Різне > Віра, релігія, філософія, світогляд
Таємниці Всесвіту на територіях України (і не тільки України)
Сонечко+:
Ми всі знємо про таємничі Єгипедські піраміди. Та не всі, можливо, чули про те, що щось подібне було і на Україні. Мова йде про степові піраміди - курганні могили. Кургани виконували роль культових споруд. Вони були своєрідними язичницькими храмами наших предків і відображали потяг людей до таємниць Всесвіту, намагання встановити енергетичний зв'язок людини з Землею та Космосом. Науково-публіцистичний збірник "Духовна велич України" включає в себе ось такий цікавий матеріал:
Приховано: ПоказатиПротягом тисячоліть земля України накопичувала в собі пам’ятки про різні археологічні культури, носії яких залишали після себе сліди, які допомагають нам лише здогадуватися про їхній спосіб життя і традиції. Найдавніші скотарі українських степів залишили після себе небагато поселень (таких, як Михайлівське на Херсонщині, наприклад), але увійшли до світової історії як творці степових пірамід – курганних могил.
Ю.О.Шилов стверджує, що найдавніші кургани на території України були насипані за 500 років до початку будівництва перших єгипетських пірамід. Він пише: “Могили подібні до літописів. Аркуші їхні – це досипки, кожна з яких перекриває одне чи кілька поховань. Висока могила, наприклад, досипалась над первинним насипом десять років і перекрила 18 поховань IV-ІІ тис. до Р. X.”. Саме Висока Могила біля села Старосілля на Херсонщині була першим об'єктом археологічних досліджень Шилова. Її розміри не можуть не вражати: «Двохсотметрова довжина й десятиметрова височінь могили вдвічі перевершувала розміри кромлеха (кам'яного кільця) Стоунгенджу».
Кургани - це немов книги відвідувань, у яких збереглися відомості про представників близько 15 археологічних культур, що залишили свої підписи у вигляді поховань, досипок, магічних предметів і знаків на стінках гробниць. У прадавні віки місця поховань були священними і мовби переходили від представників однієї культури до іншої.
Справедливо виникає питання: чому наші пращури так трималися за одне місце поховання, чи не краще було б будувати могили окремо - як доказ своєї винятковості?
Одна з найбільш вірогідних відповідей на це питання грунтується на матеріалі досліджень сучасних учених-геофізиків. З'ясувалося, що більшість курганів стоїть на місцях з підвищеною геомагнітною активністю. Мимоволі замислишся: як прадавні люди вміли визначати без сучасних приладів такі місця?
Є тільки фантастичні здогадки, істинність яких може бути підтверджена численними науковими дослідженнями або інтуїтивними прозріннями вчених, вільних від скептицизму й упередженості. Дуже вірогідно, що наші предки сприймали реальність інакше, ніж ми, - з більшою любов'ю, відкритістю, жертовністю, вірою в безсмертя і божественне призначення людської душі.
Існує велика кількість курганів, які дуже відрізняються один від одного. Видатний археолог В. О. Городцов першим зміг розібратися в поховальних спорудах, пов'язав їх із обрядом та речами, що були знайдені в похованнях. Саме Городцов висунув припущення, що кургани «містять у собі розвиток спеціальної ідеї». Основним матеріалом для побудови курганів слугували земля, камінь і дерево. Відомі приклади, коли для побудови курганів каміння транспортували з місць, віддалених на сотні кілометрів, тільки тому, що воно мало певний колір. Кожний компонент будівлі мав сакральне значення; зверху насипався шар землі певної форми. Наприклад, курган Висока Могила мав досипки у вигляді Місяця, Сонця, Тільця.
Поховану в кургані людину інколи розміщали у вигляді ембріона всередині викладеної з каменів фігури вагітної жінки, навхрест розміщувалася чоловікоподібна фігура. Злиття чоловічого і жіночого начал символізувало воскресіння небіжчика. Так виглядало поховання у часи кемі-обинської культури. Воскрешений мав приєднатися до «старших братів», дерев'яних ідолів, від яких залишились ямки біля ніг жіночої фігури. Археологічні знахідки підтвердили існування у древніх культу жертвоприношення. У дар богам приносилися як живі істоти, так і кам'яні ідоли, інші витвори давнього мистецтва. У відповідь люди сподівалися отримати тепло, добробут, здоров'я, сприятливу погоду.
