Процес формування
У мезозої та палеоґеновому періоді кайнозою, за часів існування прадавнього (велетенського) океану Тетіс, тут нагромадилися потужні товщі намулу. Близько 25 мільйонів років тому, в неоґеновий період кайнозою, разом з утворенням нинішніх Карпат, були вже сформовані і камені-пісковики, деякі з них у процесі гороутворення піднялись на поверхню землі. В геологічній науці вони відомі як «Ямненські» (назва походить від с. Ямна). До комплексу урицьких пісковиків входять: Камінь, Гострий Камінь, Мала Скеля, Жолоб (Орел).
В одних місцях пісковики виступають у формі великих монолітів, в інших — у формі безладно сформованих брил. Є багато тріщин, ніш, печер, в тому числі рукотворних.
У процесі денатурації пісковики змінювали свій первісний вигляд, набуваючи чудернацьких форм. Частині цих витворів дано імена — «Чотири велетні», «Три пальці», «Чотири списи», «Орел». Про них складено міфи і легенди.
[ред.] Перші використання
У І тис. до н. е. на скельній групі Камінь функціонувало язичницьке святилище племен культури фракійського гальштату, які населяли цей край в епоху бронзи (поблизу було виявлено їх поселення у Підгородці). На скелі Камінь вчені виявили 270 петроґліфів. Найбільш численними є солярні знаки — символи дохристиянського бога Сонця. Наприкінці І тис. до н. е. фракійці розчинилися в слов'янському етносі.
[ред.] Слов'янська доба
Упродовж чотирьох сторіч на скелях існував могутній дерев'яний дитинець (замок) Тустань, збудований білохорватською племінною знаттю. Центральна частина укріплень площею 3 га була розташована на скельній групі Камінь Ямненських пісковиків висотою 40 метрів. Дерев'яна забудова Тустані існувала з другої половини IX до середини століттяXIII ст. Вона була важливим стратегічним пунктом і входила в єдину систему Карпатської (Угорської) лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі, а згодом і Галицько-Волинського князівства. Тоді Тустань належала, поряд зі Львовом, Перемишлем, Короснем і Теребовлею, до числа найвідоміших поселень Галичини, а також слугувала митним пунктом. Про це свідчать знайдені в Тустані арабські дирхеми, які були в обігу в IX—XI ст.
Загальна реконструкція фортеції
У 1241 році, під час монголо-татарської навали хана Батия Тустань був зруйнований татарами, і по ньому залишилося тільки село Тустань (згодом Тустановичі, зараз — частина Борислава) і неприступний замок Тустань. Згодом місто-фортеця Тустань згадується у літописі краківського історика Яна Длуґоша та польського хроніста Янка з Чарнкова, згідно з яким вона оберігала південну границю Галицького князівства і у 1340 році була захоплена польським королем Казимиром Великим та за його ж наказом була наново відбудована після руйнування.
У грамоті Папи Римського Боніфація ІХ від 15 травня 1390 року Тустань згадується як прикордонна фортеця, через яку експортували сіль, видобуту в Дрогобичі та околицях. Це документально підтверджує, що Тустань, окрім функції сторожового форпосту, виконувала також функцію митної фортеції на «соляному» шляху з Дрогобича до Закарпаття й Угорщини, який мав два маршрути: прямий через Тустановичі, або окільний через села Губичі, Борислав, Східницю, Урич, Підгородці і далі через Верецький (Ворітський) перевал.
Тустань із часу її захоплення поляками належала державі, тобто була королівською. Королівська дарча грамота на село Крушельницю від 4 листопада 1395 року свідчить про те, що Тустань була також адміністративно-територіальним центром Тустанської волості. Згодом Тустань переходить у власність польських магнатів і шляхти. Доказом цього є дарча королівська грамота від 1539 р., за якою король дарує фортецю М. Бліцинському. Останній продає її в 1541 році. Ця грамота також свідчить, що Тустань перебувала в занедбаному стані. У приписі М. Бліцинський і його спадкоємці зобов'язувалися власним коштом і заходами цей замок відновити, укріпити, підтримувати в належному стані, а в подальшому — обороняти.
Те, що фортеця (замок) Тустань існувала включно до XVI ст., підтверджують матеріали досліджень і архівні документи: остання відома письмова згадка про фортецю датована 1565 роком; у люстрації Дрогобицької соляної жупи вказано, що «… у Тустані беруть мито від купців, котрі йдуть горами, минаючи Дрогобич. Оренда мита… чинить 14 злотих ».
Поступовий занепад фортеці спричинили декілька факторів:
* 1. Економічний: у XVI ст. країни Центральної Європи розробляють власні поклади солі, а тому відпадає потреба її вивозу з Галичини. Тустань втрачає роль митниці.
