Вільний форум міста Калушa

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Форуму:

11 років 15 днів

Автор Тема: Герої АТО  (Прочитано 23703 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« : 15 Листопада 2014, 17:14:18 »

Про героїв з гумором. Яна



Сидимо якось у штабі. Начмед Яна показує на ноуті відео – передова, розриви, крізь це усе на шаленій швидкості мчить наш медичний пікапчик.
 – Яна, ти знову за кермом, – скрушно каже Перший.
 – А що? Я нормально воджу, – з милою рівненською вимовою, тягнучи голосні, каже Яна.
 Водити вона навчилась вже на базі, під час війни.
 Продовжуємо дивитись різні відео. За кілька хвилин – ролик: медичний пікапчик їде по Хрещатику, повз Майдан Незалежності, де саме триває якийсь мітинг.
 – Хоч тут не ти за кермом, – каже Перший.
 Яна реагує миттєво, з усією щирістю своїх дев’ятнадцяти років:
 – По Ки-иєву? Я не самогубця.
Відповідь від: 15 Листопада 2014, 17:07:37
Зняли фільм про знам'янчанина загиблого у АТО (ВІДЕО)

У Знам’янці створили фільм пам’яті про загиблого Віктора Голого в зоні АТО.
Ролик триває майже 20 хвилин, передає кореспондент Новин Кіровоградщини.
Фільм розповідає про життя Віктора Голого, чим займався у мирний час і яким був на війні.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=EGvT-JjyMms" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=EGvT-JjyMms</a>
Відповідь від: 15 Листопада 2014, 17:12:01
"Киборги" з Донецького аеропорту передали привіт лідеру російського терористичного угруповання "Сомалі" козлику Гіві, повідомляє Інтернет-видання МедіаІнфо.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=OBMi6nIOtRw" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=OBMi6nIOtRw</a>
Відповідь від: 15 Листопада 2014, 17:13:08
«АТО з середини» — боєць «Дніпро-1″ (ВІДЕО)

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=ueKH8g-o8qk" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=ueKH8g-o8qk</a>
Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #1 : 16 Листопада 2014, 17:20:00 »

Одеський екстремал зняв фільм, як, буквально під свистом куль і мін, вивозять солдатів з поля бою (ВІДЕО)

Відомий одеський екстремал і волонтер Євген Лата, в черговий раз побувавши в зоні АТО, зняв новий фільм "Госпітальєри: Серце волонтера".

"Він присвячений добровольчим медико-штурмовим командам, які самовіддано працюють в зоні бойових дій на сході України, - повідомив на своїй сторінці в« Фейсбук »Лата. - Не отримуючи ні копійки грошей, ці патріоти рятують життя бійців в АТО, ставлять на ноги поранених і буквально під свистом куль і мін, вивозять солдатів з поля бою в госпіталь на "Великій землі"

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=bqyNqp2zwQc" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=bqyNqp2zwQc</a>
Відповідь від: 16 Листопада 2014, 16:07:07
Що їдять солдати в зоні АТО. ВІДЕО

http://www.youtube.com/watch?list=UUWRZ7gEgbry5FI2-46EX3jA&v=X_J0mzywkHQ
Відповідь від: 16 Листопада 2014, 16:53:43
Волонтер Доник: Бійцю АТО, який підбив п'ять танків, відмовили в нагороді
Боєць з позивним "Адам" зараз воює в донецькому аеропорту, повідомив волонтер Роман Доник.



Боєць АТО "Адам" підбив п'ять танків на Донбасі, але йому відмовили в нагороді по причині того, що він "виконував свою роботу і не вчинив нічого героїчного".

Про це на своїй сторінці в Facebook написав волонтер Роман Доник.

За його словами, в нагородженні "Адаму" відмовив полковник, "який потім заїхав в АТО на два дні в базовий табір, щоб отримати статус учасника АТО".
Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #2 : 16 Листопада 2014, 18:21:24 »

Лідер "Правого сектора" Дмитро Ярош та відомий дніпропетровський волонтер Тетяна Ричкова.

Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #3 : 17 Листопада 2014, 11:31:27 »

Вчора під час обстрілу терористами позицій сил АТО під Лисичанському загинув вінничанин - майор, старший офіцер групи частини 3008 (Нацгвардія) Каплинський Олександр Валерійович. Про це повідомив в. о. мера Вінниці Сергій Моргунов. Депутати міськради вшанували пам'ять героя хвилиною мовчання ...

Вічна пам'ять.
Відповідь від: 17 Листопада 2014, 11:12:43
Боєць полку «Азов» Андрій Дзиндзя опублікував на каналі Youtube відео, як добровольці готуються до бою з сепаратистами.

На відео видно, як кілька бійців заряджають ленту для кулемета патронами. При цьому бійці жартують: «Цей патрон призначений для сепаратиста Колі, цей – для сепаратиста Міші, а цей – для невідомого сепаратиста»

https://www.youtube.com/watch?v=xc2LliTrVnA#t=56
Відповідь від: 17 Листопада 2014, 11:17:43
У зоні АТО дівчина з добровольчого батальйону "Айдара" показала як потрібно відстрілювати сепаратистів, повідомляє Інтернет-видання МедіаІнфо

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=4DEuFNqHxI4" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=4DEuFNqHxI4</a>
Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #4 : 17 Листопада 2014, 17:58:33 »

Боевики забегали после того, как в донецкий аэропорт к украинским снайперам приехали Оля и Викуся

Украинские военные, защищающие донецкий аэропорт, получили две новые винтовки H-S Precision 338 калибра, дальнобойность которых достигает 1500 метров.

Оружие военные окрестили "Олей" и "Викусей", сообщает волонтер, координатор движения "Вернись живым" Виталий Дейнега.

"До появления девочек (винтовки - ред.) сепары ходили без касок и брони, спокойно таскали туда-сюда какие-то ящики и вещи на безопасной для СВД дистанции. Был случай, когда наш снайпер пытался достать сепара из СВД. После первого выстрела тот вразвалочку отошел влево, после второго вправо, а после третьего показал «фак» и ушел", - пересказывает Дейнега историю одного из операторов новых винтовок.

Приховано: Показати
"В день приезда «Викуси» в терминал «ополчены» вытащили гранатомет и не торопясь стали целиться в сторону наших позиций. Не спеша выставляли, прицеливали и тут… Не получилось у них в общем. Гранатомет остался стоять без дела и операторов ... Теперь они уже не ходят, а только бегают и очень быстро. Добегают не всегда...", - цитирует Дейнега снайпера.

По словам волонтера, оптические прицелы на этих винтовках позволяют вести прицельный огонь только днем, поэтому он начал кампанию по сбору средств на прицел ARMASIGHT Zeus 640 3-24x75 (30Hz), работающий и ночью.

"На данный момент на «Викусе» и «Оле» стоят высококлассные оптические прицелы, но работать можно только днем. Тут я не открываю никаких военных тайн – сепары это поняли уже давно, и я предлагаю их немного удивить в самое ближайшее время", - написал он.
Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #5 : 18 Листопада 2014, 18:05:30 »

Священик — на передовій в зоні АТО



Військовий капелан Іван Ісайович чотири місяці перебуває у зоні АТО. Священик приїхав в Тернопіль на кілька днів і принагідно зустрівся з активною місцевою молоддю у приміщенні Тернопільського Пласту.

Отець Іван охоче відповідав на запитання і ділився враженнями від життя на передовій. На його думку, те, що зараз відбувається в Україні певною мірою спровокували усі українці своєю байдужістю, закриванням очей на багато речей.

– Ми дуже сильний народ, – зазначає отець. – Нам не потрібно чекати допомоги від Європи. Нам потрібно розраховувати
Приховано: Показати
на себе. Не чекати, коли це зробить хтось. Чому на початках загинуло багато хлопців. Вони не хотіли окопуватись. Чекали, поки прийдуть інженерні війська, викопають окопи і поставлять млинець :)дажі. Коли з’явилися перші загиблі, то вже самі почали копати. Зараз інженерні війська працюють дуже добре. Хоча техніка у них не броньована і часто вони потрапляють під обстріл, але вони роблять свою роботу.

Капелан розповідає, що серед українців на передовій є доволі багато іноземців, які пришли у нашу армію як добровольці. Є білоруси, англійці, італійці, поляки. Зокрема, у італійців жінки українки і вони приїхали захищати вже свою другу батьківщину. Зазвичай, вони не беруть в руки зброю і працюють як волонтери, перевозять допомогу із своїх країн, надають медичну допомогу.

Під час перебування на Сході, отець Іван не завжди міг вдягати рясу, адже снайпери дуже полюють за капеланами. Щоправда у ті моменти, коли це було можна було з радістю носить священиче вбрання. Часто йому доводиться спілкуватися як з місцевим населенням, так і з терористами.

– Мені доводилось розмовляти з росіянами, які здалися самі, – пригадує гість. – У московському воєнкоматі вони зголостилися самі, аби їхати на Донбас і воювати проти бандерівців-фашистів, які нищать слов’ян і російську мову. Вони потрапили у підрозділ з чеченцями і зеками. Коли побачили це, то бажання воювати зникло. Однак вони тоді зрозуміли, якщо самі вирішать повернутися в Росію, о їх свої ж застрелять як зрадників, тому вирішили краще здатися. Я часто спілкувався з місцевим населенням, із жінками, яких зґвалтували сепаратисти. Наймолодшій було 14 років, найстаршій – 73. Це справжнє звірство.

