які описані в Сильвії, і в них даються зародки сучасних трьох уклінних молитов, що читаються нині на святковій Вечерні. У Статуті Великої Константинопольської церкви (IX ст.) є повний чин богослужіння на день П'ятидесятниці для Східної Церкви. Це одне із найурочистіших богослужінь у році, має ті самі особливості, що і богослужіння Великодня і Різдва Христового.

Особливу урочистість додавав святу П'ятидесятниці звичай древньої Церкви робити в цей день хрещення оголошених. У IV ст. Василем Великим були складені уклінні молитви, що читаються на святковій Вечерні, що з'єднується з Літургією.

Свято П'ятидесятниці має один день передсвяткування і шість днів святкування. Наступного дня після П'ятидесятниці, у понеділок — свято на честь Усесвятого Животворящого Духа (Духів день). Віддання П'ятидесятниці відбувається в наступну після свята суботу. У день П'ятидесятниці храми по древньому звичаю прикрашаються зеленню і квітами.

Написано за мотивами:
Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия, 2001, автор статті: О. А. Крашеніннікова


Свято Святої Тройці називається П'ятдесятницею тому, що зішестя Св. Духа на апостолів відбулося на п'ятдесятий день після Воскресіння Христового. Свято християнської П'ятдесятниці містить у собі подвійне торжество: і на славу Пресвятої Тройці, і на славу Пресвятого Духа, який видимо зійшов на апостолів і уклав новий вічний завіт Бога з людьми.

Перший день П'ятдесятниці, тобто неділю, Церква присвячує переважно на славу Пресвятої Тройці; і цей день у народі називається Троїциним днем, а другий, тобто понеділок, – на славу Духа Святого, від чого називається Духовим днем.

Святкування дня Святого Духа Церква починає, як правило, вечірнім богослужінням у день Тройці. На цьому богослужінні з колінопреклонінням читаються благальні молитви Василія Великого, в яких ми сповідуємо гріхи наші перед Отцем Небесним і, ради великої жертви Сина Його, благаємо помилування; просимо також Господа Ісуса Христа дарувати нам Божественного Духа, на просвічення і зміцнення душ наших, і, нарешті, молимося за спочилих батьків і братів наших, щоб упокоїв їх Господь у місці світлому, квітучому і спокійному.

У свято П'ятдесятниці заведено прикрашати храм і свої житла зеленню – гілками з дерев, квітами і самим стояти з квітами в храмі. Прикрашення храмів і осель в цей день зеленню і квітами є, по-перше, сповіданням живлющої сили Животворчого Духа, а по-друге, – належним присвяченням Йому паростків весни.

Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату


Коротка історія

Світлий празник Пасхи завершується не менше світлим і великим празником Святої П’ятдесятниці. По Христовому Різдві і Воскресінні цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Зіслання Св. Духа це - наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його доконав Божий Син. В дні св. П’ятдесятниці сам Св. Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. В дні Зіслання св. Духа родиться і починає діяти Христова Церква. Св. Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.

СТАРОЗАВІТНЯ П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Євреї у давнину щорічно святкували три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. Свою назву празник має від того, що це був 50-тий день після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно 50-ця це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходили до Єрусалиму великі маси євреїв з усіх усюдів, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у храмі свою жертву. В пізніших часах до празника 50-ці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту.

ХРИСТИЯНСЬКА П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник 50-ці перейняли від Старого Завіту й задержали його назву, бо і для них це був 50-ий день після Пасхи, але надали йому цілком іншого змісту і значення. Головний мотив святкування 50-ці для новозавітньої Церкви це подія приходу Св. Духа на апостолів. Звідси цей празник має ще назви, День Зіслання Св. Духа або День Св. Тройці.

В понеділок після празника 50-ці святкує наша Церква празник Св. Духа. А це тому, що Східна Церква з давніх давен має звичай, щоб наступного дня по великім празнику віддавати честь тим особам, що виконували головну роль в дні празника. День Св. П’ятдесятниці святкує саму подію зіслання Св. Духа на апостолів, а понеділок призначений на віддання особливої чести Св. Духові, як третій Божій Особі.

