Ця анекдотична (хоча така "реальна") історія швидше про економіку ніж політику:
Задала вчителька по громадянській освіті діточкам бізнес-плани підготувати. Ну а що - тема підприємництво, нехай покреативлять на тему внутрішньошкільного бізнесу. Школа-то ‒ модель Світу, усієї світової економіки. І п'ятикласники взялися за домашку як ніколи завзято. І ось урок, презентації. Не за віком громіздка відмінниця детально розклала, як вона комбінат харчування влаштує. Вертке руде хлопченя змалювало фантастичні перспективи перетворення шкільної транспортної системи : тут і ліфти, і ескалатори, і рикші.
Сумний охайний хлопчина, зовсім не схожий на очманілого айтішника, зробив класну доповідь про систему автоматизації, контролю доступу, обліку і контролю на базі шкільної комп'ютерної мережі. Жвава веселушка розповіла про виробництво взуття для усіх учителів, школярів і навіть для продажу на експорт. І ось, виходить до дошки худенька скромна дівчинка з відкритим обличчям і добрими очима. ‒ Усі ви, ‒ говорить вона однокласникам, ‒ розпочинали свої бізнес-плани із слів "візьму кредит у банку". Так от, я відкриваю банк.
По рядах прокотився стриманий гул захоплення і заздрості : і як самі не дотумкали? ‒ Умови у мене такі, ‒ продовжує дівчинка, ‒ кожен може узяти будь-яку суму під 20 % річних. ‒ Як будь-яку? І мільйон можна, ‒ підкняв голову дрімаючий до анекдотичності типовий Вовочка, хуліган і другорічник. ‒ Хоч мільярд. Хоч сто мільярдів. Але врахуйте - у кінці року ці грош треба буде віддати з відсотками. Хто не віддасть ‒ забираю майном. ‒ Що, увесь бізнес відбереш? ‒ обурилася, червоніючи, товста відмінниця. ‒ Ні, звичайно!
Тільки бракуючу частину заберу, не більше. ‒ Нормальні умови. Навіть відмінні, ‒ зважено карбував айтішник, піднявши очі від калькулятора, ‒ я згоден. За ним усі закивали головами ‒ такий добрий і щедрий банк усім сподобався. ‒ Ну ось, ‒ продовжив тихий "банкір", ‒ на початку року я видам гору грошей. Але, скільки б я не видала, 100% грошей покривають 100% шкільного бізнесу. А у кінці року я зажадаю повернути 120% виданных грошей. Гору і плюс ще п'яту частину гори. А у вас на руках ‒ тільки гора, ті 20% які я зажадаю зверху, не існує в природі.
Значить, за результатами року я заберу 20% школи. За рік хтось зуміє зібрати 120% грошей, а хтось і 400%. Але це означає, що у іншого не буде і половини необхідного для повернення боргу. Але це не важливо. Важливо, що у будь-якому випадку, як тільки ви погодилися узяти кредит, ви віддали мені 20% школи. Наступний рік ‒ ще 20%. І так далі. Ну а до десятого класу я буду єдиною власницею школи. Сьогодні ви мрієте про благополуччя, бізнес, успіх, розвиток. А до десятого класу ви станете моїми рабами і я вирішуватиму, кому жити, а кому померти з голоду. Клас затих.
Вчителька розгублено кліпала кривувато підведеними очками. У когось в сумці неймовірно голосно вібрував мобільник. ‒ Нафіг такий банк, ‒ першим ожив другорічник Вовочка, ‒ без банку обійдемося. ‒ Точно! ‒ запалилася надією веселушка від взуттєвого бізнесу, ‒ без банків і грошей обійдемося, бартером будемо наші товари і послуги міняти один на одного. ‒ І як ти розплатишся за морозиво, ‒ щиро здивувався "банкір", ‒ каблук від чобота відламаєш і віддаси? А з працівниками чим розплачуватися будеш? Кедами?