Складність структури курганів і поховальних обрядів яскраво ілюструє уявлення древніх про те, що смерть не є кінцевою точкою на шляху існування людини. Якась невизначена частка людської сутності, очевидно, на їх переконання, продовжувала жити після припинення існування фізичної оболонки. Сучасні біофізики називають цю частку біополем.
Кургани будувалися не тільки з поховальною метою. Можливо, в першу чергу, вони мали календарно-обрядове призначення. Як відомо, життя всього живого підпорядковується циклам, які складаються з днів, місяців, років. Прадавні намагалися на основі багаторічних спостережень за зірками, Сонцем, Місяцем та подіями, які відбувалися на Землі, виробити систему, за якою можна було б визначати час місячного або сонячного затемнень, параду планет, заздалегідь намагалися передбачити, який період року буде сприятливим для життя народу, а який - ні. Їхні спостереження відбилися в особливостях побудови курганів, відобразилися в малюнках на стінах поховань, в ритуально-обрядових предметах.
Своєрідні святилища-храми древніх –кургани – протягом тисячоліть супроводжували хліборобські поселення на території України. Об'єднані в потужну цілісну систему, такі ж величні кургани-обсерваторії існували на величезній території, де проживали представники індоєвропейської спільноти людей, - від Англії до Індії.
Наші давні пращури не віддавали своєї долі у руки провидіння. Вони намагалися не тільки передбачати події, а й впливати на них. Єдиним місцем, звідки це можна було зробити, були кургани. Зв'язуючою ланкою між живими людьми і потойбічним світом, під впливом якого відбуваються всі зміни на Землі, на думку наших предків, був небіжчик. У багатьох могилах знаходять подоби човнів, возів, залишки тварин, які повинні були допомогти небіжчикові дістатися до потойбічного світу. Мерця клали у яму на вершині кургану, над ямою робили перекриття з очерету, дерева, трави. Через деякий час у могилі збиралося багато вологи, перекриття перегнивало і провалювалося у могилу, після чого там починала буйно рости трава. На думку пращурів, це було свідченням того, що небіжчик успішно попрацював на тому світі: земля буде родючою, погода - сприятливою, врожай - добрим.
Як вважають дослідники, кургани виконували роль культових споруд. Вони були своєрідними язичницькими храмами наших предків і відображали потяг людей до таємниць Всесвіту, намагання встановити енергетичний зв'язок людини з Землею та Космосом. Прадавні жерці, використовуючи магічні обряди й ритуали, здійснювали певні маніпуляції з кістяками та черепами небіжчиків, намагалися зробити з них пристрій для зв'язку з біополем Землі. Для посилення цього зв'язку використовувалися зовнішні «підсилювачі» - різноманітні споруди, а також шляхом трепанацій змінювалася топологія черепів. Таку несподівану гіпотезу щодо призначення курганів, характеру поховань у них висунули геолог Р. Фурдуй та фізик Ю. Швайдак.
Найбільш приголомшливо те, що сьогодні вчені знаходять підтвердження віруванням древніх. У журналі «Русская мысль» у 1993 році було опубліковано статтю Г.Петраковича, у якій він запропонував суто наукове, біофізичне, розуміння безсмертя душі. На думку Петраковича, душа людини є своєрідною голограмою, яка створюється енергетичними струменями людини. І за життя людини, і після її смерті ця голограма входить до загального біополя Землі і Всесвіту.
Смерть людини - це лише загибель її фізичної оболонки. Душа ж є безсмертною й існує як невидимий для людського ока енергетичний згусток і після припинення звичної для нас біологічної форми існування. Частина душі-голограми, очевидно, залишається і продовжує діяти разом із кістяком, дозволяючи здійснювати енергетичний зв'язок з інформаційним полем Землі. Володіючи особливими знаннями і виконуючи древні магічні ритуали, жерці отримували доступ до найбільших таємниць Всесвіту і використовували їх на благо своїх сучасників і прийдешніх поколінь.