На осібну увагу заслуговує вечірня понеділка, яка звичайно правиться не в неділю вечором, але зараз по Св. Літургії коло полудня в сам день 50-ці. Поєднання вечірні з Літургією пояснює о. Дольницький тим, щоб усі присутні на Літургії могли взяти участь у коліноприклонних молитвах. Ця вечірня відзначається тим, що крім інших молитов має три довші покутного змісту молитви, що їх мав написати св. Василій Великий (+ 379).

З офіційного сайту Української Греко-Католицької Церкви

Відповідь від: 24 Травня 2010, 20:13:37А ось про це свято та Зелені свята як про народні святкування

Трійця, Тройця - це церковне свято, яке відзначають у 8 неділю після Пасхи. Через те, що це свято припадає на 50-й день після Пасхи, церква називає його ще П’ятидесятницею. Увібравши в себе багато рис іудейської П’ятидесятниці, християнська Трійця приєднала й національні риси тих свят, з традиціями яких вона частково злилася. Так, в українців Трійця злилася із Зеленими Святами.

Основа троїцької обрядності - культ рослинності, що в цей час починає розквітати. В Україні ще у ХYIII столітті до церкви приносили різні трави: зорю, м’яту, канупер тощо. У середину цих трав ставили потрійну свічку, що називалася Тройцею, яка повинна горіти протягом усієї обідні. Потім ці трави використовували як оберіг від різних хвороб, а троїцьку свічку давали в руки вмираючому.

Зелені Свята перш за все - це свято перемагаючої весни на порозі літа, коли природа ніби святкує з людиною своє відродження.

Святкування починається з четверга. У цей день дівчата йдуть у поля, в левади або ліс і там завивають вінки “на всі святки”. Вінки в’ють з конвалій, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полин як засіб від русалок. Використовували гілля різних дерев: клена, ясена, липи, осоки, але ні в якому разі не верби. Особливо шанована в Україні була тополя. Існував звичай ставити головне дерево перед воротами та дверима, щоб захистити себе від відьом. Для цього по кутках хліву встромлювали іноді осику. За допомогою цього ж дерева вгадували, чи всі члени родини доживуть до наступного клечання: якщо внесене на ніч дерево вранці залишалося зеленим - усі будуть здорові, якщо листя почорніє - хтось тяжко захворіє, а може, навіть вмре.

Під час святкування дівчата влаштовували спільну їжу, причому обов’язково у ній була яєшня. Яйце, починаючи з Пасхи, проходило крізь усю весняну обрядовість: воно з’являлося як символ зародження нового життя, а коли весна закінчувалася, яйце вживали у вигляді яєшні (зародок повинен був перетворитися на плід). З Трійцею закінчувалася головна весняна календарна обрядовість.

Колись поширеним був звичай, що називався “водити тополю”. Для цього дівчата вибирали з-поміж себе найвищу дівчину, яка мала зображувати “тополю”. Її рясно прикрашали намистом, стрічками, барвистими хустками і потім водили селом і полями, де в той час уже колосились жита. Якщо зустрічалися люди, “тополя” їм низько вклонялася, а господарі пригощали дівчат. “Тополі” ж давали подарунки або гроші “на стрічки”. Водячи “тополю”, дівчата співали:

Стояла тополя край чистого поля;
Стій, тополенько, не розвивайся
Буйному вітрові не піддавайся…

Такий звичай ще мав назву “водити куща”. Обряд прикрашання дерев - це теж відгомін язичницької старовини. Наші пращури вклонялися деревам, молилися їм. Священні дерева були у них на полях, на дорогах поміж селами. Прикрашання дерев та їхнє вшанування свідчить про бажання заручитися могутньою допомогою природи у повсякденних справах хлібороба. Існувало вірування, що й душі померлих оселяються у деревах, у його зеленому гіллі. Саме тому Зелені Свята, крім усього іншого, - ще й народне свято поклоніння душам небіжчиків, вшанування предків. Відбувається це тому, що на Зелені Свята починає цвісти жито, а за давнім народним віруванням, у час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі. Цвітіння хлібів - час дуже відповідальний, від якого у значній мірі залежить врожай. Тому і поминали в цей час своїх предків-небіжчиків, приносили їм жертву, влаштовували тризну. За стародавнім віруванням - померлі предки - це постійні охоронці свого роду, його покровителі, які здатні впливати на врожай і допомагати в усіх хліборобських справах своїх нащадків. У Зелену суботу здавна існував звичай поминати самогубців та усіх, хто загинув у невідомих країнах або зник безвісти.

