Тема: Великі Українці (Прочитано 36499 раз)

ББА

Калінін Костянтин Олексійович. Перерваний політ.

Серед літаків-велетнів, які будувалися у різні часи в різних країнах світу, почесне місце належить конструкціям, створеним в Україні. Всім відомий літак «Ілля Муромець», розроблений киянином Ігорем Сікорським на початку ХХ століття, велетень шістдесятих років — антоновський «Антей» (Ан-22), богатир вісімдесятих «Руслан» (Ан-124) та ніким не перевершена «Мрія» (Ан-225) дев’яностих. Однак мало хто знає про надпотужний літак К-7, спроектований і споруджений в 30-х роках минулого століття в Україні, і його конструктора Костянтина Калініна.

Він у двадцятих — на початку тридцятих вважався одним із найперспективніших радянських авіаконструкторів. Його літаки, виконані за аеродинамічною схемою «літаючого крила», лягли в основу надзвукової авіації майбутнього.

Бажання літати

Майбутній авіаконструктор народився 5 лютого (24 січня за ст.ст.) 1887 року у Варшаві на батьківщині матері — Маріанни Фридериківни. Його батько Олексій Кирилович родом з Воронезької губернії, кадровий офіцер царської армії, за відмінну службу був удостоєний дворянського титулу. Він помер у 1892 році, коли малюкові ще не виповнилося і п’яти років. Тож виховувала Костянтина мати.

До 1909 року Костянтин Калінін жив у Польщі. Екстерном закінчив реальне училище у Варшаві, а згодом з відзнакою — учительський інститут в Андрєєві. У 1909 році він вступив до елітного Одеського піхотного юнкерського училища, яке з відзнакою закінчив 1912 року. Там він уперше побачив політ аероплана, пілотованого піонером російської авіації Михайлом Єфімовим. Відтоді Костянтином Калініним оволоділо бажання літати.

Приховано: Показати

Tad

Як бабця Австрія прийшла до Львова
https://inlviv.in.ua/lviv/yak-babtsya-avstriya-pryjshla-do-lvova
«У зв’язку з тим, що сьогодні, нарешті після 12. години російські царські війська разом з генералом Сірковим повністю відійшли від Львова, то вважав за необхідне повністю їх замінити і наказати батальйону гренадерів вступити в місто, а двом батальйонам з полку Його величності Фердінанда – в Краківське та Галицьке передмістя…», – доносив того дня до Військової ради у Відні генерал Андреас Гадік
15 вересня 1772 року війська Габсбурґів зайняли столицю Галичини. Герої

ББА

Одні Габсбурги сиділи на троні в кацапії ,а другі прийшли з Відня

ББА

Казимир Великий

23 лютого 1879 р. у Києві народився Казимир Северинович Малевич, автор «Чорного квадрату», один із засновників супрематизму, український художник-абстракціоніст. Казимир Северинович Малевич був старшим із 14 дітей. Батько художника походив із польсько-шляхетського роду. Мати Людовіка Галиновська теж із шляхетської сім’ї. Перший крок Казика й перші уроки живопису, останні заняття зі студентами й остання персональна виставка – усе це було в Києві. Дитинство ж Казика пройшло на Волині, Слобожанщині та Сіверщині, де батько працював управляючим на цукроварнях. Розмовляв вдома польською, на людях – українською, дорослим пересипав свою російську українськими та польськими словами й приказками. Разом із селянками Казимир розмальовував хати в орнаментальному стилі. Батькові не подобалося прагнення сина до малювання, тому віддав його до агрономічного училища в селі Пархомівка неподалік Білопілля. Мати ж підтримувала бажання Казимира стати художником. Якось із Конотопа Людовіка поїхала із 15-річним Казимиром до Києва, повела сина до художньої крамниці, звідки юнак вийшов із етюдником і повним набором фарб. «Цілу дорогу я милувався отими фарбами. Вони приємно бентежили мою нервову систему, як і уся природа». Свою першу картину Малевич продав за п’ять рублів.

