Вільний форум міста Калушa

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Форуму:

10 років 11 місяців 23 дні

Автор Тема: Піст. Великий Піст. Чим є для нас піст?  (Прочитано 5750 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Lyolik

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +268/-4
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1098
  • Останні відвідини:
    04 Жовтня 2016, 14:32:28

    Звідки: Проспект

Приготування до Посту.

 
 1.Бажання
(Неділя Закхея)
Приховано: Показати
Задовго до початку Посту Церква звіщає нам про нього і кличе розпочати приготування. До кожної з важливих подій церковного річного кола, до основних свят, Посту, Церква готує нас — передсвяттями або підготовчими тижнями: це характерна особливість православної літургійної традиції. Чому? Тому що Церква має глибоке психологічне прозріння людської природи. Знаючи недостатню зосередженість і жахливу "світськість" нашого життя, Церква відає і нашу нездібність швидко змінитися, перейти від одного духовного переживання до іншого. Тому задовго до початку справжнього подвигу Посту Церква звертає увагу на його важливість і закликає до розмислення про його значення. До початку реального подвигу Посту нам пояснюється його значення. Приготування триває впродовж п`ятьох тижнів, що передують Постові, і кожне з недільних євангельських читань присвячене одній із головних умов покаяння.
Перше провіщення Посту чуємо ми в недільному Євангелії про Закхея (Лк. 19:1-10). Це історія чоловіка, що був надто малого зросту, аби побачити Ісуса, але таке велике мав він бажання побачити Його, що заліз заради цього на дерево. Ісус відповів на його бажання і зайшов у дім чоловіка. Така перша тема, що говорить про бажання. Людина йде за своїм бажанням. Можна навіть ствердити, що людина сама є бажанням, і ця головна психологічна правда про людську природу визнається в Євангелії: "Де скарб ваш, — мовить Христос, — там буде й серце ваше!" (Лк. 12:34). Сильне бажання перемагає природну обмеженість людини. Коли вона пристрасно чого-небудь хоче, то звершує таке, на що "нормально" вона нездатна. Будучи "малий на зріст", Закхей сам себе перевищив. Тому питання лише в тому, чи вірне бажання людини, спрямоване воно до доброї мети, чи, за словами екзистенціаліста атеїста Жана Поля Сартра, людина — "даремна пристрасть".
Бажання Закхея — вірне, добре, він хоче побачити Христа, наблизитися до Нього. У Закхеї ми знаходимо перший символ розкаяння, адже покаяння починається з того, що людина знову усвідомлює глибину будь-якого бажання: спрага, бажання Бога, Його справедливості, бажання справжнього життя. Закхей — "малий", нікчемний, грішний і обмежений; і ось його бажання перевершує і перемагає все це. Він зусиллям привертає увагу Христа, приводить Його у свій дім.

Оце і є перший заклик Церкви: ми повинні бажати того справжнього, закладеного в самій глибині нашої душі, визнати спрагу Абсолютного, що присутнє в нас, усвідомлюємо ми це чи ні, і воно, коли ми відвертаємось і відриваємо своє бажання від Нього, перетворює нас і справді в "даремну пристрасть". Та якщо достеменно глибоко, достатньо сильно бажаємо, Христос нам відповість.

                                                                Автор: Протопресвітер Олександр Шмеман

Неділя Митаря і Фарисея З цієї неділі можемо вважати умовно почату мандрівку великим постом

Митар і фарисей, або “Чому блаженні чисті серцем Бога бачать”

Двоє в зайшли в храм і почали молитву. Один – грішник і покірно молиться про прощення, а інший – бездоганний, котрий споглядає на грішника і порівнює себе із ним. Виявилось, що це дві особи протилежні між собою.
 Один, виглядає, що самолюб, бо у молитві не згадує інших, а інший, навпаки, постійно дивиться довкола і у свою молитву вплітає людей. Але чи це так є насправді, що коли згадуємо в молитві інших людей, то чинимо справедливо?
 Дивно, що Господь засудив другого, а першого, грішника, поставив нам у приклад. Засудив того, хто був ідеалом і робив «справедливі» порівняння. Натомість закликав наслідувати того, хто лише бачив себе і свою грішність.
 На молитві потрібно найперше бачити себе
Приховано: Показати
Дорогі у Христі, зараз згадаймо нашу поведінку у храмі і наші молитви. До кого ми стаємо подібними: грішного митаря чи ідеального фарисея? Де зупиняються наші очі: на нашій грішності чи на інших людях? Про що говоримо Богу?
 Дехто серед нас постійно молиться за інших, а себе не згадує. Бо переконаний, що цим показує свою любов до інших. А ще деякі з нас не просять ласки покаяння і навернення, думаючи, що вже досягнули рівня досконалості і не має потреби у покаянні.
 Всі вони думають, що їхня молитва є корисною і плодотворною, але подумаймо самі: чи може молитва гордої, самодостатньої людини бути вислуханою? Бог гордим противиться! (каже св.Письмо)
 Штучна любов, яка не виходить із глибини людського серця, а показується тільки у поверховості і зовнішності залишається у цьому поверховому існуванні. А Бог дивиться на щире серце людини.

