Різне > Віра, релігія, філософія, світогляд
Смерть - покарання чи подарунок?
chuck:
На початку теми згадували висновок: «Для того, щоб відповісти на питання треба знати більшу частину відповіді.»
Ще кажуть, що правильне запитання — це вже половина відповіді.
Так от запитання «Смерть — покарання чи подарунок?» — дуже вдале запитання.
В природі так передбачено, що смерть приходить в кінці життя (о це спостереження!)
З одного боку це цілком логічне закінчення існування будь чого в цьому світі.
Все, що має свій початок — має і свій кінець.
З іншого боку про який кінець можна говорити, якщо світ навколо нас змінюється, але нікуди не зникає?
Можливо, що цей процес буде вічним.
Врешті-решт, ні ми, ні наші предки не пішли безслідно. Попередні покоління фактично втілюються в наступних поколіннях, тим що ми живемо так, як вони нас навчили, в тих обставинах, які вони для нас створили. Ми: ті які пішли, ті які є тепер і ті, які прийдуть після нас — ми одне ціле.
З цієї точки зору смерті ВЗАГАЛІ НЕ ІСНУЄ. Це звичайний, буденний (до того ж на протязі мільйонів років) процес, який існує лиш для того, щоб… підтримати життя.
Смерть — з [моєї] точки зору світобудови — невід’ємний елемент життя.
Тим не менше, люди схильні наділяти явище смерті чимось більшим, ніж все решта.
Чому?
Давно відомо, і про це тут теж казали: смерті бояться всі живі.
Але, чи справді всі?
Про людей, які чекають на смерть заради полегшення вже говорили, і їх дуже шкода. Побажаємо їм найбільшого полегшення.
Також страх смерті штучно підтримується суспільними інституціями.
Ви не замислювалися над тим, що про деякі речі (а по правді, про більшість речей) ми думаємо так, як нас навчили?
Наприклад так звані світські структури створюють надзвичайно траурний настрій навколо «відправин у останню путь». В якості альтернативи можу запропонувати текст заповіту одного з героїв серіалу «Абсолютна безпека», Стіва Вегмана (Дж. Белуші). Як він розпорядився статком вже не пам’ятаю, а от поминки забажав такі: Вхід — вільний, пиво, чіпси, піца та гамбургери — свіжі і смачні, музика — гучна та весела, одяг — необов’язковий :drink
З іншого боку церква нагнітає остраху про те, що з нами станеться після сметрі… Тут все значно складніше, але атмосферка «ще та»…
Можливо, треба подивитися на все це критичним поглядом і відкинути все зайве?
Надзвичайно важно розлучатися з близькими та коханими. Надзвичайно.
Так, можливо, треба озброїтись світоглядом, який зробить наше сприйняття явища смерті не таким трагічним?
Надзвичайно печально, надзвичайно сумно, деколи дуже-дуже гірко. Але не трагічно.
На почату коментаря я говорив про те, що хороше запитання — це вже велика частина відповіді.
Це до того, що подарунок може виявитись як мінімум непотрібним, а може виявитися і покаранням для людини, яка не звикла цінувати ВСЕ, що їй дається в цьому житті.
Але людина озброєна досвідом і гострою думкою, навіть з дрібниці, на яку ніхто і не зверне уваги, може отримати надзвичайну користь. А смерть — не дрібниця.
Можливо, смерть тому і дається в кінці життя, коли в людини найбільше досвіду?
Також в цій темі згадували про воїнів, які перебуваючи у стані війни доходять до того, що в певних обставинах, смерть для них — єдиний можливий прийнятний варіант. Вони її не бояться. Тут я роблю не дуже доречний напів-жарт, але, певно, не дарма доблесний вікінг-воїн, який загинув в бою потрапляє у Валхаллу (де вони зранку до ночі рубаються, потім пирують, а в вночі «приходят прекрасные девы и ублажают воинов до утра.» А що ще треба справжньому воїну?!)