Був якось Казимир із батьком у Києві, у вікні крамниці «побачив полотно, що на ньому було смачно намазано зображення дівчини, котра сиділа на ослоні і оббирала картоплю, картопля і лушпиння були вражаюче живі, і на мене це також справило незабутнє у пам’яті явище, як і від самої природи». Так «Київ ставав новим середовищем, котре впливало на мою психіку. Він розкривав мені нове буття мистецтва». 1895 р. Казимир, опинився в Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, його першим учителем був Микола Пимоненко. Казік зумів запам’ятатися школярам-художникам і за півроку: гарно й охоче співав, знав слова багатьох пісень. Найулюбленішою ж піснею Казимира Малевича була «Гуде вітер вельми в полі, реве, ліс ламає», «При дорозі хрест високий, кров’ю обілляний», «крамольна» «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Запам’ятався й тим, що здоровань Малевич любив поїсти, часто уминав подвійну порцію, тішив себе стравами української кухні: сало, домашні ковбаси, часник…

Приховано: Показати

ББА

Цього року минає 170 років з дня народження надзвичайно колоритного українця.

Його явне українство не заважало радянській і російській пропаганді вважати Миколу Миклуху-Маклая "найвидатнішим російським мандрівником", назвати його іменем Інститут етнографії академії наук СРСР (нині – Росії) тощо.
Старші читачі пам'ятають пропагандистський радянський фільм "Миклухо-Маклай", де бородатий мужик в лаптях просвіщав папуасів.
Тим часом радянська експедиція, яка у 1971 році відправилася вивчати побут папуасів до "берега Маклая" у Новій Гвінеї, зафіксувала в мові папуасів кілька цікавих слів. Одне з них – "сокира". За 100 років це слово так і не зникло з лексикону папуасів.
Прадід визначного мандрівника Миколи Миклухи-Маклая (1846-1888 роки) Степан Миклуха відзначився тим, що у 1788 році під час російсько-турецької війни 1787-1792 років під час штурму козаками Чорноморського козацького війська, зібраного з колишніх запорожців, першим видерся на мури міста Очакова. За це його родові надали дворянське звання.
Здвоєне прізвище Миклуха-Маклай рід Миклух, за сімейною оповіддю, отримав теж героїчно.
Їхній далекий предок під час Визвольної війни українського народу 1648-57 років поріднився з шотландцем. Козак Стародубського полку Грицько Миклуха під час битви під Жовтими Водами у 1648 році захопив у полон шотландського найманця з характерним прізвищем "горянина" Мак-Лай. Перспективи отримати викуп за нього не було жодної: Шотландія далеко, а полякам він не був потрібен.
Щоб "добро не пропадало" шотландця Майкла одружили з сестрою Грицька Ганною. На думку більшості істориків, ця сімейна легенда, що побутувала в родині Миклух, є достовірною.
Батько мандрівника Микола Миклуха за свій інженерний талант став головним залізничником Російської імперії – керівником столичного Петербурзького залізничного вокзалу. Проте імперії не вдалося купити його.
Батько мандрівника надіслав Тарасові Шевченку в заслання 150 рублів, бажаючи полегшити долю поета. За це Миклуху було звільнено з роботи й ледь не заарештовано, а невдовзі він помер.
За український патріотизм батька та його зв'язки із Шевченком з Петербурзького університету було вигнано майбутнього мандрівника Миклуху–Маклая, який у 18–літньому віці залишив Російську імперію.
Тому Миклуха-Маклай отримав вищу освіту у Німеччині. Після цього він здійснив мандрівки на Канарські острови, у Марокко, на узбережжя Червоного моря, у Філіппіни, Індонезію, Китай, Малакку, Австралію, Океанію, острови Меланезії тощо.
Проте найбільшої слави Миклуха-Маклай зажив за фантастично сміливі дослідження північно-східного узбережжя Папуа-Нової Гвінеї, відомого донині як "Берег Маклая".
Папуаси були дуже несумирними дикунами. Та й нині рівень злочинності у Папуа-Новій Гвінеї один з найвищих у світі. Залишитися наодинці (!) добровільно (!) поміж войовничих папуасів, ще й кілька разів поспіль протягом кількох місяців щоразу міг лише самогубець, вважали його колеги-дослідники.