Тепер стає зрозумілою і відповідь на питання про вибір місць для побудови курганів. Кандидат геолого-мінералогічних наук Р. Фурдуй з'ясував, що вони знаходяться в особливих місцях, де потужні гравітаційні потоки пов'язують ядро планети із Всесвітом. З огляду на теорію Петраковича можна припустити, що інформаційний зв'язок душ наших предків із живими та з полем Всесвіту якнайкраще міг здійснюватися саме на курганах, розміщених у місцях з підвищеною геомагнітною активністю.
Все вищесказане може здатися занадто фантастичним, але ніхто не може заперечити, що віра в безсмертя душі протягом тисячоліть об'єднувала численні покоління представників людської цивілізації в різних куточках нашої планети.
Наші давні предки уявляли себе невід'ємною часткою Всесвіту, зв'язок із яким символізував гармонію співіснування людини і природи. Українські кургани, наші степові піраміди, являли собою, на думку Ю. О. Шилова, «вмістилища не стільки тлінного праху, скільки Безвічного Духу». Вони слугували найважливішим механізмом подолання суспільних суперечностей, були втіленням життєдайності громад, відправними точками пізнання себе через пізнання Всесвіту.
Історія - це та ж музика: можна її вивчити, розповісти, а потім - забути. Але можна знайти ту мелодію, пізнавши яку, не забудеш потім ніколи жодної ноти у величезному творінні, яким є історія України. Ключем до цієї мелодії є таємниці степових курганів.
Azazello:
Гіперборея відкриває свої таємниці
Хто проживав на території сучасної України дві-три тисячі років тому? Скіфи – хто вони? Гіперборея – легендарна батьківщина богів, земля-вимисел чи назва країни, що колись реально існувала?
Заглибитись у далеке минуле, а саме у часи, коли жив і писав свої "Історії" Геродот, якого називають "батьком історії", запрошує Сергій Піддубний – автор більше десятка книг про історію рідного краю, лауреат обласної краєзнавчої премії (Кіровоградщина), перекладач і коментатор безцінної пам'ятки українців – Влескниги. Своїм дослідженням "Геродот. Скитія. Імперія Горросів" (Кіровоград, "Код", 2008) Сергій Піддубний пропонує розглянути історичні факти, зафіксовані древнім істориком, під новим, незвичним кутом зору.
Нещодавно ми довідались, як писалась історія держави Російської і фальшувались історичні факти стосовно формування двох народів – українського та російського (В.Білінський, "Країна Моксель-Московія", Київ, "КИТ", 2008). Відтепер ми знаємо, що українці – прямі нащадки слов'янських племен, великороси ж мають інші корені – фінсько-золотоординські. Знаємо також і те, що російський народ почав формуватись лише у ХV-ХVII ст., коли вже існувало Велике князівство Київське зі своїми удільними князівствами. А як формувалась Київська Русь, які племена населяли її землі? Яким чином, рухаючись назад, у минуле, можна перетнути межу, що ділить історичний період на нову еру та часи, що прийнято називати "до нової ери" або "до різдва Христового"? Де саме шукати інформацію про наших пращурів, їх життя, діяння та здобутки? Незважаючи на те, що історія фальшувалась не тільки московітами і не лише за часів Катерини II, але й у ще більш ранні історичні періоди аби догодити правлячій владі – то грецькій, то римській, ми все ж маємо можливість очистити своє коріння від облуди. Джерелом первинної інформації про історичні істини є наше українське слово. Саме воно може нас повести за далекі обрії давнини та допомогти перетнути кордони у часі – між століттями та у просторі – між країнами.
Дослідник української історії і мови Сергій Піддубний зазначає, що у своїх дослідженнях як Влескниги, так і "Історій" Геродота, він керувався настановами батька Тараса: "Подивіться лишень добре, прочитайте знову тую славу... та читайте од слова до слова, не лишайте ані титли, ніже тієї коми, все розберіть". Дослідник переконаний, що українське слово – це ключ, за допомогою якого можна отримати відповіді на питання стосовно нашого походження. Узгоджуючи своє дослідження з різними історичними джерелами, він доводить це на прикладах назв річок, міст та поселень, імен легендарних персонажів і богів.
