ну, якось так, сподобається, то ще є
Наше життя (частина перша)Наш ранок (Марко)
Так, ранок, ранок, ранок, світло вже навіть в моєму ліжкові, значить, пора... всім пора вставати:
- Бе-бе-бе... бу-бу-бу... агов, нє... агу... агу...ау. Народ, підйом, ранок вже, Марко прокинувся. Мама! Мама! Мама! Ма-ма-ма-ма-ма-ма! Не чує. Десь тут ще є Оленка, Оленка, ггггггг, ги-ги. Що тут у нас? Мама казала, що це носик, чий це носик? Оленчин...
- А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А!!!!!!!
- Тихо, дай трохи відповзу, бо вушка болять. Продовжуй, продовжуй, я послухаю. Мама такого довго не витримає, зараз почнеться робочий день.
- А_А_А_А_А_А_А__А_А_А_А_А_А!!!!
- Так, трохи більше патетики, похрипимо, о, погикаємо, справжня істерика. Щось на маму не діє. Що там у нас? Ага, Оленчине вушко...тягнемо, потягнемо... Як там мама про ріпку читала? Ой, матусю, пора вставати, бо твій син оглухне! Матусю! МА_МА_МА_МА_МА!!!!! Рятуйте люююююдииии! Тут же не можна вже стояти.
- Донечко, ляля мамина, зіронька, що трапилося? Чого моя квіточка плакає? Моя малесенька, ну давай, ходи до мами. Щось страшне приснилося?
- Ага, приснилося... Знала б ти, мамо, як тяжко тебе збудити. Мама-ма-ма-ма! А я як же, от і мої ручки! На! Я ще зуби можу показати! От! Ггггг! Чим тебе так радують ці дві гострі штучки в моєму роті? Ну, от, день почався.
- Фу, фу, фу, Оленко, відсунься, ти чим тут зранку займаєшся. Бе-бе-бе. Ой, мамо, спускай мене на землю, не витримую цієї газової атаки. Ой, чим же нас годують? Що вчора їли. Мам...Мама? Ти що робиш? Мам, це ж Оленка, ой-ой-ой!!! Моя дупа! Помили, ну добре, ванна, то ванна, посидимо. Як не посидимо, як вилазити? Мам, я ж тільки всівся, ну й що, що не вечір, ми ж вже в ванні, що я до вечора чекати маю?! Вийняли, хочете надягти на мене підгузник? А дзуськи! Так, на бочок, на бочок, на пузо, на чотири. Мам, що ти хуліганиш, я ж тільки підвівся, а ти мене назад кладеш! Бік, бік, пузо, руки... Мама, люди, мушу повідомити вас, що мене позбавляють свободи руху!!! Вдягла, таки вдягла на мене підгузник, ну нічого, ми ще поборемось, попереду ще колготи і штани.
- Оленка, поверни мої колготи, я так ніколи не спущусь на підлогу! Ну де це видано. Нашо тобі мої сині колготи, ну, чекай, хай-но ти будеш одягатися...
- Сину, ну припини крутитися, я ж мушу ще Оленку переодягти, ти ж в мене всі сили забираєш. Оленочко, поверни Маркові колготи, Оленко, куди ти потягла Маркові колготи.
- Куди захотіла, туди потягла, хай тепер без колгот походить, якби ти, мама знала, як він мене будить. І це все тільки заради того, щоб збудити тебе, в нього, бач, настрій з ранку гарний, плакати не хочеться. Уяви, як то прокидатися, коли тебе за носика кудись тягнуть! А потім ще каже, що від мене чимось ...ну, не пахне, одним словом.
- Мам, а коли сніданок, ти ж знаєш, що твій хлопчик дуже любить погамати (ото-то слово, його, напевно, дорослі придумали, шифруються, щоб нам не зрозуміло було). Ну, що, Оленко, полізли. Там ота біленька, пухнаста тварючка мнявкає, треба буде її сьогодні знову половити, може, вдасться. Так, там є ще одна поличка, з якої ми ще одяг не діставали... А ти не підставляй пальці, знаєш, як ті двері тяжко відкриваються, то ж і зачиняються легко, десь тільки штовхнув, а там, о-па, твої пальці. Крику, аж мені страшно. Так, стіна, стіна, лобом не пробивається, дупою теж, доведеться облазити, але ж як не хочеться, ще раз попробуємо лобом.