Приховано: Показати

Друзі відзначали в Миклусі-Маклаї надзвичайну холоднокровність в умовах ризику й любов до екстремальних ситуацій. Він ніби піднімався над небезпекою й випробовував і людей, і себе.
У своїх спогадах Миклуха-Маклай згадує, як під час його проживання у папуасів слідом за ним почав ходити якийсь вояк папуасів зі списом. Під час візиту до його хатини він у присутності інших папуасів запитав у Миклухи-Маклая: "Якщо вдарити тебе списом, ти помреш?" Відповісти "ні" означало спровокувати його. Сказати "так" – те ж саме, тільки, можливо, швидше.
Миклуха-Маклай відповів йому, дивлячись просто в очі й простягуючи списа: "А ти спробуй". Після цього папуас не діставав дурними питаннями нащадка героїв Жовтих Вод і Очакова.
Одного разу Миклуха-Маклай допомагав папуасам відбивати напад на їхнє поселення малакських піратів і навіть захопив кількох із них у полон.
Критики Миклухи-Маклая дорікають йому, що він нібито зверхньо ставився до папуасів –швидше як до предмету досліджень, ніж як до людей. Але насправді так само він ставився й до себе. Принаймні, папуаси на нього не ображалися, користуючись його лікарськими послугами та вважаючи "людиною з Місяця".
Неймовірно, але в кінці ХІХ століття були такі регіони й такі люди, що цілком самотня людина могла вести свою зовнішню політику й висувати умови не останнім державам. Таким регіоном був регіон на схід від Індонезії, а такою людиною був Миклуха-Маклай.
Він намагався не допустити колонізації "його" берега великими державами того часу – Великою Британією й Німеччиною. Англійці були досвідченими колонізаторами, а німці щойно перед тим нещадно розправилися з дикунами в Південній Африці.
Миклуха-Маклай викликав кораблі однієї держави, у листах погрожував європейській державі кораблями іншої, називав себе "володарем і правителем Берега Маклая". І все з метою зберегти "свою" землю. Може, тому, що справжню свою країну він втратив назавжди.
Російські дослідники й досі мляво дорікають Миклухо-Маклаєві, що він "не був відданий престолу". Після того, як йому виповнилося 18 років, він ніколи не приїжджав до Росії більш ніж на 9 місяців, одружився з донькою англійського управителя однієї з австралійських провінцій тощо.
Проте, знаючи походження й біографію Миклухи-Маклая, важко було б чекати від нього імперського патріотизму. Особливо після того як російський царат позбавив його батька роботи, й фактично спричинив смерть через його український патріотизм і зв'язки з Тарасом Шевченком, та за це ж позбавив майбутнього мандрівника права на освіту й зробив довічним вигнанцем.

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=571914839646862&set=a.174580229380327.1073741826.100004850526751&type=3&permPage=1

ББА

Анна Стен, (англ. Anna Sten, дівоче прізвище Фесак [Фесакова], 3 грудня 1908, Київ — 12 листопада 1993, Нью-Йорк) — радянська, німецька, американська кіноактриса українського походження, популярна в 1920-1930-ті роки в СРСР, Європі та США.

Приховано: Показати

ББА

Як донька емігрантів з Галичини стала другою мамою для легендарного боксера Майка Тайсона

Українка Камілла Евалд стала другою мамою для відомого боксера, наймолодшого чемпіона світу Майка Тайсона. Вона була поруч з ним у найскладніші часи його життя, завжди захищала та підтримувала.
“Ви ставитесь до нього так, наче він машина, а не людина з душею”, – відповідала вона на цькування преси,

Що відомо про Каміллу Евалд? Камілла була донькою емігрантів із Галичини – Гната і Насті Еващук (пізніше родина змінила прізвище на Евалд). Сім’я мешкала в містечку Кетскіл за 160 кілометрів від Нью-Йорка. Згодом, після Другої світової війни Камілла познайомилася зі знаним тренером у Нью-Йорку – італійцем Касом Д’Амато, який зі звичайних хлопців з вулиці робив професійних боксерів.