Автор: Лідія Кушерець
Джерело: "Київенерго сьогодні" №23 (13.06.01)


З сайту Артвертеп:

ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Тиждень перед Трійцею називається «зеленим», «клечальним» або «русальним», три останні дні цього тижня і три перші дня троїцького тижня називаються Зеленими Святами.

В час Зелених Свят цвіте жито й за народним віруванням прокидаються мерці, виходять з води русалки. Люди квітчають свої житла клечанням і встеляють пахучими травами, дівчата завівають вінки.

Завивання вінків

Зелений тиждень починається з четверга. В цей день дівчата йдуть на поля, в левади чи в ліс і там «завивають вінки на всі святки», при цьому співають відповідних пісень.

В деяких місцевостях України, дівчата ходять по селах з вінками на голові. Вінки в’ють з конвалії, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полинь. Ставлять стіл під березкою, а на стіл випивку і закуску. Серед закуски завжди є смажена яєчня.

По деяких селах «Схід України» довго зберігався звичай у четвер завивати березку. З самого ранку дівчата готують їжу, зібравшись на одному чисто виметеному подвір’ї. Посеред двору стоїть зрубана молода деревина, а під неї горщик з водою. Дівчата ходять по дворі або сидять на призьбі… Кілька хлопців тримають у руках заготовлену їжу, а інші — відра з питвом на палицях. Одна з дівчат підходить до дерева й перекидає горщик з водою, а потім бере дерево в руки й заспівує пісню… З її голосом з’єднуються голоси інших. Ворота відчиняються і весь гурт, оточивши дівчину з деревом, рухається по вулиці в напрямку до лісу. В лісі розстеляють обрус, ставлять їжу і питво, сідають навколо і починають їсти і пити. По закінченні пиру дівчата вибирають одну з березок для завивання вінків. Розділившись по двоє, кожна пара з гілля берези в’є собі один вінок, не відриваючи гілок від дерева. Як вінок вже готовий, кожна пара кумується: одна одній через вінок дає жовту крашанку, потім цілуються через вінок.

Після завивання вінків дівчата повертаються в село. В неділю, в день Тройці, дівчата йдуть до тієї самої берези, щоб розвивати вінки. Кожна пара розглядає свій вінок: чи ще свіжий, чи вже зів’яв? По цьому судять про своє щастя, чи нещастя.

Вінки в українських народних обрядах є символом великої пошани, а також символом молодості й чистоти, незаплямованої краси. Дівчина, що втратила невинність, не може вдягнути на голову вінок. Крім того, вінок з живих квітів, за народною уявою — це оборона від злої напасти.

ТРІЙЦЯ (П’ятидесятниця, Клечальна неділя)

Біля порога хати ставили зелені дерева, вікна, дахи і тини теж клечали зеленим гіллям. В хаті на стіл накритий білою скатеркою клали хліб — сіль, за образами — бузок і гвоздики. Долівку встеляли травою, серед якої запашний чебрець та полин «від чародійства». В горнятах і глечиках, що ставили на вікнах і на столах — півонії, лілеї, фіалки, пижма тощо. Під іконами запалювали лампадку або свічечку, тьмаве світло якої, пробиваючись крізь густу зелень навивало на серце почуття радості і благоговіння.

Впоравшись, що треба в хаті, селяни вбиралися в святковий одяг, потім посідавши на лавки, чекали благовісті. Почувши дзвін, вставали і перехрестившись йшли до церкви.

Існував звичай — після літургії йти хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. Хто з селян бажав певного посвячення господарських будівель, виносив до воріт стіл, покривав скатеркою, а зверху клав хліб — сіль. Таке посвячення домів, криниць і господарських будівель було пов’язане з віруванням селян в існування русалок.

Дещо про це. Весною, як тільки вкриються травами луки, розпустяться верби й зазеленіють поля, тоді «з води на берег виходять русалки».