Іван Ісайович розповідає, що місцеві жителі по-різному сприймають наших військових, по різному реагують. Багато з них дуже залякані

Найчастіше на Сході нашим військовим шкодять так звані «божі одуванчики» – старенькі дідусі і бабусі, які спершу підходять і просять їжу, а потім здають українські позиції ворогам. Для них це чудовий спосіб заробити. А ще вони можуть приносити хлопцям отруєну їжу і без жодних докорів совісті вгощати їх.

Капелан каже, вдячний за перемир’я, хоч воно і хитке. Адже, якщо б його не було, то ще більше наших хлопців могло б загинути

Найбільшою проблемою у майбутньому, на його думку, буде реабілітація хлопців, які брали участь у бойових діях.

– Я бачив війну і по-іншому дивлюся на все це, – додає він. – Хоча і для мене це не те, чого я сподівався. Це правдива чортівня. Реабілітувати хлопців буде важко. Потрібно, щоб працювали психологи, а батьки молилися. Держава повинна створити для них всі умови за прикладом закордону.

Тернополянам священик радить молитися за наше військо, писати листи, емоційно підтримувати хлопців на Сході, організовувати різні акції і змінюватися самим та змінювати життя навколо себе, боротися з байдужістю.

— Для наших бійців надзвичайно важливі дитячі листи та малюнки,- каже отець Іван. Вони навіть цінніші за якісь матеріальні речі, адже зігрівають душу і підтримують моральний дух, укріпляють бажання боротися. Тільки я би радив дітям і дорослим писати зворотні адреси, адже хлопці дуже хотіли б надіслати відповідь, подякувати, листуватися, потім приїхати в гості.

На закиди про те, що коли на Сході всі мешканці такі байдужі і несвідомі, чому наші хлопці мають гинути за них, отець Іван каже, що це не правильна позиція. Адже наші бійці воюють за майбутнє кожного з нас. І не можна там узагальнювати всіх жителів Сходу.

— Серед них є і багато добрих людей, які, хоч і дуже бояться, всіляко нам допомагають, багато з них також воюють з пліч-о-пліч з хлопцями із Заходу, Центру, Півдня. Краще зараз зупинити ворога, аніж потім споглядати, як він руйнуватиме нашу країну.

Відповідь від: 18 Листопада 2014, 17:56:12
Під Дебальцево загинув 33-річний майор медичної служби, начмед Віталій Вашеняк

Чорна звістка прийшла на переяславську (Київщина) землю. Загинув 33-річний майор медичної служби, начмед Віталій Петрович Вашеняк. Про це повідомив командир військової частини, що в селі Дівички підполковник Роман Горбач. Роман Вікторович розповів, що у неділю, 16 листопада, він виїхав із зони АТО, на Переяславщину, а Віталій на машині швидкої допомоги разом із трьома товаришами виїхав із Дебальцево за пораненим. Цілу добу телефони лікарів не відповідали. Сьогодні надійшла звістка про те, що автомобіль підірвався на фугасі.

У Віталія залишилася молода дружина і двоє малих дітей.

Висловлюємо співчуття рідним і близьким. Царство Небесне Героям, які віддали життя за Україну.

Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #6 : 19 Листопада 2014, 14:51:37 »

Харків зустрічає героїв 22 БТрО! (фото)

Сьогодні, на що вже стала для Харків'ян символічною, площі Свободи зустрічали героїв 22-го БТрО, який повернувся із зони АТО!

Бійці провели сім місяців в зоні бойових дій і нарешті дочекалися ротації. Підрозділ чисельністю близько 600 осіб повернулося додому і зустрічали героїв з почестями і під оплески. По дорозі в Харків місцеві жителі зупиняли автобуси з бійцями, дарували їм квіти і дякували за героїзм.

Коли народ і армія єдині, ніякий ворог не страшний, тому, що такі бійці знають за кого воюють, ризикують життям, кого захищають. А який моральний дух у бійця, для якого перспектива опинитися заритим в безіменній могилі куди більш велика, ніж навіть без почестей, під покровом ночі, але в рідному аулі під стогін матері?

Слава Україні!

Приховано: Показати













Відповідь від: 19 Листопада 2014, 14:48:09
Українські «кіборги» в Донецькому аеропорту розвантажують БТР під безперервним вогнем з боку терористів.

18 листопада в мережі з'явилося відео, на якому знято момент розвантаження українськими бійцями БТРа, на якому привезли воду, боєприпаси, продовольство, теплі речі. За кадром чути звуки пострілів - йде постійний обстріл цього рубежу. Тому бійці проводять розвантаження спішно, кидаючи все привезене прямо на землю, найближчим напівзруйноване приміщення.

Нагадаємо, «кіборги» тримають оборону Донецького аеропорту вже більше півроку і саме їх позиція знаходиться під невсипущим контролем бойовиків, які вживають атаки і обстріли з мінометів, гранатометів, артилерії і стрілецької зброї.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=zwV2OeNFWT4" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=zwV2OeNFWT4</a>
Відповідь від: 19 Листопада 2014, 14:50:01
Українські «непомітні» безпілотники в зоні АТО (ВІДЕО)

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=Gvoy9Sz-Qa0" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=Gvoy9Sz-Qa0</a>
Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #7 : 22 Листопада 2014, 15:16:06 »

“Кіборг” Шмєль: “Подлетаю к окну с пулеметом и кричу сепарам: “Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї!”



Маю намір у вільний час трошки позаписувати розповіді наших фронтовиків. По-перше, щоб зберегти їх для історії, по-друге, щоб не писати лише про загиблих, щоб українці знали своїх живих героїв і знали, ким їм пишатися.

Сьогоднішній наш герой – боєць ДУК “Правий сектор” з позивним Шмєль, родом з Харкова. В Донецькому аеропорту знаходився два тижні – аж до того, як дістав уламкове поранення в ногу від кинутої супротивником гранати.

Розповідає Шмєль (мовою оригіналу):

Приховано: Показати
– Перед нами была поставлена задача занять здание, установить там как бы такой блокпост в буферной зоне между нашими позициями и позициями сепаратистов. Нас было шесть человек. Ну, обустроились – рации там, патроны – два ведра у нас было, бойницы поставили… И целую неделю к нам выезжал танк. За полкилометра от нас позиции сепаратистов. И мы четко видели ночью: вспышка, две секунды, у нас звук, и мы уже знаем: 600 метров, полкилометра до танка.

Ночью с тех же позиций к нам летели осветительные ракеты. Они догадывались, что мы в этом здании. Но мы полностью заблокировали все двери, из окон сделали бойницы и сидели очень тихо.

Мы слышали, как они ходили внизу под зданием, топтались. Но у нас был приказ: не рассекречиваться. Меня старшим тогда поставили, и я бегал по этим дядькам, которым по тридцать лет, и говорил им: “Тише! Тише! Ничего не кидать, все спокойно, тихо сидим”.



Мы с Севером – Сергеем Табалой, который недавно погиб – мы с ним всегда оставались вдвоем, мы не менялись. Всех меняли, а мы смену не брали. Мы знали, что мы справляемся с этой позицией, и что если других пришлют, у нас было чувство, что они могут не справиться. Потому что всем очень хотелось и гранату там бросить… Потому что четко слышны шаги, треск стекла, кашляли они иногда даже.

И так мы сидим, и неделю почти целую выезжает танк. И я понимаю, что ему проехать эти 500 метров, и от нашего домика и от нас – рожки да ножки. И я просил, делал запросы на артиллерию, но ни одного снаряда так и не легло. И в следующий раз, когда командир привел к нам смену, я ему сказал, что мы как бы ответственные за людей, и надо его, этот танк, хотя бы пугануть как-то. Вот мы хотим с гранатометом с Серегой пойти, с Севером. Не обязательно даже уничтожить его – достаточно попасть рядом, и они уже уедут.

И да, на самом деле, однажды ночью, когда он начал стрелять, вести огонь, мы с Серегой – он взял гранатомет, я пулемет, и мы ночью пошли эти полкилометра туда шагать. Я с тепловизором все просматривал впереди. И за нами группа еще шла прикрытия – на случай, если нас отрежут или мы вступим в стычку, чтобы нас отбили.

Танк сразу уехал, а на нас с тех позиций полетели осветителные ракеты. То есть, они нас “спалили”. Но до этого танк неделю ездил, а потом они его спрятали суток на двое. И потом Серега когда вернулся обратно на пост, говорит: “Я подходил к военным, говорил: “Ми сьогодні ходили до танку”. – “А?! Вы его видели? Вы его видели?!” – “Та-ак. Ми його не тільки бачили, ми до нього ходили”.



А потом мы подождали, он днем выехал, и мы прямо ломанулись на него уже. Двое с двумя “мухами” – полетели – и я с пулеметом как прикрытие. И ночью нас пришли зачищать. Сепаратисты. Что интересно, мы на посту когда были, очень часто слышали перестрелки в буферной зоне. Я делал запросы: “Парни, если наш разведотряд, может, попал в стычку, передайте им, что мы их заберем, прикроем”. “Да нет, – говорят, – успокойся, парень, это они друг друга мочат. Расслабься”.

Они пришли ночью. Меня разбудили с Серегой. Мы тогда спали, на посту стояли другие парни. Я просыпаюсь и слышу: они у нас под окнами стоят и разговаривают. Громко очень, мы их слышим. А-а, все, к нам пришли, наконец-то! Я быстро броню, пулемет этот хватаю, с Серегой мы за руки так: “Ну, все, брат, будемо зараз мочить, отбиваться”. Потом сказали, что насчитали 23 тени. Перед нами было белое здание, поэтому можно было их считать, когда они шли.