Коли Кас переїхав до Камілли, він відкрив на горищі поліцейського відділку тренажерний зал, а найздібніших учнів поселяв просто в її домі.

Як Камілла Евалд стала другою мамою Майка Тайсона? Одного дня до тренера Каса Д’Амато привели 13-річного хлопця, який навчався у школі для неповнолітніх злочинців і за бійки часто відсиджувався у карцері. Це був Майк Тайсон. Його поставили у спаринг і після трьох раундів Кас зупинив бій.

“Якщо будеш мене слухатись, зроблю тебе наймолодшим чемпіоном у суперважкій категорії”, – сказав він Майку. А Каміллі ввечері повідомив – “На цього хлопця я чекав усе життя”.

Якщо Кас муштрував хлопців у залі, то Камілла тримала дисципліну вдома. За кожним були закріплені обов’язки. Наприклад, Майк виносив сміття. До такого режиму не звик, тож за перший рік тричі тікав із дому. Коли йому виповнилося 15 років, Кас та Каміла вирішили всиновити його. Батько Майка давно покинув сім’ю, а мама не дуже переймалася сином, тож була не проти.

Каміла навчала підлітків манерам за столом, показувала, як готувати їсти, прати речі, іноді навіть вчила писати й читати. Камілла огортала хлопців любов’ю і турботою – пекла для тих торти, вислуховувала їхні переживання, а Майку допомогла змайструвати клітки для голубів, адже хлопець весь вільний час проводив із птахами.

Коли рідна мама Майка померла, хлопчина запитав, чи тепер Камілла буде його мамою і чи може він її так називати. Вона відповіла “Так, Майку”. І з того часу стала його мамою.

Кас не дожив рік, аби побачити, як його прийомний син у 20 років підносить над головою пояс чемпіона світу, будучи наймолодшим у цьому статусі за всю історію. Камілла пройшла з ним найважчі для боксера часи – розлучення, судовий позов щодо зґвалтування, ув’язнення, приписування маніакально-депресивного стану.

Що б не довелося пережити, у її домі на Майка завжди чекала його кімната. Він часто приїздив просто посеред ночі, щоб поговорити або побути в місці, де його по-справжньому люблять.

“Мені дуже пощастило, що вона благословила мене своєю любов’ю і турбувалась про мене більшу частину мого життя. Я страшенно сумуватиму за нею”, – сказав розчулений Майк, коли Камілла Евалд померла.

https://www.findagrave.com/memorial/5531223/camille-ewald

Приховано: Показати

+ Деякі фото

https://www.gettyimages.co.uk/photos/camille-ewald?sort=mostpopular&mediatype=photography&phrase=camille%20ewald

+

Приховано: Показати

ББА

Фанат української мови з Одеси, якого 31 рік тримали за ґратами

Він відмовився доносити – його посадили. За ґратами він записав розповіді свідків розстрілу польських офіцерів у Катині й почав створювати Словник рим української мови. Своє довголіття пояснює тим, що від тривалих голодувань, коли «вже лишалися шкіра і кістки, у нього наростало нове тіло». Святослав Караванський* є найстаршим серед правозахисників Гельсінської групи і мовознавців, які обрали об’єктом дослідження українську мову. Він пише блоги, у яких застерігає світ.

Приховано: Показати

ББА

Богдан Гаврилишин: радник, якого не почули

24 жовтня у Києві в 90-річному віці помер Богдан Гаврилишин, один із найвідоміших українських економістів у світі, якого юнаком вивезли з України під час Другої світової війни.

Народжений на Тернопільщині 19 жовтня 1926 у міжвоєнній Польщі, він опинився в таборі у Німеччині, а потім переїхав до Канади.