Русалки — це дівчата або молодиці, котрі під час купання втопилися. Утоплениці — русалки на віки — вічні відійшли від буденного земного буття й переселились в темничну сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що чудом збудовані з кришталю.

Місяць і зорі викликають русалок з води на берег. Вони не мають на собі одягу, у них біле знекровлене тіло, довге волосся, зелене, як трави, стан високий і гнучкий, очі палкі і сині. На голові в кожної вінок з осоки, а в старшої з водяних лілей. Вийшовши з води, русалки сідають на березі, розчісують своє довге волосся, або водять дивовижні, з таємничим шепотом, хороводи. Іноді русалки вилазять на дерева й гойдаються на гіллі, співаючи пісень. Русалчині пісні небезпечні — хто почує їх, то як зачарований підійде близько до русалок, а вони тоді заманять його до себе, візьмуть в своє коло, будуть бавитись з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку на дно.

В Україні довго зберігався звичай серед жінок — в русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, що його ніби русалки брали собі на сорочки. Ба більше: на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його порою русалки будуть ситі. Не слід також кидати лушпиння яєць бо як потрапить воно у воду, то серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям.

В русалчин тиждень ніхто не відважується купатися в річці, хіба що відьми, бо лише вони не бояться русалок. В Зелений тиждень, у четвер, ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок, щоб вони не попсували худоби, птиці й усього господарства. Цей день називається Русалчин Великдень. Дівчата ранком йдуть у поле «на жита» та на межах кладуть хліба для мавок — «щоб жито родило».

Крім того, дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи при собі полин та любисток (бо русалки бояться цих рослин) і там у лісі кидають завиті вінки русалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів. По одинці в ліс чи в поле не ходять, і не купаються в річках — «щоб русалки не залоскотали».

В цей четвер селяни варять просто неба різноманітні страви і взаємно частуються. Господині поливають молоком шлях, чи стежку, де ходили їхні корови до водопою, або на випас. На межах полів господарі кладуть бувало по шматку хліба для русалок.

В Русалчин Великдень, у четвер, русалки виходять з води, бігають по полях та городах, розшукують своїх матерів. Якщо родичі не поминали їх у суботу, то впіймавши матір, русалка лоскоче її, примовляючи: «За те тебе лоскотала, що мене не поминала!» — і може залоскотати до смерті.

Якщо помре хтось на Троїцькі свята, то баби журяться. Якщо помре маленька дитина, то мати плаче і каже: «Боже мій, ти русалочкою будеш і не зійдеш за ними, за великими, тебе будуть там щипати, лоскотати».

Русалками стають діти померлі нехрещеними або ті, що народилися неживими, а також і утоплені. Таких дітей хоронять під порогом хати, бо душам тих немовлят на тому світі буває легше: їх хрестять і люди і піп, коли йде з хрестом, або молитву читають, переступаючи через поріг. Протягом семи років, до свого обернення в русалки, душі цих дітей носяться в повітрі, а в день Тройці і Духів день просять собі хреста: «Мене мати породила, нехрещену положила». Якщо хтось із християн почує цей голос, то мусить сказати: «Іван та Марія! Хрещу тебе в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь», — і кинути рушник чи хустку, тоді душа такої дитини піде до раю і русалкою не буде. Якщо ж до семи років отак не буде охрещена, то йде в русалки.

Поминання мертвих

На Зелені Свята починають квітувати жита, а на народним віруванням, в час квітування хлібних злаків прокидаються мерці. В стародавніх мешканців Європи, а зокрема у нас в Україні, квітування хлібів вважалося за найнебезпечніший період, люди боялися щоб із цвітом чогось не сталося злого. Мертві ж предки — це охоронці інтересів свого роду, ось до них у цей небезпечний час живі і зверталися, їх поминали, їм приносили жертву, влаштовуючи на гробках тризни. Навіть клечання, зелене гілля в’яжеться з мертвими предками: «то душі померлої рідні приходять до хати й ховаються в клечанні».

У Зелену суботу здавна існує звичай поминати самогубців та ще тих, що загинули без вісті десь на далеких дорогах, в чужих краях, а таких у нс на Україні завжди було багато. Були це переважно козаки, а пізніше вояки-герої.