Дев'ять книг "Історій" Геродота, кожну з яких названо іменем однієї з муз, було написано приблизно у середині V ст. до н.е. Четверту, яка називається "Мельпомена", "батько історії" присвятив описанню походу Дарія – перського царя (522-485 рр. до н.е.) на скіфів. Саме завдяки Геродоту світ уперше довідався про існування племен, які населяли землі нинішньої України у ті далекі часи, про їх звичаї, побут та готовність захищати себе від ворогів. Перс Дарій був сильним та досвідченим воєводою, однак скіфів перемогти не зміг.
Скіфи... Саме так ми звикли називати ті давні племена. Разом з тим, Сергій Піддубний наголошує на необхідності визнання іншого звучання й, відповідно, написання – не "скіфи", а "скити". Справа у тому, що грецьке "тето" у перекладах подавалося нашою "ф", тому задля відновлення справедливості такі зміни, дійсно, зробити необхідно. Це своєрідне відновлення справедливості, яке наблизить нас до історичної істини. Тож правильнішим написанням таких слів, як "Борисфен", "міф" буде Бористен, міт.
Отже – Скитія. Досі ніким з науковців офіційно не визначено походження скитських народів. Тому спробуємо разом з автором дослідження "Геродот. Скитія. Імперія Горросів" уважно вдивитися в глибини історичної давнини та розібратися, ким були скити. На думку дослідника, заповнення цієї прогалини в знаннях про самих себе може кардинально змінити наші уявлення не лише про історію скитів на Україні, а й про походження цивілізації.
У "Мельпомені" Геродота знаходимо інформацію про одне із скитських племен -будинів: "Будини – це великий і численний народ. Вони мають ясно-сині очі і ясне волосся. У їх країні є дерев'яне місто, що називається Гелон. Воно оточене дерев'яним муром, високим і цілком із дерева, та довгим – із кожного боку на тридцять стадій... Будинки і святилища в них також із дерева".
Залучаючи до дослідження інформацію із Влескниги, Сергій Піддубний зазначає: "У ній (мається на увазі Влескнига) древній руський літописець неодноразово згадує Колунь (або Голунь) як державу і як місто: "Голунь був славний і три сотні градів сильних мав, а Києград мав менше – на півдні десяток градів і все. Сіл небагато, оскільки ті були в степах різних родів". Дослідник наводить серйозні аргументи на користь того, що будини мешкали на території нинішньої України. І сьогодні на Вінниччині та Черкащині є села з назвами Буда, Стара Буда. Зовсім не безпідставною виглядає версія, що центром Голуні могло бути місто, яке нині називається Голованівськ. На це вказує не лише архетип цього слова "гол", а й інші ознаки, серед яких: археологічні знахідки, окремі з яких датовані IV тис. до н.е., наявність давніх катакомб, розташування містечка тощо.
З огляду на те, що назви річок є більш сталими у часі, ніж назви міст та сіл, автор дослідження "Геродот. Скитія. Імперія Горросів" приділяє багато уваги пошуку відповідників скитським рікам. Якщо ріки Істр, Гіппаніс, Танаїс та Бористен – це, відповідно, Дністер, Південний Буг, Дон та Дніпро, то згадані Геродотом ріки з назвами Пантікап, Гіпакіріс і Геррос науковцями ідентифікуються неоднозначно. Сергій Піддубний, проаналізувавши ці назви, прийшов до висновку, що Пантікап – це Синюха (до Пана те капає), яка є притокою Південного Бугу (Гіппанісу), Гіпакіріс – Інгул, а Геррос – це Рось. І саме за Герросом, як зазначає Геродот, лежить так звана Царська країна, яка називається як і той край, Геррос. Зважаючи на те, що наш сонячний символ "о" греками часто підмінявся літерами "є", "а", "ге" (місто Херсон насправді було Хорсуном – на честь бога Хорса, Гелон, як ми вже встановили, – Голунню і т.д.), то й у слові "Геррос" другою літерою, напевне, була літера "о".
Розшифровуючи слово "Геррос", Сергій Піддубний зазначає, що можливі два варіанти – або це були річка й країна Горова Рось (тобто Верхня Рось) – Горрось (нижньою була Голунь), або Орова Рось (донині існує мовна особливість мешканців Приятрання та Поділля закривати на початку слова голосні а, о, у, и, і приголосною г: Гандрій, госеледець, Гумань, гиндик...). Факт існування Царської країни в межах Київської Русі підтверджує й генеральна карта французького інженера Г.Боплана, який у XVII ст. на замовлення польського уряду будував на території України фортеці.