За океаном український емігрант здобув вищу освіту і зробив блискучу кар’єру, був членом Римського клубу, очолював Міжнародний інститут менеджменту в Женеві та працював радником у провідних компаніях світу.

Він був серед співзасновників світового економічного форуму у Давосі.

Після здобуття Україною незалежності намагався допомогти країні, працював радником президентів, прем’єрів і голів Верховної Ради, а також заснував тут низку неурядових організацій.

Від лісоруба до Давосу
Спочатку Богдан Гаврилишин вчився у польських школах, а з початком війни - в українській гімназії.

Під час наступу німців більшовики убили його брата, а згодом уся сім’я, окрім матері, опинилась у таборах для біженців у Німеччині.

Приховано: Показати

ББА

16 січня 1959 року в українсько-американській родині народився Марк Грегорі Паславський. Як і Василь Сліпак, він приїхав захищати Україну від російського агресора. Мужній український патріот загинув під час визволення Іловайська.
Як пише Ольга Сухобокова, мільйонер з Мангеттена Марк Грегорі (Маркіян Григорій) Паславський, позивний «Франко», народився у Нью-Йорку. Ми знаємо його як американця українського походження, який був волонтером на Майдані, а згодом, у 2014 році, добровольцем пішов воювати на Схід України, і загинув, захищиючи землю своїх предків.
Однак його біографія є значно багатшою та цікавішою. Мало хто знає, що Марко був небожем засновника й керівника Служби безпеки ОУН Миколи Лебедя. Сам він, зробив блискучу кар'єру військовика - закінчив Військову академію Вест-Пойнт (1981), капітан Армії США. Залишивши армію, він працював інвестиційним банкіром у США. А наприкінці 1990-х років фактично оселився в Україні, звідки його родина поспіхом виїхала в 1944 році. Тут він допомагав продавати металопродукцію Маріупольського заводу за кордон, працював у банківській сфері, зрештою заснував на Київщині агрофірму "Росава-К" - одне з найприбутковіших підприємств у районі.
Американський мільйонер з українською душею щиро вболівав за країну, яка стала йому рідною. Тож як сотні інших патріотів він долучився до Помаранчевої революції та Революції Гідності.
А з початком російсько-української війни у 2014 році, не задумуючись, Марко пішов на фронт. Добровольцем. Він був стрільцем 2-го батальйону спеціального призначення НГУ "Донбас".
Як згадував один з бойових побратимів Франка, після кожного бою він збирав так званий брифінг. Казав, що у них в Америці так прийнято. Бійці завжди уважно прислухалися до порад Марка. Він не просто розбирав бій до найдрібніших подробиць - він його аналізував. Чому в такій-то ситуації боєць загинув? Чому не вдалося з першого разу звільнити такий-то населений пункт? Все знав, аж до того, скільки треба брати з собою в бій ріжків автомата, щоб і вистачило, й було не важко пересуватися. А потім, після брифінґу, він усіх пригощав ірисками. Марк дуже любив солодке й любив пригощати всіх цукерками.
Його військова освіта та навички, здобуті під час служби в Армії США, стали в нагоді і могли б ще довго допомагати українцям у боротьбі за свою свободу. Проте у бою за Іловайськ 19 серпня 2014 р. Марко загинув.
Він похований у Києві на Аскольдовій могилі поряд із давньоруським князем, Героїями Крут та невідомим активістом Євромайдану.
Посмертно Марк Паславський нагороджений низкою нагород - орденом Данила Галицького, орденом "Залізний Пластовий Хрест", відзнакою "Народний Герой України". Власне, Марк Паславський "Франко" був за життя народним героєм України і залишиться ним назавжди у нашій пам'яті.
Вічна пам'ять і слава Герою!

ББА

Архітектор, який хотів побудувати Швейцарію у Галичині

Приховано: Показати

ББА

Микола Васи́льович Скліфосо́вський (25 березня (6 квітня), 1836, хутір Карантин поблизу м. Дубоссари, тоді — Тираспольського повіту Херсонської губернії, тепер — Молдова (ПМР) — 30 листопада (13 грудня) 1904, с. Яківці Полтавського повіту) — український і російський хірург.