Ну, они стоят и разговаривают. У всех нервы на пределе. Нас шесть человек, а их там человек тридцать, блин. И мы понимаем, что помощи нам не будет. Ну, и кто-то в них швыранул гранату. Они заткнулись. Четыре секунды – и они уже начинают по нам стрелять. Окна в щепки разлетаются, они начинают бить с “мух”. Разбили нам окно, выломали дверь “мухой”, в коридор они вывалились, блин. Идет перестрелка, я с пулеметом влетаю, подскакиваю к окну и поверх окна стреляю. Гранаты им там кидал… А Серега вообще бесстрашный, блин. Он с Сум, и у них там есть район – ПрЫшиб. И у них есть выражение – “Сейчас я вам покажу, почем халва на Прышибе”. И он, смотрю, стоит в коридоре и заряжает РПГ с криком: “Сейчас я вам покажу, почем халва на Прышибе!”. Берет, прямо к окну подходит впритык и стреляет прямо на огоньки. И так два раза, он еще три “мухи” выстрелял. В общем, боец был – очень такой крутой дядька, на самом деле (загиблому Сергію “Сєвєру” було 18 років – О.Б.).

Ну, я тоже понимаю, что их сейчас больше и надо их на слабо брать. Мы и так понимаем, что они к нам если зайдут – мы их в крови утопим. Они нас утопят и сами утонут. И я подлетаю к окну с пулеметом во время затишья и кричу им: “Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї!”. И тишина. А я ору: “Герої не вмирають – вмирають вороги!”. И полная тишина.



Мы потом, чтоб окончательно их добить – они там нам орут: “Вам все, кранты, мы вас рэзать будем!” – такое что-то орали. Мы так – тишина-тишина, и я так – песню – попсовая такая, мы ее по радио слышали: “Скажите мне, скажите мне, кто она? Какими ветрами она принесена?”. И они, короче, собрались и ушли. Реально причем. У нас один раненый, один все время по телефону звонил, подкрепление вызывал, и двое там бегали в панике, все время что-то собирали. Так что мужики реально сказали, что тот штурм мы с Серегой вдвоем отбили. Ходили и лупили просто.

Потом приняли решение, что все: мы раненого забираем, потому что он уже кончается, там в голову попало… Он в шлеме был, живой остался, выжил, но учился заново разговаривать. Он все помнит, всех узнает, но с речью и письмом были проблемы. Утащили его, увезли. Было дело.

Підготувала Олена Білозерська, для ІА “Поряд з вами”
Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #8 : 23 Листопада 2014, 14:09:54 »


Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #9 : 24 Листопада 2014, 11:45:30 »

Як одеський нацгвардієць "ДОК" вінничан на 32-му блокпосту врятував


Нещодавно до Вінниці повернулися нацгвардійці із 29-го, 31-го та 32-го блокпостів. Останній півтора місяці був в оточенні терористів. Коли городяни вітали хлопців з 32-го із поверненням, усі, як один, показували на скромного молодого чоловіка, який опирався на милиці, і говорили: «Це завдяки йому ми вийшли». Нацгвардієць із позивним ДОК лише  схвально кивнув головою. Серед прибулих бійців його можна було вирізнити за унікальною спецформою із нашивкою «УКРОП». 35-річний одесит поділився із кореспондентом «ВінницяОк» шокуючими розповідями про пекло, через яке довелося пройти хлопцям із 32-го блокпосту, і йому самому.

Лікуючись у Вінниці – далеко від дому і від куль, – безупинно слідкує за новинами. Дізнався, що відкрили кримінальне провадження стосовно командування АТО з приводу 32-го блокпосту. Вважає, що це потрібно було зробити з першого дня.

ДОК воює у складі 3-го резервного батальйону Національної гвардії з вінницької частини 3008.

Приховано: Показати
– Ви з Одеси? Як опинилися у Вінниці?

– Приїхав сюди у справах. А там почалася війна. Я й не став очікувати, поки за мною прийдуть – одразу сам пішов у вінницький військкомат. Щоправда, довелося трохи зачекати, поки мене відрядили на блокпост із частини 3008.

– Чому ви вирішили піти на передову?

– Хтось же має це зробити. І я пішов.

– Що вразило вас найбільше?

– Командування. Воювати уміють лише на папері. Людей зовсім не шкодують і не щадять, – різко відповів боєць, ледь приховуючи помітне роздратування. – Ми були в оточенні з першого дня. Проте, не повністю. Але найгірше не це. А те, що нас постійно обманювали – мовляв, у нас все є. А насправді не було нічого – ні боєкомплектів, ні води, ні їжі. Усе необхідне ми самі добували у боях. Також з 80-ї і 95-ї бригади нам підвезли трохи необхідного. Боєкомплектом нам допоміг «Айдар». Вони нам також передали воду.

– Коли зазнали перших втрат?

– На другий день. У нас на блокпосту згоріли танки, БТРи, БМП… Я йшов по дорозі і збирав своїх людей по шматках. У нас були обстріли по 14 годин. Обстрілювали чим завгодно – мінометами 2Б9 (їх називають «Васильок»), кулеметами, автоматами. До нас ніхто не міг підступитися і прийти на підмогу. Запаси закінчувалися…

– Скільки часу ви не мали їжі, води?

– 25 (!) днів. Ми випили усі калюжі навколо, росу збирали. Розуміли, що довго так не протягнемо. Деякі солдати були фізично і морально знесилені, і навіть були готові здатися терористам. Я не дозволив цього їм зробити. І тут бойовики нас викликали на переговори.

– …як вони проходили?

– Коли нас викликали, я сам вирішив піти. Комусь потрібно це було зробити. Я взяв білий мішок і пішов. Прихопив з собою гранати. Автомат залишив на блокпосту. Після всіх домовленостей я взяв на всіх хлопців 5 пачок цигарок, а щоб отримати  100 літрів води віддав їм полоненого. Нам потрібно було щось пити…

ДОК розповідає, що серед противників були і козаки, і так звана служба безпеки ЛНР – усі штатні офіцери головного розвідувального управління Росії. А ще чеченці, осетини…

– Усього – близько двох тисяч людей. Наших же на блокпосту залишалося трохи більше сотні. До речі, бойовики думали, що нас там цілий батальйон. Запитували – де я людей своїх сховав. Я чесно відповідав – оце й усі. Після цього вони навіть в інтерв'ю російському телебаченню сказали: «Мы уважаем укропа – хорошо воюет».

З посмішкою ДОК говорить, що терористи бояться українських бійців більше, аніж наші бійці свого противника.

– Кажуть, що ми дуже закляті – воюємо до кінця. І це правда – бо нам є що захищати, і робимо ми це не за винагороду.

Коли терористи допитували наших нацгвардійців, то відверто сміялися, почувши про розміри їхніх зарплат. Самі ж бойовики отримують таку суму за день, як ми за місяць. Окрім того, доплачують їм і за «голови» українських офіцерів.

– Ви залишилися в заручниках після переговорів?

– Так, – відповів спокійно.

У заручниках – як гарантія домовленості із терористами – ДОК пробув менше доби. Однак так просто відпускати його не захотіли.

– Вони думали, що я перейду на їх сторону. Пропонували багато чого – викотили новенький автомобіль «BMW» Х6, ще запакований. Обіцяли 4 тисячі доларів зарплатні. Але я відмовився. Отаман Козіцин пригрозив мене розстріляти.

– Про що подумали в цей момент?

– Ну що, подумав – от мені і кінець. Але це мене не змусило б погодитися на їх умови. Бо зрадників ніде не люблять. До того ж, тут живе моя мати, бабуся, мої діти (їх у бійця двоє – авт.). Як би я дивився їм в очі після цього?

– Що вас врятувало?

– Двоє їхніх командирів нагадали умови договору – мовляв «укроп» (тобто наш герой – авт.) зробив все, як домовлялися.  Мене машиною вивезли і викинули на дорозі. Далі я виходив сам. Йшов до 31-го блокпосту мінними полями – це десь більше 20-ти кілометрів. Із собою мав ніж і гранати, якими згодом довелося підривати ворожий пост. Це було непросто і ризиковано – все відбувалося у глибокому тилу противника. Там же озброївся трофеями, і так дійшов до своїх.

Про ту страшну мандрівку бійцеві досі нагадує загіпсована нога і милиці. Осколки лікарі діставали і зі спини. Однак, говорить герой про бойові поранення неохоче.

– Як на вас реагували місцеві мешканці?

– По-різному. Дехто взагалі негативно реагував на усіх військових. Були і такі люди, які нас підтримували і співчували. Але це було кілька днів. Далі почалися постійні обстріли, і ми вже не бачили нікого з мирного населення.

До речі, форму з нашивкою «УКРОП» подарували хлопці-міліціонери за те, що їх прикривав у Лисичанську.


Вдячні побратими ДОКа говорили, що йому світить Зірка Героя.

– Один генерал подав Президенту документи про присвоєння мені Зірки Героя України. Але яка доля того звернення – мені поки не відомо.

Мужній боєць зі стажем шокований побаченим. Каже – майже не вірить у чесність командирів, а достойних можна порахувати на пальцях. Розповідає, що їхній керманич – майор Боженко – досі в полоні у Луганську. За нього донські козаки вимагають 35 тисяч доларів викупу.

Не зважаючи не пережиті жахіття, на запитання – чи планує ДОК повертатися знову на передову, нацгвардієць, не роздумуючи, відповів: «Звичайно!»