Тому, найперше слід просити у Бога про помилування для нас самих! Про очищення нас від усякої скверни і за прощення наших гріхів! Тоді очищене серце у покорі буде благати Бога і молитва піде на користь.
 Деколи чуєш, як людина із твердістю запевняє, що вона в Бога вимолила те і те, що Бог її постійно вислуховує, і що не якби її молитва, то …
 От, слухаєш таких людей і згадуєш: чи хтось із Святих Отців говорив так про себе, а може апостоли, або прості святі люди? І не можеш згадати.
 Святі мали глибокого духа покори і прекрасно знали, що чим більше наближаються до Бога, тим більше бачать свою грішність. Тому постійно взивали про Боже змилування.
 А якщо вже молитва приносила плоди і ставались чуда, то не присвоювали собі заслуг, а навпаки казали: “Нас грішних і недостойних Господь вислухав, хвала Йому за Його Велике милосердя”.
 Одного святого чоловіка попросили, щоб той помолився, бо знали силу його молитви. А він відповів: «Моліться і ви за мене негідного, щоб Бог почув моління моє».
 А що би ми відповіли? «Та не переживай… я помолюся і все буде супер…», але хіба молитва – це магія? Хіба Бог – це “дух Аладін”, який виконує забаганки кожного?

А дехто на молитві хоче бачити лише інших
Ви зауважили, коли переймаємось іншими людьми, ми непомітно віддаляємось від себе? Не секрет, що тоді ми забуваємо за себе. Все просто:
 Пам’ятаймо, що коли дивимось на інших, то можемо вдатись до порівнянь, а тут вже і до заздрості недалеко. А з другої сторони, коли починаємо відчувати увагу від інших, то легко впасти у лицемірство, фальшивість, театральність.
 Ось так, захоплюючись життям інших людей, починаємо забувати, занедбувати, а з часом ненавидіти наше життя.

Потрібно шукати правду про себе
 Зауважмо, як ми мало говоримо правду про себе. Ми, або завищуємо думку про себе і про те, що маємо і це перетворюється у хвальбу, або применшуємо, що доводить до приниження своєї особистості, свого майна й іншого.

Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.
 Ось тому ми повинні перед зустріччю із Богом очищувати серце своє, щоб воно могло Його побачити. Чисте серце буде шукати за чистим, а грішне – за грішним. Коли ти виходиш із храму і у тебе є дивне відчуття, що щойно була зустріч із Богом, значить ти сьогодні виправданий(на), а якщо у твоїй пам’яті є щось інше, то постарайся цього ж дня знову відвідати храм, але вже як митар… Бог тебе чекає.

Луки 18,10-14
Записаний
Найбільша проблема Культури - це її відсутність

Гикач

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +137/-14
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 629
  • Найвеселіший форумець 2013
  • Останні відвідини:
    19 Листопада 2017, 10:45:33

    Звідки: Мальдіви
Піст. Великий Піст. Чим є для нас піст?
« Прочитано #1 : 24 Лютого 2013, 09:21:50 »

-"Піст то є добра дієта , ідем віпєм бо горівка пісна " промовила одна парафіянка котра часто відвідує храм . І таких "християн" більшість .
Записаний

Lyolik

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +268/-4
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1098
  • Останні відвідини:
    04 Жовтня 2016, 14:32:28

    Звідки: Проспект
Піст. Великий Піст. Чим є для нас піст?
« Прочитано #2 : 24 Лютого 2013, 11:50:52 »

-"Піст то є добра дієта , ідем віпєм бо горівка пісна " промовила одна парафіянка котра часто відвідує храм . І таких "християн" більшість .
  - більшість парафіян - це не вся Церква
Записаний
Найбільша проблема Культури - це її відсутність

