Вільний форум міста Калушa

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Форуму:

11 років 1 місяці 15 днів

Автор Тема: Історії для душі.  (Прочитано 17531 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

DVania

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +963/-2
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 4231
  • Останні відвідини:
    14 Вересня 2016, 23:52:58

Історії для душі.
« Прочитано #20 : 09 Травня 2013, 18:03:13 »

Цитувати (вибране)
Прочитайте.Тронуло. Автор неизвестен.
Аж мурашки по телу..


Работаю оператором в Теle2. Звонят разные люди, у всех свои проблемы. У кого «"гудок"не работает, у кого деньги списали, кто-то просто звонит и молчит… в среднем за день мне дозванивается около 300 абонентов, это около 7500 человек за месяц… Но был один единственный звонок, который я, наверное, никогда не забуду… был уже поздний вечер, у меня хорошее настроение, конец смены, позвонил мужчина, лет 50.
-"Компания Теле2, бла-бла-бла…» -"девушка,здравствуйте.посмотрите,когда с номера … последний раз звонки совершали.» 
Проверяю пасп. данные, вижу, симка уже не пользуются несколько месяцев. Решила предупредить, что если абон. не пользуется сим в течении 180 дней, то она будет блокирована. 
Он перебил меня: 
-да, да я знаю. Это номер моей жены… 
Молчание..
-вы меня слышите? 
-да,простите…Это номер моей жены. Дело в том, что она умерла 4 месяца назад… на похоронах я положил телефон рядом с ней. И каждый вечер в 9 часов звоню ей, слушаю эту дурацкую мелодию из к/ф бриллиантовая рука, которая, почему-то, ей так нравилась… а сегодня я услышал, что телефон абонента выключен…наверное, батарея села… я хотел попросить вас, чтоб вы сим не блокировали… не хочу позвонить и услышать в трубке другую мелодию или чужой голос, хочу, чтобы этот телефон всегда был рядом с ней… 
Он заплакал, у меня мурашки по всему телу пробежали. Я должна объяснить, что нужно, чтобы с этой сим хотя бы раз позвонили или смс отправили, но как бы это бредово звучало. Не знаю, что сказать, понимаю, что ничем, черт возьми, ему помочь не могу. Начала успокаивать его: 
-я понимаю… мне очень жаль… 
-девушка, вы не подумайте, что у меня с головой не все в порядке, просто я ее очень сильно люблю… 
Бросил трубку… у меня слезы наворачивались, я была в ступоре… на линии очередь человек 30, а я сижу и плачу… 
Только задуматься, насколько сильной бывает любовь, что даже осознавая, что уже ничего не вернуть, ничего не исправить, ты звонишь на номер уже в сотый раз и все надеешься… надеешься, что на том конце вновь услышишь любимый и до боли родной голос..

Записаний

Lyolik

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +268/-4
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1098
  • Останні відвідини:
    04 Жовтня 2016, 14:32:28

    Звідки: Проспект
Історії для душі.
« Прочитано #21 : 21 Червня 2013, 14:52:28 »

Що ми маємо і чого у нас нема

Парадоксом нашого часу є те, що ми маємо високі будівлі, але низьку терпимість, широкі магістралі, але вузькі погляди. Витрачаємо більше, але маємо менше, купуємо більше, але радіємо менше. Маємо великі будинки, але менші сім'ї, найкращі зручності, але менше часу.

Маємо кращу освіту, але менше розуму, кращі знання, але гірше оцінюємо ситуацію, маємо більше експертів, але і більше проблем, кращу медицину, але гірше здоров’я. П’ємо занадто багато, куримо дуже багато, витрачаємо дуже безвідповідально, сміємося занадто мало, їздимо дуже швидко, гніваємось занадто легко, спати лягаємо занадто пізно, прокидаємося занадто втомленими, читаємо занадто мало, занадто багато дивимося телебачення і молимося занадто рідко. Збільшили свої побажання, але скоротили цінності.

Говоримо занадто багато, любимо занадто рідко і ненавидимо надто часто. Знаємо, як вижити, але не знаємо, як жити. Добавляємо роки до людського життя, але не додаємо життя до років.