Висновок напрошується сам по собі: не хочеш боятися смерті — живи як воїн.
Для цього абсолютно не треба розмахувати зброєю з ранку до ранку і мати лютий вигляд.
Христос — взірець воїна по духу. Відстоюючи свої принципи він не зробив жодного компромісу.
І для Нього навіть не існувало проблеми вибору: лишитися тим ким Він є, або відступити перед обставинами.
Про що Він плакав у Гефсиманському саду?
Певно, Він розумів, що таке смерть.
На відміну від нас.
Alexander:
смерть не є покарання чи подарунок.
Смерть взагалі - розплата за ускладнення біологічної системи.
одноклітинні практично безсмертні й амеба в цьому сенсі сама щасливе істота :)
в наш організм вбудован механізм самознищення на певному етапі розвитку,
а з того берега Стікса ше нікто не писав,як йому там мешкаєтся
--- Цитата: chuck від 04 Грудня 2010, 20:18:03 ---Смерть — з [моєї] точки зору світобудови — невід’ємний елемент життя.
--- Кінець цитати ---
згідний на 100 :)
newroman:
--- Цитувати (вибране) ---Людина, яка убивала інших людей (навіть, захищаючи Батьківщину) вона ж читнить смертельний гріх. Хіба його душа може потрапити в Царство небесне?
--- Кінець цитати ---
Христос сказав, що хто душу покладе чи віддасть за брата свого той спасеться. Захищати Батьківщину зі зброєю в руках це значить ризикувати і своїм життям. Що значить за Батьківщину? А це значить покласти своє життя і за батька і за матір, за ближніх, друзів, за свій народ. Ти вбиваєш, але і тебе любої миті можуть позбавити життя. Бог розсудить.
Gorec:
--- Цитата: chuck від 04 Грудня 2010, 20:18:03 ---Можливо, смерть тому і дається в кінці життя, коли в людини найбільше досвіду?
--- Кінець цитати ---
В більшості підтримую світоглядний погляд автора на задану тему смерті, але тут би хотів висловити свою думку на відмічену тезу, - це аксіома, що смерть це закінчення життя. Біда ( чи щастя), що вона приходить не завжди прогнозовано. Буває досвіду (думаю духовного) таки не достатньо було, а людина пішла... Тут і одна з тайн Біблії, що ніхто не знає коли прийде його кінець і тому потрібно старатись жити так, щоб бути готовим до такого моменту постійно.
Я вірю, що смерть це звільнення душі від тіла і не більше. Наше тілесне життя і для того потрібно, щоб вдосконалювати наші душі.Земне життя це така собі фабрика душ.
Закрийте очі, посидіть трішки в тишині, думкою відчуйте своє тіло, відчуйте джерело з якого утворюються думки і задайте собі питання,- хто я, тіло чи душа? Думаю багато хто збагне, що Я і тіло є роздільні. :) :drink
newroman:
Що необхідно для того щоб проріс колосок пшениці.
Необхідно пшеничне зерно посіяти в землю.
Що відбувається дальше?
Із зернятка проростає нове життя, новий колосок, а саме воно зотліває.
Чи зотліває воно даремно? ні, бо дає нове життя.
Його кінець є початком нового життя.
Щось подібне відбувається із смертю людини.
Щоб воскреснути у майбутньому віці у новому тілі, старе тіло повинно пройти процес тління.
Відповідь від: 04 Грудня 2010, 21:33:00
--- Цитувати (вибране) ---З іншого боку церква нагнітає остраху про те, що з нами станеться після сметрі… Тут все значно складніше, але атмосферка «ще та»…
--- Кінець цитати ---
Можливо деякі священники неправильно будують проповідь на похоронах нагнітаючи і "добиваючи" родичів померлого жалісними проповідями. Але вбільшості навпаки.
Навігація
Перейти до повної версії