Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Сонечко+]

Из-за пазухи вынув щенка-сироту,
Обратился Хозяин со словом к Коту:
"Вот что, серый! На время забудь про мышей:
Позаботиться надобно о малыше.
Будешь дядькой кутенку, пока подрастет?"-
"Мур-мур-мяу!" - согласно ответствовал Кот.
И тотчас озадачился множеством дел -
Обогрел и утешил, и песенку спел.
А потом о науках пошел разговор:
Как из блюдечка пить, как проситься во двор,
Как гонять петуха и сварливых гусей...
Время быстро бежало для новых друзей.
За весною весна, за метелью метель...
Вместо плаксы-щенка стал красавец кобель.
И, всему отведя в этой жизни черед,
Под садовым кустом упокоился Кот.
Долго гладил Хозяин притихшего Пса,
А потом произнес, поглядев в Небеса:
"Все мы смертны, лохматый... Но знай, что душа
Очень скоро в другого войдет малыша!"
Пес послушал, как-будто понять его смог,
И... под вечер котенка домой приволок.
Тоже - серого! С белым пятном на груди!..
 
Дескать, строго, Хозяин, меня не суди!
Видишь, маленький плачет? Налей молока!
Я же котику дядькой побуду пока...

[Софія]

Який гарний віршик!

[РЕАЛ]

Емігрант

(Слова - Олександр Євтушенко, Музика - Карлен Мкртчан)

Як метелик над вогнем

Як межа межа між ніччю й днем

Як забутий серця стан

Я персона нон-грата

Я скрізь емігрант

 

Добре птахом полетіти

В ті краї, де легко жити

Де твої зростають діти,

Емігрант

 

Ти не рви, не рви, моє серце не рви

Ти зруйнуй кордони і збудуй мости

Не лякай мене, що вже втрачений рай

Назавжди

 

Між далеким і близьким

Поміж рідним і чужим

Ти єднаєш два світи

Жодного не маєш ти

Хто тобі свічу засвітить

Чи чужі чи рідні діти

Серце хто тобі зігріє - емігрант...

[yarana]

Для тих, хто пише чи цікавиться поезією!!! Є пару гарних сайтиків, де можна і на людей подивитись і себе показати )))
Ось два з них http://maysterni.com/contest.php, та http://sevama.uaforums.net/index.php?sid=470a0697ceaeb2eb1920d67b1dedd24a
реєструйтесь і творіть на здоров*я )))
Відповідь від: 06 Березня 2010, 04:31:59А це так, ліричний відступ )))

Синиця в небі.
Зачепило струну невідому,
нізвідки впало
стиглим яблуком
з гілки слів
на траву.
Колись
не лелека крильми
той кришталь неба
розрізАла,
а синиця в руках
легесенько
дзьобом в ніс:
"Не-забудь, за-синай,
над-вечір-ній-серп-анок
місяць
хай налиє
вина-вини
по-над-повен-край."
Раз ковток, ще ковток -
і-навІдліг-душа-по-вінця,
третій - густо вливає
у світ
сурогатний рай.
Я хмільна тим Едемом,
я п*яна і...
БожеВільна.
Тіло стрічкою Час
заплітає собі в уста -
розкришилось хвилинами:
ВІйни-Свобідна-Сильна,
та завжди однакОві згори
у вогнях
міста.
Я танцюю, бо сумно.
На заході дні і ночі
зустрічаю,
розплівши коси,
на зло вітрам.
Та-танцюй-не-танцюй,
але виїли сльози очі
за синицею в небі і:
"Я тебе не віддам!"

28.09.2009р.

______________________

Чорні троянди.

Свічка гарячими краплями скапує, тане,
Плавиться віск від вогню, як у домені сталь.
Чорні троянди, мов кров’ю запечені рани,
Плаче сонатою місяця білий рояль.

Сонце осіннє в вікно заглядає знадвору,
В променях зломлених склом розлітається пил.
Мов з давнини Балтазар і Гаспар з Мельхіором,
Бачу зорю. Чи дійти мені вистачить сил?