- Марку, ну що це за ритмічні рухи навкарачках? Чого ти б’єшся лобом об ту стіну, ну два кроки ж і ти в дверях. Зовсім моя дитина на перешкоди не зважає. Оленка, що ти гризеш, що ти гризеш, де ти це знайшла?! О, Боже, що то? Котячі лехми? Фу, яка гидота. Доню, що ти робиш?! Марку, не лізь в ванну, не лізь, ну чого тебе найбільше цікавить котячий туалет! Оленка, залиш в спокої таткові тапки, не треба їх гризти. Так, тапки заховані, лехми відібрані, двері в ванну закриті. Ходіть їсти.
- Ну от, такий наш ранок. Найбільше говорю я, власною персоною, Марко Ігорович, як шанобливо називає мене мама, трохи менше мама, в основному, хапаючись за серце, голову чи за нас по черзі. Найменше говорить Оленка, але як вона кричить!!!
Наш день (Оленка)
- Ой, матусю, візьми мене на ручки! ВІЗЬМИ свою квіточку на ручки. Мам, який сніданок, яка кава??? Тут донечка проситься на ручки. Мама, ти ризикуєш своїми вухами і нервами, мам, мам, ма-ма, а-а-а-а-а-а! Гик-гик! А-а-а-а-а-а-а! Ну, от, бачиш, а ти казала: «Кава!». Що тут в нас? Кружечка... з кавою, а дай-но її сюди! Відсунула, добре, там є ложечка, що теж не можна? А оцю книжечку? Я? Порву? Це в мене ґандрабаті лапки? Та я...я! Ну порву і що? Тобі шкода своїй зірочці однієї книжечки? Ну і шо, шо без картинок. Марко! Геть! Мама, він же мене за ніжку зтягує, тримай мене, скажи йому щось, Марко! Тут я сиджу, можеш плакати скільки хочеш, на ці коліна я вилізла перша, геть, геть!
- Не махай своїми ногами, мені нема як триматися! Мама, вона ж відбивається, як заправський каратист. В мене всього два зуба, а вона по них цілиться. В мене швидко псується настрій. Мамо, якщо ти зараз же не візьмеш на руки і мене, то ти дізнаєшся, що таке справжній хлопчачий крик, те, що було вчора не рахується.
- Масіки мої, ну я ж не можу тримати вас двох, мені ж тяжко, пошкодуйте маму.
- Чув Марко, мамі тяжко, відвали!
- Це ти мені, мелюзга? А ну, потягнемо її за ногу! А за руку, а якщо ще зуби застосувати. Ну от, обоє залишились без ручок, і «Їхав, їхав пан-пан» - без нас поїхав, а все через тебе. О, вже верещить, а ще й пополам склалася!
- Мама! МА-МА-МА! А-брррр-БРМРМРМ! Ма-ма-ма! Візьми квіточку на ручки, бо я ще не таке продемонструю! Так, мамо, це погроза і шантаж. Пряничок? Ну, добре, тимчасово вважай, що від мене відкупилася, але ж як швидко той пряничок закінчиться! А в тебе ще є? Ну тоді ґарантую тобі спокій на протязі принаймні двох таких пряничків.
- АААААААААААААААААААААААААААААА Я? А мені? Може, Оленка тобі й гарантувала спокій, але я ні! Негайно мені такого ж, бо я відберу пряничка в Оленки, і прощавай, обіцяний спо-оо-оо-кій! Так, Оленка, ти вже бачиш, що я повзу до тебе, ухиляйся-не ухиляйся, а я сильніший і спритніший! Цей пряничок буде мій! Ага, ховаєшся! Для чого ж на нього лягати? Що ж з нього залишиться? Ні вашим, ні нашим. От, мамо, це діло. Кожному по пряничку. Але ж ти знаєш, я їм швидко, то ж, все-одно, в Оленки відберу.
- Марко, киця-мняв. Повземо, заженемо її в куток, нікуди вона від нас не подінеться.
Лови її, я зараз, зараз, холєра, скільки ж в мене ручок, і що, всіма треба перебирати, щоб повзти, мам, ти, часом, не хочеш мене піднести до киці. Мамо, до киці, а не в кімнату! Що я там забула! Яке вчитися! Я не хочу читати книжечок! Що я там не бачила? М’ячик, хлопчик, пірамідка! Мама, там була киця – біленька, пухнастенька. Ну і що, що їй це не подобається. Я маленька, мені треба все дослідити! Добре, давай, будемо вчитися. Книжечка, дай-но, я її погризу, точніше, на смак попробую. Як це не можна, а що тоді можна! Марко, віддай мою книжечку.
Автор
Тема: Д1ти,виховання,проблеми. (Прочитано 207991 раз)