Lyolik

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +268/-4
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1098
  • Останні відвідини:
    04 Жовтня 2016, 14:32:28

    Звідки: Проспект
Піст. Великий Піст. Чим є для нас піст?
« Прочитано #3 : 03 Березня 2013, 12:13:52 »



Неділя блудного сина (Лук.15, 11-32)



В одному часописі був описаний дуже цікавий випадок:

Приховано: Показати
Батько і син. Син, який добре вчиться і ось уже має закінчити університет з найкращими оцінками. Син,від якого захоплюються всі оточуючію, подивляючи його здібності, малюючи велику перспективу у майбутнім його житті. І батько, який сильно любив свого сина і для нього готовий був прихилити небо.

І коли син має закінчувати університет і складати іспити, батько його спитав:-"Сину, який би ти хотів отримати подарунок?

Син добре подумав і сказав, що хотів мати нове ссучасне авто.

Син складає блискавично на відмінно екзамини. Приходить мить, коли батько хоче йому вручити подарунок і в бік сина протягує гарно загорнутий пакунок. Син заінтригований тим, що може бути всередині, з цікавістю розв'язує ленту, відкриває пакунок і раптом бачить страшне розчарування. Він сподівався ключі від авта, а бачить звичайну Біблію. Він бере її в руки, кидає на полицю, виходить з дому і до батьківського дому не повертається багато років.

Через кільканадцять років мама знаходить цього сина і просить,-"Батько тебе так любив, сьгодні помер твій батько, прийди бодай на похорон". Після довгих умовлянь син приходить но похорон і мати просить однуріч: -"Ти тоді так байдуже взяв це Святе Письмо й кинув на полицю.... Візьми будь-ласка його, прошу ще раз, відкрий і заглянь всередину".

Він взяв Біблію і між сторінками був закладений білий конверт. Відкриває конверт і знаходить чек, виписаний саме днем, коли він успішно здав іспити. Чек на суму, що достатньо було купити собі найкраще сучасне авто.

-"Батько від того часу, коли ти покинув дім, ніколи не переставав за тебе думати і ніколи не переставав за тебе переживати, за тебе молитися...".



"Яких великих благ, окаянні, ми себе позбавили! Від якого ж то царства відпали ми, нужденні! Розтратили багатство, яким були наділені, заповідь переступили. Горе тобі, нещасна душе! На останок будеш засуджена до вічного вогню. Тому, перед кінцем, заклич до Христа Бога: Як блудного сина прийми й мене, Боже, і помилуй мене! "

(Стихира на вечірні Неділі блудного сина.)


Теофан Затворник Перша проповідь на неділю блудного сина (Лк. 15, 11-32)    

Минулої неділі свята Церква вчила нас смиренним почуттям розкаяння, котрі привертають Божу милість. Нині Церква хоче, щоб ми твердо вирішили, відвернувшись від гріха, йти праведним шляхом до Небесного Отця. Тому у притчі про блудного сина вона, з одного боку, зображає жалюгідний стан грішника, що відпав від Бога, з иншого — відраду й спокій, у котрі приймає Небесний Отець тих, що каються. Ходімо слідом за цим грішником, погляньмо, як він падав і вставав. Мало хто з нас, тут присутніх, не знайде в ньому своєї історії в найрізноманітніших ознаках — світлих чи темних.

Приховано: Показати
Поверніться подумки до того часу, коли торік ми говіли, висповідались і запричастилися святих Христових таїнств. Якою блаженною почувалася тоді наша душа! Яким ясним усе їй видавалося: і в собі, і довкола себе, і над собою, і в далечині минулого, і в глибині майбутнього! Яка тиша панувала в серці! Який лад настав у житті, яка поважність у замислах і сила у виконанні добрих намірів! Нам здавалося, що нема нікого блаженнішого за нас, і ми казали собі: вже ніколи не змінимо праведного життя, котре тепер почали, щоб ніколи не втратити цієї втіхи й завжди належати до Небесного Отця, дотик дбайливої десниці котрого так сильно відчувало тоді наше серце.