– Мені спокійніше буде поряд зі своїми хлопцями. Якщо я буду там – більше людей повернеться.

Зізнається, що війна часто ламає людей. Однак, про себе говорить – вона його загартувала…

Відповідь від: 24 Листопада 2014, 10:53:31
Боєць з позивним "Падре" записав відео, в якому роз'яснив суть конфлікту і зайвий раз довів, що конфлікт буде вирішено на користь України

Це звернення стало для бійця останнім.

  23 листопада, Падре загинув.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=BMxpyd4qvAA" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=BMxpyd4qvAA</a>
Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #10 : 25 Листопада 2014, 18:22:25 »


Сьогодні у селі Глибоке Богородчанського району на Франківщині поховали нашого побратима Морпєха, Володю Байдюка, загиблого кілька днів тому під Донецьким аеропортом.

Так сталося, що він загинув у день народження своєї мами, а поховали його в його власний день народження – йому мало виповнитись 25. Крім мами, у нього залишилася дружина, маленька дитина і 14-річний брат, який попросив у мене скинути йому всі фото Володі – щоб зберігати у себе і пишатися…

У Морпєха було безліч розвідвиходів та інших бойових завдань. Щоразу, коли він уходив на завдання, на яке не йшла я, він віддавав мені на зберігання свою мобілку: “Не забудеш? Номер “Мама2″. Він хотів, щоб в разі чого саме я зателефонувала його матері…

Але сталося інакше. В останні місяці він служив в одному з підрозділів ЗСУ, який воював пліч-о-пліч із ДУК. І мобілки його, коли він загинув, у мене не було. Може, й краще, що не я повідомляла матері.
Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #11 : 26 Листопада 2014, 07:33:36 »

ТОП-6 найколоритніших героїв АТО

Серед добровольців, що захищають Україну в зоні АТО, люди різного віку, національності, та віросповідання. Еспресо.TV відібрало шість найколоритніших, на наш погляд, бійців, яких об'єднує одне - прагнення зробити все заради свободи і миру на Батьківщині

Снайпер дід Василь

«Я люблю своїх синів, і те що я роблю, я роблю заради них. Щоб їм не довелося розсьорбувати те, що не зробили ми, я готовий робити для перемоги все, що в моїх силах», каже дід Василь - снайпер, який може дати фори багатьом молодим.

«Заради онуків воюю, що б у їхньому житті не було вибухів, обстрілів, смертей, не було війни». Він був дуже радий маскувальному костюму, який йому привезли волонтери. Сказав "Ось тепер можна і на дискотеку".

А ще Василь Васильович просить розумну «снайперку». Щоб ще більше ворогів знищити.

Приховано: Показати
Красуня-зв'язківець

22-річна Марійка родом із села Верба Володимир-Волинського району, на Волині. Вона військовослужбовець за контрактом. У зоні АТО перебувала з травня. Юна, красива дівчина. Марійка зізналася, що і страшно було, і важко, але майже всі зв'язківці-дівчата несли службу нарівні з чоловіками.
«Я була на Донеччині, а тепер мій молодший брат туди поїхав. Йому 19 років. Настояв, що теж хоче служити за контрактом. Пішов добровільно. Маму шкода, дуже за нас переживає, ― зітхнула Марійка. «Накази в армії не обговорюють, після відпустки буду готова повернутись у стрій», - запевнила Марійка.

Дивак-пацифіст

Ще кілька років тому він був відомим у вузькому колі диваком-пацифістом, який мріяв урятувати Землю від екологічної катастрофи, займався духовною практикою, жив з дружиною у власноруч виритій "норі" серед поля на Донбасі, доглядав за звіриною і харчувався корінцями й травою. До цього була освіта в престижному виші, рак і три складні операції.
Сьогодні 34-річний Микола Воронін, уродженець Херсонщини, – один з "кіборгів", які захищають Донецький аеропорт. Він шанує накази командування, навіть якщо не погоджується з ними, освоїв тактичні прийоми, навчився вправлятися зі зброєю і лагідно називає свій автомат "Саньок". Хоча й каже, що буде радий з ним назавжди попрощатися.
Коли в 2014 році почався Майдан, він поставився до нього з недовірою і спочатку ходив на проросійські мітинги під стіни донецької ОДА. Але тривожна атмосфера і конфлікти між "своїми" відразу не сподобалися. "Я був сепаратистом у той час, цілих три дні", - згадує він
Потім відвідав проукраїнський мітинг у тому ж Донецьку: "Там люди моляться, стоять усі конфесії, люди з дітьми, мами. Для мене стало очевидним, за кого стояти далі".
Далі сталося те, що остаточно переконало його в необхідності братися за зброю: сепаратисти, розповідає він, захопили в полон його 17-річного друга з Горлівки і знущалися з нього.
Микола, який ще рік тому вважав себе пацифістом і сварився з мисливцями, котрі стріляли дичину біля його помістя, записався добровольцем у батальйон "Донбас". Згодом перейшов служити в регулярний десантний підрозділ. "Я ніколи не отримував і не отримаю задоволення від убивства. Війна смердить. Від війни нудить. Щоразу нудить. Але я не бачу іншого шляху, як зупинити цей бруд, який виходить з Росії і суне на Україну"

Єврей-"бандерівець"
 Ашер у складі добровольчого батальйону "Дніпро-1" героїчно захищає незалежність України від проросійських терористів на Донбасі.

«Звичайно, деякі з вас бачили у своїй стрічці фотографію здорового мужика з величезною густою бородою, схожого на Фіделя Кастор», написав на своїй сторінці в Facebook заступник голови Дніпропетровської ОДА Борис Філатов.
«Його звуть Asher Joseph Cherkassky і він боєць нашого батальйону "Дніпро". Зусилля всіх брехунів і боягузів світу не варті подвигу цієї людини. Єдине, що його бентежить на передовій - відсутність кошерної їжі.
Це - його країна. Це країна - його дітей. І ця країна завжди буде вважати його своїм героєм і символом свого опору ", - написав Філатов

Вчителька - психолог-реанімолог

Вчителька української мови з Хмельницького Лідія з 2 грудня по березень була на Майдані у Києві. Там стала волонтером Червоного хреста, надавала психологічну допомогу. Зараз, коли на Сході триває війна, жінка пішла добровольцем у Національну гвардію.

“Я – хмельницька вчителька із 20-річним стажем. З перших днів була на київському Майдані, працювала волонтером-психологом. Тонкощі цієї роботи мені уже відомі ”

У березні Лідія повернулася до роботи, адже уся відпустка, на яку вона могла претендувати, вичерпалася. Допрацювавши до закінчення навчального року, вчителька пішла у Національну гвардію. Наразі допомагає українським воїнам в Артемівську Донецької області.

“Я виконую роль психолога-реанімолога, який працює з пораненими бійцями після надання їм медичної допомоги, – пояснює педагог. – Три дні тому ми привезли дитячі малюнки з Києва. Вони швидко розійшлися. Дитячі малюнки та листи потрібні нашим бійцям. Здається дрібничка, але цей вияв дитячої любові і небайдужості підтримує солдатське серце, яке сьогодні перебуває у надзвичайно важких умовах.”

Гроза терористів і захисник Маріуполя

П'ять знищених ворожих танків типу Т-72 та Т-64 на особистому рахунку учасника АТО навідника-оператора танку Т-64Б сержанта Леоніда Суханського. При цьому, три з них він вразив під час підготовки до атаки противника на наші війська, а два - у танковій дуелі. А ще до заслуг воїна-танкіста можна віднести ліквідацію не менше двох РСЗВ "Град" та близько чотирьох гармат противника.
Останні три місяці 47-річний військовослужбовець 17-ї окремої танкової бригади перебуває на передовій сил антитерористичної операції під Маріуполем, захищаючи разом з іншими українськими воїнами стратегічно важливий об'єкт (Павопольську водяну дамбу і єдиний прохід терористів через неї до нас в цьому місці).
За позивний сержант Леонід Суханський собі обрав "Трищітка" через вміння точно наводити гармату на ціль та швидко готуватися до наступного пострілу. А ось протилежна сторона вже охрестила нашого воїна не інакше, як "чорна смерть".
Танк же Леонід з членами свого екіпажу назвали пафосно - "Непереможний". Адже, за три місяці захисту Маріуполя жодного разу ворог не влучив в броню. Проросійські бойовики панічно бояться кожного виходу цього непереможного екіпажу на рубіж відкриття вогню.
До речі, Леонід Олександрович - мешканець Дніпропетровщини і ще у травні добровільно прийшов до райвійськкомату і попросився саме у танкові війська, де він прослужив 2 роки під час строкової служби.
Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #12 : 26 Листопада 2014, 19:27:14 »

Із двома військовими 128-ої бригади, які в ніч на 20 листопада загинули в смт. Станиця Луганська, прощалися на Закарпатті.