Золото, ладан і миро - дари ці для тебе,
А на столі жде квиток в бік один в Марракеш.
Знаєш, пілот уже поглядом міряє небо.
Знаєш, літак я спиню, але ж ти не прийдеш.

Байдуже крісло чекало свого пасажира,
Байдуже ілюмінатор дивився на світ.
Сумно і прикро - не треба тобі мого мира.
Чорним на біле спадає трояндовий цвіт.

_____________________________________

Проникаю так глибоко
(Sine loko)
В твої сни, прекрасна панно,
(Sine anno)
(Sine nomine), дві білі
На могилі.

Я – не смерть, а ти – не втрата,
Просто дуже густо ґрати
Сонця диск четвертували.
Ти не спала.

На столі – з кришталю келих
Повний хмелю,
На стіні – бурхливе море
Й сині гори.
Засинай. Я ж в сни глибоко.
(Sine loko).

------------------------------------------------
Sine loko, anno, nomine - без вказання місця, року, імені(лат.)

________________________________________________

Холодні
Пальці
Рукавиці
Кватирка
Ночі
Чорне
Шкло
Крило
Пораненої
Птиці
Ліхтарна
Темінь
Замело
Будинки
Стеля
Білозима
Байдужість
Голкою
В плече
Вишукую
Тебе
Незримо
Іду
По сліду
Сніг
Січе.

_________________________

Фотокарточка - глянцю шмата -
полетить за вітром - не втрата -
крізь залізні грати -
та де там - не спинити
і не спіймати.
Сплата
тільки в касі і лиш за чеком.
Пропускай наперед за віком,
за захеканням і за криком:
"Не стояла ти тут!"
Я звикла
до калюжі серед дороги,
і що ввечері ниють ноги
на погоду, на дощ, на вітер...
на пригоди на завтра...
На сходах
бачу дзеркало чорних мештів
і видихую це: "Нарешті"
із життям із легень я...
"Решту
забирайте. Не мрійте. Йдіть."

[yurko]

Ого!
Круто...
Перший мені якось хіба прочитаєш, бо у мене з інтонацією не вийшло 
А так, загалом дуже навіть і не прості вірші.
 

[yarana]

Мені приємно, що сподобалось 

[Tandylight]

Дуже сподобалось "Холодні Пальці Рукавиці Кватирка..." 
Та взагалі, так приємно, що у нас є такі таланти 

[yurko]

Приїдеш - я вас познайомлю 

[РЕАЛ]

І тут теж цікаво.... Дякую за достойне продовження теми.     До вподоби  "Фотокарточка - глянцю...."  ,  "Холодні Пальці Рукавиці Кватирка...."    continue[/color]

[Mr.Loba-Loba]

Однажды соловей проснувшись ночью увидал луну
Луна была красивой,полной ,нежной
Запел он песню про блеск её и красоту
Задав гармонию любви безбрежной
Закончив петь он пелетел на её свет
Но этой ночью намечалося затменье
А соловей спешил узнать ответ
И не скрывал свои он намеренья
Внезапно свет погас и полный мрак
Вокруг темно и не видать ни зги
Об дерево ударился "дурак"
Посыпалися кости и мозги......
....по лесу разлеталось эхо нот
И перья от былого соловья
Теперь он никогда не запоёт
А над землёй взымалася заря   

[yarana]

Світало. Десь під деревом лежав
той соловій, що гарно так співав.
Лежав і думав: " Замість спати тихо,
так я кохання захотів на лихо!
І що тепер? Набив лиш добру гулю,
пошарпалися крила, не притулю
і не приліплю пір*я до спини...
І краще вже до ранку бачить сни,
аніж пісні співаючи гарячі
у стовбур так влупитись необачно!"
 

[yurko]

БРАВО!!!!

[Mr.Loba-Loba]

Ні це неправда він помер
Весь світ в печальну мить поглинув
Загинув геній співу ,Метр
По дурості своїй загинув ...