Десятий понеділок

У Десятий понеділок, на перший день Петрівки, а часом і на Вознесення, відбуваються проводи русалок — це спеціяльні обряди, щоб тих русалок позбутися. В ці дні дівчата в полі, на житах, роблять спеціяльний обід — тризну в честь русалок. Після тризни дівчата ходять по полях з розплетеними косами і вінками на голові, співаючи проводи русалкам. Потім дівчата пускають на воду клечальні вінки, що були виплетені ними першого дня Зелених Свят.

Як бачимо, проводи русалок відбуваються в полі, на житах. Колись це робилося для того, щоб накликати ліпший врожай, збіжжя на полях але пізніше та головна мета обряду забулася, проводи русалок, якщо вони десь відбуваються, є ніщо інакше, як гарна і весела забава дівчат.

В цей день також святкуються похорони Ярила, поганського бога, що уособлював собою родючу силу весняного сонця. Наші предки уявляли собі, що в цей час Ярило ходив ночами по полях у білому покривалі з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носив серп і дозріле колосся жита й пшениці. Перед Петрівкою Ярило ніби помер — плодюча енергія землі й сонця досягла своєї кульмінаційної точки та ішла на спад. Похорони Ярила символізують це явище.

Молоді жінки відмічають похорони Ярила веселими забавами. Забави відбуваються то з участю чоловіків, то з повно. Їх відсутністю, як де ведеться. Ці забави мають назву: «гонити шуліку».

«Гонити шуліку» жінки сходилися, бувало, в шинок, там вони пили горілку, танцювали та співали соромницьких пісень, що в інший час, звичайно, жінки не роблять. У цій забаві беруть участь тільки одружені жінки, вдовиці й самітні жінки не допускаються.

Існує вірування, що першого дня Петрівки відбуваються «звірячі розгри», а тому до лісу ходити небезпечно. Свійських тварин цього дня годують ліпше ніж звичайно, особливо догоджають коровам — «щоб більше користі було».

Автор: Олекса Довбуш

Люся:
дуже цікаво, дякую. Сама ж не здогадалася знайти це все  в неті. А тут готовеньке. Дякую.

Сонечко+:
Рада, що моя інформація стала у пригоді :). Буду старатись надалі  :bouquet:

Сонечко+:
Сьогодні починається Петрівський піст.
Подаю інформацію з календаря "З вірою в душі" на 2007 рік. Видавництво "Преса України":

Установлення Петрового посту
Установлення Петрового (Апостольського) посту належить до перших віків Церкви. Про церковне установлення цього Посту згадується в Постановленнях Апостольських: "Після П'ятдесятниці святкуйте одну седмицю, а потім постіться, справедливість вимагає і радіти після прийняття дарів від Бога, і поститися після полегшення плоті" Але особливо цей піст утвердився, коли у Константинополі й Римі, який тоді ще не відпав від Православ'я, були зведені храми на честь первоверховних Апостолів Петра і Павла. Освячення константинопольського храму відбулося в день пам'яті Апостолів 29 червня ст. ст. (12 липня н. ст.), і з того часу цей день став урочистим і на Сході, і на Заході. У Православній Церкві закріпилося приготовлення благочестивих християн до цього свята постом і молитвою.

Святий Афанасій Великий, описуючи у своїй промові до імператора Констанція нещастя, заподіяні аріанами православним християнам, зазначає: "Народ, що постився в тиждень наступний за П'ятдесятницею, пішов для молитви на кладовище". Цей літній піст, який зараз ми називаємо Петровим, або Апостольським, раніше називали Постом П'ятдесятниці. Церква закликає нас до цього посту за прикладом Апостолів, які прийнявши Святого Духа в день П'ятдесятниці, в пості й молитві готувалися до всесвітньої проповіді Євангелія.

Петрів піст
Тривалість Петрового посту залежить від того, рано чи пізно буває Пасха. Він завжди починається з закінченням Триоді, або після седмиці П'ятдесятниці, і закінчується 28 червня ст. ст. (12 липня н. ст), якщо свято святих Апостолів Петра і Павла не припадає на середу або п'ятницю. Найбільш тривалий Петрів піст – шість тижнів, а найкоротший – тиждень й один день. Антиохійський патріарх Феодор Вальсамон у ХІІ ст. наказав: "За сім днів і більше до свята Петра і Павла всі вірні, тобто миряни і монахи, повинні поститися, а ті, що не постяться, нехай будуть відлучені від спілкування православних християн."