Досягли Місяця і повернулися, але з важкістю переходимо вулицю і знайомимося з новим сусідом. Покоряємо космічні простори, але не душевні. Робимо великі, але не кращі справи.

Очищаємо повітря, але забруднюємо душу. Підчинили собі атом, але не свої забобони. Пишемо більше, але дізнаємося менше.

Плануємо більше, але добиваємося меншого. Навчились поспішати, але не чекати. Створюємо нові комп'ютери, які зберігають більше інформації ніж раніше, але спілкуємося все менше.

Це час швидкого харчування і поганого травлення, великих людей і дрібних душ, швидкого прибутку і важких взаємин. Час зростання сімейних доходів і зростання числа розлучень, красивих будинків і зруйнованих домашніх очагів. Час коротких відстаней, одноразових підгузників, разової моралі, зв'язків на одну ніч; зайвої ваги і таблеток, які роблять все: збуджують нас, заспокоюють нас, вбивають наc ...

Час заповнених вітрин і порожніх складів. Час, коли технології дозволяють цій публікації потрапити до вас, в той же час дозволяють вам поділитися нею або просто зачинити. Запам'ятайте, приділяйте більше часу тим, кого любите, тому що вони з вами не назавжди .

Запам'ятайте, скажіть добрі слова тим, хто дивиться на вас знизу вгору з захопленням, тому що ця маленька істота скоро виросте і її вже не буде поруч з вами. Запам`ятайте і гаряче притисніть близьку людину до себе, тому що це єдиний скарб, який можете віддати від серця, і воно не варте ні копійки.

Запам'ятайте і говоріть «люблю тебе» своїм коханим, але спочатку дійсно це відчуйте. Поцілунок і обійми можуть поправити будь-яку неприємність, коли йдуть від серця. Запам'ятайте і тримайтеся за руки і цінуйте моменти, коли ви разом, тому що одного разу цієї людини не буде поруч з вами.

Знайдіть час для любові, знайдіть час для спілкування і знайдіть час для можливості поділитися всім, що маєте сказати. Тому що життя вимірюється не числом вдихів-видихів, а моментами, коли захоплює дух!

Джорж Карлін
Записаний
Найбільша проблема Культури - це її відсутність

DVania

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +963/-2
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 4231
  • Останні відвідини:
    14 Вересня 2016, 23:52:58

Історії для душі.
« Прочитано #22 : 21 Червня 2013, 15:59:22 »

Запам'ятайте, приділяйте більше часу тим, кого любите, тому що вони з вами не назавжди .
        :(
Записаний

DVania

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +963/-2
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 4231
  • Останні відвідини:
    14 Вересня 2016, 23:52:58

Історії для душі.
« Прочитано #23 : 23 Червня 2013, 10:51:35 »

Записаний

Lyolik

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +268/-4
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1098
  • Останні відвідини:
    04 Жовтня 2016, 14:32:28

    Звідки: Проспект
Історії для душі.
« Прочитано #24 : 22 Липня 2013, 16:06:38 »

ТРОЄ ДІТОК

Коли його прийняли на посаду редактором авторитетного журналу, вважав, що спіймав Бога за бороду. Зателефонував до батьків і, звичайно ж, до коханої Мирослави, якій просто сказав: «Отримав роботу! Можемо побратися!»
 
Стали подружжям, й упродовж кількох років нарадилося троє діток: Мар’ян, Марта й Віктор.

Шість років тривало щастя, а далі журнал змушений був припинити свою діяльність. Молодий батько влаштувався редактором у тижневик. Однак ця газета теж перестала виходити. Цього разу пошуки праці були вкрай важкими. Щовечора молода матуся і троє діток дивились на батька, який ставав щораз більше заклопотаним.

Одного разу під час вечері чоловік зізнався з гіркотою: «Усі зусилля даремні! Не можу зайти жодної роботи за фахом! Усюди скорочують штат працівників або всіх звільняють …».

Мирослава підбадьорювала його, нагадувала про його мрії, здібності, обнадіювала …

Наступного дня, коли батько вранці прокинувся, діти вже пішли в школу. Пригнічений, випив горнятко кави і підійшов до стола, за яким зазвичай працював. Глянув у смітник, що стояв поруч.