Які ж справді блаженні ті, що таки вистояли, нехай навіть частково, в цих благих настроях та щирих обіцянках! — Але чи всі такі? Чи не більшість із нас повторила історію блудного сина? Пригадайте!... Ось минув піст, що напоумлював та навчав розсудливости, й настали світлі празники. За ними прийшла квітуча й усміхнена пора року. Ми дозволили собі невеликі полегші, неначе б, витримавши подвиг суворого життя, що його ми провадили досі, мали якесь право на відпочинок. Нам навіть на думку не спадало цілковито віддатися втіхам. Напочатку ми хотіли лише раз прогулятися, не думаючи про те, що буде далі, але ця перша розвага залишила помітний слід у душі й явно порушила усталений благочестивий лад. Ревність до суворого життя пригасла й думка часто зверталася до невинного задоволення, якого зазнали. Ми занедбали деякі з узвичаєних благочестивих практик, та хоча й завважили це, належно не сокрушилися. Ось випала ще одна нагода розваги та втіхи. Тепер ми розважалися вже сміливіше, і якщо благі помисли приходили, щоб погамувати нас, ми зухвало відкидали їх, як недоречні. Плодом цього був морок і сум'яття. Ми відчували обтяжливість правила благочестивого життя, що його було прийняли, й нам часто спадало на думку, чи не покинути його? Мовляв, настане колись сприятливий час, і ми знову почнемо трудитися для Господа, а тепер можна дати собі полегшу. Так ми раз-по-раз потурали собі. Тим часом звична пристрасть підняла голову й почала свої бесіди з серцем, із яким незабаром порозумілася, як із давнім знайомим. Пристрасним помислам уже не перечили, а втішались і пристрасними настроями, й ділами. Ці втіхи розхитували волю. Вони часто повторювалися, що й породжувало в нас схильність до попереднього життя. Ми з'єдналися з гріхом, — і внутрішнє падіння завершилося! Випала нагода, й падіння сталося уже на ділі. А далі — падіння за падінням — і все всередині й ззовні повернулося до попереднього гріховного стану. Моральний розлад був цілковитий, і ми стали схожі на блудного сина, коли він, промарнувавши все, далеко від батька пас свиней і живився їхнім харчем.

Зазнавши такого нещастя, порівняй те, що тепер є в тобі, з тим, що було: затужи й заплач! Яке все було ясне, а тепер довкола морок, усі чисті поняття і Божі спасенні істини немовби позникали і не спадають на думку, а якщо й спадуть, то дуже невиразно.

 Як радісно було нам у церкві, а тепер від усього церковного віє холодом, тоді йти не хотілося від священнодійств, а тепер ми хутко біжимо від них. Зовні наше життя, можливо, не змінилось, однак всередині журба та туга гризуть наше серце. І вже ніякі потіхи та насолоди не можуть вгамувати цієї безрадісної знемоги. Усе це знає та справді відчуває той, хто впав, і, можливо, знає й відчуває більше ніж можна спостерегти збоку. Ой, бідолашна душе! Невже ти дозволиш, щоб твоє падіння безповоротно тебе занапастило?

Опам'ятайся! Подивися, яка в тобі панує пустка, в усьому зубожіння й безлад. Чи це та краса, що нею прикрашено тебе при сотворенні, що нею вже прикрашав тебе Господь — твій Відкупитель? Чи ж тобі, що носиш образ Бога, личить так плазувати й вилежуватися в бруді. Воскреси в думці свою гідність і запрагни її поновити!

Не зважай на те, що твої зовнішні стосунки не розладнані. Не це вартісне, вартісний твій вічний стосунок до Бога й до Його святих! А який цей стосунок?! Згадка про Бога вражає страхом і не страхом сина, а страхом злочинця. Чи ж годиться, щоб так воно було у нас, Божих дітей?! Постав себе в сонм ангелі» і святих. Чи встоїшся посеред них? Звичайно, ні. Але чи ж годиться, аби так воно було у нас із тобою, що покликані бути співмешканцями святих і близькими до Бога. То що ж? Так і лишишся, не подбавши, щоб упорядкувати ці розладнані стосунки?! Отож, поспішай — або загинеш!

Як не нині, то завтра — смерть. Коли замкнемо очі — зачиняться для нас двері Божого милосердя, якщо не ввійдемо в них ще перед тим. А тоді що? — О! Тієї біди й словами не сказати. Не гайся ж! Ось настає сприятливий час святого посту. Вже віднині постанови скористатися ним задля спасения й готуйся до цього. Всіляко сам себе розворушуй і буди приспану ревність про спасення всіма способами, що їх дала твоїй свободі Божа благодать, котра все впорядковує.

