...У собак все, як у людей. Незнищимий інстинкт до продовження роду. Є, правда, й суттєві відмінності. Пси, на відміну від чоловіків, не такі перебірливі у виборі партнерок і чинять дії з продовження псячого поголів’я безсоромно і привселюдно.
– А на яку собачу маму, – обуриться роздратований читач, – ти, чоловіче, пишеш про те, що й без тебе всім відомо?
Пишу не лише тому, пане роздратований, що відбувається все це на очах школяриків-першокласників, а ще й тому, що адміністрація шкіл не годна собі з цим дати ради...
Псяча зграя в складі однієї суки і шести різновеликих та різномастих кобеліно облюбувала собі для любовних утіх подвір’я школи №10.
Для собаки-дами така кількість кавалерів явно завелика, і вона, бідолашна, шукає захисту від них у людей. І виглядає це, приблизно, отак: собака-дама, побачивши людину, а на території школи це, як правило, мама з першоклашкою, підбігає до них і лягає біля ніг.
Кобеліно, чи собакевичі – як вам більше подобається – оточують їх і починають з’ясовувати стосунки, спершу вискалюванням зубів, тоді гарчанням, і нарешті, лютою кусаниною.
Дитинча кричить з переляку, мама не знає, що робити, і так триває доти, поки собака-дама, користуючись моментом, не чкурне з місця події...
Адміністрація школи і вчителі подіяти з цим нічого не годні. Та й не повинні! Їхня справа дітей учити, а не обов’язки гицлів виконувати.
І тому в мене питання до очільників комунального господарства міста: коли, панове, подвір’я школи № 10 буде очищено від собачої «малини»?
Чекаєте, що пси когось покусають (як це було торік) чи, хай Бог боронить! ждете, що хтось із малят зі стресом потрапить до лічниці? Переконаний, що не чекаєте ані першого, ані другого, бо розумні єсте. А раз так, то прошу зробити те, чого чекають від Вас і вчителі, і діточки, і Ваш слуга... І не лише на території школи №10, але й біля всіх без винятку закладів, де перебувають діти. І не баріться. Зичу успіхів!
Ігор Гаврилюк