З 1866 року — в закордонному відрядженні, стажувався у Великій Британії, Франції, Німецькій імперії. Як військово-польовий хірург брав участь в австро-пруській та франко-пруській війнах. Учасник російсько-турецької війни 1877—1878, де працював разом з хірургом Миколою Пироговим. Після завершення воєнних дій на Балканах працював професором у Московському університеті, завідувачем хірургічної клініки, яку розбудував і перетворив у потужний лікувальний комплекс (нині — Московський міський науково-дослідний інститут швидкої допомоги імені М. В. Скліфосовського). З ініціативи науковця в Російській імперії почали періодично проводитися з'їзди хірургів. 1897 року провів у Москві ХІІ Міжнародний з'їзд хірургів.
Був визначним військово-польовим хірургом, один із перших запровадив у Російській Імперії асептику та антисептику у хірургічній практиці, проведення операцій під анестезією, сприяв жіночій медичній освіті, організації медичного факультету при університеті в Одесі.
За ініціативою Скліфосовського було оголошено серед лікарів збирання коштів на побудову пам'ятника М. І. Пирогову в Москві. На його прохання відомий скульптор Шервуд безкоштовно створив прекрасну модель пам'ятника, який і було поставлено перед будинком хірургічної клініки на Дівочому полі.
У зв'язку з важкою хворобою 1900 року повернувся на Батьківщину, оселився у своєму маєтку «Відрада» поблизу с. Яківці (нині — частина Полтави), де й помер від інсульту. Маєток дістався його дружині від українських родичів. Скліфосовський висадив там сад, який на міжнародній виставці плодівництва в Петербурзі в 1894 році назвали «Полтавською Швейцарією». Першим у Полтаві почав вирощувати хміль, купив у Баварії міні-броварню. Селян Микола Васильович лікував безкоштовно. На свої кошти побудував госпіталь для інвалідів російсько-турецької війни, в будівлі якого нині знаходиться Музей Полтавської битви.
Родина
Перша дружина Скліфосовського Ліза померла в 24 роки від тифу. Після цього Микола Васильович одружився на гувернантці Софії, з якою прожив до самої своєї смерті. Долі дітей і другої дружини Миколи Скліфосовського виявилися трагічними:
син Борис помер у дитинстві,
син Костянтин помер у 16 років через туберкульоз нирок,
син Володимир покінчив життя самогубством теж у 16 років,
син Микола загинув на Російсько-японській війні,
син Олександр пропав безвісти у Громадянську війну,
донька Софія, як припускають, втопилася в річці,
доньку Тамару, яка доглядала хвору матір Софію Олександрівну, зґвалтували і повісили униз головою на дубі бійці Червоної армії[2], коли 4 (17) жовтня 1919 року увірвались у маєток Скліфосовського. Саму Софію Олександрівну, дружину медика, зарубали лопатами, не зважаючи навіть на те, що у Софії Олександрівни був папір, підписаний Леніним, про те, що на сім'ю Скліфосовського репресії не поширюються[3].
Діти Тамари Надія і Ольга виїхали з їхнім батьком за кордон. Ольга оселилася в Швейцарії, приїжджала до Полтави.
За місцем поховання великого вченого в радянські роки ніхто не доглядав. Будинок був розграбований і відданий під інститут свинарства. У гостьовому будиночку нова влада влаштувала «станцію штучного запліднення свиней», цвинтарну церкву розібрали, фонтани, цвинтар і парк розорили. Але ім’ям вченого охоче користувалися.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Скліфосовський_Микола_Васильович