Різне > Людська поведінка
Загальновизнана мораль і мораль християнська
newroman:
ну і хай собі не погоджуються. Це їх право. А воно все одно так.
romawka:
--- Цитата: newroman від 30 Листопада 2007, 19:52:37 ---ну і хай собі не погоджуються. Це їх право. А воно все одно так.
--- Кінець цитати ---
це було скоріше риторичне зауваження. на логічне обгрунтування я і не сподівалася... :-[
doktor-maks:
--- Цитата: doktor-maks від 29 Листопада 2007, 13:25:35 ---Отже, суспільна мораль не є абсолютною, а є відображенням суттєвих історичних змін в суспільстві. Більше того, суспільна мораль є суб'єктивною, як наслідок цього - людина сама встановлює моральний закон. Для віруючої людини моральний авторитет - це Бог, який є Абсолютною Святістю. Відчуваєте різницю?
--- Кінець цитати ---
Продовжу думку.
У традиції Східної Церкви християнська мораль — це перед усім вчинки та поведінка людини, які виявляють, що вона є Новим Створінням та живе у Христі. Нове створення людина переживає у Святій Тайні Хрещення, через яку стає нащадком Нового Адама — Ісуса Христа і носить Його небесний образ. Сам Христос стає новим діяльним животворним началом християнина, якому дає Духа Животворящого.
"Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий."
(1 Коринтян 15:45).
Жити у Христі означає мислити, прагнути і діяти у Христі, в Ньому і з Ним, здобуваючи завдяки цьому нові можливості, нову внутрішню силу. Суть християнської моралі полягає в тому, що особиста воля людини може як загасити, так і розвинути цю божественну дійсність, яка є діяльною в людині. Християнин або зростає у Христі, як живий член Його Тіла, та реалізує у собі як людські, так і божественні сили на подобу Христа, або помирає в цьому житті через відмову від Христа морально злими вчинками.
Християнин, який зробив свій фундаментальний вибір, обрав Христа і з'єднався з Ним, стає відповідальним не лише за повноту людського потенціалу, що його отримав через природне наро дження, а й за Дар Святого Духа і таїнственне життя в Благодаті, для якого народився у Святих Тайнах Хрещення і Миропомазання. Моральна відповідальність християнина включає в себе відповідальність не тільки за реалізацію та повний розвиток усього багатства людської природи, а й за божественне життя, отримане у Святій Тайні Хрещення. Про це говорить св. апостол Павло, коли каже:
"Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене"
(Галатів 2:20).
Християнин більше отримав від Бога, ніж той, хто Його ще не знає, а тому більшою є відповідальність християнина як за сам дар життя, що його отримуємо як ство ріння, так і за дар життя у Бозі.
Людина, створена на Образ і подобу Божу, покликана відобра жати Бога у своєму християнському житті. Будучи Образом Божим, людська особа має таїнственно зображати життя Пресвятої Трійці. Тому християнська мораль є віддзеркаленням життя Пресвятої Трійці. Кожен християнин покликаний до того, щоб таке таїнственне «зображання» Божественного життя в людському житті було щораз очевиднішим, щоб, зростаючи у Христі, зростала подоба між життям християнина та Христа.
newroman:
Релігія і моральність та їх взаємовідношення
Питання про моральне життя, як важливу умову в справі Богопізнання, а в кінцевому результаті – спасіння людини являється вкрай актуальним, до нього, власно зводиться вся християнська етика, яка, в свою чергу, і складає цілу науку, що називається Моральним богослів’ям. Тому ні жодна інша наука, ні мистецтво, які хоч і надають часткову етичну насолоду, не можуть надати нам того, що називається душевним миром, спокоєм совісті. Воно не вирішує для людини загадки життя, не звільняє грішника від докорів совісті і не дає нам тих благодатних духовно-лікувальних засобів, якими релігія підтримує і зміцнює людину в моральному житті. Моральне богослов’я займає одне із важливих місць серед інших богословських наук і має органічно споріднений зв’язок із ними. Так як призначення людини полягає в Богоуподібненні, яке набувається і стає доступним тільки тоді, коли при всіх складнощах і схильності людської природи до гріха серце людини повинне бути чистим для пізнання абсолютної моральності, якою володіє Бог: ”Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Мф.5,2). Умовою ж пізнання Бога являється морально-чисте, святе життя, життя, яке наслідує вчення Ісуса Христа, Його Євангеліє, Його приклад. Тому питання про взаємне відношення між релігією і моральністю складає одну зі складових і невід’ємних частин її органічної природи.