Великі шматки червоної порцеляни привернула його увагу. Це були уламки трьох червоних свинок, до яких діти складали свої заощадження. А на його столі лежала купка монет, переважно копійок, а також декілька гривень і позолочених ґудзиків. Під цим скарбом побачив записку, яку написали діти: «Любий татку, ми всі віримо в Тебе: Мар’ян, Марта й Віктор».

Сльози підступали до очей, погані думки стерлися, а відвага та рішучість знову повернулись. Молодий батько стиснув кулаки й присягнув: «Я вас не розчарую!»

Нині на столі одного з найвідоміших видавців у Європі стоїть картка у срібні рамці. Видавець показує її, гордо кажучи: «Це таємниця моєї сили!» То вже дещо вицвіла картка, на якій дитячою рукою виведено:

«Любий татку, ми всі віримо в Тебе!»

«Вірю в тебе» - це набагато більше, ніж казати, що любиш. Це найчистіша сила. Тому Ісус казав: «Якби ви мали віру, як зерно гірчичне, сказали б цій шовковиці: вирвися з корінням і посадися в морі, - і вона б послухала вас» (Лк. 17,6).

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі».
Записаний
Найбільша проблема Культури - це її відсутність

TanyaH

  • Новачoк
  • Карма +40/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 14
  • Останні відвідини:
    02 Жовтня 2013, 12:13:19

    Звідки: Калуш
Історії для душі.
« Прочитано #25 : 09 Серпня 2013, 14:35:26 »

Історія із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі» про те, як важливо говорити близьким людям про свої почуття.

Він – високий, плечистий, сильний. Голос у нього гучний, поводиться впевнено. Вона – жінка ніжна, тендітна. Побралися. Він постачав їй усе, вона дбала про дім, виховувала  дітей. Діти виросли, одружилися і пішли від них. Так буває завжди. Але діти вже не потребували їхньої допомоги, жінка перестала усміхатися, почала худнути, зблідла... Вона не могла їсти, не могла ходити. Чоловік сильно занепокоївся і завіз її до лікарні.
Її оглядало багато лікарів, але ніхто не знаходив жодної хвороби. Останній спеціаліст відвів чоловіка убік й обережно сказав:

 – Я думаю, що ваша дружина не хоче більше жити.Чоловік не сказав ані слова. Пішов, сів біля ліжка дружини, взяв її знекровлену руку і впевненим голосом сказав:
– Ти не помреш!
– Чому? – тихо спитала вона.
– Тому що я потребую тебе! – відповів чоловік.
– А чому ти не сказав мені цього раніше? – запитала жінка, і її очі заблистіли.
Від тієї хвилі хвора почала видужувати. Вона знову стала жвавою і веселою. А лікарі і далі визначають її хворобу і питають, які ліки принесли таке швидке зцілення.

 Не чекай до завтра, щоб сказати комусь, що ти його любиш. Скажи йому це зараз. Не думай: «Моя мама, мій син, моя дружина вже знають про це». Чи тобі би надокучило чути такі слова: «Я тебе люблю»? Стисни руку тієї особи, яку любиш, і скажи, хоч очима: «Ти мені потрібний! Люблю тебе!». Любов – це життя. Є земля живих і земля мертвих. Їх відрізняє любов.
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
Історії для душі.
« Прочитано #26 : 16 Серпня 2013, 09:23:36 »

Одного мудреця запитали:
- Чому бідні більш привітні і менш скупі, ніж багаті?
- Подивися у вікно, що ти бачиш?
- Бачу, як діти грають у дворі.
- А тепер подивись у дзеркало. Що ти бачиш там?
- Себе.
- Ось бачиш. І вікно, і дзеркало - зі скла, але варто додати трохи срібла - і вже бачиш тільки себе ...