* 2. Політичний: у зв'язку зі стабілізацією політичних відносин між Польщею та Угорщиною і просуванням польських кордонів на схід Тустань перестає відігравати роль прикордонної оборонної фортеці.
* 3. Військовий: зміни у військовій техніці і, відповідно, у військовій тактиці, призвели до втрати оборонного значення замку.
Починаючи від XVIII ст. розвалини замку-фортеції Тустань починають відвідувати численні подорожники й туристи. Для них місцевими жителями навколишніх поселень створюються численні перекази та легенди про його історію та занепад.
«Вставайте, кайдани порвіте!
Т. Шевченко, М. Шашкевич, І. Франко».
Такі слова було вигравійовано на Камені 30 червня 1912 р. з нагоди здвигу галицької і закордонної української молоді. У травні 1914 р. на території скель відбувся мітинґ-фестини української молоді, приурочений до сотої річниці з дня народження Тараса Шевченка. На піднятому синьому полотнищі майоріли вишиті жовтою стяжкою слова «І вражою злою кров'ю волю окропіте!» Пролунав спів багатотисячних голосів гімну «Ще не вмерла Україна». Чимало учасників молодіжного здвигу та фестин вступили пізніше в легіони УСС та УГА.
Камінь використовували для пропаганди державної символіки України, зокрема герба. У 1918 р. на честь проголошення ЗУНР тут було вигравійовано велику лілію, а на ній — тризуб. Після падіння республіки на їхньому місці викарбували герб тодішньої Польщі. Але з часом патріотична українська молодь стерла цей знак. Залишилася тільки ніша.
У часі національно-визвольних змагань 1940—1950-х рр. поблизу Каменя, в урочищі Погарці, розташовувалися криївки вояків УПА з куреня «Бойки» ім. Богдана Хмельницького. У боях за соборність України тут загинули 25-річний Пехів Степан Васильович і 20-річний Поясник Богдан Семенович, а важкопоранений Пехів Богдан Семенович попав живим у руки енкаведистів, був запроторений в Сибір, де на каторзі помер.
Двічі — восени 1944 і 21 травня 1945 р. — поблизу Каменя, в урочищі Церківне, здійснювали короткочасні постої бійці УПА куреня «Підкарпатського», очолюваного Павлом Вациком («Прут») — Лицарем Срібного Хреста Бойової Заслуги І класу.
У 1947 р. на Камені було вигравійовано тризуб, а 1 листопада 1987 р. піднято національний синьо-жовтий прапор.
Камінь — визначна пам'ятка боротьби за незалежність України.
[ред.] Археологічні пам'ятки
Урицькі скелі підносяться над долиною на 83 метрів. Це своєрідний острів, нижня частина якого вкрита гумусом. Цей гумус складається з шарів, наповнених унікальними археологічними пам'ятками. Від IX до XIII століття ці скелі активно забудовували. А відтак там виявили багато археологічних знахідок.
На скельній групі Камінь і нині збереглися виявлені під час досліджень у 1971—1978 рр., близько 4 000 пазів і врубів, зроблених у скелі. У 1972 р. Роман Багрій знайшов на території дитинця бронзову булаву, а згодом і бронзовий складний хрест, у якому носили святі мощі. Знаходили там і чоловічі персні, бойові сокири, а на дні кам'яної цистерни для води — горщик IX століття. На північному боці великого крила урицьких скель археологи виявили кілограми наконечників стріл для луків та арбалетів. Крім того, залишились рештки штучного муру, склепіння, печери, сходи, підскельні коридори, криничка і дві цистерни для води. На їхній основі здійснено графічну реконструкцію унікального наскельного давньоруського 5-поверхового оборонного та митного пункту міста-фортеції Тустань ІХ—ХІІІ ст. Висотна структура наскельної забудови, наземні оборонні стіни висотою 15 метрів, п'ятиповерховий житловий комплекс XIII ст. з висотою поверхів 3,5—4 метри, складна система водозабезпечення (криниця, довбана в скелі, та дві цистерни) свідчать про високий рівень давньоруської будівельної техніки. З 1979 р. урицькі скелі досліджував археолог Микола Бандрівський, науковий співробітник Інституту українознавства НАН України ім. І. Крип'якевича.
Уперше в історії вивчення дерев'яного зодчества домонгольського часу на підставі натурних обмірів пазів та врубів встановлено не тільки кількість поверхів, а й висоту кожного зокрема. Збережені на скелях сліди є достатнім матеріалом для однозначної наукової реконструкції кожного з цих будівельних періодів (обміри та наукову реконструкцію здійснив багаторічний дослідник Тустані Михайло Рожко).
Не тільки в Україні, але й в усій Європі немає нині збережених дерев'яних фортець X—ХІІІ ст., що ставить Тустань в ряд унікальних пам'яток давньоруської архітектури домонгольського часу.
Автор
Тема: Наші мандри (Прочитано 259301 раз)