Подвиг Петрового посту менш строгий, ніж Чотиридесятниця (Великий піст). Підчас Петрового посту статут Церкви приписує щотижня по понеділках, середах і п'ятницях утримуватися від вживання риби, вина й олії, і сухоїдіння на обід; у інші дні, а також по суботах, неділях цього посту й у дні пам'яті якого-небудь великого святого або храмового свята дозволяється риба.

За словами святителя Іоанна Златоуста, піст із вірою надає міцності, укріплює проти сил безтілесних; і той, хто молиться як слід, і разом поститься, не багато потребує; а хто потребує не багато, той не буде сріблолюбцем і подаватиме милостиню. Хто поститься, той стає легким і окрилюється, і з бадьорим духом молиться.

Чому Петрів піст настає після П'ятдесятниці
Ми не постимося під час П'ятдесятниці, бо в ці дні Господь перебуває з нами. Не постимося, бо Сам Спаситель сказав: "Чи ж ви можете змусити, щоб постили гості весільні, поки з ними ще є молодий?" Спілкування з Господом є немовби їжею для християнина. Отже, під час П'ятдесятниці ми живимося Господом, Який з нами спілкується. "Після тривалого свята П'ятдесятниці піст особливо потрібен, щоб його подвигом ми очистили наші думки і зробилися гідними дарів Святого Духа, – пише святий Лев Великий. – За цим святкуванням, яке Дух Святий освятив Своїм зішестям, звичайно настає всенародний піст, благодійно встановлений для лікування душі й тіла, і тому слід проводити його з належним благоволінням. Бо те, що є насолодою для нашої зовнішньої людини, для внутрішньої є загибеллю і руйнуванням, і навпаки, розумна душа тим більше очищується, чим більше вбиває плоть." Тому вчителі, що просвітили прикладом і настановленням усіх членів Церкви, початок битви за Христа ознаменували святим постом, щоб, виходячи на битву з духовним розбещенням, мати для цього добру зброю. Адже невидимі наші супротивники і безтілесні вороги не зможуть побороти нас, якщо ми не догоджатимемо плотським пристрастям.

Святий Лев Римський пише: "З апостольських правил, які навіяв Сам Бог, первостоятелі церковні, за напученням Святого Духа, найпершим постановили, щоб усі подвиги добродійства починати з посту. Це вони зробили тому, що заповіді Божі можна виконати добре лише тоді, коли воїнство Христове буде захищене від усіх спокус гріха святим утриманням. Таким чином, любі брати і сестри у Христі, ми повинні вправлятися в пості переважно в теперішній час, коли заповідається піст, із закінченням п'ятдесяти днів після Воскресіння Христового до зішестя Святого Духа, проведені нами у особливій урочистості. Цей піст було заповідано, щоб уберегти нас від безпечності, в яку легко впасти через довготривалий дозвіл на їжу, яким ми користувались. Якщо ниву нашої плоті не обробляти невпинно, на ній легко зростають терни, і приноситься такий плід, який не збирають до житниці, а прирікають на спалення. Тому ми повинні нині з усією старанністю зберігати те насіння, яке прийняли у наші серця від небесного Сіяча, і остерігайтеся, щоб заздрісний ворог якось не зіпсував дарованого Богом, і в раю чеснот не зросли терни пороків. А відвернути це зло можна лише милістю й постом."

Відповідь від: 31 Травня 2010, 01:02:19А це інформація з народних повірь.
За легендою Петрівка була встановлена Святим Петром на прохання жінок, чоловіки яких на сінокосах випивали занадто багато молока.
З Петрівкою пов'язаний цілий цикл обрядових пісень, які називаються петрівочки. За традицією дівчата у перший день Петрівки пускають на воду клечальні вінки.
Відповідь від: 31 Травня 2010, 01:08:22А це з книги Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї.
Петрівка
Відносно Петрівського посту на Поділлі побутує легенда, згідно з якою у давнину не було Петрівки і чоловіки щоденно ласували м'ясом, маслом, сметаною тощо, не знаючи міри. Їхні дружини занепокоєні таким станом, зібравшись і порадившись вирішили обмежити своїх чоловіків у скоромній їжі й установили Петрівський піст. При обговоренні цієї проблеми вони не зуміли дійти до згоди відносно постійності посту, а тому вирішили призначати його тривалість: від шести, п'яти тижнів до одного.