Омар Хайям - "Притча про дзеркало
Записаний

Lyolik

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +268/-4
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1098
  • Останні відвідини:
    04 Жовтня 2016, 14:32:28

    Звідки: Проспект
Історії для душі.
« Прочитано #27 : 22 Серпня 2013, 23:17:01 »

ДЕМОРАЛІЗАЦІЯ

 Один майстер із мулярів багато літ працював у великій будівельній компанії. Аж ось отримав замовлення побудувати розкішну віллу - за власним проектом, на свій смак. Дістав змогу вибрати для будівництва найкраще місце і не думати про кошти.
 До праці взявся негайно. Та спершу, надуживаючи виявленою до нього безмежною довірою, поклав собі використати старі будівельні матеріяли, а крім того залучити до справи менш кваліфікованих робітників, аби в такий нечесний спосіб заощадити для себе якнайбільше грошей.
 І коли дім було вже зведено, під час урочистої церемонії, влаштованої з цієї нагоди, майстер-будівельник вручив керівникові компанії ключі від будинку.
 Одначе директор відразу ж і повернув йому ключі.
 - Цей дім, - сказав він, усміхаючись, - є нашою подякою тобі за сумлінну працю. Це вираз нашої поваги і шани.

 Твої дні - то цеглини, з яких ти будуєш дім свого майбуття...

Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
Записаний
Найбільша проблема Культури - це її відсутність

Lyolik

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +268/-4
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1098
  • Останні відвідини:
    04 Жовтня 2016, 14:32:28

    Звідки: Проспект
Історії для душі.
« Прочитано #28 : 13 Вересня 2013, 14:40:48 »

В одному бідному селі народився на світ хлопчик. Він тратив свої дні безглуздо, механічно й монотонно, так само, як й інші мешканці цього згасаючого села. І однієї прекрасної ночі йому наснилося море. Жоден із жителів села ні разу не бачив моря, тому ніхто не зміг підтвердити, що десь у світі є такий безкрай води.

А коли юнак оголосив, що збирається йти на пошуки моря, всі крутили пальцем біля скроні і казали, що він несповна розуму. Та він, незважаючи на це, вирушив у дорогу і довго мандрував, поки не опинився на роздоріжжі. Тут він вибрав той шлях, що вів прямо, і за кілька днів дістався до селища, жителі якого жили спокійно і забезпечено. Коли юнак розповів, що мандрує, в надії знайти море, вони почали переконувати його, що він даремно витрачає час, що краще йому буде залишитися в їхньому селі й жити так само щасливо, як і всі.

Кілька років молодий чоловік жив у достатку. Та якось вночі йому знову наснилося море — і він згадав про свою нездійснену мрію. Юнак вирішив покинути селище і вирушити в дорогу. Попрощавшись з усіма, він повернувся на роздоріжжя і цього разу пішов у іншому напрямку. Йшов він довго, поки не дійшов до великого міста. Захопився його гомоном та строкатістю — і залишився там. Навчався, працював, веселився — і зовсім забув про мету своєї подорожі.

Однак через кілька років він знову побачив уві сні море і подумав, що, якщо не досягне мрії своєї юності, то даремно розтратить життя. Тому він знову повернувся на роздоріжжя і обрав третій шлях, що привів його до лісу. На невеликій галявині чоловік побачив хатинку, а біля неї уже не молоду, але прекрасну жінку, яка розвішувала випрану білизну. Вона запропонувала йому залишитися з нею, бо її коханий загинув на війні. Чоловік погодився.

Багато років вони прожили щасливо, виростили дітей, але одного разу нашому герою, який уже постарів, знову приснився сон про море. І він залишив усе, з чим був пов'язаний багато років, повернувся на роздоріжжя і вирушив у іншому напрямку, досі невідомою йому стежкою, яка була дуже крута і кам’яниста. Він ледве йшов і став побоюватися, що незабаром зовсім виб’ється із сил.

Опинившись біля підніжжя високої гори, старий вирішив піднятися на неї в надії хоча б здалеку побачити море зі своїх снів. Через кілька годин вкрай знесилений він дістався до вершини гори. Перед ним розкинулися неозорі простори: старий побачив розвилку доріг і село, в якому жителі вели благополучне життя, і велике місто, і хатинку жінки, з якою провів багато щасливих років. А за ними вдалині, на обрії, побачив блакитне, безкрає море.