Народився в сім'ї бідного канцеляриста. Імовірно, справжнє прізвище професора — Скліфос. Виховувався в притулку для сиріт.

Навчався в Одеській гімназії. Вищу освіту здобув на медичному факультеті Московського університету[1].

По закінченні мед.факультету Московського університету (1859) повернувся на батьківщину, працював в Одеській міській лікарні, у 1870–1871 рр. — професор Київського університету, пізніше професор вищих медичних шкіл у Петербурзі й Москві.

1863 року отримав ступінь доктора медицини, захистивши дисертацію «Про кров'яну приматочну пухлину».

Приховано: Показати

ББА

Eugene Melnyk (born May 27, 1959) is a Canadian businessman who has resided in Barbados since February 1991. He is the current and sole owner, governor, and chairman of the Ottawa Senators professional ice hockey franchise of the National Hockey League (NHL). He is the founder, former chairman, and CEO of Biovail Corporation which was acquired by Valeant Pharmaceuticals. Canadian Business magazine ranked Melnyk 79th with a net worth of $1.21 billion on its 2017 list of Canada's 100 wealthiest people. He is also one of the richest residents of Barbadosand has been referred to as the "Worst Sports Franchise Owner in North America"

...

Honorary Director of Help Us Help the Children (HUHC), a humanitarian organization that benefits from his annual donation of medical supplies and clothing. The organization, founded in Canada, helps to offer vital care to over 100,000 children living in 220 orphanages scattered throughout Ukraine.

Приховано: Показати

ББА

Цього дня 25 березня 1999 року в автомобільній аварії загинув В'ячеслав Чорновіл
( 1937 - 1999 ), відомий український політик, журналіст, дисидент, лідер Народного Руху України.

Світла пам'ять!

В'ячеслав Чорновіл:таємниці життя і смерті

https://na-skryzhalyah.blogspot.com/2017/12/blog-post_24.html?fbclid=IwAR2NQs2nRymDmAgRSBk7WertD3XdBZ1X6KeFba3aajjUfN2vPvUi1It3fHc

ББА

Райські квіти Катрі Білокур написані в пеклі

1957-го року в Парижі проходила виставка українського народного мистецтва: килимарство, гончарство, художній розпис, живопис... Поміж відвідувачів роботи українських майстрів зацікавлено оглядав і Пабло Пікассо, якого супроводжував художник Микола Глущенко.
Особливу увагу всесвітньо відомого митця привернули три полотна. Він довго стояв біля них, наче загіпнотизований, а потім вигукнув: „Аби в нас була такого рівня майстерності художниця, ми змусили б заговорити про неї весь світ!”
На картинах, які так захопили Пікассо, - жили, співали та переплітались у чаклунському танці квіти.

Їй випало захопити своїм життям один із найтемніших і найбезпросвітніших відрізків в історії України – становлення радянської влади, продрозкладка, колективізація, колгосп, а потім – голодомор тридцять третього, війна, післявоєнний холод, бідність і розруха. Власне, на початку шістдесятих років минулого століття, коли українці тільки починали жити хоч більш-менш заможно, Катря Білокур якраз померла. Не застала вона ані пристойного, ані бодай хоч трохи терпимого життя. Не судилося їй. А на полотнах – здебільшого великі лапаті квіти, що аж сміються життєрадісною й життєствердною гамою кольорів. Парадокс? Хіба ж мистецтво не повинне відображати життя таким, як воно є? Хіба художник не переносить на свої картини те, що спостерігає навколо себе? Схоже, Катря Білокур малювала життя таким, яким тільки мріяла його бачити. Чи не тому всесвітньо відомий живописець Пабло Пікассо, якось побачивши її роботи на міжнародній виставці, у захопленні прорік: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!” Та власне, у цьому й має полягати життєве кредо кожного справжнього митця – робити світ прекраснішим…