В селі Оріховиця Ужгородського району поховали Руслана Семчище, у 37-річного військового сиротами залишилися 2 неповнолітніх синів. В Ужгороді ж ховали 23-річного солдата Ігоря Розлуцького. Як відбувалося прощання – у сюжеті 112 каналу.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=JiSKfgASVbE" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=JiSKfgASVbE</a>
Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #13 : 27 Листопада 2014, 15:16:02 »

Чеченець, якого звинувачували в замаху на Путіна, воює в загоні дудаєвців проти ДНР (фото)

Звільнений з в'язниці чеченець Адам Осмаєв, якого в часи Януковича звинувачували в підготовці замаху на Володимира Путіна, воює на Донбсі в складі сил АТО разом зі своєю дружиною Aміною Окуєвою. З фотографій, які вона виставила з соцмережу, можна зробити висновок, що А.Омаєв приєднався до загону чеченських добровольців, які воюють на стороні сил АТО за незалежність та територіальну цілісність України під командуванням бригадного генерала Іси Мунаєва.
Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #14 : 28 Листопада 2014, 17:17:36 »

БОЄЦЬ ЧЕСНОК: “ВЕЗУ ХЛОПЦІВ ПІД МІНАМИ, А ВОНИ КРИЧАТЬ: “ШЕФ! ДВА СЧЕТЧИКА! ВЕРТАЙ НАЗАД!”




 Наш сьогоднішній герой – друг Чеснок, 42-річний мешканець Франківщини (Косівський район), в минулому – дрібний підприємець.

Друг Чеснок біля бусика, подарованого ДУК громадою Косівщини

Розповідає Чеснок:

– Тут, на батальйоні, я з початку вересня. В Пісках – не пам’ятаю, з якого часу. До виїзду на Піски я був командиром 5-го взводу резервної роти. А зараз повернувся після поранення, думаю, за декілька днів знову на Піски.

В аеропорті я, на жаль, не був. Мав поїхати, але мені сказали, що потрібні кваліфіковані водії, які не будуть боятися і можуть виконувати роботу по доставці бійців на позиції. Ну, треба виконувати наказ комбата.

Везу якось хлопців на позицію. І тут почався мінометний обстріл. Хлопці, які сиділи в кузові Т4-го – трошки, як би мовити, було неприємно їм це. І вони, жартома, як закричать: “Шеф! Два счетчика! Вертай назад!”. Ну, звісно, я кажу: ні фіга. Адреналіну прибуло, і ми між мінами добулись до позиції. І все слава Богу, без втрат. Оминули всі міни, всі повністю. Доставив хлопців – все як має бути, і слідуючих на іншу позицію, більш віддалену. Там вже був легесенький обстріл.

Приховано: Показати
А одного разу на Пісках міна влучила у гнійну яму. Коли ми вийшли з укриття, наше подвір’я, де ми розташовувались, і всі навколишні городи були так рівнесенько вкриті гноєм, що вручну, навпевно, жоден найкращий господар так його не вкладе.

У мирному житті я бізнесмен. Мав своє невеличке виробництво меблів. Але з початком революції я свою діяльність тимчасово призупинив. На Майдані займався більше волонтерською діяльністю – доставляв туди допомогу. Так як в цей період зимовий моя дружина виношувала нам дитину, і в неї було трошки ускладнення, і я не міг її надовго залишати одну. Туди-сюди мотався. А в Правому секторі я з весни.

У мене син в другому класі, і донечці вісім місяців. Дружина знає, де я, ставиться до цього негативно. Подала на розлучення. Вона не хоче… не хоче… ну, не знаю. Я не хочу жодним словом її образити. Вона в мене дуже хороша людина. Вона мама моїх дітей – прекрасних дітей, і вона дає їм гідне виховання. Тут, швидше за все, вина лежить на мені, а не на ній.

Поранили мене 14-го жовтня, на свято Покрови. Ми з напарником доставляли на позиції боєприпаси і пальне для генераторів. Коли ми приїхали на крайню позицію нашу, перед тим, як вигружатись – якраз в той момент почався мінометний обстріл. Вівся, як ми зрозуміли, не здалека, тому що свисту мін не було чути. Міни ложили дуже кучно. І понесли декілька хлопців поранення – хтось важчі, хтось легші. Але, слава Богу, всі живі, крім… крім… друга Тещі, який в лікарні помер. Це військовий, це командир танку, який в дійсності гідний воїн і гідний командир. Мене поранило – ліве передпліччя, права рука і ліва кістка тазу.

Лікувався на Мечникова (лікарня ім.Мечникова у Дніпропетровську – О.Б.). Дуже хороші лікарі і взагалі персонал – низький уклін всім, від прибиральниці до професора, вони роблять дуже велику роботу.

Після поранення трошки побув на реабілітації, доліковувався вже вдома. Відчув, що вже можу далі вертатися в бій, і приїхав назад. Громада наша допомогла з автомобілем на Піски, для нашого батальйону. Я пояснив їм, що з автомобілями дуже велика проблема, і вони допомогли нам. Дуже багато ще громада допомогла зі збором харчів – консервація там… А декілька молодих бійців з наших теренів, які ще не готові до бою, зараз проходять вишкіл на вишкільній базі на Київщині.

Була ситуація, коли ротний Подолянин сказав мені повозити журналістів по Пісках, по позиціях, щоб вони інтерв’ю взяли у хлопців і так далі. І був випадок, коли ми вже поверталися назад, і коли проїздили біля однієї нашої дуже важкої позиції, яку постійно обстрілюють – якраз почався мінометний обстріл. Журналісти були в кузові “газона”, і дуже великим чудом ми проскакнули – чуть-чуть і міна не попала. Іменно в кузов. Встиг, встиг дати більше газу, і ми пролетіли. І коли доставив журналістів вже назад, в розташування наше на Пісках, там, де вже було безпечно – дуже важко їх було витягнути з кузова. Боялися, дуже боялися. Трусило їх. Але нічого. Все нормально. В слідуючий раз вони вже їхали без всяких, без боязні. Це всім страшно, тим більше, коли йде мінометний обстріл. Не так страшно, коли кулі свистять – страшніший мінометний обстріл.

До речі, мені був сигнал, що зі мною щось станеться. Бо 13 жовтня, коли я стояв біля одного розташування там, і там якраз получається такий проліт від СТО – такий прямий іде проліт. Я розмовляв по телефону – здається, з сином… Чи з дружиною, не пам’ятаю. Дуже темно було, і почав працювати снайпер. Кулі просвистіли у мене над головою. Встиг впасти і почав повзти за бесєдку. І це по бесєдці йде. Це треба було бачити, коли перед тобою газовий балон, а кулі летять. І тоді вже “старт” був дуже великий, щоб забігти за будинок. Забігаю за будинок – а там боєприпаси тільки привезені. Купа боєприпасів. І не знаєш, куди. Можеш упасти – і разом з боєприпасами полетіти, якщо куля влучить. Але, слава Богу, обминуло. І на слідуючий день, о п’ятій годині вечора, поранило мене.
Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #15 : 01 Грудня 2014, 13:20:43 »

Сповідь розвідника: Зрадники є. Їх багато в штабах

Мы разговариваем в пустом, холодном здании закрытой на время войны школы. Почти в полной темноте, подсвечивая неярким фонариком.

Окна заклеены плакатами и школьными картами, сквозь которые каждые несколько минут пробиваются яркие вспышки разрывов. Противник начинает традиционный ночной обстрел. Мой собеседник – командир группы спецназа. Названия населенных пунктов и фамилии, названные в его рассказе, я преднамеренно забываю…

Работа

На Донбассе живут наши люди, в регионе у нас достаточно большая поддержка. Заблуждение говорить, что население Донбасса настроено пророссийски. Больше всего развединформации мы получаем именно от патриотов, которые собирают сведения военного характера, дают точные координаты целей.

Приховано: Показати
Раньше мы передавали эту информацию в штаб. Но пока информация о противнике дойдет по цепочке до высокого начальника, пока он примет решение, пока это его решение спустится по цепочке до исполнителя – от противника и след простыл… Артиллерия бьет по пустому месту. Или вообще не бьет, если решение о поражении целей не принято… Получается, человек рискует жизнью, собирает разведанные, передает их нам, и все это – впустую…

 У патриотов опускаются руки. Поэтому мы стали работать напрямую с артиллеристами и командирами воинских частей, которые заинтересованы в развединформации на своем участке фронта.

Наши люди – патриоты – вхожи в кабинеты сепаратистов, их штабы. Они видят и слышат, что там происходит. Один наш патриот, который разносил чай в штабе сепаров, просто взял и нарисовал нам на карте стрелки, откуда и как они будут наступать на наши позиции. Он запомнил наизусть и количество войск противника, и количество единиц бронетехники. Это была очень точная информация.

Есть много людей, которые готовы с оружием в руках бороться за украинский Донбасс на оккупированной территории. Они соединяются в группы, и готовы устраивать диверсии, добывать важные документы, брать "языка". Для такой партизанской работы нужно бесшумное оружие, нужна взрывчатка, нужны яды… Нужны средства связи. Но никто не хочет этим заниматься. Может что-то делает СБУ – мы не знаем.

С помощью местных жителей мы могли приблизиться к известным полевым командирам, таким как Вампир, Бэтман, захватить их и доставить на нашу территорию.

Мы докладывали по команде, что у нас есть люди в тылу противника, готовые нам помочь в проведении такой операции. Надо только все грамотно спланировать, обеспечить агентов оружием, обеспечить отход всей группы, но эта идея не нашла поддержки…

Через наших людей в штабе боевиков стало известно имя сепарского "почтальона" - человека, снабжающего шпионской информацией противника. Мы стали его контролировать. Почтальонов было несколько, цепочка передачи информации была длинной. "Наш" почтальон брал листик бумаги с разведданными в условленном месте, перевозил в другой район и оставлял в замаскированной "закладке". После чего донесение забирал очередной "почтальон". Мы аккуратно доставали листик из закладки, и заново его переписывали, меняя информацию и координаты…

Командование регулярных войск Российской Федерации, российское ГРУ пытались наладить взаимодействие между всеми бандитскими формированиями на оккупированных территориях.