І перш, ніж зупинилося його змучене серце, розчулений старий крізь сльози жалю помітив, що всі шляхи, якими він ішов, вели до моря, та тільки жодного з них він не пройшов до кінця.
Записаний
Найбільша проблема Культури - це її відсутність

DVania

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +963/-2
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 4231
  • Останні відвідини:
    14 Вересня 2016, 23:52:58

Історії для душі.
« Прочитано #29 : 13 Вересня 2013, 18:23:51 »

Слоненя проплакало 5 годин через розлуку з матір'ю, яка намагалася його вбити (Фото)



Співробітники китайського зоопарку стали свідками несамовитого видовища: слоненя, якого розлучили з агресивною матір'ю, плакало протягом п'яти годин.
Як повідомляє британський таблоїд Metro, 30 серпня 2013 року в китайському зоопарку відбулася радісна подія: на світ з'явилося слоненя. Однак тріумфування співробітників музею живої природи було передчасним, оскільки новонароджений ледь не загинув - мати наступила на нього відразу після пологів.

Ветеринари вирішили, що стався нещасний випадок і забрали слоненя з клітки, щоб оглянути і, у разі необхідності, надати першу допомогу. Обстеження показало, що слониха дійсно завдала своєму дитинчаті травми, тому фахівцям довелося обробити рани маленького пацієнта.

Через дві години ветеринари повернули новонародженого в клітку для налагодження контакту з матір'ю. Але їх дії призвели до протилежного результату: ледь слоненя опинився біля матері, як вона повторила атаку, взявшись з жорстокістю топтати власного дитинчати.
Співробітники зоопарку, шоковані її поведінкою, поспішили відбити новонародженого у агресивної матері і віднести його на безпечну відстань.

Розлука з матір'ю настільки засмутила пораненого слоненяти, що він почав плакати.
Робочі спробували приголубити сироту, але їх спроби не увінчалися успіхом - скорбота маленької тварини була настільки велика, що він проплакав цілих п'ять годин.
"Він ридав без зупинки впродовж п'яти годин, - каже екскурсовод. - І все через розлуку з матір'ю, яка намагалася його вбити ".

Страждання новонародженого засмутили всіх співробітників зоопарку, але вони не стали намагатися возз'єднати тварин.

"Між ними міг виникнути міцний зв'язок. Однак слониха повела себе неадекватно, тому ми не могли ризикувати життям слоненяти », - розповів журналістам прес-секретар музею живої природи.

А ось робочі національного парку, розташованого в графстві Девон, Англія, придумали, як допомогти осиротілому лошаті,  яке відчайдушно потребує присутності своєї матері.

Як повідомлялося раніше на FederalPost, сироту познайомили з 120-сантиметровим плюшевим ведмедем Ґудзичок. Через кілька днів лоша по кличці Вітерець настільки подружився з ведмедем, що став засипати в його плюшевих обіймах.
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Історії для душі.
« Прочитано #30 : 14 Вересня 2013, 12:29:20 »

Біднесеньке. Лише народилося і світ зустрів його жорстокістю найріднішої і найнеобхіднішої істоти...А може у слоненятка був запор і мати таким чином допомагала йому позбутися проблеми? Чи ще яка хвороба. що вимагала "такого массажу". Дуже дуже шкода тваринку. Треба і йому купити великого плюшевого слоника чи мамонтика. Але все одно іграшка не замінить материнського тепла і любові.....
...Які б не були наші матері часом, але для малюків мама найкраща і найнеобхідніша (навіть якщо вона п"яничка чи жорстока).
Записаний

Рибка

  • Активіст
  • *****
  • Карма +961/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 2905
  • Останні відвідини:
    18 Липня 2018, 10:30:02

    Звідки: Калуш
Історії для душі.
« Прочитано #31 : 29 Жовтня 2013, 22:43:40 »

