Різне > Віра, релігія, філософія, світогляд
Церковні традиції та обряди
Juli:
Кожна релігійна громада, яка вважає себе християнською церквою, погодитися зі мною.
Я не сама по собі. Навіть апостол Павло, який був високоосвіченою людиною, мав особисту зустріч з Ісусом і отримав покликання проповідувати поганам, не робив це самовільно, а пішов просити благословення апостолів.
newroman:
Ну як хочете. Ваше право не говорити.
Juli:
А як ви думаєте, судячи з моїх постів, хто я? ;)
Матф.16:15 Он говорит им: а вы
за кого почитаете Меня?
;) ;) ;) ;) ;) ;) ;)
newroman:
Єретик.
newroman:
Знаєте, я зрозумів, чому ви так скриваєте свою приналежність до будь-якої протестантської течії. Чергова уловка. Ось з чого це стало зрозуміло.
"...Лідери сучасних релігійних напрямків і самі розуміють, що Святе Письмо та історія свідчать не на їхню користь, а тому всіляко намагаються приховати історичні передумови свого походження. Наприклад, на запитання „до якої конфесії ви належите? Від них часто можна почути відповіді на зразок „ ми просто християни” чи „ми від апостолів”. Про те, до якої конфесії чи течії належить їхня громада, вони намагаються майже не згадувати. На сторінках їхніх друкованих видань можна знайти лише такі вказівки „Християнська газети Церкви повного Євангелія „Осанна”. Але до якого саме протестантського напрямку (до баптистів, п’ятидесятників тощо) належать видавці цієї газети , ніде не зазначається.
Практикується також іще один метод приховувати свою конфесійну приналежність – реєструватися як міжконфесійна організація чи то пак місія. Люди, втомлені міжцерковними суперечками, шукають духовного спокою і часто потрапляють у тенета саме такого типу організації. На початку вони навіть не здогадуються, що всі члени цієї так званої міжконфесійної місії насправді нележать до однієї конфесії і займаються чистим прозелітизмом, тобто наверненням у свою віру послідовників інших віровчень.
Здійснюючи свою роботу, ці „місіонери” інколи навіть заявляють, що вони визнають усі християнські напрямки рівними між собою, що все одно, як вірити, мовляв, Бог один, а позиція Православної церкви, яка відверто навчає, що лише вона одна залишається носієм істинної віри, сприймається як щось украй застаріле та непривабливе.
Морок духовного осліплення мав би розсіятись в той момент, коли ці „місіонери” пропонують прийняти хрещення. Саме це і є найголовнішим свідченням того, що насправді єдиною істинною церквою вони визнають лише свою так звану міжконфесійну місію, а нас, православних чи католиків, навіть не сприймають за християн. Адже християнином є той, хто принаймі прийняв таїнство Хрещення.
Якщо ж нас православних переконують переконують у тому, що звершене над ним у дитинстві хрещення не є дійсним, і пропонують охреститися вдруге, так би мовити, у свідомому віці, то це, без сумніву, й означає що ці люб’язні нові знайомі його не вважають християнином, а їхні попередні балачки про рівність перед Богом усіх конфесій є нічим іншим, як простим замилюванням очей.
Але чи вгодні такі методи місіонерства Богові? Звісно, ні! Бо Господь навчав: „Нехай буде слово ваше : так-так, ні-ні, а що зверх цього, те від лукавого”(Мф.5.37). Тому якщо хтось із „американською” посмішкою на вустах нав’язливо запрошує вас відвідати зібрання громади своїх вірних і при цьому уникає прямої відповіді на запитання, до якої конфесії вони належать, або пропонує літературу, в якій не вказується релігійна приналежність її авторів, чи починає філософствувати про рівність перед Богом усіх церквов, то потрібно розуміти, що він явно діє не за християнськими принципами, а тому його організація не є церковною."
Навігація
Перейти до повної версії