Так їм ніколи працювати стане - днями шукатимуть того пекаря, якому кеди потрібні, щоб булочку з повидлом купити. Он, запитай у Дашки, ‒ "банкір" кивнув на відмінницю громадського харчування, ‒ згодна вона кедами оплату приймати. ‒ А ми один одному розписки писатимемо! ‒ знайшовся айтішник. ‒ Хороша ідея, ‒ згідно кивнув "банкір", ‒ і через три дні у кожного буде от-такенна стопка записочок : "Я віддав Колі стілець", "Вася мене на ескалаторі прокатав", "Узяв у Ганни кросівки". І що? Як потім з усім цим розібратися?
Клас знову затих. Бліда вчителька нервово крутила браслет на зап'ястку, неуважно поглядаючи то на похнюплений клас, то на спокійну і милу доповідачку з добрими очима. ‒ Це, ‒ раптом піднявся Вовочка, гуркнувши стільцем, ‒ Іванова, а точно школа тобі належатиме? ‒ Звичайно, ‒ знизала плечима дівчинка. Це ж елементарно. ‒ Тоді це. ‒ Вовочка сопів, теребив нігтем характерні мозолі на кісточках кулачища і намагався підібрати слова, ‒ Іванова, візьми мене на роботу. Якщо хто своє віддавати за борги не буде - я допоможу. Ага?
А мені багато не потрібно. Ти мені комп'ютерний клас віддай(айтішник сіпнувся, але промовчав), я там ігрову зону зроблю. ‒ Добре, ‒ тут же погодився "банкір", ‒ будеш силовим відомством. ‒ Ні, ‒ промукав Вовочка, ‒ давай перейменуємо. Нехай буду "Спецназ"! "Банкір" ще раз кивнув і звернувся до зовсім не веселої веселушки: ‒ Ганна, ну навіщо тобі займатися взуттєвим бізнесом, який ти все одно втратиш? Ти ж хочеш отримати, а не втратити, правильно? Так от, я віддам тобі 10% школи. ‒ А мені що робити?
‒ обережно запитала Ганна, відчуваючи чергову каверзу. ‒ Чи бачиш, мені не дуже хочеться працювати. Тому працювати за мене будеш ти. Уся ця метушня ‒ враховувати гроші, видавати. Раптом серед року хтось захоче ще кредит узяти? Ось я тобі і віддам гроші під 20% річних. А ти їх роздаватимеш під 22%.Твоя доля - 10% від моєї, все чесно. ‒ А можна я буду не під 22%, а під... Під скільки хочу? ‒ повеселішала веселушка. ‒ Звичайно. Але не думай, що школа твоєю стане. Ось, будеш ти видавати гроші під 33% через три роки школа буде начебто твоєю.
Проте, ти-то узяла у мене гроші під 20% яких, як ти пам'ятаєш, не існує в природі. І школа все одно буде моєю через п'ять років. І я віддам тобі твої 10%, а не ти їх отримаєш сама. Розумієш? Я ‒ хазяйка. ‒ Нафиг таку хазяйку, ‒ булькнула крізь повні щічки відмінниця і тут же отримала потужний ляпас від Вовочки. ‒ МарьПална, ‒ обернувся "банкір" до тієї, що мирно зеленіла в напівсвідомому стані училці, ‒ і Ви не засмучуйтеся. Я дам вам велику зарплату. Ви тільки вчіть усіх, що так і має бути, що по іншому не буває.
Розповідайте дітям, що якщо багато і добре працювати, можна досягти успіху, стати багатим. Розумієте, чим більше вони працюють, тим швидше багатітиму я. І чим краще ви пудритимете мізки учням, тим більше я вам платитиму. Ясно? У очах вчительки зблиснула іскра свідомості і надії, вона часто і дрібно закивала, віддано дивлячись на п'ятикласницю.
Грянув рятівний дзвінок.
Автор
Тема: Про політику, політиків жартома. (Прочитано 406116 раз)