Один из таксистов Нью-Йорка написал у себя на странице FB:
Я приехал по адресу и посигналил. Прождав несколько минут, я просигналил снова. Так как это должен был быть мой последний рейс, я думал о том, как уехать, но вместо этого я припарковал машину, подошел к двери и постучал... "Минуточку", ответил хрупкий, пожилой женский голос. Я слышал, как что-то тащили по полу.
После долгой паузы, дверь открылась. Маленькая женщина лет 90 стояла передо мной. Она была одета в ситцевое платье и шляпу с вуалью, как будто из фильмов 1940-х годов.
Рядом с ней был небольшой чемодан. Квартира выглядела так, будто никто не жил в ней в течение многих лет. Вся мебель была покрыта простынями.
Не было ни часов на стенах, не безделушек или посуды на полках. В углу стоял картонный ящик, наполненный фотографиями и стеклянной посудой.
"Вы бы не помогли мне отнести мою сумку в машину?", сказала она. Я отнес чемодан в машину, а затем вернулся, чтобы помочь женщине.
Она взяла меня за руку, и мы медленно пошли в сторону автомобиля.
Она продолжала благодарить меня за мою доброту. "Это ничего", сказал ей я, .. "Я просто стараюсь относиться к моим пассажирам так, как я хочу, чтобы относились к моей матери."
"Ах, ты такой хороший мальчик", сказала она. Когда мы сели в машину, она дала мне адрес, а затем спросил: "Не могли бы вы поехать через центр города?".
"Это не самый короткий путь, быстро ответил я..."
"О, я не возражаю", сказала она. "Я не спешу. Я отправляюсь в хоспис."
Я посмотрел в зеркало заднего вида. Ее глаза блестели. "Моя семья давно уехала", продолжала она тихим голосом .." Врач говорит, что мне осталось не очень долго."
Я спокойно протянул руку и выключил счетчик.
"Каким маршрутом вы хотели бы поехать?" , спросил я.
В течение следующих двух часов, мы проехали через город. Она показала мне здание, где она когда-то работала лифтером.
Мы проехали через район, где она и ее муж жили, когда они были молодоженами. Она показала мне мебельный склад, который когда-то был танцевальным залом, где она занималась будучи маленькой девочкой.
Иногда она просила меня притормозить перед конкретны здания или переулком и сидела уставившись в темноту, ничего не говоря.
Позже она вдруг сказала: "Я устала, пожалуй, поедем сейчас."
Мы ехали в молчании по адресу, который она дала мне. Это было низкое здание, что то вроде маленького санатория, с подъездным путём вдоль не большого портика.
Два санитара подошли к машине, как только мы подъехали. Они были бережны , помогли ей выйти.
Они, должно быть, ждал ее.
Я открыл багажник и взял маленький чемодан в дверь. Женщина уже сидела в инвалидной коляске.

"Сколько я вам должна?", спросила она, достав сумочку.
"Ни сколько", сказал я.
"Вы же должны зарабатывать на жизнь" , ответила она.
"Есть и другие пассажиры", ответил я.
Почти не задумываясь, я наклонился и обнял её, она держала меня крепко.
"Ты дал старушке немного счастья", сказала она "Благодарю тебя".
Я сжал ее руку, а затем ушел.. За моей спиной дверь закрылась, Это был звук закрытия еще одной книги жизни ..
Я не брал больше пассажиров на обратном пути. Я поехал, куда глаза глядят погруженный в свои мысли. Для остальных в тот день, я едва мог разговаривать. Что если этой женщине попался рассерженный водитель, или тот, кому не терпелось закончить свою смену? Что, если бы я отказался от выполнения её просьбы, или посигналив пару раз, я затем уехал ?
В конце я хотел бы сказать, что ничего важнее в своей жизни я еще не делал.
Мы приучены думать, что наша жизнь вращается вокруг великих моментов, но великие моменты часто ловят нас врасплох, красиво завернутые в то, что другие могут считать мелочью...
Записаний
І все буде добре, для кожного з нас.  І все буде добре, настане наш час.

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Історії для душі.
« Прочитано #32 : 20 Листопада 2013, 21:06:37 »

Історія людини, яка не здається!