Приховано: Показати

ББА

Василь Стус як європеєць

Направду, це видається дивним. Навіть незбагненним. Хлопець, у якого батьки були «далекими від Європи», походили з Поділля, що було глухою провінцією Російської імперії, а потім такою ж провінцією імперії Радянської; хлопець, який зростав у степовому Донбасі, що колись був землею кочівників, а в другій половині ХІХ ст., завдячуючи ініціативі Нестора Кукольника, почав перетворюватися в регіон дикої індустріалізації; хлопець, який ніколи за свого життя не бував у справжній Європі, став справжнім європейцем. Європейськість Василя Стуса видається якоюсь містикою. Він пише вірші, котрі погано вписуються в контекст поезії української, проте добре вписуються в контекст поезії німецької. Може, це непатріотично, але Стусові ближчим був Гете, ніж Шевченко. Візьмемо хоча б такий його вірш:

(Ти червоно ніколи не горіла,
О пізня кульбабо! Голівка посивіла
Хитається дрімотно у півсні —
Краси останній слід.
Так само навесні
Ти піднімалася,
в замріянні зростала,
Ти красувалася
в пишноті молодій...)
Тремтить нитками
порваних надій
Прозоре павутиння...
Хвиле, стій!

Приховано: Показати

ББА

Roman Jackiw

Roman Wladimir Jackiw (/roʊˈmæn dʒæˈkiːv/; born 8 November 1939) is a theoretical physicist and Dirac Medallist. Born in Lubliniec, Poland in 1939[1] to a Ukrainian family, the family later moved to Austria and Germany before settling in New York City when Jackiw was about 10.

Jackiw earned his undergraduate degree from Swarthmore College and his PhD from Cornell University in 1966 under Hans Bethe and Kenneth Wilson. He was a professor at the Massachusetts Institute of Technology Center for Theoretical Physics from 1969 until his retirement. He still retains his affiliation in emeritus status in 2019.[3]

Jackiw co-discovered the chiral anomaly, which is also known as the Adler–Bell–Jackiw anomaly. In 1969, he and John Stewart Bell published their explanation, which was later expanded and clarified by Stephen L. Adler, of the observed decay of a neutral pion into two photons. This decay is forbidden by a symmetry of classical electrodynamics, but Bell and Jackiw showed that this symmetry cannot be preserved at the quantum level. Their introduction of an "anomalous" term from quantum field theory required that the sum of the charges of the elementary fermions had to be zero. This work also gave important support to the color-theory of quarks.

Jackiw is also known for Jackiw–Teitelboim gravity, a theory of gravity with one dimension each of space and time that includes a dilaton field. Sometimes known as the R = T model or as JT gravity, it is used to model some aspects of near-extremal black holes.[4]

One of his sons is Stefan Jackiw, an American violinist. The other is Nicholas Jackiw, a software designer known for inventing The Geometer's Sketchpad. His daughter, Simone Ahlborn, is an educator at Moses Brown School in Providence, Rhode Island.

Приховано: Показати

yurko

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=5NxiA-lY7sc" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=5NxiA-lY7sc</a>