 От нашей агентуры мы узнали, что созывается большая сходка главарей под эгидой российских спецслужб. Поводом для собрания был день рождения одного и з полевых командиров. Боевики захватили школу, устроили там банкет…

Мы установили точное время, когда начнется это мероприятие, чтобы все бандиты находились внутри задания. И попросили нанести удар. Запросили "Смерч". В результате этой операции никто из мирных людей не пострадал. Было уничтожено более пятидесяти главарей бандформирований, выжило только 15, из которых 10 - тяжелораненные. Погибло так же три представителя Главного разведывательного управления России.

Когда мы уходим на ту сторону, то никак не поддерживаем связь с командованием, штаб не знает, где мы находимся. Если есть покрытие мобильной сети – звоним по телефону. Рации не достают. Во время Второй мировой войны были дальнобойные радиостанции у спецназа, а сейчас ничего нет. Если группе нужна поддержка: попали в засаду или надо эвакуировать раненого – надеяться не на кого. Нет ни связи, ни сил и средств у командования это сделать. И вертолеты не летают - запрещено Минскими соглашениями.

Выдвинувшись в заданный район, сразу налаживаем взаимодействие с командирами подразделений, с артиллерией. Мы уходим на задание, находим цели, докладываем по команде, и передаем информацию командирам на местах.

Командиры подразделения, артиллеристы принимают решение о поражении выявленных целей. Это, конечно, неправильно.

 Взаимодействие на местах должен организовывать штаб. В штабе должны принимать решение о поражении целей по результатам нашей работы. Но это в идеале. В американской или немецкой армии. У нас же половина времени уходит на установление рабочих контактов с командирами на местах, чтобы тебя не обстреляли, когда ты пойдешь на ту сторону…

Самое страшное не то, что тебе готовит противник; страшнее попасть под свой же "дружественный огонь", потому что свои не знают, где ты находишься…

Война в штабах идет одна, а на местах – другая. Однажды нам нужна была БМП для прикрытия – мы пошли и договорились с командиром соседнего подразделения. Конечно, так нельзя делать – без ведома своего командования. Но если действовать по уставу, пройдут минимум сутки, когда ты получишь эту бронемашину или не получишь ее вообще. А она тебе нужна срочно, и от этого зависит успех всей операции…

По целям, находящимся в стратегии, мы взаимодействуем с начальником разведки сектора. Единого разведывательного органа в рамках сектора не существует. Что-то там есть, на бумаге. Но оно не работает. Никто не занимается сбором и анализом информации от всех силовых структур, развитием агентурной сети, партизанского движения.

Мы фиксируем переход войск и техники из Российской Федерации через нашу границу, следим за тем, куда она направляется. В самом начале войны, когда через границу переходили только отдельные подразделения РФ, мы установили, что в станице М. был построен целый укрепрайон, в котором находилось большое скопление войск.

По нашим координатам артиллерия отстрелялась, но очень осторожно, не сильно… А я думаю, что если бы мы тогда уничтожили базу противника полностью, сжигали бы их колонны, как только они пересекают границу, мы бы остановили агрессию. Никакой путин не справится с таким потоком гробов.

Если к нам заходят российские колонны, а обратно отправляются цинковые гробы – значит, мы начали побеждать. Мы не одолеем врага, если не будем воевать. Наша задача – уничтожение противника. Это нормально для страны, против которой совершена агрессия. Война должна стать всеобщим народным делом, должно быть тотальное уничтожение всех, кто с оружием в руках пришел на нашу землю.

Еще одна проблема - бюрократия. Ты заехал на базу – бегом взять продукты, пополнить БК и тебе надо ехать срочно назад. Но ты не можешь этого сделать. Тебе нужно маршрутные листы отдать, подписать, отчет написать… Столько головной боли… Тебе надо действовать, а тебе говорят: стоп! – садись и пиши. Для чего это во время войны?..

Я первый свой отчет написал три недели назад. Я должен был бы писать отчет каждую неделю, но разве у меня есть время для этого?..

Я должен заниматься противником, находить координаты целей, чтобы мы по ним работали. Если бы я постоянно писал отчеты, это были бы мемуары. Но сколько бы целей тогда не было выявлено и уничтожено?..

 Предательство

Однажды мы обнаружили укрепленный лагерь, где находилось несколько сотен боевиков, были там "Грады", бронетехника. Это место надо было сравнять с землей. Чтобы они боялись украинской армии. Чтобы они видели, что умеем воевать. По нашим координатам артиллерия нанесла удар… После чего противник пригнал экскаваторы и два дня закапывал трупы в общих могилах. У сепаратистов руки тряслись от страха. Многие просто сбежали. К нашим постам боялись на километр подойти…

…Группировка в аэропорту находилась в полном окружении. Мы пробивали коридор, чтобы доставить туда боеприпасы, топливо и продукты. Операцией руководил генерал К.. Перед нашей группой стояла задача выявить силы противника, его огневые средства на пути следования колонны.

Мы свое дело сделали – дали точные координаты: где неприятельские пушки, танки, где устроены засады…

По ним должна была отработать артиллерии. И только после нее колонна на прорыв. Но артиллерия сделала всего несколько залпов… А колонна уже пошла, ее обстреливают, жгут…

Мы выходим на связь узнать что за ерунда происходит? Нас никто не слушает, потому что уже дана команда идти вперед. Потому что еще за день до прорыва министр обороны доложил президенту, что аэропорт разблокирован. И это попало в СМИ.

Колонна добралась до аэропорта с потерями. После чего кольцо окружения снова закрылось. В западне оказались и гарнизон аэропорта, и колонна, и две группы спецназа.

Началось методичное уничтожение войск внутри котла. Необходимо было срочно восстановить коридор. Тогда весь наш отряд, все кто находились на базе, взяли свое штатное оружие и пошли в штаб. Мы пришли и поставили ультиматум: если вы ничего не сделаете, чтобы прорвать кольцо окружения, мы вас всех расстреляем. Здесь же. На следующий день они разработали план операции по деблокированию аэропорта.

План был неплохой, и сначала все шло по нему… Коридор восстановили, бОльшая часть войск вышла из окружения. Как вдруг поступила команда сворачивать коридор, по которому отходили войска…

В этом коридоре ключевым был блокпост, который стоял на дороге, в низине между двумя населенными пунктами, занятыми боевиками и российскими десантниками. Блокпост держал дорогу, ведущую в аэропорт. Мы находились рядом, когда вдруг поступила команда отходить. В это время противник яростно атаковал блокпост, и мы решили присоединиться к его защитникам.

Там стоял "Айдар", взвод 80-й бригады, и три танка первой танковой бригады. Эти танки вскоре удрали…

Враг подошел очень близко, на расстояние двух десятков метров. Кричали "Сдавайтесь!". Кидали в нас гранаты. А в это время рядом, в километре от поста на господствующей высоте находился наш командир полка с отрядом спецназа.

Мы просили помощи – подкрепления, боеприпасов, а он просто развернулся и уехал. В спешке забыли одного солдата. Он спрашивал, что ему делать, поскольку все сбежали…" Очень трудно ответить на такой вопрос солдата, когда поле боя оставил командир…

Во время того боя было уничтожено 78 человек живой силы противника. Мы отстояли блокпост; и взяли одного пленного. Нас обещали наградить, но не дали ничего. После боя мы поехали в штаб к генералу К., и сказали все, что думали. О дурацком размещении блокпоста в низине, когда на соседних господствующих высотах можно было организовать огневые точки и контролировать дорогу; о внезапном сворачивании коридора; о преступных командах отступать…

Генерал посоветовал держать эмоции при себе… А потом "зарезал" наши награды.

В летние месяцы войны группа постоянно находилась на задании. Войска шли вперед, нужна была развединформация. В районе аэропорта группа работала на износ. Почти не ели и не спали. Неделями. Зато мы знали, где находится противник, какие у него силы и огневые средства…

Мы знали, какие колонны и где переходят нашу границу; мониторили информацию в Краснодоне, в Ровеньках, в Красном Луче, Стаханове, Алчевске. И тут говорят, что засекли в этом районе непонятно чью разведгруппу, скорее всего противника… Разрешите открыть огонь на поражение? И генерал Б. спрашивает нашего командира: не ваши ли это люди в этом районе? А он смотрит на карту, и я не понимаю, где он сам находится…

Однажды мы получили ценные разведданные о сосредоточении крупной группировки войск противника, докладываю командиру. Он говорит: это хорошо, но меня это мало интересует; мне поставлена задача разведать совсем другой район. Что на это можно возразить?

Наш командир очень высокого мнения о себе. Мы, простые бойцы, для него никто. У нас нет связей, нет денег. За нами никто не стоит.

В мирное время, чтобы стать командиром элитного полка спецназа, надо было иметь хорошие связи. Армия тогда никому была не нужна, и эта должность была карьерной, статусной, хлебной...

 Но началась война, и оказалось, что наш командир - человек некомпетентный. Сначала мы этого не понимали, потому что с ним даже не встречались, не имели собственного представления об этом человеке. Потом вдруг он приезжает, отдает приказ отходить в сторону противника, бросает тебя на поле боя… - все это выглядит более, чем странно…

Задача командира спецназа – развивать его, заниматься боевой подготовкой, идти в ногу со временем, идти на шаг впереди противника… Командир должен организовывать боевую работу, обеспечивать подразделение снаряжением и оружием, постоянно учиться сам, и учить воевать подчиненных…

Командир должен подбирать людей, жить и воевать с этими людьми. Спецназовцы не должны листья собирать, и заниматься хозработами… Они должны постоянно учиться воевать. Люди должны бежать из полка не потому, что они ерундой занимаются, а потому что в полку большие требования, потому что им тяжело, и они не справляются. Должна быть каждодневная физическая подготовка, огневая подготовка, специальная подготовка… Все это обеспечивает, и за все это отвечает командир.