Дастин Картер через серйозну хворобу залишився без рук і ніг в п'ять років. Коли пішов в сьомий клас, вирішив займатися вільною боротьбою. Серйозно його ніхто не сприйняв, і тренер чекав, що хлопчик здасться на другій спробі - але Дастин стояв на своєму і не пропустив жодного тренування. Звичайно, довгий час у нього нічого не виходило, але систематичне зайняття, завзятість і віра в результат зробили свою справу! Сьогодні Дастин бореться із здоровими людьми і виграє!
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Історії для душі.
« Прочитано #33 : 27 Листопада 2013, 01:09:44 »

Сьогодні сталася зворушлива історія. Їхали в маршрутці, була вона забита. І стояла одна жінка(років 30-35) з важкими пакетами і сидів маленький хлопчик(років 5-7). Так він встав і сказав: "Ви не думайте, що Ви схожі на вагітну або на бабусю, просто я справжній чоловік, сідайте"!
« Останнє редагування: 18 Грудня 2013, 22:04:18 від Сонечко+ »
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
Історії для душі.
« Прочитано #34 : 18 Грудня 2013, 08:32:37 »

Три історії, які змушують задуматися.

1. Одного разу жителі села вирішили молитися за те, щоб пішов дощ. У день запланованого молебню всі люди зібралися разом, але тільки один хлопчик взяв з собою парасольку. Це ВІРА.

2. Коли ви підкидаєте однорічноу дитини в повітрі, він сміється, бо знає, що тато піймає його. Це ДОВІРА.

3. Кожну ніч, коли ми лягаємо спати, у нас немає гарантії, що на наступний ранок ми будемо живі, але ми як і раніше заводимо будильник на завтра. Це НАДІЯ.
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Історії для душі.
« Прочитано #35 : 23 Січня 2014, 22:21:04 »

Ми з подругою були в торговому центрі і виграли по м'якій іграшці в рекламній вікторині. Йшли і побачили розумово відсталого хлопчика з татом і віддали іграшки йому. Він сказав "Спасибі". Його батько трохи не розплакався. Виявляється, хлопчик не розмовляв декілька місяців.
(історія не моя - з "історій для душі")
Відповідь від: 23 Січня 2014, 22:16:57
І ще кілька історій. У цей смутний і важкий час хочу, щоб у наших душах не вмирала любов, доброта і віра в людяність.

Четыре месяца назад у меня диагностировали облысение. Через месяц я потеряла волосы. Было страшно идти в школу, я думала, что все будут пялиться на меня. На следующее утро я услышала стук в дверь, и десять моих друзей стояли на крыльце с полностью побритыми головами. Двое из них - девочки…
* * *
Недавно видел картину - домашняя кошка упала из окна, ушиблась и сразу даже подняться не смогла. Вокруг стали собираться собаки с явно нехорошими намерениями… И тут из подвала выскочил бездомный кот, заслонил собой кошку и, грозно выгнув спину, шипел на собак, отгоняя их, пока не спустилась хозяйка и не забрала свою питомицу…
* * *
Иду утром домой. На подъезде объявление: «Дорогие соседи! Сегодня примерно в 9.20 у проходной двери были утеряны 120 руб. Если кто нашел, занесите, пожалуйста, в кв. 76 Антонине Петровне. Пенсия 1640 руб.». Я откладываю 120 рублей, поднимаюсь, звоню. Открывает бабушка в фартуке. Только увидела меня, протягивающего деньги, сразу обниматься, причитать и в слезы счастья. И рассказала: «Пошла за мукой, вернувшись, вынимала ключи у подъезда - деньги-то, наверное, и проронила». НО! Деньги брать отказалась наотрез! Оказалось, за пару часов я уже шестой (!!!) «нашел» бабулины деньги! Люди, я вас люблю за то, что вы такие!!!
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Історії для душі.
« Прочитано #36 : 24 Січня 2014, 15:20:49 »

Мой папа по работе часто ездит в командировки. Каждый раз, когда уезжает, он прячет дома небольшой конвертик для мамы. А она всегда его находит: там может быть их совместная фотография, цитата или просто записка с признанием в любви.

Они женаты 25 лет. Мои родители и их неиссякаемая любовь и романтика дают мне надежду.