Тож звідки взялися скити, хто був родоначальником цього племені-народу? По Геродоту, скити – то грецька назва сколотів, родовід яких, нібито, пішов від Гераклового сина Скита. Отже сам Геракл (Ора-Коло) був зачинателем роду коланів. Досить детально автор зупиняється на мітові про Геракла, який гнав Геріонових волів, і робить сенсаційне відкриття. Острів Ерифія, де мешкав Геріон, це наша Хортиця. І на конкретних прикладах доводить, що вже тоді бореї (бори, боруси, роси) вважали Хортицю своєю колискою, своєю матір'ю, що захищала від ворогів. І саме це відображено в грецьких мітах, творцями яких насправді були вихідці із країни бореїв.
Більше того, Сергій Піддубний доводить, що наша прабатьківщина – Горова Рось була не тільки Царською країною, а й батьківщиною Богів – Гіпербореєю. Такий висновок зроблено на основі аналізу самого слова "Гіперборея". Гіпер – це Ніпер. Перша буква слова трансформувалася при переході з давньоукраїнського письма у грецьке (доцільно зазначити, що багато вчених вважають писемність прадавніх українців старшою за грецьку, римську, кельтську, ставши основою санскриту), а Ніпер, згідно з Влескнигою, – це Дніпро. Інша частина слова -"борея" походить від назви народу, який мешкав у Придніпров'ї. Явне горроське (давньоукраїнське) походження мають імена грецьких богів та богинь Борея, Орифії, Гери (Гори), Артеміди (Ортаміди), Ероса (Ороса), Гермеса (Гормаха), Геракл (Ора-коло) та інших, в іменах яких присутня складова ор або гор.
Зупиняючись на мідійському цареві Кияксарові, який згадується в іншій книзі "Історій" Геродота, дослідник доводить, що це є той самий легендарний Кий, якого вважають засновником Києва. Беручи до уваги твердження Геродота про те, що Кияксар був володарем скитів, він робить висновок, що царство Кия займало весь навколочорноморський регіон. Це була імперія Горросів (у Геродота гераклідів), яка проіснувала п'ять віків. Центр її знаходився в межах Царською країни, Кийської Русі або Орової Росі.
... Твір Геродота пройшов не одну редакцію, був надрукований лише 1502 року у Венеції, через тисячу років по смерті автора. Цілком зрозуміло, що християнство не могло не скористатися можливістю показати наших предків поганами, аби на цьому тлі вивищити свою віру.
Та правду знищити неможливо. Можна на деякий час дещо приховати, замаскувати, надавши негативних рис. Але рано чи пізно правда проявляється – такі вже закони Всесвіту. І проявляється вона завдяки зусиллям тих, хто ці закони виконує на Землі – небайдужих та чесних шукачів Істини. Зростає число досліджень та відкривається багато нових фактів, на основі яких аргументовано та логічно доводиться твердження: саме наш народ є засновником теперішнього цивілізаційного світогляду. І кому, як не йому – давньому, мудрому та досвідченому, належить виправляти світоглядні помилки людства, що накопичились за останні тисячоліття? Виправити їх та засновувати новий світогляд нової цивілізації – це наша місія на Землі й у Всесвіті.
Сонечко+:
У с. Бубнище є "Скелі Довбуша" (своєрідний карпатський "Стоунхендж") — масив скель-останців зі штучними печерами, в яких здійснювалися язичницькі культи древніх культур, починаючи з доби неоліту.
yurko:
Є. Там дійсно аура специфічна. Але його створила природа, а Стоунхендж - люди ;)
yaro my:
Стоундендж та Єгипетські пірамиди найбільш відомі, популяризовані. Крім них є багато інших древніх споруд і в Америці і в Євразії. Хто цікавиться, можна в пошуковиках набрати: мегаліт, дольмен, Аркаим.
Відповідь від: 31 Травня 2010, 10:34:51А на тему фальсифікацій історії цікаво почитати праці вченого хронолога Фоменко.
Навігація
Перейти до повної версії