Командира нет в подразделении – в прямом и переносном смысле. Нет на фронте уже полтора месяца. Такое ощущение, что ему все равно – где ты есть и что с тобой происходит. И мне уже тоже все равно и что он делает. Главное, чтобы не мешал заниматься нам своей работой - воевать.

От нашей работы противник несет большие потери. Как-то нам поступило письменное предложение от сепаров "работать вместе" за большие деньги. Хотели заплатить несколько десятков тысяч долларов за план размещения наших войск. Мы – люди вежливые. Ответили залпом "Смерча" по штабу этих сепаратистов.

Спасибо артиллеристам.

Служба в армии никогда не была доходным делом для обычных бойцов. При этом, чтобы "выбить" угол в малосемейном армейском общежитии, переоборудованном из старой казармы, надо заплатить несколько тысяч долларов. Чтобы получить положенную тебе "бесплатную" квартиру – придется "дать на лапу" треть ее стоимости. Квартирные очереди практически не двигаются, но "нужные люди" жилье от государства всегда получают.

Форму я купил за свои деньги. Тепловизоры, бинокли, телескоп, средства связи – все это от добрых людей… А что дало государство? Что сделал командир?.. Командир, когда мы сюда ехали, сказал: если у вас чего нет – ищите спонсоров, пусть покупают…

Наша группа получила от командования только один ночной прицел. Тепловизоры нам передали волонтеры. Бинокли покупали сами. Трубу (телескоп) нам купил директор детского садика. Дал денег, мы купили и показали ему счет.

Еще один человек хотел передать нам свое охотничье ружье, по сути – хорошую снайперскую винтовку, но командир захотел оформить ее на себя. Можно было получить много таких винтовок от спонсоров, надо было только сделать специальные разрешения на бойцов. Командование этого сделать не захотело.

Спонсоры передали в часть 5 автомобилей пикап. Из них в строю остались три, еще на одном уехал командир, один пикап куда-то пропал. Запчасти на автомобили мы покупаем сами, ремонт машин делаем тоже за свои деньги.

После очередного обстрела, когда сгорело много нашей техники, командование занималось не восстановлением обороны на участке фронта, они отправляли КАМАЗы с металлоломом скупщикам лома. Восемь КАМАЗов с горелым металлом отправили. На эти деньги можно было бы купить не один тепловизор или беспилотник.

Нам помогают неравнодушные люди, волонтеры. Но очень много этой помощи в полку так никто и не увидел. Поэтому люди теперь помогают адресно, обходя командование – каждому отдельному бойцу лично в руки.

Некоторых благодетелей и волонтеров уже на территорию воинской части не пускают. Они долго помогали, давали, все, что просили. Потом, заметив, что их помощь не доходит до бойцов, стали ругаться с командованием, и им запретили приезжать и приходить. Они продолжают помогать, но уже за забором...

Недавно вышло распоряжение: все автомобили – и подаренные, и трофейные, поставить на учет. Для чего это? Для порядка, понятное дело. Но теперь эти автомобили можно будет просто списать по остаточной стоимости и продать своим людям за копейки. Уже легально.

Предатели, трусы и дураки

Предатели есть. Их много в штабах. Они работают аккуратно: числятся героями, получают награды, дают интервью, а между делом предают Родину. Они не прокалываются, потому что сама система круговой поруки их не сдает.

Эти люди привыкли в любой ситуации зарабатывать деньги. Раньше дерибанили военный бюджет, распродавали военное имущество. Теперь они зарабатывают на войне.

И не важно, кто платит.

Бывает так: ставится какая-то задача, мы выходим в заданный район, а нас там уже поджидает спецназ ГРУ или группа попадает под плотный минометный огонь.

Как-то нам сказали, что мы в 18:00 должны быть в таком-то квадрате, на опушке. Ребята прибыли раньше, и остановились в полукилометре от заданной точки. И ровно в 18:00 эту опушку накрыли "Грады"…

Когда нами руководит начальник разведки, мы почему-то попадаем в опасные ситуации. Как только он отъезжает с фронта, их становится значительно меньше.

Мы часто наблюдаем, что награждают людей, которые вообще не были на фронте. Человек, например, награжден 14 августа, а его до сентября никто не видел.

Помните случай в самом начале войны, когда спецназ под Славянском российские ПЗРК взял?… Тогда еще министром обороны был Коваль. Он наградил командование, присвоил внеочередные воинские звания, дал именное оружие… А та группа, те ребята, которые реально имели отношение к операции, не получили ничего.

Нам мешают воевать дураки и трусы. Говорим командиру танкистов: надо переместиться на пятьсот метров, и поддержать огнем наш блокпост, который сейчас ведет неравный бой с противником. Нет, отвечает танкист - у нас приказ стоять здесь, и ни во что не вмешиваться. А пацаны в это время гибнут…

Если ты выполнил идиотский приказ – молодец. Даже если угробил людей и технику. Две трети потерь техники – это небоевые потери: броня была либо сожжена во время обстрела, потому что ее оставили в открытом месте, либо танки были просто брошены при отступлении.

Мы много раз просили рассредоточить технику, выставленную, как на параде, в опорном пункте недалеко от аэропорта. Было очевидно, и наши разведданные это подтверждали, что противник попытается ее уничтожить.

Танки и БТР надо было рассредоточить, укрыть, а нам отвечали: зачем напрягаться? Все равно прилетит вражеский беспилотник, и они узнают, что мы технику переставили…

Я постоянно задаюсь вопросами. Почему нельзя рассредоточить и замаскировать технику? Почему нельзя занять господствующие высоты? Почему нельзя сразу же открыть огонь на поражение, как только мы выявили огневые точки противника?

Почему мы каждый раз ждем крови? Нашей крови… Зачем вообще воевать, если мы боимся это делать? Давайте просто соберемся в кучу, и пусть нас всех расстреляют.

Вот еще один пример.

На Донбассе есть село К. Местный священник построил там церковь, развивал казачество. Когда начались боевые действия, он стал сепарским атаманом.

Из церкви вынесли иконы, она превратилась в казарму. Церковь стоит на скале и построена из скального материала. Под ней много катакомб, где прячут оружие и боеприпасы.

Гарнизон крепости – четыре сотни казаков. Рядом стоят батальоны российских регулярных войск. Есть точная информация об этом. Но никто – ни здесь в штабе, ни в Киеве, не осмеливается дать команду на уничтожение противника. Мол, это же церковь…

Мы были не первыми, кто зашел в аэропорт. И сразу обратили внимание на вышки – с них на 20 километров в бинокль видно, откуда стреляет противник. При этом находиться на этих вышках было вполне безопасно – осколки от мин и снарядов не доставали на большой высоте.

Ни одна вышка, несмотря на страшные обстрелы, не упала. Отличная позиция для наблюдателя. Почему никто из командиров не использовал их до нас?

Мы донесли эту информацию до генерала К. лично. Он выслушал. Сказал "хорошо". И ничего не изменилось.

Бывают совершенно глупые задачи.

Например, кто-то в штабе придумал нам работу – выдвинуться в населенный пункт П., который контролируют боевики, и заминировать дорогу. Дескать, когда наши будут наступать, вражеская бронетехника, если пойдет на помощь, подорвется на этих минах.

Мы выдвинулись к заданной точке, и стали наблюдать за дорогой. Движение было очень интенсивное – все машины шли с включенными фарами. Выбросить мины просто на дорогу было глупо – их бы сразу заметили. Тщательно заминировать дорогу невозможно.

И для чего? На минах тут же подорвались бы гражданские машины, а вовсе не танки.…

Для чего вообще надо минировать дороги, когда их надо перерезать, а противника брать в кольцо и уничтожать? Для чего мы постоянно наступаем "в лоб", тупо бьемся стенка на стенку?

Контрразведка. Этим тоже никто системно не занимается. Не задерживаются лица, которые приветствовали захват власти сепаратистами, помогали им организовывать так называемый "референдум".

Они и сегодня помогают врагу, являясь агентами на подконтрольной нам территории. Все они могут совершенно свободно перемещаться через наши блокпосты, заезжать прямо на позиции, вести разведку против наших войск.

Спецназ

Эта организация должна непрерывно развиваться в ходе войны. Бойцы - учиться, командиры - расти, задачи - усложняться. Боевые задачи во время войны меняются постоянно. И способы их решения должны меняться тоже.

Надо искать нестандартные методы ведения войны. Надо думать, как выиграть войну. Надо работать на опережение: обнаруживать и уничтожать малой кровью противника еще до того, как он нас атакует.

Надо быть в курсе всех событий. Не может спецназ находиться на базе в тылу, и время от времени делать "прогулки" в разные районы фронта. Надо знать обстановку в заданном районе. В этом районе надо жить. Вести агентурную, диверсионную работу, поддерживать партизан, применять беспилотные летательные аппараты.

Беспилотник может за считанные минуты залететь туда, куда группе надо идти полдня, избегая растяжек и засад…

Нам очень нужно бесшумное оружие. В полку такого оружия нет. Я забрал со склада последние единицы. Почему нельзя заказать это оружие в достатке? Мы ведь спецназ, нам это необходимо!

