Чому галичани не хотіли визволять "свою совєцкую родіну"
Наприкінці 30-их років минулого століття Львів активно розвивався. Однак 1939 року усе змінилося. У місто надовго прийшов терор.
Совєцькі вояки, які увійшли у Львів вразили людей передовсім своїм зовнішнім виглядои. Це були здебільшого "монголи" чи "калмики", бідні, обдерті і ласі до чужого. „Визволителів”, як вони себе називали, мешканці описували як "нещасні, малі, косоокі, одягнуті у бурі шинелі, що нагадували швидше шмати до підлоги, аніж воєнні мундири.", пригадує свідок цих подій історик Ярослав Дашкевич.
З першого ж дня червоноармійці розгорнули “полювання” за золотими або срібними годинниками на ланцюжках. Їх відбирали у власників не лише на вулицях, а навіть деколи вриваючись в оселі мешканців. Грабунки набули таких масштабів, що у Львові було запроваджено на два місяці військовий стан. За такі дії засудили 73 бійців та командирів червоної армії, 10 із яких - до розстрілу.
Але це не зупиняло "визволителів". Офіцерський склад вдавався до хитрощів. Довідавшись, що хтось має гарні меблі і поважний маєток, арештовували його, грабували, а потім випускали на волю, пояснивши, що то була помилка.
У другій половині січня 1940 року у Львові почався голод. У першу окупаційну зиму в меню багатьох родин переважала "смажена" на воді цибуля і картопляні пляцки, печені на блясі. На блясі також пекли коржі з борошна, замішаного на воді та солі. "Голод - найкращий кухар", - казали львів'яни.
Вже до 2 жовтня 1939р. у Західній Україні перебувало 240 осіб партфункціонерів, а також цк комсомолу – 142. До 5 жовтня прибули ще одна тисяча комуністів та 500 комсомольців. Їх кількість постійно збільшувалася: станом на квітень 1940 р. у західних областях перебувало 16 тисяч комуністів, а в середині 1941 р. – 37 тисяч членів та кандидатів у члени вкп(б).
В листопаді розпочаласяся передислокація з московії працівників НКВД: 400 працівників НКВД (офіцерський керівний склад) за рахунок випускників училищ: Ленінградського – 60 осіб, Саратовського – 40, Смоленського – 50, Рязанського – 30, Горьківського – 53, Новочеркаського – 35, Воронезького – 40, а також 110 з інших закладів.
Звісно, що у новоприбулих гостро поставало квартирне питання. Проблема потребувала швидкого вирішення. Розпочалося вивільнення квартир за рахунок масових арештів і депортацій.
В період з 1939 до 1941 року депортацію провадили у декілька етапів. Арешти тривали безперервно і тюрми у Львові були переповнені.
За офіційними даними кількість заарештованих НКВД осіб в Західній Україні в 1939 р. становила: 5 406 поляків, 2 779 українців, 1 439 євреїв; в 1940 р. – 15 518 поляків, 15 024 українців, 10 924 євреїв; в січні-травні 1941 р. ‑ 1 058 поляків, 5 360 українців, 797 євреїв. Отже всього в 1939—1941 рр. органами НКВД було заарештовано 21 982 поляки, 23 163 українці, 13 160 євреїв.
Кількість "вивільнених" квартир зростала у геометричній прогресії. Станом на 4 листопада 1939 року совєцька влада "знайшла" (саме це слово використане у звіті!) 1031 квартиру для передачі їх представникам партійно-господарського активу. 27 листопада нових господарів отримали 2649 помешкань. На 3 січня 1940р., "вивільнених"і "наданих" новим господарям квартир уже було уже 5407.
І це був лише початок, бо минуло лише 3,5 місяці з часу "визволення".
Брати Грім via Лора Підгірна
Голосування
18 (30%)
Автор
Тема: 9травня - день перемоги та визволення чи чергова окупація??? (Прочитано 159919 раз)