[yarana]

Ну що ж, це все так сумно дуже,
що ти нам повідомив, друже.
Нехай його душа до раю
летить. Усі ми співчуваєм,
бо то не голос був, а мід.
Ридма ридає цілий світ!
 

[Mr.Loba-Loba]

 а де ж мораль?
Чи має вона бути ?
 За що він пав ?
 Чи варто це забути ? 

[Tandylight]

ААаааааааааа
Супер  давайте ще
Класна дуель  такі гарні у Вас алаверди

[yarana]

По дурості своїй загинув ...

чи є мораль у дурості? можливо.
але куди дивився соловей?
(хоча, це може, вже й не так важливо,
що вийшло тут усе, як не в людей)
затемнення - не голка поміж сіном,
сліпий хіба не вгледить в небесах,
як затуляє місяць  своїм тілом
планета інша. так що дурень птах.
чому дурний? - це інше вже питання,
і з нами теж жартує так кохання.

 

[Gorec]

Ред'ярд Кіплінг.  (Часи проходять, а людська натура не змінюється)

ОБЩИЙ ИТОГ 

Далеко ушли едва ли
Мы от тех, что попирали
    Пяткой ледниковые холмы.
Тот, кто лучший лук носил,-
Всех других поработил,
    Точно так же, как сегодня мы.
Тот, кто первый в их роду
Мамонта  убил на льду,
    Стал хозяином звериных троп.
Он  украл чужой челнок,
Он  сожрал чужой чеснок,
    Умер - и зацапал лучший гроб.
А когда какой-то гость
Изукрасил резьбой кость -
    Эту кость у гостя выкрал он,
Отдал вице-королю,
И король сказал: "Хвалю!"
    Был уже тогда такой закон.
Как у нас - все шито-крыто,
Жулики  и фавориты
Ели из казенного корыта.
    И секрет, что был закрыт
    У подножья пирамид,
    Только в том и состоит,
Что подрядчик, хотя он
Уважал  весьма закон,
    Облегчил Хеопса на мильон.
А Иосиф  тоже был
Жуликом  по мере сил.
    Зря, что ль, провиантом ведал он?
Так что все, что я спою
Вам про Индию  мою,
    Тыщу лет не удивляет никого -
Так уж сделан человек.
Ныне, присно и вовек
    Царствует над миром воровство.

[Tandylight]

(Часи проходять, а людська натура не змінюється)

І прораби завжди залишаються прорабами...

[Gorec]

Ще один Кіплінга шедевр. На форумі він уже є в цій темі, але тут переклад В. Стуса.

Лист до сина (Переклад В.Стуса)

Якщо ти бережеш залізний спокій
Всупір загальній паніці й клятьбі,
Коли наперекір хулі жорстокій
Між невірів ти віриш сам собі,
Коли ти вмієш ждати без утоми,
Обмовлений, не станеш брехуном,
Ошуканий, не піддаєшся злому,
І власним не хизуєшся добром;

Коли тебе не пограбують мрії,
В кормигу дум твій дух себе не дасть,
Коли ти знаєш, що за лицедії –
Облуда Щастя й машкара Нещасть,
Коли ти годен правди пильнувати,
З якої вже зискують махлярі,
Розбитий витвір знову доробляти,
Хоча начиння геть уже старі;

Коли ти можеш всі свої надбання
Поставити на кін, аби за мить
Проциндрити без жалю й дорікання –
Адже тебе поразка не страшить,
Коли зотлілі Нерви, Думи, Тіло
Ти можеш знову кидати у бій,
Коли триматися немає сили
І тільки воля владно каже: “Стій!”

Коли в юрбі шляхетності не губиш,
А бувши з королями – простоти,
Коли ні враг, ні друг, котрого любиш,
Нічим тобі не можуть дорікти,
Коли ти знаєш ціну щохвилини,
Коли від неї геть усе береш,
Тоді я певен: ти єси людина
І землю всю своєю назовеш.