А Господь близько. Він лише чекає, щоб ти сказав: «Встану й піду». Й перш ніж ти наблизишся до нього, Він зустріне тебе й обійме своєю батьківською любов'ю. Поглянь, скільки вже перебуває в Його домі рабів, що служать Йому! А між ними скільки таких, що падали так, як і ти. Поглянь: тут Магдалина, тут Закхей, тут Марія Єгипетська, тут Пелагія та инші, що їм і ліку нема. Тож і ти не впадай у відчай, але й не зволікай. Не пом'яне Господь твоїх беззаконь і, радіючи твоїм поверненням, яке втішить небо, поверне тобі все, що ти втратив.

Ти сам усе це знаєш. Знаєш уже, як солодко вставати з падіння та які втішні плоди цього. Спіткало тебе нещастя і ти знову впав? Поквапся ж ще раз устати. Скільки б хто не падав, Господь з любов'ю приймає його, коли він устане. Але якщо він занедбає свою душу й з насолодою прирече себе на те, щоб вилежуватися в гріховному болоті, то Господь покине його й хтозна, чи згадає коли про нього?! Тож нагадай Богові про себе тим, що турбуєшся, як устати, й Він прийде і сам тебе підведе. Подасть тобі свою всемогутню руку й витягне з глибини, в якій ти потопаєш. Не відкладай нагоди скористатися Божим довготерпінням, що ще залишається для тебе, й щосили намагайся встати. Збери навколо серця всі істини, що пробуджують, — і з неба і з землі, і з майбутнього, і з минулого, щоб нарешті наважитися сказати: «Встану й піду!» А тоді встань і йди! Йди до Небесного Отця, що чекає тебе, й не тільки чекає, а й шукає й усіляко дбає, щоб ти навернувся, й готовий поспішити до тебе в цій складній і вирішальній для тебе справі. Побажаймо ж цього нині один одному, чи впав хтось глибоко, чи не дуже, побажаймо й заохочуймо себе взаємно, щоб не поодинці, а всім разом вернутися до Отця й стати одним цілим із Ним і всім Його домом, й усім царством тих, що спасаються, освячуються, й мають бути освячені на віки. Амінь.

19 лютого, 1861 р.
Записаний
Найбільша проблема Культури - це її відсутність

Lyolik

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +268/-4
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1098
  • Останні відвідини:
    04 Жовтня 2016, 14:32:28

    Звідки: Проспект
Піст. Великий Піст. Чим є для нас піст?
« Прочитано #4 : 10 Березня 2013, 08:48:13 »

Неділя  М`ясопусна (Мт.25,31-46)

 
Ця неділя називається м`ясопусною, бо протягом наступного тижня Церква приписує частковий піст- утримання від м`яса. Тепер Церква починає звершувати приготування  до того подвигу, який вона очікуватиме від нас сім днів. Вона поступово вводить нас у початок цього подвигу, знаючи людську нестійкість, передбачаючи духовну слабкість.

Приховано: Показати
Напередодні цього дня,  у Суботу м`ясопусну,  Церква творить загальне поминання «померлих у надії воскресіння і життя вічного».

У молитві за померлих Церква основним чином  висловлює свою любов. Ми просимо Бога пам`ятати тих, кого поминаємо, а ми їх пам`ятаємо, бо любимо їх. Молячись  за них, ми зустрічаємося з ними у Христі, що є Любов і що переміг смерть ,- цю найвищу ступінь роз`єднання, розлуки. У Христі немає різниці між живими і померлими , бо у  Ньому всі живі. Він сам є  Життя, і це «Життя є світло людей»(Ів.1;4). Люблячи Христа , любимо всіх, хто в Ньому; люблячи тих, хто в Ньому,ми любимо Христа;  це- закон Церкви і зрозуміле пояснення її молитов за померлих. Завдяки нашій любові до Христа і вони живі «у  Христі».Заупокійна служба у м`сопусну суботу слугує за взірець для всіх інших служб поминань померлих і її моляться також у другу, третю і четверту суботи Великого посту.

 Тема  М`ясопусної неділі- знову ж таки любов. Євангельське читання цього дня присвячене притчі Спасителя про страшний суд(Мт.23,31-46). За яким законом Христос судитиме нас, коли настане цей день? Притча відповідає: за законом Любові, не лише з гуманітарної турботи про абстрактну справедливість до анонімних  «бідних», а з конкретної, особистої любові до людини, яка з Божої волі зустрічається на нашому життєвому шляху.