Як відомо, початок Петрівки залежить від Великодня, а кінець її завжди на Петра (12 липня), в зв'язку із цим коливалася і її тривалість: від 6 тижнів до І.

У порівнянні з Великим постом на Петрівку було більше послаблень. «Спасівка від Бога, а Петрівку баби вигадали, щоб сир та масло зібрать», говорять у народі. В деяких селах Львівщини, Кіровоградщини, наприклад, у Петрівку дехто постить перший і останній тиждень, а в Інші тижні постяться у вівторок, четвер, суботу і неділю, бо в цей період припадало багато важкої сільськогосподарської роботи. Безумовно, Петрівського посту не можна було дотримуватись без суттєвої шкоди для здоров'я (особливо, якщо він видавався затяжний— 6 тижнів), бо минулорічні запаси продуктів були вже вичерпані, а нового врожаю, окрім скороспілих овочів, ще не збирали. До того ж протягом віків виробилися звичаєві заборони копати картоплю до Спаса чи до Іллі, щоб забезпечити її добрий урожай: «Не шпортай бараболі до Івана, бо буде погана, а шпортай на Гіллі (Іллі), то буде тобі й свині», — говорять у с. Ярославка Хмельницької області.

Заговини на Петрівку
У перший понеділок Петрівки — похорони Ярила.

Ярило — язичницький бог, що уособлював собою родючу силу весняного сонця. Наші предки уявляли собі, що в цей час Ярило ходив ночами по полях в білому покривалі з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носив серп та дозріле колосся жита й пшениці.

Волочився Ярило

та й по всьому світу,

полю жито родив,

людям діток плодив.

Із його приходом уся природа загорається коханням. Весняне сонце бере шлюб із землею й кличе до того ж і людину.

Яр — наш отець,

Земля — наша мати,

хто не посіє,

не буде збирати.

Перед Петрівкою Ярило ніби помер — плодюча енергія землі й сонця досягла своєї кульмінаційної точки й пішла на спад. Похорони Ярила в перший понеділок Петрівки символізують це явище.

Молоді жінки відзначали похорони Ярила веселими забавами. Забави відбувалися в залежності від місцевих традицій — то з участю чоловіків, то — без них. Ці забави мали спеціальну назву: «гонити шуліку».

«Гонити шуліку» молоді жінки сходилися, в переважній більшості, в шинок; там вони пили горілку, танцювали та співали жартівливих пісень. У цих забавах брали участь тільки заміжні жінки; вдовиці та незаміжні жінки «на шуліку» не допускалися.

Дівчата в цей понеділок пускають на воду клечальні вінки, що були виплетені ними першого дня Зелених свят.

Побутує повір'я, що першого дня Петрівки відбуваються «звірячі розгри», а тому до лісу ходити небезпечно. Свійських тварин цього дня годують значно краще, ніж звичайно; особливо догоджають коровам, — «щоб більше користі було».

Ой, мала нічка, Петрівочка:

Не виспалась наша дівочка!

Не виспалась, не награлась

І з козаченьком не настоялась...

Співають в Україні співчуваючи стомленій красуні, котра бореться із сном, коли вже зійшло сонце. Адже прийшов Петрівський піст із своїми короткими ночами й днями безкінечними.

«Нехай у Петрівку!» — чи «це не в Петрівку, щоб двічі казати», говорять в народі тому, хто, не дочувши, просить повторення якої небудь розповіді.

Сонечко+:
Про сьогодняшню дату - "Міжнродний день захисту дітей" у мене коротко.
Започаткований у 1949 р. Міжнародною демократичною федерацією жінок.

Навігація

[0] Сторінка Повідомлень

[#] Наступна сторінка