ББА

Чемпіон з гігантським кубком в руках на фото - ТАЙХО КОКІ він же - ІВАН БОРИШКО (1940-2013), «великий йокодзуна 20 століття», єдиний сумоїст, який виграв Імператорський кубок з сумо 32 рази. Сьогодні день його пам'яті.
Доля легендарного сумоїста, відомого в Японії та світі як Тайхо Кокі або Ная Кокі, від початку була нелегкою. Він народився у важкий 1940 рік на Сахаліні у сім'ї українця Маркіяна Боришка із с.Рунівщина Зачепилівського району на Харківщині та японки Кіє Ная. Батьки дали українське ім'я Іван та японське Кокі, що означає щастя і радість. В 1945 р., коли острів перейшов до СССР, батька забрали (за одними даними репресували, за іншими він став перекладачем у СМЕРШі), а матір з дітьми переїхала на Хоккайдо. П'ятирічний Іван Боришко став Кокі Ная, і вже ніколи не бачив свого батька.
Він допомагав мамі торгувати соєвими бобами на базарі. А в 16 років його запросили на заняття з сумо. Спершу надій 5а вдалу кар'єру було небанато: Ная важив 75 кг, але саме це змусило його вдосконалювати свою техніку. Згодом він набрав ще 60 кг, що в поєднанні з відпрацьованими прийомами зробило сумоїста непереможним. Недарма його "спортивне" ім'я - Тайхо - означає "великий фенікс". Його вчителі казали: "з таким розмахом рук ти не просто йтимеш до перемоги, а летітимеш". І вони не помилилися.
У 1961 році Тайхо Кокі отримав статус йокодзуна - найвище та довічне звання, щоб отримати його треба двічі поспіль виграти Імператорський кубок (всього в Японії 70 йокодзунів). Тоді хлопцю був лише 21 рік. Такого молодого чемпіона за всю історію сумо ще не було.
Починаючи з 1968 року, йому вдалося провести серію із 45 боїв без жодної поразки. У 46-му бої суперник виявився спритнішим. Однак наступного дня в газеті з'явилося фото, що засвідчило несправедливість рішення суддів. Це спричинило безпрецедентний скандал та введення відеоповторів суперечливих моментів.
Тайхо став народним улюбленцем. Його поважали, захоплювалися його боями. А незвична зовнішність лише додавала йому шарму. Він був справжньою зіркою. Кажуть, коли Ная одружувався, на весілля зібралася тисяча гостей і понад 200 журналістів.
Народна любов до нього поєдналася із піднесенням патріотизму та національної гордості. Адже у 1960-х роках, коли Японія переживала стрімкий економічний ріст, Ная став символом японської могутності - колись простий торговець бобами, що завдяки своїй наполегливості став непереможним бійцем.
За свою спортивну кар'єру Тайхо 32 рази перемагав на імператорських турнірах. Досі він є прикладом для молодих спортсменів як еталон працьовитості, старанності і цілеспрямованості.
Свою спортивну кар'єру Тойхо закічив у 1971 році та очолив школу Тайхо-бея. А через шість років внаслідок інсульту ліву частину його тіла паралізувало. І хоча він як фенікс згодом відновив рухливість, все ж уже не міг бути таким активним як раніше. У 2005 році він пішов на пенсію та очолив музей сумо у Токіо.
Наприкінці життя Тайхо цікавився своїм українським корінням. На жаль, його батько помер ще в 1960 р. Але Тайхо все-одно приїхав в Україну у 2002 році. У Рунівщині зняв на відеокамеру місце, де стояла дідівська хата, набрав води із криниці, взяв рідної землі. Також під час візиту в Україну славетний сумоїст прбував у Харкові на турнірі з сумо, організованому місцевими ентузіастами. З його дозволу змаганням присвоїли ім'я Кокі Тайхо. Відтоді Кубок Кокі Тайхо розігрують в Україні щорічно.
Ще за життя у Японії йому спорудили величний па'ятник. У 2009 році йому першому з сумоїстів в Японії вручили орден культури. А в 2011 році і Україна відзначила його досягнення орденом "За заслуги" ІІІ ступеню. Тоді ж в центрі Одеси з'явився пам'ятник видатному сумоїсту з українським корінням.
Славний земний шлях Тайхо Кокі - Івана Боришка завершився 19 січня 2013 року на 72-му році життя. За пару років його рекорд було побито, однак його слава як національного символа Японії ще довго осяюватиме шлях новим поколінням сумоїстів.
ⒸDiaspora.ua
Текст підготовлено спеціально для Diaspora.ua на основі відкритих джерел, передрук - за умови активного посилання на Diaspora.ua.

Вільний форум міста Калушa

Форуму:

Голосування

Оберіть Великого Українця №1

Автор Тема: Великі Українці (Прочитано 36499 раз)