Релігія складає основу моральності. Релігія може бути уподіблена кореню рослини, а моральність – стовбуру і гілкам. Релігія дає живе живлення і повне освячення моральності. Історія людства свідчить, що з упадком релігійності занепадала і моральність. А без моральності релігія не може бути істинною. Тісний зв’язок релігії і моральності пояснюється близькою їх природою, присутністю в них однакових складових частин:
релігія має моральний характер, і моральність має релігійний характер; в релігії є елемент не тільки залежності, але і свободи (свобідного відношення людини до Бога), і в моральності є елемент не тільки свободи, але і залежності (тобто, залежності людини від волі Божої).
Психологічною основою релігії служить релігійне почуття, а моральною основою-основне моральне почуття. Релігійне почуття характеризується прагненням до безкінечного; моральне почуття-прагненням до істинно доброго. Кінцева мета релігійних прагнень-безпосереднє єднання з Богом, пошук шляхів спілкування з Ним3. Метою моральних прагнень є досягнення можливо богоподібного морального удосконалення, згідно заповіді Спасителя: “Будьте досконалі, як Отець наш Небесний Досконалим є” (Мф. 5, 48).
Однак релігія, з моральністю, знаходиться в такому тісному зв’язку, що розділити їх можливо лише тільки теоретично. В дійсності вони не роздільні. Їх взаємозв’язок поміж собою настільки органічно споріднений і догматично глибокий, що неможливо уявити ні релігії в її чистому вигляді без існування досконалої моральності, ні досконалої моральності без релігії. Тому вони існують разом: де немає останньої, там немає першої, як на те вказує святий апостол Іоан: ”Не люблячий брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?.. І друга заповідь, щоб люблячий любив брата свого” (Ін. 4, 20).
Таким чином, любов до ближнього чи брата є душею моральності, а любов до Бога – душею релігії. Звідси випливає наступне: моральність без релігії є деревом, відірваним від свого кореня; релігія ж без відповідної моральності – це дерево без плоду. В тих випадках, коли релігійні вимоги співпадають з моральними, коли останні отримують санкцію від релігії, релігійні начала стають більш могутнім мотивом для збереження моральних відношень між людьми і укріплення індивідуальної моральності, ніж мотиви суто моральні.
Справжнє бажання благочестивих людей, жити так, як приписує Церква, випливає із їх релігійно-природньої потреби душі. Для таких людей вищим щастям і вищим благом є виконання волі Божої як благочестям, так і добрим моральним життям. Виконуючи волю Божу, людина знаходиться у стані Богосинівства і благодатної приналежності до Церкви Божої. В цьому і полягає вище значення і мета людського життя. Бо Господь сказав: “Шукайте перш за все Царства Божого і правди Його” (Мф.6,33). Слід також зазначити, що людина, як вінець творіння, має сильне бажання морального добра і блага, в котрому має природну потребу.
Релігія забезпечує, оживляє і підсилює моральну відповідальність саме тим, що постійно нагадує людині: людських очей і суду ти можеш уникнути, але Божих – ніколи, бо будь-яку людину Бог приведе на свій праведний суд.
Таким чином, логічно стає зрозумілим, що нажаль моральна свідомість людини пошкоджена гріхом. Але для повернення того виду, в якому вона повинна була бути початково-чистою і непідкупною, - людині необхідна благодатна допомога Божа. І саме християнська релігія, а не будь-яка інша, пропонує нам найвищий зразок моральності,- ідеал Божественного страждання і Божественного прославлення, який явив людям для їх спасіння Ісус Христос.
дияк. Іван Кикуш
Сонечко+:
Про богохульства.
Рада Європи визнала богохульство проявом вільної волі людини, яке не відноситься до протизаконних дій. Але православні священники дуже незадоволені цим фактом. А християнські філософи стверджують, що проблема "богохульства і покарання" далеко не однозначна :
http://www.dela.ru/news/other/19392/
Навігація
Перейти до повної версії