Нам нужны крупнокалиберные пулеметы на треноге, которые можно ставить в кузов пикапа, и делать набеги на вражеские блокпосты и позиции. Нужны легкие минометы для диверсионной работы.

У противника все это есть. Вражеские ДРГ активно работают в нашем тылу. Почему мы не должны делать то же самое?

Ведь это очень важно: показать всем этим русским "добровольцам", казакам, всей этой вате, бандитам, что они не могут чувствовать себя вольготно на нашей земле. Наша земля должна гореть у них под ногами.

Уровень подготовки полка очень низкий. Чтобы там ни говорили, что мы спецназ, и все такое… У нас ничего общего со спецназом нет вообще! Только название.

Я не считаю себя великим спецназовцем. Когда-то хотел им стать. Но когда увидел, что реально творится в нашей армии, увидел, что важнейшее дело – защита Родины – никому не нужно, я плюнул и ушел.

Вернулся на службу, когда началась война. Это моя гражданская позиция.

Я думал, что мне будет тяжело, придется много тренироваться, чтобы быть с остальными бойцами на одном уровне. Но оказалось, что никакой подготовки в полку нет. Ни физической, ни огневой, ни специальной… Есть, конечно, ответственные люди, которые сами занимаются, тренируются, но нет системы. Полный бардак.

Кроме нашей группы есть и другие, которые ходят на задания. Но это все какие-то разовые задачи, иногда взятые с потолка.

Например, ставится задача подорвать танк. Его прячут в населенном пункте, откуда он время от времени выезжает, обстреливает наши позиции. Это задача для спецназа. Но танк охраняет целая орда боевиков, близко к нему не подойдешь, можно положить всю группу.

Проще, дешевле и эффективнее использовать беспилотник, и по выявленным координатам наносить огонь артиллерией. Задача спецназа – не подорвать один танк, а выявить силы противника, узнать его планы, предотвратить вражеское наступление. Но у нас не мыслят стратегически…

Чтобы сделать спецназ боеспособным, не надо ничего придумывать. Все давно уже прописано в наставлениях, подготовленных еще при Советском Союзе.

Во время войны на базе спецназа должны быть созданы центры агентурной, диверсионной, партизанской работы. Надо заниматься радиоразведкой. Вести разведку с БПЛА.

Каждая группа должна быть закреплена за определенным районом, работать в этом районе и все там знать. Надо мониторить ситуацию на местах постоянно. Общаться с войсками на передовой. Общаться с местным населением. Это тяжелая, постоянная работа, которую нельзя оставить ни на один день.

Надо подбирать людей. Подбирать по профессиональным качествам. Спецназ – это не только мускулы и выносливость. Спецназ – это мозги. А у нас не берут в спецы людей с плоскостопием. И не важно, что в голове у человека, насколько он может быть полезен.

Необходимо эту систему ломать. Нам нужны хорошие психологи, айтишники, люди с экстрасенсорными способностями. Просто гора мускул – это не спецназ. Спецназ – это нестандартные люди.

Многие думают, что если боец побывал ранее в горячих точках, участвовал в миротворческих миссиях, то он хорошо подготовлен. На самом деле, большая часть наших миротворцев ездили в командировки во вполне спокойные места. Ездили зарабатывать деньги.

Желающих поехать всегда было много, и на этом хорошо нагревало руки высокое начальство. Чтобы получить желанную командировку, надо было "занести" 3 -7 тысяч долларов. Покупались не только места в миротворческих миссиях, но и должности, звания.

И вот теперь вся эта военно-коррумпированная система пытается воевать… Или – по-прежнему зарабатывать?

Военное дело, как и любая другая профессия, - серьезная наука. Ставки здесь очень высоки. Чтобы успешно воевать, а тем более командовать войсками, человек должен иметь определенные качества, знания, опыт, талант.

У нас же за все годы независимости карьерный рост в армии делали в основном люди, угодные начальству, которые вместе с ним наживались на утилизации техники, разворовывании армейского имущества.

Теперь эти командиры стоят во главе армии, и по их вине гибнут патриоты.
Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #16 : 03 Грудня 2014, 17:23:48 »

Под Донецком погиб старший лейтенант Банера

Погиб старший лейтенант Иван Банера, переведенный из Севастополя в Николаев, волонтеры в соцсетях собирают помощь на транспортировку
Весной его часть под командованием полковника Юлия Мамчура перешла из Севастополя в Николаев. Он погиб под Донецком, оставивши вдовой молодую жену.

Виталий Папушой на своей странице в Фейсбук сообщил о гибели старшего лейтенанта Ивана Банеры, который ранее входил в тактическую авиацию из Бельбека.
«В последний раз я видел его 10 дней назад под Донецком, куда он со своими коллегами-воинами пошел добровольцем защищать нас с вами. Сегодня он погиб, оставив вдовой молодую жену, с которой расписался во время, когда российские оккупанты захватили Крым. Сколько горя принесли эти захватчики на Украину. В последнюю встречу мы молились с Иваном за охрану и Божью помощь. Почему так произошло?», - написал Виталий Папушной.

Гелена Мурлян на своей странице в соцсетях сообщила о необходимости средств на транспортировку тела и похорон.
Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #17 : 08 Грудня 2014, 14:28:49 »

Бійці 93-й бригади відзначилися в аеропорту Донецька

На  висоті донецького аеропорту бійці 93-й бригади поставили прапор України. Відео про цю подію виклало Громадське телебачення Донеччини. На ньому видно, як командир зведеного загону добровольчого батальйону у складі 93-ї бригади вручив синьо-жовтий стяг прапор одному з бійців, а той поставив його на метеовишке аеропорту.

Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #18 : 17 Грудня 2014, 12:28:52 »

Боєць «Монгол» розповів про героїчну смерть добровольця в донецькому аеропорту



Продовжуємо розповіді про добровольців-вояків ДУК "Правий Сектор". Сьогоднішній наш герой - киянин з позивним "Монгол".

Приховано: Показати
Розповідає "Монгол" (мовою оригіналу):

- Я с Фастова, Киевской области. Сейчас живу в Киеве. Жена сказала, что если меня убьют, она меня убьет.  Но в целом поддерживает, конечно. Если бы не поддерживала, то...
У нас два мальчика. Одному пятый год, а один в этом году в первый класс пошел. Заболел, кстати, сейчас старший... Связки простудил, голос потерял.

 

В ДУКе я три месяца. Перед тем был в "Айдаре". Воевал месяц на Песках, потом Водяное.

Как-то на "Туристе" (позиція в Пісках - О.Б.)... Пошел я к воякам, взял три литра спирта и поменял у них на два ящика гранат. Эфок. 40 штук. Поменял их, пришел на "Турист", повкручивал запалы... Как раз стемнело... И началось. И за полчаса я эти два ящика гранат - выкинул. Не знаю, насколько сепарам на головы, но - выкинул. И после этого у меня рука болела.

Потом, почти сразу же после того, как они ушли, приехал их БТР и начал нас кошмарить жестко. Пока мы нашу арту (артилерію - О.Б.) вызывали, БТР расстрелял нам все бойницы. "Двухсотых" и "трехсотых" у нас не было. Хорошо мы тогда спрятались. Закончилось тем, что бэтэр уехал дымящийся. Потому что мы запарились ждать нашу арту и с "мухи" дали ему. Я не помню, кто это был, но кто-то стрельнул. Перешел в крайнее окно и по бэтэру этому бахнул. Бэтэр понял, что еще одно попадание в него - и все.


- А еще я могу рассказать, как Лева "трехсотым" стал. На "Старичке" - на позиции на Песках - когда по лестнице выходишь на второй этаж, там метр - и такая яма, проем в бетонной плите, метров пять глубиной туда вниз, в подвал. И вот Лева как-то вылез ночью на "Старичок", упал туда и сломал ключицу. И уехал "трехсотым". Туда до этого в эту яму падало три человека, но обошлось. А Лева упал как-то головой вниз и на ключицу.

Могу рассказать, как Каспер и Скельд погибли, на аэропорте. Скельд стоял за стеной, приехал железный у...бан - танк сепарский, российский, точнее, выстрелил в стену, и Скельда засыпало. Ну, Скельд, естественно, "двухсотый". Ну, Каспер психанул, берет РПГ-7, выбегает и с пятидесяти метров - в танк. Бабах - и отлетает осколочек, и ему прямо в сердце. Танк он взорвал. И сам погиб. Ну, с 50 метров никто с РПГ не стреляет.

Сам я в аэропорту был, ездил, но недолго. Три дня. Ну, что в аэропорту? Постоянно стреляют, стреляют, стреляют. Спишь по часу в сутки. Если получится. Воды мало. Тушенки, конечно, завались, даже баррикады из тушенки в аэропорту строили.
Всякое бывало. Такие вот дела.
Записаний

vvitalikk

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +380/-0
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 951
  • Останні відвідини:
    07 Лютого 2017, 18:53:29

Герої АТО
« Прочитано #19 : 25 Грудня 2014, 15:24:50 »

Загиблий доброволець «Айдару» став людиною року в Грузії

Людиною року-2014 за версією грузинської агенції GeoHotNews назвали Олексадра Григолашвілі, грузинського добровольця батальйону «Айдар», який нещодавно загинув біля Луганська.

Як відомо, за день до своєї загибелі доброволець подав клопотання на отримання українського громадянства.

О. Григолашвілі загинув поблизу міста Щастя Луганської області.

Група потрапила до засідки.

В результаті бою Григолашвілі і командир розвідроти «Айдару» загинули

Записаний