Християнська любов – це «неможлива можливість»  побачити Христа в іншій людині, ким би вона не була; в людині, котру Бог за своїм вічним і незбагненним промислом вирішив увести в моє життя, бодай на кілька миттєвостей, не лише як привід  для «доброго вчинку» або філантропічної вправи, а як початок вічного спілкуванням з самим Богом.

Насправді  любов якраз і є тією таємничою силою, яка крізь все зовнішнє, випадкове в іншій людині- її вигляд, соціальний статус,етнічне походження,інтелектуальні здібності-  досягає душі, єдиного особистого «кореня» людської істоти, частини Бога у ній. Бог любить кожну людину, оскільки Він один знає неоціненний і абсолютний скарб, душу, людську особистість, яку Він дарував кожній людині. Таким чином, християнська любов  стає участю у цьому божественному знанні і даром божественної дюбові. Любов не  може бути «безособовою», вона є якраз чудесним одкровенням «особистості» в окремій людині, особистого і єдиного посеред спільного, звичайного. Це одкровення того, що в людині гідне «любові» , що дав їй Бог.

Християнська любов- це промінь, що виходить з Божого Царства  ; вона проникає і сягає крізь усі обмеження й умовності земного світу, бо її рушійна сила, як і мета , і завершення-  у  Бозі.І ми знаємо, що єдина справжня і  преобразуюча перемога у цьому світі, який «лежить у злі», це- перемога любові. Справжня місія Церкви-  нагадувати людині про цю особисту любов і про покликання сповнювати нею грішний світ.

Притча про страшний суд оповідає про християнську любов. Не кожен  із нас покликаний працювати для «людства», але кожен отримав дар і благодать Христової  любові. Ми знаємо, що всі люди потребують цієї особистої любові, визнання їхньої єдиної неповторної душі, в якій усе Боже творіння відображається по-особливому. Нам також відомо, що у світі є хворі, голодні, бо їм відмовили в такій особистій любові. І врешті-решт ми знаємо, що яким би вузьким та обмеженим у можливостях не було наше власне існування, кожен є відповідальний за якусь крихітну часточку Небесного Царства, саме завдяки тому, що ми маємо цей  дар Христової любові. Таким чином, нас судитимуть за те, чи взяли ми на себе цю відповідальність, чи  виявили цю любов, а чи відмовили в ній. Бо «усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших- ви мені зробили ».(Мт.25,31-46)

                                                         

                                                   за матеріалами:   Прот. О.Шмеман (Великий  Піст ).

 

 

 

 « Горе мені, темна душе!  Коли ж ти нарешті із злом зірвеш? Доки лежатимеш у лінощах? Чому не думаєш про страшну годину смерти? Чому ж уся ти не тремтиш перед страшним судом Спасовим? Чим  зможеш виправдатися або що зможеш відповісти? Твої вчинки стануть тобі на оскарження, діла ж виявлять неправду. Ото настав час , душе! Біжи наперед і клич з вірою: Згрішила я , Господи, згрішила перед тобою! Але знаю Чоловіколюбче, твоє милосердя. Тому, заради милости , не відкинь мене, Пастирю добрий, щоб стати мені по твоїй правиці»         

 

                           (Стихира  на  стиховні на вечірні суботи М`ясопусної неділі).   

 

«Даниїл- пророк, муж улюблений, убачивши Божу величність,ось як закликав: Суддя засів і книги відкрилися. Гляди душе моя як постиш ти, то не погордуй своїм ближнім; то не осуджуй брата твого, щоб не вкинено тебе у вогонь, в якому горітимеш як віск, але , щоб Христос без перешкоди ввів тебе у своє Царство."

                                                                                            (Стихира неділі)
Записаний
Найбільша проблема Культури - це її відсутність

Lyolik

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +268/-4
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1098
  • Останні відвідини:
    04 Жовтня 2016, 14:32:28

    Звідки: Проспект
Піст. Великий Піст. Чим є для нас піст?
« Прочитано #5 : 22 Березня 2015, 20:21:36 »



Головне в піст — не «їсти один одного»

http://vikna.if.ua/news/category/culture/2015/03/16/31385/view
Записаний
Найбільша проблема Культури - це її відсутність