* * *

Недавно возвращалась из института и возле станции метро «Автозаводская» увидела ветерана войны. Он сидел рядом с планшетом, на котором были медали и ордена… Его награды, который он заслужил на войне. Он продавал их, чтобы купить себе хоть какой-то еды. Я подошла, вытащила все содержимое кошелька и отдала ему со словами: «Возьмите все мои деньги, но не продавайте свою честь и доблесть за гроши людям, которые этого недостойны…» Он расплакался, взял деньги, собрал ордена в ладони и поцеловал их, а потом тихо сквозь слезы произнес: «Спасибо, дочка».

В такие моменты мне кажется, что я смогу изменить мир. Они дают мне надежду.
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
Історії для душі.
« Прочитано #37 : 12 Лютого 2014, 00:19:54 »

ПРИТЧА

Давным-давно сгорела большая библиотека, и уцелела лишь одна рукопись. Долгие годы она покоилась в глубине книжной лавки, и никто не обращал на нее внимания. До тех пор, пока однажды в лавке не сменился хозяин…

Приховано: Показати
Он перебирал свитки, книги, рукописи и избавлялся от ненужного. Старую рукопись он выбросил, и она попала в руки случайного прохожего – нищего. Тот собирался разжечь ею костер, чтобы согреться, но прежде поинтересовался, что в ней написано.

А в рукописи было вот что: “Тот человек, который найдет на берегу моря горячий камень, обретет в жизни все, о чем мечтал”. Нищий решил, что терять ему нечего, и отправился к морю.

Он поднимал камень за камнем, но они были холодны, и человек бросал их в волны. Так шли дни, недели, месяцы, годы… И вот однажды рука нищего коснулась горячего камня…
Он поднял его и… по привычке выбросил в море.

Мораль: Наша жизнь – как берег моря, мы день за днем ищем свою судьбу. Но часто мы, найдя то, что искали, пройдем мимо лишь потому, что привыкли искать, а не находить…
Записаний

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +291/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 9726
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 18:59:42

    Звідки: Льондон
Історії для душі.
« Прочитано #38 : 12 Лютого 2014, 02:23:15 »

И вот однажды рука нищего коснулась горячего камня…
Он поднял его и… по привычке выбросил в море.

Мораль: Наша жизнь – как берег моря, мы день за днем ищем свою судьбу. Но часто мы, найдя то, что искали, пройдем мимо лишь потому, что привыкли искать, а не находить…

хм . взагалі то в рукописі було сказано " той , який знайде " , а не "той , який залишить собі на сувенір" . а вуйко знайшов камінь . те , що він поділився з морем уже нічого не значить   :)   вуйкові пощастило , тому закінчення має бути відповідним :)   

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
Історії для душі.
« Прочитано #39 : 06 Березня 2014, 17:57:19 »

Девушка ожидала свой рейс в большом аэропорту.Ее рейс был задержан, и ей придется ждать самолет в течение нескольких часов. Она купила книгу, пакет печенья и села в кресло, чтобы провести время. Рядом с ней был пустой стул, где лежал пакет печенья, а на следующем кресле сидел мужчина, который читал журнал.Она взяла печенье, мужчина взял тоже! Ее это взбесило, но она ничего не сказала и продолжала читать. И каждый раз, когда она брала печенье, мужчина продолжал тоже брать. Она пришла в бешенство, но не хотела устраивать скандал в переполненном аэропорту.
Когда осталось только одно печенье, она подумала: "Интересно посмотреть, что сделает этот невежа?".
Как - будто прочитав ее мысли, мужчина взял печенье, сломал его пополам и протянул ей, не поднимая глаз . Это было пределом, она встала, собрала свои вещи и ушла. Позже, когда она села в самолет, полезла в сумочку, чтобы достать свои очки и вытащила пачку печенья... Она вдруг вспомнила, что она положила свою пачку печенья в сумочку. И человек, которого она считала невеждой, делился с ней печеньем, не проявляя ни капли гнева, просто из доброты. Ей было так стыдно и не было возможности исправить свою вину.
Прежде чем гневаться...
Задумайтесь..
Может БЫТЬ НЕ ПРАВЫ ИМЕННО ВЫ...
Записаний